Справа № 202/9909/14-ц

Провадження № 2/0202/560/2015

Р І Ш Е Н Н Я

Іменем України

03 листопада 2015 року Індустріальний районний суд м. Дніпропетровська у складі:

головуючого судді: Бєсєди Г.В.

при секретарі: Чумак В.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні Індустріального районного суду м. Дніпропетровська цивільну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5, третя особа: Шоста дніпропетровська державна нотаріальна контора про усунення від права на спадкування, визнання права власності, визнання недійсним свідоцтва про право на спадщину, стягнення грошових коштів, визнання недійсними договорів купівлі-продажу та витребування майна, -

ВСТАНОВИВ:

До Індустріального районного суду м. Дніпропетровська звернувся ОСОБА_1 з позовом до ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5, третя особа: Шоста дніпропетровська державна нотаріальна контора про усунення від права на спадкування, визнання права власності, визнання недійсним свідоцтва про право на спадщину, стягнення грошових коштів, визнання недійсними договорів купівлі-продажу та витребування майна.

В обґрунтування поданої заяви представником позивача зазначено, що ОСОБА_1 та ОСОБА_2 є рідними братом та сестрою. 29 вересня 2002 року помер їх батько, після смерті якого успадкувала все майно його дружина - ОСОБА_6, адже його діти відмовились від прийняття спадщини на користь своєї матері. Правовстановлюючі документи на житловий будинок ОСОБА_7 не встиг оформити, хоча відповідно до чинного законодавства він був належним власником домоволодіння. Посилаючись на ст. ст. 548, 549, 561 ЦК УРСР в редакції від 1963 року, ч. 3, 4 ст. 3 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» представник позивача зазначав, що виникнення права власності на будинки, споруди не залежало від державної реєстрації до часу набрання чинності ЦК та Законом України від 01 липня 2004 року «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно», тому все спадкове майно, що належало ОСОБА_7 стало належати його дружині, ОСОБА_6, яка відповідно до чинного на той час законодавства вже була його належним власником, незалежно від того чи отримувала вона та реєструвала правовстановлюючі документи на належне їй спадкове майно. 04.01.2009 року померла ОСОБА_6, заповіт за життя остання не склала. Спадщину прийняли її діти, тобто ОСОБА_1, який був зареєстрований та проживав разом зі своєю матір’ю на день її смерті, та який подав заяву про прийняття ним спадщини протягом строку, встановленого ст. 1270 ЦК України, та ОСОБА_2, яка також спадщину прийняла протягом строку, передбаченого ст. 1270 ЦК України. Наголошував, що позивач відповідно до п. 49 чинного на той час Порядку державної реєстрації прав на нерухоме майно та їх обтяжень, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 17 жовтня 2013 року за № 868 із змінами, внесеними постановою Кабінету Міністрів України № 337 від 13 серпня 2014 року, має право на реєстрацію за собою права власності на нерухоме майно, що було збудоване спадкодавцем. Після смерті ОСОБА_6, кожному з її дітей належало по ? частині спадкового майна. Однак, ОСОБА_2 звернулась до суду із позовом про усунення ОСОБА_1 від права на спадкування, разом з тим рішенням Апеляційного суду Дніпропетровської області в позові їй було відмовлено. Але, ОСОБА_2 вирішила іншим шляхом позбавити спадщини позивача, та таким чином збільшити свою частку в спадщині. Для цього вона подала до суду заяву про встановлення факту прийняття спадщини, яку вона вже прийняла та визнання за нею права власності на все спадкове майно, достеменно знаючи про наявність іншого спадкодавця – свого рідного брата. ОСОБА_2 свідомо повідомила суду неправдиві факти, чим ввела суд в оману, що призвело до ухвалення незаконного рішення, яким було визнано право власності на квартиру № 38-39, розташовану в будинку № 1 по вул. Калиновій у м. Дніпропетровську, на житловий будинок № 1 по вул. Громова в с. Орлівщина Новомосковського району Дніпропетровської області, на земельну ділянку № 1, площею 0, 173 га по вул. Громова в с. Орлівщина Новомосковського району Дніпропетровської області, право власності в порядку спадкування за законом в цілому на грошові кошти, що знаходились в Крутогорному відділенні Дніпропетровського РУ ПАТ КБ «ПриватБанк» в сумі 34 118,08 доларів США, на грошові кошти, що знаходились в Лівобережному відділенні Дніпропетровського РУ ПАТ КБ «Приватбанк» в сумі 11 499,83 грн. з відповідними відсотками, компенсаціями та індексаціями, на грошові кошти, що знаходились в Крутогорному відділенні Дніпропетровського РУ ПАТ КБ «Приватбанк» в сумі 38 203, 85 доларів США з відповідними відсотками, компенсаціями та індексаціями, на грошові кошти, що знаходились в Лівобережному відділенні Дніпропетровського РУ ПАТК КБ «Приватбанк» в сумі 31 185,02 грн. та на грошові кошти, що знаходились на картковому рахунку в ПАТ КБ «Приватбанк» в сумі 5 868, 50 грн. Також зазначеним рішенням було визнано недійсними та скасовані заповідальні розпорядження на ім’я ОСОБА_1. 19.01.2012 року рішення було скасовано за заявою самої ж ОСОБА_2, про перегляд рішення за нововиявленими обставинами. Але цю заяву вона подала тоді, коли встигла незаконно здійснити продаж майна та незаконно заволодіти грошима позивача в банківських установах, які він спадкував після смерті своєї матері. ОСОБА_2 уклала з ОСОБА_3 договір купівлі-продажу квартири АДРЕСА_1. В подальшому ОСОБА_3 продав квартиру ОСОБА_5 Крім цього, посилався, що на підставі рішення Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська від 28.08.2012 року за ОСОБА_2 було визнано право власності на житловий будинок по вул. Громова, 1 в с. Орлівщина Новомосковського району Дніпропетровської області та земельну ділянку за цією ж адресою. Після цього, відповідач ОСОБА_2 здійснила відчуження зазначених об’єктів ОСОБА_4 Наголошував, що у випадку усунення ОСОБА_2 від права на спадкування за законом від усіх вищезазначених грошових коштів, позивач має право на повернення йому грошових коштів на підставі ст. ст. 1212, 1213 ЦК, як таких, що отримані ОСОБА_2 на правових підставах, які пізніше відпали. Своїми діями ОСОБА_2 сприяла збільшенню своєї частки у спадщині та позбавлення спадщини свого рідного брата. Тому вважає, що є підстави для усунення ОСОБА_2 від права на спадкування. А все спадкове майно, отримане ОСОБА_2, й навіть те, що отримане нею на підставі свідоцтва про право на спадщину за заповідальним розпорядженням на грошові вклади, підлягає поверненню відповідно до ч. 1 ст. 1212 ЦК України позивачу, адже правова підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала. Тому, і договір купівлі-продажу квартири АДРЕСА_2, договір купівлі-продажу будинку та земельної ділянки, розташованих за адресою: Дніпропетровська область, Новомосковський район, с. Орлівщина, вул. Громова, 1 є недійсними. Підставою для визнання недійсними правочинів зазначає ч. 1 ст. 203, ч. 1 ст. 215 ЦК України. Просить суд усунути ОСОБА_2 від права на спадкування після смерті матері, ОСОБА_6, померлої 04.01.2009 року. Визнати за ОСОБА_1 право власності в порядку спадкування за законом після його матері, ОСОБА_6, на наступне майно: ? квартири АДРЕСА_1, загальною площею 94,7 кв. м.; на житловий будинок № 1 по вул. Громова в селі Орлівщина Новомосковського району Дніпропетровської області, загальною площею 173, 3 кв. м.; земельну ділянку № 1 по вул. Громова в селі Орлівщина Новомосковського району Дніпропетровської області, площею 0, 173 га; визнати недійсним свідоцтво про право на спадщину за заповідальним розпорядженням, видане 09.11.2009 року державним нотаріусом Шостої Дніпропетровської державної нотаріальної контори на ім’я ОСОБА_2 в порядку спадкування після смерті ОСОБА_6 на грошові кошти в сумі 38 203, 85 доларів США з відповідними відсотками, компенсаціями та індексаціями, що знаходились у Крутогорному відділенні Дніпропетровського РУ ПАТ КБ «Приватбанк»; стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 грошові кошти в сумі в сумі 38 203, 85 доларів США з відповідними відсотками, компенсаціями та індексаціями, що знаходились у Крутогорному відділенні Дніпропетровського РУ ПАТ КБ «Приватбанк»; визнати недійсним договір купівлі-продажу квартири АДРЕСА_3, укладений між ОСОБА_2 та ОСОБА_3, посвідчений приватним нотаріусом Дніпропетровського міського нотаріального округу 17 квітня 2012 року та зареєстрований в реєстрі прав власності на нерухоме майно за № 8018047; витребувати від ОСОБА_5 на користь ОСОБА_1 ? частини квартири АДРЕСА_3; визнати недійсним договір купівлі-продажу житлового будинку № 1 по вул. Громова в селі Орлівщина Новомосковського району Дніпропетровської області, укладений 19 вересня 2014 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_4, посвідчений приватним нотаріусом Дніпропетровського міського нотаріального округу; визнати недійсним договір купівлі-продажу земельної ділянки № 1 по вул. Громова в селі Орлівщина Новомосковського району Дніпропетровської області, площею 0, 173 га, укладений 19 вересня 2014 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_4, посвідчений приватним нотаріусом Дніпропетровського міського округу ОСОБА_8; витребувати від ОСОБА_4 на користь ОСОБА_1 житловий будинок № 1 по вул. Громова в селі Орлівщина Новомосковського району Дніпропетровської області; витребувати від ОСОБА_4 на користь ОСОБА_1 земельну ділянку № 1 по вул. Громова в селі Орлівщина Новомосковського району Дніпропетровської області, площею 0, 173 га; стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 грошові кошти в сумі 34 118, 08 доларів США з відповідними відсотками, компенсаціями та індексаціями, що знаходились в Крутогорному відділенні Дніпропетровського РУ ПАТ КБ «Приватбанк» на депозитному рахунку за договором від 01 квітня 2004 року; грошові кошти в сумі 38 203, 85 доларів США з відповідними відсотками, компенсаціями та індексаціями, що раніше знаходились у Крутогорному відділенні Дніпропетровського РУ ПАТ КБ «Приватбанк» на депозитному рахунку; грошові кошти в сумі 31 185, 02 грн. з відповідними відсотками, компенсаціями та індексаціями, що знаходились за договором від 01.11.2007 року на депозитному рахунку в Лівобережному відділенні Дніпропетровського РУ ПАТ КБ «Приватбанк»; грошові кошти в сумі 11 499, 83 грн. з відповідними відсотками, компенсаціями та індексаціями, що знаходились за договором від 18.07.2008 року на депозитному рахунку в Лівобережному відділенні Дніпропетровського РУ ПАТ КБ «Приватбанк»; грошові кошти в сумі 5 868, 50 грн. з відповідними відсотками, компенсаціями та індексаціями, що знаходились на картковому рахунку в ПАТ КБ «Приватбанк» за договором від 27.10.2006 року.

В судові засідання з’являлись представники позивача, підтримали викладені в позовній заяві обставини та вимоги, просили суд їх задовольнити. Наголошували, що строк позовної давності позивачем не було пропущено, оскільки початок його перебігу необхідно рахувати з моменту отримання позивачем постанови нотаріуса про відмову у вчиненні нотаріальної дії, якою відмовлено ОСОБА_1 у видачі свідоцтва про право на спадщину у зв’язку з відсутністю у останнього правовстановлюючих документів. Заява про поновлення строків позовної давності ані позивачем, ані представниками позивача не подавалась.

В судові засідання відповідач ОСОБА_2 не з’явилась, про час та місце проведення судового засідання повідомлялась належним чином, причини неявки не повідомила. Через канцелярію суду подала заперечення на позовну заяву, в яких зазначила, що позовні вимоги є незаконними та необґрунтованими, такими, що не підтверджені жодними доказами. Наголошувала, що вона жодним чином не перешкоджала спадкодавцеві, своїй матері, у складанні заповіту чи у збільшенні її частки у спадщині. Натомість, ОСОБА_1 знаходився на стаціонарному лікуванні у відділенні № 1 Дніпропетровського обласного наркологічного диспансеру з діагнозом: «Розлади психіки та поведінки, спричинені вживанням опіодїів та психостимуляторів. Синдром залежності», знаходився на повному матеріальному забезпеченні батьків, ніколи ніде не працював, стягував з матері гроші на вживання наркотиків та спиртних напоїв і жодного разу не надавав їй матеріальної допомоги. Наголошувала, що ОСОБА_1 відмовили у вчиненні нотаріальної дії - у видачі свідоцтва про право на спадщину на квартиру № 38-39 у м. Дніпропетровську, вул. Калинова, буд. 1, а також на житловий будинок з господарськими будівлями та спорудами та земельну ділянку, які знаходяться у Дніпропетровській області, Новомосковський район, с. Орлівщина, вул. Громова, 1, після смерті гр. ОСОБА_6, померлої 04.01.2009 р. Зазначає, що позивач не надав суду жодних документів, що підтверджують право власності на будинок № 1 по вул. Громова в селі Орлівщина Новомосковського району Дніпропетровської області, в матеріалах справи відсутні дані про інвентаризацію нерухомого майна, відсутній документ, який би підтверджував, що вказане домоволодіння збудовано та введене в експлуатацію. Позовні вимоги позивача в частині визнання права власності на грошові кошти на рахунку № 26351603259137 є безпідставним та необґрунтованими, оскільки грошові кошти на зазначеному рахунку належать ОСОБА_2 на підставі свідоцтва про право на спадщину за заповідальним розпорядженням від 09.11.2009 року. При укладенні договору купівлі-продажу квартири підстави для відмови у вчиненні нотаріальної дії були відсутні.Під час укладення договору купівлі-продажу квартири було встановлено відсутність заборони відчуження квартири та податкової застави, що підтверджується витягами з Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна та з Державного реєстру обтяжень рухомого майна, виданими приватним нотаріусом Дніпропетровського міського нотаріального округу ОСОБА_9 26 березня 2012 року.ОСОБА_3, як особа, яка придбала квартиру вважається добросовісним набувачем нерухомого майна. При укладенні договорів купівлі - продажу житлового будинку та земельної ділянки приватним нотаріусом Дніпропетровського міського нотаріального округу ОСОБА_8 всі нотаріальні дії відносно посвідчення договорів купівлі-продажу будинку та земельної ділянки були здійснені відповідно до вимог діючого законодавства України. Нотаріусом було перевірено згідно даних реєстру, що ОСОБА_2 є власником житлового будинку та земельної ділянки, були відсутні будь-які обтяження нерухомого майна. ОСОБА_4 як особа, яка придбала житловий будинок № 1 та земельну ділянку за адресою: вул. Громова, с. Орлівщина Новомосковського району Дніпропетровської області, вважається добросовісним набувачем нерухомого майна. Просила відмовити в задоволенні позовних вимог в повному обсязі.

В судові засідання з’являвся представник відповідача ОСОБА_3, який просив в задоволенні позовних вимог відмовити повністю. Подав письмові заперечення, в яких зазначив, що як особа, яка придбала квартиру АДРЕСА_4, він вважається добросовісним набувачем нерухомого майна.Приватним нотаріусом Дніпропетровського міського нотаріального округу ОСОБА_9 всі нотаріальні дії відносно посвідчення договору купівлі - продажу квартири були здійсненні відповідно до вимог діючого законодавства України. Наголошував, що під час посвідчення правочинів нотаріусом було визначено обсяг цивільної дієздатності покупця та продавця, за наданими ними паспортами, які унеможливлюють виникнення будь-яких сумнівів. Були також встановлені дійсні наміри кожної із сторін до вчинення правочину, а також відсутність у сторін заперечень щодо кожної з умов правочину, були чітко роз'яснено усі правові наслідки вчинення нотаріальної дії, про що сторони поставили свої підписи. В даному випадку, підстав для відмови у вчиненні нотаріальних дій не було. Як особі, яка придбає майно у іншої особи, відповідачу ОСОБА_3 не було відомо про обставини, на які посилається позивач в позовній заяві, при посвідченні договору купівлі-продажу нотаріусом було перевірено згідно з реєстром в базі даних інформацію про відчужуване майно, право власності на яке було зареєстроване за ОСОБА_2, наявність/відсутність обтяжень на майно (будь-які обтяження на вказане майно були відсутні). Під час укладення договору купівлі-продажу квартири було встановлено відсутність заборони відчуження квартири та податкової застави, що підтверджується витягами з Єдиного реєстру заборон відчуження об’єктів нерухомого майна та з Державного реєстру обтяжень рухомого майна. Крім того, продавець засвідчив, що відчужувана квартира не є об’єктом права спільної сумісної власності подружжя і належить йому на праві особистої приватної власності, оскільки набута у власність в порядку спадкування. Згода дружини ОСОБА_3 - ОСОБА_10 на купівлю вказаної квартири викладена в письмовій заяві, справжність підпису дружини засвідчена приватним нотаріусом Дніпропетровського міського нотаріального округу ОСОБА_9 26 березня 2012 року за реєстровим № 335, яка була додана до документів, переданих нотаріусу при укладенні цього договору.Продаж квартири було здійснено за 435 000 грн., які продавець повністю отримав від покупця до підписання договору купівлі-продажу. Лише власник має право витребувати майно від особи, яка незаконно без відповідної правової підстави заволоділа ним. ОСОБА_1 не є власником вказаного майна, а ОСОБА_3 натомість вважається добросовісним набувачем майна, тобто особою, яка за гроші придбала майно у особи, яка була законним власником майна.

В судові засідання з’являвся представник відповідача ОСОБА_4, який просив також в задоволенні позовних вимог відмовити повністю. В письмових запереченнях, наголошував, що відповідно до норм законодавства України, під час посвідчення правочинів нотаріусом було визначено обсяг цивільної дієздатності покупця та продавця, за наданими ними паспортами, які унеможливлюють виникнення будь - яких сумнівів щодо обсягу цивільної дієздатності. Були також встановлені дійсні наміри кожної із сторін до вчинення правочину, а також відсутність у сторін заперечень щодо кожної з умов правочину. Нотаріусом роз'яснено усі правові наслідки вчинення нотаріальної дії. Підстав для відмови у вчиненні нотаріальних дій не було. Наголошували також, що лише власник має право витребувати майно від особи, яка незаконно без відповідної правової підстави заволоділа ним. ОСОБА_4, натомість вважається добросовісним набувачем майна, тобто особою, яка за гроші придбала майно у особи, яка була законним власником майна. Отже, позовні вимоги позивача вважала недоведеними належними та допустимими доказами по справі.

В судові засідання з’являлись представники відповідача ОСОБА_5, які заперечували проти задоволення позовних вимог. Просили суд звернути увагу на те, що позивач дізнавшись про рішення Індустріального суду м. Дніпропетровська від 17.06.2011 року, звернувся до Апеляційного суду Дніпропетровської області з апеляційною скаргою, проте ОСОБА_2 під час апеляційного оскарження звернулась до суду із клопотанням про залишення позовної заяви без розгляду, що в результаті призвело до скасування рішення першої інстанції про визнання права власності в порядку спадкування.Але, виходячи із змісту матеріалів справи, з моменту ухвалення рішення Апеляційним судом Дніпропетровської області від 19.01.2012 року позивач не вчинив жодних дій, щодо реалізації своїх прав. Тобто, наслідки рішення Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 17.06.2011 року не були усунені. Тому, фактично в результаті бездіяльності позивача відповідно до ст. 1299 ЦК України право власності залишилось зареєстрованим за ОСОБА_2 Зі змісту усіх рішень судів за зверненням ОСОБА_2 до ОСОБА_1 вбачається, що відповідач був повідомлений про усі судові розгляди, про свідчить участь його представників, добре був обізнаний про порушення його спадкового права. У квітні 2009 року ОСОБА_11 звернулась до Індустріального районного суду м. Дніпропетровська з позовом до ОСОБА_1 про усунення його від права на спадкування. 26.10.2010 року колегією суддів Верховного суду України касаційні скарги в інтересах ОСОБА_2 відхилені, рішення Апеляційного суду Дніпропетровської області від 02.08.2010 року залишено без змін, у позовних вимогах ОСОБА_2 до ОСОБА_1 відмовлено. Таким чином, станом на 02.08.2010 року, позивачу було відомо про його порушені права, що він мав право спадкувати ? частину спадкового майна, або звернутись за захистом порушених прав до суду із аналогічними вимогами. Вважає посилання позивача на постанову про відмову у вчиненні нотаріальних дій від 30.09.2014 року, безпідставним, що не свідчать про початок перебігу строку на звернення до суду із порушеними правами позивача, оскільки звернення із вимогою про усунення від спадкування, якщо на такі дії є підстави, не потребує відповідної постанови. Подали заяву про застосування строків позовної давності та просили суд відмовити в задоволенні позовних вимог в повному обсязі.

Представник третьої особи – Шостої Дніпропетровської державної нотаріальної контори в судові засідання не з’являвся, про час і місце проведення судових засідань повідомлявся в установленому законом порядку, причини неявки не повідомив, клопотання про розгляд справи за відсутності представника не подавав.

Суд, вислухавши пояснення представників позивача, представників відповідачів, дослідивши письмові докази у справі, вважає, що позовна заява ОСОБА_1 до ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5, третя особа: Шоста дніпропетровська державна нотаріальна контора про усунення від права на спадкування, визнання права власності, визнання недійсним свідоцтва про право на спадщину, стягнення грошових коштів, визнання недійсними договорів купівлі-продажу та витребування майна підлягає частковому задоволенню з огляду на наступне.

Згідно матеріалів справи ОСОБА_6 є матір’ю ОСОБА_2, що підтверджується свідоцтвом про народження серії 1-БК № 369127, виданим Московським відділом записів актів громадянського стану м. Київ 19 травня 1972 року та ОСОБА_1, що підтверджується свідоцтвом про народження серії 1-Ки № 231695, виданим повторно Жовтневим відділом реєстрації актів цивільного стану Дніпропетровського міського управління юстиції 03 квітня 2009 року.

Згідно свідоцтва про смерть серії 1-КИ № 256861, виданого Індустріальним відділом реєстрації актів цивільного стану Дніпропетровського міського управління юстиції, ОСОБА_6 померла 04 січня 2009 року.

ОСОБА_2 02 березня 2009 року звернулась до Шостої Дніпропетровської державної нотаріальної контори із заявою про прийняття спадщини.

Також із заявою про прийняття спадщини 17 квітня 2009 року до Шостої державної нотаріальної контори звернувся ОСОБА_1.

Із заявою про видачу свідоцтва про право на спадщину за заповідальним розпорядженням, зробленим в ПАТ КБ «Приватбанк» 01.04.2008 року по рахунку № 26351603259137, своєї матері ОСОБА_6, 09 листопада 2009 року звернулась ОСОБА_2.

Державним нотаріусом Шостої дніпропетровської державної нотаріальної контори 09 листопада 2009 року посвідчено свідоцтво про право на спадщину за заповідальним розпорядженням, відповідно до якого спадкоємцем зазначеного в заповідальному розпорядженні всієї частки грошового вкладу ОСОБА_6, яка померла 04.01.2009 року, є її дочка – ОСОБА_2. Спадкове майно, на яке видане свідоцтво, складається з: права на грошові кошти з відсотками, компенсаціями та індексаціями в Крутогорному відділенні Дніпропетровського РУ ПАТ КБ «Приватбанк» згідно депозитного договору № SAMDN25000703282858 від 01.04.2008 року, рахунок № 26351603259137 (залишок на рахунку станом на 18.09.2009 року становить 38 203,85 дол. США), що належали померлій.

Із заявою про видачу свідоцтва про право на спадщину на грошовий вклад за заповідальним розпорядженням, зробленим в ПАТ КБ «Приватбанк» 01.04.2008 року по рахунках № 26351603258741, № 26359603738434 після померлої 04.01.2009 року його матері ОСОБА_6, 05 січня 2012 року звернувся ОСОБА_1.

Державним нотаріусом Шостої дніпропетровської державної нотаріальної контори 05 січня 2012 року посвідчено свідоцтво про право на спадщину за заповідальним розпорядженням, відповідно до якого спадкоємцем зазначеного в заповідальному розпорядженні всієї частки грошового вкладу ОСОБА_6, яка померла 04.01.2009 року, є її син – ОСОБА_1. Спадкове майно, на яке видане свідоцтво, складається з: вкладів з відсотками, компенсаціями та індексаціями, що знаходяться в Крутогорному відділенні Дніпропетровського РУ ПАТ КБ «Приватбанк» згідно депозитного договору № SAMDN25000703282827 від 01.04.2008 року, рахунок № 26351603258741, в Лівобережному відділенні Дніпропетровського РУ ПАТ КБ «Приватбанк» згідно депозитного договору № SAMDN18000703920709 від 18.07.2008 року, рахунок № 26359603738434.

Згідно матеріалів справи дійсно після смерті батька ОСОБА_2 та ОСОБА_1 – ОСОБА_7, діти відмовились від належної їм частки спадщини, яке лишилось після смерті батька на користь дружини померлого – ОСОБА_6, що підтверджується поданими ними заявами в Шосту дніпропетровську державну нотаріальну контору від 17.01.2003 року. Та як вбачається з матеріалів спадкової справи, яка відкрилась після смерті ОСОБА_7, його дружині ОСОБА_6 були видані 17 квітня 2003 року свідоцтво про право на спадщину за законом на спадкове майно, яке складається з акцій простих іменних Акціонерного товариства закритого типу «Дніпропетровська кондитерська фабрика» в кількості 13 419 шт., загальною номінальною вартістю 254 961 грн., акцій Привілейованих Акціонерного товариства закритого типу «Дніпропетровська кондитерська фабрика» в кількості 141 шт., загальною номінальною вартістю 2 679,00 грн. та свідоцтво про право на спадщину за законом 06 грудня 2006 року на спадкове майно, яке складається з автомобіля марки ВАЗ 210061, 1991 року випуску. Будь-яких інших документів на майно, які видавались чи посвідчувались нотаріусом, матеріали спадкової справи, яка відкрилась після смерті ОСОБА_7, не містять.

Згідно свідоцтва про право власності на житло, виданого виконавчим комітетом міської ради народних депутатів 03 грудня 1997 року квартира АДРЕСА_5 належала на праві спільної сумісної власності ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_2 та ОСОБА_1.

Згідно договору дарування, посвідченого державним нотаріусом Шостої дніпропетровської нотаріальної контори 09 листопада 1999 року, ОСОБА_1 подарував, а ОСОБА_6 прийняла у дар ? частину квартири, що розташована за адресою: АДРЕСА_6.

Рішенням апеляційного суду Дніпропетровської області від 02 серпня 2010 року, яке залишено без змін ухвалою Верховного суду України від 26 жовтня 2010 року, в позовних вимог ОСОБА_2 про усунення від спадкування ОСОБА_1 відмовлено в повному обсязі.

Рішенням Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 17 червня 2011 року по справі № 0417/2-1637/2011 визнано за ОСОБА_2 право власності на спадкове майно, а саме на квартиру № 38-39, загальною площею 93,5 кв. м., по вул. Калинова, 1 в м. Дніпропетровську в порядку спадкування за законом; право власності на житловий будинок та земельну ділянку, що розташовані за адресою: вул. Громова, 1 в с. Орлівщина Новомосковського району Дніпропетровської області, визнано право власності на грошові кошти в сумі 34 118,08 доларів США, що знаходились у Крутогорному відділенні Дніпропетровського РУ ПАТ КБ «ПриватБанк» згідно депозитного договору № SAMDN25000703282827 від 01.04.2008 року рахунок № 26351603258741; визнано право власності на грошові кошти в сумі 11 499, 83 грн. з відсотками, компенсаціями та індексаціями за договором № SAMDN18000703920709 від 18.07.2008 року рахунок № 2635603738434; на грошові кошти в сумі 31 185,02 грн. з відсотками, компенсаціями та індексаціями за договором від 11.01.2007 року, депозитний рахунок № 26353601612882; на грошові кошти в сумі 5 868, 50 грн. на картковому рахунку № 4627087863338978 з відсотками, компенсаціями та індексаціями в порядку спадкування за законом. Визнано недійсним та скасовані заповідальні розпорядження, зроблені ОСОБА_6 на ім’я ОСОБА_1 у Крутогорному відділенні Дніпропетровського РУ ПАТ КБ «ПриватБанк», депозитний рахунок № 26351603258741 на грошові кошти в сумі 34 118, 08 доларів США.

Ухвалою Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 19 січня 2012 року скасовано рішення Індустріального районного суду м. Дніпропетровська по справі № 0417/2-1637/2011 за нововиявленими обставинами.

Згідно матеріалів справи між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 26 березня 2012 року було укладено договір купівлі-продажу квартири АДРЕСА_7, який посвідчений приватним нотаріусом Дніпропетровського міського округу ОСОБА_9О та зареєстрований в реєстрі за № 336.

В подальшому ОСОБА_3 22 серпня 2013 року продав квартиру АДРЕСА_7 ОСОБА_5, що підтверджується договором купівлі-продажу, посвідченим приватним нотаріусом Дніпропетровського міського нотаріального округу та зареєстрованим в реєстрі за № 2710.

Згідно договору купівлі-продажу земельної ділянки від 19 вересня 2014 року, посвідченого приватним нотаріусом Дніпропетровського міського округу та зареєстрованого в реєстрі за № 1975, ОСОБА_2 передала земельну ділянку 0, 1730 га у власність ОСОБА_4.

Згідно договору купівлі-продажу земельної ділянки від 19 вересня 2014 року, посвідченого приватним нотаріусом Дніпропетровського міського округу та зареєстрованого в реєстрі за № 1970, ОСОБА_2 передала житловий будинок № 1, розташований за адресою: Дніпропетровська область, Новомосковський район, с. Орлівщина, вул. Громова у власність ОСОБА_4.

Рішенням Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 15 вересня 2014 року по справі № 0417/16227/2012 визнано за ОСОБА_2 право власності на ? частину квартири № 38-39, загальною площею 93,5 кв.м., по вул. Калинова, 1 в м. Дніпропетровську в порядку спадкування за законом, визнано право власності за ОСОБА_2 на ? частину житлового будинку по вул.. Громова, 1 в с. Орлівщина, у Новомосковського району Дніпропетровської області та земельну ділянку, площею 0, 173 га по вул. Громова, 1 в с. Орлівщина Новомосковського району Дніпропетровської області.

Ухвалою апеляційного суду Дніпропетровської області від 25 травня 2015 року заява представника ОСОБА_2 про відмову від позову задоволена, рішення Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 15 вересня 2014 року по справі № 0417/16227/2012 скасовано, а провадження у справі закрито.

Постановою державного нотаріуса Шостої дніпропетровської державної нотаріальної контори від 30 вересня 2009 року відмовлено гр. ОСОБА_1 у вчиненні нотаріальної дії – у видачі свідоцтва про право на спадщину на квартиру АДРЕСА_1, а також на житловий будинок з господарчими будівлями та спорудами та земельну ділянку, які знаходяться у Дніпропетровській області, Новомосковський район, с. Орлівщина, вул. Громова, 1 після смерті ОСОБА_6, померлої 04.01.2009 року у зв’язку з тим, що у спадкоємця відсутні правовстановлюючі документи на спадкове майно.

Згідно виписок по рахункам, наданим ПАТ КБ «Приватбанк» ОСОБА_2 отримувала грошові кошти, які є предметом спору, а саме: 27.10.2015 року виплата по договору № SAMDN25000703282827 рахунок № 26351603258741 в касі Крутогорного відділенні проводилась 30.09.2011 року в сумі 34 118 доларів США, отримувач ОСОБА_2; виплата по договору № SAMDN25000703282858, рахунок № 26351603259137, проводилась 10.11.2009 року в сумі 38 203,85 доларів США в касі Крутогорного відділення; виплата по договору № SAMDN18000010921028, рахунок № 2635360612882 проводилась 14.09.2011 року в сумі 31 185,02 грн. в Лівобережному відділенні, на підставі заяви спадкоємця про розірвання вкладу – отримувач ОСОБА_2; виплата по договору № SAMDN18000703920709 рахунок № 26359603738434 в сумі 11 499,83 грн. в касі Лівобережного відділення Дніпропетровського РУ ПАТ «Приватбанк», на підставі заяви спадкоємця про розірвання вкладу, отримувач ОСОБА_2; по картковому рахунку № 4627087863338978 виплата проводилась 13.09.2011 року, перерахунок коштів на картку ОСОБА_2

Відповідно до ст. 1216 ЦК України спадкуванням є перехід прав та обов'язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців).

Згідно ч. 1 ст. 1217 ЦК України спадкування здійснюється за заповітом або за законом.

Відповідно до ст. 1223 ЦК України у разі відсутності заповіту право на спадкування за законом одержують особи, визначені у ст.ст. 1261-1265 ЦК України.

Статтею 1218 ЦК визначено, що до складу спадщини входять усі права та обов'язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинялися внаслідок його смерті.

Згідно матеріалів спадкової справи, яка відкрилась після смерті ОСОБА_12, померлої 04 січня 2009 року, остання заповіту не складала.

У першу чергу право на спадкування за законом мають діти спадкодавця, у тому числі зачаті за життя спадкодавця та народжені після його смерті, той з подружжя, який його пережив, та батьки (ст. 1261 ЦК України).

Як встановлено судом, спадкоємцями за законом є діти ОСОБА_12 – ОСОБА_1 та ОСОБА_2.

Представником позивача підставою для усунення від права на спадкування відповідача ОСОБА_2 зазначається ч. 2 ст. 1224 ЦК України, відповідно до якої не мають право на спадкування особи, які умисно перешкоджали спадкодавцеві скласти заповіт, внести до нього зміни або скасувати заповіт і цим сприяли виникненню права на спадкування у них самих чи в інших осіб або сприяли збільшенню їхньої частки у спадщині, наголошуючи, що своїми діями ОСОБА_2 сприяла збільшенню своєї частки у спадщині.

Однак, виходячи з аналізу зазначеної вище норми ЦК України, підставою для усунення від права на спадкування є саме дії особи, які умисно перешкоджали спадкодавцеві скласти заповіт, внести до нього зміни або скасувати заповіт. Але ці саме дії не самі по собі тягнуть усунення особи від права на спадкування, а лише за умови, що зазначені дії знаходяться в причинному зв’язку з виникненням права на спадкування у такої особи, або у іншої особи чи із збільшенням їхньої частки у спадщини.

Разом з тим, позивачем не доведено, що ОСОБА_2 були вчинені відносно спадкодавця, визначені в ч. 2 ст. 1224 ЦК України дії, що призвели до збільшення її частки у спадщині. Тому позовні вимоги щодо усунення ОСОБА_2 від права на спадкування після смерті матері ОСОБА_12, задоволенню не підлягають.

Відповідно до ч. 1 ст. 1267 ЦК України частки у спадщині кожного із спадкоємця є рівними. Тобто, спадкоємці однієї черги спадкують в рівних частках.

Отже, частки у спадщині ОСОБА_1, так і ОСОБА_2, яка відкрилась після смерті ОСОБА_6 є рівними.

Право на спадкування грошових коштів, які знаходились на депозитному рахунку № 2635360612882 в Лівобережному відділенні Дніпропетровського РУ ПАТ КБ «Приватбанк» за договором від 01.11.2007 року та на картковому рахунку № 4627087863338978 в ПАТ КБ «Приватбанк» за договором від 27.10.2006 року, мають в рівних частках як позивач, так і відповідач ОСОБА_2

Відповідно до ч. 1,2 ст. 1212 ЦК України особа, яка набула майно або зберегла його за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов’язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов’язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте згодом відпала. Положення цієї глави застосовується незалежно від того, чи безпідставне набуття або застереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком подій.

Згідно матеріалів справи відповідач ОСОБА_2 отримала грошові кошти в Крутогорному відділенні ПАТ КБ «Приватбанк» 30.09.2011 року в сумі 34 118, 08 доларів США, в сумі 38 203,85 доларів США також в касі Крутогорного відділення ПАТ КБ «Приватбанк»; 14.09.2011 року в сумі 31 185,02 грн. в Лівобережному відділенні ПАТ КБ «Приватбанк», в сумі 11 499,83 грн. в касі Лівобережного відділення ПАТ КБ «Приватбанк», 13.09.2011 року по картковому рахунку № 4627087863338978 в ПАТ КБ «Приватбанк» за договором від 27.10.2006 року в сумі 5 868, 50 грн.

Рішення Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 17 червня 2011 року, яким було визнано право власності на зазначені грошові кошти, 19 січня 2012 року скасовано.

Виходячи з зазначених вище норм законодавства та встановлених судом обставин щодо отримання ОСОБА_2 грошових коштів, які належали ОСОБА_6, ? частина грошових коштів, а саме грошові кошти в сумі 15 592, 51 грн., які знаходились на депозитному рахунку № 2635601612882 в Лівобережному відділенні Дніпропетровського РУ ПАТ КБ «Приватбанк» за договором від 01.11.2007 року та в сумі 2 934, 25 грн. по картковому рахунку № 4627087863338978 в ПАТ КБ «Приватбанк» за договором від 27.10.2006 року, підлягають стягненню з ОСОБА_2 на користь позивача.

Разом з тим, не підлягають задоволенню позовні вимоги в частині визнання недійсним свідоцтва про право на спадщину за заповідальним розпорядженням на ім’я ОСОБА_2, посвідченого 09.11.2009 року державним нотаріусом Шостої дніпропетровської нотаріальної контори та зареєстрованого в реєстрі за № 3-3058, у зв’язку з необґрунтованістю в цій частині позовних вимог з огляду на наступне.

Відповідно до ч. 1 ст. 1228 ЦК України вкладник має право розпорядитись правом на вклад у банку (фінансовій установі) на випадок своєї смерті, склавши відповідне розпорядження банку (фінансовій установі).

Заповідальне розпорядження, зроблене в ПАТ КБ «Приватбанк» 01.08.2008 року по рахунку № 26351603259137, ОСОБА_6 на частку грошового вкладу, що належала їй, на ім’я своїй доньки - ОСОБА_2.

Підстави для визнання недійсним свідоцтва про право на спадщину за заповідальним розпорядженням та застосування ст. 1212 ЦК України, на яку посилається представник позивача, в даному випадку відсутні.

Відповідно до ч. 1 ст. 268 ЦК України спадкоємець за заповітом або за законом має право прийняти спадщину або не прийняти її.

Спадкоємець, який бажає прийняти спадщину, але на час відкриття спадщини не проживав постійно із спадкодавцем, має подати до нотаріальної контори заяву про прийняття спадщини, що визначено ч. 1 ст. 1269 ЦК України.

Частиною 1 ст. 1270 ЦК України визначено строк у шість місяців для прийняття спадщини, який починається з часу відкритті спадщини.

Із заявою про прийняття спадщини, яка відкрилась після смерті ОСОБА_6 звернулись у встановлений законом строк як позивач ОСОБА_1, так і відповідач ОСОБА_2

Однак, спадкоємцями було отримано тільки свідоцтво про право на спадщину за заповідальним розпорядженням.

Судом встановлено, що до складу спадщини, яка відкрилась після смерті ОСОБА_6 входила квартира АДРЕСА_8, ? частини якої належала останній на підставі свідоцтва про право власності на житло, виданого виконавчим комітетом ради народних депутатів 03 грудня 1997 року, та на підставі договору дарування частини квартири, посвідченого державним нотаріусом Шостої дніпропетровської нотаріальної контори 03 листопада 2004 року та зареєстрованого в реєстрі за № 5-2487, яка в подальшому була передана у власність ОСОБА_3, а ОСОБА_3 в свою чергу передав у власність ОСОБА_5

Позивач просить визнати недійсним договір купівлі-продажу квартири АДРЕСА_9, укладений між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 та витребувати від ОСОБА_5 на користь ОСОБА_1 ? частини спірної квартири.

До суду із заявою про застосування строків позовної давності звернувся представник ОСОБА_5 та просив відмовити на цій підставі в задоволенні позовних вимог в повному обсязі.

Відповідно до ч. 3 ст. 267 ЦК України позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення.

Загальна позовна давність відповідно до ст. 257 ЦК України встановлюється тривалістю три роки.

Відповідно до ч. 1 ст. 261 ЦК України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалась або могла довідатись про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Дослідивши зміст усіх судових рішень за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1, вбачається, що ОСОБА_1 був повідомлений про всі судові процеси, про що свідчить участь його представників в ході розгляду зазначених справ, тобто ОСОБА_1 був обізнаний про порушення його прав.

У квітні 2009 року ОСОБА_2 звернулась до Індустріального районного суду м. Дніпропетровська з позовом до ОСОБА_1 про усунення його від права на спадкування.

Колегією суддів Верховного суду України касаційні скарги в інтересах ОСОБА_2 відхилені, рішення Апеляційного суду Дніпропетровської області від 02.08.2010 року, яким у позовних вимогах ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про усунення його від права на спадкування відмовлено, залишено без змін.

Таким чином, про порушення ОСОБА_2 прав позивача, ОСОБА_1 дізнався під час розгляду зазначеної вище справи, та про можливість успадкувати свою ? частку спадщини за законом з 02.08.2010 року.

Станом на 02.08.2010 року позивачу було відомо про його порушені права, ОСОБА_1 знав про можливість спадкування ? частини майна, або звернутись за захистом порушених прав до суду.

Рішенням Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 17 червня 2011 року визнано право власності за ОСОБА_2 на спірну квартиру, житловий будинок, земельну ділянку та грошові кошти.

Однак, з позовом за захистом своїх прав ОСОБА_1 звернувся до Індустріального районного суду м. Дніпропетровська тільки 02 жовтня 2014 року.

Посилання представника позивача на постанову нотаріуса про відмову у вчиненні нотаріальної дії від 30.09.2014 року у зв’язку з відсутності у позивача правовстановлюючих документів є безпідставним, оскільки це не свідчить про початок перебігу строку позовної давності для звернення до суду в даному випадку, виходячи з підстав та вимог зазначених у позові, які ОСОБА_1 обрав для захисту своїх прав, наголошуючи на їх порушенні ОСОБА_2

Відповідно до ч. 4 ст. 267 ЦК України сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.

Враховуючи заяву представника ОСОБА_5, її обґрунтування, які знайшли своє підтвердження, суд приходить до висновку про відмову в задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 щодо визнання недійсним договору купівлі-продажу квартири АДРЕСА_10, витребування від ОСОБА_5 на користь ОСОБА_1 ? частини квартири АДРЕСА_11, та визнання за ОСОБА_1 права власності на ? частини зазначеної квартири.

Виходячи з аналізу ст. 267 ЦК України, якщо сторона у спорі не зробила заяву про застосування позовної давності до винесення судом рішення, позовна давність не застосовується.

Разом з цим, підлягають задоволенню позовні вимоги ОСОБА_1 в частині визнання недійсними договору купівлі-продажу житлового будинку № 1 по вул. Громова в с. Орлівщина Новомосковського району Дніпропетровської області, укладеного 19 вересня 2014 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_4, посвідченого приватним нотаріусом Дніпропетровського міського нотаріального округу ОСОБА_8 та зареєстрованого в реєстрі за № 1970 та договору купівлі-продажу земельної ділянки № 1 по вул. Громова в с. Орлівщина Новомосковського району Дніпропетровської області, площею 0, 173 г, укладеного 19 вересня 2014 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_4, посвідченого приватним нотаріусом Дніпропетровського міського нотаріального округу ОСОБА_8 та зареєстрованого в реєстрі за № 1975 з наступних підстав.

Згідно ст. 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засада; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має вчинятися у формі, встановленій законом; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Недодержання у момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені ч. 1-3, 5, 6 ст. 203 ЦПК України, є підставою для визнання його недійсності.

За ч. 2, 3 ст. 215 ЦК України недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. У випадках, встановлених цим Кодексом, нікчемний правочин може бути визнаний судом дійсним. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Судом встановлено, що право власності на спірну земельну ділянку та будинок набуте відповідачем ОСОБА_2 на підставі судового рішення, яке в подальшому було скасовано.

Отже, виходячи із встановлених зазначених вище обставин, укладені договори купівлі-продажу будинку та земельної ділянки суперечать вимогам ст.ст. 203, 215 ЦК України.

Відповідно до ч. 1 ст. 388 ЦК України, якщо майно за відплатним договором придбане в особи, яка не мала право його відчужувати, про що набувач не знав і не міг знати (добросовісний набувач), власник має право витребувати це майно від набувача лише у разі, якщо майно: 1) було загублене власником або особою, якій він передав майно у володіння; 2) було викрадене у власника або особи, якій він передав майно у володіння; 3) вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом.

Добросовісним повинен вважатися той набувач, який не знав і не повинен був знати, що набуває майно в особи, яка не має права його відчужувати, а недобросовісним володільцем - та особа, яка знала або повинна була знати, що її володіння незаконне.

Отже, за положеннями зазначених норм права лише власник майна може витребувати належне йому майно від будь-якої особи, яка є останнім набувачем майна. Однак, у суду відсутні підстави вважати, що ОСОБА_1 є власником витребуваного майна.

Відповідно до приписів ст. 10 Цивільного процесуального кодексу України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, мають рівні права щодо подання доказів, їх дослідження та доведення перед судом їх переконливості.

Статтями 58, 59 ЦПК України визначено поняття належності та допустимості доказів.

Відповідно до правил статті 59 ЦПК про допустимість доказів обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть бути підтверджуватися іншими засобами доказування.

За загальним правилом, встановленим ст. 60 ЦПК України, кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, установлених ст. 61 ЦПК України.

Згідно матеріалів цивільної справи земельна ділянка, площею 0, 173 га, що розташована за адресою: Дніпропетровська область, Новомосковський район, с. Орлівщина, вул.. Громова належала ОСОБА_7 на підставі державного акту на право приватної власності на землю серії ДП № 004704.

Матеріали спадкової справи, яка відкрилась після смерті ОСОБА_7, та матеріали цивільної справи не містять даних, які б свідчили, що ОСОБА_6 було видано свідоцтво про право на спадщину, а саме на земельну ділянку, розташовану за адресою: Дніпропетровська область, Новомосковський район, с. Орлівщина, вул. Громова, буд. 1.

Матеріали справи не містять будь-яких правовстановлюючих документів на будинок № 1 по вул. Громова в с. Орлівщина Новомосковського району Дніпропетровської області, який як зазначається позивачем належав ОСОБА_7.

Отже, підстави для визнання права власності за ОСОБА_1, навіть на ? частину будинку та земельної ділянки, які розташовані за адресою: Дніпропетровська область, Новомосковський район, с. Орлівщина, вул. Громова, буд. 1, та відповідно витребування на його користь зазначених об’єктів нерухомості, відсутні.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 10, 11, 60, 88, 169, 174, 197, 212-215 ЦПК України, суд, -

ВИРІШИВ:

Позовні вимоги ОСОБА_1 до ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5, третя особа: Шоста дніпропетровська державна нотаріальна контора про усунення від права на спадкування, визнання права власності, визнання недійсним свідоцтва про право на спадщину, стягнення грошових коштів, визнання недійсними договорів купівлі-продажу та витребування майна – задовольнити частково.

Визнати недійсним договір купівлі-продажу житлового будинку № 1 по вул. Громова в с. Орлівщина Новомосковського району Дніпропетровської області, укладений 19 вересня 2014 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_4, посвідчений приватним нотаріусом та зареєстрований в реєстрі за № 1970.

Визнати недійсним договір купівлі-продажу земельної ділянки № 1 по вул. Громова в с. Орлівщина Новомосковського району Дніпропетровської області, площею 0, 173 г, укладений 19 вересня 2014 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_4, посвідчений приватним нотаріусом Дніпропетровського міського нотаріального округу та зареєстрований в реєстрі за № 1975.

Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 грошові кошти в сумі 34 118, 08 доларів США, що знаходились в Крутогорному відділенні Дніпропетровського РУ ПАТ КБ «Приватбанк» на депозитному рахунку № 26351603258741 за договором № SAMDN25000703282827 від 01.04.2008 року

Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 грошові кошти в сумі 11 499, 83 грн., що знаходились у Лівобережному відділенні Дніпропетровського РУ ПАТ КБ «Приватбанк» на депозитному рахунку № 26359603738434 за договором № SAMDN18000703920709 від 18.07.2008 року.

Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 грошові кошти в сумі 15 592, 51 грн., що знаходились на депозитному рахунку № 2635601612882 в Лівобережному відділенні Дніпропетровського РУ ПАТ КБ «Приватбанк» за договором від 01.11.2007 року.

Стягнути з ОСОБА_13 на користь ОСОБА_1 грошові кошти в сумі 2 934, 25 грн., що знаходились на картковому рахунку № 4627087863338978 в ПАТ КБ «Приватбанк» за договором від 27.10.2006 року.

В іншій частині позовних вимог – відмовити.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано у строк, встановлений ст. 294 ЦПК України. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом. Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом десяти днів з дня його проголошення до Апеляційного суду Дніпропетровської області через суд першої інстанції.

Суддя: Г.В. Бєсєда