ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"26" січня 2016 р. м. Київ К/800/40880/14

Колегія суддів Вищого адміністративного суду України у складі:

Іваненко Я.Л., Мойсюка М.І., Тракало В.В.,

розглянувши в порядку письмового провадження справу за адміністративним позовом ОСОБА_4 до Державної інспекції сільського господарства в Дніпропетровській області про скасування наказу, поновлення на роботі, стягнення моральної шкоди, за касаційною скаргою Державної інспекції сільського господарства в Дніпропетровській області на постанову Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 8 липня 2014 року, -

у с т а н о в и л а :

У лютому 2014 року ОСОБА_4 звернувся з позовом до Державної інспекції сільського господарства в Дніпропетровській області (далі - Інспекція) в якому просив: визнати незаконним та скасувати наказ Державної інспекції сільського господарства в Дніпропетровській області № 25-к від 12 лютого 2014 року про його звільнення із займаної посади головного спеціаліста відділу оперативного контролю за дотриманням вимог земельного законодавства управління контролю за використанням та охороною земель на підставі пункту 4 частини 1 статті 40 Кодексу законів про працю України (далі - спірний наказ), поновити його на посаді з виплатою середнього заробітку за час вимушеного прогулу та стягнення моральної шкоди в сумі 5000 гривень.

В обґрунтування позову зазначав, що спірний наказ не узгоджується з вимогами закону, порушує його права, а тому просив про задоволення позову.

Постановою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 18 березня 2014 року у задоволенні позову відмовлено.

Оскаржуваною постановою Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 8 липня 2014 року рішення суду першої інстанції скасовано, ухвалено нове рішення, яким позов задоволено частково, визнано незаконним та скасовано спірний наказ, поновлено позивача на посаді та стягнуто на його користь середній заробіток за час вимушеного прогулу за період з 12 лютого по 8 липня 2014 року, в решті позову відмовлено.

У касаційній скарзі відповідач, посилаючись на неправильне застосування апеляційним судом норм матеріального і порушення норм процесуального права, просить ухвалене ним судове рішення скасувати та залишити в силі рішення суду першої інстанції.

Заслухавши доповідача, перевіривши доводи касаційної скарги в межах статті 220 Кодексу адміністративного судочинства України колегія суддів дійшла висновку про задоволення скарги з таких підстав.

Скасовуючи рішення суду першої інстанції та задовольняючи частково позов, апеляційний суд виходив з того, що причини відсутності позивача на роботі є поважними, а тому відповідач не мав законних підстав на звільнення ОСОБА_4 з займаної ним посади на підставі пункту 4 частини 1 статті 40 Кодексу законів про працю України.

Проте, до такого висновку суд апеляційної інстанції дійшов в порушення норм матеріального і процесуального права з таких підстав.

У відповідності зі статтею 159 Кодексу адміністративного судочинства України судове рішення повинно бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин справи в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Судами встановлено, що позивач починаючи з 10 вересня 2013 року працював на посаді головного спеціаліста відділу оперативного контролю за дотриманням вимог земельного законодавства управління контролю за використанням та охороною земель.

Спірним наказом Інспекції позивача було звільнено з займаної ним посади відповідно до пункту 4 частини 1 статті 40 Кодексу законів про працю України за прогул без поважних причин 7, 8, 10 та 11 лютого 2014 року у зв'язку з самовільним, без погодження з керівництвом Інспекції, використанням відпустки у зв'язку з навчанням.

Як вбачається з даного наказу, дослідженого судами під час розгляду справи, підставою для його винесення послужили: службові записки начальника управління контролю за використанням та охороною земель від 7 та 11 лютого 2014 року, акти про відсутність позивача на роботі від 7, 8, 10 та 11 лютого 2014 року, пояснення ОСОБА_4, протокол засідання профспілкової організації Інспекції від 11 лютого 2014 року № 1.

Так, згідно приписів пункту 4 частини 1 статті 40 Кодексу законів про працю України трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом лише у випадках прогулу (в тому числі відсутності на роботі більше трьох годин протягом робочого дня) без поважних причин.

При цьому, пунктом 24 Постанови пленуму Верховного Суду України від 6 листопада 1992 року № 9 «Про практику розгляду судами трудових спорів» роз'яснено положення вищезазначеної правової норми Кодексу законів про працю України.

Зокрема, при розгляді позовів про поновлення на роботі осіб, звільнених за пунктом 4 частини 1 статті 40 Кодексу законів про працю України, суди повинні виходити з того, що передбаченим цією нормою закону прогулом визнається відсутність працівника на роботі як протягом усього робочого дня, так і більше трьох годин безперервно або сумарно протягом робочого дня без поважних причин (наприклад, у зв'язку з поміщенням до медвитверезника, самовільне використання без погодження з власником або уповноваженим ним органом днів відгулів, чергової відпустки, залишення роботи до закінчення строку трудового договору чи строку, який працівник зобов'язаний пропрацювати за призначенням після закінчення вищого чи середнього спеціального учбового закладу).

Невихід працівника на роботу в зв'язку з незаконним переведенням не можна вважати прогулом без поважних причин. Працівник, який відмовився від переведення на більш легку роботу, якої він відповідно до медичного висновку потребував за станом здоров'я, не може бути звільнений за пунктами 3 чи 4 статті 40 Кодексу законів про працю України. Власник або уповноважений ним орган можуть у зв'язку з цим розірвати трудовий договір за пунктом 2 статті 40 Кодексу законів про працю України, якщо наявні передбачені ним умови.

Таким чином, вирішуючи питання щодо законності звільнення з роботи за пунктом 4 частини 1 статті 40 Кодексу законів про працю України необхідно встановити факт відсутності працівника на роботі як протягом усього робочого дня, так і більше трьох годин безперервно або сумарно протягом робочого дня з одночасним наданням оцінки поважності причин такої відсутності.

Під час розгляду справи, судом першої інстанції встановлено, що відсутність позивача на робочому місці 7, 8, 10 та 11 лютого 2014 року підтверджується актами, складеними посадовими особами Інспекції. ОСОБА_4 своєї відсутності на робочому протягом цих днів не заперечує, при цьому зазначає, що його відсутність обумовлена перебуванням на навчанні, про що керівник був повідомлений, оскільки позивачем була подана заява про надання відпустки у зв'язку з навчанням.

В період спірних правовідносин позивач навчався на 4 курсі Інституту заочно - дистанційної освіти Дніпропетровського вищого навчального закладу «Національний гірничий університет», що має 4 рівень акредитації.

За змістом статті 216 Кодексу законів про працю України працівникам, які успішно навчаються без відриву від виробництва у вищих навчальних закладах з вечірньою та заочною формами навчання, надаються додаткові оплачувані відпустки на період настановних занять, виконання лабораторних робіт, складання заліків та іспитів для тих, хто навчається на третьому і наступних курсах у вищих навчальних закладах: першого та другого рівнів акредитації з вечірньою формою навчання - 20 календарних днів, третього та четвертого рівнів акредитації з вечірньою формою навчання - 30 календарних днів, незалежно від рівня акредитації з заочною формою навчання - 40 календарних днів; 3) на період складання державних іспитів у вищих навчальних закладах незалежно від рівня акредитації - 30 календарних днів; 4) на період підготовки та захисту дипломного проекту (роботи) студентам, які навчаються у вищих навчальних закладах з вечірньою та заочною формами навчання першого та другого рівнів акредитації, - два місяці, а у вищих навчальних закладах третього і четвертого рівнів акредитації - чотири місяці.

Відпустки, передбачені пунктами 1 і 2 частини першої та частиною четвертою цієї статті, надаються впродовж навчального року.

Аналогічні положення містить стаття 15 Закону України від 15 листопада 1996 року № 504/96-ВР «Про відпустки» (далі - Закон № 504/96-ВР).

Таким чином, реалізація права працівника на додаткову відпустку повинна відбуватись з одночасним погодженням її тривалості з власником або уповноваженим ним органом з урахуванням форми навчання, відомостей щодо успішності такого, виду навчального процесу (настановні заняття, виконання лабораторних робіт, складання заліків та іспитів, захист дипломної роботи, тощо), курс, на якому навчається працівник, а також рівень акредитації вищого навчального закладу.

Усі ці відомості впливають на визначення тривалості додаткової відпустки у зв'язку з навчанням, а тому мають бути надані працівником з наступним їх підтвердженням відповідними документами, наприклад довідкою - викликом, виданої закладом освіти, в якому навчається особа, де зокрема зазначений термін, проведення настановних занять, виконання лабораторних робіт, складання заліків та іспитів, захисту дипломної роботи, впродовж якого студент повинен виконати роботи з підготовки дипломного проекту (роботи) і захистити його, тощо.

В свою чергу, повідомлення про необхідність надання додаткової відпустки у зв'язку з навчанням може бути здійснене шляхом подання власнику або уповноваженому ним органу відповідної заяви з одночасним наданням вищезгаданих документів, який видає наказ (уний чи письмовий) з зазначенням конкретних часових меж тривалості відпустки, а також умов щодо оплати праці працівника у період його перебування у такій відпустці, згідно вимог законодавства про оплату праці.

Такі висновки узгоджується з роз'ясненнями Міністерства праці та соціальної політики України, наданими у його листі від 6 вересня 2005 року № 09-402 «Про надання навчальної відпустки» (далі - лист Міністерства № 09-402), а також у листі Міністерства соціальної політики України від 2 січня 2013 року № 2/13/116-13 «Про оплату навчальних відпусток та проїзду до навчальних закладів» (далі - лист Міністерства № 2/13/116-13).

Зокрема, у листі Міністерства № 09-402 зазначено, що підставою для надання такої відпустки є довідка-виклик з вузу. У цій довідці вказано не тільки початок та закінчення сесії, але й продовження відпустки. Разом з довідкою-викликом з вузу працівник подає особисто заяву на ім'я керівника підприємства.

Планування навчального процесу належить до компетенції вищих закладів освіти, їм належить право розподілу установленої законом тривалості додаткової оплачуваної відпустки протягом навчального року. Підприємство, установа зобов'язані надавати працівникові відпустку саме в той час, який визначений вузом. Ненадання відпустки у цей час не може бути обґрунтоване виробничою необхідністю. Закон вимагає створювати працівникам умови для поєднання роботи з навчанням.

Також, у листі Міністерства № 2/13/116-13 роз'яснено, що додаткові оплачувані відпустки у зв'язку з навчанням у вищих навчальних закладах надаються лише працівникам, які успішно навчаються без відриву від виробництва у вищих навчальних закладах з вечірньою та заочною формами навчання.

Для отримання додаткової сплачуваної відпустки у зв'язку з навчанням працівнику-студенту необхідно надати роботодавцю довідку-виклик навчального закладу на сесію, в якій, зокрема, зазначається: форма навчання; рівень акредитації навчального закладу; курс, на якому працівник навчається, період сесії, встановлений навчальним закладом, підстава для надання такої відпустки (для складання заліків та іспитів, настановних занять, державних іспитів, для підготовки та захисту дипломної роботи) та написати заяву про надання такої відпустки.

Отже, для роботодавця підтвердженням того, що працівник-студент успішно навчається (тобто за ним немає академзаборгованості) та тривалості перебування у навчальній відпустці є довідка-виклик навчального закладу. Вимоги адміністрації підприємства щодо отримання від навчального закладу після завершення сесії довідок про відсутність за працівником-студентом академзаборгованості чи повернення на підприємство другої відрізної частини довідки-виклику є неправомірними.

На думку колегії суддів, вищезазначені листи не суперечать вимогам законодавства про працю, а тому повинні були враховуватись позивачем при реалізації його права на додаткову оплачувану відпустку у зв'язку з навчанням.

Комплексний аналіз наведених правових норм Кодексу законів про працю України, законів і роз'яснень Міністерства дають підстави для висновку, що працівник, який має намір реалізувати надане йому право на одержання додаткової відпустки у зв'язку з навчанням повинен звернутись до роботодавця з відповідною заявою і документами, які містять відомості, необхідні для підтвердження обґрунтованості надання такої відпустки і її тривалості. При цьому, надання вищевказаної відпустки оформлюється відповідним наказом власника або уповноваженого ним органу, тобто сам факт подання заяви не є підставою для перебування працівника у відпустці.

Як правильно встановлено судом першої інстанції, позивачем була подана заява про надання йому додаткової відпустки у зв'язку з навчанням, однак будь - яких документів, які б підтверджували факт навчання ОСОБА_4 та необхідність перебування у такій відпустці, ним не надано, а відповідний наказ Інспекцією не видавався.

Більше того, довідку - виклик на сесію було отримано позивачем лише 14 лютого 2014 року, тобто вже після його звільнення із займаної посади, будь - яку іншу довідку про виклик на сесію в період з 27 січня 2014 року по 15 лютого 2014 року позивач не отримував і відповідачу не надавав.

Наведене свідчить про відсутність поважних причин не виходу позивача на роботу 7, 8, 10 та 11 лютого 2014 року, а тому відповідач, видаючи спірний наказ, діяв на підставі, у межах повноважень та у спосіб, передбачений Конституцією та законами України, про що правильно зазначив і суд першої інстанції.

Крім того, судом першої інстанції встановлено, що позивача 16 жовтня 2013 року прийнято в члени первинної профспілкової організації Інспекції

Згідно протоколу № 1 засідання профспілкового комітету Інспекції вирішено погодити звільнення ОСОБА_4 за прогули без поважних причин.

Відповідно до частини 1 статті 43 Кодексу законів про працю України, розірвання трудового договору з підстав, передбачених пунктами 1 (крім випадку ліквідації підприємства, установи, організації), 2 - 5, 7 статті 40 пунктами 2 і 3 статті 41 цього Кодексу, може бути проведено лише за попередньою згодою виборного органу (профспілкового представника) первинної профспілкової організації, членом якої є працівник.

Частиною 2 ст. 39 Закону України від 15 вересня 1999 року № 1045-ХІV «Про професійні спілки, їх права та гарантії діяльності» (далі - Закон № 1045-ХІV) встановлено, що у разі нез'явлення працівника або його представника на засідання розгляд заяви відкладається до наступного засідання у межах терміну, визначеного частиною першою цієї статті. При повторному нез'явленні працівника без поважних причин подання може розглядатися за його відсутності.

Водночас, суд першої інстанції правильно звернув увагу на те, що профспілкові організації не підзвітні і не підконтрольні роботодавцям і є незалежними у своїй діяльності, в тому числі при прийнятті рішень, тому надання згоди є дискреційними повноваженням профспілки, при цьому, юридичне значення такого рішення не матиме значення лише в разі, якщо не додержані вимоги про участь у засіданні цього органу більше половини його членів, або згода давалась на прохання службової особи, що не наділена правом прийняття і звільнення і не мала відповідного доручення правомочної особи, чи з ініціативи самого профспілкового органу або з інших підстав, ніж зазначалось у поданні власника чи уповноваженого ним органу, а потім і в наказі про звільнення, що узгоджується з пунктом 15 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 6 листопада 1992 року № 9 «Про практику розгляду судами трудових спорів».

Протокол засідання профспілкового комітету Інспекції свідчить про дотримання вимог наявності кворуму, а рішення прийнято по суті подання. Недотримання профспілковою організацією порядку надання згоди в частині не відкладення засідання не ставить під сумнів виконання відповідачем обов'язку отримання згоди перед звільненням, при цьому необхідно врахувати, що в силу статті 12 Закону № 1045-ХІV відповідач не має повноважень контролю діяльності профспілкового комітету, в тому числі проведення засідань.

За таких обставин, висновок суду першої інстанції про відсутність підстав для задоволення позову ґрунтується на правильному застосуванні норм матеріального права, а тому у апеляційного суду не було підстав для скасування його постанови.

За приписами статті 226 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції скасовує судове рішення суду апеляційної інстанції та залишає в силі рішення суду першої інстанції, яке ухвалено відповідно до закону і скасоване або змінене помилково.

Керуючись статтями 223, 226, 231 Кодексу адміністративного судочинства України колегія суддів,

у х в а л и л а :

Касаційну скаргу Державної інспекції сільського господарства в Дніпропетровській області задовольнити.

Постанову Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 8 липня 2014 року скасувати та залишити в силі постанову Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 18 березня 2014 року.

Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копії сторонам і оскарженню не підлягає.

Судді: Я.Л. Іваненко

М.І. Мойсюк

В.В. Тракало