КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

04116 м.Київ, вул. Шолуденка, 1 (044) 230-06-58

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"02" лютого 2016 р. Справа№ 910/21729/14

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Разіної Т.І.

суддів: Пантелієнка В.О.

Сотнікова С.В.

за участю секретаря Атарщікової А.М.,

представників:

від позивача - Клітна А.В. (довіреність № б/н від 12.08.14)

від відповідача-1 - Петасюк Л.В. (довіреність № 85/11/13-16 від 13.01.16

від відповідача-2 - Сенкевич Н.І. (керівник),

від відповідача-3 - Александров М.І.( довіреність № 527/5/11-15 від 08.05.15),

від третьої особи - Зубенко М.О. (за довіреністю № 542 від 31.12.2015),

розглянувши апеляційну скаргу приватного акціонерного товариства "Одеська кіностудія"

на рішення Господарського суду міста Києва від 18.09.2015

у справі № 910/21729/14 (суддя Марченко О.В.)

за позовом приватного акціонерного товариства "Одеська кіностудія" (далі - ПрАТ "Одеська кіностудія")

до 1. Міністерства культури України (далі - Мінкультури),

2. товариства з обмеженою відповідальністю "Фірма Будущеє" (далі - Фірма),

3. Державного агентства України з питань кіно (далі - Держкіно),

третя особа, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача - Фонд державного майна України (далі - Фонд держмайна),

про визнання недійсною додаткової угоди від 27.07.2007 №2 до договору від 10.05.2003 №15/05/03 та стягнення 24 360 грн. компенсації

ВСТАНОВИВ:

Рішенням Господарського суду міста Києва від 18.09.2015 у справі № 910/21729/14 у задоволенні позову відмовлено.

Не погоджуючись з зазначеним судовим рішенням, ПрАТ "Одеська кіностудія" звернулося до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення господарського суду міста Києва від 18.09.2015, прийняти нове рішення, яким позов задовольнити у повному обсязі.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 21.10.2015 апеляційну скаргу ПрАТ "Одеська кіностудія" прийнято до провадження та призначено до розгляду на 18.09.2015.

В судовому засіданні 18.09.2015 оголошено перерву до 24.11.2015 відповідно до ст. 77 ГПК України.

Розпорядженням секретаря судової палати Київського апеляційного господарського суду від 24.11.2015, враховуючи перебування судді Доманської М.Л. на лікарняному, для розгляду апеляційної скарги у справі № 910/21729/14 сформовано колегію у складі: головуючий суддя - Разіна Т.І., судді: Сотніков С.В., Пантелієнко В.О.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 24.11.2015 прийнято до провадження апеляційну скаргу.

24.11.2015 в судовому засіданні оголошено перерву до 08.12.2015 відповідно до ст. 77 ГПК України.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 08.12.2015 продовжено строк розгляду справи відповідно до ст.ст. 69 ГПК України.

08.12.2015 в судовому засіданні оголошено перерву до 21.01.2016 відповідно до ст. 77 ГПК України.

21.01.2016 в судовому засіданні оголошено перерву до 02.02.2016 відповідно до ст. 77 ГПК України.

Колегія суддів, розглянувши доводи апеляційної скарги, дослідивши наявні матеріали справи, вислухавши пояснення представників сторін та третьої особи, вважає, що скарга підлягає частковому задоволенню, а рішення суду першої інстанції - частковому скасуванню з огляду на наступне.

Як вбачається з матеріалів справи, 10.05.2003 Міністерство культури та мистецтв України, державне підприємство "Одеська кіностудія художніх фільмів" (далі - Державне підприємство) і Фірма уклали договір № 15/05/2003 (далі - Договір), за умовами п. 1.1, 1.3 якого Фірмі передані виключні майнові авторські права на фільми, вироблені Державним підприємством та зазначені у додатках № 1 та № 2 до цього Договору, що є його невід'ємною частиною (далі - Фільми) строком на п'ять років - з 15.05.2003 по 15.05.2008.

Згідно п. 1.2 Договору Фірма набуває виключне майнове право авторське право на сповіщення Фільмів (включно їх фрагментів) в ефір будь-якого виду телебачення, в тому числі, виключне майнове авторське право на сповіщення Фільмів (включно їх фрагментів) для загального бачення через супутник, по кабелю, по проводах або за допомогою інших аналогічних засобів, а також розповсюдження на всіх видах відео носіях (включаючи відео демонстрацію та тиражування).

За умовами п. 1.4, визначені у п.п. 1.1, 1.2 даного Договору права Фірма має право використовувати на території Росії, країн СНД (за виключенням України ) та країн всього Світу.

Відповідно до п. 3.1 Договору доходи, отримані Фірмою від реалізації Фільмів згідно щоквартальних звітів розподіляються наступним чином:

Державному підприємству - 45%,

Міністерству культури та мистецтв України - 20%,

Фірмі - 35%.

За умовами п. 7.5, 7.6 всі зміни та доповнення до цього Договору дійсні за умови, якщо вони укладені у письмовій формі та підписані уповноваженими представниками сторін. У випадку реорганізації сторін зобов'язання, передбачені даним Договором, є обов'язковими для їх правонаступників.

24.02.2006 Міністерством культури та мистецтв України, Державним підприємством та Фірмою було укладено додаткову угоду № 1 до Договору.

Вказаною додатковою угодою № 1 сторони змінили п. 1.2 та п. 1.3 Договору та узгодили, що Фірма отримує майнове авторське право на Фільми строком з 15.05.2003 по 31.12.2014, що містить у собі:

а) виключне право на використання Фільмів (у тому числі їх фрагментів) у формах і засобах: перекладу, відтворення, публічного повідомлення, поширення на усіх видах матеріальних носіїв шляхом продажу, здавання внайми і/чи комерційний прокат екземплярів також зафіксованих у формі, що зчитує комп'ютер, використання фрагментів як складної частини оригінальних аудіовізуальних творів, експорту екземплярів;

б) виключне право на дозвіл чи заборону використання Фільмів (у тому числі їх фрагментів) у вказаних вище формах і способах третіми особами.

Також сторони додаткової угоди № 1 змінили розподіл доходів, отриманих Фірмою від реалізації Фільмів (п. 3.1 Договору) наступним чином:

Міністерству культури та мистецтв України - 65%,

Фірмі - 35%.

27.07.2007 Державна служба кінематографії Міністерства культури і туризму України та Фірма уклали Додаткову угоду № 2 до Договору, за умовами якої Фірмі передано всі майнові авторські права на Фільми згідно з додатками, розподілено доходи від реалізації Фільмів наступним чином: Державній службі кінематографії - 65%, Фірмі - 35%; продовжено строк дії Договору до 31.12.2020.

Причиною виникнення спору зі справи стало питання наявності чи відсутності підстав для визнання Додаткової угоди № 2 до Договору недійсною у зв'язку з її невідповідністю вимогам законодавства (статті 421, 426, 435, 440, 445 Цивільного кодексу України та статті 7, 31 Закону України "Про авторське право та суміжні права")

В обґрунтування заявлених позовних вимог позивач посилався на те, що:

відповідачі, укладаючи оспорювану угоду без участі позивача, який є правонаступником Державного підприємства, розподіливши між собою доходи від використання Фільмів, порушили його майнові авторські права: виключне право дозволяти використання твору, право на плату за використання його творів (Фільмів);

при укладанні Додаткової угоди мала місце зловмисна домовленість між Фірмою та Державною службою кінематографії.

Заперечуючи проти позову, Мінкультури вказало, що позивач не набув статусу правонаступника Державного підприємства в частині прав інтелектуальної власності на Фільми, оскільки не є підприємством державної форми власності. Так, датою державної реєстрації Державного підприємства є 10.12.1996, а відповідно до законодавства, чинного на момент його створення, майнові авторські права на створені фільми перебували у власності держави. Відповідно до норм чинного законодавства державними підприємствами є підприємства, що діють на основі державної власності, а Декретом Кабінету Міністрів України від 15.12.1992 №8-92 "Про управління майном, що є у загальнодержавній власності" покладено на міністерства на інші підвідомчі Кабінету Міністрів України органи державної виконавчої влади здійснення функцій щодо управління майном, що є у загальнодержавній власності, тому майно Державного підприємства "Одеська кіностудія художніх фільмів", яке належало до сфери управління Міністерства культури і туризму України, було закріплене за ним на праві господарського відання, в свою чергу, форма власності майна - державна власність. Протягом 2005 та 2006 років існували дві окремі самостійні юридичні особи - ЗАТ "Одеська кіностудія" та ДП "Одеська кіностудія художніх фільмів", а з моменту припинення ДП "Одеська кіностудія художніх фільмів" правовласником та балансоутримувачем авторських майнових прав інтелектуальної власності на фільми, створені даним підприємством за період з 1953 по 2003 роки (Фільми) стало Міністерство культури та туризму України, тому майнові авторські права на створені фільми завжди належали державі. Враховуючи обставини, що Додаткова угода не містить критеріїв для визнання правочину недійсним, визначених постановою пленуму Вищого господарського суду України від 29.05.2013 № 11 "Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними" та чинним законодавством, правові підстави для визнання Додаткової угоди недійсним відсутні.

Фірма, заперечуючи проти позову, вказала, що Додаткова угода № 2 не порушує норм чинного законодавства та не може бути визнана недійсною, оскільки позивачем не доведено належними доказами приналежність йому авторських майнових прав на фільми виробництва Державного підприємства "Одеська кіностудія фільмів", а отже і порушення його прав оспорюваною додатковою угодою.

Держкіно також заперечило позовні вимоги та вказало, що 08.11.2006 Державне підприємство було припинено та все його майно, яким є і фільмофонд (Фільми), згідно з актом приймання-передачі від 15.10.2006 передано Міністерству культури і туризму України. З моменту припинення Державного підприємства власником майнових авторських прав на фільми виробництва Державного підприємства "Одеська кіностудія фільмів" стало Міністерство культури і туризму України. ЗАТ "Одеська кіностудія" є правонаступником прав і обов'язків Державного підприємства тільки в частині цілісного майнового комплексу, що належав Державному підприємству.

У відповідності до статті 433 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) до об'єктів авторського права відносяться твори, зокрема, аудіовізуальні твори. Твори є об'єктами авторського права без виконання будь-яких формальностей щодо них та незалежно від їх завершеності, призначення, цінності тощо, а також способу чи форми їх вираження.

Статтею 440 ЦК України визначено, що майновими правами інтелектуальної власності на твір є:

1) право на використання твору;

2) виключне право дозволяти використання твору;

3) право перешкоджати неправомірному використанню твору, в тому числі забороняти таке використання;

4) інші майнові права інтелектуальної власності, встановлені законом.

Майнові права на твір належать його авторові, якщо інше не встановлено договором чи законом.

Згідно з приписами частини першої статті 1113 ЦК України за договором про передання виключних майнових прав інтелектуальної власності одна сторона (особа, що має виключні майнові права) передає другій стороні частково або у повному складі ці права відповідно до закону та на визначених договором умовах.

Колегією суддів встановлено, що за Договором та оспорюваною Додатковою угодою № 2 Фірмі були передані майнові права інтелектуальної власності на аудіовізуальні твори - художні фільми, що були створені на Одеській кіностудії художніх фільмів протягом 1955 - 1991 років.

Відповідно до ч. 1, 3 ст. 483 Цивільного кодексу Української РСР авторське право на кінофільм або телевізійний фільм належить підприємству, яке здійснило його зйомку. Авторові сценарія, композиторові, режисеру-постановникові, головному операторові, художнику-постановникові і авторам інших творів, які увійшли складовою частиною в кінофільм або в телевізійний фільм, належить авторське право кожному на свій твір.

Указом Президента України від 10.09.1994 № 511/94 "Про заходи щодо відзначення 100-річчя від дня народження Олександра Довженка" установлено, що всі фільми та фільмові матеріали кіностудій України, створені за рахунок бюджетних коштів, є загальнодержавною власністю України - національною культурною спадщиною і можуть використовуватися лише за погодженням з Міністерством культури України.

З матеріалів справи вбачається, що відповідно до свідоцтва про державну реєстрацію суб'єкта підприємницької діяльності від 28.11.1994 № 02404405 було зареєстровано Державне підприємство, яке відповідно до наказу Міністерства культури України № 436 від 24.08.1994 «Про реорганізацію кіно-комбінату «Одеса-фільм» стало правонаступником кіно-комбінату «Одеса-фільм».

Відповідно до ст. 34 Закону України «Про власність» (в редакції чинній на дату державної реєстрації Державного підприємства) загальнодержавну (республіканську) власність складають, зокрема, майно державних підприємств.

Тобто, все майно Державного підприємства "Одеська кіностудія художніх фільмів", в тому числі і майнові права інтелектуальної власності на створені на ній кінофільми (включаючи Фільми) перебувало у державній власності, а відповідно до ст. 73 Господарського кодексу України закріплено за ним на праві господарського відання.

Розділом VI Закону України "Про Загальнодержавну програму розвитку національної кіноіндустрії на 2003 - 2007 роки" від 25.12.2002 року № 361-IV передбачено утворення на базі Державного підприємства "Одеська кіностудія художніх фільмів" акціонерної компанії за участю держави та збереження основного профілю її діяльності.

Декретом Кабінету Міністрів України "Про управління майном, що є у загальнодержавній власності" від 15.12.1992 № 8-92 встановлено, що міністерства та інші підвідомчі Кабінету Міністрів України органи державної виконавчої влади, відповідно до покладених на них повноважень, дають згоду Фонду державного майна України на створення спільних підприємств будь-яких організаційно-правових форм, до статутного фонду яких передається майно, що є загальнодержавною власністю.

Декретом Кабінету Міністрів України "Про управління майном, що є у загальнодержавній власності" та Декретом Кабінету Міністрів України "Про впорядкування діяльності суб'єктів підприємницької діяльності, створених за участю державних підприємств" від 31.12.1992 № 24-92 передбачено, що засновником господарських товариств, до статутних фондів яких передається майно та інші активи, що є державною власністю, з боку держави виступає Фонд державного майна України.

Згідно Тимчасового положення про Фонд державного майна України, затвердженого Постановою Верховної Ради України від 07.07.1992 № 2558-XII, Фонд державного майна України бере участь у створенні підприємств, до статутного фонду яких передається майно, що є загальнодержавною власністю.

Протоколом № 1 від 27.12.2004 зборів засновників ЗАТ "Одеська кіностудія" прийнято рішення про створення закритого акціонерного товариства "Одеська кіностудія", про укладення договору про створення ЗАТ "Одеська кіностудія", затверджено рішення про випуск акцій ЗАТ "Одеська кіностудія" та здійснення викупу простих іменних акцій ЗАТ "Одеська кіностудія". Здійснення всіх необхідних дій щодо відкриття тимчасового рахунку у банку та підписання акта прийому-передачі майна з метою формування статутного фонду ЗАТ "Одеська кіностудія" доручено директору ТОВ "Нова кіностудія".

Відповідно до розпорядження Кабінету Міністрів України від 10.06.2005 № 192-р "Про передачу до сфери управління Міністерства культури і туризму підприємств, установ та організацій" на виконання абзацу 4 статті 4 Указу Президента України від 20.04.2005 № 680 "Про Міністерство культури і туризму України" до сфери управління Міністерства було передано Державне підприємство.

21.11.2005 за Актом приймання-передачі цілісного майнового комплексу Державного підприємства до статутного фонду ЗАТ "Одеська кіностудія", Міністерство культури і туризму України передає Фонду державного майна України, Фонд держмайна приймає та передає, а ЗАТ "Одеська кіностудія" приймає у власність як вклад до статутного фонду (капіталу), цілісний майновий комплекс Державного підприємства «Одеська кіностудія художніх фільмів», створеного наказом Міністерства культури і мистецтв України № 424 від 20.10.1994, разом з усіма правами та обов'язками, згідно з описом, що наводиться у додатку, який є невід'ємною частиною Акту.

02.12.2005 за № 15561020000014912 державним реєстратором виконкому Одеської міської ради Одеської області було зареєстровано юридичну особу - закрите акціонерне товариство "Одеська кіностудія".

Згідно п. 7 Статуту ЗАТ «Одеська кіностудія» товариство є правонаступником всіх прав та обов'язків державного підприємства «Одеська кіностудія художніх фільмів», створеного наказом Міністерства культури і мистецтв України № 424 від 20.10.1994.

Статутний фонд ЗАТ «Одеська кіностудія» у вигляді 62171766 акцій був розподілений між засновниками товариства:

Фонд держмайна - 31085884 акцій, що становить 50% плюс одна акція,

ТОВ «Нова студія» - 31085882, що становить 50% мінус одна акція.

При цьому, Фонд держмайна оплачує акції шляхом внесення до статутного фонду цілісного майнового комплексу державного підприємства «Одеська кіностудія художніх фільмів», разом з усіма правами та обов'язками.

Отже, Держава в особі уповноваженого нею органу як власник на власний розсуд розпорядилася своїм майном і передала його у вигляді цілісного майнового комплексу у власність господарського товариства - ЗАТ "Одеська кіностудія" як внесок до статутного капіталу.

Разом з тим, наказом Міністерства культури і туризму України від 14.03.2006 № 116 у зв'язку з передачею цілісного майнового комплексу державного підприємства "Одеська кіностудія художніх фільмів" до статного фонду закритого акціонерного товариства "Одеська кіностудія" реорганізовано Державне підприємство шляхом його приєднання до ЗАТ "Одеська кіностудія".

Державна реєстрація припинення юридичної особи - Державного підприємства відбулась 08.11.2006 за № 15561120002020086.

Відповідно до статті 104 ЦК України юридична особа припиняється в результаті реорганізації (злиття, приєднання, поділу, перетворення) або ліквідації. У разі реорганізації юридичних осіб майно, права та обов'язки переходять до правонаступників.

Згідно з приписами частин першої та третьої статті 59 Господарського кодексу України (у редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин) припинення діяльності суб'єкта господарювання здійснюється шляхом його реорганізації (злиття, приєднання, поділу, перетворення) або ліквідації - за рішенням власника (власників) чи уповноважених ним органів, за рішенням інших осіб - засновників суб'єкта господарювання чи їх правонаступників, а у випадках, передбачених цим Кодексом, - за рішенням суду.

У разі приєднання одного або кількох суб'єктів господарювання до іншого суб'єкта господарювання до цього останнього переходять усі майнові права та обов'язки приєднаних суб'єктів господарювання, тобто, при приєднанні має місце універсальне правонаступництво.

Універсальне правонаступництво відрізняється від сингулярного правонаступництва тим, що охоплює перехід усіх прав та обов'язків приєднаних суб'єктів господарювання.

Колегія суддів вважає помилковим висновок суду першої інстанції про передачу ЗАТ "Одеська кіностудія" майна, яке визначене у додатку до Акту - описі майна Державного підприємства, та без включення до нього фільмів, які були створені за радянських часів Одеською кіностудією художніх фільмів за державні кошти.

Так, з матеріалів справи вбачається, що додаток до Акту від 21.11.2005 складний на основі даних бухгалтерського обліку по аналітичних рахунках 10, 11 та балансу підприємства.

На переконання колегії суддів, відображення певних даних як на аналітичних рахунках так і на балансі підприємства залежить виключно від добросовісності ведення останнім власної господарської діяльності у відповідності до вимог законодавства в частині ведення бухгалтерського обліку та фінансової звітності та не спростовує факту існування іншого майна, що належить підприємству на певному правовому титулі, в даному випадку прав інтелектуальної власності на Фільми.

Як було встановлено вище, Мінкультом, Фондом держмайна передано, а ЗАТ "Одеська кіностудія" прийнято все майно (цілісний майновий комплекс), права та обов'язки об'єкта приєднання - Державного підприємства, включаючи права, які є предметом оспорюваної Додаткової угоди № 2 до Договору.

Тобто, ЗАТ "Одеська кіностудія" стало повним правонаступником Державного підприємства після державної реєстрації його припинення.

Суд першої інстанції безпідставно не застосував до спірних правовідносин вказаних вище норм матеріального права щодо правонаступництва та неповністю з'ясував дійсні обставини справи щодо підстав припинення Державного підприємства, у зв'язку з чим дійшов помилкового висновку про відсутність у позивача прав та обов'язків (правонаступництва) припиненого Державного підприємства.

Також помилковим є висновок суду першої інстанції про перехід прав інтелектуальної власності на Фільми до Мінкультури з огляду на підписання Акту прийому-передачі фільмів, виробництва ДП «Одеська кіностудія художніх фільмів» та майнових прав на них від 15.10.2006, оскільки Мінкультури не було визначено як правонаступник згідно наказу Міністерства культури і туризму України від 14.03.2006 № 116 про реорганізацію Державного підприємства шляхом приєднання до ЗАТ «Одеська кіностудія».

Тобто, підписуючи вказаний акт прийому-передачі фільмів від 15.10.2006 Мінкультури та ліквідатор Державного підприємства діяли всупереч наказу Міністерства культури і туризму України від 14.03.2006 № 116.

Помилковим є також посилання суду першої інстанції на норми Закону України «Про приватизацію державного майна», оскільки Державне підприємство не було об'єктом приватизації, припинило свою діяльність у інший спосіб, а Держава Україна не втратила права на фільмотеку Одеської кіностудії, оскільки володіє корпоративними правами у новоствореному господарському товаристві - ПрАТ «Одеська кіностудія», що є правонаступником ЗАТ «Одеська кіностудія».

Відповідно до статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені, зокрема, частиною першою статті 203 ЦК України.

Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

У випадках, встановлених цим Кодексом, нікчемний правочин може бути визнаний судом дійсним.

Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

У відповідності до приписів частини першої статті 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.

На підставі статті 215 ЦК України недійсними можуть визнаватися не лише правочини, які не відповідають цьому Кодексу, а й такі, що порушують вимоги інших законодавчих актів України, указів Президента України, постанов Кабінету Міністрів України, інших нормативно-правових актів, виданих державними органами, у тому числі відомчих, зареєстрованих у встановленому порядку.

Вирішуючи спори про визнання правочинів (господарських договорів) недійсними, господарський суд повинен встановити наявність фактичних обставин, з якими закон пов'язує визнання таких правочинів (господарських договорів) недійсними на момент їх вчинення (укладення) і настання відповідних наслідків, та в разі задоволення позовних вимог зазначати в судовому рішенні, в чому конкретно полягає неправомірність дій сторони та яким нормам законодавства не відповідає оспорюваний правочин.

Згідно з приписами статті 207 Господарського кодексу України господарське зобов'язання, що не відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності), може бути на вимогу однієї із сторін, або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині.

Виконання господарського зобов'язання, визнаного судом недійсним повністю або в частині, припиняється повністю або в частині з дня набрання рішенням суду законної сили як таке, що вважається недійсним з моменту його виникнення. У разі якщо за змістом зобов'язання воно може бути припинено лише на майбутнє, таке зобов'язання визнається недійсним і припиняється на майбутнє.

Згідно з приписами частини першої статті 1113 ЦК України за договором про передання виключних майнових прав інтелектуальної власності одна сторона (особа, що має виключні майнові права) передає другій стороні частково або у повному складі ці права відповідно до закону та на визначених договором умовах.

Відповідно до ч. 3, 4 ст. 32 Закону України «Про авторське право і суміжні права» за авторським договором про передачу виключного права на використання твору автор (чи інша особа, яка має виключне авторське право) передає право використовувати твір певним способом і у встановлених межах тільки одній особі, якій ці права передаються, і надає цій особі право дозволяти або забороняти подібне використання твору іншим особам. При цьому за особою, яка передає виключне право на використання твору, залишається право на використання цього твору лише в частині прав, що не передаються (ч. 3).

За авторським договором про передачу невиключного права на використання твору автор (чи інша особа, яка має авторське право) передає іншій особі право використовувати твір певним способом і у встановлених межах. При цьому за особою, яка передає невиключне право, зберігається право на використання твору і на передачу невиключного права на використання твору іншим особам (ч. 4).

Як було встановлено вище, Договір був трьохстороннім та укладеним Міністерством культури і мистецтва України (правонаступником якого в даному випадку стало Держкіно), Державним підприємством (правонаступником якого є позивач) та Фірмою.

При цьому, Державне підприємство у Договорі виступало як суб'єкт авторського права на Фільми.

Разом з тим, укладення Додаткової угоди № 2 Держкіно та Фірмою щодо об'єктів авторського права (Фільмів) без участі правонаступника-правоволодільця, в даному випадку ПрАТ "Одеська кіностудія", порушує права останнього, а саме, виключні права дозволяти використання творів (Фільмів) та права на плату за їх використання. При цьому, укладання такого договору суперечить статті 1113 ЦК України, статті 32 Закону України «Про авторське право і суміжні права», оскільки додаткова угода має бути трьохсторонньою як і Договір.

Оскільки за Договором Державне підприємство мало право на 45% доходів, то ПрАТ "Одеська кіностудія", в якому 50% + 1 акція належить Державі в особі Фонду держмайна, має право на відповідну пропорційну частку, зазначену в Договорі, а саме - 45% : 100 х [50% + 1 акція] = 22,5%.

За вказаних обставин, колегія суддів дійшла висновку, що укладена відповідачами (Держкіно та Фірмою) Додаткова угода № 2 до Договору укладено всупереч нормам цивільного законодавства, що регулюють правовідносини, пов'язані з майновими правами інтелектуальної власності на аудіовізуальні твори, а отже підлягає визнанню недійсною в судовому порядку.

Разом з тим, статтею 232 ЦК України правочин, який вчинено внаслідок зловмисної домовленості представника однієї сторони з другою стороною, визнається судом недійсним.

Колегія суддів відхиляє доводи позивача про наявність підстав для визнання Додаткової угоди № 2 до Договору у зв'язку з зловмисною домовленістю Держкіно та Фірми, оскільки статтею 232 ЦК України передбачені правові наслідки правочину, який вчинено у результаті зловмисної домовленості представника однієї сторони з другою стороною, а в даному випадку сторони додаткової угоди діяли від власного імені, а не як представники позивача, тобто норма статті 232 ЦК України до даних правовідносин не застосовується.

Щодо позовних вимог про стягнення компенсації в сумі 24360,00 грн. у зв'язку з порушенням авторських прав, колегія, погоджуючись з висновком суду першої інстанції про відмову в позові в цій частині, зазначає наступне.

В обґрунтування позовних вимог покладено доводи про те, що у зв'язку з порушенням авторських прав позивача, відповідач-1 та відповідач-2 отримали доходи у значних розмірах, чим нанесено збитки позивачу, з огляду на тривалість та складність заходів необхідних для відновлення порушених прав та інтересів, позивач вважає обґрунтованою компенсацію в розмірі 24360,00 грн.

Використання твору без дозволу суб'єкта авторського права є порушенням авторського права, передбаченим пунктом "а" статті 50 Закону, за яке пунктом "г" частини другої статті 52 цього ж Закону передбачено можливість притягнення винної особи до відповідальності у вигляді сплати компенсації в розмірі від 10 до 50 000 мінімальних заробітних плат.

Відповідно до частини першої статті 32 ГПК України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими і речовими доказами, висновками судових експертів; поясненнями представників сторін та інших осіб, які беруть участь в судовому процесі. В необхідних випадках на вимогу судді пояснення представників сторін та інших осіб, які беруть участь в судовому процесі, мають бути викладені письмово (частина друга статті 32 ГПК України).

Позивач не надав суду доказів на підтвердження використання відповідачами творів, майнові авторські права на які належать позивачу, що виключає застосування відповідальності у вигляді стягнення компенсації.

Колегія суддів відзначає, що суд першої інстанції не в повному обсязі дослідив обставини справи, неправильно застосував до спірних правовідносин норми матеріального права, що призвело до помилкового висновку про необґрунтованість позовних вимог, та як наслідок відмову у їх задоволенні в частині визнання недійсною Додаткової угоди № 2 до Договору за наявності законодавчо визначених підстав.

Вказані порушення визнаються апеляційною колегією беззаперечною підставою для скасування оскаржуваного рішення місцевого господарського суду з одночасним ухваленням нового у відповідності до вимог чинного матеріального та процесуального права про часткове задоволення позову.

Відповідно до ст. 49 ГПК України судові витрати за розгляд справи у суді першої інстанції та апеляційному господарському суді покладаються на відповідачів в рівних частинах у зв'язку з частковим задоволенням немайнової позовної вимоги.

Керуючись ст.ст. 49, 99, 101, 103 - 105 Господарського процесуального кодексу України, Київський апеляційний господарський суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу приватного акціонерного товариства "Одеська кіностудія" задовольнити частково.

2. Рішення Господарського суду міста Києва від 18.09.2015 у справі № 910/21729/14 скасувати.

3. Прийняти нове рішення.

4. Позов задовольнити частково.

5. Визнати недійсною додаткову угоду № 2 від 27.07.2007, укладену між Державною службою кінематографії Міністерства культури і туризму України та товариством з обмеженою відповідальністю "Фірма Будущеє", до договору № 15/05/03 від 10.05.2003 на майбутнє.

6. В решті позовних вимог відмовити.

7. Стягнути з Міністерства культури України (код 37535703) на користь приватного акціонерного товариства "Одеська кіностудія" (65044, м. Одеса, Французький бульвар, 33, код 33932816) 1339 (одна тисяча триста тридцять дев'ять) грн. 80 коп. витрат по сплаті судового збору.

8. Стягнути з товариства з обмеженою відповідальністю "Фірма Будущеє" (65044, м. Одеса, пров. Цегляний, 7 , кв. 27, код 20937080) на користь приватного акціонерного товариства "Одеська кіностудія" (65044, м. Одеса, Французький бульвар, 33, код 33932816) 1339 (одна тисяча триста тридцять дев'ять) грн. 80 коп. витрат по сплаті судового збору.

9. Стягнути з Державного агентства України з питань кіно (01010, Україна, м. Київ, вул. Лаврська, 10) на користь приватного акціонерного товариства "Одеська кіностудія" (65044, м. Одеса, Французький бульвар, 33, код 33932816) 1339 (одна тисяча триста тридцять дев'ять) грн. 80 коп. витрат по сплаті судового збору.

10. Видачу відповідних наказів доручити Господарському суду міста Києва.

Постанову апеляційної інстанції може бути оскаржено у касаційному порядку до Вищого господарського суду України через апеляційний господарський суд протягом двадцяти днів з дня набрання судовим рішенням апеляційного господарського суду законної сили.

Головуючий суддя Т.І. Разіна

Судді В.О. Пантелієнко

С.В. Сотніков