УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

17 грудня 2015 року

м. Київ

Колегія суддів судової палати у цивільних справах

Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних

і кримінальних справ у складі:

СитнікО .М., Завгородньої І.М., Іваненко Ю.Г.,

розглянувши в попередньому судовому засіданні справу за позовом Виконавчого комітету Івано-Франківської міської ради до ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_8, треті особи: Орган опіки та піклування Виконавчого комітету Івано-Франківської міської ради, Прокуратура м. Івано-Франківська, про виселення, за касаційною скаргою Виконавчого комітету Івано-Франківської міської ради на рішення Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області від 07 липня 2015 року та ухвали апеляційного суду Івано-Франківської області від 01 вересня 2015 року,

в с т а н о в и л а:

У травні 2011 року Виконавчий комітет Івано-Франківської міської ради звернувся до суду з позовом, у якому зазначав, що відповідачам було надано соціальне житло - квартиру АДРЕСА_1. У зв'язку з тим, що відповідачі не уклали договору найму житла, просив виселити їх із соціального житла без надання іншого житлового приміщення, оскільки до надання спірної квартири відповідачі користувалися кімнатою у гуртожитку.

Рішенням Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області від 07 липня 2015 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду Івано-Франківської області від 01 вересня 2015 року, у задоволенні позову відмовлено.

У касаційній скарзі Виконавчий комітет Івано-Франківської міської ради, посилаючись на порушення судами норм матеріального та процесуального права, просить скасувати рішення суду першої інстанції, ухвалу суду апеляційної інстанції та ухвалити нове рішення, яким позов задовольнити.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ вважає, що касаційна скарга не може бути задоволена з огляду на наступне.

Згідно з ч. 2 ст. 324 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до вимог ст. 335 ЦПК України під час розгляду справи у касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Із матеріалів справи вбачається, що рішенням Виконавчого комітету Івано-Франківської міської ради від 25 січня 2011 року № 31 «Про внесення змін до деяких рішень Виконавчого комітету Івано-Франківської міської ради», у зв'язку з тим, що ОСОБА_4 не уклала договір найму соціального житла на однокімнатну квартиру АДРЕСА_1, визнано таким, що втратив чинність п. 13.1 рішення Виконавчого комітету Івано-Франківської міської ради від 16 червня 2009 року № 296 (а. с. 5).

Із витягу з протоколу від 11 січня 2011 року № 1 засідання громадської комісії з житлових питань вбачається, що 16 червня 2009 року виконавчим комітетом міської ради прийнято рішення за № 296, згідно з яким ОСОБА_4, як виняток, до підходу черги на отримання повнометражного житла, надано однокімнатну квартиру АДРЕСА_1 як житло соціального призначення (без права на приватизацію) на сім'ю у складі 4 осіб (вона, доньки - ОСОБА_7, ОСОБА_6, ОСОБА_5). На підставі рішення Івано-Франківської міської ради від 22 вересня 2009 року ця квартира була зарахована до житлового фонду соціального призначення (а. с. 6).

Згідно з актом ЖЕО № 3 від 20 січня 2011 року зареєстровані у кімнаті АДРЕСА_2 ОСОБА_4, ОСОБА_7, ОСОБА_6, ОСОБА_5 у зазначеному житловому приміщенні не проживають (а. с. 9).

Згідно з актом перевірки житлових умов від 15 вересня 2014 року у квартирі АДРЕСА_1 проживають ОСОБА_9, ОСОБА_10, ОСОБА_11, ОСОБА_12, ОСОБА_8 (а. с. 157).

Відповідно до матеріалів справи ОСОБА_4 є одинокою матір'ю та має на утриманні чотирьох дітей: ОСОБА_7, ІНФОРМАЦІЯ_1, ОСОБА_6, ІНФОРМАЦІЯ_2, ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_3, ОСОБА_8, ІНФОРМАЦІЯ_4 (а. с. 68− 155).

Із пояснень ОСОБА_4, наданих у суді першої інстанції вбачається, що вона та її неповнолітні діти проживають у спірному житлі, виселилися із попереднього житла у гуртожитку, але не знялися із реєстрації у попередньому житлі і не зареєструвались у новому у зв'язку із наявністю заборгованості з оплати житлово-комунальних послуг у гуртожитку та відсутності грошових коштів на її оплату. Згоди на зняття з реєстрації у кімнаті гуртожитку її дітей орган опіки та піклування не надав. Укладенню договору найму спірного житлового приміщення позивач не сприяв.

Відповідно до вимог ч. ч. 1− ст. 20 Закону України «Про житловий фонд соціального призначення» підставою для заселення житла із житлового фонду соціального призначення є договір найму соціального житла.

Договір найму соціального житла − угода, оформлена в письмовій формі, за якою одна сторона − власник житла (наймодавець) передає або зобов'язується передати другій стороні (наймачеві) житло для проживання в ньому на певний строк.

Договір найму соціального житла укладається між органом місцевого самоврядування або уповноваженим ним органом і наймачем або уповноваженою ним особою.

Відповідно до п. 8 Порядку надання соціального житла, а також урахування площі житла, що перебуває у власності громадянина, якому надається квартира або садибний (одноквартирний) житловий будинок з житлового фонду соціального призначення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 23 липня 2008 року № 682, орган місцевого самоврядування у разі прийняття рішення про надання громадянинові соціального житла вручає (надсилає) йому не пізніше ніж протягом семи робочих днів повідомлення із зазначенням дати прийняття і номера такого рішення разом із запрошенням укласти договір найму соціального житла. У повідомленні зазначаються: найменування та адреса юридичної особи, що виступає наймодавцем у договорі найму, і режим її роботи; прізвище, ім'я, по батькові та контактні телефонні номери посадових осіб наймодавця, уповноважених здійснювати зв'язок з наймачами; строк, протягом якого повинен бути укладений договір найму.

Позивачем не доведено, що таке повідомлення направлялося відповідачам після прийняття рішення про надання житла соціального призначення органом місцевого самоврядування.

Звертаючись до суду з позовом, Виконавчий комітет Івано-Франківської міської ради посилався на вимоги ч. 1 ст. 109, ч. 3 ст. 116 ЖК України.

Згідно з ч. 3 ст. 116 ЖК України осіб, які самоправно зайняли житлове приміщення, виселяють без надання їм іншого житлового приміщення.

Відповідно до ч. 1 ст. 109 ЖК України виселення із займаного житлового приміщення допускається з підстав, установлених законом.

За змістом статті 27 Закону України «Про житловий фонд соціального призначення» примусове виселення наймача соціального житла без надання іншого житла здійснюється виключно за рішенням суду. Підставами для розірвання договору найму соціального житла та виселення із соціального житла без надання іншого житла є: 1) надання наймачу або придбання ним іншого жилого приміщення; 2) підвищення доходів наймача до рівня, який дозволяє укласти договір найму іншого жилого приміщення, що не належить до житлового фонду соціального призначення; 3) подання наймачем недостовірних даних щодо середньомісячного сукупного доходу за попередній рік, приховування реальних доходів; 4) систематичне порушення правил користування жилими приміщеннями; 5) порушення умов договору найму соціального житла після застосування до наймача заходу впливу, визначеного пунктом 1 частини першої статті 26 цього Закону, та переселення наймача до іншого соціального житла відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 26 цього Закону; 6) інші підстави, встановлені законом. Таких підстав позивач не зазначив.

Відповідно до ст. 47 Конституції України кожен має право на житло.

Ніхто не може бути виселений із займаного жилого приміщення або обмежений у праві користування жилим приміщенням інакше як з підстав і в порядку, передбачених законом. Житлові права охороняються законом, за винятком випадків, коли вони здійснюються в суперечності з призначенням цих прав чи з порушенням прав інших громадян або прав державних і громадських організацій (ч. ч. 4, 5 ст. 9 ЖК України).

Крім того, як зазначено у п. 5 Рішення Конституційного Суду України від 16 квітня 2009 року №7-рп/2009, органи місцевого самоврядування є відповідальними за свою діяльність перед юридичними і фізичними особами (стаття 74 Закону). Таким чином, органи місцевого самоврядування не можуть скасовувати свої попередні рішення, вносити до них зміни, якщо відповідно до приписів цих рішень виникли правовідносини, пов'язані з реалізацією певних суб'єктивних прав та охоронюваних законом інтересів, і суб'єкти цих правовідносин заперечують проти їх зміни чи припинення. Це є «гарантією стабільності суспільних відносин» між органами місцевого самоврядування і громадянами, породжуючи у громадян впевненість у тому, що їхнє існуюче становище не буде погіршене прийняттям більш пізнього рішення, що узгоджується з правовою позицією, викладеною в абзаці другому пункту 5 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 13 травня 1997 року № 1-зп у справі щодо несумісності депутатського мандата. Ненормативні правові акти органу місцевого самоврядування є актами одноразового застосування, вичерпують свою дію фактом їхнього виконання, тому вони не можуть бути скасовані чи змінені органом місцевого самоврядування після їх виконання.

Суди обґрунтовано відмовили у позові, оскільки підстав для виселення відповідачів без надання їм іншого житла, встановлених у ст. 116 ЖК України позивачем не доведено, як і підстав, передбачених у ст. 27 Закону України «Про житловий фонд соціального призначення». Відповідно до рішень Європейського Суду з прав людини втрата житла є найбільш крайньою формою втручання у право на повагу до житла, а в усіх діях щодо дітей першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини (ст. 27 Конвенції ООН про права дитини).

Доводи касаційної скарги на правильність висновків судів не впливають та їх не спростовують.

Згідно ст. 337 ЦПК України суд касаційної інстанції відхиляє касаційну скаргу, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Судами першої та апеляційної інстанцій при розгляді справи дотримано вимоги закону, у зв'язку з чим колегія суддів вважає за необхідне касаційну скаргу відхилити, а судові рішення залишити без змін.

Керуючись статтями 332, 336, 337 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ

у х в а л и л а:

Касаційну скаргу Виконавчого комітету Івано-Франківської міської ради відхилити.

Рішення Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області від 07 липня 2015 року та ухвали апеляційного суду Івано-Франківської області від 01 вересня 2015 року залишити без змін.

Ухвала оскарженню не підлягає.

Колегія суддів:

Ситнік О.М., ЗавгородняІ.М. , Іваненко Ю.Г.