КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

04116 м.Київ, вул. Шолуденка, 1 (044) 230-06-58

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"23" грудня 2015 р. Справа№ 910/7520/15-г

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Куксова В.В.

суддів: Гончарова С.А.

Шаптали Є.Ю.

розглянув апеляційну скаргу ТОВ "Вог Трейдинг" на рішення господарського суду м.Києва від 26.08.2015 року № 910/7520/15-г (суддя Балац С.В)

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Вог Трейдинг"

до Державного підприємства "Підприємство із забезпечення

нафтопродуктами"

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору

Міністерство енергетики та вугільної промисловості України

про розірвання договору та стягнення 221 176 093,60 грн.

за участю Прокуратури м. Києва

за участю представників сторін:

позивача - Стецик Н.В. за довіреністю

відповідача - Штепан Н.В., Кириченко О.В. за довіреністю

третя особа - Притула Г.Ю. за довіреністю

прокуратури - Колодяжна А.В. за посвідченням

ВСТАНОВИВ:

Рішенням господарського суду м. Києва № 910/752015-г від 26.08.2015р. відмовлено ТОВ "Вог Трейдинг" у задоволенні позову до Державного підприємства "Підприємство із забезпечення нафтопродуктами" про розірвання договору та стягнення 221 176 093,60 грн.

Не погоджуючись з рішенням позивач, звернувся до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, посилаючись на порушення норм процесуального та матеріального права, просить його скасувати та прийняти нове рішення про задоволення позову.

Представник позивача в судовому засіданні підтримав апеляційну скаргу.

Представник відповідача, третьої особи та прокуратури в судовому засіданні проти вимог, викладених в апеляційній скарзі заперечували, просили залишити їх без задоволення, рішення суду без змін.

Представник третьої особи наполягає на клопотанні про витребування у позивача додаткових доказів в підтвердження кількості нафтопродуктів, а саме: митні декларації на розмитнення нафтопродуктів залізничні накладні на відвантаження нафтопродуктів, акти приймання передачі продуктів на зберігання відповідно до додаткових угод до договору.

Колегія суддів залишає клопотання без задоволення на підставі ст. 101 ГПК України, оскільки сторони не навели поважних причин неможливості надання таких доказів суду першої інстанції.

Розглянувши справу за правилами розділу ХІІІ Господарського процесуального кодексу України, суд дійшов наступного висновку.

Як встановлено матеріалами справи, 27.11.2013 між товариством з обмеженою відповідальністю " Вог Трейдинг ", як замовником (позивач) та державним підприємством Феодосійське підприємство із забезпечення нафтопродуктами, як виконавцем, яке згідно із статутом державного підприємства " Підприємство із забезпечення нафтопродуктами ", затвердженим наказом Міненерговугілля від 29.05.2014 року № 385 та зареєстрованим 03.06.2014 року, перейменовано у державне підприємство " Підприємство із забезпечення нафтопродуктами ", (відповідач) укладено договір № 372 про надання послуг з перевалки нафтопродуктів.

Відповідно до п. 1.2 договору обсяг послуг по перевалці нафтопродуктів, що є предметом даного договору, включає в себе: приймання-передачу нафтопродуктів в ємкостях виконавця; зберігання нафтопродуктів в ємкостях (резервуарах) виконавця протягом строків, встановлених даним договором; відвантаження нафтопродуктів в залізничні цистерни у відповідності до наданих замовником рознарядок.

Пунктом 2.1.1 договору сторони передбачили обов'язок виконавця прийняти на зберігання нафтопродукти замовника в об'ємі, на умовах та на строк, передбачений даним договором та відповідними додатками до нього по фактичній кількості та якості.

Додатком N 2 від 27.11.2013 до договору сторони встановили, що вартість нафтопродуктів визначається на момент їх приймання у відповідності з митною вартістю, що заявлена при митному оформленні нафтопродукту. Сторони дійшли згоди, що вказана в даному додатку до договору формула визначення вартості нафтопродукту приймається сторонами при проведенні взаємних розрахунків на весь період дії договору, а також у випадках розгляду та вирішення спорів і позовів по договору.

Згідно зі ст. 193 ГК України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Відповідно до ст. ст. 525-526 ЦК України, зобов'язання повинні виконуватися належним чином і в установлений строк відповідно до вказівок закону, акту планування, договору, а при відсутності таких вказівок - відповідно до вимог, що звичайно ставляться, одностороння відмова від виконання і одностороння зміна умов договору не допускаються, за винятком випадків, передбачених законом.

Позивач звернувся до господарського суду з позовом, посилаючись на те, що у зв'язку з істотною зміною обставин укладеного між сторонами спору договору про надання послуг з перевалки нафтопродуктів від 27.11.2013 № 372 відповідачем допущено порушення умов договору, яке полягає у невиконанні останнім замовлених позивачем послуг у встановлений строк. У зв'язку з тим, що втрата відповідачем контролю над місцем зберігання нафтопродуктів (місцем виконання умов договору) є об'єктивним фактором, що суттєво впливає на виконання умов договору позивач вважає, що в даних договірних відносинах наявна істотна зміна обставин.

Позивач просить задовольнити вимоги про розірвання договору про надання послуг з перевалки нафтопродуктів від 27.11.2013 № 372 на підставі ст.ст. 651, 652 Цивільного кодексу України та стягнення з відповідача вартості неповернутих нафтопродуктів, переданих останньому на зберігання в сумі 157 861 059,40 грн.

В ході розгляду позовних вимог, представник позивача, збільшив позовні вимоги, зокрема, про стягнення з відповідача 221 176 093,60 грн.

Відмовляючи у задоволенні позову, господарський суд виходив з того, що позовна вимога про розірвання укладеного між сторонами спору Договору внаслідок істотної зміни обставин та невиконанням відповідачем його умов задоволенню не підлягає, оскільки через наявність обставин непереборної сили на відповідача не може бути покладено визначену Договором відповідальність за невиконання умов Договору. Таким чином, з урахуванням того, що у суду відсутні підстави для розірвання Договору, відсутні підстави і для застосування наслідків такого розірвання, встановлених статтями 1212, 1213 Цивільного кодексу України у вигляді повернення безпідставно набутого майна або відшкодування його вартості.

Заперечуючи проти рішення суду, позивач вказує на те, що суд повинен був дослідити наявність підстав для застосування приписів ст. ст. 651-652 ЦК України, тоді як послався на форс-мажорні обставині, що звільняють відповідача від відповідальності за невиконання/неналежне виконання зобов'язань за договором. Позивачем заявлено позовні вимоги про дострокове розірвання договору, але господарським судом не надано правового обґрунтування відхилення доводів скаржника. Судом застосовані норми матеріального права, які регулюють інші за правовою природою господарські відносини.

Відповідно до ст.33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Це стосується позивача, який повинен доказати факти, на підставі яких пред'явлено позов, а також відповідача, який має можливість доказувати факти, на підставі яких він будує заперечення проти позову.

Дослідивши і з'ясувавши всі обставини та матеріали справи, які мають значення для вирішення спору по суті, колегія суддів дійшла наступного висновку.

Відповідно до ст. 936, ст. 937 ЦК України за договором зберігання одна сторона (зберігач) зобов'язується зберігати річ, яка передана їй другою стороною (поклажодавцем), і повернути її поклажодавцеві у схоронності. Письмова форма договору вважається дотриманою, якщо прийняття речі на зберігання посвідчене розпискою, квитанцією або іншим документом, підписаним зберігачем.

Частиною 2 ст. 651 ЦК України також передбачено, що договір може бути змінено чи розірвано за рішенням суду на вимогу однієї із сторін у разі істотного порушення договору іншою стороною та в інших випадках, встановлених договором або законом.

Відповідно до ч. 1 ст. 652 Цивільного кодексу України у разі істотної зміни обставин, якими сторони керувалися при укладенні договору, договір може бути розірваний за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або не випливає із суті зобов'язання.

Зміна обставин є істотною, якщо вони змінились настільки, що, якби сторони могли це передбачити, вони не уклали б договір або уклали його на інших умовах.

Відповідно до ч. 2 ст. 652 Цивільного кодексу України, якщо сторони не досягли згоди щодо приведення договору у відповідність з обставинами, які істотно змінились, або щодо його розірвання, договір може бути розірваний, а з підстав, встановлених частиною четвертою цієї статті, - змінений за рішенням суду на вимогу заінтересованої сторони за наявності одночасно таких умов: 1) в момент укладення договору сторони виходили з того, що така зміна обставин не настане; 2) зміна обставин зумовлена причинами, які заінтересована сторона не могла усунути після їх виникнення при всій турботливості та обачності, які від неї вимагалися; 3) виконання договору порушило б співвідношення майнових інтересів сторін і позбавило б заінтересовану сторону того, на що вона розраховувала при укладенні договору; 4) із суті договору або звичаїв ділового обороту не випливає, що ризик зміни обставин несе заінтересована сторона.

Відповідно до Закону України "Про торгово-промислові палати в Україні" завданнями торгово-промислових палат є, зокрема, подання практичної допомоги підприємцям у проведенні торговельно-економічних операцій на внутрішньому та зовнішньому ринках.

Так, Торгово-промислова палата України засвідчує обставини форс-мажору відповідно до умов зовнішньоторговельних угод і міжнародних договорів України, а також торговельні та портові звичаї, прийняті в Україні; засвідчує форс-мажорні обставини відповідно до умов договорів за зверненнями суб'єктів господарської діяльності, що здійснюють будівництво житла. Торгово-промислова палата (далі - ТПП) засвідчує форс-мажорні обставини відповідно до умов договорів (контрактів) на підставі чинного законодавства України, Методики про порядок засвідчення Торгово-промисловою палатою України форс-мажорних обставин. Сертифікат (висновок) видається заявнику на бланку ТПП. У сертифікаті (висновку) вказуються сторони контракту (договору), дата його укладення, місце, час, період (якщо це можливо вказати на дату звернення), протягом якого мали місце надзвичайні та невідворотні події.

Згідно ст.14-1 Закону України "Про торгово-промислові палати в Україні" форс-мажорними обставинами (обставинами непереборної сили) є надзвичайні та невідворотні обставини, що об'єктивно унеможливлюють виконання зобов'язань, передбачених умовами договору (контракту, угоди тощо), обов'язків згідно із законодавчими та іншими нормативними актами, а саме: загроза війни, збройний конфлікт або серйозна погроза такого конфлікту, включаючи але не обмежуючись ворожими атаками, блокадами, військовим ембарго, дії іноземного ворога, загальна військова мобілізація, військові дії, оголошена та неоголошена війна, дії суспільного ворога, збурення, акти тероризму, диверсії, піратства, безлади, вторгнення, блокада, революція, заколот, повстання, масові заворушення, введення комендантської години, експропріація, примусове вилучення, захоплення підприємств, реквізиція, громадська демонстрація, блокада, страйк, аварія, протиправні дії третіх осіб, пожежа, вибух, тривалі перерви в роботі транспорту, регламентовані умовами відповідних рішень та актами державних органів влади, закриття морських проток, ембарго, заборона (обмеження) експорту/імпорту тощо, а також викликані винятковими погодними умовами і стихійним лихом, а саме: епідемія, сильний шторм, циклон, ураган, торнадо, буревій, повінь, нагромадження снігу, ожеледь, град, заморозки, замерзання моря, проток, портів, перевалів, землетрус, блискавка, пожежа, посуха, просідання і зсув ґрунту, інші стихійні лиха тощо.

Редакція Закону діє з 02.09.2014року та прийнята з метою регулювання та визначення форс-мажорних обставин у зв'язку з подіями на території України.

Відповідачем наданий висновок ТПП № 935/05-4 від 17.04.2014 за підписом віце-президента, в якому зазначено, що згідно з законодавством України, відповідач починаючи з 27.02.2014 не має змоги здійснювати свою звичайну господарську діяльність.

Відповідно до ст.ст. 1,2 Закону України "Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України" сухопутна територія Автономної Республіки Крим та міста Севастополя є тимчасово окупованою територією України. Тимчасово окупована територія України є невід'ємною частиною України, на яку поширюється дія Конституції України. Датою початку тимчасової окупації є 20.02.2014 року.

Згідно з частиною першою статті 617 ЦК України особа, яка порушила зобов'язання, звільняється від відповідальності за порушення зобов'язання, якщо вона доведе, що це порушення сталося внаслідок випадку або непереборної сили. При цьому згідно з пунктом 1 частини першої статті 263 ЦК України під непереборною силою розуміється надзвичайна або невідворотна за даних умов подія. Згідно з частиною другою статті 218 ГК України у разі якщо інше не передбачено законом або договором, суб'єкт господарювання за порушення господарського зобов'язання несе господарсько-правову відповідальність, якщо не доведе, що належне виконання зобов'язання виявилося неможливим внаслідок дії непереборної сили, тобто надзвичайних і невідворотних обставин за даних умов здійснення господарської діяльності.

Отже, підставою для звільнення від господарсько-правової відповідальності, на відміну від цивільно-правової, є обставина, яка характеризується одночасно як ознакою надзвичайності, так і ознакою невідворотності.

Крім того, відповідно до частини четвертої статті 219 ГК України сторони зобов'язання можуть передбачити певні обставини, які через надзвичайний характер цих обставин є підставою для звільнення їх від господарської відповідальності у випадку порушення зобов'язання через дані обставини, а також порядок засвідчення факту виникнення таких обставин.

Відмовляючи у задоволенні позову, господарський суд зазначив, що виходячи з наведених фактичних обставин суд дійшов висновку, що позовна вимога про розірвання укладеного між сторонами спору Договору внаслідок істотної зміни обставин та невиконанням відповідачем його умов задоволенню не підлягає, оскільки через наявність обставин непереборної сили на відповідача не може бути покладено визначену Договором відповідальність за невиконання умов Договору.

У справі № 918/407/14 Рівненський господарський апеляційний суд зазначив, що наявність обставин непереборної сили (форс-мажор), що підтверджується висновком ТПП № 935/05-4 від 17.04.2014 звільняє сторони від відповідальності за невиконання/неналежне виконання договірних зобов'язань, а тому вимоги про стягнення збитків не підлягають задоволенню.

Застосування до правовідносин такої обставини як форс-мажор можливо при звільненні сторони від відповідальності за невиконання чи неналежне виконання зобов'язань, тому колегія суддів вважає висновки місцевого суду, що наявність форс-мажору є підставою для відмови у розірванні договору помилковими.

Разом з тим, апеляційна скарга не підлягає задоволенню, з огляду на наступне.

Рішенням Конституційного Суду України у справі за конституційним зверненням Товариства з обмеженою відповідальністю "Торговий Дім "Кампус Коттон клаб" щодо офіційного тлумачення положення частини другої статті 124 Конституції України (справа про досудове врегулювання спорів) від 09.07.2002 р. N 15-рп/2002 встановлено, що положення частини другої статті 124 Конституції України щодо поширення юрисдикції судів на всі правовідносини, що виникають у державі, в аспекті конституційного звернення необхідно розуміти так, що право особи (громадянина України, іноземця, особи без громадянства, юридичної особи) на звернення до суду за вирішенням спору не може бути обмежене законом, іншими нормативно-правовими актами.

Встановлення законом або договором досудового врегулювання спору за волевиявленням суб'єктів правовідносин не є обмеженням юрисдикції судів і права на судовий захист. Конституційний Суд України виходить з того, що положення ч. 2 ст. 124 Конституції України треба розглядати в системному зв'язку з іншими положеннями Основного Закону України, які передбачають захист судом прав і свобод людини і громадянина, а також прав юридичної особи, встановлюють юридичні гарантії їх реалізації, надаючи можливість кожному захищати права і свободи будь-якими не забороненими законом засобами (частина п'ята статті 55 Конституції України).

Зазначена норма, як і інші положення Конституції України, не містить застереження щодо допустимості судового захисту тільки після досудового врегулювання спору та неприпустимості здійснення правосуддя без його застосування. Право на судовий захист передбачено й іншими статтями Конституції України. Так, відповідно до статті 8 Конституції України звернення до суду для захисту конституційних прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції України, норми якої мають пряму дію та найвищу юридичну силу, гарантується. Частина четверта статті 13 Конституції України встановлює обов'язок держави забезпечити захист прав усіх суб'єктів права власності і господарювання, зокрема, у судовому порядку. До таких суб'єктів належать, зокрема, юридичні особи та інші суб'єкти господарських відносин. Тобто можливість судового захисту не може бути поставлена законом, іншими нормативно-правовими актами у залежність від використання суб'єктом правовідносин інших засобів правового захисту, у тому числі досудового врегулювання спору. Обов'язкове досудове врегулювання спорів, яке виключає можливість прийняття позовної заяви до розгляду і здійснення за нею правосуддя, порушує право особи на судовий захист.

З урахуванням викладеного положення частини другої статті 124 Конституції України щодо поширення юрисдикції судів на всі правовідносини, що виникають у державі, в аспекті конституційного звернення необхідно розуміти так, що право особи (громадянина України, іноземця, особи без громадянства, юридичної особи) на звернення до суду за вирішенням спору не може бути обмежене законом, іншими нормативно-правовими актами. Встановлення законом або договором досудового врегулювання спору за волевиявленням суб'єктів правовідносин не є обмеженням юрисдикції судів і права на судовий захист.

Сторони не спростовують, що умови договору сторонами виконувались у період 2013-2014р.р, передбачити такий розвиток подій, як втрата відповідачем контролю над місцем зберігання нафтопродуктів об'єктивно було неможливо, проте, про дані обставини позивач дізнався від відповідача у лютому 2014року.

Згідно ст. 945 ЦК України зберігач зобов'язаний негайно повідомити поклажодавця про необхідність зміни умов зберігання речі і отримати його відповідь. У разі небезпеки втрати, нестачі або пошкодження речі зберігач зобов'язаний змінити спосіб, місце та інші умови її зберігання, не чекаючи відповіді поклажодавця.

Позивач, дізнавшись про існування даних обставин, протягом п'яти місяців не вживав необхідних заходів щодо внесення змін до договору та повернення нафтопродуктів, чи зміни місця їх зберігання. Доказів зворотного позивачем до матеріалів справи не надано.

Крім того, відповідно до п. 2.2.2 договору митне оформлення нафтопродуктів що підлягає перевалки покладається на позивача та відвантаження товару також проводиться за розпорядженням власника нафтопродуктів, а саме позивача.

Тому, посилання позивача на те, що усунути причини, що впливають на виконання умов договору сторони не можуть, колегія суддів не приймає до уваги.

Між тим, сторони у договорі передбачили, що спори вирішуються шляхом перемов; зміни та доповнення до договору проводяться у письмовому вигляді.

Матеріали справи та вище викладене свідчать про належне виконання відповідачем зобов'язань за договором перевалки нафтопродуктів, між тим зволікання позивача призвели до того, що на даний момент відповідач не може без значних збитків для себе виконати вимоги позивача зі спливом майже року від дати повідомлення про настання форс-мажорних обставин до дати звернення позивача до господарського суду з відповідним позовом.

Отже, доводи місцевого суду про те, що позивач повинен був звернутись з пропозицією про внесення змін до договору в зв'язку з істотною зміною обставин, відповідно до ч.4 ст. 652 ЦК України є вірними.

Тому вимоги про розірвання договору не підлягають задоволенню.

Відповідно до ст. 599 ЦК України, зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином, отже, припускаючи що дія договору закінчилась, відповідач повинен повернути позивачеві майно, передане на зберігання, або відшкодувати його вартість.

У справі № 918/407/14 Рівненський господарський апеляційний суд (залишено без змін постановою Вищого господарського суду від 21.01.2015), між тими ж сторонами, зазначив, що відповідач дублікат печатки не замовляв, єдиним представником для підписання документів є директор ОСОБА_7, тоді як акти, на підставі яких позивач просить стягнути суму вартості нафтопродуктів підписані в.о. Васильєвим.

З актів приймання-передачі нафтопродуктів, підписаних у період з 06.12.2013 по 11.03.2014 (а.с. 143-157 т.1) вбачається, що позивач придбав, за контрактами № 74 від 20.11.2013 та № 45 від 20.11.2013, у фірми «West Trading & Мarketing oil. Corp» нафтопродукти, а відповідач прийняв їх на зберігання, згідно умов договорів перевалки.

Відповідні акти підписані уповноваженим директором ОСОБА_7 та мають печатку державного підприємства, без зазначення дублікату.

Зі змісту актів вбачається, що відповідач прийняв на зберігання 40 097,333т. дизельного палива та 2 600 т. бензину, що узгоджується з посиланнями позивача щодо об'єму нафтопродуктів переданих за договором перевалки.

Між тим, акти мають посилання на численність договорів перевалки, зазначені акти не мають прив'язки до договору перевалки нафтопродуктів, що є предметом позовних вимог.

Довідки про відправлення вантажів зі станції Айвазовська Приднепровської залізниці відправник ДП Феодосійське підприємство із забезпечення нафтопродуктами за період з 27.11.2013-12.03.2014 відвантажив 4 603,655т бензину та 13 581,616т дизельного палива, за довідкою про перевезення за участі відправника ДП Феодосійське підприємство із забезпечення нафтопродуктами за період з 01.02.2014-31.05.2014 (що охоплює період по 17.07.2014) відвантажено 7 710,02т нафтопродуктів, загалом 21 291,636 т дизельного палива, 4 603,655т бензину.

Відповідно до ст. 321 ЦК України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.

З цього випливає, що позивач не може бути обмежений у користуванні, володінні та розпорядженні нафтопродуктами, що належать йому на праві власності, а наявність форс-мажорних обставин, не є перешкодою для повернення майна чи відшкодування його вартості.

Відповідно до Додатку № 2 до договору № 372 від 27.11.2013 сторони передбачили, що вартість нафтопродуктів визначається на момент їх прийняття у відповідності з митною вартість, що заявлена при митному оформленні нафтопродукту.

Колегія суддів звертає увагу на те, що доказів відносно дійсної кількості нафтопродуктів, що перебувало у відповідача не надано, що свідчить про безпідставність вимог про стягнення вартості нафтопродуктів у сумі 221 176 093,60грн., оскільки позивач не надав актів звірки нафтопродуктів, документи щодо митного оформлення вантажу, тощо.

Відповідно до постанови Пленуму Верховного суду України № 6 від 23.03.2012р. «Про судове рішення» рішення є законним тоді, коли суд, виконавши всі вимоги процесуального законодавства і всебічно перевіривши всі обставини справи, вирішив спір у відповідності з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин. Обґрунтованим визнається рішення, в якому повно відображені обставини, що мають значення для даної справи, висновки суду про встановлені обставини і правові наслідки є вичерпними, відповідають дійсності і підтверджуються достовірними доказами, дослідженими в судовому засіданні.

Враховуючи викладене, апеляційний господарський суд не знаходить підстав для задоволення апеляційних скарг, а рішення господарського суду є обґрунтованим і таким, що відповідає чинному законодавству.

Керуючись ст. ст. 99, 101,103,105 ГПК України, Київський апеляційний господарський суд,

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу ТОВ "ВОГ Трейдинг" залишити без задоволення, рішення господарського суду м. Києва від 26.08.2015 року у справі № 910/7520/15 - без змін.

2. Матеріали справи повернути господарському суду м. Києва.

Постанова може бути оскаржена впродовж двадцяти днів до Вищого господарського суду України

Головуючий суддя В.В. Куксов

Судді С.А. Гончаров

Є.Ю. Шаптала