АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ПОЛТАВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа

№ 552/2337/15-ц Номер провадження 22-ц/786/86/16

Головуючий у 1-й інстанції Турченко Т. В. Доповідач ап. інст. ОСОБА_1

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

14 січня 2016 року

м. Полтава

Колегія суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Полтавської області в складі:

головуючого судді: Бондаревської С.М.

суддів: Буленка О.О., Омельченко Л.М.

при секретарі: Діхтяр Т.В.

за участю позивача - ОСОБА_2

представника позивача - ОСОБА_3

представника відповідача - Ясниської О.О.

розглянула у відкритому судовому засіданні в м. Полтаві цивільну справу за апеляційними скаргами Публічного акціонерного товариства «Полтавський машино-будівний завод» та ОСОБА_2

на рішення Київського районного суду м. Полтави від 22 жовтня 2015 року

у справі за позовом ОСОБА_2 до Публічного акціонерного товариства «Полтавський машинобудівний завод» про визнання наказу про звільнення за пунктом 4 статті 40 КЗпП України незаконним, про визнання трудового договору розірваним за частиною 3 статті 38 КЗпП України, зміни формулювання причин та дати звільнення, відшкодування моральної шкоди, про стягнення заробітної плати, вихідної допомоги, компенсації, середнього заробітку, відшкодування моральної шкоди, про визнання наказу про винесення догани від 03 березня 2015 року №35 незаконним, відшкодування моральної шкоди.

Колегія суддів, заслухавши доповідь судді-доповідача, - В С Т А Н О В И Л А :

27 квітня 2015 року ОСОБА_2 звернувся до суду з позовом до Публічного акціонерного товариства «Полтавський машинобудівний завод» про визнання наказу про звільнення за пунктом 4 статті 40 КЗпП України незаконним, про визнання трудового договору розірваним за частиною 3 статті 38 КЗпП України, зміни формулювання причин та дати звільнення, відшкодування моральної шкоди.

В обґрунтування своїх позовних вимог вказував, що 20 березня 2014 року він був прийнятий на роботу до ПАТ «Полтавський машинобудівний завод» на посаду терміста. За весь час роботи, в тому числі і у відповідача, до нього не було застосовано жодного дисциплінарного стягнення. З 16 березня 2015 року по 29 березня 2015 року він перебував у тарифній відпустці та 19 березня 2015 року відправив поштою відповідачу заяву про звільнення на підставі ч. 3 ст. 38 КЗпП України з проханням звільнити його з 23 березня 2015 року в зв'язку з порушенням відповідачем трудового законодавства.

24 березня 2015 року він особисто звернувся до відповідача з заявою про звільнення на підставі ч. 3 статті 38 КЗпП України з проханням звільнити його з 24 березня 2015 року. Однак відповідач відповідних розрахунків та трудової книжки йому в цей день не видав, натомість начальник відділу кадрів та юрист підприємства вимагали від нього переписати заяву і звільнитися за згодою сторін.

26 березня 2015 року він особисто подав відповідачу заяву про видачу трудової книжки та проведення необхідних розрахунків. Оскільки відповідач відмовився проводити необхідні дії щодо звільнення, а також проставити відмітку про прийняття даного звернення, він цього ж дня відправив зазначений лист до підприємства поштовим зв'язком.

01 квітня 2015 року йому було видано трудову книжку та копію наказу про звільнення №21 від 30 березня 2015 року за пунктом 4 частини 1 статті 40 КЗпП України.

Не погоджуючись з даним наказом та діями відповідача, позивач вказував, що підставою для написання заяви про звільнення за ч. 3 ст. 38 КЗпП України стало систематичне порушення відповідачем вимог КЗпП України, Закону України «Про оплату праці», ЗаконуУкраїни «Про відпустки», умов колективного договору. З березня 2014 року по березень 2015 року відповідач не забезпечував вчасної виплати заробітної плати. Окрім того, не зважаючи на постійні затримки виплати належної йому заробітної плати, відповідач всупереч діючому законодавству не нараховував та не виплачував компенсацію втрат частини заробітної плати у зв'язку з порушенням строків її виплати. Також відповідачем протягом всього часу його роботи на підприємстві не проводилася індексація заробітної плати відповідно до чинного законодавства України.

Згідно записки №69 про надання відпустки від 10 березня 2015 року йому була надана щорічна відпустка з 16 березня 2015 року по 29 березня 2015 року, проте виплата відпускних і зарплати за лютий була здійснена 24 квітня 2004 року, лише після подання заяви про звільнення.

Окрім того, не зважаючи, що він виконував роботу з підвищеною небезпекою та зі шкідливими умовами праці, відповідач не забезпечив його спеціальним одягом (засобами індивідуального захисту), та відповідно до діючих норм харчовими продуктами та газованою солоною водою, що також є порушенням його трудових прав.

Всупереч вимогам діючого трудового законодавства, не було проведено атестацію його робочого місця, про що свідчить відсутність витягу з наказу про проведення атестації робочого місця в його трудовій книжці.

Також вказував на порушення відповідачем зміни істотних умов праці робочого часу, режиму роботи без попередження за два місяці, вимагання від позивача виконання роботи, не обумовленої трудовим договором, порушення ст. 58 КЗпП України щодо недотримання рівномірного порядку черговості змін. З березня 2014 року його викликали на роботу без дотримання черговості змін як в першу, другу та третю зміну, а з січня, лютого 2015 року його взагалі почали виводити на роботу на неповний робочий тиждень. Однак жодного попередження згідно ч. 3 статті 32 КЗпП України відповідачем здійснено не було. Також його постійно зобов'язували виконувати роботу по заточці деталей на шліфувальному та заточному верстаті. Без його згоди, компенсації відповідачем проводилися виключно з наданням дня відпочинку, що є порушенням його трудових прав.

Враховуючи зазначені порушення трудового законодавства, допущені відповідачем, ним і було подано заяву про звільнення на підставі ч. 3 ст. 38 КЗпП України.Проте його не було звільнено 24 березня 2014 року згідно поданої ним заяви, натомість відповідач 30 берез-ня 2015 року звільнив його за пунктом 4 статті 40 КЗпП України (прогул).

Вказував, що при його звільненні за порушення трудової дисципліни відповідач не дослідив та не врахував: підстави для відмови у задоволенні поданої заяви про звільнення за ч. 3 ст. 38 КЗпП України; його попередню роботу на підприємстві; чи застосовувалися до нього заходи дисциплінарного стягнення; не було відібрано у нього письмових пояснень та не встановлено об'єктивних обставин, за яких було вчинено, на думку відповідача, дисциплінарний проступок, не з'ясовано чи був він ознайомлений з трудовим розпорядком роботи підприємства, ступінь тяжкості вчиненого порушення, - тим самим грубо порушив вимоги трудового законодавства. Незаконними діями відповідача йому завдано моральну шкоду, яку він оцінює в 10 000 грн.

З урахуванням наведеного, просив суд визнати незаконним та скасувати наказ №21 від 30 березня 2015 року про його звільнення з посади терміста в ПАТ «Полтавський машинобудівний завод» за прогул без поважних причин згідно п. 4 ст. 40 КЗпП України.

Визнати розірваним трудовий договір, оформлений наказом №17 від 20 березня 2014 року, укладений між ним та ПАТ «Полтавський машинобудівний завод» з ініціативи працівника на підставі заяви від 24 березня 2015 року про звільнення в зв'язку з порушенням роботодавцем законодавства про працю, умов колективного договору на підставі ч. 3 ст. 38 КЗпП України з 24 березня 2015 року.

Змінити дату та формулювання причини його звільнення з ПАТ «Полтавський машинобудівний завод» в зв'язку з порушенням роботодавцем законодавства про працю, умов колективного договору на підставі ч. 3 ст. 38 КЗпП України з 24 березня 2015 року та зобов'язати ПАТ «Полтавський машинобудівний завод» внести запис в його трудову книжку в зв'язку зі зміною дати та формулювання причин звільнення.

Стягнути з ПАТ «Полтавський машинобудівний завод» на його користь моральну шкоду в сумі 10 000 грн., а також всі судові витрати, понесені ним в зв'язку з розглядом даної справи.

25 червня 2015 року ОСОБА_2 звернувся до суду з позовом до ПАТ «Полтавський машинобудівний завод» про стягнення заробітної плати, вихідної допомоги, середнього заробітку за весь час затримки та моральної шкоди. В обґрунтування своїх позовних вимог позивач посилався на обставини, аналогічні, наведеним вище. При цьому зазначав, що 01 квітня 2015 року йому було видано трудову книжку та копію наказу про звільнення від 30 березня 2015 року за п. 4 ст. 40 КЗпП України.Не зважаючи на його звільнення, відповідач не здійснив належних йому виплат: не провів виплату компенсації втрат частки заробітної плати в сумі 660 грн. 43 коп., у зв'язку з затримкою термінів її ви-плати, окрім того, не виплатив індексацію заробітної плати, починаючи з березня 2014 року по березень 2015 року в сумі 790 грн. 45 коп. Не виплачено відповідачем і вихідну допомогу згідно ст. 44 КЗпП України, з огляду на подану ним 24 березня 2015 року заяву про звільнення на підставі ч. 3 ст. 38 КЗпП України. Також підлягає відшкодуванню втрата середнього заробітку за затримку розрахунку та відповідно до статті 235 КЗпП України, який необхідно стягнути з відповідача на його користь.

Окрім того зазначав, що з графіком виходу на роботу за січень-березень 2015 року, як і з наказом відповідача «Про виконання завдань на 2015 рік» він не був ознайомлений, ніяких угод з відповідачем про неповний робочий день він не укладав, в зв'язку з чим він з'являвся в 2015 році для виконання своїх обов'язків до відповідача, однак останній не забезпечував його роботою, а то й взагалі не допускав до робочого місця. З цих підстав, сума, що підлягає виплаті на його користь за час простою не з вини працівника, яка не була виплачена при його звільненні становить 2088 грн. 96 коп. /36 днів х 8 годин (10,88 год./грн. (тарифна ставка відповідно до розрахункових листів по заробітній платі) х 2/3). Такими незаконними діями відповідача йому завдано моральну шкоду, яку він оцінює в 10 000 грн.

Просив суд стягнути з ПАТ «Полтавський машинобудівний завод» на його користь: 660 грн. 43 коп. - втрат частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати відповідно до Закону України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати»; 790 грн. 46 коп. - заробітної плати з врахуванням індексації заробітної плати за період з червня 2014 року по березень 2015 року; 6 067 грн. 20 коп. - вихідної допомоги; 2 088 грн. 96 коп. - заробітної плати за час простою. 6 370 грн. 56 коп. - середнього заробітку за весь час затримки розрахунків з працівником; 6 370 грн. 56 коп. - середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу, а також моральну шкоду в сумі 10 000 грн. та понесені ним судові витрати.

Ухвалою Київського районного суду м. Полтави від 26 червня 2015 року позовну заяву ОСОБА_2 до ПАТ «Полтавський машинобудівний завод» про стягнення заробітної плати, вихідної допомоги, компенсації, середнього заробітку, відшкодування моральної шкоди об'єднано в одне провадження зі справою №552/2337/15-ц за позовом ОСОБА_2 до ПАТ «Полтавський машинобудівний завод» про визнання наказу про звільнення за п. 4 ст. 40 КЗпП України незаконним, про визнання трудового договору розірваним за ч. 3 ст. 38 КЗпП України, зміни формулювання причин та дати звільнення, відшкодування моральної шкоди. Об'єднаній справі присвоєно №552/2337/15-ц /т. 2 а.с. 26/.

Також 25 червня 2015 року ОСОБА_2 звернувся до суду з позовом до ПАТ «Полтавський машинобудівний завод» про визнання наказу про винесення йому догани від 03 березня 2015 року №35 незаконним, відшкодування моральної шкоди, мотивуючи свій позов обставинами, аналогічними вищенаведеним. При цьому вказував, що в ході судового розгляду даної справи представником відповідача було надано наказ про винесення йому догани від 03 березня 2015 року №35 та документи, на підставі яких така догана була винесена. Вказував, що він не погоджується з даним наказом, оскільки вважає, що така догана була сфабрикована відносно нього в зв'язку з поданням ним заяви про звільнення на підставі ч. 3 ст. 38 КЗпП України. Даним наказом грубо порушуються вимоги трудового законодавства та його трудові права. Винесенням незаконного наказу, йому завдано моральної шкоди, яку він оцінює в 10 000 грн.

Просив суд визнати поважними причини пропуску строку та поновити строк на оскарження наказу ПАТ «Полтавський машинобудівний завод» №35 від 03 березня 2015року про оголошення йому догани, з огляду на те, що він про такий наказ дізнався тільки 12 червня 2015 року. Визнати незаконним та скасувати наказ ПАТ «Полтавський машинобудівний завод» №35 від 03 березня 2015 року про оголошення йому догани. Стягнути з відповідача на його користь моральну шкоду в сумі 10 000 грн.

Ухвалою Київського районного суду м. Полтави від 03 липня 2015 року об'єднано в одне провадження цивільну справу №552/3624/15-ц за позовом ОСОБА_2 до ПАТ «Полтавський машинобудівний завод» про визнання наказу про винесення догани від 03 березня 2015 року №35 незаконним, відшкодування моральної шкоди та цивільну справу №552/2337/15-ц за позовом ОСОБА_2 до ПАТ «Полтавський машинобудівний завод» про визнання наказу про звільнення за п. 4 ст. 40 КЗпП України незаконним, про визнання трудового договору розірваним за ч. 3 ст. 38 КЗпП України, зміни формулювання причин та дати звільнення, відшкодування моральної шкоди. Об'єднаній справі присвоєно номер 552/2337/15-ц /т. 3 а.с.30/.

В ході судового розгляду справи позивач неодноразово збільшував свої позовні вимо-ги в частині стягнення середнього заробітку за весь час затримки розрахунків з працівником згідно ст. 117 КЗпП України, а також в частині стягнення середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу відповідно до ст. 235 КЗпП України. Уточнивши їх остаточно в письмовій заяві про збільшення позовних вимог, поданій до суду 15 жовтня 2015 року, просив стягнути з відповідача на його користь 15 168 грн. 00 коп. середнього заробітку за весь час затримки розрахунків із працівником та 15 168 грн. 00 коп. середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу /т. 1 а. с. 231-232/.

Рішенням Київського районного суду м. Полтави від 22 жовтня 2015 року позов ОСОБА_2 задоволено частково.

Визнано незаконним та скасовано наказ №21 від 30 березня 2015 року про звільнення ОСОБА_2 з посади терміста в Публічному акціонерному товаристві «Полтавський машинобудівний завод» за прогул без поважних причин за п. 4 статті 40 КЗпП України.

Визнано розірваним трудовий договір, оформлений наказом №17 від 20 березня 2014 року, укладений між ПАТ «Полтавський машинобудівний завод» та ОСОБА_2 з ініціативи працівника на підставі заяви від 24 березня 2015 року про звільнення в зв'язку з порушенням роботодавцем законодавства про працю, умов колективного договору на підставі частини 3 статті 38 КЗпП України з 06 квітня 2015 року.

Змінено дату та формулювання причини звільнення ОСОБА_2 з Публічного акціонерного товариства «Полтавський машинобудівний завод» в зв'язку з порушенням роботодавцем законодавства про працю, умов колективного договору на підставі частини 3 статті 38 КЗпП України з 06 квітня 2015 року та зобов'язано ПАТ «Полтавський машинобудівний завод» внести запис у трудову книжку ОСОБА_2 в зв"язку із зміною дати та формулювання причин звільнення.

Визнано незаконним та скасовано наказ ПАТ «Полтавський машинобудівний завод» №35 від 03 березня 2015 року про оголошення догани ОСОБА_2

Стягнуто з ПАТ «Полтавський машинобудівний завод» на користь ОСОБА_2 660 грн. 43 коп. втрат частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати відповідно до Закону України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати».

Стягнуто з Публічного акціонерного товариства «Полтавський машинобудівний завод» на користь ОСОБА_2 790 грн. 46 коп. заробітної плати з врахуванням індексації заробітної плати за період з червня 2014 року по березень 2015 року.

Стягнуто з Публічного акціонерного товариства «Полтавський машинобудівний завод» на користь ОСОБА_2 6 067 грн. 20 коп. вихідної допомоги.

Стягнуто з ПАТ «Полтавський машинобудівний завод» на користь ОСОБА_2 15 168 грн. середнього заробітку за весь час затримки розрахунків з працівником.

Стягнуто з ПАТ «Полтавський машинобудівний завод» на користь ОСОБА_2 15 168 грн. середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу.

Стягнуто з Публічного акціонерного товариства «Полтавський машинобудівний завод» на користь ОСОБА_2 моральну шкоду в сумі 5 000 грн.

В задоволенні інших позовних вимог відмовлено за безпідставністю.

Вирішено питання про судові витрати.

Ухвалою Київського районного суду м. Полтави від 09 листопада 2015 року виправ-лено арифметичні помилки, допущені в рішенні Київського районного суду м. Полтави від 22 жовтня 2015 року, а саме зазначено: стягнути з Публічного акціонерного товариства «Полтавський машинобудівний завод» на користь ОСОБА_2 14 662 грн. 40 коп. середнього заробітку за весь час затримки розрахунків з працівником; стягнути з ПАТ «Полтавський машинобудівний завод» на користь ОСОБА_2 14 662 грн. 40 коп. середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу /т. 4 а. с. 23-24/

Не погодившись з рішенням суду першої інстанції, його в апеляційному порядку оскаржило Публічне акціонерне товариство «Полтавський машинобудівний завод».

В апеляційній скарзі, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, невідповідність висновків суду обставинам справи, просило оскаржуване ним судове рішення - скасувати та ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог ОСОБА_2 відмовити в повному обсязі.

Також частково не погодився з рішенням районного суду і ОСОБА_2, оскарживши його в апеляційному порядку. В апеляційній скарзі вказував, що з резолютив-ною частиною даного судового рішення він погоджується в повному обсязі, однак вважає, що під час ухвалення оскаржуваного судового рішення судом було неповно з'ясовано та відображено у мотиву-вальній частині обставини, що мають значення для справи.

В зв'язку з цим просив змінити рішення Київського районного суду м. Полтави від 22 жовтня 2015 року, а саме частково доповнити мотиви задоволення позовної заяви наступним змістом:

Абзац 12 аркушу 5 оскаржуваного рішення: «Отже, судом встановлено, що відповідач здійснив звільнення ОСОБА_2 в період його тимчасової непра-цездатності, чим порушив вимоги ч. З ст. 40 КЗпП України. Тому позовні вимоги позивача в цій частині підлягають задоволенню, а наказ №21 від 30 березня 2015 року необхідно визнати незаконним та таким, що підлягає скасуванню» просив викласти в наступній редакції:

«Отже, судом встановлено, що 30 березня 2015 року при звільненні ОСОБА_2 на підставі пункту 4 статті 40 КЗпП України, в ОСОБА_2 не було відібрано письмових пояснень, що є порушенням частини 1 статті 149 КЗпП України, окрім того, відповідач здійснив звільнення ОСОБА_2 в період його тимчасової непрацездатності, чим порушив вимоги ч. З ст. 40 КЗпП України. Тому позовні вимоги позивача в цій частині підлягають задоволенню, а наказ №21 від 30 березня 2015 року необхідно визнати незаконним та таким, що підлягає скасуванню».

Абзац 13 аркушу 5 оскаржуваного рішення: «Підлягає задоволенню вимога позивача щодо розірвання трудового договору за частиною 3 статті 38 КЗпП України, оскільки в судовому засіданні встановлено, що Публічне акціонерне товариство «Полтавський машинобудівний завод» не виконує законодавство про працю, умови колективного та трудового договору», просив викласти в наступній редакції:

«Підлягає задоволенню вимога позивача щодо розірвання трудового договору за частиною 3 статті 38 КЗпП України, оскільки в судовому засіданні встановлено, що Публічне акціонерне товариство «Полтавський машинобудівний завод» не виконує законодавство про працю, умови колективного та трудового договору, а саме: ПАТ «Полтавський машинобудівний завод» порушив вимоги статті 163 КЗпП України, частини 1 статті 8 Закону України «Про охорону праці», оскільки ОСОБА_2 не видавали спецодягу та інших засобів ЗІЗ, доказом чого слугує відсутність підписів ОСОБА_2 в картці обліку спеціального одягу, спеціального взуття та інших ЗІЗ (а.с. 91), окрім того, відповідно до даної картки ОСОБА_2 взагалі не планувалося видавати фартух брезентовий, берет бавовняний та рукавиці кислолугостойкі: також ПАТ «Полтавський машинобудівний завод» ОСОБА_2 у визначених нормах та відповідно до правил, зазначених в Порядку Держкомпраці СРСР/'ВЦРПС від 16 грудня 1987 року, № 731/П-13, не надавав молока чи інших рівнозначних продуктів, окрім того, відповідач не забезпечив ОСОБА_2 під час виконання останнім трудових обов'язків газованою солоною водою, що також є порушенням трудових прав ОСОБА_2.».

Абзац 11 аркушу 6 оскаржуваного рішення: «Даний Акт є незаконним, оскільки, як встановлено судом начальник ливарної дільниці ОСОБА_6 відповідно до табелю робочого часу 03.03.2015 року на лікарняному. ОСОБА_5, відповідно до даного табелю, 03.03.2015 року перебував перебував у відпустці. Крім того, відповідно до табелю робочого часу та графіку роботи ливарної дільниці 03 березня 2015 року робота ОСОБА_2, не була запланована, а тому останній був відсутній 03.03.2015 року на робочому місці», викласти в наступній редакції:

«Даний Акт є незаконним, оскільки, як встановлено судом начальник ливарної дільниці ОСОБА_6 відповідно до табелю робочого часу 03.03.2015 року перебував на лікарняному. ОСОБА_5, відповідно до даного табелю 03.03.2015 року, перебував у відпустці. Крім того, відповідно до табелю робочого часу та графіку роботи ливарної дільниці 03 березня 2015 року робота ОСОБА_2, не була запланована, а тому останній був відсутній 03.03.2015 року на робочому місці. За таких обставин ОСОБА_2 був протиправно притягнутий до дисциплінарної відповідальності за неналежне виконання посадових обов'язків наказом від 03 березня 2015 року №35. Окрім того, оскільки між відповідачем та ОСОБА_2 був відсутній письмовий трудовий договір чи посадова інструкція, яка б окреслювала коло обов'язків ОСОБА_2, ПАТ «Полтав-ський машинобудівний завод» не мав права притягувати ОСОБА_2 до трудової відповідальності, оскільки коло обов'язків останнього не було визначено».

Абзац 8 аркушу 9 оскаржуваного рішення: «При прийнятті на роботу Позивач був ознайомлений з наказом про виконання завдань на 2014 рік №7 від 02.01.2014 року (а.с. 64,65,66), з правилами внутрішнього трудового розпорядку та з умовами роботи на підприємстві. ОСОБА_2 було роз 'яснено, що за умови виробничої необхідності він буде залучатися до роботи у вечірній та нічний час. Графіки роботи ливарної дільниці складалися завчасно, за погодженням з працівником даної дільниці (а.с. 68-80)», викласти в наступній редакції:

«При прийнятті на роботу Позивач був ознайомлений з наказом про виконання завдань на 2014 рік № 7 від 02.01.2014 року, однак ПАТ «Полтавський машинобудівний завод» не ознайомив ОСОБА_2 з правилами внутрішнього трудового розпорядку та з умовами роботи на підприємстві, всупереч статті 29 КЗпП України. Графіки ливарної дільниці відносно роботи ОСОБА_2, всупереч нормативним актам, не доводилися до відома ОСОБА_2, та завчасно не планувалися, що є порушенням пункту 4 наказу від 05 січня 2015 року № 6 та КЗпП України».

В іншій частині рішення суду першої інстанції просив залишити без змін.

Окрім того, представником позивача ОСОБА_2 - ОСОБА_3 на апеляційну скаргу ПАТ «Полтавамаш» надані заперечення, в яких він, спростовуючи доводи відповідача, просив апеляційну скаргу останнього на рішення Київського районного суду м. Полтави від 22 жовтня 2015 року - відхилити.

Колегія суддів, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційних скарг та вимог, заявлених у суді першої інстанції, приходить до висновку, що апеляційна скарга позивача задоволенню не підлягає; апеляційна скарга ПАТ «Полтавамаш» підлягає до часткового задоволення з наступних підстав.

Судом першої інстанції встановлено, підтверджується наявними у справі доказами, що 20 березня 2014 року ОСОБА_2 був прийнятий на роботу до Публічного акціонерного товариства «Полтавський машинобудівний завод» на посаду терміста.

В період з 16 березня 2015 року по 29 березня 2015 року ОСОБА_2перебував у тарифній відпустці тривалістю 14 календарних днів.

19 березня 2015 року позивач звернувся до керівництва ПАТ «Полтавський машинобудівний завод» з заявою про звільнення на підставі ч. 3 ст. 38 КЗпП України, в якій просив звільнити його на підставі ч. 3 ст. 38 КЗпП України, з 23 березня 2015 року з одночасним проведенням належних йому розрахунків та наданням трудової книжки.

Дана заява була вручена відповідачу тільки 24 березня 2015 року, в зв'язку з чим позивач змушений був 24 березня 2015 року повторно особисто звернутися до керівництва підприємства з заявою про звільнення, в якій просив відповідача звільнити його на підставі ч. 3 ст. 38 КЗпП України - з 24 березня 2015 року з одночасним проведенням належних йому розрахунків та наданням трудової книжки.

26 березня 2015 року ОСОБА_2 звернувся до керівництва ПАТ«Полтавамаш» з заявою про видачу трудової книжки та проведення розрахунків (а.с.19), в якій просив відповідача надати йому трудову книжку та провести належні йому розрахунки.

30 березня 2015 року ОСОБА_2 на підставі наказу №21 був звільнений з ПАТ «Полтавський машинобудівний завод» з посади терміста за пунктом 4 частини 1 статті 40 КЗпП України за прогул без поважних причин (а.с.30).

01 квітня 2015 року позивач отримав трудову книжку та копію наказу про звільнення №21 від 30.03.2015 року за пунктом 4 частини 1 статті 40 КЗпП України.

Також судом встановлено, що з 27 березня 2015 року по 03 квітня 2015 року ОСОБА_2 перебував на лікарняному, що підтверджується листком непрацездатності серії АГО №066998 та 04 квітня 2015 року мав стати до роботи.

Звідси вірним є висновок суду про те, що відповідач здійснив звільнення ОСОБА_2 в період його тимчасової непрацездатності, чим порушив вимоги ч. 3 ст. 40 КЗпП України, з цих підстав позовні вимоги в цій частині підлягають задоволенню, а наказ №21 від 30 березня 2015 року - визнанню незаконним та таким, що підлягає скасуванню.

В судовому засіданні апеляційного суду встановлено, що до застосування відповідачем до ОСОБА_2дисциплінарного стягнення у вигляді звільнення, у позивача не було відібрано письмових пояснень, що є порушенням вимог ч. 1 ст. 149 КЗпП України, також з'ясовано, що зазначені обставини перевірялись і районним судом.

В той же час, колегія суддів не вважає за можливе задовольнити апеляційну скаргу ОСОБА_2 як в цій частині його вимог, так і в цілому, оскільки доповнення мотивів задоволення його позову у спосіб, визначений позивачем в апеляційній скарзі, фактично вплине та переформатує зміст рішення суду першої інстанції, що є недопустимим, з огляду на норми ст. ст. 212, 214, 215 ЦПК України, та виходить за межі повноважень апеляційного суду, визначених ст. 307 ЦПК України.

Нормами ч. 3 ст. 38 КЗпП України передбачено право працівника у визначений ним строк розірвати трудовий договір за власним бажанням, якщо власник або уповноважений ним орган не виконує законодавство про працю, умови колективного чи трудового договору.

За змістом правової позиції, висловленої в постанові Верховного Суду України від 31 жовтня 2012 року у справі №6-120цс12, для визначення правової підстави розірвання трудового договору значення має сам лише факт порушення законодавства про працю, що спонукало працівника до розірвання трудового договору з власної ініціативи, а не поважність чи неповажність причин такого порушення та істотність порушення трудових прав праців-ника. При цьому строк розірвання трудового договору і його правові підстави залежать від причин, які спонукають працівника до його розірвання і які працівник визначає самостійно.

Таким чином, встановивши факт невиконання відповідачем - Публічним акціонерним товариством «Полтавський машинобудівний завод» законодавства про працю, умов колек-тивного та трудового договору, районний суд дійшов правильного висновку про обґрунтованість позовних вимог ОСОБА_2щодо розірвання трудового договору за ч. 3 ст. 38 КЗпП України та наявність правових підстав для задоволення вимоги останнього щодо зміни формулювання причин та дати звільнення. Враховуючи перебування позивача з 16 березня 2015 року по 29 березня 2015 року у тарифній відпустці, а з 27 березня 2015 року по 03 квітня 2015 року - на лікарняному, вірним є також висновок суду, що датою звільнення позивача необхідно вважати 06 квітня 2015 року, оскільки 04 та 05 квітня 2015 року були вихідними днями.

Звідси правомірним є висновок суду про визнання розірваним трудового договору, оформленого наказом №17 від 20 березня 2014 року, укладеного між ПАТ «Полтавський машинобудівний завод» та ОСОБА_2з ініціативи працівника на підставі заяви від 24 березня 2015 року про звільнення в зв'язку з порушенням роботодавцем законодавства про працю, умов колективного договору на підставі ч. 3 ст. 38 КЗпП України з 06 квітня 2015 року; зміну формулювання причини та дати звільнення позивача з ПАТ «Полтавський машинобудівний завод» в зв'язку з порушенням роботодавцем законодавства про працю, умов колективного договору на підставі ч. 3 ст. 38 КЗпП України з 06 квітня 2015 року та зобов'язання відповідача внести запис у трудову книжку ОСОБА_2в зв"язку зі зміною дати та формулювання причин його звільнення.

При вирішенні спору в частині оскарження наказу №35 від 03 березня 2015 року про оголошення догани позивачу, районним судом встановлено, що 26 лютого 2015 року начальником ливарної дільниці ПАТ «Полтавамаш» ОСОБА_7 була складена доповідна записка про те, що ОСОБА_2 не виконано змінне завдання.

В той же час судом встановлено, що згідно табеля робочого часу за лютий-березень 2015 року, ОСОБА_7 з 23 лютого по 03 березня 2015 року перебував на лікарняному, що зокрема не заперечував останній. Доказів того, що позивача було ознайомлено зі змінними завданнями та карточками технічного процесу, відповідачем суду не надано.

28 лютого 2015 року ОСОБА_5, ОСОБА_8, ОСОБА_9, ОСОБА_11 складено акт про те, що ОСОБА_2 не виконав виробничі завдання.

В той же час судом встановлено, що 28 лютого 2015 року був вихідний день субота і відповідно до табелю обліку робочого часу ОСОБА_5, ОСОБА_8, ОСОБА_9, ОСОБА_11 не працювали, а тому не могли скласти даний акт. Крім того, відповідно до табелю робочого часу та графіку роботи ливарної дільниці 27-28 лютого 2015 року робота ОСОБА_2не була запланована. Позивача не було ознайомлено зі змінним завданням та карточками технічного процесу на 28 лютого 2015 року.

02 березня 2015 року начальником ливарної дільниці ОСОБА_7 була складена ще одна доповідна записка стосовно роботи ОСОБА_2 В даній доповідній записці було вказано, що ОСОБА_2 пояснень з даного приводу не надав.

В той же час, як зазначено вище, в судовому засіданні встановлено, що ОСОБА_7 02 березня 2015 року перебував на лікарняному і не міг скласти дану доповідну записку.

03 березня 2015 року був складений акт ОСОБА_5, ОСОБА_10, ОСОБА_7 про те, що ОСОБА_2 відмовився ознайомитися під розпис з наказом про догану від 03 березня 2015 року №35.

Разом з тим, суд дійшов обгрунтованого висновку про незаконність вказаного акту, оскільки, як було встановлено, начальник ливарної дільниці ОСОБА_7, згідно табеля робочого часу, 03 березня 2015 року перебував на лікарняному, ОСОБА_5, відповідно до даного табелю, 03 березня 2015 року перебував у відпустці. Крім того, відповідно до табелю робочого часу та графіку роботи ливарної дільниці, 03 березня 2015 року робота ОСОБА_2 не була запланована, а тому останній був відсутній в цей день на робочому місці. В порушення вимог ч. 1 ст. 149 КЗпП України, письмові пояснення до застосування дисциплінарного стягнення у позивача не відбирались.

За наведених обставин, вірним є висновок суду про задоволення позовних вимог ОСОБА_2 в частині визнання наказу №35 від 03 березня 2015 року про оголошення йому догани - незаконним.

При вирішенні даного спору судом також встановлено, що відповідачем, в порушення вимог ч. 1 ст. 115 КЗпП України, ст. 22 Закону України «Про оплату праці», заробітна плата позивачу виплачувалась не в повному обсязі та без дотримання строків її виплати.

На підприємстві існувала систематична заборгованість на кінець та початок місяця, що підтверджується розрахунковими листками ОСОБА_2 з березня 2014 року по лютий 2015 року / т. 1 а. с. 21-26/. В той же час відповідачем не проводилась компенсація втрат частини заробітної плати у зв'язку з затримкою термінів її виплати відповідно до ст. 34 Закону України «Про оплату праці».

З урахуванням встановленого, та відповідно до положень ст. ст. 3 та 4 Закону України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати», правильним є висновок суду про наявність підстав для задоволення позовних вимог ОСОБА_2 та стягнення з ПАТ «Полтавський машинобудівельний завод» на його користь 660 грн. 43 коп. втрат частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати.

За нормами ст. 33 Закону України «Про оплату праці» в період між переглядом розміру мінімальної заробітної плати, індивідуальна заробітна плата підлягає індексації згідно з чинним законодавством.

Згідно положень п. п. 1, 1-1 Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 17 липня 2003 року №1078 з наступними змінами, цей Порядок визначає правила обчислення індексу споживчих цін для проведення індексації та сум індексації грошових доходів населення і поширюється на підприємства, установи та організації незалежно від форм власності і господарювання, а також на фізичних осіб, що використовують працю найманих працівників. Підвищення грошових доходів громадян у зв"язку з індексацією здійснюється з першого числа місяця, що настає за місяцем, в якому офіційно опубліковано індекс споживчих цін. Індексація грошових доходів населення проводиться у разі, коли величина індексу споживчих цін перевищила поріг індексації, який встановлюється в розмірі 101 відсотка. Для проведення подальшої індексації грошових доходів населення обчислення індексу споживчих цін починається за місяцем, у якому індекс споживчих цін перевищив поріг індексації, зазначений в абзаці другому цього пункту.

Встановивши, що відповідачем, всупереч вищенаведеним нормам, індексація заробітної плати позивача не проводилася, суд обґрунтовано задовольнив позовні вимоги ОСОБА_2 в частині стягнення з ПАТ «Полтавський машинобудівний завод» на його користь 790 грн. 46 коп. заробітної плати з урахуванням індексації заробітної плати за період з червня 2014 року по березень 2015 року.

Окрім того, районним судом встановлено, що заробітна плата (відпускні) ОСОБА_2 з 04 квітня 2015 року по 23 квітня 2015 року не виплачувалися. Виплата відпускних і заробітної плати за лютий 2015 року була здійснена відповідачем тільки 24 квітня 2015 року, після подання заяви про звільнення, що є порушенням статті 116 КЗпП України. Звідси вірним є висновок суду про доведеність порушення відповідачем трудового законодавства, наявності підстав для звільнення позивача згідно поданої ним заяви за ч. 3 ст. 38 КЗпП України та стягнення на користь ОСОБА_2 вихідної допомоги в сумі 6 067 грн. 20 коп. відповідно до норм ст. 44 КЗпП України.

Виходячи зі встановленого, з урахуванням положень ч. 1 ст. 117 КЗпП України, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про обгрунтованість позовних вимог в частині стягнення з відповідача на користь ОСОБА_2 середнього заробітку за весь час затримки розрахунку по день ухвалення судового рішення, а саме: за період з 06 квітня 2015 року по 21 жовтня 2015 року (з урахуванням ухвали цього ж суду від 09 листопада 2015 року про виправлення описки), виходячи із середньоденної заробітної плати позивача в сумі 101 грн. 12 коп. Разом з тим, при розрахунку середнього заробітку за квітень 2015 року судом помилково вказано 22 робочих дні, в той час, як з 06 квітня 2015 року робочих днів було 18. Таким чином, середній заробіток, що підлягає стягненню з відповідача на користь позивача, визначений судом в розмірі 14 662 грн. 40 коп., підлягає зменшенню на 404 грн. 48 коп. /101 грн. 12 коп. х 4 дні/ і має становити 14 257 грн. 92 коп.

За нормами ч. 3 ст. 235 КЗпП України у разі визнання формулювання причини звільнення неправильним або таким, що не відповідає чинному законодавству, у випадках, коли це не тягне поновлення працівника на роботі, орган, який розглядає трудовий спір, зобов»язаний змінити формулювання і вказати в рішенні причину звільнення у точній відповідності з формулюванням чинного законодавства та з посиланням на відповідну статтю (пункт) закону. Якщо неправильне формулювання причини звільнення в трудовій книжці перешкоджало працевлаштуванню працівника, орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату йому середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу в порядку і на умовах, передбачених частиною другою цієї статті.

Встановивши, що звільнення позивача 30 березня 2015 року за п. 4 ч. 1 ст. 40 КЗпП України за прогул без поважних причин є незаконним, та перешкоджає ОСОБА_2 влаштуватись на іншу роботу, що підтверджується наявними у справі доказами ( т.1 а.с. 184, 185, 186, 216, 217, 218), суд дійшов вірного висновку про стягнення з відповідача на користь позивача середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу згідно ч. 3 ст. 235 КЗпП України. В той же час при обрахунку середнього заробітку судом була допущена помилка, аналогічна, наведеній вище через зайво включені 4 робочі дні за квітень 2015 року, а тому рішення суду в цій частині підлягає зміні, зі зменшенням визначеного судом розміру середнього заробітку, стягнутого судом за весь час вимушеного прогулу, з 14 662 грн. 40 коп. до 14 257 грн. 92 коп.

В іншій частині доводи апеляційної скарги ПАТ «Полтавамаш» не спростовують правильності висновків суду першої інстанції, як і не підтверджують належними доказами їх неправомірність. Висновки суду зроблені на підставі повного, всебічного та об'єктивного дослідження наданих сторонами доказів, яким судом була дана вірна правова оцінка.

З урахуванням встановлених обставин, відповідно до вимог ст. 237-1 КЗпП України, вірним є також висновок суду про те, що незаконними діями відповідача позивачу дійсно заподіяна моральна шкода, розмір якої визначено з урахуванням тривалості та глибини душевних страждань, а також виходячи з вимог розумності та справедливості.

Рішення суду в частині вирішення позовних вимог ОСОБА_2 щодо стягнення з відповідача на його користь заробітної плати за час простою ніким зі сторін не оскаржено, тому не є предметом апеляційного розгляду.

Керуючись ст. ст. 303, 307, п. п. 3, 4 ч.1 ст. 309, ст. ст. 314, 316 ЦПК України, колегія суддів, -

В И Р І Ш И Л А :

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 - відхилити.

Апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства «Полтавський машино-будівний завод» - задовольнити частково.

Рішення Київського районного суду м. Полтави від 22 жовтня 2015 року змінити:

- в частині стягнення з Публічного акціонерного товариства «Полтавський машино-будівний завод» на користь ОСОБА_2 середнього заробітку за весь час затримки розрахунків з працівником, зменшивши визначений судом розмір з 14 662 грн. 40 коп. до 14 257 грн. 92 коп.;

- в частині стягнення з Публічного акціонерного товариства «Полтавський машино-будівний завод» на користь ОСОБА_2 середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу, зменшивши визначений судом розмір з 14 662 грн. 40 коп. до 14 257 грн. 92 коп.

В іншій частині рішення суду - залишити без змін.

Рішення апеляційного суду набирає законної сили з моменту його проголошення і може бути оскаржено в касаційному порядку протягом двадцяти днів з дня набрання ним законної сили шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ.

Головуючий: /підпис/

Судді: /підписи/

З оригіналом згідно: