ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

09 лютого 2016 року

Справа № 920/253/15

Вищий господарський суд України в складі колегії суддів:

головуючого - суддів:

Грейц К.В., Бакуліної С.В., Поляк О.І. (доповідач),

розглянувши у відкритому судовому засіданні

матеріали касаційної скарги

Житлово-будівельного кооперативу "Садовського"

на постанову

Харківського апеляційного господарського суду від 30.07.2015

у справі

№ 920/253/15 Господарського суду Сумської області

за позовом

Житлово-будівельного кооперативу "Садовського"

до

Публічного акціонерного товариства "Сумиобленерго"

про

визнання додаткової угоди укладеною,

за участю представників

від позивача: не з'явились;

від відповідача: Кендюшенко А.О., дов. № 10-19/17-Д/167 від 15.10.15;

ВСТАНОВИВ:

Рішенням Господарського суду Сумської області від 30.04.2015 у справі № 920/253/15 (суддя - Лугова Н.П.), залишеним без змін постановою Харківського апеляційного господарського суду від 30.07.2015 (головуючий суддя - Медуниця О.Є., судді - Бондаренко В.П., Ільїн О.В.) у задоволенні позову відмовлено.

Не погоджуючись із зазначеними судовими рішеннями, Житлово-будівельний кооператив "Садовського" звернувся до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, у якій просить скасувати постанову Харківського апеляційного господарського суду від 30.07.2015 у справі № 920/253/15 та рішення Господарського суду Сумської області від 30.04.2015 у цій справі, і прийняти нове рішення, яким визнати укладеною додаткову угоду до договору про постачання електричної енергії № 171374 від 23.09.2014, укладеного між ПАТ "Сумиобленерго" та ЖБК "Садовського" щодо внесення змін в додаток 3.1 до цього договору "Перелік та дані комерційних засобів обліку, по яких проводиться розрахунок за відпущену електроенергію споживачу", шляхом викладення графи 18, яка визначає тарифну групу, в наступній редакції: "тарифна група 9".

Касаційна скарга мотивована порушенням та неправильним застосуванням господарськими судами попередніх інстанцій норм матеріального права, а саме: ч. 1 ст. 626, ч. 2 ст. 651 Цивільного кодексу України, ч. 6 ст. 276 Господарського кодексу України, п. 1.2, пп. 5 п. 5 Правил користування електричною енергією, затверджених постановою Національної комісії регулювання електроенергетики України від 31.07.1996 N 28, п. 2.1, пп. 2.1.1 Порядку застосування тарифів на електроенергію, затвердженого постанова Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сфері енергетики 23.04.2012 N 498, п. 2 Тимчасової методики розрахунку роздрібного тарифу на спожиту електроенергію, тарифу на передачу електроенергії місцевими (локальними) електромережами та тарифу на постачання електроенергії, затвердженої постановою НКРЕ від 06.05.1998 N 564, п. 2.2 Прейскуранту № 09-01 "Тарифи на електричну та теплову енергію", затвердженого постановою Держкомцін СРСР від 28.02.1990 № 152.

08.02.2016 позивачем до Вищого господарського суду України було подано клопотання в якому ЖБК "Садовського" просив відкласти розгляд справи, а вразі неможливості, вирішити справу без участі представника.

08.02.2016 позивачем до Вищого господарського суду України було подано додаткові пояснення до касаційної скарги в яких ЖБК "Садовського" повністю підтримало вимоги касаційної скарги.

08.02.2016 відповідачем до Вищого господарського суду України було подано відзив на касаційну скаргу в якому ПАТ "Сумиобленерго" просило відмовити в задоволенні касаційної скарги, рішення Господарського суду Сумської області від 30.04.2015 та постанову Харківського апеляційного господарського суду від 30.07.2015 у справі № 920/253/15 залишити без змін.

У судове засідання з'явилися представник відповідача. Представник позивача своїм процесуальним правом на участь у призначеному судовому засіданні не скористався.

Розглянувши матеріали касаційної скарги та додаткових пояснень до касаційної скарги, заслухавши пояснення представника відповідача, перевіривши повноту встановлення обставин справи та правильність застосування судами норм матеріального та процесуального права, колегія суддів Вищого господарського суду України дійшла висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.

Як встановлено судами попередніх інстанцій, 23.09.2014 між Публічним акціонерним товариством "Сумиобленерго" (постачальник) та Житлово-будівельним кооперативом "Садовського" (споживач) укладено договір про постачання електричної енергії № 171374, відповідно до п. 1.1 якого постачальник продає електричну енергію споживачу для забезпечення потреб електроустановок споживача, а споживач оплачує постачальнику вартість використаної (купленої) електричної енергії та здійснює інші платежі згідно умов договору та додатків до договору.

Згідно з п. 2.2.2 договору постачальник зобов'язується постачати електроенергію, як різновид товару: в обсягах, визначених у відповідності до розділу 5 договору та з урахуванням розділу 6 договору згідно додатку 1 "Обсяги постачання (договірні величини споживання) електричної енергії споживачу та субспоживачу" до договору; згідно з категорією струмоприймачів споживача відповідно до Правил улаштування електроустановок та гарантованого рівня надійності електропостачання згідно фактичної категорії, визначеної додатком 6 "Акт розмежування балансової належності електромереж та експлуатаційної відповідальності сторін" до договору; з дотриманням граничних показників якості електричної енергії, визначених державними стандартами.

Пунктом 7.6 договору сторони погодили, що перелік комерційних засобів обліку основного споживача та субспоживача, з необхідними даними для розрахунків, наведений відповідно у додатках 3.1 "Перелік та дані комерційних засобів обліку, по яких проводиться розрахунок за відпущену електроенергію споживачу" до договору та 3.2 "Перелік та дані комерційних засобів обліку субспоживачів" до договору.

Відповідно до п. 9.1 договору всі додатки до цього договору, а саме, № 1, 2, 3.1, 4, 5, 6, 7, 8, 10.1, 12, є невід'ємними частинами договору.

Згідно з п. 9.3 договору усі зміни та доповнення до договору оформлюються письмово, підписуються уповноваженими особами та скріплюються печатками обох сторін.

Пунктом 9.4 договору сторони узгодили, що спірні питання та розбіжності щодо виконання умов договору, щодо яких сторонами не буде досягнуто згоди, вирішуються у порядку, встановленому законодавством України.

Договір набирає чинності з дня його підписання та діє до 31 грудня 2014 року, а в частині розрахунків до повного їх завершення. Цей договір вважається щорічно продовженим на рік, якщо за місяць до закінчення терміну дії договору жодною із сторін не буде заявлено про припинення його дії або перегляд його умов (п. 9.6 договору).

Згідно з додатком до договору 3.1 "Перелік та дані комерційних засобів обліку, по яких проводиться розрахунок за відпущену електроенергію споживачу" для Житлово-будівельного кооперативу "Садовського" визначено тарифну групу "1".

ЖБК "Садовського" листом від 23.12.2014 звернувся до ПАТ "Сумиобленерго" з пропозицією укласти додаткову угоду до договору № 171374 від 23.09.2014, якою внести зміни в додаток 3.1 договору, змінивши "тарифну групу 1" на "тарифну групу 9", у зв'язку з тим, що відповідно до п. 2.2 Прейскуранту № 09-01 "Тарифи на електричну та теплову енергію", затвердженого постановою Держкомцін СРСР від 28.02.1990 № 152, ЖБК "Садовського" відноситься до тарифної групи "9", яка передбачає оплату за електроенергію за тарифом як для населення.

У зв'язку із залишенням ПАТ "Сумиобленерго" вказаного листа без відповіді, ЖБК "Садовського" звернулось до Господарського суду Сумської області з позовом до ПАТ "Сумиобленерго" про визнання укладеної додаткової угоди до договору про постачання електричної енергії № 171374 від 23.09.2014, укладеного між ПАТ "Сумиобленерго" та ЖБК "Садовського", в редакції, запропонованій позивачем.

Відмовляючи в позові місцевий господарський суд виходив з того, що позивачем не доведено наявності порушення з боку постачальника умов спірного договору, або зміни істотних обставин після його укладення, що свідчить про відсутність підстав для внесення відповідних змін до укладеного між сторонами договору. При цьому, господарський суд першої інстанції зазначив, що вирішення питання про внесення змін до договору пов'язане із застосуванням положення ч. 1 ст. 626 Цивільного кодексу України, відповідно до якої договір є узгодженим волевиявленням двох або більше сторін, і тому суд не може зобов'язати іншу сторону договору внести зміни до нього за відсутності певних обставин.

Залишаючи рішення місцевого господарського суду без змін, господарський суд апеляційної інстанції виходив з того, що застосування тарифів на електроенергію, що відпускається населенню, мають право лише споживачі, які забезпечують споживання електроенергії безпосередньо населенням в окремих житлових будинках, квартирах, гуртожитках тощо, а також безпосередньо задовольняють потребу населення в комфортному користуванні житловим фондом, тобто використовують електроенергію на технічні цілі житлових будинків для підтримки нормального функціонування систем їх інженерного забезпечення. При цьому, позивачем не доведено наявності забудови вказаних земельних ділянок та використання електричної енергії виключно для побутових потреб населення або на технічні цілі житлового фонду. Доводи позивача про необхідність застосування "9 тарифної групи" з посиланням на Прейскурант № 09-01 "Тарифи на електричну та теплову енергію" є неправомірним, оскільки відповідно до діючої методології розрахунку роздрібного тарифу на спожиту електроенергію, тарифу на передачу електроенергії місцевими (локальними) електромережами та тарифу на постачання електроенергії, затвердженої постановою НКРЕ від 06.05.98 N 564 питання щодо визначення тарифних груп споживачів електроенергії врегульовано іншим чином, ніж передбачає вказаний прейскурант.

Колегія суддів погоджується з висновками господарських судів попередніх інстанцій про відсутність підстав для задоволення позову, виходячи з наступного.

Відповідно до ст. 275 Господарського кодексу України за договором енергопостачання енергопостачальне підприємство (енергопостачальник) відпускає електричну енергію, пару, гарячу і перегріту воду (далі - енергію) споживачеві (абоненту), який зобов'язаний оплатити прийняту енергію та дотримуватися передбаченого договором режиму її використання, а також забезпечити безпечну експлуатацію енергетичного обладнання, що ним використовується. Окремим видом договору енергопостачання є договір про постачання електричної енергії споживачу. Особливості постачання електричної енергії споживачам та вимоги до договору про постачання електричної енергії встановлюються законами України "Про засади функціонування ринку електричної енергії України" та "Про електроенергетику".

Згідно з ч.ч. 6, 7 ст. 276 Господарського кодексу України розрахунки за договорами енергопостачання здійснюються на підставі цін (тарифів), встановлених/визначених відповідно до вимог закону. Оплата енергії, що відпускається, здійснюється відповідно до умов договору. Договір може передбачати попередню оплату, планові платежі з наступним перерахунком або оплату, що проводиться за вартість прийнятих ресурсів.

Статтею 11 Закону України "Про електроенергетику" встановлено, що державне регулювання діяльності в електроенергетиці провадиться, зокрема, шляхом формування тарифної політики відповідно до законодавства. Органом державного регулювання діяльності в електроенергетиці є національна комісія, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг.

Згідно з п. 13 Положення про Національну комісію регулювання електроенергетики України, затвердженого Указом Президента України від 21.04.1998 № 335/98 (далі - Положення про НКРЕ), яке було чинним на момент прийняття постанов НКРЕ про затвердження регулятивних актів в сфері споживання електроенергії, і яке в подальшому втратило чинність у зв'язку із затвердженням нового положення про НКРЕ, комісія в межах своїх повноважень на основі та на виконання законодавства приймає рішення у вигляді постанов і розпоряджень. Рішення НКРЕ, прийняті в межах її повноважень, є обов'язковими для виконання підприємствами, установами, організаціями всіх форм власності, які здійснюють діяльність на оптовому ринку електроенергії, ринках газу, нафти та нафтопродуктів.

Взаємовідносини, які виникають в процесі продажу і купівлі електричної енергії між виробниками або постачальниками електричної енергії та споживачами (на роздрібному ринку електричної енергії) регулюються Правилами користування електричною енергією, затвердженими постановою НКРЕ від 31.07.1996 № 28. Дія цих Правил поширюється на всіх юридичних осіб та фізичних осіб (крім населення).

Відповідно до п. 1.3 вказаних правил постачання електричної енергії для забезпечення потреб електроустановки здійснюється на підставі договору про постачання електричної енергії, що укладається між власником цієї електроустановки (уповноваженою власником особою) та постачальником електричної енергії за регульованим тарифом, або договору про купівлю-продаж електричної енергії, що укладається між власником цієї електроустановки (уповноваженою власником особою) та постачальником електричної енергії за нерегульованим тарифом.

Згідно з п. 1.6 Правилами користування електричною енергією договір про постачання електричної енергії на основі типового договору (додаток 3) укладається постачальником електричної енергії за регульованим тарифом з усіма споживачами та субспоживачами (крім населення), об'єкти яких розташовані на території здійснення ліцензованої діяльності постачальником електричної енергії за регульованим тарифом.

З наведених положень законодавства вбачається, що у договорі про постачання електричної енергії тариф на електроенергію є регульованим, його розмір не залежить від волі сторін, а встановлюється на законодавчому рівні державним регулятором, з огляду на що посилання місцевого господарського суду на неможливість зобов'язання однієї зі сторін договору внести зміни до нього на підставі ст.ст. 651, 652 Цивільного кодексу України, тобто за відсутності порушень цією стороною його умов або відсутності зміни істотних обставин після його укладення є неправомірним. В даному випадку невідповідність встановленого у договорі тарифу положенням чинного законодавства може бути підставою для внесення до нього змін.

Разом із тим, колегія суддів касаційної інстанції погоджується із висновками судів попередніх інстанцій про неможливість внесення змін в спірний договір шляхом визнання укладеною додаткової угоди щодо заміни тарифної групи з "тарифної групи 1" на "тарифну групу 9", на підставі Прейскуранту № 09-01 "Тарифи на електричну та теплову енергію", затвердженим постановою Держкомцін СРСР від 28.02.1990 № 152, з огляду на наступне.

Прейскурантом № 09-01 "Тарифи на електричну та теплову енергію", затвердженим постановою Держкомцін СРСР від 28.02.1990 № 152 було врегульовано відносини, які виникали в сфері постачання електричної та теплової енергії, зокрема встановлювалися та диференціювалися тарифи на електричну енергію, у тому числі, в залежності від груп її споживачів.

Постановою Верховної Ради України від 12.09.1991 № N 1545-XII "Про порядок тимчасової дії на території України окремих актів законодавства Союзу РСР" встановлено, що до прийняття відповідних актів законодавства України на території республіки застосовуються акти законодавства Союзу РСР з питань, які не врегульовані законодавством України, за умови, що вони не суперечать Конституції і законам України.

Як встановлено судами попередніх інстанцій, відносини у сфері енергопостачання, у тому числі тарифи, на момент укладення між сторонами спірного договору вже було врегульовано законодавством України, відтак Прейскурант № 09-01 "Тарифи на електричну та теплову енергію", затверджений постановою Держкомцін СРСР від 28.02.1990 № 152, не регулює спірні відносини.

Відповідно до розділу 2 "Розрахунок роздрібного тарифу на електроенергію" Тимчасової методики розрахунку роздрібного тарифу на спожиту електроенергію, тарифу на передачу електроенергії місцевими (локальними) електромережами та тарифу на постачання електроенергії, затвердженої постановою НКРЕ від 06.05.1998 № 564, визначення роздрібного тарифу за спожиту електроенергію здійснюється в залежності від групи споживачів (споживачі електричної енергії об'єднані у дві групи: 1 група - суб'єкти господарської діяльності та фізичні особи - підприємці, 2 група - міське та сільське населення).

Згідно з п. 3 Порядку визначення класів споживачів, затвердженого постановою НКРЕ від 13.08.1998 № 1052, споживачі електричної енергії до того ж розподіляються на два класи. До 1 класу відносяться споживачі, які: 1) отримують електричну енергію від постачальника електричної енергії в точці продажу електричної енергії із ступенем напруги 27,5 кВ та вище; 2) приєднані до шин електростанцій (за винятком ГЕС, які виробляють електроенергію періодично), а також до шин підстанцій електричної мережі напругою 220 кВ і вище, незалежно від ступенів напруги в точці продажу електричної енергії електропостачальною організацією споживачу; 3) є промисловими підприємствами із середньомісячним обсягом споживання електричної енергії 150 млн. кВт.год. та більше на технологічні потреби виробництва, незалежно від ступенів напруги в точці продажу електричної енергії електропостачальною організацією споживачу; 4) є промисловими підприємствами, що збільшили обсяг річного споживання більш ніж утричі порівняно з 2008 роком або ввели нові виробничі потужності після 2008 року та місячне споживання яких складає понад 20 млн кВт·год на технологічні потреби виробництва, незалежно від ступенів напруги в точці продажу електричної енергії електропостачальною організацією споживачу. До 2 класу відносяться споживачі, які отримують електричну енергію від постачальника електричної енергії в точці продажу електричної енергії із ступенем напруги нижче 27,5 кВ, крім випадків, передбачених підпунктом 3.1 цього Порядку.

Отже, чинним законодавством України встановлено іншу методику обрахування тарифу на електроенергію ніж та, що передбачалась Прейскурантом № 09-01 "Тарифи на електричну та теплову енергію" і у ній взагалі відсутня "тарифна група № 9". Тому висновки апеляційного господарського суду про відсутність підстав для внесення змін до спірного договору шляхом визнання укладеною додаткової угоди в редакції позивача на підставі Прейскуранту № 09-01 "Тарифи на електричну та теплову енергію", є законними і обгрунтованими.

Доводи касаційної скарги про необхідність застосування до ЖБК "Садовського" тарифів на електроенергію, що відпускається населенню не приймаються колегією суддів до уваги, оскільки, як вбачається з матеріалів справи, зокрема з позовної заяви, позивач не просив змінити групу споживачів з "1" на "2", що відповідає групі "міське та сільське населення" згідно з Тимчасовою методикою, затвердженою постановою НКРЕ від 06.05.1998 № 564, а вимагав змінити тарифну групу на "9" з посиланням на вищевказаний прейскурант.

Крім того, слід зазначити, що відповідно до п. 9.6 спірного договору він діє до 31 грудня 2014 року та вважається щорічно продовженим на рік, якщо за місяць до закінчення терміну дії договору жодною із сторін не буде заявлено про перегляд його умов.

За таких обставин колегія суддів Вищого господарського суду України вважає, що постанову Харківського апеляційного господарського суду від 30.07.2015 у справі № 920/253/15 слід залишити без змін, а касаційну скаргу Житлово-будівельного кооперативу "Садовського" - без задоволення.

В силу ст. 49 ГПК України судовий збір за розгляд касаційної скарги покладається на скаржника.

Керуючись статтями 111⁵, 111⁷, 111⁹, 111¹¹ Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України -

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Житлово-будівельного кооперативу "Садовського" на постанову Харківського апеляційного господарського суду від 30.07.2015 у справі № 920/253/15 залишити без задоволення.

Постанову Харківського апеляційного господарського суду від 30.07.2015 у справі № 920/253/15 залишити без змін.

Головуючий суддя К.В. Грейц

Судді С.В. Бакуліна

О.І. Поляк