ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

01 лютого 2016 року Справа № 914/3399/15

Вищий господарський суд у складі колегії суддів:головуючого суддіЄвсікова О.О.,суддівКролевець О.А., Попікової О.В.,розглянувши касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю Астелітна постановуЛьвівського апеляційного господарського суду від 09.11.2015 (головуючий суддя Данко Л.С., судді Давид Л.Л., Кузь В.Л.) у справі№ 914/3399/15 Господарського суду Львівської областіза позовомзаступника військового прокурора Західного регіону України в інтересах держави в особі його органів, уповноважених здійснювати відповідні функції у спірних відносинах: 1) Міністерства оборони України, 2) Квартирно-експлуатаційного відділу м. ЛьвовадоТовариства з обмеженою відповідальністю Астелітпровизнання недійсним Договору № LV0135/2/12.03.10 від 01.11.2009 з розміщення та зберігання обладнання операторів телекомунікацій на об`єктах Міністерства оборони України та зобов`язати усунути перешкоди в користуванні нерухомим майном техплощадці військового містечка № НОМЕР_1 , військова частина НОМЕР_2 , яке розташовано за адресою: с. Липники Пустомитівського району Львівської області, шляхом демонтажу обладнання базової станції ретранслятора з рухомого (мобільного) зв`язку,

за участю представниківпрокуратури Грищенко М.А.,позивача-1Матвіюк М.А.,позивача-2не з`явились,відповідачане з`явились,

В С Т А Н О В И В:

Ухвалою Господарського суду Львівської області від 28.09.2015 у справі №914/3399/15 відмовлено заступнику військового прокурора Західного регіону України у задоволенні клопотання про відстрочення сплати судового збору, позовну заяву прокурора повернуто без розгляду на підставі п. п. 1, 4, 6 ч. 1 ст. 63 ГПК України.

Ухвала мотивована тим, що в порушення вимог ст. ст. 23, 54 ГПК України у позовній заяві не вказано, які саме права та охоронювані законом інтереси Міністерства оборони України порушені у зв`язку з укладенням між КЕВ м. Львова та ТОВ "Астеліт" договору; також тим, що прокурор звернувся до суду в інтересах держави в особі КЕВ м. Львова, що не відповідає вимогам ч. 3 ст. 23 Закону України "Про прокуратуру", відповідно до якої не допускається здійснення прокурором представництва в суді інтересів держави в особі державних компаній, а зі змісту позовної заяви неможливо визначити, в чому саме полягає інтерес держави, а не КЕВ м. Львова, на захист якого звернувся прокурор. На думку місцевого суду, відсутність бюджетних коштів на сплату судового збору не слугує підставою для відстрочення сплати такого. Також ухвалу мотивовано тим, що до позову не подано доказів надіслання копії позовної заяви та доданих до неї матеріалів позивачам.

Постановою Львівського апеляційного господарського суду від 09.11.2015 ухвалу Господарського суду Львівської області від 28.09.2015 скасовано, справу №914/3399/15 передано до Господарського суду Львівської області для розгляду по суті.

Не погоджуючись з вказаною ухвалою суду апеляційної інстанції, відповідач звернувся до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій просить скасувати постанову апеляційного господарського суду та залишити в силі ухвалу місцевого суду.

Вимоги касаційної скарги мотивовані тим, що апеляційним судом неповно з`ясовано обставини, які мають значення для вирішення питання про прийняття позовної заяви, порушено норми матеріального та процесуального права, зокрема ч. 3 ст. 23 Закону України "Про прокуратуру" щодо необхідності обґрунтування прокурором наявності обставин для представництва саме ним інтересів держави у суді, а не позивачами. На думку скаржника, прокурором не обґрунтовано того, що Міністерство оборони України не здійснює захист своїх інтересів, хоча, відповідно свого до положення, міністерство для виконання покладених на нього завдань має право здійснювати захист своїх законних прав та інтересів у судах. Натомість, на думку заявника, прокурор безпідставно перебрав на себе повноваження іншого органу державної влади, фактично втрутившись у договірні відносини сторін. Також скаржник зазначає, що у зв`язку з несплатою прокурором судового збору та з огляду на покладення обов`язку щодо забезпечення відповідного фінансування державних органів, які позбавляються пільг щодо сплати судового збору, на Кабінет Міністрів України, місцевим судом обґрунтовано повернуто позовну заяву без розгляду.

Усіх учасників судового процесу відповідно до статті 111-4 ГПК України належним чином повідомлено про час і місце розгляду касаційної скарги, проте в судове засідання представники позивача-2 та відповідача не з`явились.

Зважаючи на те, що явку представників сторін не було визнано обов`язковою, а також на достатність матеріалів справи для прийняття рішення, колегія суддів, беручи до уваги встановлені ст. 111-8 ГПК України строки розгляду касаційних скарг, дійшла висновку про можливість розглянути справу за відсутності представників вказаних сторін.

Колегія суддів, обговоривши доводи касаційної скарги, заслухавши представників прокуратури та позивача-1, перевіривши юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення, дослідивши правильність застосування господарськими судами норм матеріального та процесуального права, вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Як відзначено апеляційним господарським судом, підставою заявленого позову прокурор вказував те, що оспорюваний договір про надання послуг укладено з порушенням вимог законодавства. Як зазначає прокурор, за оспорюваним договором фактично має місце встановлення базової станції ретранслятора з рухомого (мобільного) зв`язку на території та на об`єктах майна, що перебуває на балансі Квартирно-експлуатаційного відділу м. Львова, тобто використання майна Міністерства оборони України для розміщення станції стільникового зв`язку. Таке використання здійснюється відповідачем без погодження у встановленому законом порядку із власником нерухомого майна, без проведення будь-яких конкурсів, здійснення експертної оцінки майна та отримання відповідного дозволу Фонду державного майна України. Оскаржуваний договір про надання послуг є фактично договором оренди нерухомого майна, а отже удаваним і приховує інший правочин.

Статтею 10 Закону України "Про оборону" визначено, що Міністерство оборони України як центральний орган виконавчої влади забезпечує проведення в життя державної політики у сфері оборони, функціонування, бойову та мобілізаційну готовність, боєздатність і підготовку Збройних Сил України до здійснення покладених на них функцій і завдань. Серед функцій вказаного органу згідно із Законом є здійснення управління переданим Міністерству оборони України військовим майном і майном підприємств, установ та організацій, що належать до сфери його управління.

З оскаржуваного договору № LV0135/2/12.03.10 від 01.11.2009 вбачається, що виконувачем послуги (сторона договору) є Квартирно-експлуатаційний відділ м. Львова, який відповідно до свідоцтва про реєстрацію є суб`єктом господарської діяльності у Збройних Силах України з ідентифікаційним кодом в ЄДРПОУ.

Таким чином Квартирно-експлуатаційний відділ м. Львова вірно визначений прокурором в позовній заяві одним із позивачів, оскільки територія військового містечка №6, яка надається за умовами договору відповідачу для розміщення майна, закріплена за Квартирно-експлуатаційним відділом м. Львова.

Крім того в позовній заяві прокурор зазначає, що позивачі не здійснюють захист інтересів держави, а відтак дану обставину прокурором визначено як підставу для реалізації повноважень прокурора щодо пред`явлення позову в інтересах держави.

Відповідно до ст. 121 Конституції України на прокуратуру покладено, зокрема, представництво інтересів держави в суді у випадках, визначених законом.

В даному випадку прокурор вбачає порушення інтересів держави в неправомірному, на його думку, використанні державного майна.

Згідно з ч. ч. 1, 3 ст. 2 ГПК України господарський суд порушує справи за позовними заявами, зокрема, прокурорів, які звертаються до господарського суду в інтересах держави. Прокурор, який звертається до господарського суду в інтересах держави, повинен обґрунтувати наявність підстав для здійснення представництва інтересів держави в суді, передбачених частиною третьою статті 25 Закону України "Про прокуратуру". Невиконання прокурором вимог щодо надання господарському суду обґрунтування наявності підстав для здійснення представництва інтересів держави в господарському суді має наслідком повернення поданої ним позовної заяви в порядку, встановленому статтею 63 цього Кодексу.

За приписами ст. ст. 3 Закону України "Про прокуратуру" прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу.

Наявність таких обставин обґрунтовується прокурором у порядку, передбаченому частиною четвертою цієї статті.

Не допускається здійснення прокурором представництва в суді інтересів держави в особі державних компаній, а також у правовідносинах, пов`язаних із виборчим процесом, проведенням референдумів, діяльністю Верховної Ради України, Президента України, створенням та діяльністю засобів масової інформації, а також політичних партій, релігійних організацій, організацій, що здійснюють професійне самоврядування, та інших громадських об`єднань. Представництво в суді інтересів держави в особі Кабінету Міністрів України та Національного банку України може здійснюватися прокурором Генеральної прокуратури України або регіональної прокуратури виключно за письмовою вказівкою чи наказом Генерального прокурора України або його першого заступника чи заступника відповідно до компетенції.

Відповідно до ст. 4 вказаного закону наявність підстав для представництва має бути обґрунтована прокурором у суді. Прокурор здійснює представництво інтересів громадянина або держави в суді виключно після підтвердження судом підстав для представництва.

Як вірно вказано апеляційним господарським судом, Міністерство оборони України (відповідно до ст. 3 Законом України Про Збройні сили України та п. 3 Положення про Міністерство оборони України затвердженого Указом Президента України від 06.04.2011 №406/2011) є центральним органом виконавчої влади і військового управління, а Квартирно-експлуатаційний відділ м. Львова є його структурним підрозділом та не відноситься до державних компаній, а отже помилковим є висновок місцевого суду щодо недопустимості прокурором представництва інтересів державних компаній.

З огляду на викладення прокурором в позовній заяві обґрунтувань підстав звернення до суду в інтересах держави саме в особі вказаних позивачів та визначення суті порушення інтересів держави, помилковим є висновок місцевого господарського суду щодо незазначення суті порушення інтересів держави та позивачів.

В обґрунтування клопотання про відстрочення судового збору прокурор посилався на те, що Законом України "Про Державний бюджет України на 2015 рік" видатків на сплату прокурорами судового збору не передбачено і відповідне фінансування органам прокуратури не здійснювалося, на підтвердження чого прокурором подано довідку військової прокуратури Західного регіону України №18/2-161 вих15 від 17.09.2015.

За приписами ст. 8 Закону України "Про судовий збір", враховуючи майновий стан сторони, суд може своєю ухвалою відстрочити або розстрочити сплату судового збору на певний строк, але не довше ніж до ухвалення судового рішення у справі.

Отже, виходячи з положень вищевказаного закону, суд може відстрочити, розстрочити або звільнити від сплати судового збору при врахуванні майнового стану скаржника, який останній повинен довести суду, надавши відповідні докази в розумінні ст.36 ГПК України.

Як роз`яснено в пп. 3.1 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 21.02.2013 № 7 "Про деякі питання практики застосування розділу VI Господарського процесуального кодексу України" єдиною підставою для вчинення господарським судом дій, зазначених у статті 8 Закону, є врахування ним майнового стану сторін.

Особа, яка заявляє відповідне клопотання (зокрема про відстрочення (розстрочення) сплати судового збору), повинна навести доводи і подати докази на підтвердження того, що її майновий стан перешкоджав (перешкоджає) сплаті нею судового збору у встановленому порядку і розмірі.

Повертаючи позовну заяву без розгляду, місцевий суд зазначає, що самі лише обставини, пов`язані з фінансуванням установи чи організації з Державного бюджету України та відсутністю у ньому коштів, призначених для сплати судового збору, не можуть вважатися підставою для відстрочення або звільнення від такої сплати.

Однак у роз`ясненнях п. 3 постанови зазначеної Пленуму № 7 від 21.02.2013 йдеться про те, що викладені обставини не можуть вважатися підставою для звільнення від сплати судового збору. Отже вказаний пункт стосується вирішення питання про звільнення від такої сплати. В той же час при поданні позовної заяви прокурором заявлено саме клопотання про відстрочення сплати судового збору.

Судом апеляційної інстанції встановлено, що відсутність коштів на сплату судового збору зумовлена об`єктивними обставинами, а саме тим, що Законом України "Про Державний бюджет України на 2015 рік" не закладено видатків на сплату прокурорами судового збору. Разом з тим у п. 2 Прикінцевих положень Закону України від 22.05.2015 № 484-VIII "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо сплати судового збору" на Кабінет Міністрів України покладено обов`язок забезпечення відповідного фінансування державних органів, які позбавляються пільг щодо сплати судового збору. Таким чином, як вірно відзначено апеляційним судом, відсутність таких коштів на рахунку прокуратури, унеможливлює сплату судового збору.

З огляду на викладене правомірним є висновок апеляційного суду про необґрунтованість відмови у задоволенні клопотання про відстрочення сплати прокуратурою судового збору за подання позовної заяви у даній справі.

Окремою підставою для повернення позовної заяви місцевим судом визначено те, що прокурором подано копію поштової квитанції (фіскального чеку) та опису вкладення про направлення цінного листа відповідачу, які, на думку місцевого господарського суду, не є належними доказами направлення копії позовної заяви та долучених до неї документів сторонам у справі.

Якщо у господарського суду з тих чи інших причин виникнуть сумніви у достовірності копії поштового реєстру або витягу з нього, він не позбавлений права і можливості у порядку підготовки до розгляду справи або у процесі її розгляду витребувати у скаржника не подані ним раніше касовий чек (розрахункову квитанцію), оригінал реєстру поштових відправлень з відбитком поштового штемпеля, за необхідності - відповідну довідку підприємства зв`язку тощо.

Таким чином суд першої інстанції не був позбавлений можливості витребувати оригінал поштової квитанції (фіскального чеку).

Крім того положеннями п. 6 ст. 63 ГПК України передбачено повернення позовної заяви без розгляду у разі неподання доказів надсилання копії позовної заяви і доданих до неї документів саме відповідачеві.

Водночас, з огляду на долучення до матеріалів позовної заяви копії поштової квитанції (фіскального чеку) та опису вкладення про направлення цінного листа відповідачу, ця вимога закону прокурором дотримана.

За таких обставин місцевий господарський суд необґрунтовано та безпідставно повернув позовну заяву без розгляду.

Згідно зі ст. 111-13 ГПК України касаційні скарги на ухвали місцевого або апеляційного господарських судів розглядаються у порядку, передбаченому для розгляду касаційних скарг на рішення місцевого господарського суду, постанови апеляційного господарського суду.

Відповідно до ст. 111-9 ГПК України касаційна інстанція за результатами розгляду касаційної скарги має право, зокрема, залишити рішення першої інстанції або постанову апеляційної інстанції без змін, а скаргу без задоволення.

На думку колегії суддів, висновок апеляційного суду про відсутність фактичних та правових підстав для повернення позовної заяви без розгляду є законним, обґрунтованим, відповідає нормам чинного законодавства, фактичним обставинам справи і наявним у ній матеріалам, а доводи касаційної скарги його не спростовують.

З огляду на викладене, підстав для зміни або скасування оскаржуваної ухвали апеляційного суду не вбачається.

Керуючись статтями 85, 111-5, 111-7, 111-9, 111-11, 111-13 Господарського процесуального кодексу України, суд

П О С Т А Н О В И В:

Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Астеліт" залишити без задоволення, а постанову Львівського апеляційного господарського суду від 09.11.2015 у справі № 914/3399/15 - без змін.

Головуючий суддя О.О. Євсіков суддіО.А. Кролевець О.В. Попікова