РІВНЕНСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

33001 , м. Рівне, вул. Яворницького, 59

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

"19" січня 2016 р. Справа № 902/1496/15

Рівненський апеляційний господарський суд у складі колегії:

Головуючий суддя Петухов М.Г.

суддя Гулова А.Г. ,

суддя Грязнов В.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Рівненського апеляційного господарського суду апеляційну скаргу відповідача - фізичної особи - підприємця ОСОБА_1

на рішення господарського суду Вінницької області від 02.12.2015 р.

у справі № 902/1496/15 (суддя Мельник П.А.)

за позовом Вищого навчального приватного закладу "Дніпропетровський гуманітарний університет"

до відповідача фізичної особи-підприємця ОСОБА_1

про визнання договору недійсним

за участю представників сторін:

від позивача: Морозова В.О.;

від відповідача: не з'явився

ВСТАНОВИВ:

Рішенням господарського суду Вінницької області від 02.12.2015 р. у справі №902/1496/15 позов Вищого навчального приватного закладу "Дніпропетровський гуманітарний університет" до відповідача фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 про визнання договору недійсним задоволено повністю. Визнано недійсним Договір позики від 23.05.2011 року, укладений між Вищим навчальним приватним закладом "Дніпропетровський гуманітарний університет" та фізичною особою - підприємцем ОСОБА_1 про надання зворотної фінансової допомоги у розмірі 6 000 000 гривень. Стягнуто з Фізичної особи - підприємця ОСОБА_1 на користь Вищого навчального приватного закладу "Дніпропетровський гуманітарний університет" 1218,00 грн. витрат по сплаті судового збору.

При прийнятті вищевказаного рішення, суд першої інстанції виходив з того, що 23 травня 2011 року ВНПЗ "Дніпропетровський гуманітарний університет" та ФОП ОСОБА_1 було укладено договір №1/05 про надання їй зворотної фінансової допомоги у розмірі 4 000 000 гривень. З урахуваннямм Висновків № 456/457-13 та №1607/1608-15 комплексної судової почеркознавчої та технічної експертизи документів по справі № 32/5005/10343/2012, судом було встановлено, що у Договорі позики від 23.05.2011 року на суму 6 млн. гривень не встановлено належність підпису в розділі "Позикодавець" ОСОБА_3, підпис в розділі "Позичальник" виконано ОСОБА_4 (питання 11 експертизи), також не встановлено належність печатки в розділі "Позикодавець" позивачу. Разом з тим, Договір позики № 1/05 від 23.05.2011 на суму 6 000 000 грн. з боку позичальника підписано не ОСОБА_3 а іншою особою та не встановлено, що на договорі позики на 4 млн грн. та 6 млн грн. нанесено одну й ту ж печатку ВНПЗ "Дніпропетровський гуманітарний університет".

Із матеріалів справи, судом першої інстанції було встановлено, що відповідно до рішення загальних зборів засновників від 21.02.2011 року (Протокол №17), ректора ОСОБА_3 тимчасово відсторонено від виконання обов'язків ректора, виконання обов'язків ректора покладено на проректора з економічних питань ОСОБА_5 В подальшому, ОСОБА_3 було поновлено на посаді ректора 09.06.2011 року. Також судом було встановлено, що рішенням власників (учасників), що зафіксовано у Протоколі № 20 від 09.06.2011 року, було надано право ректору ОСОБА_3 на підписання з ФОП ОСОБА_1 договору поворотної позики на суму 4000000 грн. Будь - яких доказів, які свідчили б про рішення Зборів Засновників про збільшення розміру вказаної позики або про надання ще однієї позики матеріали справи не містять.

Суд першої інстанції в обґрунтування своїх висновків вказав на те, що матеріалами справи стверджено, що договір безпроцетної позики від 23.05.2011 року на суму 6000000 грн. був підписаний з боку позивача особою, обмеженою у здійсненні таких повноважень, а ФОП ОСОБА_1 достовірно знала про наявність таких обмежень на час укладання договору, а, відтак, у відповідності до норм чинного законодавства підлягає визнанню недійсним, оскільки під час укладення спірного договору не було дотримано вимог ст. 203, 207 Цивільного кодексу України.

За таких умов, місцевий господарський суд дійшов висновку про наявність визначених законом підстав для задоволення позовних вимог.

Не погоджуючись із прийнятим рішенням суду першої інстанції, фізична особа - підприємець ОСОБА_1 звернулась з апеляційною скаргою до Рівненського апеляційного господарського суду, відповідно до якої просить рішення господарського суду Вінницької області від 02.12.2015 р. у справі №902/1496/15 скасувати та прийняти нове, яким відмовити в задоволенні позовних вимог.

Скаржник вважає, що рішення господарського суду є незаконним та таким, що прийнято з порушенням норм матеріального та процесуального права.

На підтвердження своїх доводів, скаржник зважає, зокрема, на таке:

- застосуванню до спірних правовідносин підлягають ст.101 ЦК України, ст. 18 Закону України «Про освіту». У порушення приписів статті 101 ЦК України засновники установи/університету беруть участь в управлінні нею. В установі не створені правління та наглядова рада, як того вимагає закон. Порушення цивільного законодавства, яким визначений порядок управління установою (університетом) унеможливлює застосування до спірних правовідносин ст. 101 ЦК України, якою передбачена можливість застосування ст. 99 ЦК України виключно до правління установи (університету). За таких обставин діяльність університету має здійснюватися виключно на підставі Статуту, що передбачено ст. 18 Закону України «Про освіту»;

- з положень Статуту вбачається право власників (засновників) звільнити ректора у зв'язку з прийняттям рішення про його відкликання органом, який обрав його на посаду. При цьому ректор університету може бути звільнений з посади власниками або уповноваженим ними органом (особою) на підставах, визначених трудовим законодавством, а також за порушення статуту та умов контракту (п. 7.15. Статуту). За таких умов, тимчасове відсторонення ректора університету мало здійснюватися на підставі норм трудового права: ст. 46 КЗпП України. Такої підстави тимчасового відсторонення від роботи, як у зв'язку з тривалою хворобою на період службового розслідування, даною статтею не передбачено. Відповідних наказів про тимчасове відсторонення ОСОБА_3 від посади ректора та наказу про призначення тимчасового виконуючою обов'язки ректора ОСОБА_6 позивачем не надано. Отож, тимчасове відсторонення від посади ректора ОСОБА_3 є неправомірним, тим більше, що ОСОБА_3 де-факто здійснював свої посадові обов'язки у період «відсторонення», про що свідчать матеріали справи;

- при укладенні спірного договору позики (якщо допустити, що факт тимчасового відсторонення ректора ОСОБА_3 від виконання обов'язків є доведеним) ректор (оскільки не був звільнений з посади) діяв з перевищенням повноважень. Правочин, вчинений представником з перевищенням повноважень, створює, змінює, припиняє цивільні права та обов'язки особи, яку він представляє, лише у разі наступного схвалення правочину цією особою. Правочин вважається схваленим зокрема, у разі якщо особа, яку він представляє, вчинила дії, що свідчать про прийняття його до виконання. На виконання означеного договору ВНПЗ «ДГУ» відповідачу перераховувалися грошові суми, що ним не заперечується, відповідачем перераховані суми приймалися. Тобто, сторони здійснили конклюдентні дії, спрямовані на виконання спірного договору позики;

- доказів тому, що Університетом здійснювалися відповідні заходи у зв'язку з виконанням функцій ректора ОСОБА_3 після його відсторонення, позивачем не надано;

- з мотивувальної частини судового рішення та матеріалів господарської справи вбачається, що укладений 23.05.2011 року Договір позики № 1/05 між ВНПЗ «Дніпропетровський гуманітарний університет» та ФОП ОСОБА_1 про надання останній зворотної фінансової допомоги у розмірі 4 000 000 грн. (того ж дня, що й договір позики на 6 000 000 грн.) міг бути підписаний відстороненим Загальними зборами засновників/учасників ректором університету, а перший платіж на виконання умов договору позики був здійснений платіжним дорученням № 231 вже наступного дня -24.05.2011 року. При цьому платіжне доручення про перерахування цих коштів підписане «відстороненим» ректором ОСОБА_3, незважаючи на те, що останній «не міг» підписувати документи;

- про неповне встановлення фактичних обставин справи свідчить також висновок суду щодо того, що позивач не мав грошових коштів у сумі 6 000 000 млн. грн. на день укладення договору позики. З розділу 3 договору позики вбачається, що зворотна фінансова допомога вважається переданою позичальникові (ФОП ОСОБА_1.) в момент зарахування суми зворотної фінансової допомоги на поточний рахунок позичальника, що свідчить про перерахування суми фінансової допомоги окремими платежами. Фактично 7 729 959 грн. перераховувалися позивачем відповідачу з 24.05.2011 року по 12.06.2012 року. Даний факт не був встановлений місцевим господарським судом;

- у якості доказу того, що спірний договір не був підписаний ОСОБА_3 суд послався на Висновок № 456/457-13 комплексної судової почеркознавчої та технічної експертизи документів по справі № 32/5005/10343/2012 від 19.11.2013 року, яким нібито не встановлено належність підпису в розділі «Позикодавець» ректору ОСОБА_3 та належність печатки, якою скріплений підпис останнього. В судовому засіданні представником відповідача суду було пояснено, що даний висновок не був прийнятий господарським судом Дніпропетровської області у якості належного доказу, оскільки його висновки є суперечливими, з приводу чого ухвалою суду від 04.08.2015 року у справі №32/5005/10343/2012 призначено повторно експертизу, проведення якої доручено Київському НДІСЕ. На вирішення експертів поставлено 23 питання, з-поміж яких і належність підпису у графі «Позикодавець» договору позики № 1/05 від 23.11.2011 року ректору ОСОБА_3, та належність печатки ВНПЗ «ДГУ», якою скріплений цей підпис. На час звернення з цією апеляційною скаргою провадження у справі № 32/5005/10343/2012 зупинене; справа направлена до експертної установи.

З огляду на наведені вище аргументи на підтвердження своєї правової позиції, відповідач вважає, що судом першої інстанції було задоволено позов за відсутності на те визначених законом підстав, у зв'язку з чим рішення суду першої інстанції належить скасувати.

Від позивача - Вищого навчального приватного закладу "Дніпропетровський гуманітарний університет" надійшов відзив на апеляційну скаргу відповідача, відповідно до якого просить оскаржене рішення суду першої інстанції залишити без змін, а в задоволенні апеляційної скарги - відмовити.

На спростування доводів, викладених в апеляційній скарзі, вказує наступне.

Відповідно до витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців Вищий навчальний приватний заклад "Дніпропетровський гуманітарний університет" є приватною організацією (установою, закладом).

Пунктом 1.1. статуту Університет (редакція від 23.08.2011 року) передбачено, що Університет здійснює свою діяльність відповідно до Конституції України. Господарського кодексу України, Цивільного кодексу України, Земельного кодексу України, Закону України "Про вишу освіту", Закону України "Про освіту", Закону України "Про наукову і науково-технічну діяльність", Закону України "Про господарські товариства", інших нормативно-правових актів та цього статуту.

Цивільний кодекс України визначає організаційно-правові форми юридичних осіб. Статтею 83 ЦК України передбачено, що юридичні особи можуть створюватися у формі товариств, установ та в інших формах, встановлених законом. Частиною другою ст. 83 ЦК України визначено, що товариством є організація, створена шляхом об'єднання осіб (учасників), які мають право участі у цьому товаристві. Товариство може бути створено однією особою, якщо інше не встановлено законом.

За приписами частини третьої ст. 83 ЦК України установою є організація, створена однією або кількома особами (засновниками), які не беруть участі в управлінні нею, шляхом об'єднання (виділення) їхнього майна для досягнення мети, визначеної засновниками, за рахунок цього майна.

Отже, основною відмінністю між товариством та установою є право участі учасників (засновників) в управлінні нею.

Відповідно до п. 1.8. статуту Університету (редакція від 23.08.2011 року) основною метою діяльності Університету є: формування національної самосвідомості особистості, всебічний і гармонічний розвиток студентів, виховування в них високих моральних і естетичних якостей через задоволення їх освітніх потреб шляхом здійснення комерційної діяльності в галузі вищої освіти, спрямованої на отримання прибутку.

Статутний капітал (статутний фонд) Університету утворюється за рахунок коштів і майна, внесеного власниками (учасниками) Університету (п. 4.1.1. статуту).

Згідно із рішенням загальних зборів засновників ВНПЗ «Дніпропетровський гуманітарний університет» від 28.05.2010 року, про що складений Протокол № 9 загальних зборів, на посаду ректора університету було затверджено ОСОБА_3 на строк до 2015 року. Відповідно до рішення загальних зборів засновників від 21.03.2011 року (Протокол №17), ректора ОСОБА_3 тимчасово відсторонено від виконання обов'язків ректора, а поновлено на посаді ректора 09.06.2011 року відповідно до рішення загальних зборів власників/засновників ВНПЗ «Дніпропетровський гуманітарний університет» (Протокол №20).

З огляду на наведене вище, процесуальний опонент скаржника стверджує, що Договір позики № 1/05 від 23.05.2011 року, укладений між ВНПЗ «Дніпропетровський гуманітарний університет» та ФОП ОСОБА_1, про надання останній зворотної фінансової допомоги у розмірі 6 000 000 гривень не могло бути підписано ОСОБА_3 в той час, коли його було відсторонено від виконання обов'язків ректора університету, а виконання цих обов'язків було покладено на іншу особу.

Відповідно до Статуту ВНПЗ «Дніпропетровський гуманітарний університет» (редакція від 03.06.2010 року) прийняття рішення про надання позики відноситься до компетенції загальних зборів власників (учасників) університету. Рішенням власників (учасників), що зафіксовано у Протоколі № 20 від 9.06.2011 року, було надано право ректору ОСОБА_3 на підписання з ФОП ОСОБА_1 договору поворотної позики на суму 4 000 000 грн. Будь-якого рішення про збільшення розміру позики, або про надання ще однієї позики загальними зборами власників (учасників) не приймалося. При цьому, ОСОБА_1 є одним з учасників університету, була присутня на загальних зборах власників (учасників) університету 21.03.2010 року та на загальних зборах власників (учасників) від 09.06.2011 року, а тому останній було відомо про той факт, що 23.05.2011 року ОСОБА_3 не мав повноважень щодо розпорядження коштами університету та не мав права підписувати будь-які договори.

Окрім того, станом на 23.05.2011 року ВНПЗ «Дніпропетровський гуманітарний університет» не мав можливості надати ФОП ОСОБА_1 позику у розмірі 6 000 000 гривень, що підтверджується бухгалтерськими документами університету. У зв'язку з чим, Договір позики № 1/05 від 23.05.2011 року, укладений між ВНПЗ«Дніпропетровський гуманітарний університет» та ФОП ОСОБА_1 про надання останній зворотної фінансової допомоги у розмірі 6 000 000 гривень, з боку позивача не виконувався, позика в зазначену розмірі на розрахунковий рахунок відповідача не була перерахована.

За наведеного вище та, ураховуючи, що Договір позики №1/05 від 23.05.2011 року, укладений між ВНПЗ «Дніпропетровський гуманітарний університет» та ФОП ОСОБА_1 про надання останній зворотної фінансової допомоги у розмірі 6 000 000 гривень, з боку позивача було підписано особою, обмеженою у здійсненні таких повноважень, а ФОП ОСОБА_1 достовірно знала про наявність таких обмежень, а, відтак, відповідач вважає, що оспорюваний правочин є недійсним, у зв'язку з чим оскаржене рішення є цілком законним, а тому підстави для задоволення апеляційної скарги відсутні.

19 січня 2016 року в судовому засіданні Рівненського апеляційного господарського суду представник позивача заявила, що з доводами апелянта не погоджується, вважає їх безпідставними, а оскаржене рішення таким, що відповідає встановленим обставинам справи та нормам закону. Пояснила, що відповідно до п. 5.1.1. Статуту Університету, вищим органом управління Університету є збори власників (учасників). Між тим, за умовами Статуту, до компетенції управління Університету належить, зокрема, підписання угод про надання позики. Зауважила, що рішенням загальних зборів засновників від 21.03.2011р. ректора ОСОБА_3 тимчасово відсторонено від виконання обов'язків ректора, а було поновлено на посаді ректора 09.06.2011р., з огляду на що ОСОБА_3 не був уповноваженою особою на підписання оспорюваного правочину станом на 23.05.2011р. Також пояснила, що наявні в матеріалах справи судово - експертні висновки не є категоричними, у зв'язку з чим у справі неодноразово було призначено судову експертизу. Зазначила, що на виконання договору позики, дійсність якого не оспорюється, позивач перерахував на рахунок відповідача 4 000 000 грн. При цьому, у момент встановлення факту перерахування позивачем на рахунок відповідача суми, яка на 400 000 грн. перевищує суму позики за договором, позивач звернувся з позовом про визнання недійсним договору позики, за яким сума позики становила 6 000 000 грн.

З огляду на зазначене, просить суд відмовити в задоволенні апеляційної скарги.

Окрім того, представник позивача подала у судовому засіданні клопотання про долучення до матеріалів справи № 902/1496/15 таких документів: копії листа до ОСОБА_3 від 18.05.2011р. за підписом ОСОБА_7 та ОСОБА_1 про віднесення до виключної компетенції загальних зборів питань; копії рішення засновників ВНПЗ «ДГУ» від 19.05.2011р. про заборону пані ОСОБА_5 підписувати документи без письмової згоди співзасновників.

В порядку ст. 101 ГПК України представник позивача обґрунтувала, що означені документи не мала об'єктивної можливості подати до суду першої інстанції, оскільки такі документи були виявлені в архіві ВНПЗ «ДГУ» лише після прийняття оскарженого рішення у даній справі.

За таких умов, з огляду на те, що представник позивача не мала доступу до документообігу, що фактично унеможливило подання таких документів на момент здійснення судового провадження у даній справі судом першої інстанції, колегія суддів вважає за необхідне прийняти до уваги такі докази на момент здійснення апеляційного провадження.

Представник скаржника (відповідача) - ФОП ОСОБА_1 в судове засідання не з'явився.

При цьому, від скаржника 16.01.2016р. на адресу суду апеляційної інстанції надійшли письмові пояснення від 13.01.2016р., у яких просить долучити до матеріалів справи копії додаткових доказів, а також здійснювати розгляд апеляційної скарги за відсутності свого представника. За таких умов, у суду апеляційної інстанції відсутня спроможність оглянути оригінали документів, копії яких просить долучити до матеріалів справи скаржник в якості додаткових доказів.

За приписами ч. 1 ст. 101 ГПК України у процесі перегляду справи апеляційний господарський суд за наявними у справі і додатково поданими доказами повторно розглядає справу. Додаткові докази приймаються судом, якщо заявник обгрунтував неможливість їх подання суду першої інстанції з причин, що не залежали від нього.

Ураховуючи положення ст. 101 ГПК України, відповідачем не обгрунтовано неможливість подачі вказаних доказів та відповідно колегія суддів не встановила належних об'єктивних підстав, за яких відповідач був позбавлений можливості подати такі докази до суду першої інстанції. Адже, як убачається з матеріалів справи, копію ухвали суду від 11.11.2015р. про порушення провадження у справі № 902/1496/15 та призначення справи до розгляду на 02.12.2015 року було вручено відповідачеві 18 листопада 2015 року (а.с. 48), а, відтак, відповідач був завчасно повідомлений про дату, час та місце судового засідання, у зв'язку з чим не був позбавлений можливості належним чином підготуватися до судового засідання, та, зокрема, заявити клопотання про відкладення розгляду справи у порядку ст. 77 ГПК України з метою надання нових доказів у справі.

За таких умов, колегією суддів не можуть бути прийняті до уваги додаткові докази, долучені до справи відповідачем (скаржником).

Враховуючи приписи ст. ст. 101, 102 ГПК України про межі та строки перегляду справ в апеляційній інстанції, той факт, що сторони були належним чином та своєчасно повідомлені про дату, час та місце судового засідання, про що свідчать поштові повідомлення, направлені сторонам у справі (а.с. 155-156), а також те, що явка представників сторін в судове засідання обов'язковою не визнавалася, колегія суддів визнала за можливе здійснювати розгляд апеляційної скарги за відсутності представника відповідача.

Дослідивши матеріали справи, апеляційну скаргу, заслухавши пояснення представника позивача, перевіривши юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення, дослідивши правильність застосування місцевим господарським судом при винесенні рішення норм матеріального та процесуального права, колегія суддів вважає, що в задоволенні апеляційної скарги належить відмовити, а оскаржене рішення залишити без змін, з огляду на таке.

Судом апеляційної інстанції встановлено та як підтверджується матеріалами справи, предметом оскарження у даній справі за позовом Вищого навчального приватного закладу "Дніпропетровський гуманітарний університет" до фізичної особи - підприємця ОСОБА_1 є Договір позики № 1/05 від 23.05.2011 року, укладений між Вищим навчальним приватним закладом "Дніпропетровський гуманітарний університет" та фізичною особою - підприємцем ОСОБА_1 про надання останній зворотної фінансової допомоги у розмірі 6 000 000 гривень.

З Єдиного державного реєстру судових рішень України та копій судових рішень, долучених до матеріалів справи, колегія суддів встановила, що між сторонами виник спір про стягнення 3 729 950 грн. безпідставно перерахованих коштів, у зв'язку з чим господарським судом Дніпропетровської області порушено провадження у справі №32/5005/10343/2012.

При цьому, спір у зазначеній справі виник за тих підстав, що 23 травня 2011 року ВНПЗ "Дніпропетровський гуманітарний університет" та ФОП ОСОБА_1 було укладено договір №1/05 про надання їй зворотної фінансової допомоги у розмірі 4 000 000 гривень. В зв'язку з тим, що за вказаним вище Договором позики на розрахунковий рахунок ФОП ОСОБА_1 були перераховані кошти у більшому розмірі, ніж це визначено у Договорі, ВНПЗ "Дніпропетровський гуманітарний університет" звернувся до господарського суду Дніпропетровської області з позовом про стягнення безпідставно перерахованих коштів (справа №32/5005/10343/2012).

У справі №32/5005/10343/2012 провадження зупинялося у зв'язку із призначенням судової комплексної почеркознавчої та технічної експертизи.

Так, відповідно до Висновку № 1607/1608-15 судової комплексної почеркознавчої та технічної експертизи документів по справі № 32/5005/10343/2012 від 12.06.2015 року встановлено, що (по 3-му питанню) Договір позики № 1/05 від 23.05.2011 на суму 6 000 000 грн. з боку позичальника підписано не ОСОБА_3, а іншою особою та не встановлено (по 4-му питанню), що на договорі позики на 4 млн грн. та 6 млн грн. нанесено одну й ту ж печатку ВНПЗ "Дніпропетровський гуманітарний університет"(а.с. 70-79).

.

Висновком № 456/457-13 комплексної судової почеркознавчої та технічної експертизи документів по справі № 32/5005/10343/2012 від 19.11.2013 року встановлено, що Договір позики від 23.05.2011 року на суму 6 млн. гривень виготовлено та роздруковано на одному і тому ж знакодрукуючому пристрої одним друкуючим елементом (питання 9 висновків експертизи), але не встановлено належність підпису в розділі "Позикодавець" ОСОБА_3 (питання 7 висновків експертизи), підпис в розділі "Позичальник" виконано ОСОБА_4 (питання 11 експертизи). Експертизою також не встановлено належність печатки в розділі "Позикодавець" позивачу (питання 15 висновків експертизи) (а.с. 80-110).

При зверненні з позовом до господарського суду Вінницької області про визнання договору позики недійсним, позивачем до позовної заяви долучено копію договору позики від 23.05.2011р., за умовами п. 2.1. якого розмір зворотної фінансової допомоги становить 6 000 000 грн. (а.с. 9).

Як убачається з матеріалів справи, рішенням загальних зборів засновників ВНПЗ "Дніпропетровський гуманітарний університет" від 28.05.2010 року, оформленим Протоколом № 9 загальних зборів, на посаду ректора університету було затверджено ОСОБА_3 на строк до 2015 року (а.с. 31-32).

Наявним у матеріалах справи рішення загальних зборів засновників від 21.02.2011 року, оформленим протокол №17, ректора ОСОБА_3 тимчасово відсторонено від виконання обов'язків ректора, виконання обов'язків ректора покладено на проректора з економічних питань ОСОБА_5 (а.с. 33-34).

Рішенням загальних зборів власників/засновників ВНПЗ "Дніпропетровський гуманітарний університет", оформленим протоколом № 20 від 09.06.2011р., відкликано з посади в.о. ректора ОСОБА_5; поновлено на посаді ректора ВНПЗ «ДГУ» пана ОСОБА_3 та згідно з протоколом №9 від 28.05.2010р. надано йому повноваження до 2015 року. Також означеним рішенням було доручено ректору ВНПЗ «ДГУ» пану ОСОБА_3 укласти та підписати з ФОП ОСОБА_1 попередній договір оренди приміщення, що знаходиться за адресою: м. Дніпропетровськ, вул. Орловська, 4, строком на 10 років, та договір поворотної позики на суму 4 000 000 грн.; доручено ректору ВНПЗ «ДГУ» пану ОСОБА_3 перерахувати кошти згідно договору поворотної позики частинами відповідно до фінансових можливостей ВНПЗ «ДГУ» (а.с. 35-40).

Відповідно до п. 1.3. Статуту ВНПЗ "Дніпропетровського гуманітарного університету" (у редакції від 03.05.2010р.), засновниками Університету є громадяни України, а саме: ОСОБА_7, ОСОБА_1 ОСОБА_3.

Так, відповідно, ОСОБА_1 є одним із учасників товариства.

Протоколом №17 від 21.02.2011 р. стверджується той факт, що ФОП ОСОБА_1 була присутня на загальних зборах власників (учасників) Університету, на яких було прийняте рішення про відсторонення ОСОБА_3 з посади ректора, та на загальних зборах власників (учасників) від 09.06.2011 року, на яких було прийняте рішення про поновлення ОСОБА_3 на посаді ректора. При цьому, ФОП ОСОБА_1 внесла пропозицію відсторонити ОСОБА_3 від виконання обов'язків ректора ДГУ в зв'язку з його тривалою хворобою на період службового розслідування, яке проводить МВС України відносно ДДУВС.

Відповідно до пояснень представника позивача, наведених, зокрема, у відзиві на апеляційну скаргу, станом на 23.05.2011 р. згідно даних бухгалтерського обліку Університет не мав можливості надати ФОП ОСОБА_1 позику в розмірі 6 000 000 грн., про що свідчить відсутність в матеріалах справи доказів надання позики на вказану суму.

Окрім того, на стадії апеляційного провадження у даній справі, позивачем долучено копію листа від 16.05.2011р. за підписом ОСОБА_7 та ОСОБА_1, адресованого засновникам Університету та в.о. ректора ОСОБА_5, з якого вбачається, що підписанти цього листа інформують про те, що 21.02.2011р. відбулися загальні збори засновників, якими відсторонено пана ОСОБА_3 від виконання обов'язків ректора ДГУ.

Також долучено копію рішення засновників ВНПЗ «ДГУ» від 19.05.2011р., за підписом ОСОБА_7 та ОСОБА_1, про заборону пані ОСОБА_5 підписувати документи без письмової згоди співзасновників.

Відповідно до ст. ст. 11, 629 Цивільного кодексу України договір є однією з підстав виникнення зобов'язань та є обов'язковим для виконання сторонами.

Позовні вимоги позивача мотивуються за тих підстав, що спірний договір підписаний в від імені позивача неуповноваженою особою.

Відповідно до ст. 215 ЦК України, підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Згідно зі ст. 203 ЦК України, зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Пунктами 1, 2, 7 Постанови Пленуму Верховного Суду України "Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними" № 9 від 06.11.2009 року роз'яснено про те, що при розгляді справ про визнання правочинів недійсними суди залежно від предмета і підстав позову повинні застосовувати норми матеріального права, якими регулюються відповідні відносини, та на підставі цих норм вирішувати справи. Зміст правочину не повинен суперечити положенням також інших, крім актів цивільного законодавства, нормативно-правових актів, прийнятих відповідно до статей 1, 8 ЦК України. Відповідність чи невідповідність правочину вимогам законодавства має оцінюватися судом відповідно до законодавства, яке діяло на момент вчинення правочину. Правочин може бути визнаний недійсним лише з підстав, визначених законом.

Пленум Вищого господарського суду України в абз. 4 п. 2.1. Постанови від 29 травня 2013 року №11 "Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними" (із змінами та доповненнями) роз'яснив, що, вирішуючи спори про визнання правочинів (господарських договорів) недійсними, господарський суд повинен встановити наявність фактичних обставин, з якими закон пов'язує визнання таких правочинів (господарських договорів) недійсними на момент їх вчинення (укладення) і настання відповідних наслідків, та в разі задоволення позовних вимог зазначати в судовому рішенні, в чому конкретно полягає неправомірність дій сторони та яким нормам законодавства не відповідає оспорюваний правочин.

У п. 26 Постанови Пленуму Верховного Суду України "Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними" № 9 від 06.11.2009 року зазначено, що особами, які беруть участь у справі про визнання правочину недійсним, є насамперед сторони правочину.

З огляду на наведене вище, колегія суддів відзначає, що у даному випадку позивач є стороною оспорюваного правочину, а, відтак, з огляду на порушення його прав та законних інтересів у зв'язку із укладенням оспорюваного правочину, звернувся у встановленому законом порядку до суду про визнання останнього недійсним.

Як убачається зі змісту оспорюваного договору позики від 23.05.2011р., за умовами якого розмір зворотної фінансової допомоги становить 6 000 000 грн., останній у графі «Ректор» реквізиту «Позикодавець» містить підпис ОСОБА_3

При цьому, як свідчать встановлені обставини справи, на момент укладення спірного договору (станом на 23.05.2011р.) ОСОБА_3 не був наділений відповідними повноваженнями вчиняти від імені та в інтересах позивача відповідні правочини. Наведений факт стверджується рішенням загальних зборів засновників від 21.02.2011 року (Протокол №17), відповідно до якого ректора ОСОБА_3 тимчасово відсторонено від виконання обов'язків ректора, та рішенням загальних зборів власників/засновників ВНПЗ "Дніпропетровський гуманітарний університет" (Протокол № 20), відповідно до якого ОСОБА_3 було поновлено на посаді ректора 09.06.2011 року.

Означені рішення є чинними, факт дійсності не заперечується сторонами.

За приписами ст. 92 ЦК України юридична особа набуває цивільних прав та обов'язків і здійснює їх через свої органи, які діють відповідно до установчих документів та вимог закону. Порядок і створення органів юридичної особи встановлюються установчими документами та законом .

Стаття 23 Закону України "Про господарські товариства " передбачено, що управління товариством здійснюють його органи, склад і порядок обрання (призначення) яких здійснюється відповідно до виду товариства. Посадовими особами органів управління товариства визнаються голова та члени органу , голова ревізійної комісії , а у товариствах, де створена наглядова рада товариства , - голова та члени ради наглядової ради товариства .

Згідно із ст. 99, ст. 145 Цивільного кодексу України, ст. 62 Закону України "Про господарські товариства" у товаристві з обмеженою відповідальністю за рішенням його загальних зборів учасників створюється виконавчий орган - колегіальний (дирекція) або одноособовий (директор), який здійснює поточне керівництво його діяльністю і є підзвітним загальним зборам його учасників. Дирекція (директор) вирішує усі питання діяльності товариства, за винятком тих, що належать до виключної компетенції загальних зборів учасників.

Утворення і відкликання виконавчого органу товариства з обмеженою відповідальністю, статтею 145 ЦК України та статтею 59 Закону України "Про господарські товариства" віднесено до виключної компетенції загальних зборів учасників.

Згідно вимог ст. 65 ч. 3 Господарського кодексу України для керівництва господарською діяльністю підприємства власник (власники) або уповноважений ним орган призначає (обирає) керівника підприємства .

Відповідно до ст. 93 ЦК України, орган або особа, яка відповідно до установчих документів юридичної особи чи закону виступає від її імені, зобов'язана діяти в інтересах юридичної особи, добросовісно і розумно та не перевищувати своїх повноважень. У відносинах із третіми особами обмеження повноважень щодо представництва юридичної особи не має юридичної сили, крім випадків, коли юридична особа доведе, що третя особа знала чи за всіма обставинами не могла не знати про такі обмеження.

Системний аналіз наведених вище норм права свідчить про те, що факт повноважень особи на представництво відповідної юридичної особи набувається у встановленому законом порядку та у відповідності до установчих документів юридичної особи за наявності на те відповідного рішення компетентного органу управління юридичної особи.

Відтак, за умовами п.7.1., п.7.2. Статуту ВНПЗ "Дніпропетровський гуманітарний університет" (в редакції станом на дату укладання спірного договору) Вищим органом управління Університету є Збори Засновників (або їх представників), а в період між зборами - Ректор. Представники Засновників призначаються постійно або на конкретний термін. Збори Засновників у рамках чинного законодавства визначають основні напрямки діяльності Університету і затверджують його плани та звіти про виконання при одностайній згоді всіх учасників, вносять зміни до Статуту, обирають та відкликають Ректора та членів Ревізійної комісії, визначають розмір, форму, порядок і терміни внесення Засновниками додаткових внесків, визначають пільги Засновників, стверджують штатний розклад, визначають вутрішню організаційну структуру Університету, тощо.

Між тим, у п. 7.2. Статуту зазначено, що збори Засновників у рамках чинного законодавства приймають рішення про продаж, обмін, здачу в оренду, в безкоштовне тимчасове користування, належних Університету будівель, споруд, транспортних засобів, обладнання, інвентарю та матеріальних цінностей, а також про списання їх з балансу Університету.

У відповідності до п. 7.13. Статуту безпосереднє управління діяльністю Університету здійснює Ректор. Ректор Університету призначається Загальними Зборами засновників.

Ректор вирішує всі питання діяльності Університету крім тих, які входять у виключну компетенцію Зборів Засновників. Збори Засновників можуть винести рішення про передачу частини належних їм прав до компетенції Ректора (п.7.12. Статуту ).

За умовами п.7.16. Статуту ректор є розпорядником майна та коштів університету, затверджує та виконує кошторис, укладає угоди, дає доручення, тощо.

З урахуванням положень, наведених у п. 7.2. Статуту, колегія суддів відзначає, що прийняття рішення про надання позики також відноситься до компетенції загальних зборів власників (учасників) університету.

При цьому, рішенням власників (учасників) від 09.06.2011 року встановлено обмеження у повноваженнях ОСОБА_3 у частині суми надання поворотної позики. Відтак, останній уповноважений на підписання з ФОП ОСОБА_1 договору поворотної позики на суму, яка не перевищує 4 000 000 грн.

В той же час, у матеріалах справи відсутні належні докази на підтвердження факту прийняття Загальними Зборами засновників рішення про збільшення розміру вказаної позики або про надання ще однієї позики відповідачеві.

Більше того, судом встановлено, та як стверджується наявними у матеріалах справи доказами, факт відсутності повноважень ОСОБА_3 діяти від імені та в інтересах позивача, зокрема, щодо реалізації права підпису договору позики, станом на дату укладення спірного договору позики.

Між тим, у матеріалах справи відсутні докази на підтвердження факту перерахування позивачем відповідної суми коштів на рахунок відповідача на виконання договору позики, за якого сума позики становить 6 000 000 грн. Окрім того, як пояснив позивач, в останнього відсутня фінансова спроможність на виконання такого договору.

Відтак, встановлені обставини у даній справі у своїй сукупності вказують на порушення вимог чинного законодавства при укладення оспорюваного правочину, зокрема, порушення ст. 203, 215 Цивільного кодексу України, що, як наслідок, обумовлює наявність правових підстав для визнання такого договору недійсним.

Разом з тим, колегія суддів суду апеляційної інстанції не приймає до уваги додаткові пояснення відповідача (скаржника) від 13.01.2016р. з огляду на те, що такі не спростовують встановлені факти у даній справі, зокрема, в частині відсутності повноважень ОСОБА_3 на підписання договору позики станом на 23.05.2011р., та з огляду на встановлення у рішенні загальних зборів від 09.06.2011р., яке є чинним, обмеження щодо суми позики, яка може бути надана ОСОБА_1

При цьому, колегія суддів зауважує, що відповідач був проінформований про відсутність повноважень у ОСОБА_3 на підписання оспорюваного договору, що стверджується її фактом присутності на зборах засновників при прийнятті відповідних рішень, а також з огляду на листування за її підписом (копія листа від 16.05.2011р. за підписом ОСОБА_7 та ОСОБА_1.), з якого вбачається, що ОСОБА_1 відомо, що 21.02.2011р. відбулися загальні збори засновників, якими відсторонено пана ОСОБА_3 від виконання обов'язків ректора ДГУ.

Заперечення відповідача щодо неправомірності прийняття судом першої інстанції висновків судової експертизи № 456/457-13 від 19.11.2013р. та № 1607/1608-15 від 12.06.2015 року у справі № 32/5005/10343/2012 не можуть бути прийняті судом до уваги, оскільки обставини непідписання ОСОБА_3 договору позики № 1/05 від 23.05.2011р. на суму 6000000 грн. є лише додатковою підставою для визнання договору позики недійсним, проте немає вирішального значення для вирішення спору у даній справі № 902/1496/15, оскільки ОСОБА_3 не мав повноважень на підписання оспорюваного договору позики з підстав, зазначених вище у цій постанові.

Наведені факти в сукупності вказують на недобросовісне користування скаржником своїми процесуальними правами та обов'язками, оскільки останньому було завідомо відомо про неправочинність дій ОСОБА_3 в частині підписання договору позики.

Відтак, суд першої інстанції надав оцінку наявним у справі доказам за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом, що відповідає вимогам ст. 43 ГПК України.

За таких обставин, колегія суддів суду апеляційної інстанції підтримує позицію господарського суду Вінницької області про задоволення позовних вимог.

В силу дії норм ст. 33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Натомість, скаржником не надано достатніх належних та допустимих доказів у розумінні ст. ст. 32, 33, 34 ГПК України на підтвердження своєї правової позиції, викладеної в апеляційній скарзі.

З огляду на наведені вище висновки, здійснені за результатами апеляційного провадження у даній справі, судова колегія відзначає, що доводи скаржника, викладені в апеляційній скарзі, не спростовують встановлених обставин справи, не віднайшли свого підтвердження наявними в матеріалах справи доказами та суперечать положенням чинного законодавства, а тому не приймаються судом апеляційної інстанції до уваги.

Отже, рішення господарського суду Вінницької області від 02.12.2015 р. у справі №902/1496/15 прийняте за повного з'ясуванням усіх обставин, що мають значення для справи, з дотриманням норм матеріального та процесуального права, а тому відсутні підстави для його зміни чи скасування в порядку статті 104 ГПК України.

Керуючись ст.ст. 99, 101, 103-105 Господарського процесуального кодексу України, Рівненський апеляційний господарський суд, -

ПОСТАНОВИВ:

1. Рішення господарського суду Вінницької області від 02.12.2015 р. у справі №902/1496/15 залишити без змін, а апеляційну скаргу - фізичної особи - підприємця ОСОБА_1 - без задоволення.

2. Справу №902/1496/15 повернути в господарський суд Вінницької області.

Головуючий суддя Петухов М.Г.

Суддя Гулова А.Г.

Суддя Грязнов В.В.