Справа № 761/15435/15-ц

Провадження №2/761/760/2016

Р І Ш Е Н Н Я

Іменем України

05 лютого 2016 року Шевченківський районний суд м. Києва у складі:

головуючого - судді Рибака М.А.,

при секретарі Сівоха І.А.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні Шевченківського районного суду міста Києва в залі судових засідань цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Служби Безпеки України, за участю третьої особи: ОСОБА_2 про визнання інформації недостовірною й такою, що порушує особисті немайнові права позивача - право на повагу до честі й гідності, на недоторканість ділової репутації, -

ВСТАНОВИВ:

В червні 2015 року ОСОБА_1 (далі по тексту - позивач, ОСОБА_1.) звернувся до суду із позовом до Служби безпеки України (далі по тексту - відповідач, СБУ), за участю третьої особи: ОСОБА_2 (далі по тексту - третя особа, ОСОБА_2) про визнання інформації недостовірною й такою, що порушує особисті немайнові права позивача - право на повагу до честі й гідності, на недоторканість ділової репутації.

Позовні вимоги мотивовані тим, що ІНФОРМАЦІЯ_1 у прес-центрі Служби Безпеки України (далі - СБУ), розташованому за адресою: 01601, м. Київ-1, вул. Володимирська, 35 радник Голови Служби безпеки України ОСОБА_2 провів брифінг перед засобами масової інформації, який транслювали різноманітні телерадіоорганізації. У ході зазначеного брифінгу ОСОБА_2, зазначивши спочатку про затримання в м. Одеса десятьох диверсантів, згодом повідомив про наступне: «Ймовірні акції, які покликані дестабілізувати ситуацію як в столиці України, так і в інших містах. Це все проплачені акції. І сьогодні ми доповідаємо вам про те, що кошти надходять від так званого офісу колишнього Прем'єр-міністра України ОСОБА_1, екс-депутатів ОСОБА_3 і ОСОБА_4. На даний час вони перебувають у Москві. Далі будь-ласка. Акції проводяться в рамках існуючих на папері громадських організацій та об'єднань, зокрема, «За мир и справедливость», «Народний вирок». Не будемо їх пропагувати. І мета - дестабілізація суспільно-політичної ситуації в Україні, зробити все, щоби громадяни України не могли спокійно жити і працювати. Ще раз хочемо запевнити вас, що Служба безпеки України докладає всіх засобів і всіх своїх можливостей для того, щоб люди могли спокійно святкувати Великодні Свята. З іншого боку просимо бути максимально обачними і звертатися до нас з підозрами чи занепокоєннями з приводу тієї чи іншої події, тієї чи іншої особи, яка викликає у вас підозру. Дайте будь-ласка телефони. Ну це деталі, які очевидно для вас теж будуть важливими, і це є, скажем так, вже елементами розслідування або слідства, яке проводить Служба безпеки України. Організатори замовних акцій залучають, на жаль, до масових акцій людей за мізерну плату, 50-60 гривень за годину. Як правило, це люди, які без роботи або пенсіонери. Під час пікетів, власне, і плануються самі провокації. На 9 квітня планувалось, планувалось вивести на вулиці Києва до трьох тисяч учасників такої акції, і ми чітко бачимо, що це здійснюється за вказівками із Російської Федерації».

Крім того, на запитання журналістки стосовно фінансування протестних акцій з боку ОСОБА_1 про те, які є з цього приводу факти, докази, ОСОБА_2 зазначив: «Ці матеріали є зараз у розпорядженні наших слідчих, слідчі займаються. У нас є беззаперечні докази, і вони будуть, вони є в матеріалах кримінального провадження, яке зараз проводиться».

Позивач відзначав, що зазначену прес-конференцію транслювали різноманітні телерадіоорганізації, зокрема, ТОВ «Телерадіокомпанія «112-ТВ» (ідентифікаційний код 38590676), Товариство з обмеженою відповідальністю «5 КАНАЛ ТВ» (ідентифікаційний код 35745928) тощо. Разом з тим, на інтернет-сайті ТОВ «Телерадіокомпанія «112-ТВ» розміщене інформаційне повідомлення від ІНФОРМАЦІЯ_1 під назвою: «ІНФОРМАЦІЯ_2». У повідомленні зазначається наступне, що: «Акції по дестабілізації ситуації в Україні фінансують екс-прем'єр-міністр України ОСОБА_1, екс-нардепи ОСОБА_3 та ОСОБА_4. Про це в ході брифінгу, який транслював телеканал «112 Україна», заявив радник голови СБУ ОСОБА_2. «Ймовірні акції, які покликані дестабілізувати ситуацію як у столиці України, так і в інших містах, - це все проплачені акції, і сьогодні ми доповідаємо про те, що кошти надходять від так званого офісу колишнього прем'єр-міністра України ОСОБА_1, екс-депутатів ОСОБА_3 та ОСОБА_4. На даний час вони знаходяться в Москві», - зазначив ОСОБА_2. «Організатори замовних акцій залучають до масових акцій людей за мізерну плату, 50-60 грн/година, як правило, це люди без роботи чи пенсіонери. Під час пікетів, власне, і плануються самі провокації». Про поширення зазначеної вище інформації свідчить і наявність фрагментів відео згаданого брифінгу в інтернет-мережі на інтернет-сайтах каналів 112 та 5 каналу, а також Youtube.

З огляду на викладене, позивач вважав, що на зазначеному брифінгу відповідач поширив щодо позивача недостовірну інформацію, яка порушує гарантоване частиною 1 ст. 3, частиною 1 ст. 28 Конституції України, ч. 1 ст. 270 Цивільного кодексу України право кожної людини на повагу до її гідності та честі, а також гарантоване статтею 299 ЦК України право на недоторканність своєї ділової репутації.

Спростування поширеної недостовірної інформації повинно здійснюватись незалежно від вини особи, яка її поширила.

Окрім того, позивач зазначав, що у діях Служби безпеки України, від імені якої поширював інформацію ОСОБА_2, вбачається склад правопорушення - поширення щодо позивача недостовірної інформації, яка порушує його особисті немайнові права - право на повагу до честі й гідності, на недоторканність ділової репутації, що є підставою для задоволення цього позову, що обґрунтовувалось розповсюдженням відповідачем в особі ОСОБА_2 інформації, тобто будь-яких відомостей або даних, які можуть бути збережені на матеріальних носіях або відображені в електронному вигляді. Також вважав, що інформація про ОСОБА_1, є поширеною, оскільки повідомлена у ході публічного виступу, брифінгу, представникам засобів масової інформації, тобто більш як одній особі та розповсюджена на даний час по телебаченню й у мережі Інтернет. А поширена інформація стосується позивача, оскільки під час брифінгу Служба безпеки України в особі ОСОБА_2 поширила факти саме про нього та інформація порушує особисті немайнові права ОСОБА_1 на повагу до честі й гідності, на недоторканність ділової репутації.

Також зазначав, поширена інформація ганьбить честь і гідність ОСОБА_1, оскільки у ній за відсутності будь-яких підстав стверджується, що останній здійснює фінансування акцій з метою дестабілізації суспільно-політичної ситуації в Україні, з метою зробити все, щоб громадяни України не могли спокійно жити і працювати. Крім того, відповідач заявив, що фінансування протестних акцій ОСОБА_1 підтверджується доказами, наявними у матеріалах кримінального провадження, досудове розслідування у якому здійснюється слідчими СБУ. Цим самим відповідач фактично повідомив про причетність позивача до скоєння злочину, який розслідується Службою безпеки України. Поширена відповідачем інформація спонукає до негативної оцінки ОСОБА_1 в очах громадськості, характеризує його поведінку як невідповідну загальноприйнятим уявленням про добро і зло, як аморальну. Так, зі слів ОСОБА_2, позивач фінансує акції, прагне дестабілізувати ситуацію в Україні, погіршити становище громадян, здійснює фактично їх підкуп тощо. Така інформація руйнує набуту ним за роки свого життя схвальну суспільну оцінку його ділових, професійних і моральних якостей при виконанні ним трудових, службових, громадських обов'язків, у тому числі обов'язків Прем'єр-міністра України. Крім того, такою інформацією відповідач натякнув на причетність позивача до скоєння кримінального правопорушення, адже фактично дав зрозуміти що за цим фактом слідчими СБУ проводиться досудове розслідування, й у відповідному кримінальному провадженні наявні відповідні докази.

Посилаючись на викладене, позивач просив суд визнати недостовірною й такою, що порушує особисті немайнові права ОСОБА_1 - право на повагу до честі й гідності, на недоторканність ділової репутації, інформацію, поширену Службою безпеки України в особі радника Голови Служби безпеки України ОСОБА_2 ІНФОРМАЦІЯ_1. під час брифінгу у прес-центрі Служби Безпеки України, розташованому за адресою: 01601, м. Київ-1, вул. Володимирська, 35, наступного змісту:

«Ймовірні акції, які покликані дестабілізувати ситуацію як в столиці України, так і в інших містах. Це все проплачені акції. І сьогодні ми доповідаємо вам про те, що кошти надходять від так званого офісу колишнього Прем'єр-міністра України ОСОБА_1...І мета - дестабілізація суспільно-політичної ситуації в Україні, зробити все, щоби громадяни України не могли спокійно жити і працювати... Ці матеріали є зараз у розпорядженні наших слідчих, слідчі займаються. У нас є беззаперечні докази, і вони... є в матеріалах кримінального провадження, яке зараз проводиться». Зобов'язати Службу безпеки України спростувати зазначену вище недостовірну інформацію шляхом оголошення про ухвалене за цим позовом судове рішення з оголошенням резолютивної частини цього рішення не пізніш як через 10 днів після набрання законної сили рішенням суду у цій справі у прес-центрі відповідача на брифінгу (прес-конференції) з попереднім повідомленням представників засобів масової інформації про дату й місце такого брифінгу (прес-конференції). Стягнути з відповідача на користь ОСОБА_1 судовий збір у розмірі 487,20 грн.

Представник позивача ОСОБА_5 в судовому засіданні позов підтримав та просив суд про його задоволення, вважаючи, що наявні усі законні підстави для задоволення позову.

В судовому засіданні представник відповідача Семенець Г.В. позов не визнала та просила суд відмовити у його задоволенні з підстав, зазначених в запереченнях на позовну заяву. Пояснила, що позивачем не надано суду жодного доказу на підтвердження поширення інформації СБУ, а в роздруківці з начебто офіційного веб-сайту СБУ, доданої позивачем до позовної заяви, розміщено повідомлення про брифінг радника Голови СБУ ОСОБА_2, в якому переповідається з його слів інформація щодо фінансування протестних акцій в Україні та яке не містить жодного твердження про фінансування будь-яких протестних акцій в України особисто ОСОБА_1 Однак позивачем не надано суду жодного доказу, що інформація саме такого змісту про ОСОБА_1 була поширена відповідачем, що саме після ЇЇ поширення 08.04.2015 виникла негативна оцінка ОСОБА_1 в суспільстві та були порушені особисті немайнові права, принижено його честь і гідність. Водночас, в різних джерелах мережі Інтернет міститься велика кількість публікацій про ОСОБА_1, поширених раніше дати, зазначеної на доданих до позову роздруківках. Зазначені публікації свідчать про безпідставність тверджень позивача, оскільки негативна оцінка ОСОБА_1 в очах суспільства та «руйнування набутої ним за роки свого життя схвальної суспільної оцінки його ділових, професійних і моральних якостей» могли виникнути задовго до дати, на яку посилається позивач (08.04.2015) як на таку, коли на його думку СБУ поширено оскаржувану інформацію. У зв'язку з цим, доводи позовної заяви та висновки про порушення СБУ особистих немайнових прав ОСОБА_1 відповідач вважав особистою думкою та припущеннями представника позивача, які не можуть бути доказами, виходячи зі змісту частини 4 статті 60 ЦПК України.

В судовому засіданні представник третьої особи ОСОБА_7 позов не визнав та просив суд відмовити у його задоволенні у зв'язку із необґрунтованістю. Надав суду письмові пояснення, в яких зазначав, що належним відповідачем у разі поширення оспорюваної інформації в мережі Інтернет є автор відповідного інформаційного матеріалу та власник веб-сайту, особи яких позивач повинен установити та зазначити в позовній заяві; дані про власника веб-сайта можуть бути витребувані відповідно до положень ЦПК в адміністратора системи реєстрації та обліку доменних назв та адреси українського сегмента мережі Інтернет. Однак у матеріалах справи № 761/15435/15-ц відсутні будь-які відомості про власників, які би були отримані у адміністратора системи реєстрації та обліку доменних назв та адреси українського сегмента мережі Інтернет. Відтак достовірність усіх відомостей, відображених на «роздруківках» а також автентичні завантаженого відео зі сайтів встановити неможливо без відповідного підтвердження зі сторони власників веб-сайтів. Також вважав, що такі роздруківки Інтернет-сторінок самі по собі не можуть бути доказом у справі. Окрім того, диск з відео-файлами, доданий позивачем до позову, що нібито відображають поширення відповідачем спірної інформації не може бути взятий до уваги та прийнятий судом з двох причин. По перше, такі відеозаписи отримані всупереч порядку, передбаченому частиною 4 ст. 48 Закону України «Про телебачення і радіомовлення», а відтак є недопустимими доказами. По друге, відсутні докази того, що це не є змонтоване або іншим чином оброблене відео.

Таким чином, представник третьої особи відзначав, що позивачем не було надано суду жодного належного та допустимого доказу з поширення відповідачем спірної інформації. Разом з тим, звертав увагу суду на те, що позивач просить визнати недостовірною інформацію, яка жодним чином не стосується його, а саме: «Ймовірні акції, які покликані дестабілізувати ситуацію як в столиці України, так і в іншим містах. Це все проплачені акції. І сьогодні ми доповідаємо вам про те, що кошти надходять від ТАК ЗВАНОГО ОФІСУ колишнього Прем'єр-міністра України ОСОБА_1... І мета - дестабілізація суспільно-політичної ситуації в Україні, зробити все, щоби громадяни України не могли спокійно жити і працювати... Ці матеріали є в розпорядженні наших слідчих, слідчі займаються. У нас є беззаперечні докази, і вони... є в матеріалах кримінального провадження, яке зараз проводиться». Так, у «Тлумачному словнику української мови» (укладачі Н. Куссайкіна та Ю. Цибульник; Видавничий дім «Школа», Книжковий Клуб «Клуб сімейного дозвілля, 2013, Харків) зазначено таке тлумачення слова «офіс» - контора, канцелярія, кабінет, а також спеціально обладнане приміщення для такої СЛУЖБИ. А у «Тлумачному словнику сучасної української мови» (укладач І.М. Забіяка; видавництво «Арій», 2007 рік, Київ) дається таке тлумачення - контора, канцелярія, службове приміщення. Таким чином слово «офіс» має два основних значення - організаційна структура, що складається з людей (інституційне значення), та приміщення. Слово «офіс», яке зазначається у позовних вимогах, вживалося саме у першому значенні - як контора, канцелярія, тобто сукупність людей, які працюють у відповідній конторі та/або канцелярії. Тобто твердження про надходження коштів, а також інші стосувалися не позивача, а так званого його офісу - тобто третіх осіб, які з ним працювали/працюють в офісі (конторі, канцелярії). Більше того, таке коло осіб не було визначене та конкретизоване. Відтак спірна інформація не стосується ОСОБА_1.

Окрім того, ОСОБА_2 працював радником Голови Служби безпеки України та на виконання вимог Закону України «Про Службу безпеки України» мав право як радник Голови СБ України поширювати будь-яку інформацію, що була встановлена під час виконання завдань цього відомства, в тому числі про причетність офісу позивача до незаконної діяльності. Будь-які відомості про причетність представників офісу позивача до незаконної діяльності були поширені ОСОБА_2 при виконанні своїх посадових (службових) обов'язків, оскільки стали йому відомі в зв'язку з виконанням посадових обов'язків.

Також вважав, що вживання словосполучення «так званий» вказує на оціночний характер усіх подальших висловлювань та суджень, повідомлених ОСОБА_2

Дослідивши матеріали справи, а також відтворення відеозапису, заслухавши пояснення представників сторін та третьої особи, оцінивши зібрані по справі докази, суд приходить до висновку, що в задоволенні позову слід відмовити з наступних підстав.

Відповідно до ст. 34 Конституції України кожному гарантується право на свободу думки і слова, на вільне вираження своїх поглядів і переконань.

Кожен має право вільно збирати, зберігати, використовувати і поширювати інформацію усно, письмово або в інший спосіб - на свій вибір.

Здійснення цих прав може бути обмежене законом в інтересах національної безпеки, територіальної цілісності або громадського порядку з метою запобігання заворушенням чи злочинам, для охорони здоров'я населення, для захисту репутації або прав інших людей, для запобігання розголошенню інформації, одержаної конфіденційно, або для підтримання авторитету і неупередженості правосуддя.

Відповідно до статті 10 «Свобода вираження поглядів» Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (Зі змінами та доповненнями, внесеними Протоколом № 11 від 11 травня 1994 року, Протоколом № 14 від 13 травня 2004 року), яка ратифікована Законом України № 475/97-ВР від 17.07.1997 року (набрала чинності в Україні 11.09.1997 року) (далі по тексту - Конвенція) Кожен має право на свободу вираження поглядів. Це право включає свободу дотримуватися своїх поглядів, одержувати і передавати інформацію та ідеї без втручання органів державної влади і незалежно від кордонів. Ця стаття не перешкоджає державам вимагати ліцензування діяльності радіомовних, телевізійних або кінематографічних підприємств.

Здійснення цих свобод, оскільки воно пов'язане з обов'язками і відповідальністю, може підлягати таким формальностям, умовам, обмеженням або санкціям, що встановлені законом і є необхідними в демократичному суспільстві в інтересах національної безпеки, територіальної цілісності або громадської безпеки, для запобігання заворушенням чи злочинам, для охорони здоров'я чи моралі, для захисту репутації чи прав інших осіб, для запобігання розголошенню конфіденційної інформації або для підтримання авторитету і безсторонності суду.

Згідно із ч. 1 ст. 277 ЦК України фізична особа, особисті немайнові права якої порушено внаслідок поширення про неї та (або) членів її сім'ї недостовірної інформації, має право на відповідь, а також на спростування цієї інформації.

В обґрунтування позовних вимог, позивач посилався на те, що ІНФОРМАЦІЯ_1 у прес-центрі Служби Безпеки України (далі - СБУ), розташованому за адресою: 01601, м. Київ-1, вул. Володимирська, 35 радник Голови Служби безпеки України ОСОБА_2 провів брифінг перед засобами масової інформації, який транслювали різноманітні телерадіоорганізації. У ході зазначеного брифінгу ОСОБА_2, зазначивши спочатку про затримання в м. Одеса десятьох диверсантів, згодом повідомив про наступне: «Ймовірні акції, які покликані дестабілізувати ситуацію як в столиці України, так і в інших містах. Це все проплачені акції. І сьогодні ми доповідаємо вам про те, що кошти надходять від так званого офісу колишнього Прем'єр-міністра України ОСОБА_1, екс-депутатів ОСОБА_3 і ОСОБА_4. На даний час вони перебувають у Москві. Далі будь-ласка. Акції проводяться в рамках існуючих на папері громадських організацій та об'єднань, зокрема, «За мир и справедливость», «Народний вирок». Не будемо їх пропагувати. І мета - дестабілізація суспільно-політичної ситуації в Україні, зробити все, щоби громадяни України не могли спокійно жити і працювати..». Крім того, на запитання журналістки стосовно фінансування протестних акцій з боку ОСОБА_1 про те, які є з цього приводу факти, докази, ОСОБА_2 зазначив: «Ці матеріали є зараз у розпорядженні наших слідчих, слідчі займаються. У нас є беззаперечні докази, і вони будуть, вони є в матеріалах кримінального провадження, яке зараз проводиться».

Відтак, позивач вважав наведену інформацію недостовірною та такою, що порушує його особисті немайнові права - право на повагу до честі й гідності, недоторканість ділової репутації.

В якості доказів, що підтверджують поширення вказаної інформації, позивачем надано роздруківки з офіційних сайтів ТОВ «Телерадіокомпанія «112-ТВ», ТОВ «5 КАНАЛ ТВ», сайту Youtube, офіційного сайту Служби безпеки України. В подальшому також надано висновок експерта Науково-дослідного центру судової експертизи з питань інтелектуальної власності Мін'юсту № 269/15 від 03.12.2015 року із доданим до нього CD-диском відео-файлів, отриманих з веб-ресурсів. Для огляду в судовому засіданні надавались інтернет-сторінки із вказаною інформацією з-за допомогою відтворення на портативному комп'ютері.

Так, згідно із висновком експерта Науково-дослідного центру судової експертизи з питань інтелектуальної власності Мін'юсту № 269/15 від 03.12.2015 року, Ресурси/посилання на відповідних інтернет-сторінках складаються зі статичних елементів інформаційного наповнення, таких як графічні елементи, що складають оформлення веб-сторінки (меню навігації, графічні зображення тощо), гіперпосилання на пов'язані матеріали, інформація у текстовому форматі тощо. До динамічних та потокових інформаційних ресурсів вищезазначених веб-сторінок відносяться коментарі користувачів, реклама та інше. Скріншоти вмісту ресурсів/посилань наведено на рисунках 1-9 (Додаток 1). Окрім того, ресурси/посилання містять електронні файли у форматі «шр4». Оригінальні файли: «152594.mp4»; «152645. mp4»; «ІНФОРМАЦІЯ_3»; «ІНФОРМАЦІЯ_3» відтворено (скопійовано) з відповідних веб-ресурсів на матеріальний носій CD-диск (Додаток 2), вміст файлів «152594. mp4»; «152645. mp4»; «ІНФОРМАЦІЯ_3» частково наведено на рисунках 10-22 (Додаток 1) (а.с. 91-133).

Відповідно до ст. 66 ЦПК України, висновок експерта - докладний опис проведених експертом досліджень, зроблені у результаті них висновки та обґрунтовані відповіді на питання, задані судом.

Згідно ч.ч. 4, 6 ст. 147 ЦПК України, у висновку експерта обов'язково повинно бути зазначено, що його попереджено про відповідальність за завідомо неправдивий висновок та за відмову без поважних причин від виконання покладених на нього обов'язків.

Висновок експерта для суду не є обов'язковим і оцінюється судом за правилами, встановленими статтею 212 цього Кодексу.

Таким чином, суд, оцінюючи експертний висновок, наданий позивачем, приходить до висновку про те, що в ньому не містяться відомості про попередження експертів про встановлену законом відповідальність, а судова експертиза по справі не проводилася. Крім того, жодних клопотань від сторін про проведення експертизи під час розгляду справи не заявлялося, а суд позбавлений права за власною ініціативою призначати у справі судову експертизу.

Разом з тим, вказаний експертний висновок містить дані про інформаційне наповнення інтернет-сторінок та не містить інформації про дійсний факт існування веб-сторінок за делегованими доменними іменами, а також про приналежність таких сайтів зазначеним засобам масової інформації.

Таким чином, позивачем жодним чином не доведено факту існування веб-сторінок за делегованими доменними іменами, а також про дійсних користувачів та власників таких сайтів.

Відповідно до п. 12 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику у справах про захист гідності та честі фізичної особи, а також ділової репутації фізичної та юридичної особи» від 27 лютого 2009 року № 1, належним відповідачем у разі поширення оспорюваної інформації в мережі Інтернет є автор відповідного інформаційного матеріалу та власник веб-сайта, особи, яких позивач повинен установити та зазначити в позовній заяві.

Разом із тим, як зазначав представник позивача в судовому засіданні, позивач не висуває вимог до ЗМІ та власників веб-сайтів, що здійснили розповсюдження спірної інформації, оскільки останню поширив ОСОБА_2 як речник Голови Служби Безпеки України на брифінгу, що відбувся ІНФОРМАЦІЯ_1 у прес-центрі Служби Безпеки України (далі - СБУ), розташованому за адресою: 01601, м. Київ-1, вул. Володимирська, 35.

Так, матеріали справи містять копії трудової книжки ОСОБА_2 із яких вбачається, що останній з 21.08.2014 року дійсно працював на посаді речника Голови СБУ та 18.06.2015 року був звільнений із займаної посади (а.с. 89-90).

Проте, доказів на підтвердження того, що ІНФОРМАЦІЯ_1 у прес-центрі Служби Безпеки України, розташованому за адресою: 01601, м. Київ-1, вул. Володимирська, 35 дійсно ОСОБА_2 провів брифінг перед засобами масової інформації матеріали справи не містять, оскільки за твердженнями сторін в судовому засіданні офіційна інформація про проведення вказаної події станом на час розгляду справи на веб-сайті Служби безпеки України відсутня.

Згідно із абз. 2 п. 15 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику у справах про захист гідності та честі фізичної особи, а також ділової репутації фізичної та юридичної особи» від 27 лютого 2009 року № 1, під поширенням інформації слід розуміти: опублікування її у пресі, передання по радіо, телебаченню чи з використанням інших засобів масової інформації; поширення в мережі Інтернет чи з використанням інших засобів телекомунікаційного зв'язку; викладення в характеристиках, заявах, листах, адресованих іншим особам; повідомлення в публічних виступах, в електронних мережах, а також в іншій формі хоча б одній особі.

Обґрунтовуючи позов в частині поширення спірної інформації позивач одночасно посилається як на публічний виступ ОСОБА_2 як посадової особи СБУ на брифінгу перед ЗМІ, так і на трансляцію вказаного брифінгу різноманітними телерадіоорганізаціями, в результаті чого відбулось поширення такої інформації в мережі Інтернет на офіційних веб-сторінках таких ЗМІ та Youtube.

Пунктами 11 та 12 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику у справах про захист гідності та честі фізичної особи, а також ділової репутації фізичної та юридичної особи» від 27 лютого 2009 року № 1, відповідачем у випадку поширення інформації, яку подає посадова чи службова особа при виконанні своїх посадових (службових) обов'язків, зокрема при підписанні характеристики тощо, є юридична особа, в якій вона працює. Належним відповідачем у разі поширення оспорюваної інформації в мережі Інтернет є автор відповідного інформаційного матеріалу та власник веб-сайта, особи яких позивач повинен установити та зазначити в позовній заяві. Якщо недостовірна інформація, що порочить гідність, честь чи ділову репутацію, розміщена в мережі Інтернет на інформаційному ресурсі, зареєстрованому в установленому законом порядку як засіб масової інформації, то при розгляді відповідних позовів судам слід керуватися нормами, що регулюють діяльність засобів масової інформації.

Таким чином, посилаючись на докази розповсюдження в мережі Інтернет щодо підтвердження факту поширення спірної інформації, позивач зобов'язаний був встановити та заначити осіб автора відповідного інформаційного матеріалу та власника веб-сайта, чого ним зроблено не було.

Згідно з п. 8 постанови Пленуму Верховного Суду України від 12 червня 2009 року № 2 «Про застосування норм цивільного процесуального законодавства при розгляді справ у суді першої інстанції» пред'явлення позову до неналежного відповідача не є підставою для відмови у відкритті провадження у справі чи залишення заяви без руху, оскільки заміна неналежного відповідача здійснюється в порядку, визначеному ст. 33 ЦПК. У разі якщо норма матеріального права, яка підлягає застосуванню за вимогою позивача, вказує на те, що відповідальність повинна нести інша особа, а не та, до якої пред'явлено позов, і позивач не погоджується на її заміну, суд залучає до участі в справі іншу особу як співвідповідача з власної ініціативи. Після заміни неналежного відповідача або залучення співвідповідача справа розглядається спочатку в разі її відкладення або за клопотанням нового відповідача чи залученого співвідповідача та за результатами розгляду суд відмовляє в позові до неналежного відповідача та приймає рішення по суті заявлених вимог щодо належного відповідача.

Проте, з норми частини 1 статті 33 Цивільного процесуального кодексу України Законом України «Про судоустрій і статус суддів» від 7 липня 2010 року було виключено правило, за яким у разі, якщо позивач не погоджується на заміну неналежного відповідача, суд залучає до участі в справі іншу особу як співвідповідача з власної ініціативи.

За буквальним розумінням змісту норми частини 1 статті 33 Цивільного процесуального кодексу України, яка чинна на час ухвалення судового рішення, вбачається, що суду не надається право залучати без клопотання позивача належного відповідача до справи у якості співвідповідача.

До початку розгляду справи, судом було роз'яснено сторонам зміст статей 10, 11, 27, 31 та 33 ЦПК України, проте клопотань про залучення у справі співвідповідачів представником позивача не заявлялось, як і не заявлялось відповідних клопотань з метою встановлення визначеного кола осіб - власників веб-сайтів, щоб суд був наділений можливістю вирішити питання про їх залучення в якості третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору.

Окрім того, згідно із ч. 4 ст. 48 Закону України «Про телебачення і радіомовлення» усі передачі, які телерадіоорганізація транслювала чи ретранслювала або забезпечувала їх трансляцію чи ретрансляцію у повній та незмінній формі третьою особою (оператором телекомунікацій), повинні бути записані і зберігатися протягом 14 днів від дати їх розповсюдження, якщо у цей строк не надійшло скарги щодо їхнього змісту.

Так, на письмовий запит представника позивача - адвоката Хоменко О.А. ТОВ «Телерадіокомпанія «112-ТВ» надало письмову відповідь за № 124 від 03.06.2015 року про те, що відеозапис брифінгу радника Голови СБУ ОСОБА_2, що відбувся 08.04.2015 року відсутній.

В судовому засіданні представник позивача вважав факт поширення спірної інформації доведеним, оскільки достатніми доказами цього вважав наданий суду висновок експерта, CD-диск із записом та розміщення інформації на веб-сторінках в мережі Інтернет.

Разом з тим, на досліджених в судовому засіданні інтернет сторінках об'єм відеозаписів та заголовки мали кожного разу відмінне наповнення та відрізнялись як за часом відтворення таких записів в хвилинах, так і найменуванням статей із посиланням на зазначену в позові інформацію.

Так, на одних ресурсах заголовок новини виглядав як: «ІНФОРМАЦІЯ_4» (а.с. 23), «ІНФОРМАЦІЯ_5» (а.с. 25), тоді як на інших: «ІНФОРМАЦІЯ_6» (а.с. 26).

З огляду на зазначене, суд приходить до висновку про недоведеність факту поширення спірної інформації відповідачем або його службовою особою.

Щодо вимог про визнання недостовірною й такою, що порушує особисті немайнові права ОСОБА_1 - право на повагу до честі й гідності, на недоторканність ділової репутації, інформацію, поширену Службою безпеки України в особі радника Голови Служби безпеки України ОСОБА_2 ІНФОРМАЦІЯ_1. під час брифінгу у прес-центрі Служби Безпеки України, розташованому за адресою: 01601, м. Київ-1, вул. Володимирська, 35, наступного змісту: «Ймовірні акції, які покликані дестабілізувати ситуацію як в столиці України, так і в інших містах. Це все проплачені акції. І сьогодні ми доповідаємо вам про те, що кошти надходять від так званого офісу колишнього Прем'єр-міністра України ОСОБА_1...І мета - дестабілізація суспільно-політичної ситуації в Україні, зробити все, щоби громадяни України не могли спокійно жити і працювати... Ці матеріали є зараз у розпорядженні наших слідчих, слідчі займаються. У нас є беззаперечні докази, і вони... є в матеріалах кримінального провадження, яке зараз проводиться».

Відповідно до ч. 2 ст. 6 Конвенції кожен, кого обвинувачено у вчиненні кримінального правопорушення, вважається невинуватим доти, доки його вину не буде доведено в законному порядку.

Позивачем наведено судові рішення Європейського суду з прав людини у справі «Педерсен І Бодсгор проти Данії» від 17.12.2004 року, «Константинеску проти Румунії» від 27.06.2000 року та «Прагер і Обершлік проти Австрії» від 26.04.1995 року.

У наведених рішеннях йде мова про обвинувачення у вчиненні особою злочину без вироку суду («Педерсен І Бодсгор проти Данії» від 17.12.2004 року), звинуваченнями вчителів у «казнокрадстві» («Константинеску проти Румунії» від 27.06.2000 року).

В рішенні «Прагер і Обершлік проти Австрії» від 26.04.1995 року знайшло відображення питання про завдання шкоди репутації суддів та підриві авторитету судової гілки влади шляхом ствердження про те, що віденські судді «поводяться з кожним обвинувачуваним так, ніби того вже засуджено», чи приписуючи судді «зарозумілість» і схильність до «залякування» при виконанні ним своїх службових обов'язків.

Разом із тим, представник третьої особи посилався на рішення Європейського суду з прав людини у справі «Шувалов проти Естонії» від 29.05.2012 року, в якому ЄСПЛ дійшов висновку про відсутність порушення пункту 2 статті 6 Конвенції з огляду на те, що всі інформування («суддя підозрюється в отриманні хабаря», «справу судді передано до суду», «суддя обвинувачується в отриманні хабаря від особи, справа якої була в його провадженні», тощо ) створювали чітке уявлення про обвинувачення, а не вину особи.

Висловлювання про «Ймовірні акції, які покликані дестабілізувати ситуацію як в столиці України, так і в інших містах. Це все проплачені акції. І сьогодні ми доповідаємо вам про те, що кошти надходять від так званого офісу колишнього Прем'єр-міністра України ОСОБА_1», містить припущення про певні події (Ймовірні акції) та оціночні судження про те, що кошти надходять від «так званого» офісу колишнього Прем'єр-міністра України ОСОБА_1, оскільки безпосередні посилання на особу ОСОБА_1 відсутні. Чітких обвинувачень у вчиненні конкретних кримінальних правопорушень позивача висловлювання третьої особи на переконання суду не містять.

Обґрунтовуючи свій позов, позивач відзначав, що відповідач фактично повідомив про причетність позивача до скоєння злочину, який розслідується СБУ.

Проте, посилання на конкретний склад злочину в діях позивача, вказана спірна інформація не містить.

Також положеннями Декларації про свободу політичних дебатів у засобах масової інформації (далі - Декларація), схваленої 12 лютого 2004 року на 872-му засіданні Комітету Міністрів Ради Європи, а також рекомендації, що містяться у Резолюції 1165 (1998) Парламентської Асамблеї Ради Європи про право на недоторканість приватного життя.

Зокрема, у названій Резолюції зазначається, що публічними фігурами є особи, які обіймають державні посади і (або) користуються державними ресурсами, а також усі ті, хто відіграє певну роль у суспільному житті (у галузі політики, економіки, мистецтва, соціальній сфері, спорті чи в будь-якій іншій галузі).

У статтях 3, 4, 6 Декларації вказується, що оскільки політичні діячі та посадові особи, які обіймають публічні посади або здійснюють публічну владу на місцевому, регіональному, національному чи міжнародному рівнях, вирішили апелювати до довіри громадськості та погодилися "виставити" себе на публічне політичне обговорювання, то вони підлягають ретельному громадському контролю і потенційно можуть зазнати гострої та сильної громадської критики у засобах масової інформації з приводу того, як вони виконували або виконують свої функції. При цьому зазначені діячі та особи не повинні мати більшого захисту своєї репутації та інших прав порівняно з іншими особами.

У зв'язку з цим, межа допустимої критики щодо політичного діяча чи іншої публічної особи є значно ширшою, ніж окремої пересічної особи. Публічні особи неминуче відкриваються для прискіпливого висвітлення їх слів та вчинків і повинні це усвідомлювати.

Окрім того, як роз'яснено у п.п. 15 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику у справах про захист гідності та честі фізичної особи, а також ділової репутації фізичної та юридичної особи» № 1 від 27 лютого 2009 року, при розгляді справ зазначеної категорії суди повинні мати на увазі, що юридичним складом правопорушення, наявність якого може бути підставою для задоволення позову є сукупність таких обставин: а) поширення інформації, тобто доведення її до відома хоча б одній особі у будь-який спосіб; б) поширена інформація стосується певної фізичної чи юридичної особи, тобто позивача; в) поширення недостовірної інформації, тобто такої, яка не відповідає дійсності; г) поширення інформації, що порушує особисті немайнові права, тобто або завдає шкоди відповідним особистим немайновим благам, або перешкоджає особі повно і всебічно здійснювати своє особисте немайнове право.

У зв'язку зі внесенням з 27.03.2014 року змін до Цивільного кодексу України, зокрема до статті 277, принцип презумпції добропорядності (частину 3) було виключено (скасовано), а тому доказування позивачем обґрунтованості свого позову, а саме поширення інформації відповідачем її недостовірності, має відбуватися у загальному порядку.

Відповідно до ч.1 ст. 60 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається в обґрунтування своїх вимог і заперечень.

Згідно з положеннями ст. 10 ЦПК України позивач має право подати докази недостовірності поширеної інформації. Позивач повинен довести факт поширення інформації відповідачем, а також те, що внаслідок цього було порушено його особисті немайнові права.

Однією з засад судочинства, регламентованих п. 4 ч. 3 ст. 129 Конституції України, є змагальність сторін та свобода в наданні ними до суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Таким чином, судом не встановлено сукупності усіх чотирьох обставин, які є підставою для задоволення позовних вимог, а тому підстави для визнання вказаної позивачем інформації недостовірною та такою, що порушує особисті немайнові права позивача відсутні.

Крім того, у відповідності до вимог п. 26 Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику у справах про захист гідності та честі фізичної особи, а також ділової репутації фізичної та юридичної особи» від 27.02.2009 року № 1, відповідно до статті 19 Конституції України правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством. У свою чергу, частина перша статті 34 Конституції України кожному гарантує право на свободу думки і слова, на вільне вираження своїх поглядів і переконань.

На основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які посилались сторони, як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених доказами, дослідженими в судовому засіданні, оцінивши їх належність, допустимість, достовірність, а також достатність і взаємний зв'язок у їх сукупності, встановивши правовідносини, які випливають із встановлених обставин, та правові норми, які підлягають застосуванню до цих правовідносин, суд прийшов до висновку про відсутність підстав для задоволення позову.

За таких обставин суд приходить до висновку про відмову у задоволення позову в повному обсязі.

Керуючись ст. ст. 10, 11, 57 - 60, 88, 169, 179, 208, 209, 212 - 215, 218, 223, 294 ЦПК України; ст. ст. 3, 32, 34, 68 Конституції України; ст. 277, 297 ЦК України; Конвенцією про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року; Постановою Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику у справах про захист гідності та честі фізичної особи, а також ділової репутації фізичної та юридичної особи» від 27 лютого 2009р. за № 1, суд, -

В И Р І Ш И В :

В задоволенні позову ОСОБА_1 до Служби Безпеки України, за участю третьої особи: ОСОБА_2 про визнання інформації недостовірною й такою, що порушує особисті немайнові права позивача - право на повагу до честі й гідності, на недоторканість ділової репутації - відмовити.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.

СУДДЯ М.А. РИБАК