Справа № 534/2327/15-ц

Провадження № 2/534/970/15

РІШЕННЯ

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

03 листопада 2015 року Комсомольський міський суд

Полтавської області

в складі : головуючого судді Окунь Т.В.

при секретарі Гончар С.Т.

з участю сторін:

представників позивача ОСОБА_1

представника відповідача ОСОБА_2

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Комсомольську адміністративну справу за позовом ОСОБА_3 до Комсомольської міської ради народних депутатів, посадової особи територіальної громади про скасування розпорядження органу приватизації та зобов’язання вчинити певні дії,

встановив:

В вересні 2015 року позивач звернулась до суду із позовом, в якому просить суд постановити рішення про скасування розпорядження органу приватизації державного житлового фонду Комсомольської міської ради Полтавської області № 35-В від 13 липня 2015 року, що було прийняте за результатами розгляду її заяви про передачу у приватну власність квартири за адресою: АДРЕСА_1, як такого, що ухвалене без врахування правових підстав, що слугували її вселенню та проживанню у згаданому приміщенні в якості члена сім’ї наймача, і зобов’язати відповідача розглянути її заяву з врахуванням згаданих правових підстав та у відповідності до положень ст..9 ЖК України, ст..ст.5,8 ЗУ «Про приватизацію державного житлового фонду».

До суду позивач не з’явилась, уповноваживши відповідною довіреністю представляти свої інтереси в суді адвоката ОСОБА_1

Зазначені вимоги, підтримані представником позивача в судовому засіданні, обґрунтовуються посиланням на порушення відповідачем положень ст..9 ЖК України, ст..ст.5,8 ЗУ «Про приватизацію державного житлового фонду», всупереч вимогам яких рішення з питання поданої ОСОБА_3 заяви про передачу квартири у власність в порядку приватизації державного житлового фонду, було прийняте відповідачем з формальних міркувань, з єдиним обгрунтуванням – за відсутності виданого на її ім’я ордера на згадане жиле приміщення, без з’ясування дійсних підстав її вселення та проживання у згаданому житловому приміщенні.

За посиланням представника позивача, прийнявши оскаржуване рішення, керуючись виключно нормами Положення про порядок передачі квартир, жилих приміщень у гуртожитках у власність громадян, затв Міністерством ЖКГ України від 16.12.09 року № 396, відповідач не врахував положень ЖК України та ЗУ «Про приватизацію державного житлового фонду» щодо прав громадян на приватизацію, вичерпний перелік житлових приміщень, які не підлягають приватизації та рівності прав всіх мешканців житлового приміщення, як вони визначені ст..64 ЖК України, а отже порушив її право на приватизацію, як особи яка вселилась у спірне жиле приміщення на законних підставах і набула право на його приватизацію нарівні з наймачем житлового приміщення. Через формальність прийнятого відповідачем рішення, яке ухвалене без врахування усіх обставин справи, позивач просить суд скасувати розпорядження органу приватизації та зобов’язати відповідача повторно розглянути її заяву з врахуванням дійсних обставин її вселення та проживання у спірному житловому приміщенні.

Представник Комсомольської міської ради позов не визнав з підстав, наведених в письмовому запереченні на позов (а.с.18).

Визначаючи юрисдикційність згаданого спору, суд наголошує про наступне:

У відповідності до роз’яснень, що містяться в п. 24 Постанови Пленуму ВССУ №3 від 01 березня 2013 року «Про деякі питання юрисдикції загальних судів та визначення підсудності цивільних справ» у порядку цивільного судочинства розглядаються спори щодо права особи на житло (приватизація житла, взяття на облік громадян, які потребують поліпшення житлових умов, або зняття із такого обліку, надання житла, користування жилим приміщенням у будинку державного чи приватного жилого фонду, житлово-будівельних кооперативів, у гуртожитках, встановлення автономного опалення у приміщенні державного житлового фонду, зняття з реєстраційного обліку місця проживання за наявності спору, зобов'язання органу влади чи органу місцевого самоврядування здійснити необхідні дії щодо утримання у належному стані житлового будинку, виселення, а також спори щодо забезпечення житлових прав мешканців гуртожитків (стаття 25 Закону України від 4 вересня 2008 року № 500-VI "Про забезпечення реалізації житлових прав мешканців гуртожитків") тощо). Такі спори є житловими (цивільними) спорами, незалежно від участі у справі як відповідача суб'єкта владних повноважень.

Отже, заслухавши пояснення сторін, дослідивши представлені у справі письмові докази, суд вважає, що позов підлягає задоволенню з таких підстав:

У відповідності із наданою головою ОСББ «Алмаз» інформацією (а.с. 44) спірна квартира згідно з рішенням виконкому міської ради народних депутатів в м. Комсомольську від 06 квітня 1982 року згідно із ордером № 761 від 07 квітня 1982 року (а.с. 43) була виділена гр.. ОСОБА_4 на право зайняття сім’єю в складі 3 осіб - дружини /рідної сестри позивача у справі/ ОСОБА_4 /дошлюбне Кравцова/ Н.Ф. /а.с. 41/ та сина - ОСОБА_4.

09 листопада 2011 року в квартиру в якості члена сім’ї вселився син позивача – ОСОБА_5, а півроку потому - 30 травня 2012 року в згадану квартиру в якості члена сім’ї наймача вселилась і його мати – позивач у справі (а.с. 42).

30 травня 2012 року з реєстрації за згаданою адресою знялись ОСОБА_4, ОСОБА_6 та ОСОБА_4, а місяць потому знявся з реєстрації також син позивача – ОСОБА_5

За заявою ОСОБА_5, як квартиронаймача спірної квартири, особовий рахунок на згадане житло на підставі рішення ОСББ «Алмаз» № 17 від 07.07.2012 року був переведений на його матір – ОСОБА_3 (а.с. 21-22)..

На час подання заяви про приватизацію в спірній квартирі позивач значилась зареєстрованою сама (а.с.42), інші колишні члени сім’ї від участі в приватизації спірної квартири відмовились з поданням відповідних заяв на ім’я керівника органу приватизації (а.с. 23-25).

Згідно із довідкою АТ «Державний ощадний банк України» (а.с. 26) ОСОБА_3 в списках на приватизацію значиться за адресою: Комсомольськ, АДРЕСА_2, житловий чек використала на суму 2,86 грн. залишок становить 1,34 грн.

27 червня 2013 року позивачем на ім’я керівника органу приватизації Комсомольської міської ради було подано заяву про передачу в порядку приватизації в її власність квартири, розташованої за адресою: АДРЕСА_3 (а.с. 27).

Розпорядженням органу приватизації від 13 липня 2015 року позивачу було відмовлено у наданні дозволу щодо оформлення передачі квартири в приватну власність (а.с. 7).

Обґрунтовуючи позовні вимоги, позивач зазначила, що відмова органу приватизації у передачі в приватну власність квартири, в якій вона проживає на законних підставах, стала передумовою порушення її прав, а обгрунтування ухваленого відповідачем рішення самим фактом відсутності ордера на її ім’я, є свідченням порушення останнім вимог ЗУ «Про приватизацію державного житлового фонду», зокрема положень ст.2 Закону щодо вичерпного переліку житлових приміщень, які не підлягають приватизації, та положень ст.5 Закону яка регламентує порядок розрахунків при приватизації квартири (будинку), визначає поняття членів сім’ї наймача та декларує право кожного громадянина України на приватизацію займаного ним житла.

Представник відповідача, заперечуючи обгрунтованність позову, зазначив, що рішення органу приватизації про відмову у передачі в приватну власність ОСОБА_3 займаної нею квартири було прийняте відповідачем виключно у відповідності із порядком приватизації квартири, як він визначений Положенням про порядок передачі квартир (будинків), жилих приміщень у гуртожитках у власність громадян, затв. Міністерством ЖКГ України від 16 грудня 2009 року № 396, згідно з яким, серед переліку документів, які громадяни зобов’язані подати до органу приватизації, є копія ордеру про надання житлової площі, яка по суті не була представлена до органу приватизації суб’єктом звернення – позивачем у справі.

Вирішуючи справу відповідно до спрямованості завдання цивільного судочинства та специфіки предмету судового розгляду, з огляду на критерії, зазначені в ст. 1 ЦК України, суд виходить з наступного:

Правові основи приватизації житла, що

перебуває в державній власності, подальшого його використання і

утримання, регламентовані положеннями ЗУ «Про приватизацію державного житлового фонду»(далі по тексту: 2482-12 ).

. Закон передбачає порядок набуття права власності на житло

громадянами України, які користуються державним житловим фондом на

законних підставах, з обмеженням на приватизацію, визначеним

пунктом 2 статті 2 цього Закону.

В цьому контексті, керуючись загальновизнаною нормою теорії права щодо поняття нормативно-правового акту та його ознак, зокрема і тих, що приймаються міністерствами України, суд вважає що Положення про порядок передачі квартир (будинків), жилих приміщень у гуртожитках у власність громадян, на яку посилається відповідач, відмовляючи позивачу в наданні дозволу на передачу квартири у власність, не є підставою для порушення задекларованого Законом права останньої на приватизацію житла, як громадянина України, яка на законних підставах користується квартирою, що належить до державного житлового фонду, з таких підстав:

Однією з засад правової системи України є визнання і дія

принципу верховенства права. У Рішенні від 2 листопада 2004 року

N 15-рп/2004 Конституційний Суд України зазначив,

що верховенство права вимагає від держави його втілення у

правотворчу та правозастосовну діяльність, зокрема у закони, які

за своїм змістом мають бути проникнуті передусім ідеями соціальної

справедливості, свободи, рівності тощо (абзац другий підпункту 4.1

пункту 4 мотивувальної частини)

Відповідно до частини другої статті 8 Основного Закону

України Закони та інші нормативно-правові акти

повинні прийматися на основі Конституції України і

мають відповідати їй.

Враховуючи види правових актів за суб’єктами нормотворчості в Україні, та приймаючи до уваги провідне місце Законів України, як актів представницького вищого органу державної влади в Україні, суд, проводячи системний аналіз положень ЖК України, ЗУ «Про приватизацію державного житлового фонду» та Положення про порядок передачі квартир (будинків), жилих приміщень у гуртожитках у власність громадян, має всі підстави наголосити на тому, що ухвалюючи оспорюване рішення про відмову ОСОБА_3 у передачі в приватну власність квартири, виходячи виключно з норм Положення, відповідач не врахував ту обставину, що правові основи приватизації житла, що

перебуває в державній власності, подальшого його використання і

утримання,регулюються насамперед нормами Закону України 2482-12, як нормативно-правовим актом вищої юридичної чинності, і не взяв до уваги також ту обставину, що визначений Положенням перелік документів, які громадяни зобов’язані подати до органу приватизації, в аспекті питання щодо правової підстави для вселення та проживання суб’єкта звернення у спірному житлі, цілком кореспондується з положеннями ЗУ 2482-12, зокрема ст..5 , згідно з якою право на приватизацію квартир державного житлового фонду з використанням житлових чеків одержують громадяни України, які постійно проживають в цих квартирах або перебували на обліку потребуючих поліпшення житлових умов до введення в дію цього Закону, а до членів сім'ї наймача включаються лише громадяни, які постійно проживають в квартирі разом з наймачем або за якими зберігається право на житло, та положеннями ст. 9 ЖК України, згідно з якою кожний громадянин України має право приватизувати займане ним житло безоплатно в межах номінальної вартості житлового чеку.

У своєму рішенні N 15-рп/2010

10 червня 2010 року, ухваленим у справі за конституційним зверненням громадянки ОСОБА_7

щодо офіційного тлумачення положення пункту 5 статті 5 Закону України "Про приватизацію державного житлового фонду"

(справа про безоплатну приватизацію житла)

Конституційний суд України зазначив, що одним із конституційних прав громадян є право на житло, а гарантіями здійснення цього права є обов'язок створення державою умов, за яких кожний громадянин матиме змогу побудувати житло, придбати його у власність або взяти в оренду; надання державою та органами місцевого самоврядування відповідно до закону житла безоплатно або за доступну плату(частини перша, друга статті 47 Основного Закону України. Право людини на житло є загальновизнаним. Згідно з

Конституцією України це право, як і інші

конституційні права, є невідчужуваним, непорушним і рівним для

всіх без будь-яких обмежень за ознаками раси, кольору шкіри,

політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та

соціального походження, майнового стану, місця проживання, за

мовними або іншими ознаками (частини перша, друга статті 24)

Воно не може бути скасоване і обмежене, крім

випадків, передбачених Конституцією України

(частина друга статті 22, частина перша статті 64 Основного Закону

України).

В цьому сенсі насамперед спеціальний Закон ( 2482-12 ) визначає правові основи приватизації житла

як одного зі способів набуття його у власність. Метою приватизації

державного житлового фонду є створення умов для здійснення права

громадян на вільний вибір способу задоволення потреб у житлі,

залучення їх до участі в утриманні і збереженні існуючого житла та

формування ринкових відносин (преамбула Закону) ( 2482-12 ).

Отже, неврахування відповідачем при ухвалені оскаржуваного рішення положень ЗУ "Про приватизацію державного житлового

фонду ", який умовою набуття права власності на житло

громадянами України, визначає сам факт користування ними державним житловим фондом на

законних підставах, з єдиним обмеженням на приватизацію, визначеним

пунктом 2 статті 2 цього Закону, на думку суду є свідченням порушення передбачених Законом прав ОСОБА_3 на приватизацію та слугує підставою для висновку про обгрунтованність заявлених нею вимог та їх задоволення в повному обсязі.

З огляду на вищенаведене, керуючись ст.ст.215,216 ЦПК України, ст..2,5 ЗУ «Про приватизацію державного житлового фонду», ст.9 ЖК України, суд,

у х в а л и в :

Позов ОСОБА_3 задовольнити.

Скасувати розпорядження органу приватизації від 13.07.2015 року про відмову ОСОБА_3 у передачі в приватну власність квартири, розташованої за адресою: Комсомольськ, АДРЕСА_4, як таке, що винесене без врахування вимог ст. ст.2,5 ЗУ «Про приватизацію державного житлового фонду»

Зобов’язати орган приватизації Комсомольської міської ради в межах наданих повноважень протягом місяця з часу набрання судовим рішенням законної сили, розглянути заяву ОСОБА_3 про надання дозволу на оформлення передачі в приватну власність квартири, розташованої за адресою: Комсомольськ, АДРЕСА_4, і за наслідками розгляду заяви прийняти рішення в порядку, як він визначений ч.3 ст.8 ЗУ «Про приватизацію державного житлового фонду»

Рішення набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом десяти днів з дня його проголошення. Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення.

Суддя: підпис ОСОБА_8

Згідно з оригіналом.

Суддя Т.В.Окунь