Справа № 357/8567/15-ц

Головуючий у І інстанції Ярмола О. Я.

Провадження № 22-ц/780/5934/15

Доповідач у 2 інстанції ОСОБА_1

Категорія 18

03.12.2015

УХВАЛА

Іменем України

03 грудня 2015 року колегія суддів судової палати в цивільних справах апеляційного суду Київської області в складі:

головуючого судді Даценко Л.М.,

суддів Савченка С.І., Білоконь О.В.,

при секретарі Говорун В.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_2 на рішення Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 17 вересня 2015 року у справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3 про стягнення збитків, -

встановила:

У липні 2015 року позивач звернувся до суду з вказаним позовом, який обґрунтовує тим, що він у 2004 році переніс інсульт, в результаті чого є інвалідом І групи, тому фактично кожного року змушений лягати до лікарні на лікування. У зв’язку з чим на час чергового огляду в період перебування у лікарні за попередньою домовленістю, яку він розцінює як укладення договору зберігання в усній формі, він віддав на зберігання ОСОБА_3 автомобіль НОМЕР_1 вартістю 59841,56 грн., автомобіль НОМЕР_2 вартістю 171270,67 грн., автомобіль НОМЕР_3 вартістю 81622,97 грн. та трактор МТЗ 80 «Беларус» державний номер КА 12767 вартістю 70617,62 грн., а всього передав відповідачу на зберігання майна загальною вартістю 383352,82 грн.

Оскільки на даний час відповідач не дотримався усної домовленості та не зберіг майно позивача і не бажає компенсувати спричинені пошкодженням майна збитки, тому позивач просив суд стягнути з відповідача на його користь завдані йому збитки на суму 383352,82 грн. та 3500 грн. судових витрат за проведення оцінки транспортних засобів.

Позивач позов заявив з підстав, передбачених ст. ст. 936, 942, 944, 949-951 ЦК України.

Рішенням Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 17 вересня 2015 року в задоволенні позову відмовлено.

У апеляційній скарзі позивач просить скасувати зазначене рішення суду та ухвалити нове про задоволення позову в повному обсязі, посилається на неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи, невідповідність висновків суду обставинам справи, порушення норм матеріального і процесуального права. В обґрунтування доводів апеляційної скарги зазначає, що суд дійшов безпідставного висновку про те, що він не є власником транспортного засобу КАМАЗ 43101 на тій підставі, що цей засіб не був зареєстрований належним чином. Вважає, що така позиція суду суперечить положенням ч. 1 ст. 328 ЦК України, відповідно до якої право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Він отримав у власність даний автомобіль на підставі договору, укладеного 25.01.1998 року між ним та Українсько-словацьким СП «ДИМ», тому вважає себе власником даного транспортного засобу.

Позивач вважає, що суд безпідставно відмовив у позові з підстав недотримання сторонами письмової форми правочину, в даному випадку - договору зберігання. Твердження суду першої інстанції про те, що позивачем не надано доказів перебування спірного майна суперечить відмовним матеріалам правоохоронних органів на неправомірні дії відповідача.

Крім того, суд не прийняв до уваги його докази, а саме: договір від 25.01.1998 року, відмовний матеріал Білоцерківського МВ ГУ МВС України, не врахував його стану здоров’я, оскільки він є інвалідом І групи, переніс інсульт у 2004 році, розмовляє дуже ускладнено, на момент передачі на зберігання транспортних засобів погано себе почував, чим скористався відповідач.

Перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Відмовляючи в задоволенні позову, суд обґрунтовував свої висновки тим, що позов не обгрунтований, не доведений та такий, що не підлягає до задоволення. Позивачем не надано жодних належних та допустимих доказів, надавши належну правову оцінку яким, суд мав би можливість дійти обґрунтованого висновку про задоволення позову. Позивач скористався своїм правом на судовий захист, однак його позиція не знайшла свого підтвердження в ході судового розгляду справи.

Такі висновки суду відповідають обставинам справи та вимогам закону.

Відповідно до вимог ч. 1 ст. 303 ЦПК України під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Відповідно до ст. 205 ЦК України правочин може вчинятися усно або з письмовій формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом. Правочин для якого законом не встановлена обов'язкова письмова форма, вважається вчиненим, якщо поведінка сторін засвідчує їхню волю до настання відповідних правових наслідків.

Відповідно до п. 23 Постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних прав від 07.02.2014 року № 5 «Про судову практику в справах про захист права власності та інших речових прав» відповідно до статті 387 ЦК України та частини третьої ст. 10 ЦПК особа, яка звернулася до суду з позовом про витребування майна із чужого незаконного володіння, повинна довести своє право власності на майно, що знаходиться у володінні відповідача. При цьому суди повинні мати на увазі, що право власності на рухоме майно доводиться за допомогою будь-яких передбачених процесуальним законодавством доказів, що підтверджують виникнення такого права у позивача. Факт знаходження майна на балансі особи сам по собі не є доказом права власності чи законного володіння.

Пунктами 6, 7, 8 Правил Державної реєстрації та обліку автомобілів, автобусів, самохідних машин, сконструйованих на шасі автомобілів, мотоциклів всіх типів, марок і моделей, причепів, напівпричепів та мотоколясок, затверджених постановою КМ України від 21жовтня 1993 року № 873, яка діяла на час придбання позивачем автомобіля КАМАЗ 43101 за договором купівлі-продажу від 25.01.1998 року (а. с. 31) передбачено порядок набуття права власності на транспортний засіб з обов'язковою реєстрацією власником придбаного транспортного засобу на підставі документів, що підтверджують право власності.

Транспортні засоби реєструються за підприємствами та громадянами.

Власники транспортних засобів або уповноважені ними органи, громадяни (надалі - власники) зобов'язані зареєструвати належні їм транспортні засоби протягом 10 діб після їх придбання або виникнення обставин, що послужили підставою для внесення змін до реєстраційних документів. Експлуатація транспортних засобів, не зареєстрованих в органах Державтоінспекції, а також без номерних знаків "Транзит" забороняється.

Реєстрація транспортних засобів здійснюється на підставі заяви власника і документів, що засвідчують його особу, правомірність придбання чи одержання транспортного засобу, відповідність конструкції транспортного засобу встановленим вимогам безпеки, а також вимогам, які є підставою для внесення змін до реєстраційних документів. Реєстрація транспортних засобів провадиться за умови сплати передбачених податків, зборів та інших видів платежів.

Правомірність придбання транспортних засобів, номерних агрегатів стверджується документами, скріпленими печаткою, виданими торговельними організаціями, митними органами та судами, нотаріусами, органами соціального захисту населення, підприємствами-виготовлювачами транспортних засобів, військовими частинами, відділами матеріальних фондів оперативних командувань, підприємствами, підрозділами ДАІ тощо.

З урахуванням наведеного, суд дійшов вірного висновку про те, що позивач не є власником транспортних засобів КАМАЗ 43101 державний номер НОМЕР_4 та «Беларус» МТЗ-80, державний номер КА 12767, оскільки дані транспортні засоби не зареєстровані відповідно чинному законодавству за ОСОБА_2, а зареєстровані відповідно за юридичною особою Українсько-словацьке СП ДОМ (ДИМ) та ТОВ КПМК-2 (а. с. 11, 19).

Згідно ч. 3 ст. 6 ЦК України сторони в договорі не можуть відступити від положень актів цивільного законодавства, якщо в цих актах прямо вказано про це, а також у разі, якщо обов'язковість для сторін положень актів цивільного законодавства випливає з їх змісту або із суті відносин між сторонами.

Відповідно до вимог ст. 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди. Договір укладається шляхом пропозиції однієї сторони укласти договір (оферти) і прийняття пропозиції (акцепту) другою стороною.

За правилами ч. 1 ст. 639 ЦК України д оговір може бути укладений у будь-якій формі, якщо вимоги щодо форми договору не встановлені законом.

Згідно ст. 936 ЦК України за договором зберігання одна сторона (зберігач) зобов'язується зберігати річ, яка передана їй другою стороною (поклажодавцем), і повернути її поклажодавцеві у схоронності.

За змістом ч. 1 ст. 937 ЦК України договір зберігання укладається у письмовій формі у випадках, встановлених статтею 208 цього Кодексу. Письмова форма договору вважається дотриманою, якщо прийняття речі на зберігання посвідчене розпискою, квитанцією або іншим документом, підписаним зберігачем.

Згідно п. 3 ч. 1 ст. 208 ЦК України у письмовій формі належить вчиняти правочини фізичних осіб між собою на суму, що перевищує у двадцять і більше разів розмір неоподаткованого мінімуму доходів громадян, крім правочинів, передбачених частиною першою статті 206 цього Кодексу.

Частиною першою ст. 206 ЦПК України передбачено, що усно можуть вчинятися правочини, які повністю виконуються сторонами у момент їх вчинення, за винятком правочинів, які підлягають нотаріальному посвідченню та (або) державній реєстрації, а також правочинів, для яких недодержання письмової форми має наслідком їх недійсність.

За змістом ст. 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв'язку.

Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

За правилами ч. 1 ст. 948 ЦК України поклажодавець зобов'язаний забрати річ від зберігача після закінчення строку зберігання.

Відповідно до вимог ч. ч. 1 та 2 ст. 949 ЦК України зберігач зобов'язаний повернути поклажодавцеві річ, яка була передана на зберігання, або відповідну кількість речей такого самого роду та такої самої якості. Річ має бути повернена поклажодавцю в такому стані, в якому вона була прийнята на зберігання, з урахуванням зміни її природних властивостей.

Частинами першою та третьою ст. 950 ЦК України передбачено, що за втрату (нестачу) або пошкодження речі, прийнятої на зберігання, зберігач відповідає на загальних підставах. Зберігач відповідає за втрату (нестачу) або пошкодження речі після закінчення строку зберігання лише за наявності його умислу або грубої необережності.

Згідно ст. 951 ЦК України збитки, завдані поклажодавцеві втратою (нестачею) або пошкодженням речі, відшкодовуються зберігачем: 1) у разі втрати (нестачі) речі - у розмірі її вартості; 2) у разі пошкодження речі - у розмірі суми, на яку знизилася її вартість.

Якщо внаслідок пошкодження речі її якість змінилася настільки, що вона не може бути використана за первісним призначенням, поклажодавець має право відмовитися від цієї речі і вимагати від зберігача відшкодування її вартості.

Отже, судом вірно встановлено, що в даному випадку договір зберігання чотирьох транспортних засобів загальною вартістю 383352,82 грн. повинен бути вчинений у письмовій формі відповідно до вимог ст. 207, п. 3 ч. 1 ст. 208, ст. 937 ЦК України.

Також судом вірно встановлено, що в даному випаду позивач всупереч вимог ст. ст. 10, 57-60 ЦПК України не надав доказів того, що він передав відповідачу на зберігання чотири спірні транспортні засоби, а відповідач взяв на себе зобов'язання зберігати їх і повернути спірні транспортні засоби позивачеві у схоронності. Всі докази передачі і прийняття на зберігання спірних транспортних засобів базуються на поясненнях самого позивача та його власних трактуваннях договору зберігання щодо строку дії договору, обов'язків зберігача, виконання договору та ін.

Судом вірно встановлено, що з оглянутих в судовому засіданні матеріалів по факту звернення позивача до Білоцерківського МВ ГУМВС України не вбачається жодного підтвердження факту передачі позивачем та отримання відповідачем на зберігання спірного майна чи виникнення у відповідача будь-яких зобов'язань перед позивачем щодо зберігання та повернення цього майна та відсутні докази спричинення відповідачем ОСОБА_2 збитків.

З урахуванням наведеного, даючи оцінку наданим доказам, суд першої інстанції прийшов до правильного висновку про те, що позов не обгрунтований, не доведений та такий, що не підлягає до задоволення, оскільки позивачем не надано жодних належних та допустимих доказів того, що він передав відповідачу на зберігання чотири спірні транспортні засоби, а відповідач взяв на себе зобов'язання зберігати їх і повернути спірні транспортні засоби позивачеві у схоронності.

За таких обставин, суд дійшов вірного висновку про відмову в позові, оскільки судом не встановлено порушення відповідачем законних прав позивача, які б підлягали судовому захисту.

Таким чином, доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду, рішення суду ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права і не може бути скасовано з підстав, викладених у апеляційній скарзі.

Керуючись ст. ст. 303, 307, 308, 313-315, 317, 319 ЦПК України, колегія суддів,

ухвалила:

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 відхилити.

Рішення Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 17 вересня 2015 року залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення і може бути оскаржена в касаційному порядку до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів.

Головуючий

Судді