Виходячи з зазначених обставин, на підставі належних та допустимих доказів судом встановлено та не заперечується сторонами, що станом на 09 листопада 2010 року заборгованість ПАТ «АвтоКрАЗ» перед ТОВ «ВКП «Альфатекс» складала 6 062 580,00 доларів США.

Вказана обставина, підтверджується, зокрема, актом звірки взаємних розрахунків станом на 20 вересня 2010 року між ТОВ «ВКП «Альфатекс» та ПАТ «АвтоКрАЗ» від 09 листопада 2010 року.

Враховуючи вказані обставини, місцевий господарський суд дійшов правильного висновку про наявність заборгованості ПАТ «АвтоКрАЗ» перед ТОВ «Альфатекс» у сумі 6 062 580,00 доларів США.

Посилання відповідача на ту обставину, що кількість автомобілів КрАЗ, які підлягали поставці за умовами договору, змінювалась в залежності від додаткових угод, що укладались між сторонами договору, та з урахуванням всіх додаткових угод до вказаного договору та той факт, що сторони погодили кінцевий обєм автомобілів КрАЗ, що підлягали поставці, у кількості 847 одиниць суд оцінює виходячи з наступного.

13 березня 2012 року до Єдиного державного реєстру юридичних осіб було внесено запис про припинення діяльності ТОВ «ВКП «Альфатекс» на підставі п. 2 ст. 21.1 Федерального закону Про державну реєстрацію юридичних осіб та індивідуальних підприємців від 08 серпня 2001 року., що підтверджується випискою з Єдиного державного реєстру юридичних осіб від 06 серпня 2015 року.

Відповідно до ч. 1 ст. 21.1 Федерального закону «Про державну реєстрацію юридичних осіб та індивідуальних підприємців» юридичну особу може бути виключено з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, як таку, що фактично припинила свою підприємницьку діяльність за рішенням реєструючого органу в порядку, передбаченому діючим федеральним законодавством у разі, якщо юридична особа на протязі дванадцяти місяців не надавала документів звітності, передбачених законодавством Російської федерації про податки та збори і не здійснювала операцій хоча б по одному банківському рахунку.

Згідно з п. 2 ст. 21.1 Федерального закону «Про державну реєстрацію юридичних осіб та індивідуальних підприємців» за наявності одночасно всіх вказаних в п. 1 ознак недіючої юридичної особи реєструючий орган приймає рішення про майбутнє виключення юридичної особи з Єдиного державного реєстру юридичних осіб.

Як вбачається з виписки з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, виключення ТОВ «ВКП «Альфатекс» з Єдиного державного реєстру юридичних осіб було здійснено на підставі довідки про відсутність на протязі останніх дванадцяти місяців руху коштів на банківських рахунках або відсутність у юридичної особи відкритих банківських рахунків від 14 листопада 2011 року та довідки про неподання юридичною особою на протязі дванадцяти останніх місяців документів звітності від 14 листопада 2011 року.

Враховуючи обставини, викладені вище та на підставі матеріалів справи, колегія суддів приходить до висновку, що в період з листопада 2010 року і до моменту внесення запису про припинення ТОВ «ВКП «Альфатекс», останнє не здійснювало господарської діяльності.

Як вбачається з матеріалів справи, в період з листопада 2010 року по січень 2012 року ПАТ «АвтоКрАЗ» та ТОВ «ВКП «Альфатекс» підписало ряд додаткових угод, відповідно до яких було здійснено поставку товару на виконання умов договору.

Відповідно до ч. 1 ст. 527 ЦК України боржник зобов'язаний виконати свій обов'язок, а кредитор - прийняти виконання особисто, якщо інше не встановлено договором або законом, не випливає із суті зобов'язання чи звичаїв ділового обороту.

Виходячи з матеріалів, наявних у справі стороною договору на підставі якого між сторонами виникла правовідносини є ТОВ «ВКП «Альфатекс», яке має основний реєстраційний номер 1027739560750.

Як вбачається з виписки з Єдиного державного реєстру юридичних осіб ТОВ «ВКП Альфатекс» реєстраційний номер 1027739560750, до введення в дію Федерального закону «Про державну реєстрацію юридичних осіб та індивідуальних підприємців» та формування Єдиного державного реєстру юридичних осіб, при реєстрації було присвоєно реєстраційний номер 727169.

В свою чергу додаткові угоди до договору у період з листопада 2010 року по січень 2011 року підписано ТОВ «ВКП «Альфатекс», яке, відповідно до інформації, вказаної на печатці, якою скріплено додаткові угоди, має реєстраційний номер 721769.

Відповідно до ч. 1 ст. 33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Відповідачем, незважаючи той факт, що судом було наголошено на необхідності подання доказів, які б свідчили про виконання зобовязання належному кредитору, зокрема доказів на підтвердження належності печатки, якою скріплено спірні додаткові угоди, ТОВ «ВКП «Альфатекс», яке є стороною договору, не надано жодного доказу, який би спростував факт виконання зобовязання субєкту господарювання, який не являвся стороною договору.

Вказані обставини свідчать про те, що підписання додаткових угод до договору та прийняття товару на їх виконання здійснювалося юридичною особою, яка є відмінною від сторони договору, адже має інший реєстраційний номер.

Посилання відповідача на той факт, що додатковою угодою №203 від 02.11.2011 до договору сторонами було погоджено кінцевий обєм поставки автомобілів у кількості 847 одиниць, яким підтверджується належне виконання з боку відповідача умов договору суд оцінює виходячи з наступного.

Відповідно до ч. 1 ст. 188 ГК України зміна та розірвання господарських договорів в односторонньому порядку не допускаються, якщо інше не передбачено законом або договором.

Згідно з ч. 1 ст. 654 ЦК України зміна або розірвання договору вчиняється в такій самій формі, що й договір, що змінюється або розривається, якщо інше не встановлено договором або законом чи не випливає із звичаїв ділового обороту.

Оскільки на підставі належних та допустимих доказів встановлено, додаткові угоди, підписані в період з листопада 2010 року по січень 2012 року, зокрема додаткова угода №203 до договору від 02.11.2010 року, було підписано неналежною стороною, виходячи з положень чинного законодавства України, зобовязання за договором не можна вважати такими, що змінені, а отже вони діють у обсязі, наявному на момент укладення договору та належним чином підписаних додаткових угод.

Враховуючи вказане, місцевий господарський суд правильно встановив сутність правовідносин, що виникли між сторонами щодо виконання договору та зробив вірний висновок щодо обставин справи з приводу стягнення з ПАТ «АвтоКрАЗ» заборгованості у сумі 6 062 580,00 доларів США.

Крім того, щодо застосування до правовідносин, які склалися між позивачем та відповідачем положень ст. 1212 ЦК України, колегія суддів вважає за необхідне зазначити, що вказана стаття регулює випадки набуття майна або його збереження без достатніх правових підстав.

Предметом регулювання інституту безпідставного отримання чи збереження майна є відносини, які виникають у зв'язку з безпідставним отриманням чи збереженням майна i які не врегульовані спеціальними інститутами цивільного права.

Зобов'язання з безпідставного набуття, збереження майна виникають за наявності трьох умов:

а) набуття або збереження майна,

б) набуття або збереження за рахунок iншої особи,

в) вiдсутнiсть правової підстави для набуття або збереження майна (відсутність положень закону, адмiнiстративного акта, правочинну або інших підстав, передбачених статтею 11 ЦК України).

Обєктивними умовами виникнення зобов'язань iз набуття, збереження майна без достатньої правової підстави виступають:

1) набуття або збереження майна однiєю особою (набувачем) за рахунок iншої (потерпілого);

2) шкода у вигляді зменшення або незбiльшення майна у iншої особи (потерпілого);

3) обумовленість збільшення або збереження майна на стороні набувача шляхом зменшення або вiдсутностi збільшення на стороні потерпілого;

4) вiдсутнiсть правової підстави для вказаної зміни майнового стану цих осіб.

За змістом ч. 1 ст. 1212 ЦК України безпідставно набутим майном є майно, набуте особою або збережене нею у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави.

Вiдповiдно до частини першої, пункту 1 частини другої статті 11, частин першої та другої статті 509 ЦК України цивiльнi права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогiєю породжують цивiльнi права та обов'язки. До підстав виникнення цивільних прав та обовязків, зокрема, належать договори та iншi правочини. Зобов'язанням є правовiдношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися вiд певної дiї, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Зобов'язання повинно виконуватися належним чином вiдповiдно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших aктiв цивільного законодавства, а за вiдсутноcтi таких умов та вимог цього Кодексу, інших aктiв цивільного законодавства - вiдповiдно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Згідно із частиною першою статті 177 ЦК України обєктами цивільних прав є, зокрема, речі, у тому числі гроші.

Під вiдсутнiстю правової підстави розуміється такий перехід майна від однієї особи до іншої, який або не ґрунтується на прямій вказiвцi закону, або суперечить меті правовiдношення i його юридичному змісту. Тобто вiдсутнiсть правової підстави означає, що набувач збагатився за рахунок потерпілого поза підставою, передбаченою законом, іншими правовими актами чи правочином.

Майно не може вважатися набутим чи збереженим без достатніх правових підстав, якщо це відбулося в не заборонений цивільним законодавством спосіб з метою забезпечення породження учасниками відповідних правовідносин у майбутньому певних цивільних прав та обовязків. Зокрема, унаслідок тих чи інших юридичних фактів, правомірних дій, які прямо передбачені ч. 2 ст. 11 Цивільного кодексу України.

Загальна умова ч. 1 ст. 1212 Цивільного кодексу України звужує застосування інституту безпідставного збагачення у зобов'язальних (договірних) відносинах, або отримане однією зі сторін у зобовязанні підлягає поверненню іншій стороні на підставі ст. 1212 Цивільного кодексу України тільки за наявності ознаки безпідставності такого виконання.

Якщо ж зобов'язання не припиняється з підстав, передбачених статтями 11, 600, 601, 604 - 607, 609 ЦК України, до моменту його виконання, таке виконання має правові підстави (підстави, за яких виникло це зобов'язання). Набуття однією зі сторін зобов'язання майна за рахунок іншої сторони в порядку виконання договірного зобов'язання не є безпідставним.

Тобто у разі, коли поведінка набувача, потерпілого, інших осіб або подія утворюють правову підставу для набуття (збереження) майна, ст. 1212 Цивільного кодексу України може бути застосована тільки після того, як така правова підстава в установленому порядку скасована, визнана недійсною, змінена, припинена або була відсутня взагалі.

Вказана позиція узгоджується з правовим висновком, Верховного суду України, викладеним у постанові Верховного Суду України від 02 жовтня 2013 року по справі №6-88цс13 та постанові Верховного суду України від 24 вересня 2014 року по справі №6-122цс13 відповідно до якого у разі виникнення спору стосовно набуття майна або його збереження без достатніх правових підстав договірний характер спірних правовідносин виключає можливість застосування до них судом положень частини першої статті 1212 ЦК України, у тому числі й щодо зобов'язання повернути майно позивачу.

Як вбачається з матеріалів справи та підтверджено доказами, заборгованість ПАТ «АвтоКрАЗ» перед ТОВ «Альфатекс» виникла на підставі договору від 14.05.2005 року у 2010 році.

Відповідно до ч. 1 ст. 631 ЦКУ строк, протягом якого сторони можуть здійснювати свої права та обовязки за договором, є строком дії договору.

Договір, як вказує ч. 2 ст. 631 ЦКУ набирає чинності з моменту його підписання, а зобовязання сторін, згідно з ч. 2 ст. 653 ЦКУ, припиняються у разі розірвання договору.

Договір, на підставі якого виникли правовідносини між сторонами, укладено 14.05.2005 року та, враховуючи обставини, встановлені під час судового розгляду справи, не розірвано на момент винесення рішення місцевим господарським судом.

З огляду на вказане, станом на момент винесення спірного рішення, ПАТ «АвтоКрАЗ» мало заборгованість перед ТОВ «Альфатекс» щодо повернення попередньої оплати, що виникла на підставі договору, який є чинним та слугував правовою підставою для перерахування коштів, стягнення яких вимагає ТОВ «Альфатекс».

З приводу посилання відповідача на постанову Верховного Суду України від 25.03.2015 року, як на обставину, яка підтверджує позадоговірний характер відносин між сторонами, колегя суддів звертає увагу, що згідно з положеннями ч. 1 ст. 111-28 ГПК України суд має право відступити від правової позиції, викладеної у висновках Верховного Суду України, з одночасним наведенням відповідних мотивів.

Відтак, у ТОВ «Альфатекс» існувало право на звернення до суду за захистом свого порушеного права, а у місцевого господарського суду були підстави з перегляду рішення суду за нововиявленими обставинами, які він у відповідності до норм чинного законодавства і реалізував.

Що стосується позовних вимог про стягнення пені, то колегія суддів зазначає наступне.

За приписами ст. 610, ст. 611 Цивільного кодексу України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання), а у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.

Згідно з ч. 1 ст. 548 Цивільного кодексу України виконання зобов'язання (основного зобов'язання) забезпечується, якщо це встановлено договором або законом. Одним із видів забезпечення виконання зобов'язань відповідно ст. 546 Цивільного кодексу України та ст. 199 Господарського кодексу України, є неустойка (штраф, пеня), розмір якої визначається відповідно до умов договору, що не суперечать чинному законодавству України. Пункт 3 статті 549 Цивільного кодексу України визначає, що пенею є неустойка, яка обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання. Якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства (частина 2 статті 551 Цивільного кодексу України). Відповідно до частини 1 статті 230 Господарського кодексу України, штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання. Відповідно до частини 4 статті 231 Господарського кодексу України, у разі, якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором. Необхідною умовою виникнення права на неустойку є визначення у законі чи у договорі управненої та зобов'язаної сторони, вид правопорушення за який вона стягується і конкретний її розмір.

Крім того, оскільки у Договорі № 1065Ри його сторони не погодили конкретний розмір неустойки у разі порушення продавцем строків повернення попередньої оплати, іншими актами цивільного законодавства конкретний розмір санкцій за вчинення зазначеного цивільного правопорушення не встановлено, підстави для задоволення позовних вимог в частині стягнення з відповідача 861 882 доларів США 54 центи (еквівалент 6 886 441,49 грн.) пені за несвоєчасне виконання грошового зобов'язання відсутні.

Відповідно до п. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

За змістом статей 524, 533 - 535, 625 Цивільного кодексу України грошовим зобовязанням є виражене в грошових одиницях (національній валюті України чи в грошовому еквіваленті в іноземній валюті) зобов'язання сплатити гроші на користь іншої сторони, яка, відповідно, має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Грошовим слід вважати будь-яке зобов'язання, що складається в тому числі з правовідношення, в якому праву кредитора вимагати від боржника виконання певних дій кореспондує обов'язок боржника сплатити гроші на користь кредитора. Зокрема, грошовим зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона зобов'язана оплатити поставлену продукцію, виконану роботу чи надану послугу в грошах, а друга сторона вправі вимагати від першої відповідної оплати, тобто в якому передбачено передачу грошей як предмета договору або сплату їх як ціни договору .

А тому, оскільки стягнення з відповідача як постачальника суми попередньої оплати, перерахованої за Договором поставки, виражене у грошовій формі, то на нього можуть нараховуватися інфляційні та 3% річних.

Результат перегляду рішення за нововиявленими обставинами повинен випливати з оцінки доказів, зібраних у справі, і встановлення господарським судом на основі цієї оцінки наявності або відсутності нововиявлених обставин, визначення їх істотності для правильного вирішення спору або розгляду справи про банкрутство. Господарський суд вправі змінити або скасувати судове рішення за нововиявленими обставинами за умови, що ці обставини суттєво впливають на юридичну оцінку обставин, здійснену судом у судовому рішенні, що переглядається.

Відповідно до п. 3 ч. 5 ст. 114 ГПК України за результатами перегляду судового рішення приймаються, зокрема, ухвала - у разі зміни чи скасування ухвали або залишення рішення, ухвали, постанови без змін.