Головуючий у першій інстанції Рева С. В.

Доповідач Сидоренко І. П.

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

09.02.2016 року м. Одеса

Колегія суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Одеської області в складі: головуючого судді - Сидоренко І.П., суддів - Погорєлової С.О., Цюри Т.В., при секретарі - Колмакові В.І., розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_2 на заочне рішення Київського районного суду м. Одеси від 31 березня 2014р. по справі за позовом Приватного акціонерного товариства «Авіакомпанія «Українські вертольоти» до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості, суд,-

В С Т А Н О В И В:

19 серпня 2013р. ПАТ «Авіакомпанія «Українські вертольоти» звернулося до суду з позовом про стягнення з ОСОБА_2 основного боргу за договором позики в сумі 26342грн.53коп., штрафу в сумі 13171грн.26коп., процентів за користування грошами в сумі 2684грн.77коп., а всього 42198грн.56коп. і судові витрати.

В обґрунтування позову позивач вказав, що 12 березня 2012р. відповідача ОСОБА_2 було прийнято на роботу на посаду бортового інженера. В цей же день ПАТ «Авіакомпанія «Українські вертольоти» уклало з ОСОБА_2 договір безпроцентної позики № 21-12, відповідно до якого сума позики становить 285087грн., яка може надаватись окремими частинами (траншами) строком до 11 березня 2017р. Договором також було передбачено, що в разі розірвання трудового договору незалежно від умов, причин, що стали підставою для звільнення, ОСОБА_2 зобов'язаний повернути позику в повному обсязі в день звільнення з роботи.

07 лютого 2013р. ОСОБА_2 було звільнено з роботи з ПАТ «Авіакомпанія «Українські вертольоти» у зв'язку із появленням на роботі у нетверезому стані.

Позивач вказав, що протягом 2012р. ПАТ «Авіакомпанія «Українські вертольоти» надало ОСОБА_2 позику в сумі 37732грн.92коп., з яких відповідач повернув 11390грн.39коп., сума неповернутої позики становить 26342грн.53коп. При цьому, договором безпроцентної позики № 21-12 передбачено, що в разі прострочення повернення позики сплачується штраф в розмірі 50% від неповерненої суми позики, яка становить 13171грн.26коп. Також договором встановлено, що ОСОБА_2 зобов'язаний виплатити відсотки за користування чужими грошовими коштами в період прострочення виконання основного зобов'язання у розмірі 20% річних, що становить суму 2684грн.77коп., а всього загальна сума заборгованості становить 42198грн.56коп., яку ПАТ «Авіакомпанія «Українські вертольоти» просив суд стягнути з ОСОБА_2 на свою користь.

Справа була розглянута у заочному порядку.

Заочним рішенням Київського районного суду м. Одеси від 31 березня 2014р. позов ПАТ «Авіакомпанія «Українські вертольоти» - задоволено. Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ПАТ «Авіакомпанія «Українські вертольоти» грошові кошти у розмірі 42198грн.56коп. в рахунок відшкодування заборгованості за договором позики № 21-12 від 12 березня 2012р. і судовий збір у розмірі 421грн.99коп. (а.с.75-77).

Ухвалою суду від 20 жовтня 2015р. було залишено без задоволення заяву ОСОБА_2 про перегляд заочного рішення суду (а.с.104-105).

Ухвалою апеляційного суду Одеської області від 16 грудня 2015р. ОСОБА_2 поновлено строк на апеляційне оскарження заочного рішення суду від 31 березня 2014р. (а.с.124-125).

В апеляційній скарзі ОСОБА_2 ставиться питання про скасування рішення суду та ухвалення нового про відмову у задоволенні позову з посиланням на порушення судом норм матеріального та процесуального права, що призвело до винесення незаконного рішення. Апелянт стверджує, що надані йому гроші ні є позикою, а були надані на його навчання та підтримку професійного рівня, тому відповідно до вимог ст.122 КЗпП України не підлягають поверненню (а.с.110-113).

В судовому засіданні апеляційної інстанції після надання апелянтом ОСОБА_2 квитанції про сплату основного боргу в сумі 26342грн.53коп., представник позивача подав додаткові пояснення з проханням задовольнити апеляційну скаргу ОСОБА_2 частково, ухвалити нове рішення суду про стягнення з відповідача ОСОБА_2 на користь ПАТ «Авіакомпанія «Українські вертольоти» лише штраф в сумі 13171грн.26коп., проценти за користування грошами в сумі 2684грн.77коп., судові витрати в сумі 159грн.50коп, а всього 16015грн.53коп. (а.с.163-166, 173-177).

Представник апелянта ОСОБА_2, не зважаючи на те, що відповідач добровільно сплатив суму основного боргу, просив задовольнити апеляційну скаргу і ухвалити рішення про відмову у задоволені позову ПАТ «Авіакомпанія «Українські вертольоти».

Заслухавши доповідь судді-доповідача, апелянта ОСОБА_2, його представника та представника позивача, вивчивши та дослідивши матеріали справи, перевіривши законність та обґрунтованість рішення в межах доводів апеляційної скарги, обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга ОСОБА_2 підлягає задоволенню частково, а рішення суду скасуванню з ухваленням нового рішення про стягнення з ОСОБА_2 на користь ПАТ «Авіакомпанія «Українські вертольоти» штрафу в сумі 13171грн.26коп., процентів за користування грошами в сумі 2684грн.77коп., судових витрат в сумі 158грн.56коп., а всього 16054грн.59коп. з наступних підстав.

Відповідно до ч. 1 ст. 303 ЦПК України під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених в суді першої інстанції.

Згідно із ст.1046 ЦК України, за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики вважається укладеним з моменту передачі грошей.

Частиною 2 ст. 1047 ЦК України встановлено, що на підтвердження укладеного договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми. Положеннями ч. 1 ст. 1049 ЦК України передбачено, що позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.

Судом апеляційної інстанції встановлено і підтверджується матеріалами справи ОСОБА_2 згідно наказу № 56ок від 12 березня 2012р. був прийнятий на посаду бортового інженера льотної служби до ПрАТ «Авіакомпанія «Українські вертольоти» (а.с.8).

12 березня 2012р. між ОСОБА_2 та ПрАТ «Авіакомпанія «Українські вертольоти» було укладено договір безпроцентної позики № 21-12, згідно умов якого товариство передає, а ОСОБА_2 отримує у позику кошти в сумі 285087грн. та зобов'язується повернути їх до 11 березня 2017р. (а.с.9-11).

Згідно наказу № 20ок від 07 лютого 2013р. ОСОБА_2 було звільнено з посади за п.7 ст. 40 КЗпП України за появу на роботі в нетверезому стані (а.с.36).

Згідно наданих видаткових ордерів та заяв ОСОБА_2 він отримав за вищевказаним договором позики гроші в сумі 37732грн.92коп. (а.с.12-35).

Відповідно до пунктів 4.1; 4.2;6.1; 8.1; 8.2; 8.3 договору безпроцентної позики позичальник ОСОБА_2 був зобов'язаний повернути позику до 11 березня 2017р.

У разі розірвання трудового договору між Позикодавцем і Позичальником незалежно від умов, причин, що стали підставою для звільнення, (крім розірвання трудового договору у випадку змін в організації виробництва і праці, в тому числі ліквідації, реорганізації, банкрутства або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників, виявленої невідповідності працівника займаній посаді або виконуваній роботі внаслідок стану здоров'я, які перешкоджають продовженню даної роботи яке підтверджено в установленому законодавством порядку, в тому числі незалежною експертизою) Позичальник зобов'язаний у день звільнення Позичальника з роботи повернути позику (частину несплаченої позики) у повному обсязі у порядку передбаченому п. 6.2. цього Договору.

Позичальник зобов'язаний повернути суму позики (або неповернену її частину) в останній день строку, встановленого в п. 4.1., 4.2. цього Договору.

Цей Договір набуває чинності з моменту надання Позикодавцем суми позики Позичальнику та діє до повного виконання Позичальником своїх зобов'язань за Договором.

Якщо позичальник на момент настання терміну повернення позики, встановленого п.4.1. перебуває у трудових відносинах з Позикодавцем, трудові відносини носили на протязі дії договору безперервний характер (трудовий договір не розривався, позичальник не перебував у відпустці по догляду за дитиною) сума позики Позичальником не повертається, списання відбувається за рахунок Позикодавця.

Якщо з позичальником розривається трудовий договір у випадку змін в організації виробництва і праці, в тому числі ліквідації, реорганізації, банкрутства або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників, виявленої невідповідності працівника займаній посаді або виконуваній роботі внаслідок стану здоров'я, які перешкоджають продовженню даної роботи, яке підтверджено в установленому законодавством порядку, в тому числі незалежною експертизою, сума позики Позичальником не повертається, списання відбувається за рахунок Позикодавця.

Оскільки ОСОБА_2 був звільнений 07 лютого 2013р., тобто, до визначеного договором строку - до 11 березня 2017р., то отримані ним кошти підлягають стягненню з нього.

ОСОБА_2 в період праці частково повернув борг в сумі 11390грн.39коп. Тому з ОСОБА_2 підлягала стягненню сума боргу в розмірі 26342грн.53коп., а також передбачений п.7.1 штраф у розмірі 50% від неповерненої суми позики в розмірі 13171грн.26коп. та 20% річних (п.7.2) у сумі 2684грн.77коп. і судові витрати.

В судовому засіданні апеляційної інстанції відповідач надав відповідну квитанцію про сплату боргу в сумі 26342грн.53коп., яку він сплатив позивачу 06 грудня 2013р., тобто до ухвалення судом 31 березня 2014р. заочного рішення по даній справі, що судом першої інстанції не було з'ясовано, оскільки відповідач не був належним чином сповіщений про слухання справи і не мав можливості надати суду відповідні докази (а.с.162).

Тому представник позивача визнав вказані обставини та просив задовольнити апеляційну скаргу ОСОБА_2 частково та стягнути з нього на користь ПрАТ «Авіакомпанія «Українські вертольоти» штраф у розмірі 50% від неповерненої суми позики в розмірі 13171грн.26коп., 20% річних у сумі 2684грн.77коп. і судові витрати (а.с.163-166,173-176).

Безпідставним є посилання відповідача ОСОБА_2 і його представника щодо звільнення відповідача від сплати боргу на підставі вимог ст.122 КЗпП України, яка передбачає що при направленні працівників для підвищення кваліфікації з відривом від виробництва за ними зберігається місце роботи (посада) і проводяться виплати, передбачені законодавством, з урахуванням наступного.

Відповідно до вимог ст.ст. 626 ч.1; 627 ч.1; 628; 629 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Сторони мають право укласти договір, в якому містяться елементи різних договорів (змішаний договір). До відносин сторін у змішаному договорі застосовуються у відповідних частинах положення актів цивільного законодавства про договори, елементи яких містяться у змішаному договорі, якщо інше не встановлено договором або не випливає із суті змішаного договору.

Договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Укладаючи договір від 12 березня 2012р. сторони обумовили всі істотні умови щодо розміру суми; її цільове призначення; строки та умови повернення та інше.

Настання штрафних санкцій також було оговорено сторонами і заперечень з боку ОСОБА_2 не викликало, оскільки він такий договір підписав. Доказів стосовно того, що договір укладено з введенням його в оману, відповідач ОСОБА_2 не надав.

В матеріалах справи на а.с.12-35 знаходяться ксерокопії заяв ОСОБА_2 на видачу йому певних сум та видаткові касові ордери, які містять підпис ОСОБА_2 та прописом суму, яку він отримував, що було ним визнано в судовому засіданні апеляційної інстанції.

Не можуть бути прийняті до уваги і доводи відповідача і його представника відносно того, що товариство повинно було проводити його навчання за свій рахунок, з виглядом на наступне.

Відповідно до вимог ст.201 КЗпП України для професійної підготовки і підвищення кваліфікації працівників, особливо молоді, власник або уповноважений ним орган організує індивідуальне, бригадне, курсове та інше виробниче навчання за рахунок підприємства, організації, установи.

Однак, навчання працівників за свій рахунок є правом, а не обов'язком підприємства, що визначено статтею 15 Закону України «Про професійний розвиток працівників».

Саме у зв'язку з тим, що підприємство не навчає працівників за свій рахунок, то при прийнятті ОСОБА_2 на роботу це обумовлювалося, і ОСОБА_2 погодився, що навчатись він буде за свої кошти, уклавши договір безпроцентної позики, оскільки в п.5.1 договору прямо зазначено, що цільове призначення позики: навчання.

В судовому засіданні апеляційної інстанції відповідач ОСОБА_2 намагався довести, що для здійснення польотів необхідно отримати допуск, який видається тільки при проходженні навчання, строки і порядок проходження яких визначені Міністерством і іншими установами (не ПрАТ «Авіакомпанія «Українські вертольоти»). Але ним не було надано будь-яких доказів про проходження такого навчання, та з урахуванням того, що таке навчання він повинний був проходити за свій рахунок, то його доводи про те, що таке навчання повинно було оплачувати саме підприємство є безпідставними.

Відносно цих обставин, представник позивача пояснив, що ОСОБА_2 фактично ніякого навчання не проходив, не був направлений у відрядження для проходження навчання та знаходився у так званому «РЕЖИМІ ОЧІКУВАННЯ».

З урахуванням вищевикладеного та встановленням, що відповідач ОСОБА_2 добровільно сплатив суму основного боргу, з нього слід стягнути на користь ПрАТ «Авіакомпанія «Українські вертольоти» штраф в сумі 13171грн.26коп., відсотки з неповерненої суми за весь строк прострочення в сумі 2684грн.77коп., судові витрати з урахуванням задоволених вимог в сумі 158грн.56коп.

Керуючись ст.ст.304, 307, 309, 316, 317, 319 ЦПК України, колегія суддів, --

вирішила:

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 - задовольнити частково.

Заочне рішення Київського районного суду м. Одеси від 31 березня 2014р. в частині стягнення заборгованості за договором позики скасувати.

У задоволені позову Приватного акціонерного товариства «Авіакомпанія «Українські вертольоти» до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за договором позики в сумі 26342грн.53коп. - відмовити.

Заочне рішення Київського районного суду м. Одеси від 31 березня 2014р. в частині стягнення з ОСОБА_2 на користь Приватного акціонерного товариства «Авіакомпанія «Українські вертольоти» штрафу в сумі 13171грн.26коп. і процентів за користування грошами в сумі 2684грн.77коп. залишити без змін.

Заочне рішення Київського районного суду м. Одеси від 31 березня 2014р. в частині стягнення судових витрат - змінити.

Стягнути з ОСОБА_2 на користь Приватного акціонерного товариства «Авіакомпанія «Українські вертольоти» судові витрати в сумі 158грн.56коп.

Рішення набирає законної сили з моменту його проголошення та може бути оскаржено в касаційному порядку протягом двадцяти днів з дня набрання законної сили до суду касаційної інстанції.

Головуючий: І.П.Сидоренко

Судді : С.О.Погорєлова

Т.В.Цюра