ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

21 січня 2016 року м. Київ К/800/32456/14

Колегія суддів Вищого адміністративного суду України в складі:

Головуючої: Гончар Л.Я.,

Суддів: Конюшка К.В.,

Мороза В.Ф.,

розглянувши у попередньому судовому засіданні адміністративну справу за касаційною скаргою ОСОБА_2 на постанову Броварського міськрайонного суду Київської області від 05 березня 2014 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 14 травня 2014 року у справі за позовом ОСОБА_2 до Броварської міської ради Київської області про визнання протиправними дій та зобов'язання вчинити дії,

в с т а н о в и л а:

ОСОБА_2 звернулась до суду з позовом до Броварської міської ради Київської області про визнання протиправними дій щодо порушення порядку розгляду клопотання про надання безоплатно у власність земельної ділянки орієнтовною площею 0,10 га для будівництва і обслуговування жилого будинку, господарських будівель та споруд у межах міста Бровари Київської області та зобов'язання винести на пленарне засідання сесії ради та розглянути клопотання позивача про виділення та передачу їй у власність земельної ділянки для будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд у межах міста Бровари Київської області орієнтовною площею 0,10 га у порядку та у строки, встановлені чинним законодавством України, та надати мотивовану відповідь за результатами розгляду клопотання у формі рішення.

Позовні вимоги мотивовано тим, що відповідачем протиправно, незважаючи на факт подання позивачем всіх необхідних документів, визначених статтею 118 Земельного кодексу України, листом від 30.09.2013 №9-7-1541 повідомив про те, що подане позивачем клопотання про надання земельної ділянки для будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд не відповідає вимогам статті 118 Земельного кодексу України, що, на думку позивача, призвело до протиправного обмеження її права на отримання земельної ділянки у власність.

Постановою Броварського міськрайонного суду Київської області від 05 березня 2014 року, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 14 травня 2014 року, у задоволенні позову відмовлено.

У поданій касаційній скарзі ОСОБА_2 із посиланням на порушення судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, просила скасувати оскаржувані судові рішення та постановити нове, про задоволення позову.

Заслухавши доповідь судді Вищого адміністративного суду України стосовно обставин, необхідних для прийняття рішення судом касаційної інстанції, перевіривши і обговоривши доводи касаційної скарги, правильність правової оцінки обставин справи та застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, колегія суддів вважає, що скарга не підлягає задоволенню, з огляду на наступне.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що позивач 10.09.2013 звернулася до Броварської міської ради Київської області з клопотанням, в якому в порядку, передбаченому частиною шостою статті 118 Земельного кодексу України, просила визначити без її погодження та виділити їй земельну ділянку орієнтованою площею не більше 0,10 га у межах міста Бровари з цільовим призначенням для будівництва і обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд та розглянути дане питання на сесії ради. До поданого клопотання позивачем додано: копію паспорту та ідентифікаційного коду, копію договору доручення, графічні матеріали.

Листом від 30.09.2013 №9-7-1541 за підписом міського голови міста Бровари ОСОБА_3 виконавчий комітет Броварської міської ради повідомив позивача, що відповідно до статті 118 Земельного кодексу України громадяни, зацікавлені в одержанні безоплатно у власність земельної ділянки із земель державної або колективної власності, разом із клопотанням подають до міської ради графічний матеріал, на якому має бути зазначене бажане місце розташування земельної ділянки.

За наявності графічних матеріалів, які відповідають вимогам чинного законодавства, клопотання позивача може бути подано на розгляд чергової сесії Броварської міської ради, оскільки при розгляді клопотання міська рада зобов'язана перевірити об'єкт на відповідність до генеральних планів населених пунктів, містобудівної документації та інших вимог, визначених частиною сьомою статті 118 Земельного кодексу України.

Вказуючи на протиправність дій відповідача щодо не розгляду її клопотання на сесії міської ради, ОСОБА_2 звернулась до суду із даним позовом.

Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції, з позицією якого погодився суд апеляційної інстанції, виходив з правомірності дій відповідача щодо повідомлення позивача про невідповідність поданого нею клопотання вимогам статті 118 Земельного кодексу України та, відповідно, правомірність дій Броварської міської ради щодо не розгляду поданого клопотання на пленарному засіданні сесії ради.

Колегія суддів, виходячи з меж касаційного перегляду, встановлених статтею 220 Кодексу адміністративного судочинства України, погоджується із вказаними висновками судів попередніх інстанцій, з огляду на наступне.

Відповідно до частини шостої статті 118 Земельного кодексу України в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин, громадяни, зацікавлені в одержанні безоплатно у власність земельної ділянки із земель державної або комунальної власності для ведення фермерського господарства, ведення особистого селянського господарства, ведення садівництва, будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибної ділянки), індивідуального дачного будівництва, будівництва індивідуальних гаражів у межах норм безоплатної приватизації, подають клопотання до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу. У клопотанні зазначаються цільове призначення земельної ділянки та її орієнтовні розміри. До клопотання додаються графічні матеріали, на яких зазначено бажане місце розташування земельної ділянки, погодження землекористувача (у разі вилучення земельної ділянки, що перебуває у користуванні інших осіб) та документи, що підтверджують досвід роботи у сільському господарстві або наявність освіти, здобутої в аграрному навчальному закладі (у разі надання земельної ділянки для ведення фермерського господарства).

Судами попередніх інстанцій встановлено, що в якості графічних матеріалів, на яких визначене бажане місце розташування земельної ділянки, позивачем надано карту міста Бровари Київської області.

Колегія суддів погоджується із позицією судів попередніх інстанцій в частині недотримання позивачем при поданні документів вимог частини шостої статті 118 Земельного кодексу України.

Так, Земельним кодексом України в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин, не визначено поняття графічних матеріалів, а також не конкретизовано вимог щодо їх оформлення. Утім, враховуючи те, що за змістом частини першої статті 79 Земельного кодексу України земельна ділянка - це частина земної поверхні з установленими межами, певним місцем розташування, з визначеними щодо неї правами, колегія суддів Вищого адміністративного суду України дійшла висновку, що графічні матеріали, які додаються до клопотання про одержання земельної ділянки в межах норм безоплатної приватизації, є такі матеріали, обсяг даних яких дозволяє чітко ідентифікувати бажане місце розташування земельної ділянки відносно інших землевласників та землекористувачів. Такими графічними матеріалами можуть бути: викопіювання із планово-картографічного матеріалу місця розташування земельної ділянки, викопіювання з кадастрової карти (плану), генерального плану населеного пункту та іншої містобудівної документації тощо.

Колегія суддів наголошує, що земельним законодавством України не встановлено повноважень відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, який наділений правом розпоряджатися земельними ділянками державної чи комунальної власності, на власний розсуд обирати земельну ділянку в межах компетенції у конкретному населеному пункті у випадку, якщо громадянин України висловлює бажання отримати таку на підставі статті 118 Земельного кодексу України в цій місцевості.

За вказаних обставин, колегія суддів погоджується із позицією судів попередніх інстанцій, що надані позивачем до клопотання графічні матеріали не відповідають вимогам законодавства, оскільки не відображають місце розташування земельної ділянки та не дають змоги суб'єкту владних повноважень перевірити чи відповідає це місце вимогам законів, прийнятим відповідно до них нормативно-правовим актам, генеральним планам населених пунктів та іншій містобудівній документації, схемам землеустрою і техніко-економічним обґрунтуванням використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектам землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затвердженим у встановленому законом порядку, що зобов'язаний здійснити останній згідно положень частини 7 статті 118 Земельного кодексу України.

Відсутність у позивача інформації про наявність вільних земельних ділянок не є обставиною, з якою закон пов'язував би наявність підстав для звільнення особи від обов'язку подання встановлених частиною шостою статті 118 Земельного кодексу України документів.

Зважаючи на викладене, позиція судів попередніх інстанцій щодо правомірності дій відповідача щодо повідомлення позивача про невідповідність поданого нею клопотання вимогам статті 118 Земельного кодексу України є обґрунтованою.

У свою чергу, з огляду на те, що розгляд питання про наявність або ж відсутність підстав для надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки можливий лише по відношенню до земельної ділянки, місце розташування якої є визначеним, зважаючи на відсутність визначеного об'єкту, по відношенню до якого має бути прийнято рішення - земельної ділянки, колегія суддів вказує на відсутність ознак протиправної бездіяльності Броварської міської ради з не розгляду вказаного питання на сесії ради.

Враховуючи викладене, зважаючи на обставини, встановлені судами попередніх інстанцій на підставі доказів, досліджених під час судового розгляду справи, колегія суддів погоджується із позицією судів попередніх інстанцій щодо відсутності підстав для задоволення позову.

Доводи касаційної скарги висновків судів першої та апеляційної інстанцій не спростовують.

Правова оцінка встановлених обставин справи судами першої та апеляційної інстанцій дана вірно, порушень норм матеріального та процесуального права при ухваленні оскаржуваних судових рішень судами не допущено.

Відповідно до частини третьої статті 220-1 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції відхиляє касаційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Одночасно з викладеним, погоджуючись із позицією судів попередніх інстанцій щодо наявності підстав для розгляду зазначеного спору у порядку адміністративного судочинства України, колегія суддів вважає за необхідне зазначити наступне.

Відповідно до частини другої статті 4 Кодексу адміністративного судочинства України юрисдикція адміністративних судів поширюється на всі публічно-правові спори, крім спорів, для яких законом встановлений інший порядок судового вирішення.

За змістом пункту 1 частини першої статті 3 Кодексу адміністративного судочинства України справа адміністративної юрисдикції - це переданий на вирішення адміністративного суду публічно-правовий спір, у якому хоча б однією зі сторін є орган виконавчої влади, орган місцевого самоврядування, їхня посадова чи службова особа або інший суб'єкт, який здійснює владні управлінські функції на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.

Згідно з пунктом 7 частини першої статті 3 Кодексу адміністративного судочинства України суб'єкт владних повноважень - орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їхня посадова чи службова особа, інший суб'єкт при здійсненні ними владних управлінських функцій.

Відповідно до частини першої статті 10, статті 25, пункту 34 частини першої статті 26 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" сільські, селищні, міські ради є органами місцевого самоврядування, що представляють відповідні територіальні громади та здійснюють від їх імені та в їх інтересах функції і повноваження місцевого самоврядування, визначені Конституцією України, цим та іншими законами.

Сільські, селищні, міські ради правомочні розглядати і вирішувати питання, віднесені Конституцією України, цим та іншими законами до їх відання. Питання вирішення відповідно до закону питань регулювання земельних відносин вирішуються виключно на пленарних засіданнях сільської, селищної, міської ради

Відповідно до пунктів "а", "б", "в", "г" статті 12 Земельного кодексу до повноважень сільських, селищних, міських рад належить розпорядження землями територіальних громад, передача земельних ділянок комунальної власності у власність громадян та юридичних осіб, надання земельних ділянок у користування із земель комунальної власності, вилучення земельних ділянок із земель комунальної власності.

Системний аналіз положень Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" (частини першої статті 10, статей 16, 17, 18, 25, 26 та інших) свідчить про те, що органи місцевого самоврядування при вирішенні питань місцевого значення, віднесених Конституцією України та законами України до їхньої компетенції, є суб'єктами владних повноважень, які виконують владні управлінські функції, зокрема нормотворчу, координаційну, дозвільну, реєстраційну, розпорядчу. Як суб'єкти владних повноважень органи місцевого самоврядування вирішують в межах закону питання в галузі земельних відносин.

Так, згідно з рішенням Конституційного Суду України від 01.04.2010 № 10-рп/2010 положення пунктів "а", "б", "в", "г" статті 12 Земельного кодексу у частині повноважень сільських, селищних, міських рад відповідно до цього кодексу вирішувати питання розпорядження землями територіальних громад, передачі земельних ділянок комунальної власності у власність громадян та юридичних осіб, надання земельних ділянок у користування із земель комунальної власності, вилучення земельних ділянок із земель комунальної власності треба розуміти так, що при вирішенні таких питань ці ради діють як суб'єкти владних повноважень;

- положення пункту 1 частини першої статті 17 Кодексу адміністративного судочинства України стосовно поширення компетенції адміністративних судів на "спори фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи правових актів індивідуальної дії), дій чи бездіяльності" слід розуміти так, що до публічно-правових спорів, на які поширюється юрисдикція адміністративних судів, належать і земельні спори фізичних чи юридичних осіб з органом місцевого самоврядування як суб'єктом владних повноважень, пов'язані з оскарженням його рішень, дій чи бездіяльності.

З урахуванням викладеного, виходячи з предмету спірних правовідносин, зважаючи на наявність у відповідача у спірних правовідносинах визначальних ознак суб'єкта владних повноважень у розумінні пункту 7 частини першої статті 3 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів дійшла висновку про наявність у переданому на вирішення суду спорі визначальних ознак справи адміністративної юрисдикції.

Слід відмітити, що Верховний Суд України у судових рішеннях від 11 листопада 2014 року у справі №21-493а14 та від 9 грудня 2014 року у справі № 21-308а14, зазначив із посиланням на положення статей 2 та 5 Земельного кодексу України, що орган місцевого самоврядування при здійсненні повноважень власника землі є рівноправним суб'єктом земельних відносин та при розпорядженні земельними ділянками комунальної власності є вільним у виборі суб'єкта щодо надання земельної ділянки; позов, предметом якого є перевірка правильності формування волі однієї зі сторін стосовно розпорядження землею та передачі відповідних прав щодо неї, не може бути розглянуто за правилами Кодексу адміністративного судочинства України.

Відповідно до абзацу другого частини першої статті 244-2 Кодексу адміністративного судочинства України (в чинній на даний час редакції) висновок щодо застосування норм права, викладений у постанові Верховного Суду України має враховуватися іншими судами загальної юрисдикції при застосуванні таких норм права. Суд має право відступити від правової позиції, викладеної у висновках Верховного Суду України, з одночасним наведенням відповідних мотивів.

Висновок Верховного Суду України, викладений у наведених постановах, фактично зводиться до того, що органи місцевого самоврядування у відносинах розпорядження землями комунальної власності є суб'єктами цивільного права і не здійснюють у цих правовідносинах владних управлінських функцій.

Колегія суддів Вищого адміністративного суду України, керуючись частиною першою статі 244-2 Кодексу адміністративного судочинства України, вважає за можливе відступити від зазначеної позиції Верховного Суду України у цій справі з мотивів, викладених вище, та додатково зазначає наступне.

Відповідно до частини четвертої статті 11 Цивільного кодексу України у випадках, встановлених актами цивільного законодавства, цивільні права та обов'язки виникають безпосередньо з актів органів державної влади, органів влади АРК або органів місцевого самоврядування.

Відповідно до пункту 10 частини другої статті 16 Цивільного кодексу України способами захисту цивільних прав та інтересів є визнання незаконним рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади АРК або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб.

Порушені права землекористувачів підлягають захисту в порядку, передбаченому статтею 152 Земельного Кодексу з урахуванням обов'язкового дотримання норм чинного законодавства. Згідно із цими нормами захист прав громадян і юридичних осіб на земельні ділянки здійснюються, зокрема, шляхом визнання недійсними рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування, що кореспондується з вимогами частини другої статті 55 Конституцій України і частини десятої статті 59 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні".

Аналіз зазначених норм дає підстави вважати, що оскарження рішень, дій та бездіяльності органів місцевого самоврядування та органів державної влади є окремим способом захисту права, пов'язаним з їх діяльністю як суб'єктів владних повноважень що здійснюють владні функції. В іншому ж випадку (наприклад, оспорювання формування волі власника) виокремлення цього способу захисту було б позбавлено сенсу. Особа, яка реалізує своє суб'єктивне право через прийняття суб'єктом владних управлінських функцій відповідного рішення, чи вчинення ним дій, вступає з ним в публічно-правові відносини і має право на захист свого права в адміністративному суді.

Так, визнання протиправними та скасування (визнання незаконними - в редакції статті 16 Цивільного кодексу України) рішень органів місцевого самоврядування є окремим способом захисту цивільних прав та інтересів, порушених зазначеними органами під час реалізації ними своїх повноважень. Наведення цього способу захисту в Цивільному кодексі України свідчить про те, що рішення суб'єкта владних повноважень можуть не лише призводити до виникнення, зміни чи припинення цивільних правовідносин, але й порушувати цивільні права особи, що виникли з інших підстав. Водночас, це не впливає на визначення судової юрисдикції спору, оскільки вона визначається виключно процесуальним законодавством, в даному випадку - статтею 17 Кодексу адміністративного судочинства України. Кодекс адміністративного судочинства України відносить спір до публічно-правового та, відповідно, підсудного адміністративним судам, виходячи з природи дій суб'єкта владних повноважень, який повинен здійснювати у спірних правовідносинах владні управлінські функції. Реалізація у цих правовідносинах суб'єктивних прав фізичних і юридичних осіб, що передбачені нормами приватного права, не переводить такий спір у категорію приватноправового.

Крім того, колегія суддів Вищого адміністративного суду України вважає за можливе відступити від правової позиції Верховного Суду України, викладеної у зазначених постановах щодо вільного вибору місцевою радою суб'єкта надання земельної ділянки з таких підстав.

Положеннями статей 118, 123, 124 Земельного кодексу України, якими врегульовано порядок передачі у власність, в користування та в оренду земельних ділянок державної та комунальної власності, встановлено виключні підстави для відмови у наданні земельних ділянок. Така відмова може бути оскаржена до суду. На відміну від зазначеного, частиною першою статті 12 Цивільного кодексу України передбачено, що особа здійснює свої цивільні права вільно, на власний розсуд.

У відносинах розпорядження землями державної та комунальної власності органи влади та місцевого самоврядування діють відповідно до частини другої статті 19 Конституції України, а саме: на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Правова позиція колегії суддів Вищого адміністративного суду України у цій справі ґрунтується на висновках, викладених у рішенні Конституційного Суду України від 01.04.2010 №10-рп/2010, яким надано офіційне тлумачення положень частини першої статті 143 Конституції України, пунктів "а", "б", "в", "г" статті 12 Земельного кодексу та пункту 1 частини першої статті 17 Кодексу адміністративного судочинства України.

Пунктом 2 частини першої статті 150 Конституції України установлено, що до повноважень Конституційного Суду України належить офіційне тлумачення Конституції України та законів України. Згідно з вимогами частини другої цієї статті з питань, передбачених цією статтею, Конституційний Суд України ухвалює рішення, які є обов'язковими до виконання на території України, остаточними і не можуть бути оскаржені.

Відповідно до статті 69 Закону України "Про Конституційний Суд України" рішення і висновки Конституційного Суду України рівною мірою є обов'язковими до виконання.

Позиція суду щодо обов'язковості виконання рішення Конституційного Суду України відповідає аналогічній позиції Верховного Суду України, викладеній у постанові від 26 травня 2015 року у справі №2а/0470/9130/11за позовом ОСОБА_4 до Управління Пенсійного фонду України в Апостолівському районі Дніпропетровської області про стягнення заборгованості.

Керуючись статтями 160, 167, 220, 220-1, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів, -

У Х В А Л И Л А :

Касаційну скаргу ОСОБА_2 відхилити, а постанову Броварського міськрайонного суду Київської області від 05 березня 2014 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 14 травня 2014 року залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення копій особам, які беруть участь у справі, та може бути переглянута в порядку статей 235-238 Кодексу адміністративного судочинства України.

Судді: