ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХЕРСОНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

73000, м. Херсон, вул. Горького, 18

тел. /0552/ 49-31-78

Веб сторінка : ks.arbitr.gov.ua/sud5024/

_________________________________________________________________________________________________________________________________________________________

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

10 грудня 2015 р. Справа № 923/1629/15

Господарський суд Херсонської області у складі судді Ярошенко В.П. при секретарі Бєловій О.С., розглянувши у відкритому судовому засіданні справу

за позовом державного підприємства "Миколаївський бронетанковий завод" м. Миколаїв

до товариства з обмеженою відповідальністю "М-СпецТранс" м. Херсон

третя особа на стороні позивача без самостійних вимог на предмет спору - державний концерн "Укроборонпром" м. Київ

про визнання договору недійсним

за участю заступника військового прокурора Херсонського гарнізону ОСОБА_1, посв. від 07.09.2015р.

та представників сторін:

від позивача - уповноважена особа ОСОБА_2, довір. від 30.09.2015р.

від відповідача - уповноважені особи ОСОБА_3, довір. від 05.09.2015р., ОСОБА_4, довір. від 08.12.2015р., директор ОСОБА_5, виписка з ЄДР

від третьої особи - уповноважена особа ОСОБА_6, довір. від 19. 06.2015р.

Державне підприємство "Миколаївський бронетанковий завод" (позивач) звернувся до суду з позовом до товариства з обмеженою відповідальністю "М-СпецТранс" (відповідач) про визнання недійсним договору поставки № 01-07/2015МБЗ від 17.07.2015р.

Ухвалою суду від 20.10.2015р. залучено до участі у справі в якості третьої особи на стороні позивача без самостійних вимог на предмет спору - державний концерн "Укроборонпром".

21.10.2015р. до суду надійшло повідомлення військового прокурора Херсонського гарнізону Південного регіону України про вступ до участі у справі відповідно до ст. 29 ГПК України.

29.09.2015р. відповідачем подано клопотання про витребування у позивача документи, якими було погоджено проект спірного договору, а також документацію, що виготовлялась з метою укладення договору.

19.10.2015 р. представник відповідача подав через канцелярію суду письмове клопотання про витребування доказів, а саме: документальне підтвердження порядку підготовки, погодження та підписання оспорюваного договору поставки № 01-07/2015МБЗ від 17.07.2015 р. структурними підрозділами позивача, положення про порядок укладання подібного виду договорів, посилаючись на ст. 38 ГПК України. Клопотання мотивовано тим, що відповідачу неможливо самостійно витребувати у позивача документальне підтвердження порядку підготовки, погодження та підписання оспорюванного договору.

Зазначені клопотання судом задоволено, ухвалою від 20.10.2015р. витребувано у позивача додаткові докази.

В судовому засіданні, 05.11.2015 р. відповідач подав письмове клопотання про залучення до справи додаткових документів, а саме: копії листа військової прокуратури Південного регіону Миколаївського гарнізону від 17.09.2015р. та копії листа Державного концерну "Укроборонпром" від 25.09.2015р., яке судом було задоволено.

В судовому засіданні, 30.11.2015 р. відповідач подав письмове клопотання про залучення до справи додаткових доказів, а саме: листа погодження структурними підрозділами позивача договору поставки від 17 липня 2015р. та копії протоколу про перемогу відповідача в аукціоні, яке судом було задоволено.

В судовому засіданні, 30.11.2015 р. відповідач подав письмове клопотання про витребування у позивача документального підтвердження укладення договору з філією представником компанії Iveco в Україні з доказами сплати за цим договором, яке судом відхилено, оскільки всупереч ст. 38 ГПК України в клопотанні не зазначено обставин, які може підтвердити дана інформація у справі.

В судовому засіданні, 30.11.2015 р. відповідач подав письмове клопотання про залишення позовної заяви без руху з метою уточнення позовних вимог, яке судом відхилено, оскільки Господарським процесуальним кодексом України не передбачено таких повноважень суду, як залишення позовної заяви без руху.

В судовому засіданні, 30.11.2015 р. відповідач подав письмове клопотання про зобов'язання позивача надати на наступне судове засідання оригінал договору поставки № 01-07/2015 МБЗ від 17 липня 2015р. з додатками, у тому числі з листом погодження, яке судом було задоволено ухвалою від 30.11.2015р. Оригінал спірного договору був оглянутий в засіданні суду 10.12.2015р.

В судовому засіданні, 10.12.2015 р. відповідач подав письмове клопотання про залучення доказів, а саме: диск з відеозаписом двигунів, що обумовлені в оспорюваному договорі. Крім того, в усному порядку просив переглянути диск в судовому засіданні. Суд залучив вказаний диск до матеріалів справи. Щодо клопотання про перегляд диску - відповідачу відмовлено, оскільки це не може надати інформації про обставини справи, які входять до предмету доказування.

Позивач позовні вимоги підтримав в повному обсязі, просить визнати недійсним договір, посилаючись на те, що він укладений з порушенням вимог діючого законодавства.

Відповідач в судовому засіданні та згідно до відзиву на позовну заяву позовні вимоги не визнає, мотивуючи відсутністю правових підстав для їх задоволення, позовну заяву вважає такою, що не відповідає фактичним обставинам справи, просить відмовити в задоволенні позову.

Прокурор підтримав позовні вимоги, надавши пояснення по справі.

Третя особа підтримала позовні вимоги, надавши пояснення по справі.

В судовому засіданні оголошено вступну та резолютивну частини судового рішення.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши учасників судового процесу, суд -

в с т а н о в и в:

17 липня 2015 р. між Державним підприємством "Миколаївський бронетанковий завод" (позивач) та Товариством з обмеженою відповідальністю "М-СпецТранс" (відповідач) укладено договір поставки №01-07/2015МБЗ (далі договір), за умовами якого (1.1. договору), відповідач зобов’язався поставити, а позивач – прийняти та оплатити двигуни "Iveco" (далі товар), які будуть встановлені позивачем на військову техніку та в подальшому передані ЗС України.

Відповідно до додатку №1, який є невід’ємною частиною договору відповідач зобов’язався поставити такий товар: двигун правий F4AE0481C*C111 №40ЕNTC21.00/00Р007 в комплекті з коробкою передачі і зчепленням, у кількості 8 шт., двигун лівий F4AE0481C*C111 №40ЕNTC21.00/00Р006 в комплекті з коробкою передачі і зчепленням, у кількості 8 шт. на загальну вартість 10158304 грн. 00 коп.

Відповідно до п.4.5 договору передплата здійснюється позивачем протягом 5-ти робочих днів з моменту виставлення рахунку-фактури відповідачем у розмірі 70% від вартості партії товару, що поставляється.

Згідно з п. 4.6. договору остаточний розрахунок в розмірі доплати 30% коштів за партію товару здійснюється протягом 5-ти робочих днів з моменту виставлення рахунку-фактури (платіжної вимоги) відповідачем та письмовим повідомленням про те, що товар буде поставлений позивачу в термін 5 робочих днів з моменту отримання доплати в розмірі 30% коштів на рахунок відповідача.

Відповідно до п.5.1. договору перша поставка товару в кількості 8 штук здійснюється протягом 30 робочих днів. Повна поставка товару здійснюється протягом 90 робочих днів. Відповідач має право здійснити поставку товару в інші строки винятково на підставі попередньої згоди з позивачем в письмовій формі.

З’ясувавши обставини справи, дослідивши докази на їх підтвердження та надавши їм правову оцінку, суд дійшов висновку, що позовні вимоги підлягають задоволенню, з огляду на наступне.

Загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину, визначені у статті 203 ЦК України, зокрема, зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має вчинятися у формі, встановленій законом; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Статтею 215 ЦК України закріплено, що підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. У випадках, встановлених цим Кодексом, нікчемний правочин може бути визнаний судом дійсним. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Пунктом 1 постанови Пленуму Верховного Суду України від 06.11.2009р. №9 "Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними" визначено, що при розгляді справ про визнання правочинів недійсними суди залежно від предмета і підстав позову повинні застосовувати норми матеріального права, якими регулюються відповідні відносини, та на підставі цих норм вирішувати справи.

Відповідно до п.2 постанови Пленуму Верховного Суду України від 06.11.2009р. №9 "Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними" судам необхідно враховувати, що згідно із статтями 4, 10 та 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити ЦК України, іншим законам України, які приймаються відповідно до Конституції України та ЦК України, міжнародним договорам, згода на обов'язковість яких надана Верховною ОСОБА_6 України, актам Президента України, постановам Кабінету Міністрів України, актам інших органів державної влади України, органів влади Автономної Республіки Крим у випадках і в межах, встановлених Конституцією України та законом, а також моральним засадам суспільства.

Зміст правочину не повинен суперечити положенням також інших, крім актів цивільного законодавства, нормативно-правових актів, прийнятих відповідно до Конституції України (ст.ст.1, 8 Конституції України).

Пунктом 2.1 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 29.05.2013р. №11 "Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними" роз'яснено, що правовідносини, пов'язані з визнанням правочинів (господарських договорів) недійсними, регулюються ЦК України, ГК України, Земельним кодексом України, Законами України "Про оренду землі", "Про приватизацію державного майна", "Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)", "Про іпотеку", "Про страхування", "Про банки і банківську діяльність", "Про передачу об'єктів права державної та комунальної власності" та іншими актами законодавства.

Правочин може бути визнаний недійсним з підстав, передбачених законом.

Загальні підстави і наслідки недійсності правочинів (господарських договорів) встановлені статтями 215, 216 ЦК України, статтями207, 208 ГК України. Правила, встановлені цими нормами, повинні застосовуватися господарськими судами в усіх випадках, коли правочин вчинений з порушенням загальних вимог частин першої - третьої, п'ятої статті 203 ЦК України і не підпадає під дію інших норм, які встановлюють підстави та наслідки недійсності правочинів, зокрема, статей 228, 229, 230, 232, 234, 235, 1057 1 ЦК України, абзацу другого частини шостої статті 29 Закону України "Про приватизацію державного майна", частини другої статті 20 Закону України "Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)", частини другої статті 15 Закону України "Про оренду землі", статті 12 Закону України "Про іпотеку", частини другої статті 29 Закону України "Про страхування", статті 78 Закону України "Про банки і банківську діяльність", статті 7 1 Закону України "Про передачу об'єктів права державної та комунальної власності"тощо.

Отже, вирішуючи спори про визнання правочинів (господарських договорів) недійсними, господарський суд повинен встановити наявність фактичних обставин, з якими закон пов'язує визнання таких правочинів (господарських договорів) недійсними на момент їх вчинення (укладення) і настання відповідних наслідків, та в разі задоволення позовних вимог зазначати в судовому рішенні, в чому конкретно полягає неправомірність дій сторони та яким нормам законодавства не відповідає оспорюваний правочин.

Згідно п.2.5 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України №11 від 29.05.2013р. "Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними", правочини, які не відповідають вимогам закону, не породжують будь-яких бажаних сторонам результатів, незалежно від волі сторін та їх вини у вчиненні незаконного правочину. Правові наслідки таких правочинів настають лише у формах, передбачених законом, - у вигляді повернення становища сторін у початковий стан (реституції) або в інших. У зв'язку з цим господарським судам: слід мати на увазі, що визнання правочину (господарського договору) недійсним господарським судом є наслідком його вчинення з порушенням закону, а не заходом відповідальності сторін. Тому для такого визнання, як правило, не має значення, чи усвідомлювали (або повинні були усвідомлювати) сторони протиправність своєї поведінки під час вчинення правочину; винятки з цього правила можливі, якщо вони випливають із закону (див., зокрема, абзац шостий підпункту 3.3, підпункт 3.6 і підпункт 3.7 пункту 3 цієї постанови); необхідно з урахуванням приписів статті 215 ЦК України та статті 207 ГК України розмежовувати види недійсності правочинів, а саме: нікчемні правочини, недійсність яких встановлена законом (наприклад, частина перша статті 220, частина друга статті 228 ЦК України, частина друга статті 207 ГК України), і оспорювані, які можуть бути визнані недійсними лише в судовому порядку за позовом однієї з сторін, іншої заінтересованої особи, прокурора (зокрема, частина перша статті 227, частина перша статті 229, частина перша статті 230, частина перша статті 232 ЦК України, частина перша статті 207 ГК України). За змістом частини другої статті 215 ЦК України нікчемний правочин, на відміну від оспорюваного, є недійсним незалежно від наявності чи відсутності відповідного рішення суду. Однак це не виключає можливості подання та задоволення позову про визнання нікчемного правочину (господарського договору) недійсним. Отже, спори про визнання нікчемних правочинів недійсними підлягають вирішенню господарськими судами у загальному порядку. З'ясувавши, що оспорюваний правочин є нікчемним, господарський суд зазначає в резолютивній частині рішення про його недійсність або, за відсутності підстав для такого визнання, відмовляє в задоволенні позову. Сторони нікчемного правочину не зобов'язані виконувати його умови (навіть якщо суд не визнавав його недійсним). Поряд з тим законом не виключається можливість вирішення судом спорів, пов'язаних з визнанням нікчемних правочинів дійсними, у випадках, встановлених законом (частина друга статті 218, частина друга статті 220 ЦК України).

Згідно із додатком до Статуту Державного концерну "Укроборонпром", затвердженого постановою Кабінету Міністрів України № 993 від 31.08.2011 р. (далі Статут Концерну, до складу підприємств-учасників Концерну включено і позивача.

Відповідно до п.1 ч.1ст.7 Закону України "Про особливості управління об’єктами державної власності в оборонно-промисловому комплексі", пп..26 п.51 Статуту Концерну, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 31.08.2011 № 993 "Деякі питання Державного концерну "Укроборонпром", Концерн має право здійснювати контроль за діяльністю його учасників.

Як вбачається з матеріалів справи, Концерном було видано наказ від 25.02.2013 №61 "Про затвердження Порядку попередньої кваліфікації постачальника матеріально-технічних ресурсів, робіт та послуг у Державному концерні "Укроборонпром" та підприємствах-учасниках Концерну (із змінами внесеними наказом Концерну від 10.12.2014 № 306) (далі – Положення про кваліфікацію постачальників).

Відповідно до п.6.2. статуту позивача, затвердженого наказом Концерну від 24.09.2012 р. № 156, позивач зобов'язаний виконувати рішення Концерну.

Відповідно до п.2.2. Положення про кваліфікацію постачальників, це положення обов’язкове до виконання посадовими особами концерну та його підприємствами-учасниками.

Пунктом 1.4. Положення про кваліфікацію постачальників встановлено, що договори на закупівлю можуть бути укладені виключно з постачальниками, які мають статус "кваліфікований".

З матеріалів справи вбачається, що ТОВ "М-СпецТранс" не має статусу "кваліфікованого" постачальника, що підтверджується службовою запискою від 04.11.2015 р. № 008/7 (т.1 а.с. 249).

Відповідно до ст. 92 Цивільного кодексу України, юридична особа набуває цивільних прав та обов'язків і здійснює їх через свої органи, які діють відповідно до установчих документів та закону.

Враховуючи, що установчими документами позивача передбачено обов’язок підприємства виконувати накази Концерну, позивач, відповідно до установчих документів та п.1.4., 2.2. Положення про кваліфікацію постачальників, не мав права на укладання договору з постачальником, який не має статусу "кваліфікованого".

Тобто, позивач не мав достатнього обсягу дієздатності на укладання Договору у зв’язку з відсутністю у відповідача статусу "кваліфікованого".

Крім того, недотримання наказів Концерну при укладанні підприємством-учасником договорів, є підставою для твердження про недостатній обсяг цивільної дієздатності підприємства, а отже і про підстави визнання такого правочину недійсним.

Вищевказана правова позиція підтверджується постановою Вищого господарського суду України від 23.09.2014 р. у справі № 924/254/14.

Таким чином, відсутність згоди Концерну на укладання спірного Договору та відсутність у відповідача статусу "кваліфікованого" постачальника є підставою для визнання недійсним Договору, оскільки у позивача відповідно до установчих документів відсутній достатній обсяг цивільної дієздатності, так як підприємство без погодження з Концерном не мало права на укладання спірного договору з контрагентом, який не пройшов процедуру кваліфікації у Концерні.

Відповідно до абз.2 п.1.1. Договору, позивач зобов’язувався передати відповідачу – сертифікат кінцевого користувача (End user), та письмове підтвердження про те, що товар буде встановлений позивачем на військову техніку та в подальшому переданий Державній прикордонній службі України.

В ч.1 ст.1 Закону України "Про державний контроль за міжнародними передачами товарів військового призначення та подвійного використання", міститься визначення вищевказаного поняття.

Так, сертифікат кінцевого споживача – документ, яким кінцевий споживач визначає місце та мету кінцевого використання (встановлення) товарів і гарантує, що ці товари не будуть використані в інших цілях, ніж зазначені в сертифікаті, не будуть передані іншому споживачу на території держави призначення або реекспортовані без дозволу відповідного державного органу, а також бере на себе інші гарантії (зобов’язання) щодо імпортованих товарів, передбачені умовами зовнішньоекономічного договору (контракту) чи вимогами держави – експортера товару.

Зразок сертифікату кінцевого користувача затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 27.05.1999 № 920 "Про затвердження про порядок надання гарантій та здійснення державного контролю за виконанням зобов’язань щодо використання у заявлених цілях товарів, які підлягають державному експертному контролю".

Виходячи зі змісту Закону України "Про державний контроль за міжнародними передачами товарів військового призначення та подвійного використання" та зразку сертифікату кінцевого користувача, даний сертифікат оформлюється при укладанні та виконанні зовнішньоекономічних договорів, за якими здійснюється міжнародна передача товарів, які підлягають державному експертному контролю.

Частиною 1 ст.12, 15 вищевказаного Закону, передбачено, що здійснення даної діяльності можливо тільки суб’єктом господарювання, який зареєстрований у Державній службі експертного контролю за умови отримання дозволу (висновку).

Таким чином, відповідач не маючи відповідного дозволу, не мав права на укладання спірного Договору, які призначалися для подальшого встановлення на броньовану техніку, яка виготовляється позивачем, тобто, вказане є підставою для визнання Договору недійсним відповідно до ст. 227 ЦК України.

Відповідно до ч.1 ст.227 Цивільного кодексу України, правочин юридичної особи, вчинений нею без відповідного дозволу (ліцензії), може бути визнаний судом недійсним.

Частиною 1 ст. 215 ЦК України, передбачено, що підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Відповідно до ч. 2 ст. 203 Цивільного кодексу України, особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності.

Враховуючи те, що як позивач так і відповідач не мали достатнього обсягу цивільної дієздатності на укладання спірного Договору, то це є підставою для визнання такого Договору поставки недійсним.

Суд не приймає до уваги посилання позивача на порушення Закону України "Про здійснення державних закупівель" при укладенні спірного договору, виходячи з наступного.

Вибір постачальника для подальшого укладання договору здійснювався через проведення електронних торгів на електронному торговому майданчику "SmartTender.biz", тендер № 035441.

Як вбачається з матеріалів справи, за результатами електронних торгів відповідачем отримане повідомлення від "SmartTender.biz" про перемогу в електронних торгах по тендеру № 035441 (т.2, а.с.29), що не спростовується належними доказами позивачем.

Згідно інформації, викладеної на офіційному сайті "SmartTender.biz" (https:// smarttender.biz), електронний торговий майданчик "SmartTender.biz" не проводить процедур державних закупівель в рамках Закон України "Про здійснення державних закупівель", а займається виключно комерційними торгами та державними "допороговими" торгами (тобто, торгами, які не потребують проведення процедури державних закупівель).

Таким чином, посилання позивача на порушення вищевказаного Закону є безпідставним.

Суд вважає хибним твердження позивача стосовно помилки з приводу природи правочину, а саме, що спірний договір поставки № 01-07/2015МБЗ не є договором купівлі-продажу, а є договором комісії, оскільки чинним законодавством України не заборонено укладати договір поставки за умовою попередньої оплати.

Суд не приймає до уваги доводи відповідача, що відсутність дозволу та сертифікату виходить за межі позовних вимог щодо визнання недійсності договору поставки, адже наявність або відсутність дозволу Державної служби експертного контролю України не впливає на відносини позивача та відповідача, оскільки пунктом 3.3. Договору передбачено, що ціна вказана з доставкою та митним оформленням до ДП "Миколаївський бронетанковий завод", без урахування ПДВ.

Частиною 1 ст. 246 Митного кодексу України визначено, що метою митного оформлення є забезпечення дотримання встановленого законодавством України порядку переміщення товарів, транспортних засобів комерційного призначення через митний кордон України, а також забезпечення статистичного обліку ввезення на митну територію України, вивезення за її межі і транзиту через її територію товарів.

Крім того, п. 5.2. договору передбачено, що поставка товару здійснюється на умовах DAP – склад ДП "Миколаївський бронетанковий завод" м. Миколаїв, вул.. 1-а Слобідська, 120, у відповідності до правил Інкотермс 2010.

Умови поставки DAP Інкотермс-2010 - "Delivered At Point" ("Поставка в пункті" зазначена назва місця призначення) означає, що продавець виконав своє зобов'язання по постачанню, коли він надав покупцеві товар, випущений в митному режимі експорту і готовий до відвантаження з транспортного засобу, що прибув у зазначене місце призначення. Умови поставки DAP покладають на продавця обов'язки нести всі витрати і ризики, пов'язані з транспортуванням товару в місце призначення, включаючи (де це буде потрібно) будь-які збори для експорту з країни призначення.

Термін DAP може застосовуватися під час перевезення товару будь-яким видом транспорту, включаючи змішані перевезення. Під словом "перевізник" розуміється будь-яка особа, яка на підставі договору перевезення бере на себе зобов'язання забезпечити самому або організувати перевезення товару по залізниці, автомобільним, повітряним, морським і внутрішнім водним транспортом або комбінацією цих видів транспорту.

Базис поставки DAP Інкотермс 2010 покладає на продавця обов'язок щодо виконання експортних митних процедур для вивозу товару, однак продавець не зобов'язаний виконувати митні формальності для ввозу товару, сплачувати імпортні мита або виконувати інші імпортні митні процедури при ввезенні. При намір сторін покласти на продавця всі ризики і витрати по виконанню імпортних митних формальностей для ввезення товару доцільно використовувати термін DDP.

У зв’язку з вищевказаним, суд не приймає до уваги доводи відповідача про непотрібність отримання дозволу від служби експертного контролю, оскільки з п. 3.3 та 5.2. договору вбачається, що товар який відповідач зобов'язався поставити позивачу, має перетнути кордон країни, тобто відповідач буде суб'єктом зовнішньоекономічної діяльності.

Статтею 7 Закону України "Про ліцензування видів господарської діяльності" встановлено, що ліцензуванню підлягає зовнішньоекономічна діяльність відповідно до статті 16 Закону України "Про зовнішньоекономічну діяльність", якою в свою чергу передбачено, що ліцензування зовнішньоекономічних операцій визначається як комплекс адміністративних дій органу виконавчої влади з питань економічної політики з надання дозволу на здійснення суб'єктом зовнішньоекономічної діяльності експорту (імпорту) товарів. Рішення про застосування режиму ліцензування експорту (імпорту) товарів, у тому числі встановлення квот (кількісних або інших обмежень), приймається Кабінетом Міністрів України за поданням центрального органу виконавчої влади з питань економічної політики з визначенням переліку конкретних товарів, експорт (імпорт) яких підлягає ліцензуванню, періоду дії ліцензування та кількісних або інших обмежень щодо кожного товару.

Однак, позивачем не доведено необхідності отримання відповідачем ліцензії відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 14.01.2015р. № 1 "Про затвердження переліків товарів, експорт та імпорт яких підлягає ліцензуванню, та квот на 2015 рік".

В Єдиному ліцензійному реєстрі (irc.gov.ua) відсутні дані про наявність у відповідача ліцензії.

В той же час, відповідно до ст. 20 Закону України "Про зовнішньоекономічну діяльність" виключно уповноваженими Україною як державою суб'єктами зовнішньоекономічної діяльності може здійснюватись експорт та імпорт озброєння, боєприпасів, військової техніки та спеціальних комплектуючих виробів для їх виробництва, вибухових речовин, ядерних матеріалів (включаючи матеріали у вигляді тепловипромінюючих зборок), технологій, устаткування, установок, спеціальних неядерних матеріалів та пов'язаних з ними послуг, джерел іонізуючого випромінювання, а також інших видів продукції, технологій і послуг, які в даний час використовуються при створенні озброєнь і військової техніки або становлять державну таємницю України, яка визначається законами України; дорогоцінних металів та сплавів, дорогоцінного каміння; наркотичних і психотропних засобів; експорт творів мистецтва і старовинних предметів з музейних фондів України.

Відповідачем не надано доказів того, що він уповноважений державою відповідно до ст. 20 Закону України "Про зовнішньоекономічну діяльність".

Суд не приймає до уваги посилання відповідача на листи Концерну від 25.09.2015 р. № UOP-16.02.9811 та від 02.11.2015 № UOP-16.02.11094, як на такі, що свідчать про те, що позивач має право на самостійне укладання договорів з іншими суб’єктами господарювання, а тому той факт, що ТОВ "М-СпецТранс" не має статусу кваліфікованого постачальника, відповідно до вимог наказу Концерну від 25.02.2013 р. № 16 (в редакції Концерну від 10.12.2014 № 306) жодним чином не впливає на дійсність спірного договору, виходячи з наступного.

Пунктом 13 Статуту Концерну, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 31.08.2011 № 933 "Деякі питання Державного концерну "Укроборонпром", передбачено, що учасники Концерну зберігають статус юридичної особи, господарську самостійність з урахуванням обмежень, передбачених законодавством та цим Статутом.

Тобто, Статутом Концерну передбачено, що господарська самостійність підприємств-учасників Концерну може бути обмежена на підставах, передбачених законодавством та даним Статутом.

Як вбачається з матеріалів справи, про наявність таких обмежень Концерн і зазначив в листах від 25.09.2015 р. № UOP-16.02.9811 та від 02.11.2015 № UOP-16.02.11094.

Крім того суд зазначає, що спірний договір містить в собі умову про підписання його особою позивача, яка діє на підставі статуту підприємства, що встановлює повноваження зазначеної особи, а тому наведене свідчить про обізнаність відповідача з таким статутом. Тобто в даному випадку відповідач був обізнаний про те, що виробнича, комерційна діяльність позивача є підконтрольною Концерну.

Не заслуговують на увагу доводи відповідача про те, що в процесі розгляду справи підстави щодо визнання договору недійсним постійно змінюються та доповнюються, оскільки відповідно до п. 3.12. постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011 р. за № 18 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції", не вважаються зміною підстав позову доповнення його обставинами при збережені в ньому первісних обставин та зміна посилання на норми матеріального чи процесуального права. Водночас і посилання суду в рішенні на інші норми права, ніж зазначені у позовній заяві, не може розумітися як вихід суду за межі позовних вимог. У зв'язку з цим, господарський суд, з'ясувавши у розгляді справи, що сторона або інший учасник судового процесу в обґрунтування своїх вимог або заперечень посилалися не на ті норми, що фактично регулюють спірні правовідносини, самостійно здійснює правильну правову кваліфікацію останніх та застосовує у прийняття рішення саме такі норми матеріального і процесуального права, предметом регулювання яких є відповідні правовідносини.

Крім того, відхиляються зауваження відповідача на вступ прокурора до участі у справі, оскільки у п. 6 постанови пленуму Вищого господарського суду України від 23 березня 2012 року N 7 "Про деякі питання участі прокурора у розгляді справ, підвідомчих господарським судам" зазначено, що законодавством України не передбачено можливості відмови господарським судом прокуророві у його вступі у справу, здійсненому шляхом повідомлення суду про свою участь у розгляді справи, порушеної за позовом інших осіб.

Відповідно до положень ст.ст. 33, 34 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу.

Господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи.

Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин в їх сукупності, суд дійшов висновку, що заявлені позивачем вимоги підлягають задоволенню.

Судовий збір відповідно до ст. 49 ГПК України покладається на відповідача.

На підставі викладеного та керуючись ст.ст. 44, 49, 82, 84, 85 Господарського процесуального кодексу України, суд

в и р і ш и в:

1. Позовні вимоги задовольнити.

2. Визнати недійсним договір поставки № 01-07/2015МБЗ від 17 липня 2015 р., укладений між Державним підприємством "Миколаївський бронетанковий завод" (54017, м.Миколаїв, вул.1-Слобідська, 120, код ЄДРПОУ 07856371) та Товариством з обмеженою відповідальністю "М-СпецТранс" (73000, м.Херсон, вул.Молодіжна, 76, код ЄДРПОУ 37353179).

3. Стягнути з товариства з обмеженою відповідальністю "М-СпецТранс" (73000, м.Херсон, вул.Молодіжна, 76, код ЄДРПОУ 37353179) на користь Державного підприємства "Миколаївський бронетанковий завод" (54017, м. Миколаїв, вул.1-Слобідська, 120, код ЄДРПОУ 07856371) 1218 грн. витрат по сплаті судового збору.

4. Наказ видати після набрання рішенням законної сили.

Повне рішення складено 18.12.2015 р.

Суддя В.П.Ярошенко