У Х В А Л А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

9 грудня 2015 року м. Київ

Колегія суддів судової палати у цивільних справах

Вищого спеціалізованого суду України з розгляду

цивільних і кримінальних справ в складі:

головуючого Луспеника Д.Д.,

суддів: Гулька Б.І., Журавель В.І.,

Хопти С.Ф., ЧерненкоВ.А.,

розглянувши в судовому засіданні справуза позовом ОСОБА_3 до державного підприємства «Український державний геологорозвідувальний інститут» про відновлення істотних умов праці, зобов'язання нарахувати і виплатити заробітну плату та середній заробіток за час вимушеного прогулу за касаційною скаргою державного підприємства «Український державний геологорозвідувальний інститут» на рішення Личаківського районного суду м. Львова від 24 березня 2015 року та ухвалу апеляційного суду Львівської області від 22 червня 2015 року,

в с т а н о в и л а:

У лютому 2015 року ОСОБА_3 звернувся до суду з указаним вище позовом, посилаючись на те, що працював у Львівському відділенні державного підприємства «Український державний геологорозвідувальний інститут» (далі - ДП «Український державний геологорозвідувальний інститут») на посаді старшого наукового співробітника і наказом відділення від 31 січня 2011 року № 5 йому та іншим працівникам з 5 квітня 2011 року було встановлено неповний робочий тиждень з виплатою 0,2 ставки з одним робочим днем. У подальшому вказаний наказ було скасовано рішенням суду, яким було встановлено, що працівники неправомірно працювали один день на тиждень замість трьох, а решту часу перебували у вимушеному прогулі і, як наслідок, їм неправильно нараховувалась заробітна плата за 0,2 ставки.

З урахуванням наведеного позивач просив зобов'язати відповідача відновити йому незаконно змінені істотні умови праці, нарахувати заробітну плату за весь час дії незаконного наказу, з 5 квітня 2011 року по 16 січня 2012 року, здійснити перерахунок різниці в окладі за час вимушеного прогулу.

Рішенням Личаківського районного суду м. Львова від 24 березня 2015 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду Львівської області від 22 червня 2015 року, позов ОСОБА_3 задоволено. Зобов'язано державне підприємство «Український державний геологорозвідувальний інститут» відновити ОСОБА_3 істотні умови праці та нарахувати заробітну плату за період з 5 квітня 2011 року по 16 січня 2012 року, за час дії наказу № 5 від 31 січня 2011 року. Зобов'язано державне підприємство «Український державний геологорозвідувальний інститут» нарахувати й виплатити ОСОБА_3 різницю в окладі за час вимушеного прогулу за період з 5 квітня 2011 року по 16 січня 2012 року. Зобов'язано державне підприємство «Український державний геологорозвідувальний інститут» сплатити обов'язкові податки та збори - згідно ч. 2 ст. 7 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування». Вирішено питання про розподіл судового збору.

У касаційній скарзі ДП «Український державний геологорозвідувальний інститут», посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального та порушення норм процесуального права, просить оскаржені судові рішення скасувати й ухвалити рішення про відмову в задоволенні позову.

Касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.

Відповідно до вимог ст. 324 ЦПК України підставами для касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Задовольняючи позов ОСОБА_3, суд першої інстанції, виходив із того, що за позовом іншого працівника наказ відповідача, яким позивачу, як і іншим працівникам інституту було встановлено неповний робочий тиждень з виплатою 0,2 ставки, преюдиційним рішенням суду скасовано, а, відтак, підтверджено незаконність зміни істотних умов праці і позивач має право на отримання різниці між середнім заробітком і отриманими коштами.

Апеляційний суд погодився з таким висновком суду, зазначивши також про те, що позивач фактично перебував у вимушеному прогулі, а рішення суду від 16 листопада 2012 року, яким позивачу відмовлено в позові, стосувалось інших позовних вимог і не є тотожними заявленим у цій справі.

Проте повністю погодитись із таким висновком судів не можна.

Відповідно до ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим.

Згідно зі ст. 214 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує, зокрема, такі питання: 1) чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані (пропущення строку позовної давності тощо), які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин; 5) чи слід позов задовольнити або в позові відмовити; 6) як розподілити між сторонами судові витрати.

Зазначеним вимогам закону судові рішення не відповідають.

Судоми установлено, що ОСОБА_3 працював у Львівському відділенні ДП «Український державний геологорозвідувальний інститут» на посаді старшого наукового співробітника і наказом відділення від 31 січня 2011 року № 5 йому та іншим працівникам з 5 квітня 2011 року і до покращення фінансового становища відділення було встановлено неповний робочий тиждень з виплатою 0,2 ставки з одним робочим днем.

Рішенням Личаківського районного суду м. Львова від 3 червня 2011 року, що набрало законної сили після апеляційного перегляду, за позовом ОСОБА_4 вказаний наказ було скасовано. Суди з посиланням на вимоги ст. 124 Конституції України та ст. 14 ЦПК України послались на те, що судові рішення є обов'язковими до виконання, зазначили, що позивачу у 2011 року незаконно було змінено істотні умови праці.

Львівське відділення ДП «Український державний геологорозвідувальний інститут» ліквідовано з 1 липня 2012 року.

Задовольняючи позов, який виник щодо незаконності зміни істотних умов праці позивачу та, як наслідок, недоотримання ним заробітної плати, суд першої інстанції, незважаючи на це, трудовий спір згідно вимог КЗпП України не вирішив, а фактично переклав цей спір на розсуд відповідача, роботодавця, не уточнивши у позивача позовних вимог, що є порушенням вимог п. 1 ч. 6 ст. 130 ЦПК України.

У п. 13 постанови Пленуму Верховного Суду України від 18 грудня 2009 року №14 «Про судове рішення у цивільній справі» судам роз'яснено, що резолютивна частина рішення повинна мати вичерпні, чіткі, безумовні й такі, що випливають зі встановлених фактичних обставин, висновки по суті розглянутих вимог і залежно від характеру справи давати відповіді на інші питання, зазначені в ст. ст. 215-217 ЦПК України. У ній, зокрема, має бути зазначено розмір грошових сум, присуджених стороні.

Підтвердженням того, що спір виник саме щодо заробітної плати є те, що, відхиляючи доводи представника ДП «Український державний геологорозвідувальний інститут» про необхідність застосування вимог ст. 233 КЗпП України щодо пропуску строку звернення до суду, суд виходив із того, що спір виник щодо стягнення заробітної плати. Разом з тим, суд таку заробітну плату не визначив, середній заробіток не встановив і їх не стягнув, а зобов'язав відповідача вчинити певні дії щодо захисту трудових прав позивача.

Відповідно до ч. 1 ст. 27 Закону України «Про оплату праці» порядок обчислення середньої заробітної плати працівника у випадках, передбачених законодавством, встановлюється Кабінетом Міністрів України.

Таке вирішення спору судами, а саме зобов'язання роботодавця нарахувати та виплатити заборгованість із заробітної плати, а також середній заробіток за час вимушеного прогулу, як випливає з доводів касаційної скарги потягне за собою новий спір між сторонами щодо правильного обчислення заробітної плати позивача та правильного обчислення середнього заробітку за час вимушеного прогулу відповідно до Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 8 лютого 1995 року № 100.

За таких обставин, коли фактичні обставини, від яких залежить правильне вирішення справи, судом не встановлені, судові рішення не можуть вважатися законними й обґрунтованими, тому відповідно до ст. 338 ЦПК України підлягають скасуванню з передачею справи на новий розгляд до суду першої інстанції.

Керуючись ст. ст. 336, 338 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ

у х в а л и л а:

Касаційну скаргу державного підприємства «Український державний геологорозвідувальний інститут» частково задовольнити.

Рішення Личаківського районного суду м. Львова від 24 березня 2015 року та ухвалу апеляційного суду Львівської області від 22 червня 2015 року скасувати, справу передати на новий розгляд до суду першої інстанції.

Ухвала оскарженню не підлягає.

Головуючий Д.Д. Луспеник

Судді: Б.І. Гулько

В .І. Журавель

С.Ф. Хопта

В.А. Черненко