Справа №2/205/2416/15

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

25 вересня 2015 року м. Дніпропетровськ

Ленінський районний суд м. Дніпропетровська в складі:

головуючої судді Шавули В.С.

при секретарі Перцевій М.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання права спільної сумісної власності подружжя, визнання права власності на частину домоволодіння та встановлення порядку користування домоволодінням, ?

В С Т А Н О В И В :

Позивачка 21 липня 2015 року звернулась до Ленінського районного суду м. Дніпропетровська із позовом до ОСОБА_2 про визнання права спільної сумісної власності подружжя, визнання права власності на частину домоволодіння та встановлення порядку користування домоволодінням (а.с.2-3).

В обґрунтування позовних вимог зазначила, що перебуває у зареєстрованому шлюбі із відповідачем з 03 серпня 2007 року. На теперішній час шлюбні відносини між сторонами фактично припинені. Від даного шлюбу сторони мають малолітню дитину – ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1. Також, від попереднього шлюбу позивачка має неповнолітнього сина – ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_2.

За час шлюбу сторонами на підставі договору купівлі-продажу від 30.10.2007 року було придбано домоволодіння №50 по пр. Ревіна у м. Дніпропетровську, титульним власником якого є ОСОБА_2 Дане домоволодіння складається з: А-1 - житлового будинку, житловою площею 29,5 кв.м., загальною площею 78,4 кв.м., Б-погреба, В-вбиральні, Д – сараю (тимчасовий), 1-4,1 – споруди. Земельна ділянка не приватизована.

У зв'язку із тим, що відповідач не визнає право позивачки на 1/2 частину спірного домоволодіння тим самим порушує її права, у зв'язку із чим, позивачка вимушена була звернутися до суду із даним позовом, в якому просить суд, визнати житловий будинок №50 по пр. Ревіна у м. Дніпропетровську об’єктом спільної сумісної власності ОСОБА_1 та ОСОБА_2; визнати за нею право власності на 1/2 частину домоволодіння №50 по пр. Ревіна у м. Дніпропетровську; встановити порядок користування будинком №50 по пр. Ревіна у м. Дніпропетровську виділивши у користування ОСОБА_1 жилу кімнату площею 19,8 кв.м. на першому поверсі будинку, у підвалі виділити кухню площею 10,1 кв.м. та кладову площею 1,8 кв.м., а ОСОБА_2 виділити жилу кімнату площею 9,7 кв.м. на першому поверсі будинку, у підвалі виділити сарай площею 20,6 кв.м. та кладову площею 0,9 кв.м., інші приміщення та споруди залишити у спільному користуванні.

Позивачка в судове засідання не з’явилась. Про день, час та місце судового засідання повідомлялась у встановленому законом порядку. До суду надала письмову заяву, в якій просила суд розглядати справу без своєї присутності. Позовні вимоги підтримала у повному обсязі (а.с.75).

Відповідач в судове засідання не з’явився. Про день, час та місце розгляду справи повідомлявся належним чином. До суду надав письмову заяву, в якій просить справу розглядати без своєї присутності. Позовні вимоги визнав частково: не заперечує проти визнання права власності за позивачкою на 1/4 частину спірного домоволодіння (а.с.74).

Відповідно до ч.2 ст. 197 ЦПК України, у разі неявки в судове засідання всіх осіб, які беруть участь у справі, чи в разі якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється судом за відсутності осіб, які беруть участь у справі, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного запису не здійснюється.

Вибір громадянами способу захисту своїх прав і свобод від порушень та протиправних посягань гарантовано ч.4 ст. 55, ст. 124 Конституції України, відповідно до якої кожен має право будь-якими не забороненими законом засобами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань та закріплено статтями 7, 12 Загальної декларації про права людини, ст. 13 Конвенції про захист прав і основних свобод людини, що згідно зі статтею 9 Конституції України є складовою національного законодавства.

При вирішенні спору щодо спірних правовідносин суд застосовує положення Конституції України, законів України, практику Верховного Суду України.

Відповідно до ст. 10 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

За ст. 11 ЦПК України, суд розглядає цивільні справи не інакше за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до ЦПК України, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.

Згідно ст. 59 ЦПК України, обставини справи, які законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Вибір громадянами способу захисту своїх прав і свобод від порушень та протиправних посягань гарантовано ч.4 ст. 55, ст. 124 Конституції України, відповідно до якої кожен має право будь-якими не забороненими законом засобами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань та закріплено статтями 7, 12 Загальної декларації про права людини, ст.13 Конвенції про захист прав і основних свобод людини, що згідно зі статтею 9 Конституції України є складовою національного законодавства.

Суд, дослідивши надані по справі докази, вважає, що позовні вимоги підлягають частковому задоволенню з наступних підстав.

В ході судового розгляду справи встановлено, що 03 серпня 2007 року Ленінським відділом реєстрації актів цивільного стану Дніпропетровського міського управління юстиції Дніпропетровської області, між сторонами було укладено шлюб, про що зроблено відповідний актовий запис №505 (а.с.6). Від даного шлюбу сторони мають малолітню дитину – ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1 (а.с.4). Також, від попереднього шлюбу позивачка має сина – ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_2 (а.с.5).

На підставі договору купівлі-продажу від 30 жовтня 2007 року ОСОБА_2 придбав домоволодіння №50 по пров. Ревіна у м. Дніпропетровську, яке складається із: А-1 - житлового будинку, житловою площею 29,5 кв.м., загальною площею 78,4 кв.м., Б-погреба, В-вбиральні, Д – сараю (тимчасовий), 1-4,1 – споруди (а.с.7).

Право власності на вищевказане домоволодіння належним чином зареєстровано в КП «Дніпропетровське міжміське бюро технічної інвентаризації» за ОСОБА_2 (а.с.8).

Згідно довідки про склад сім’ї від 10.06.2015 року за адресою: м. Дніпропетровськ, пров. Ревіна, буд.50, проживають ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1, та ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_2 (а.с.20).

У відповідності до п.22 постанови Пленуму Верховного суду України №11 від 21.12.2007 року "Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя": поділ спільного майна подружжя здійснюється за правилами, встановленими статтями 69-72 СК України та ст. 372 ЦК України.

Згідно зі ст.. 60 Сімейного кодексу України, майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя.

Відповідно до ст..368 ЦК України, спільна власність двох або більше осіб без визначення часток кожного з них у праві власності є спільною сумісною власністю. Суб'єктами права спільної сумісної власності можуть бути фізичні особи, юридичні особи, а також держава, територіальні громади, якщо інше не встановлено законом.

Майно, набуте подружжям за час шлюбу, є їхньою спільною сумісною власністю, якщо інше не встановлено договором або законом.

Майно, набуте в результаті спільної праці та за спільні грошові кошти членів сім'ї, є їхньою спільною сумісною власністю, якщо інше не встановлено договором, укладеним у письмовій формі.

За ст.. 61 Сімейного кодексу України, об'єктом права спільної сумісної власності подружжя може бути будь-яке майно, за винятком виключеного з цивільного обороту.

Відповідно до п.23 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про практику застосування судами законодавства при розгляду справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя» №11 від 21.12.2007 року, вирішуючи спори між подружжям про майно, необхідно встановлювати обсяг спільно нажитого майна, наявного на час припинення спільного ведення господарства, з'ясовувати джерело і час його придбання. Спільною сумісною власністю подружжя, що підлягає поділу (статті 60, 69 СК, ч. 3 ст. 368 ЦК), відповідно до частин 2, 3 ст. 325 ЦК можуть бути будь-які види майна, за винятком тих, які згідно із законом не можуть їм належати (виключені з цивільного обороту), незалежно від того, на ім'я кого з подружжя вони були придбані чи внесені грошовими коштами, якщо інше не встановлено шлюбним договором чи законом. Спільною сумісною власністю подружжя, зокрема, можуть бути: квартири, жилі й садові будинки; земельні ділянки та насадження на них, продуктивна і робоча худоба, засоби виробництва, транспортні засоби; грошові кошти, акції та інші цінні папери, паєнакопичення

в житлово-будівельному, дачно-будівельному, гаражно-будівельному кооперативі; грошові суми та майно, належні подружжю за іншими зобов'язальними правовідносинами, тощо. Майно, яке належало одному з подружжя, може бути віднесено до спільної сумісної власності укладеною при реєстрації шлюбу угодою (шлюбним договором) або визнано такою власністю судом з тих підстав, що за час шлюбу його цінність істотно збільшилася внаслідок трудових або грошових затрат другого з подружжя чи їх обох.

Згідно зі ст. 370 ЦК України, у разі виділу частки із майна, що є у спільній сумісній власності, вважається, що частки кожного із співвласників у праві спільної сумісної власності є рівними, якщо інше не встановлено домовленістю між ними, законом або рішенням суду.

Відповідно до ст. 372 ЦК України, майно, що є у спільній сумісній власності, може бути

поділене між співвласниками за домовленістю між ними. У разі поділу майна, що є у спільній сумісній власності, вважається, що частки співвласників у праві спільної сумісної власності є рівними, якщо інше не встановлено домовленістю між ними або законом.

Отже , враховуючи вищевикладене, суд вважає повністю законними, доведеними та обґрунтованими вимоги позивачки щодо визнання права спільної сумісної власності подружжя домоволодіння №50 по пров. Ревіна у м. Дніпропетровську та визнання права власності за нею на 1/2 частину даного домоволодіння.

Щодо вимог про встановлення порядку користування спірним домоволодінням, суд виходить з наступного.

Статтею 41 Конституції України та ст. 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод закріплено принцип непорушності права приватної власності, який означає право особи на безперешкодне користування своїм майном та закріплює право власника володіти, користуватися та розпоряджатися належним йому майном відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.

Відповідно до ч.1 ст. 319 ЦК України, власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд.

В силу ч.1 ст. 321 ЦК України, право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійснені.

Відповідно до ч.1,2 ст. 369 ЦК України, співвласники майна, що є у спільній сумісній власності, володіють і користуються ним спільно, якщо інше не встановлено домовленістю між ними. Розпорядження майном, що є у спільній сумісній власності, здійснюється за згодою всіх співвласників. При цьому відповідно до ст. 391 ЦК України власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження своїм майном.

Аналіз наведених вище норм цивільного законодавства України дає підстави для висновку про те, що у разі будь-яких обмежень у здійсненні права користування та розпорядження своїм майном власник має право вимагати усунення відповідних перешкод, у тому числі шляхом звернення до суду за захистом свого майнового права, зокрема із позовом про поділ нерухомого майна у натурі.

Так, враховуючи вищевикладене, суд зауважує, що позивачка не позбавлена права звернутися до суду, відповідно до вимог ст..16 ЦК України, за захистом свого порушеного права у разі будь-яких обмежень у здійсненні права користування та розпорядження своїм майном вимагаючи усунення відповідних перешкод. Тому, суд приходить до виснову щодо передчасності заявленння вимог про встановлення порядку користування спірним домоволодінням, та відмовляє у їх задоволенні.

Таким чином, оцінюючи здобуті по справі докази за своїм внутрішнім переконанням щодо їх належності, допустимості, достовірності, а також достатності і взаємності зв’язку у сукупності, суд першої інстанції, розглядаючи даний спір в межах заявлених позовних вимог, вважає позовні вимоги обґрунтованими, доведеними та такими, що підлягають частковому задоволенню, внаслідок чого суд вважає, що слід визнати житловий будинок №50 по пров. Ревіна у м. Дніпропетровську об’єктом права спільної сумісної власності подружжя ОСОБА_1 та ОСОБА_2, а також, визнати за ОСОБА_1 право власності на 1/2 частину житлового будинку №50 по пров. Ревіна у м. Дніпропетровську.

Згідно зі ст. 88 ЦПК України стороні, на користь якої ухвалено рішення суд присуджує з другої сторони понесені нею і документально підтверджені судові витрати в повному обсязі, тому із відповідача на користь позивачки належить стягнути судовий збір в сумі 549,03 грн., а з позивачки на користь держави стягнути судовий збір за вимоги немайнового характеру в сумі 243,60 грн.

З урахуванням вищенаведеного, керуючись ст.9, ч.4 ст.55, ст.124 Конституції України, постановою Пленуму Верховного Суду України «Про практику застосування судами законодавства при розгляду справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя» №11 від 21.12.2007 року,ст..ст. 60-61, 69-72 Сімейного кодексу України, ст.ст. 10, 16, 368, 370, 372 ЦК України, ст.ст. 4, 6, 7, 10, 57 - 60, 88, 197, 209, 212, 213– 215, 218, 222 ЦПК України, суд –

В И Р І Ш И В :

Позовні вимоги ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання права спільної сумісної власності подружжя, визнання права власності на частину домоволодіння та встановлення порядку користування домоволодінням, – задовольнити частково.

Визнати житловий будинок №50 по пров. Ревіна у м. Дніпропетровську об’єктом права спільної сумісної власності подружжя ОСОБА_1 та ОСОБА_2.

Визнати за ОСОБА_1 право власності на 1/2 частину житлового будинку №50 по пров. Ревіна у м. Дніпропетровську.

В іншій частині позовних вимог – відмовити.

Стягнути із ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 судовий збір у сумі 549,03 грн. (п’ятсот сорок дев'ять грн.. 03 коп.).

Стягнути з ОСОБА_1 на користь держави судовий збір в сумі 243,60 грн. (двісті сорок три грн.. 60 коп.).

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом 10 днів з дня його проголошення. Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги, якщо скаргу про апеляційне оскарження не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.

Суддя В.С. Шавула