open Про систему
  • Друкувати
  • PDF
  • DOCX
  • Копіювати скопійовано
  • Надіслати
  • Шукати у документі
  • PDF
  • DOCX
  • Копіювати скопійовано
  • Надіслати
emblem

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

25 січня 2016 року м. Київ К/9991/72713/12

Вищий адміністративний суд України в складі колегії суддів:

головуючого Ланченко Л.В.

суддів Пилипчук Н.Г.

Цвіркуна Ю.І.

за участю секретаря Ковтун О.С.

представника позивача ОСОБА_4

позивача ОСОБА_3

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу

Фізичної особи - підприємця ОСОБА_3

на постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 05.06.2012 та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 30.10.2012

у справі № 2а-1598/12/2670

за позовом Фізичної особи - підприємця ОСОБА_3

до Державної податкової інспекції у Дарницькому районі м. Києва Державної податкової служби

про визнання протиправними дій, визнання протиправними та скасування податкових повідомлень - рішень, -

ВСТАНОВИВ:

Постановою Окружного адміністративного суду м.Києва від 05.06.2012, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 30.10.2012, в задоволенні позову відмовлено.

У справі відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою позивача, у якій ставиться питання про скасування рішення суду першої та апеляційної інстанції та прийняття нового рішення про задоволення позову, з підстав порушення норм матеріального та процесуального права.

Перевіривши повноту встановлення обставин справи та правильність їх юридичної оцінки в судових рішеннях, в межах доводів касаційної скарги, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з такого.

Відповідачем проведено виїзну планову перевірку з питань дотримання позивачем вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01.01.2008 по 31.12.2010, за результатами якої складено акт № 4250/17/4/НОМЕР_1 від 22.07.2011.

За висновками акта перевірки, позивачем допущено порушення:

- вимог п.19.1 «а» ст. 19 Закону України «Про податок з доходів фізичних осіб» № 889-IV від 22.05.2003, а саме позивач занизив валові доходи за 2008 рік на суму 4408,77 грн., що призвело до заниження чистого доходу за 2008 рік на суму 4408,77 грн.;

- вимог пп.2.3.1 п.2.3 ст.2 Закону України «Про податок на додану вартість» від 03.07.1997 № 168/97-ВР, а саме, позивач не зареєструвався платником податку на додану вартість з 01.09.2008, у зв?язку з чим порушив вимоги пп.7.3.1 п.7.3 ст.7 цього Закону та занизив податкові зобов'язання з податку на додану вартість за період з 01.09.2008 по 31.12.2010 на суму 73789,14 грн.;

- вимог п.п.1, 2, 3 ст.3 Закону України «Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг» від 06.07.1995 №265/95-ВР, а саме, проводив розрахункові операції у готівковій формі без використання зареєстрованих, опломбованих у встановленому порядку та переведених у фіскальний режим роботи реєстраторів розрахункових операцій.

На підставі акта перевірки прийнято податкові повідомлення-рішення від 17.08.2011: №0002031704/34795, яким позивачу донараховано суму грошового зобов'язання з прибуткового податку у розмірі 661,32 грн.; № 0002041704/34794, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість за основним платежем у розмірі 73789,14 грн. та за штрафними (фінансовими) санкціями у розмірі 18447,29 грн.; №0002051704/34798, яким застосовано суму штрафних (фінансових) санкцій (штрафу) в розмірі 1 грн.

Суд касаційної інстанції не вбачає порушень судом першої та апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права, на які посилається позивач у касаційній скарзі, та вважає, що судами повно встановлені обставини у справі, яким надана правильна правова оцінка на підставі законодавства, яке врегульовує спірні відносини.

Так , відповідно до ст. 77 Податкового кодексу України документальна планова перевірка повинна бути передбачена у плані-графіку проведення планових документальних перевірок.

Про проведення документальної планової перевірки керівником органу державної податкової служби приймається рішення, яке оформлюється наказом.

Право на проведення документальної планової перевірки платника податків надається лише у випадку, коли йому не пізніше ніж за 10 календарних днів до дня проведення зазначеної перевірки вручено під розписку або надіслано рекомендованим листом з повідомленням про вручення копію наказу про проведення документальної планової перевірки та письмове повідомлення із зазначенням дати початку проведення такої перевірки.

Допуск посадових осіб органів податкової служби до проведення документальної планової виїзної перевірки здійснюється згідно із статтею 81 цього Кодексу.

Відповідно до п. 81.1 ст. 81 Податкового кодексу України посадові особи органу державної податкової служби вправі приступити до проведення документальної виїзної перевірки за наявності підстав для її проведення, визначених цим Кодексом, і фактичної перевірки, яка проводиться з підстав, визначених цим Кодексом, та за умови пред'явлення направлення на проведення такої перевірки, в якому зазначаються дата видачі, найменування органу державної податкової служби, реквізити наказу про проведення відповідної перевірки, найменування та реквізити суб'єкта (об'єкта), перевірка якого проводиться (прізвище, ім'я, по батькові фізичної особи - платника податку, який перевіряється), мета, вид (планова або позапланова), підстави, дата початку та тривалість перевірки, посада та прізвище посадової (службової) особи, яка проводитиме перевірку. Направлення на перевірку у такому випадку є дійсним за наявності підпису керівника органу державної податкової служби або його заступника, що скріплений печаткою органу державної податкової служби.

Непред 'явлення платнику податків (його посадовим (службовим) особам або особам, які фактично проводять розрахункові операції) направлення на проведення перевірки або пред'явлення направлення, оформленого з порушенням вимог, установлених цим пунктом, є підставою для недопущення посадових (службових) осіб органу державної податкової служби до проведення документальної виїзної або фактичної перевірки.

Відмова платника податків та/або посадових (службових) осіб платника податків (його представників або осіб, які фактично проводять розрахункові операції) від допуску до перевірки на інших підставах, ніж визначені в абзаці другому цього пункту, не дозволяється.

При пред'явленні направлення платнику податків та/або посадовим (службовим) особам платника податків (його представникам або особам, які фактично проводять розрахункові операції) такі особи розписуються у направленні із зазначенням свого прізвища, імені, по батькові, посади, дати і часу ознайомлення.

У разі відмови платника податків та/або посадових (службових) осіб платника податків (його представників або осіб, які фактично проводять розрахункові операції) розписатися у направленні на перевірку посадовими (службовими) особами органу державної податкової служби складається акт, який засвідчує факт відмови. У такому випадку акт про відмову від підпису у направленні на перевірку є підставою для початку проведення такої перевірки.

Аналіз наведених норм дає підстави вважати, що платник податків, який вважає порушеним порядок та підстави призначення податкової перевірки щодо нього, має захищати свої права шляхом недопуску посадових осіб органу податкової служби до такої перевірки. Якщо ж допуск до проведення перевірки відбувся, в подальшому предметом розгляду в суді має бути лише суть виявлених порушень податкового та іншого законодавства, дотримання якого контролюється контролюючими органами.

З матеріалів справи вбачається, що наданим правом щодо недопущення посадових осіб контролюючого органу до проведення перевірки позивач не скористався, наказ на проведення планової виїзної перевірки від 24.05.2011 №911-П вручено позивачу особисто 20.06.2011, з направленнями на проведення перевірки ознайомлено 30.06.2011, що підтверджується його підписами, тому вірним є висновок судів попередніх інстанцій щодо правомірності дій податкового органу щодо проведення перевірки.

Згідно із пп. 9.12.1 п. 9.12. ст. 9 Закону України «Про податок з доходів фізичних осіб» оподаткування доходів, отриманих фізичною особою від продажу нею товарів (надання послуг, виконання робіт) у межах її підприємницької діяльності без створення юридичної особи, а також фізичною особою, яка сплачує ринковий збір, здійснюється за правилами, встановленими спеціальним законодавством з цих питань, з урахуванням норм цього пункту.

Відповідно до п. 22.10 ст. 22 Закону України «Про податок з доходів фізичних осіб» визнано таким, що втратив чинність Декрет Кабінету Міністрів України від 26.12.1992 року №13-92 «Про прибутковий податок з громадян» (далі - Декрет №13-92), крім розділу IV у частині оподаткування доходів фізичних осіб від зайняття підприємницькою діяльністю, який застосовується з урахуванням положень пункту 9.12 статті 9 цього Закону та діє до набрання чинності спеціальним законом з питань оподаткування фізичних осіб - суб'єктів підприємницької діяльності.

Вказаними нормами Закону врегульовано питання сплати податку фізичними особами - суб'єктами підприємницької діяльності, які знаходяться на загальній системі оподаткування чи сплачують фіксований податок за придбаним патентом.

Статтею 13 Декрету №13-92 встановлено, що оподаткуванню підлягають доходи громадян, одержані протягом календарного року від здійснення підприємницької діяльності без створення юридичної особи, а також інші доходи громадян, передбачені як об'єкти оподаткування у розділах II та III цього Декрету.

Відповідно до абз. 3 ст. 13 Інструкції про оподаткування доходів фізичних осіб від зайняття підприємницькою діяльністю, затвердженої наказом Головної державної податкової інспекції України від 21.04.1993 року № 12 (далі - Інструкція №12) загальним оподатковуваним доходом вважається сукупний чистий дохід, тобто різниця між валовим доходом (виручкою у грошовій та натуральній формі) і документально підтвердженими витратами, безпосередньо пов'язаними з одержанням доходу.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що у період з 01.01.2008 по 31.12.2010 позивач здійснював діяльність з ремонту і технічного обслуговування офісної та електронно-обчислювальної техніки на замовлення та перебував на загальній системі оподаткування.

За 2008 рік позивачем задекларований валовий дохід в розмірі 415404,29 грн., у той час як згідно з довідкою про рух коштів від 14.07.2011 №40.03-36/119 по поточному рахунку позивача, відкритому у АБ «Експрес-Банк», фактично позивачем отримано на розрахунковий рахунок виручку за надані послуги з ремонту та технічного обслуговування офісної та електронно-обчислювальної техніки у 2008 році на загальну суму 419813,06 грн. Порушень при формуванні валових витрат позивачем за 2008 рік податковим органом не встановлено. Таким чином, позивачем задекларовано суму чистого доходу, що підлягає оподаткуванню, згідно поданої декларації за 2008 рік, в розмірі 55678,17 грн., у той час як фактичний розмір чистого доходу склав 60086,94 грн.

За встановлених обставин суди попередніх інстанцій дійшли вірного висновку про правомірність здійсненого відповідачем донарахування податкових зобов?язань з прибуткового податку у розмірі 661,32 грн.

Правильними є і висновки судів попередніх інстанцій щодо помилковість доводів позивача про порушення податковим органом строків для визначення суми грошових зобов'язань платника податків з прибуткового податку встановлених п. 102.1 ст. 102 Податкового кодексу України.

Щодо податкового повідомлення-рішення № 0002041704/34794 від 17.08.2011, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість за основним платежем у розмірі 73789,14 грн. та за штрафними (фінансовими) санкціями у розмірі 18447,29 грн., то судова колегія погоджується з висновками судів попередніх інстанцій про правомірність здійсненого донарахування податкових зобов?язань.

Підпунктом «б» пункту 2.1 статті 2 Закону України «Про податок на додану вартість» (чинного на час виникнення спірних правовідносин) визначено, що платником податку на додану вартість є будь-яка особа, яка, зокрема, підлягає обов'язковій реєстрації як платник цього податку.

Відповідно до підпункту 2.3.1 пункту 2.3 статті 2 цього Закону особа підлягає обов'язковій реєстрації як платник податку у разі, коли загальна сума від здійснення операцій з поставки товарів (послуг), у тому числі з використанням локальної або глобальної комп'ютерної мережі, що підлягають оподаткуванню згідно з цим Законом, нарахована (сплачена, надана) такій особі або в рахунок зобов'язань третім особам, протягом останніх дванадцяти календарних місяців сукупно перевищує 300000 гривень (без урахування податку на додану вартість).

Таким чином, якщо особа, яка перебуває на загальній системі оподаткування, допустила перевищення суми, визначеної підпунктом 2.3.1 пункту 2.3 статті 2 Закону України «Про податок на додану вартість», у такої особи виникає обов'язок зареєструватись платником податку на додану вартість та сплатити податок, починаючи з операції, за якою відбулось перевищення загальної суми від здійснення операцій з поставки товарів (послуг).

Викладене дає підстави суду касаційної інстанції зробити висновок, що за обставин, які склалися у даній справі, а саме - наявності у позивача обсягу оподатковуваних операцій з поставки товарів (послуг) на зальну суму, що перевищила 300000,00 грн., обґрунтованими є доводи податкового органу щодо необхідності реєстрації позивача платником податку на додану вартість у відповідності з пунктом 9.6 ст. 9 Закону України «Про податок на додану вартість» з 01.09.2008. Тому донарахування позивачу податкових зобов'язань з податку на додану вартість та застосування штрафних (фінансових) санкцій є правомірним.

При цьому судами попередніх інстанцій правильно відхилено доводи позивача, щодо неможливості сплати податку на додану вартість особами, які у встановленому порядку не отримали податкового номера платника ПДВ, з огляду на положення п. 9.4 статті 9 цього Закону, яким визначена відповідальність за невиконання вимог щодо реєстрації як платника податку на додану вартість у такій ситуації, а саме: особа, що не надсилає таку заяву у таких випадках та у такі строки, несе відповідальність за ненарахування або несплату цього податку на рівні зареєстрованого платника без права нарахування податкового кредиту та отримання бюджетного відшкодування.

Щодо податкового повідомлення-рішення №0002051704/34798 від 17.08.2011, яким застосовано суму штрафних (фінансових) санкцій (штрафу) в розмірі 1 грн. за порушення положень статті 3 Закону України «Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг» від 06.07.1995 №265/95-ВР, то судова колегія погоджується з висновками судів попередніх інстанцій, що зазначене порушення знайшло своє підтвердження, доводи позивача встановленого не спростовують.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що згідно довідки банку про рух коштів по поточному рахунку позивача, у 2009 році ним отримано виручку на загальну суму 161836,00 грн., за 2010 рік - 102776,67 грн., при цьому позивачем самостійно задекларовано суму валового доходу більшу за суму, що надійшла на поточний рахунок на 3394,00 грн. у 2009 році та на 10437,78 грн. у 2010 році, що стало підставою для висновку, що вищевказані суми коштів - різниця між задекларованою сумою валового доходу та сумою коштів на поточному рахунку за відповідний рік, були отримані позивачем готівкою.

Суми встановленої невідповідності позивачем не заперечуються.

Згідно зі статтею 3 Закону України «Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг» від 06.07.1995 №265/95-ВР суб'єкти підприємницької діяльності, які здійснюють розрахункові операції в готівковій та/або в безготівковій формі (із застосуванням платіжних карток, платіжних чеків, жетонів тощо) при продажу товарів (наданні послуг) у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг зобов'язані проводити розрахункові операції на повну суму покупки (надання послуги) через зареєстровані, опломбовані у встановленому порядку та переведені у фіскальний режим роботи реєстратори розрахункових операцій з роздрукуванням відповідних розрахункових документів, що підтверджують виконання розрахункових операцій, або у випадках, передбачених цим Законом, із застосуванням зареєстрованих у встановленому порядку розрахункових книжок (пункт 1).

Водночас на виконання вимог статті 10 вказаного Закону постановою Кабінету Міністрів України від 23.08.2000 №1336 затверджено Перелік окремих форм та умов проведення діяльності у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг, яким дозволено проводити розрахункові операції без застосування реєстраторів розрахункових операцій з використанням розрахункових книжок та книг обліку розрахункових операцій.

Таким чином, розрахунки за місцем знаходження замовника за послуги з ремонту і технічного обслуговування офісної та електронно-обчислювальної техніки можуть здійснюватися без РРО, однак, з обов?язковим використанням книги обліку розрахункових операцій та розрахункової книжки, що позивачем забезпечено не було та ним не заперечується, у зв?язку з чим застосування відповідальності, передбаченої п.1 ст.17 зазначеного Закону, є правомірним.

Доводи позивача, що ним розрахунки в готівковій формі не проводились, встановлені перевіркою суми невідповідності валових доходів за 2009 та 2010 рік обумовлені допущеною ним арифметичною помилкою при заповненні податкових декларацій, не можуть бути підставою для скасування постановлених у справі судових рішень.

Відповідно до п.5.1 ст.5 Закону України «Про порядок погашення зобов?язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами» податкове зобов'язання, самостійно визначене платником податків у податковій декларації, вважається узгодженим з дня подання такої податкової декларації.

Зазначене податкове зобов'язання не може бути оскаржене платником податків в адміністративному або судовому порядку. Якщо у майбутніх податкових періодах (з урахуванням строків давності, визначених статтею 15 цього Закону) платник податків самостійно виявляє помилки у показниках раніше поданої податкової декларації, такий платник податків має право надати уточнюючий розрахунок.

Доказів виправлення самостійно виявлених платником податків помилок у показниках раніше поданих податкових декларацій до початку його перевірки податковим органом позивачем не надано.

За встановлених обставин, доводи касаційної скарги позивача правильності висновків судів попередніх інстанцій не спростовують та не можуть бути підставою для скасування постановлених у справі рішень суду першої та апеляційної інстанцій з наведених в ній мотивів.

Керуючись ст. ст. 220, 221, 223, 224, 230 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

УХВАЛИВ:

Касаційну скаргу Фізичної особи - підприємця ОСОБА_3 залишити без задоволення, а постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 05.06.2012 та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 30.10.2012 - без змін.

Ухвала вступає в законну силу з моменту проголошення. Заява про перегляд судового рішення в адміністративній справі може бути подана з підстав, в порядку та у строки встановлені ст.ст.236-2391 КАС України безпосередньо до Верховного Суду України.

Головуючий Л.В.Ланченко

Судді Н.Г.Пилипчук

Ю.І.Цвіркун

Джерело: ЄДРСР 55346553
Друкувати PDF DOCX
Копіювати скопійовано
Надіслати
Шукати у документі
  • PDF
  • DOCX
  • Копіювати скопійовано
  • Надіслати

Навчальні відео: Як користуватись системою

скопійовано Копіювати
Шукати у розділу
Шукати у документі

Пошук по тексту

Знайдено:

Зачекайте, будь ласка. Генеруються посилання на нормативну базу...

Посилання згенеровані. Перезавантажте сторінку