Провадження № 22-ц/783/2504/15 Доповідач в 2-й інстанції: Шумська Н. Л.

Категорія:59

У Х В А Л А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

24 листопада 2015 року колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Львівської області в складі:

головуючий суддя: Шумська Н.Л.

судді: Струс Л.Б., Шандра М.М.

секретар: Бадівська О.О.

особи, які беруть участь у справі: ОСОБА_2, пр.-ки ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційні скарги ОСОБА_2, ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_8 та Львівської міської ради на рішення Залізничного районного суду м. Львова від 05 лютого 2015 року за позовом ОСОБА_9, ОСОБА_10, ОСОБА_11 до Львівської міської ради, ОСОБА_2, ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_8, (третя особа: Львівське міське управління юстиції в особі Реєстраційної служби) про визнання недійсним та скасування ухвал Львівської міської ради,-

ВСТАНОВИЛА:

Рішенням Залізничного районного суду м. Львова від 05 лютого 2015 року позов ОСОБА_9, ОСОБА_10, ОСОБА_11 до Львівської міської ради, ОСОБА_2, ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_8, (третя особа: Львівське міське управління юстиції в особі Реєстраційної служби) про визнання недійсним та скасування ухвал Львівської міської ради задоволено частково; визнано незаконним та скасовано пункт 32 додатку до ухвали Львівської міської ради від 10 липня 2003 року №731 «Про передачу громадянам у приватну власність, спільну сумісну власність та оренду земельних ділянок у м. Львові»; визнано незаконним та скасовано пункт 2 ухвали Львівської міської ради від 16 грудня 2004 року №1974 «Про внесення змін до ухвали міської ради від 10.07.2003 року №731 та скасування ухвали міської ради від 15.02.1996 року №289»; визнано незаконним та скасовано свідоцтво про право власності на нерухоме майно, серії НОМЕР_1 - земельну ділянку, площею 0,0256 га, розташовану по АДРЕСА_1 у м. Львові, кадастровий номер: НОМЕР_2; скасовано рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень індексний номер: 15662362 від 09 вересня 2014 року; в решті позову відмовлено.

Рішення суду оскаржили ОСОБА_2, ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_8 та Львівська міська рада.

ОСОБА_2, ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_8 в апеляційній скарзі покликаються на його незаконність у частині задоволення позовних вимог, на невідповідність висновків суду обставинам справи та на порушення норм матеріального права. Зокрема зазначають, що суд не надав жодної правової оцінки встановленим в судовому засіданні доказам, які встановлені в інших судових рішеннях та які мають пряме відношення до правильного вирішення судом спору щодо приватизації позивачем і відповідачами земельних ділянок, які призначені для обслуговування житлового будинку на АДРЕСА_1 у м. Львові. Зі змісту скасованих судом ухвал Львівської міської ради чітко вбачається, що дані ухвали постановлені на підставі рішення Залізничного районного суду м. Львова від 17.05.2001 року у цивільній справі №2-432/2001 року, яке позивачами не оскаржено і яке набрало законної сили. Тобто, ухвала Львівської міської ради від 16.12.2004 року №1974 «Про внесення змін до ухвали міської ради від 10.07.2003 року №731 та скасування ухвали міської ради від 15.02.1996 року №289» була ухвалено у зобов»язальному порядку згідно вимог ст. 368, 369 ЦПК України. Крім того, суд першої інстанції неправильно тлумачить момент пропущення позивачами строків позовної давності так як у них була можливість пред»явити відповідний позов на протязі 14 років. Просять рішення Залізничного районного суду м. Львова від 05 лютого 2015 року скасувати та ухвалити нове, яким відмовити у позові за безпідставністю позовних вимог.

Львівська міська рада фактично оскаржує у частині задоволення позовних вимог, в апеляційній скарзі покликається на невідповідність висновків суду обставинам справи, на порушення норм матеріального та процесуального права. Зокрема зазначає, що ухвалою Львівської міської ради №489 від 31.10.1996 року сім»ї ОСОБА_7 було передано у спільну сумісну власність земельну ділянку пл. 228 кв м по АДРЕСА_1 для обслуговування житлового будинку. Ухвалою міської ради №289 від 15.02.1996 року гр. ОСОБА_9 передано у приватну власність земельну ділянку пл. 141 кв м та в постійне користування в межах червоних ліній земельну ділянку АДРЕСА_1. Відповідно вказані громадяни отримали державні акти на право власності та право постійного користування землею. Рішенням Залізничного районного суду м. Львова від 17.05.2001 року, яке не скасовано, є чинним та обов»язковим до виконання, державний акт на право власності на земельну ділянку виданий сім»ї ОСОБА_7 визнано недійсним та зобов»язано Львівську міську раду вирішити питання про передачу у власність сім»ї ОСОБА_7 земельної ділянки по АДРЕСА_1 у відповідності з реальним станом землекористування. Ухвалою міської ради №731 від 10.07.2003 року ОСОБА_2, ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_7 передано у спільну сумісну власність земельну ділянку пл. 232 кв м по АДРЕСА_1. Ухвалою міської ради №1974 від 16.12.2004 року, на виконання рішення Залізничного районного суду м.Львова від 17.05.2001 року, скасовано ухвалу міської ради №289 від 15.02.1996 року і внесено зміни в ухвалу №731 від 10.07.2003 року та передано у спільну власність сім»ї ОСОБА_7 земельну ділянку пл. 256 кв м по АДРЕСА_1. Вказує, що зміни площі земельної ділянки, яка надавалася сім»ї ОСОБА_7 вносилися міською радою відповідно до технічної документації на земельну ділянку виготовленої ліцензованою землевпорядною організацією. На даний час право власності сім»ї ОСОБА_7 на земельну ділянку пл. 256 кв м по АДРЕСА_1 зареєстровано у встановленому законом порядку з видачею свідоцтва про право власності. Таким чином, приймаючи оскаржувані ухвали Львівська міська рада діяла в межах і спосіб передбачений законом, відповідно до повноважень наданих їй чинним законодавством України і жодних порушень законодавства при прийнятті рішень нею допущено не було. Крім того, зазначає, що позивачами оскаржуються ухвали міської ради прийняті у 2003 та 2004 роках. Також вказує, що позивачами порушено строк позовної давності для звернення до суду за захистом свої прав та інтересів. Просить рішення Залізничного районного суду м. Львова від 05 лютого 2015 року скасувати та ухвалити нове, яким у позові відмовити повністю. Вирішити питання судових витрат.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення осіб, які беруть участь у справі, з»ясувавши обставини справи та перевіривши доводи скарги, колегія суддів не знаходить підстав для задоволення апеляційних скарг та скасування чи зміни рішення суду першої інстанції.

Згідно ч.1ст.303 ЦПК під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Рішення суду, згідно ст.213 ЦПК, повинно бути законним та обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно та всебічно з»ясованих обставин справи, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог та заперечень, підтвердженими тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Оскаржуване рішення суду першої інстанції цим вимогам відповідає, доводи апеляційних скарги не ставлять під сумнів його законність та обгрунтованість.

Судом першої інстанції обгрунтовано не застосовано позовну давність, оскільки відповідно до вимог ст. 260, 261 ЦК України, позовна давність обчислюється за загальними правилами обчислення строків, встановлених ст..253-255 ЦК, перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Такою точкою відліку суд першої інстанції правильно визначив набуття спірної земельної ділянки у власність відповідачами та проведення державної реєстрації у 2014 році. Тому обґрунтовано вважав позовну давність не пропущеною.

Така позиція суду відповідає правовій позиції Верховного Суду України у справі №6-267цс15 висловленій у постанові від 10.06.2015року.

Судом повно та всебічно встановлено обставини справи та підставі належних доказів. Зокрема, відповідно до свідоцтв про право власності на квартиру, позивачам належить квартира АДРЕСА_1, а відповідачам - АДРЕСА_2 цього ж будинку. Таким чином, об»єктами права власності сторін є житлові приміщення - квартири.

Відповідно до листа міського голови Садового А.І. від 18.04.2014 року (а.с.18), міський голова як керівна посадова особа органу місцевого самоврядування- Львівської міської ради визнає обставину, що стала підставою позовних вимог ОСОБА_9 А саме, що чинне земельне законодавство не передбачає можливості приватизації земельної ділянки для обслуговування квартири чи частини будинку, а лише для обслуговування житлового будинку вцілому. Однак, відповідно до рішення Конституційного Суду України №7-рп/2009 від 16.04.2009року органи місцевого самоврядування не можуть скасовувати свої попередні рішення, вносити до них зміни, якщо відповідно до приписів цих рішень виникли правовідносини, пов»язані з реалізацією певних суб»єктивних прав та охоронюваних законом інтересів, і суб»єкти цих правовідносин заперечують проти їх зміни чи припинення.

У відповіді юридичного управління Львівської міської ради від 28.04.2013року (а.с.20) наводяться такі ж обставини незаконності оскаржуваних ухвал Львівської міської ради з приводу приватизації Процунами земельної ділянки, зазначається, що житловий будинок №27 по вул.Кричевського в м.Львові є двохквартирним, право власності на будинок вцілому з визначенням часток співвласників квартир №1 та №2 не оформлялось. Чинне законодавство України не передбачає можливості приватизації земельної ділянки для обслуговування квартири чи частини будинку.

Ці письмові відповіді позивачу містили роз»яснення неможливості вирішення спору у позасудовий порядок, та пораду звернення до суду за захистом порушеного права, тому додатково свідчать про відсутність підстав вважати позовну давність пропущеною, у разі відмови органу місцевого самоврядування скасувати чи змінити протиправні рішення, особа вправі звернутись за судовим захистом.

Відповідно до ст..20 ЦК України право на захист особа здійснює на свій розсуд.

Рішенням Залізничного районного суду м.Львова від 17.05.2001року, на яке апелянти покликаються як на доказ незаконності оскаржуваного рішення, задоволено позов ОСОБА_2, ОСОБА_6, визнано недійсним державний акт про право власності на землю №183 про передачу ОСОБА_2 на ін. членам сім»ї у приватну власність земельну ділянку для обслуговування будинку по АДРЕСА_1; зобов»язано Львівську міську раду вирішити питання передачі (приватизації) у спільну сумісну власність ОСОБА_2, ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_7 земельної діляки для обслуговування будинку АДРЕСА_1

Як вбачається зі змісту рішення суду, ним лише зобов»язано вирішити питання передачі (приватизації) земельної ділянки, відповідно до чинного законодавства, а не зобов»язано до вчинення конкретних дій на користь ОСОБА_7, оскільки вирішення питання приватизації включає в себе як позитивне рішення, так і негативне - про відмову у приватизації.

Апелянти помилково вважають, що оскаржувані ухвали Львівської міської ради були прийняті на виконання рішення суду, що набуло чинності, оскільки рішення сулу слугувало лише приводом для початку процедури приватизації земельної ділянки для обслуговування жилого будинку, яка повинна проводитись неухильно у відповідності до діючих норм матеріального права та нормативно встановленої процедури підготовки та оформлення документів.

Тому висновки суду першої інстанції про незаконність ухвали Львівської міської ради від 10.07.2003року №731 «Про передачу громадянам у приватну власність, спільну сумісну власність, земельних ділянок у м Львові», обґрунтовані, оскільки чинне законодавство не передбачало передачу земельної ділянки мешканцям однієї квартири у багатоквартирному будинку. Це ж стосується наступної ухвали про внесення змін.

Відповідно до ч.2ст.42 ЗК України, у разі приватизації громадянами багатоквартирного жилого будинку відповідна земельна ділянка може передаватися безоплатно у власність або надаватись у користування об'єднанню власників. Законом не передбачено передачі у власність земельної ділянки власникам квартири у будинка чи частини будинку.

Крім того, як вбачається з матеріалів справи, ОСОБА_2 та члени сім»ї діяли недобросовісно, зазначаючи себе власниками житлового будинку у заявах до Львівської міської ради про передачу у власність земельної ділянки для обслуговування будинку АДРЕСА_1

Таким чином доводи апеляційних скарг ОСОБА_2 та інших і Львівської міської ради, які полягають у невідповідності висновків суду обставинам справи та неправильному застосуванні норм матеріального права, та порушення ст..61 ЦПК хибні та не обґрунтовані.

Судом першої інстанції правильно визначено правовідношення сторін, встановлено дійсні обставини справи та враховано належні і допустимі докази, що свідчить про дотримання судом вимог ст.212-214 ЦПК.

Право на звернення до суду за захистом, як передбачено ст.3 ЦПК, має особа у разі порушення її права чи законного інтересу.

Відповідно до ч.1ст..21 ЦК України суд визнає незаконним та скасовує правовий акт індивідуальної дії, виданий органом державної влади або органом місцевого самоврядування, якщо він суперечить актам цивільного законодавства і порушує цивільні права або інтереси.

Суд прийшов до законного та справедливого висновку про необхідність скасування незаконних актів органу місцевого самоврядування, ухвалених з порушенням принципів цивільного судочинства добросовісності, справедливості, та конституційних принципів верховенства права і гарантування правопорядку, відповідно до якого органи державної влади. Місцевого самоврядування. Їх посадові особи зобов»язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та Законами України (ст..8,19 Конституції України).

Висновки суду першої інстанції щодо похідних вимог про скасування свідоцтва про право власності та державної реєстрації також апеляційний суд вважає обгрунтвоаними. Частиною 2 статті 26 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» визначається, що у разі скасування на підставі рішення суду рішення про державну реєстрацію прав до Державного реєстру прав вноситься запис про скасування державної реєстрації прав. Підстави внесення запису до Державного реєстру перераховані у ст. 19 вищезазначеного закону: договори, укладені в порядку, встановленому законом; свідоцтва про право власності на нерухоме майно; державні акти про право власності або постійного користування на земельну ділянку у випадках, встановлених законом; рішення судів, що набрали законної сили; інші документи, що підтверджують виникнення, перехід, припинення прав на нерухоме майно.

Тому, встановивши дотримання судом першої інстанції вимог норм процесуального та матеріального права, апеляційний суд, відповідно до ст.308 ЦПК України, залишає рішення без змін, а апеляційні скарги без задоволення.

Керуючись ст.303, п.1ч.1ст.307, 308, п.1ч.1ст.314, 315, 317, 319 ЦПК України, колегія суддів,-

УХВАЛИЛА :

Апеляційні скарги ОСОБА_2, ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_8 та Львівської міської ради відхилити.

Рішення Залізничного районного суду м. Львова від 05 лютого 2015 року залишити без змін.

Ухвала апеляційного суду набирає законної сили з моменту проголошення й може бути оскаржена протягом 20-ти днів шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ.

Головуючий суддя Н.Л. Шумська

Судді: Л.Б. Струс

М.М. Шандра