Провадження № 22-ц/783/340/16 Доповідач в 2-й інстанції: ОСОБА_1 А. В.

Категорія:5

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

04 лютого 2016 року м. Львів

Колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Львівської області у складі:

головуючого – Федоришина А.В.,

суддів: Приколоти Т.І., Тропак О.В.

секретаря: Іванової О.О.

за участю: ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4,

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_5 на рішення Личаківського районного суду м. Львова від 29 вересня 2014 року у справі за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_5 про поділ майна подружжя,-

в с т а н о в и л а:

ОСОБА _3 звернувся до суду із указаним позовом. Зазначав, що за час шлюбу з ОСОБА_5 ними набуто у власність підвальні нежитлові приміщення загальною площею 46,3 кв. м на вул. Зеленій, 46 у м. Львові. Шлюб між сторонами розірвано 22.06.2010 року. Після розірвання шлюбу він провів ремонтно-реставраційні роботи в зазначених підвальних приміщеннях на суму 48082,1 грн.; на ремонт квартири № 6 на пр. Червоної Калини, 127 у м. Львові, яка є об’єктом спільної сумісної власності, він поніс витрати у розмірі 20301,3 грн. На утримання спільних дітей сторін він витратив 12505 грн., зокрема на придбання для них диванів, одягу, оплату курсів водіїв. Зазначав, що він поніс витрати на утримання спільного автомобіля: на ремонт, оплату полісів обов’язкового страхування, сплату податку. Вказував, що ніс витрати на утримання спільної квартири, оплачував комунальні послуги. Посилаючись на те, що відповідач зобов’язана відшкодувати частку витрат пропорційну розміру її частки у майні та витрати на утримання дітей, просив задовольнити позов.

Оскаржуваним рішенням позов задоволено частково. Стягнуто з ОСОБА_5 на користь ОСОБА_3 половину витрат на ремонт підвальних приміщень на вул. Зеленій, 46 у м. Львові у розмірі 24041,05 грн.; половину витрат на ремонт квартири №6 на пр. Червоної Калини, 127 у м. Львові в сумі 10150,65 грн. і частку витрат на її утримання в сумі 5798,93 грн.; витрати на утримання спільного автомобіля в сумі 14770,08 грн.

Вирішено питання розподілу судових витрат.

Рішення оскаржила ОСОБА_5 Просить його скасувати і ухвалити нове рішення про відмову у позові. Зазначає, що суд невірно встановив фактичні обставини справи, його висновки не відповідають дійним обставинам, суд неправильно застосував норми матеріального права. Зокрема вказує, що позивач поніс витрати на ремонт спільної квартири і нежитлових приміщень з власної ініціативи, не погодивши їх з нею, хоч необхідність і об’єм виконання таких робіт вона заперечує. Не може вона нести витрати на утримання квартири і автомобіля, так як цим майном користується виключно позивач і лише він має нести витрати.

Заслухавши доповідь судді, пояснення ОСОБА_5 і її представника ОСОБА_2 на підтримання скарги, ОСОБА_3 і його представника ОСОБА_4 на їх заперечення, перевіривши матеріали справи, межі і доводи апеляційної скарги, колегія суддів знаходить підстави для часткового її задоволення з таких мотивів.

З урахуванням рішення Апеляційного суду Львівської області від 28.01.2015 року і ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 16.09.2015 року колегія суддів знаходить, що спір у цій справі залишився не вирішеним в частині позовних вимог ОСОБА_3 про стягнення з ОСОБА_5 витрат на утримання нежитлових приміщень на вул. Зеленій, 46 у м. Львові, автомобіля Mitsubishi Grandis, 2006 року випуску, д. н. з. ВС0096АН і квартири №6 на пр. Червоної Калини, 127 у м. Львові (частки витрат за комунальні послуги).

Встановлено, що з 12.09.1987 року ОСОБА_3 та ОСОБА_5 перебували у шлюбі, який було розірвано 22. 06.2010 року; від шлюбу мають дітей: ОСОБА_6, ІНФОРМАЦІЯ_1 та ОСОБА_7, ІНФОРМАЦІЯ_2.

Рішенням Личаківського районного суду м. Львова від 24.06.2014 року визнано за ОСОБА_3 та ОСОБА_5 право спільної часткової власності по ? частині за кожним на нежитлові приміщення загальною площею 46,3 кв. м за адресою м. Львів, вул. Зелена, 46 та по ? частині за кожним автомобіля Mitsubishi Grandis, 2006 року випуску, д. н. з. ВС0096АН.

Крім того, сторони є співвласниками двохкімнатної квартири житловою площею 27,3 кв. м, загальною площею 49,6 кв. м по пр. Червоної Калини, 127/6, яка передана їм у власність в порядку Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду».

Відповідно до ч. 4 ст. 319 ЦК України власність зобов’язує.

Статтею 360 ЦК України визначено, що співвласник відповідно до своєї частки у праві спільної часткової власності зобов'язаний брати участь у витратах на управління, утримання та збереження спільного майна, у сплаті податків, зборів (обов'язкових платежів), а також нести відповідальність перед третіми особами за зобов'язаннями, пов'язаними із спільним майном.

Із матеріалів справи убачається, що ОСОБА_3 поніс витрати на утримання спільного з ОСОБА_5 автомобіля Mitsubishi Grandis, 2006 року випуску, д. н. з. ВС0096АН шляхом оплати 18.08.2010 року податку в сумі 500 грн., передбаченого Законом України ві 18.02.1997 року «Про податок з власників транспортних засобів та інших самохідних машин і механізмів», а також витрат в сумі 136 грн. на проведення 18.08.2010 року державного технічного огляду цього автомобіля, що було обов’язковим згідно постанови Кабінету Міністрів України від 26.02.1993 року №141.

Отже, в силу наведених вище норм цивільного законодавства з ОСОБА_5 належить стягнути на користь ОСОБА_3 половину вартості таких витрат, що становить 318 грн.

Разом із цим не підлягають задоволенню вимоги ОСОБА_3 про стягнення інших витрат на утримання автомобіля, оскільки, як встановлено судом, цей транспортний засіб використовується позивачем виключно у особистих інтересах і усі витрати по його утриманню має нести він.

Суд першої інстанції обґрунтовано відмовив у позові ОСОБА_3 про стягнення з ОСОБА_5 частини витрат на ремонт автомобіля після ДТП, так як жодних доказів про настання таких ДТП він не навів.

Не підлягають задоволенню вимоги ОСОБА_3 про стягнення з ОСОБА_5 частини витрат на ремонт підвальних нежитлових приміщень на вул. Зеленій, 46 у м. Львові.

Відповідно до ч. 1 ст. 358 ЦК України право спільної часткової власності здійснюється співвласниками за їхньою згодою.

Із позовної заяви ОСОБА_3 випливає, що ремонт цих приміщень був виконаний ним самим без згоди відповідача, а викликаний був необхідністю збереження в належному стані пам’ятки архітектури.

Однак ці доводи позову, як і рішення суду першої інстанції, не ґрунтуються на матеріалах справи.

Так, житловий будинок на вул. Зеленій, 46 у м. Львові є пам’яткою архітектури початку ХХ ст. (а.с. 139 т. 1). 27.01.2009 року управлінням охорони історичного середовища, ЛКП «Археологічно-архітектура служба м. Львова» та ОСОБА_5 провели технічне обстеження підвальних приміщень (які є предметом спору у цій справі) і склали акт технічного стану (а.с. 140 т. 1), цим же управлінням був виданий паспорт об’єкта пам’ятки культурної спадщини, (а.с. 145 т. 1), на нього заведена облікова картка (а.с. 152 т. 1).

10.02.2009 року управління історичного середовища Львівської міської ради уклало з ОСОБА_5 попередній договір про укладення в майбутньому охоронного договору на пам’ятку культурної спадщини (її частину). Позивач посилався на цей договір, зокрема на абзаци 8, 9 п. 1.1.3., як на підставу необхідності проведення ремонту підвальних приміщень.

Проте, здійснивши будівельно – монтажні роботи, ОСОБА_3 не додержав умов цього договору, так як виконав ремонтні роботи без науково – проектної документації, без письмового дозволу органу охорони історичного середовища, при тому, що необхідність виконання реставраційних, консерваційних, ремонтних робіт, робіт з упорядження території пам’ятки і інші заходи визначається органом охорони історичного середовища.

Натомість, на замовлення ОСОБА_5 державним науково-дослідним та проектно-вишукувальним інститутом «НДІ Проектреконструкція» у 2009 році були розроблені технічні висновки про стан нежитлових приміщень (а.с.166 т.1) і визначено перелік робіт, які необхідно здійснити з метою охорони пам’ятки архітектури (нежитлові приміщення), а також на замовлення ОСОБА_5 були складені дефектний акт на ремонт нежитлових приміщень і відповідний кошторис (а.с.178 – 197 т. 1)

Аналіз наданого позивачем акту на виконання будівельно – монтажних робіт підвального приміщення (а.с.6 т. 1) дає підстави для висновку, що здійснені позивачем роботи не були викликані необхідністю і не відповідають видам робіт, необхідність виконання яких зазначалася у попередньому договорі і технічних висновках про стан нежитлових приміщень.

Отже, підстав для стягнення з ОСОБА_5 на користь ОСОБА_3 частини витрат на ремонт підвальних нежитлових приміщень на вул. Зеленій, 46 у м. Львові не має.

Щодо вирішення спору в частині стягнення на користь позивача витрат на утримання квартири №6 на пр. Червоної Калини, 127 у м. Львові колегія суддів приходить до таких висновків.

Обов’язок по оплаті співвласником квартири житлово-комунальних послуг, утримання будинку і прибудинкової території передбачений ст. 360 ЦК України, ст. 20 Закону України «Про житлово-комунальні послуги».

Встановлено, що у спірний період в квартирі проживають ОСОБА_3 та діти, ОСОБА_1 і ОСОБА_7.(1994 і ІНФОРМАЦІЯ_2 відповідно).

Із позовної заяви та матеріалів справи убачається, що ОСОБА_3 у спірний період оплатив комунальним службам м. Львова витрати на опалення квартири в сумі 2433,95 грн., за утримання будинку і прибудинкової території на суму 2227,29 грн., проводив оплату за газопостачання за встановленими тарифами на кожну зареєстровану особу (лічильник відсутній) в сумі 1397,63 грн., всього поніс витрати на суму 6058,87 грн.

Отже, частка ОСОБА_5 в цих витратах на утримання спільного майна складає ? від усіх понесених позивачем витрат, а в грошовому вирізі – 3029,44 грн.

При цьому слід зазначити, що розрахунок суми стягнення із ОСОБА_5 позивачем проведено вірно, який до цих сум не враховував витрати на синів після досягнення ними повноліття.

Сплачені ОСОБА_3 грошові суми підтверджені оригіналами платіжних документів, надані позивачем суду апеляційної інстанції.

Посилання апелянта на ту обставину, що вона не проживає в квартирі і не користується комунальними послугами у даних відносинах не має правового значення, оскільки витрати на опалення житла, утримання будинку і прибудинкової території необхідно нести не залежно від проживання в ньому. До того ж, про свою тимчасову відсутність за місцем проживання ОСОБА_5Є не повідомила газопостачальне підприємство.

Разом із цим слід зазначити, що не підлягають стягненню з ОСОБА_5 витрати за надані комунальні послуги, надання яких обліковується лічильниками, або споживання яких здійснюється фактично лише ОСОБА_3, а саме: плата за холодне водопостачання та водовідведення, електропостачання, електрозв’язок.

Таким чином колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню. Рішення суду першої інстанції в частині стягнення з ОСОБА_5 витрат на ремонт підвальних нежитлових приміщень необхідно скасувати, а в частині стягнення витрат на оплату комунальних послуг - змінити.

Керуючись п. п. 2, 3 ч. 1 ст. 307, п.п. 3, 4 ч. 1 ст. 309, ст. 317 ЦПК України, колегія суддів -

в и р і ш и л а :

Апеляційну скаргу ОСОБА_5 задовольнити частково.

Рішення Личаківського районного суду м. Львова від 29 вересня 2014 року в частині стягнення з ОСОБА_5 на користь ОСОБА_3 на ремонт підвальних нежитлових приміщень на вул. Зелена, 46 у м. Львові в сумі 24041,05 грн. скасувати і ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні цих вимог ОСОБА_3

Це ж рішення в частині стягнення з ОСОБА_5 на користь ОСОБА_3 витрат на утримання автомобіля та квартири на пр. Червоної Калини, 127/6 у м. Львові змінити, зменшивши ці суми до 318 грн. і 3029,44 грн. відповідно.

В решті рішення залишити без змін.

Рішення набирає законної сили з моменту проголошення, може бути оскаржене безпосередньо до суду касаційної інстанції протягом двадцяти днів з дня набрання законної сили.

Головуючий :

Судді: