Справа № 201/18081/15-ц

2/201/877/2016

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

/заочне в порядку гл. 8 розділу ІІІ ЦПК України/

02 лютого 2016 року м. Дніпропетровськ

Жовтневий районний суд м. Дніпропетровська в складі:

головуючого судді Демидової С.О.

за участю секретаря Пєронкова М.Ф.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Дніпропетровську цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про розірвання договору дарування, -

В С Т А Н О В И В:

Позивач звернувся до суду з вищезазначений позовом. В обґрунтування своїх позовних вимог посилається на те, що 05 грудня 2012 року між ним та відповідачем було укладено Договір дарування квартири АДРЕСА_1. Позивачу стало відомо про факти, що свідчать про те, що даний договір було укладено під впливом обману. В період з листопада 2011 року по січень 2015 року між позивачем та відповідачем існували близькі стосунки та вони мали намір одружитися, в зв'язку з чим позивач вирішив зробити відповідачу подарунок. В січні 2015 року позивачу стало відомо, що відповідач не має намір укладати з ним шлюб, а всі попередні обіцянки зроблені задля введення позивача в оману та заволодіння його майном. Тому позивач просить суд розірвати договір дарування квартири АДРЕСА_1, укладений між ним та ОСОБА_2

В судовому засіданні позивач та його представник позовні вимоги підтримали в повному обсязі, посилаючись на обставини викладені в позовній заяві.

Відповідач в судове засідання не з'явилася, про день, час та місце розгляду справи повідомлена належним чином, про причини неявки суд не повідомила.

Тому суд відповідно до ч. 1 ст. 224 ЦПК України з урахуванням згоди позивача та його представника вважає можливим провести заочний розгляд справи.

Вислухавши пояснення позивача та його представника, допитавши свідка, дослідивши докази по справі, суд вважає позовну заяву необґрунтованою та такою, що не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Згідно ст. 3 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Відповідно до ст. 11 ЦПК України, суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненнями фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі. Особа, яка бере участь у справі, розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Згідно ст. 10 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставі своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Згідно ст. 60 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Відповідно до ст. 57 ЦПК України доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Згідно ст. 58 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування.

Відповідно до ч. 2 ст. 124 Конституції України юрисдикція судів поширюється на всі правовідносини, що виникають у державі.

Відповідно до ч.1 ст. 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Стаття 16 ЦК України передбачає, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Відповідно до вимог ст. 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Як встановлено в судовому засіданні, 05 грудня 2012 року між ОСОБА_1 (Дарувальник), та ОСОБА_3, діюча по довіреності від імені ОСОБА_2 (Обдарована) укладено договір дарування квартири, відповідно до якого дарувальник передає у власність обдарованої, а обдарована приймає у власність належну дарувальнику на праві приватної власності квартиру АДРЕСА_1. Вказана квартира належить дарувальнику на підставі договору купівлі-продажу квартири , посвідченого 19 березня 2011 року приватним нотаріусом ДМНО Бунякіною О.В. Вимоги законодавства щодо змісту й правових наслідків правочину, що укладається між сторонами, зокрема вимоги ст. ст. 721, 726, 727 ЦК України, нотаріусом роз'яснені (п. 8 Договору дарування). Пунктом 9 зазначеного Договору встановлено, що сторони підтверджують, що цей правочин не є фіктивним чи удаваним, тобто не є таким, що передбачено ст. 234, 235 ЦК України. Дарувальник стверджує, що дарування здійснено ним за доброю волею, без будь-яких погроз, примусу чи насильства.

Відповідно до ч.1 ст. 717 ЦК України за договором дарування одна сторона (дарувальник) передає або зобов'язується передати в майбутньому другій стороні (обдарованому) безоплатно майно (дарунок) у власність.

Відповідно до ст. ст.626 та 627 ЦК України договором є домовленість двох і більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з врахуванням вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Стаття 628 ЦК України встановлює, що зміст договору становлять умови визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Таким чином, укладаючи договір дарування спірної квартири, позивач та відповідач керувалися вимогами чинного законодавства, принципами свободи договору, взаємовідносини між сторонами оспорюваного договору засновані на рівності, вільному волевиявленні сторін договору.

Частиною 1 ст. 651 ЦК України встановлено, що зміна або розірвання договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом.

Право на розірвання договору є втіленням принципу свободи сторін на вступ у договірні відносини та визначення змісту договору.

Зміна або розірвання договору вчиняється в такій самій формі, що й договір, що змінюється або розривається, якщо інше не встановлено договором або законом чи не випливає із звичаїв ділового обороту (стаття 654 Кодексу)/

Відповідно до ч.2 ст.651 ЦК України договір може бути змінено або розірвано за рішенням суду на вимогу однієї із сторін у разі істотного порушення договору другою стороною та в інших випадках, встановлених договором або законом. Істотним є таке порушення стороною договору, коли внаслідок завданої цим шкоди друга сторона значною мірою позбавляється того, на що вона розраховувала при укладенні договору.

При зверненні до суду з позовом про розірвання договору дарування позивач посилався на ч.4 ст. 31 СК України, та зазначив, що вони з відповідачем мали намір створити сім'ю, однак на початку 2015 року вони розірвали відносини.

Відповідно до ч.4 ст. 31 СК України у разі відмови від шлюбу особи, яка одержала подарунок у зв'язку з майбутнім шлюбом, договір дарування за вимогою дарувальника може бути розірваний судом. У разі розірвання договору особа зобов'язана повернути річ, яка була їй подарована, а якщо вона не збереглася - відшкодувати її вартість.

Статтею 727 ЦК України встановлені підстави для розірвання договору дарування на вимогу дарувальника, а саме: дарувальник має право вимагати розірвання договору дарування нерухомих речей чи іншого особливо цінного майна, якщо обдаровуваний умисно вчинив злочин проти життя, здоров'я, власності дарувальника, його батьків, дружини (чоловіка) або дітей ; дарувальник має право вимагати розірвання договору дарування, якщо обдаровуваний створює загрозу безповоротної втрати дарунка, що має для дарувальника велику немайнову цінність; дарувальник має право вимагати розірвання договору дарування, якщо внаслідок недбалого ставлення обдаровуваного до речі, що становить культурну цінність, ця річ може бути знищена або істотно пошкоджена.

Відповідно до ч.5 ст. 727 ЦК України у разі розірвання договору дарування обдаровуваний зобов'язаний повернути дарунок у натурі.

Так позивач в судовому засіданні пояснив, що він проживав з відповідачем однією сім'єю та вони збиралися укласти шлюб, в зв'язку з чим він подарував їй свою квартиру, однак потім стосунки були розірвані. Допитаний в судовому засіданні свідок ОСОБА_5 підтвердив лише факт дарування квартири.

Відповідно до ст. 212 ЦПК України суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємозв'язок доказів у їх сукупності.

Враховуючи вищевикладене, а також те що позивачем не надано доказів, що спірна квартира була подарована позивачем відповідачу при умові в майбутньому укласти шлюб, суд вважає за необхідне відмовити в задоволенні позовних вимог в зв'язку з недоведеністю та безпідставністю.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 3, 10, 11, 57-61, 76, 88,, 169, 209, 212-215, 218, 224 ЦПК України, суд,-

В И Р І Ш И В:

В задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про розірвання договору дарування - відмовити.

Рішення суду набирає законної сили в порядку передбаченому ст. 223 ЦПК України.

Заочне рішення може бути переглянуто судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача. Заява про перегляд заочного рішення може бути подана протягом десяти днів з дня отримання його копії.

Заочне рішення суду може бути оскаржене позивачем протягом десяти днів з дня проголошення рішення шляхом подання апеляційної скарги до Апеляційного суду Дніпропетровської області через Жовтневий районний суд м. Дніпропетровська.

Суддя С.О.Демидова