РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

За позовом Приватного акціонерного товариства «Вінницяпобутхім»

до Товариства з обмеженою відповідальністю «НАЙТ ФМ»

про стягнення 15 176,07 грн.

Суддя Андреїшина І.О.

Представники учасників судового процесу:

від позивача: не з’явився

від відповідача: не з’явився

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

На розгляд Господарського суду міста Києва передано позов Приватного акціонерного товариства «Вінницяпобутхім» до Товариства з обмеженою відповідальністю «НАЙТ ФМ» про стягнення 15 176,07 грн. грошових коштів, сплачених за договором про надання послуг із збирання та утилізації використаних пакувальних матеріалів і тари № В5/5/20 від 18.02.2013 р.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 14.12.2015 р. за даною позовною заявою було порушено провадження у справі № 910/31346/15 та призначено її до розгляду в судовому засіданні на 18.01.2016 р., зобов’язано сторін надати певні документи та пояснення.

18.01.2016 р. через відділ діловодства господарського суду від позивача надійшли документи на виконання вимог ухвали, які залучено до матеріалів справи.

Ухвалою Господарського суду м. Києва від 18.01.2016 р., у зв’язку з неявкою представника відповідача в призначене судове засідання та невиконанням ним вимог ухвали суду, а також для повторного витребування у позивача для огляду оригіналів документів, доданих до позовної заяви, суд відклав розгляд справи № 910/31346/15 на 27.01.2016 р. та повторно зобов’язав сторін надати певні документи та пояснення.

26.01.2016 р. через відділ діловодства господарського суду від позивача надійшли документи на викоання вимог ухвали суду, які залучено до матеріалів справи.

27.01.2016 р. через відділ діловодства господарського суду від позивача надійшло електронне повідомлення, в якому позивач просив розглянути без його участі справу; позовні вимоги підтримав в повному обсязі.

Представники сторін у судове засідання 27.01.2016 р. не з’явились, про призначене судове засідання були повідомлені належним чином; відповідач вимог ухвал суду в даній справі не виконав.

Особи, які беруть участь у справі, вважаються повідомленими про час і місце її розгляду судом, якщо ухвалу про порушення провадження у справі надіслано за поштовою адресою, зазначеною в позовній заяві.

Згідно з абз. 3 п. 3.9.1 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011 р. № 18 «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції», в разі якщо ухвалу про порушення провадження у справі було надіслано за належною адресою (тобто повідомленою суду стороною, а в разі ненадання суду відповідної інформації – адресою, зазначеною в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб-підприємців), і не повернуто підприємством зв’язку або повернуто з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про час і місце розгляду справи судом.

Враховуючи, що матеріали справи містять докази належного повідомлення сторін про час і місце судового засідання та про наслідки ненадання ним витребуваних судом документів, то за таких обставин суд приходить до висновку про можливість розгляду справи на підставі ст. 75 Господарського процесуального кодексу України за наявними матеріалами без участі представників вищезазначених учасників судового процесу.

У судовому засіданні 27.01.2016 р. суд оголосив вступну та резолютивну частини рішення у даній справі.

Розглянувши подані матеріали справи, Господарський суд міста Києва

ВСТАНОВИВ:

Між Приватним акціонерним товариством «Вінницяпобутхім» (надалі – замовник) та Товариством з обмеженою відповідальністю «НАЙт ФМ» (надалі – виконавець) було укладено договір про надання послуг із збирання та утилізації використаних пакувальних матеріалів і тари № В5/5/20 від 18.02.2013 р. (надалі – договір), відповідно до умов якого за завданням замовника виконавець зобов’язується надати послуги зі збирання, сортування, перевезення, переробку та утилізацію використаних пакувальних матеріалів і тари, що належать замовнику (надалі – послуги), а замовник зобов’язується оплатити надані послуги в порядку, у строки, та на умовах, визначених цим договором.

Умови зазначеного договору свідчать про те, що за своєю правовою природою він є договором про надання послуг.

Відповідно до статті 901 Цивільного кодексу України за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов’язується за завданням другої (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов’язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.

Згідно з п. 1.2. договору, обсяг та номенклатуру надання послуг із збирання, сортування, перевезення, переробки та утилізації використаних пакувальних матеріалів і тари, сторони визначають у відомостях «Про облік та розрахунок тари і пакувальних матеріалів, у яких надходять товари, що підлягають митному оформленню в режимі імпорту» (надалі – відомість).

Пунктом 3.1. договору визначено, що ціна договору складається з вартості послуг виконавця, визначених в актах, які є невід’ємною частиною цього договору.

Відповідно до п. 4.1. договору, замовник зобов'язується здійснити оплату послуг виконавця шляхом перерахування коштів на його поточний рахунок на умовах 100 % попередньої оплати. В платіжному документі замовник зобов'язаний вказати номер та дату договору.

За умовами п. 4.2. договору, обов'язок по здійсненню розрахунків за цим договором виникає у замовника стосовно надання послуг щодо тари і пакувальних матеріалів з-під імпортованої продукції на момент митного оформлення, незалежно від термінів надання виконавцю акту.

Розділом 5 договору обумовлено порядок надання послуг за договором.

У відповідності до п. 7.1. договору, за невиконання обов’язків, передбачених розділом 2 цього договору, сторони несуть відповідальність згідно з чинним законодавством України.

ЛЯ

З матеріалів справи та пояснень позивача вбачається, що на виконання умов договору, позивач в період з 01.01.2015 року по 31.03.2015 року здійснив оплату за договору на загальну суму 110 000,00 грн., шляхом попередньої оплати, що підтверджується платіжними дорученнями № 008459 від 06.01.2015 р. на суму 10 000,00 грн., № 000249 від 21.01.2015 р. на суму 10 000,00 грн., № 000363 від 27.01.2015 р. на суму 10 000,00 грн., № 008583 від 05.02.2015 р. на суму 10 000,00 грн., № 000698 від 10.02.2015 р. на суму 10 000,00 грн., № 000886 від 18.02.2015 р. на суму 10 000,00 грн., № 001032 від 25.02.2015 р. на суму 10 000,00 грн., № 001374 від 11.03.2015 р. на суму 10 000,00 грн., № 001507 від 17.03.2015 р. на суму 10 000,00 грн., № 001512 від 17.03.2015 р. на суму 10 000,00 грн., № 001705 від 24.03.2015 р. на суму 10 000,00 грн.

Відповідач, в свою чергу, в період з 01.01.2015 року по 31.03.2015 року надав послуги на загальну суму 93 323,93 грн., що підтверджується наступними актами наданих послуг: від 30.01.2015 року № 138 на суму 30 000,00 грн.; від 27.02.2015 року № 288 на суму 40 000,00 грн.; від 31.03.2015 року № 735 на суму 23 323,93 грн.

26.03.2015 року набула чинності Постанова КМУ від 18 березня 2015 р. № 128 «Про визнання такими, що втратили чинність, деяких постанов Кабінету Міністрів України», згідно з якою втратила чинність Постанова Кабінету Міністрів України від 26 липня 2001 р. № 915 «Про впровадження системи збирання, заготівлі та утилізації відходів як вторинної сировини», на виконання якої було укладено договір № В5/5/20 про надання послуг із збирання та утилізації використаних пакувальних матеріалів і тари від 18.02.2013 р.

Таким чином, з 26.03.2015 року відповідач припинив свої зобов'язання за договором № В5/5/20 про надання послуг із збирання та утилізації використаних пакувальних матеріалів і тари від 18.02.2013 року в частині надання таких послуг.

Враховуючи наведене, 19.05.2015 року позивач звернувся до відповідача з листом № 1277/3 про повернення зайво перерахованих коштів в сумі 16 676,07 грн., тобто суми коштів передоплати за договором, на які не було отримано послуг за договором від відповідача.

23.06.2015 р. відповідач здійснив часткове повернення коштів на суму 1 500,00 гривень, що підтверджується платіжним дорученням № 2584 від 23.06.2015 р. При цьому, в призначенні платежу зазначено: часткове повернення коштів згідно листа 1277/3 від 19.05.2015 р.

Таким чином, сума боргу відповідача перед позивачем складає: 15 176,07 грн. (110 000,00 грн. – 93 323,93 грн. – 1 500,00 грн. = 15 176,07 грн.).

05..08.2015 р. позивач надіслав на адресу відповідача вимогу про оплату суми у розмірі 15 176,07 грн. у семиденний термін, з моменту пред'явлення вимоги, тобто до 11.08.2015 р. Однак, відповідач залишив дану вимогу без відповіді та реагування.

25.09. 2015 р. Позивачем повторно надіслав вимогу про повернення грошових коштів в розмірі 15176,07 грн. Даний лист був вручений відповідачу 06.10.2015 р., проте відповідач не здійснив повернення зазначених грошових коштів.

За таких обставин, Приватне акціонерне товариство «Вінницяпобутхім» звернулось до господарського суду м. Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «НАЙТ ФМ» про стягнення 15 176,07 грн. грошових коштів, сплачених за договором про надання послуг із збирання та утилізації використаних пакувальних матеріалів і тари № В5/5/20 від 18.02.2013 р.

Оцінюючи подані сторонами докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об’єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд вважає, що вимоги позивача підлягають задоволенню повністю з наступних підстав.

Згідно з ч. 1 статті 509 Цивільного кодексу України, зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Відповідно до ст. 174 Господарського кодексу України, господарські зобов'язання можуть виникати з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

Згідно зі ст. 11 ЦК України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки; підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Частиною першою статті 626 ЦК України визначено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Згідно зі ст. 628 ЦК України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Частина 1 статті 193 Господарського кодексу України встановлює, що суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання – відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться і до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Частиною 2 статті 193 Господарського кодексу України визначено, що кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов’язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов’язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.

До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Відповідно до статей 525, 526 Цивільного кодексу України зобов’язання має виконуватись належним чином, відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог – відповідно до звичаїв ділового обороту та інших вимог, що звичайно ставляться, одностороння відмова від виконання зобов’язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно зі статтею 629 Цивільного кодексу України, договір є обов’язковим до виконання сторонами.

Згідно частини 1 статті 625 Цивільного кодексу України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання.

За приписами ч. 1 ст. 8 Цивільного кодексу України, якщо цивільні відносини не врегульовані цим Кодексом, іншими актами цивільного законодавства або договором, вони регулюються тими правовими нормами цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, що регулюють подібні за змістом цивільні відносини (аналогія закону).

Відносини щодо повернення суми попередньої оплати за договором про надання послуг, у випадку ненадання вказаних послуг, Цивільним кодексом України та договором між сторонами не врегульовано.

Нормами ч. 2 ст. 693 Цивільного кодексу України передбачено, що якщо продавець, який одержав суму попередньої оплати товару, не передав товар у встановлений строк, покупець має право вимагати передання оплаченого товару або повернення суми попередньої оплати.

Норма ч. 2 ст. 693 Цивільного кодексу України регулює відносини, змістом яких є дії сторін по передачі товару у власність покупця, змістом відносин про надання послуг є надання послуг замовнику.

Отже, цивільні відносин сторін відповідно до ч. 1 ст. 8 Цивільного кодексу України підлягають регулюванню нормою ч. 2 ст. 693 Цивільного кодексу України за аналогією закону.

Статтею 530 Цивільного кодексу України визначено, що якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

Згідно статті 32 Господарського процесуального кодексу України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Відповідно до статті 33 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Обов’язок із доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб’єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з’ясувати обставини, які мають значення для справи.

Відповідно до п. 2 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 6 від 23.03.2012 р. «Про судове рішення», рішення господарського суду має ґрунтуватись на повному з'ясуванні такого: чи мали місце обставини, на які посилаються особи, що беруть участь у процесі, та якими доказами вони підтверджуються; чи не виявлено у процесі розгляду справи інших фактичних обставин, що мають суттєве значення для правильного вирішення спору, і доказів на підтвердження цих обставин; яка правова кваліфікація відносин сторін, виходячи з фактів, установлених у процесі розгляду справи, та яка правова норма підлягає застосуванню для вирішення спору.

З наданих позивачем доказів вбачається, що позивач виконав належним чином свої зобов’язання за договором про надання послуг із збирання та утилізації використаних пакувальних матеріалів і тари № В5/5/20 від 18.02.2013 р., тоді як відповідач свої зобов’язання щодо повернення грошових коштів за даним договором не виконав належним чином.

Відповідач жодних обґрунтованих заперечень, належних доказів на спростування обставин, викладених позивачем у позовній заяві суду не надав, розмір позовних вимог не оспорив.

За таких обставин, враховуючи те, що наявні у справі матеріали свідчать про обґрунтованість вимог позивача щодо стягнення з відповідача 15 176,07 грн. грошових коштів, а відповідач в установленому законом порядку обставини, які повідомлені позивачем, не спростував, розміру позовних вимог не оспорив та не довів суду належними і допустимими доказами належного виконання ним своїх зобов’язань, то позов Приватного акціонерного товариства «Вінницяпобутхім» щодо стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю «НАЙТ ФМ» грошових коштів в розмірі 15 176,07 грн. за договором про надання послуг із збирання та утилізації використаних пакувальних матеріалів і тари № В5/5/20 від 18.02.2013 р., визнається судом таким, що підлягає задоволенню.

Витрати по сплаті судового збору, відповідно до статті 49 Господарського процесуального кодексу України, покладаються на відповідача.

На підставі викладеного та керуючись ст. ст. 32, 33, 44, 49, 75, 82 – 85 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва

В И Р І Ш И В:

1. Позов задовольнити повністю.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «НАЙТ ФМ» (03150, м. Київ, вулиця Предславинська, 39, офіс 313, код ЄДРПОУ 36147857) на користь Приватного акціонерного товариства «Вінницяпобутхім» (21001, м. Вінниця, вул. Фрунзе, 4, код ЄДРПОУ 30684913) 15 176 (п’ятнадцять тисяч сто сімдесят шість) грн. 007 коп. грошових коштів та 1 218 (одна тисяча двісті вісімнадцять) грн. 00 коп. витрат на сплату судового збору.

3. Після набрання рішенням законної сили видати наказ.

4. Дане рішення набирає законної сили після закінчення десятиденного строку з дня складення його повного тексту і може бути оскаржене в порядку, передбаченому чинним законодавством України.

Повне рішення складено 01.02.2016 р.

Суддя І.О. Андреїшина