КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

04116 м.Київ, вул. Шолуденка, 1 (044) 230-06-58

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"09" листопада 2015 р. Справа№ 910/5865/14

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Майданевича А.Г.

суддів: Федорчука Р.В.

Лобаня О.І.

за участю представників сторін: згідно з протоколом судового засідання від 09.11.2015

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу державного підприємства «Інформаційний центр» Міністерства юстиції України та апеляційну скаргу приватного акціонерного товариства «Інститут розвитку передових технологій» на рішення господарського суду міста Києва від 25.05.2015 (повний текст рішення складено 03.06.2015)

у справі №910/5865/14 (головуючий суддя Цюкало Ю.В., судді Босий В.П., Літвінова М.Є. )

за позовом приватного акціонерного товариства «Інститут розвитку передових технологій»

до державного підприємства «Інформаційний центр» Міністерства юстиції України

про розірвання договору, стягнення грошових коштів та усунення перешкод у користуванні майном

та за зустрічним позовом державного підприємства «Інформаційний центр» Міністерства юстиції України

до приватного акціонерного товариства «Інститут розвитку передових технологій»

про визнання права оренди нежилого приміщення,-

ВСТАНОВИВ:

Рішенням господарського суду міста Києва від 25.05.2015 у справі №910/5865/14 первісний позов задоволено частково. Стягнуто з ДП «Інформаційний центр» Міністерства юстиції України на користь ПрАТ «Інститут розвитку передових технологій» грошові кошти: 3 184 129,74 грн. основного боргу, 75 004,44 грн. 3% річних, 751 342,68 грн. втрат від інфляції, 1 000,00 грн. пені, 31 281,26 грн. судових витрат. В іншій частині первісного позову відмовлено. Повернуто ПрАТ «Інститут розвитку передових технологій» з Державного бюджету України 2 000,00 грн. судового збору, що сплачено у більшому розмірі, ніж передбачено законом. У задоволенні зустрічного позову відмовлено повністю.

Не погоджуючись із зазначеним рішенням суду, державне підприємство «Інформаційний центр» Міністерства юстиції України звернулось до апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою в якій просить скасувати рішення господарського суду міста Києва від 25.05.2015 у справі №910/5865/14 в частині стягнення з ДП «Інформаційний центр» Міністерства юстиції України 225 647,15 грн. та прийняти нове рішення суду, яким відмовити ПрАТ «Інститут розвитку передових технологій» у задоволенні позовних вимог щодо стягнення 225 647,15 грн.

В своїх доводах відповідач за первісним позовом посилається на те, що рішення суду першої інстанції прийнято з неповним з'ясуванням обставин, що мають значення для справи, висновки, які викладені в рішенні місцевого господарського суду не відповідають обставинам справи та має місце порушення норм матеріального і процесуального права.

Крім того, не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції ПрАТ «Інститут розвитку передових технологій» також звернулося до апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою в якій просить скасувати рішення господарського суду міста Києва від 25.05.2015 у справі №910/5865/14 в частині відмови у задоволенні позовних вимог щодо стягнення з ДП «Інформаційний центр» Міністерства юстиції України на користь ПрАТ «Інститут розвитку передових технологій» 18 381,69 грн. 3% річних, 17 002,32 грн. пені, 132 155,78 грн. інфляційних втрат та 5 232 750,32 грн. неустойки та прийняти нове рішення суду, яким первісний позов задовольнити в повному обсязі.

В своїх доводах позивач за первісним позовом посилається на те, що при прийняті оскаржуваного рішення суд першої інстанції дійшов невірних висновків, які не відповідають обставинам справи і має місце порушення норм матеріального та процесуального права.

Ухвалою від 22.07.2015 Київським апеляційним господарським судом у складі колегії суддів: головуючий суддя Майданевич А.Г., судді Федорчук Р.В., Лобань О.І. прийнято до провадження вказані вище апеляційні скарги та призначено розгляд справи №910/5865/14 у судовому засіданні за участю уповноважених представників сторін.

Відповідно до розпорядження заступника Голови Київського апеляційного господарського суду від 14.09.2015 у зв'язку з перебуванням судді Лобаня О.І. на лікарняному, змінено склад судової колегії на: головуючий суддя Майданевич А.Г., судді Федорчук Р.В., Андрієнко В.В.

Відповідно до розпорядження секретаря судової палати Київського апеляційного господарського суду від 12.10.2015 у зв'язку з виходом судді Лобаня О.І. з лікарняного, змінено склад судової колегії на: головуючий суддя Майданевич А.Г., судді Федорчук Р.В., Лобань О.І.

Представник позивача за первісним позовом брав участь в судових засіданнях, надавав пояснення, підтримував доводи, що викладені в апеляційній скарзі ПрАТ «Інститут розвитку передових технологій», заперечував щодо доводів апеляційної скарги позивача за зустрічним позовом та просив апеляційну скаргу ДП «Інформаційний центр» Міністерства юстиції України залишити без задоволення, апеляційну скаргу ПрАТ «Інститут розвитку передових технологій» задовольнити, рішення господарського суду міста Києва від 25.05.2015 у справі №910/5865/14 скасувати частково в частині відмови у задоволенні позовних вимог щодо стягнення з ДП «Інформаційний центр» Міністерства юстиції України на користь ПрАТ «Інститут розвитку передових технологій» 18 381,69 грн. 3% річних, 17 002,32 грн. пені, 132 155,78 грн. інфляційних втрат та 5 232 750,32 грн. неустойки та прийняти нове рішення суду, яким первісний позов задовольнити в повному обсязі.

Представник відповідача за первісним позовом брав участь в судових засіданнях, надавав пояснення, підтримував доводи апеляційної скарги ДП «Інформаційний центр» Міністерства юстиції України та просив її задовольнити, рішення господарського суду міста Києва від 25.05.2015 у справі №910/5865/14 скасувати частково в частині стягнення з відповідача за первісним позовом 225 647,15 грн. та прийняти нове рішення суду, яким у позові в цій частині відмовити та апеляційну скаргу ПрАТ «Інститут розвитку передових технологій» залишити без задоволення.

Згідно з ст. 99 Господарського процесуального кодексу України в апеляційній інстанції справи переглядаються за правилами розгляду цих справ у першій інстанції з урахуванням особливостей, передбачених у розділі XII Господарського процесуального кодексу України.

Статтею 101 ГПК України встановлено, що у процесі перегляду справи апеляційний господарський суд за наявними у справі і додатково поданими доказами повторно розглядає справу. Апеляційний господарський суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність і обґрунтованість рішення місцевого господарського суду у повному обсязі. В апеляційній інстанції не приймаються і не розглядаються вимоги, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.

Судова колегія Київського апеляційного господарського суду, розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши представлені докази в їх сукупності, перевіривши правильність застосування місцевим господарським судом норм матеріального та процесуального права встановила наступне.

Як вбачається з матеріалів справи, 27.06.2013 між приватним акціонерним товариством «Інститут розвитку передових технологій» (орендодавець) та державним підприємством «Інформаційний центр» Міністерства юстиції України (орендар) укладено договір №09-13 оренди нежилого приміщення, згідно з п. 1.1. якого, орендодавець передає, а орендар приймає у строкове платне користування нежиле приміщення, яке знаходиться на четвертому поверсі нежилого будинку - офісного центру, розташованого за адресою: м. Київ, вул. Мельникова, 81, літ. «А», загальною площею 1 007,14 кв. м до якої входить: основна площа - 714 кв. м, допоміжна площа, в тому числі площа загального користування згідно з пропорційним розподілом - 292,24 кв. м.

Відповідно до п. 1.2. договору приміщення, що передається в оренду, належить орендодавцю на підставі свідоцтва про право власності на нежилий будинок - офісний центр, виданого Головним управлінням комунальної власності м. Києва 31.01.2006 за №53-в.

Пунктом 2.2. договору передбачено, що передача приміщення здійснюється за актом прийому-передачі приміщення, який засвідчується підписами та печатками сторін (додаток №2).

Згідно з п. 3.1. договору розмір орендної плати відповідно до цього договору наведено у протоколі узгодження договірної ціни (додаток №1), який є невід'ємною частиною договору. Відповідно до протоколу узгодження договірної ціни до договору оренди, загальний розмір орендної плати в місяць становить 225 647,15 грн.

Положеннями п. 3.6. договору передбачено, що окрім визначеної в протоколі узгодження договірної ціни орендної плати орендарем відшкодовується на користь орендодавця фактичні витрати орендодавця, пов'язані з утриманням приміщень, а саме: експлуатаційні витрати та витрати з наданих комунальних послуг.

Пунктами 8.1. - 8.3. договору визначено, що договір набуває чинності з моменту його підписання сторонами. Строк оренди становить 35 місяців з дня передачі площі у фактичне користування по акту прийому-передачі приміщення. Останнім днем оренди є 31.05.2016. Фінансові зобов'язання у орендаря перед орендодавцем виникають з дня підписання сторонами акту прийому-передачі приміщення від орендодавця до орендаря.

Відповідно до акту прийому-передачі приміщення від 01.07.2013 орендодавець передав, а орендар прийняв в строкове платне користування нежилі приміщення, які розташовані на четвертому поверсі нежилого будинку - офісного центру, розташованого за адресою: м. Київ, вул. Мельникова, 81, літ. «А», загальною площею 1 007,14 кв. м до якої входить: основна площа - 714 кв. м, допоміжна площа, в тому числі площа загального користування згідно пропорційного розподілу - 292,24 кв. м.

11.12.2013 позивач за первісним позовом направив на адресу відповідача за первісним позовом повідомлення вих. №277-12 про відмову від договору №09-13 оренди нежитлового приміщення від 27.06.2013. ПрАТ «Інститут розвитку передових технологій» повідомило, що в ДП «Інформаційний центр» Міністерства юстиції України станом на 11.12.2013 існує заборгованість у розмірі 676 941,45 грн. з орендної плати за вересень, жовтень та листопад 2013 року. Також повідомлено відповідача за первісним позовом про розірвання договору з моменту одержання останнім повідомлення. Крім того, відповідно до п. 2.4 договору, позивач за первісним позовом просив звільнити у 20-денний термін прийняте у строкове платне користування нежиле приміщення та повернути за актом прийому-передачі приміщення.

Дане повідомлення було отримано відповідачем за первісним позовом 16.12.2013, що підтверджується копією рекомендованого повідомлення про вручення поштового відправлення, копія якого містяться в матеріалах справи (т. 1 а. с. 24).

24.12.2013 ДП «Інформаційний центр» Міністерства юстиції України надано відповідь на зазначене вище повідомлення, у якому відповідач за первісним позовом зазначив, що підстав для відмови від договору орендодавцем немає, оскільки орендарем здійснюється сплата комунальних послуг за користування орендованими приміщеннями, в той час, як на підставі ст. 782 ЦК України наймодавець має право відмовитись від договору оренди і вимагати повернення речі лише у випадку невнесення повного розміру плати за користування речі протягом 3 місяців підряд.

З матеріалів справи вбачається, що позивач за первісним позовом неодноразово надсилав на адресу відповідача листи та рахунки на оплату оренди нежилих приміщень з проханням здійснити оплату орендних приміщень.

Однак, відповідач за первісним позовом оплату заборгованості з оренди не здійснив, у зв'язку з чим у квітні 2014 року ПрАТ «Інститут розвитку передових технологій» звернулось до господарського суду міста Києва з позовом до ДП «Інформаційний центр» Міністерства юстиції України, з урахуванням уточнення позовних вимог, про стягнення 3 184 129,74 грн. заборгованості по орендній платі, 93 386,13 грн. 3% річних, 18 002,32 грн. пені, 883 155,78 грн. інфляційних втрат та 5 232 750,32 грн. неустойки.

У червні 2014 року ДП «Інформаційний центр» Міністерства юстиції України звернулось до господарського суду міста Києва із зустрічним позовом до ПрАТ «Інститут розвитку передових технологій» про визнання за ДП «Інформаційний центр» Міністерства юстиції України права оренди нежилих приміщень, що знаходяться на четвертому поверсі нежилого будинку - офісного центру, розташованого за адресою: м. Київ, вул. Мельникова, 81, літера «А» загальною площею 1 007,14 кв. м згідно з договором оренди нежилого приміщення №09-13 від 27.06.2013.

При прийнятті оскаржуваного рішення, місцевий господарський суд дійшов висновку, що позовні вимоги за первісним позовом підлягають задоволенню частково, а зустрічний позов задоволенню не підлягає.

В обґрунтування вимог апеляційної скарги ПрАТ «Інститут розвитку передових технологій зазначає, що суд першої інстанції неправомірно відмовив у задоволенні позовних вимог щодо стягнення неустойки, а також підстави для зменшення розміру пені відсутні.

В апеляційній скарзі ДП «Інформаційний центр» Міністерства юстиції України відповідач за первісним позовом стверджує, що ним не було отримано рахунок на оплату оренди за серпень 2014 року та позивачем за первісним позовом не доведено отримання орендарем такого рахунку, а тому стягнення 225 647,15 грн. за серпень 2014 року є безпідставним.

Колегія суддів апеляційного господарського суду, беручи до уваги межі перегляду справи у апеляційній інстанції, обговоривши доводи апеляційних скарг, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права при прийнятті оскаржуваного рішення, дійшла висновку про те, що апеляційна скарга ПрАТ «Інститут розвитку передових технологій» підлягає задоволенню частково, апеляційна скарга ДП «Інформаційний центр» Міністерства юстиції України задоволенню не підлягає, а оскаржуване рішення місцевого господарського суду підлягає скасуванню частково з наступних підстав.

Пункт 1 частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України передбачає, що підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є: договори та інші правочини.

Відповідно до ст. 193 Господарського кодексу України, суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Згідно з ч. 1 ст. 759 ЦК України за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов'язується передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк. Статтею 782 ЦК України передбачено, що наймодавець має право відмовитися від договору найму і вимагати повернення речі, якщо наймач не вносить плату за користування річчю протягом трьох місяців підряд. У разі відмови наймодавця від договору найму договір є розірваним з моменту одержання наймачем повідомлення наймодавця про відмову від договору.

Відповідно до п. 52 інформаційного листа Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики застосування норм Цивільного та Господарського кодексів України» №01-8/211 від 07.04.2008 відповідно до частини другої статті 214 ЦК України особи, які вчинили дво- або багатосторонній правочин, мають право за взаємною згодою сторін, а також у випадках, передбачених законом, відмовитися від нього, навіть і в тому разі, якщо його умови повністю ними виконані. Відповідно до частини сьомої статті 193 ГК України не допускаються одностороння відмова від виконання зобов'язань, крім випадків, передбачених законом. Таким чином, особи, які уклали договір, можуть у випадках, передбачених законом, відмовитися від нього в односторонньому порядку. Випадки, коли сторона має право відмовитися від договору в односторонньому порядку, передбачені, наприклад, у частині другій статті 408, частині першій статті 665, частині другій статті 782 ЦК України, частині третій статті 374 ГК України тощо. Для односторонньої відмови від правочину достатньо заяви однієї сторони.

Відмову від договору слід відрізняти від розірвання договору. Згідно з частиною третьою статті 653 ЦК України, частиною четвертою статті 188 ГК України договір може бути розірвано або за домовленістю сторін, або на вимогу однієї з сторін за рішенням суду.

Згідно з п. 5.1 постанови Пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики застосування законодавства про оренду (найм) майна» №12 від 29.05.2013 вирішуючи питання щодо дострокового розірвання договору оренди у зв'язку з несплатою орендарем (наймачем) платежів, господарським судам слід враховувати таке. Законом (частина третя статті 291 ГК України, частина друга статті 651, стаття 783 ЦК України) передбачено можливість розірвання договору найму (оренди) за рішенням суду на вимогу однієї з сторін, а статтею 782 ЦК України - право наймодавця на односторонню відмову від такого договору у разі невнесення наймачем плати за користування річчю протягом трьох місяців підряд.

Відповідне право наймодавця на відмову від договору найму не є перешкодою для звернення наймодавця (орендодавця) до суду з вимогою щодо розірвання договору в разі несплати наймачем (орендарем) платежів, якщо має місце істотне порушення умов договору.

З урахуванням положень статей 653, 795 ЦК України та умов договору, якщо останніми передбачено, що після закінчення або дострокового розірвання договору оренди нарахування орендної плати за фактичне користування майном припиняється з моменту підписання акта приймання-передачі приміщень орендодавцеві, нарахування орендної плати за відповідний період є правомірним.

Відмова наймодавця від договору найму, можливість якої передбачена частиною першою статті 782 ЦК України, є правом, а не обов'язком наймодавця, яке може бути реалізоване в позасудовому порядку. Наявність зазначеного права не є перешкодою для звернення наймодавця (орендодавця) до суду з вимогою про розірвання договору в разі несплати наймачем (орендарем) належних платежів.

У вирішенні відповідних спорів господарським судам слід встановлювати, протягом яких конкретно місяців і якого року орендар не вносив орендну плату, в якому розмірі, в тому числі протягом яких місяців орендар взагалі не вносив орендну плату або вносив частково. При цьому погашення орендарем заборгованості до або після подання позову орендодавцем не має правового значення для вирішення такого спору, оскільки законодавець пов'язує виникнення права орендодавця відмовитися від договору оренди саме з фактом не внесення орендної плати протягом трьох місяців підряд.

Відповідно до ч. 1 ст. 286 ГК України орендна плата - це фіксований платіж, який орендар сплачує орендодавцю незалежно від наслідків своєї господарської діяльності. Розмір орендної плати може бути змінений за погодженням сторін, а також в інших випадках, передбачених законодавством.

З протоколу узгодження договірної ціни вбачається, що сторонами встановлено розмір орендної плати, до складу якої не входять експлуатаційні витрати та витрати з надання комунальних послуг.

Також, п. 3.6. договору сторони передбачили, що окрім визначеної в протоколі узгодження договірної ціни орендної плати орендарем відшкодовується на користь орендодавця фактичні витрати орендодавця, пов'язані з утриманням приміщень, а саме експлуатаційні витрати та витрати з наданих комунальних послуг. Пунктами 3.6.1.- 3.6.2. договору визначено, що до складу експлуатаційних витрат входять витрати: за технічно-оперативне обслуговування електрообладнання; за технічно-оперативне обслуговування ліфтового обладнання; за технічно-оперативне обслуговування вентиляції та кондиціювання; за технічно-оперативне обслуговування об'єктів газопостачання; за технічно-оперативне обслуговування системи димовидалення; за технічно-оперативне обслуговування водопостачання; витрати з технічного обслуговування системи пожежної сигналізації та сповіщення про пожежу; витрати за вивіз та знешкодження твердих побутових відходів. До складу витрат з наданих комунальних послуг входять витрати з постачання електроенергії активної; витрати з перетікання електроенергії реактивної; витрати за газове опалення; витрати з підігріву води; витрати за водопостачання, прийняття стічних вод, аналіз стічних вод; витрати за водовідведення; витрати за приймання дощових (снігових) вод та аналіз води.

Вартість експлуатаційних витрат відшкодовується орендарем згідно пропорційного розподілу фактично понесених орендодавцем експлуатаційних витрат до загальної орендованої орендарем площі. Вартість витрат за комунальні послуги відшкодовується орендарем відповідно до показників загальних лічильників, згідно пропорційного розподілу фактично отриманих орендодавцем комунальних послуг до загальної орендованої площі орендарем (п. 3.6.3 - 3.6.4. договору).

Згідно з п. 3.7 договору, сума експлуатаційних витрат та витрати з наданих комунальних послуг, які підлягають відшкодуванню, сплачується орендарем на підставі виставлених орендодавцем рахунків в 5-ти денний строк з дня отримання орендарем таких рахунків.

Таким чином, фактичні витрати орендодавця, пов'язані з утриманням приміщень, а саме: експлуатаційні витрати та витрати з наданих комунальних послуг не входять до складу орендної плати та відповідно до умов договору сплачуються відповідно до окремо виставлених рахунків.

Так, судом встановлено та з матеріалів справи вбачається, що за період з 13.08.2013 по 27.01.2015 відповідачем за первісним позовом сплачувались експлуатаційні витрати та витрати з наданих комунальних послуг, що підтверджується копіями платіжних доручень, які містяться в матеріалах справи.

Оскільки позивачем за первісним позовом повідомлення про відмову від договору було направлено у зв'язку з несплатою відповідачем за первісним позовом орендних платежів за вересень, жовтень та листопад 2013 року, тому у позивача за первісним позовом виникло право на відмову від договору оренди.

Враховуючи вищенаведене та те, що повідомлення про відмову від договору було отримано орендарем 16.12.2013, то договір оренди №09-13 оренди нежилого приміщення від 27.06.2013 є розірваний саме з моменту одержання відповідачем за первісним позовом такого повідомлення, тобто з 16.12.2013.

Таким чином, з огляду на вищевикладене, колегія суддів апеляційної інстанції вважає, що суд першої інстанції дійшов помилкового висновку, що договір оренди нежилого приміщення розірвано 15.12.2014 - з моменту повернення орендованого приміщення.

Відповідно до п. 3.12. договору у випадку закінчення строку дії цього договору (включаючи випадок розірвання та припинення даного договору, на визначених у договорі умовах), орендар сплачує орендну плату до дня підписання акту приймання-передачі орендованого приміщення. Останнім днем оренди вважається день підписання акту приймання-передачі орендованого приміщення від орендаря орендодавцю.

Згідно з п. 2.4 договору після закінчення строку дії (розірвання або припинення) даного договору орендар зобов'язаний повернути приміщення орендодавцю в день закінчення строку дії договору.

В матеріалах справи наявні акти прийому-передачі (повернення) приміщення, а саме:

- від 01.10.2014 відповідно до умов якого орендар частково передав (повернув), а орендодавець прийняв приміщення, розташовані на четвертому поверсі нежилого будинку - офісного центру, розташованого за адресою: м. Київ, вул. Мельникова, 81, літера «А», загальною площею 153,13 кв. м, до якої входить: основна площа - 108,70 кв. м; допоміжна площа, в тому числі площа загального користування згідно пропорційного розподілу - 44,43 кв. м;

- від 15.12.2014 відповідно до умов якого у зв'язку з розірванням сторонами договору оренди нежилого приміщення, орендар передав (повернув), а орендодавець прийняв приміщення, яке знаходиться на четвертому поверсі нежилого будинку, розташованого за адресою: м. Київ, вул. Мельникова, 81, літера «А», загальною площею 854,01 кв. м, до якої входить: основна площа - 606,2 кв. м; допоміжна площа, в тому числі площа загального користування згідно пропорційного розподілу - 247,81 кв. м.

Відповідно до п. 5 ст. 762 ЦК України плата за користування майном вноситься щомісячно, якщо інше не встановлено договором.

Згідно з п. 3.3. договору перша орендна плата вноситься орендарем авансовим платежем після підписання сторонами акту прийому-передачі приміщення, шляхом перерахування на поточний рахунок орендодавця встановленої грошової суми з урахуванням протоколу узгодження договірної ціни (додаток №1), на підставі виставлених орендодавцем рахунків протягом 5 (п'яти) банківських днів з дня отримання таких рахунків.

Перша орендна плата включає в себе орендну плату: за перший - до кінця поточного місяця та два останні місяці - із розрахунку, як повні календарні місяці. Розмір орендної плати за перший місяць оренди приміщення розраховується пропорційно фактичному часу оренди.

З матеріалів справи вбачається, що на виконання вимог п. 3.3. договору відповідачем за первісним позовом було сплачено позивачу за первісним позовом 225 647,15 грн. авансового платежу.

Згідно з п. 3.4. договору послідуюча орендна плата вноситься орендарем щомісяця авансовими платежами, але не пізніше 5 числа поточного місяця, шляхом перерахування на поточний рахунок орендодавця встановленої грошової суми, згідно протоколу узгодження договірної ціни.

Сплата орендної плати здійснюється орендарем на підставі виставлених орендодавцем рахунків. У випадку ненадання орендодавцем рахунку на оплату орендованої площі до числа поточного місяця, орендар зобов'язаний сплатити орендну плату, передбачену п. 3. цього договору протягом 5 (п'яти) банківських днів з моменту отримання такого рахунку.

Судом першої інстанції встановлено, що орендарем свій обов'язок зі сплати орендної плати за період з 01.09.2013 по 16.12.2013 належним чином виконано не було, що підтверджується виставленими та не сплаченими рахунками та актами надання послуг за відповідний період, копії яких містяться в матеріалах справи, в результаті чого у відповідача за первісним позовом утворилась заборгованість в розмірі 793 404,50 грн.

Суд апеляційної інстанції погоджується з висновком місцевого господарського суду, що рахунок на оплату №115 від 17.04.2014 за вересень-грудень 2013 року на суму 902 588,60 грн. не відповідає сумам рахунків з урахуванням авансового платежу на суму 225 647,15 грн. а тому судом не приймається.

За період з 17.12.2013 по 15.12.2014 грудня 2014 року позивачем за первісним позовом було виставлено рахунки відповідачу за первісним позовом на загальну суму 2 390 725,24 грн., що підтверджується копіями описами вкладення та фіскальними чеками, а їх отримання - копіями рекомендованих повідомлень про вручення поштового відправлення, які містяться в матеріалах справи.

Разом з цим, у рахунках на оплату оренди за жовтень, листопад та грудень 2014 року було враховано часткове повернення об'єкту оренди та визначено вартість оренди за вказані періоди з урахуванням фактично займаної орендарем площі.

Твердження відповідача за первісним позовом, що ним не було отримано рахунок на оплату оренди за серпень 2014 року, а тому стягнення 225 647,15 грн. орендної плати за серпень 2014 року є безпідставним колегія суддів не бере до уваги, з огляду на наступне.

В матеріалах справи міститься копія рахунку на оплату оренди за серпень 2014 року №234 від 01.08.2014, який було направлено відповідачу за первісним позовом 04.08.2014, що підтверджується копіями опису вкладення у цінний лист та фіскального чеку, які містяться в матеріалах справи (т. 4, а. с. 18-19).

Тобто, позивачем за первісним позовом доведено факт належного виконання свого обов'язку щодо виставлення рахунку на оплату оренди за серпень 2014 року.

Крім того, під час розгляду справи №910/26996/14, яка стосується правовідносин між цими ж сторонами за договором оренди нежилого приміщення №39 від 30.11.2012, судом встановлено отримання ДП «Інформаційний центр» рахунків на оплату, які були направлені ПрАТ «Інститут розвитку передових технологій». Разом з рахунками, які розглядались судом під час розгляду справи №910/26996/14, позивачем за первісним позовом було направлено відповідачу рахунок на оплату оренди за серпень 2014 року №234 від 01.08.2014.

Також позивачем за первісним позовом разом із відзивом на апеляційну скаргу ДП «Інформаційний центр» Міністерства юстиції України надано копію рекомендованого повідомлення про вручення поштового відправлення, яким підтверджується отримання відповідачем за первісним позовом зазначених вище документів, зокрема рахунку на оплату оренди за серпень 2014 року.

Отже, з огляду на вищенаведене колегія суддів вважає твердження відповідача за первісним позовом, що стягнення 225 647,15 грн. за серпень 2014 року є безпідставним, не відповідає дійсності.

Відповідно до ст. ст. 525, 526 ЦК України одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог законодавства, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Згідно з ч. 1 ст. 530 ЦК України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Враховуючи вищевикладене, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції та вважає, що вимоги позивача за первісним позовом про стягнення з відповідача за первісним позовом заборгованості зі сплати орендної плати за період з вересня 2013 року по 15 грудня 2014 року (включно) є обґрунтованими та підлягають задоволенню в розмірі 3 184 129,74 грн.

Пунктом 6.3. договору передбачено, що за прострочення платежів по орендній платі, а також фактичних витрат орендодавця, пов'язаних з утриманням приміщень, а саме експлуатаційні витрати та витрати з наданих комунальних послуг, що відбулося з вини орендаря, орендар сплачує орендодавцю пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діяла у період, за який сплачується пеня, від суми заборгованості за кожен день прострочення.

У зв'язку з неналежним виконанням відповідачем за первісним позовом грошових зобов'язань за договором, позивач за первісним позовом просить стягнути з ДП «Інформаційний центр» пеню в розмірі 18 002,32 грн.

Вирішуючи спір у даній справі суд першої інстанції скориставшись правом на зменшення розміру штрафних санкцій та враховуючи те, що відповідач за первісним позивач є державним підприємством, зменшив нарахований позивачем розмір пені до 1 000,00 грн.

Однак, судова колегія вважає, що місцевий господарський суд дійшов помилкового висновку про наявність підстав для зменшення розміру пені.

Так, згідно з ч. 3 ст. 83 ГПК України господарський суд, приймаючи рішення, має право зменшувати у виняткових випадках розмір неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання.

Частиною 1 ст. 233 ГК України визначено, що у разі якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов'язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов'язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу.

Відповідно до п. 3.17.4. постанови Пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції» №18 від 26.12.2011 вирішуючи, в тому числі й з власної ініціативи, питання про зменшення розміру неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання (пункт 3 статті 83 ГПК), господарський суд повинен об'єктивно оцінити, чи є даний випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу, ступеню виконання зобов'язання, причини (причин) неналежного виконання або невиконання зобов'язання, незначності прострочення виконання, наслідків порушення зобов'язання, невідповідності розміру стягуваної неустойки (штрафу, пені) таким наслідкам, поведінки винної сторони (в тому числі вжиття чи невжиття нею заходів до виконання зобов'язання, негайне добровільне усунення нею порушення та його наслідків) тощо.

Однак, заявлений до стягнення розмір пені - 18 002,32 грн. не можна вважати надмірно великим порівняно із сумою основного боргу у сумі 3 184 129,74 грн.

Київський апеляційний господарський суд перевіривши розрахунок пені, який здійснено позивачем за первісним позовом, дійшов висновку, що він є арифметично вірним.

Отже, з огляду на вищенаведене та враховуючи майновий стан сторін, судова колегія вважає, що суд першої інстанції дійшов передчасного висновку про зменшення розміру пені, а тому з ДП «Інформаційний центр» Міністерства юстиції України на користь ПрАТ «Інститут розвитку передових технологій підлягає стягненню 18 002,32 грн. пені.

Відповідно до ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Оскільки, відповідач у встановлений договором строк свого обов'язку з оплати оренди не виконав, прострочивши виконання грошового зобов'язання, позивач за первісним позовом здійснив розрахунок 3% річних в розмірі 93 386,13 грн. та 883 155,78 грн. інфляційних втрат.

Київський апеляційний господарський суд здійснивши перерахунок 3% річних та інфляційних втрат дійшов висновку, що розрахунок, який зроблено позивачем є арифметично вірним, тому суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про часткове задоволення 3% річних у розмірі 75 004,44 грн. та 751 342,68 грн. інфляційних втрат.

Отже, з ДП «Інформаційний центр» на користь ПрАТ «Інститут розвитку передових технологій» підлягає стягненню 93 386,13 грн. 3% річних та 883 155,78 грн. інфляційних втрат.

Також на підставі ч. 2 ст. 785 ЦК України позивач за первісним позовом просить стягнути з відповідача неустойку в розмірі 5 232 750,32 грн.

Відповідно до ч. 2 ст. 785 ЦК України якщо наймач не виконує обов'язку щодо повернення речі, наймодавець має право вимагати від наймача сплати неустойки у розмірі подвійної плати за користування річчю за час прострочення.

Згідно з п. 5.4 постанови Пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики застосування законодавства про оренду (найм) майна» №12 від 29.05.2013 застосовуючи приписи статті 785 ЦК України у розгляді справ зі спорів про стягнення неустойки за прострочення виконання зобов'язань з повернення об'єкта оренди, господарським судам слід звертати увагу на те, що неустойка, стягнення якої передбачено частиною другою статті 785 ЦК України, є самостійною майновою відповідальністю у сфері орендних правовідносин і визначається як подвійна плата за користування річчю за час прострочення.

Ця неустойка не може бути ототожнена з неустойкою (штрафом, пенею), передбаченою пунктом 1 частини другої статті 258 ЦК України, оскільки, на відміну від приписів статті 549 ЦК України, її обчислення не здійснюється у відсотках від суми невиконання або неналежного виконання зобов'язання (штраф), а також у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання (пеня).

Крім того, слід враховувати, що передбачені статтею 785 ЦК України наслідки пов'язані з моментом припинення договору оренди (найму).

Таким чином, розмір такої неустойки встановлюється у сумі подвійної плати за користування річчю за період прострочення. Тобто при розрахунку неустойки наймодавцеві необхідно підрахувати вартість одного дня користування річчю, помножити цю суму на два та на кількість днів прострочення повернення речі.

Судом встановлено, що повідомлення про відмову від договору №09-13 оренди нежитлового приміщення від 27.06.2013, в якому позивач за первісним позовом просив звільнити у двадцятиденний термін прийняте у строкове платне користування нежиле приміщення та повернути його за актом приймання-передачі, отримано відповідачем за первісним позовом 16.12.2013.

Враховуючи надання 20-денного строку для повернення майна, суд вважає, що початком моменту прострочення неповернення майна є 06.01.2014.

Таким чином, з огляду на вищенаведене, судова колегія вважає, що суд першої інстанції дійшов помилкового висновку, що підстави для нарахування неустойки відсутні.

Однак, здійснений позивачем за первісним позовом розрахунок суми неустойки за несвоєчасне повернення орендованого приміщення у розмірі 5 232 750,32 грн. не є арифметично вірним, оскільки останнім здійснено розрахунок неустойки включаючи період з 16.12.2013 по 05.01.2014, тобто до закінчення встановленого орендодавцем 20-ти денного терміну звільнення орендованого приміщення.

Київський апеляційний господарський суд здійснивши перерахунок неустойки за період з 06.01.2014 по 15.12.2014, встановив, що сума неустойки за даний період становить 4 941 592,71 грн.

Згідно з ч. 3 ст. 83 ГПК України господарський суд, приймаючи рішення, має право зменшувати у виняткових випадках розмір неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання.

Відповідно до ч. 3 ст. 551 ЦК України розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.

Тобто при вирішенні питання про зменшення неустойки, суд повинен встановити презумпцію співрозмірності неустойки невиконаному зобов'язанню відповідачем та врахувати інтереси обох сторін.

Враховуючи те, що сума заборгованості відповідача за первісним позовом з орендної плати становить 3 184 129,74 грн., а розмір неустойки є надмірно великим порівняно з сумою основного зобов'язання, а також враховуючи майновий стан та інтереси сторін, судова колегія Київського апеляційного господарського суду, керуючись ч. 3 ст. 83 ГПК України вважає за необхідне зменшити розмір нарахованої неустойки на 50%.

Таким чином, з ДП «Інформаційний центр» Міністерства юстиції України на користь ПрАТ «Інститут розвитку передових технологій» підлягає стягненню 2 470 796,36 грн. неустойки.

Стосовно зустрічної позовної вимоги ДП «Інформаційний центр» Міністерства юстиції України про визнання за останнім права оренди нежилих приміщень згідно договору оренди №09-13 від 27.06.2013 судова колегія зазначає наступне.

Позивач за зустрічним позовом зазначає, що мав законне право користуватися нежитловими приміщеннями, що ним своєчасно та належним чином були сплачені усі рахунки на відшкодування фактичних витрат орендодавця (експлуатаційних витрат та комунальних послуг), підстави для відмови від договору згідно ч. ч. 1, 2 ст. 782 ЦК України у відповідача за зустрічним позовом відсутні, а у позивача за зустрічним позовом існувало право оренди приміщень до 15.12.2014.

Однак, з даними твердженнями судова колегія не погоджується, оскільки позивач за зустрічним позовом безпідставно ототожнює орендну плату та експлуатаційні витрати, що не входять в поняття орендної плати.

Отже, колегія суддів вважає, що позивачем за зустрічним позовом не доведено наявність підстав для визнання за ДП «Інформаційний центр» Міністерства юстиції України права оренди нежилих приміщень, що знаходяться на четвертому поверсі нежилого будинку - офісного центру, розташованого за адресою: м. Київ, вул. Мельникова, 81, літера «А» загальною площею 1 007,14 кв. м згідно договору оренди нежилого приміщення №09-13 від 27.06.2013, а тому зустрічний позов задоволенню не підлягає.

Відповідно до ст. 33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу.

Згідно із ст. ст. 34, 43 ГПК України господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування. Господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили.

Приватним акціонерним товариством «Інститут розвитку передовий технологій» частково доведено правомірність вимог апеляційної скарги, у зв'язку з чим рішення місцевого господарського суду підлягає скасуванню частково.

Відповідачем за первісним позовом не надано належних доказів на підтвердження вимог апеляційної скарги, у зв'язку з чим апеляційна скарга ДП «Інформаційний центр» Міністерства юстиції України задоволенню не підлягає.

Статтею 103 ГПК України визначені повноваження суду апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги, відповідно до якої суд апеляційної інстанції має право: 1) залишити рішення місцевого господарського суду без змін, а скаргу без задоволення; 2) скасувати рішення повністю або частково і прийняти нове рішення; 3) скасувати рішення повністю або частково і припинити провадження у справі або залишити позов без розгляду повністю або частково; 4) змінити рішення.

Відповідно до ст. 104 ГПК України підставами для скасування або зміни рішення місцевого господарського суду є неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи, а також неправильне застосування норм матеріального права та процесуального права, якщо це порушення призвело до прийняття неправильного рішення.

З огляду на вищенаведене, апеляційний господарський суд вважає, що зазначеним вище обставинам місцевий господарський суд не надав належної оцінки, що призвело до прийняття невірного рішення. Зокрема, рішення господарського суду міста Києва від 25.05.2015 у справі №910/5865/14 прийнято після неповного з'ясування обставин, що мають значення для справи, які місцевий господарський суд визнав встановленими, а також у зв'язку з неправильним застосуванням норм матеріального права.

Таким чином, з огляду на вищенаведене, апеляційна скарга ПрАТ «Інститут розвитку передовий технологій» підлягає задоволенню частково, а оскаржуване рішення суду першої інстанції слід скасувати частково в частині відмови у стягненні 17 002,32 грн. пені, 18 381,69 грн. 3% річних, 131 813,10 грн. інфляційних втрат та 2 470 796,36 грн. неустойки та прийняти нове рішення, яким позов в цій частині задовольнити.

Судові витрати розподіляються відповідно до вимог ст. 49 ГПК України.

Керуючись ст. ст. 49, 99, 101-105 Господарського процесуального кодексу України, Київський апеляційний господарський суд,-

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу державного підприємства «Інформаційний центр» Міністерства юстиції України на рішення господарського суду міста Києва від 25.05.2015 у справі №910/5865/14 залишити без задоволення.

2. Апеляційну скаргу приватного акціонерного товариства «Інститут розвитку передових технологій» на рішення господарського суду міста Києва від 25.05.2015 у справі №910/5865/14 задовольнити частково.

3. Рішення господарського суду міста Києва від 25.05.2015 у справі №910/5865/14 скасувати частково в частині відмови у стягненні 17 002,32 грн. пені, 18 381,69 грн. 3% річних, 131 813,10 грн. інфляційних втрат та 2 470 796,36 грн. неустойки та прийняти в цій частині нове рішення, виклавши п. 2 резолютивної частини рішення господарського суду міста Києва від 25.05.2015 у справі №910/5865/14 в наступний редакції:

«Стягнути з державного підприємства «Інформаційний центр» Міністерства юстиції України (04053, м. Київ, вул. Артема,73, код 25287988) на користь приватного акціонерного товариства «Інститут розвитку передових технологій» (04050, м. Київ, вул. Мельникова, 81-А, код 31059007) грошові кошти в розмірі: 3 184 129,74 грн. основного боргу, 18 002,32 грн. пені, 2 470 796,36 грн. неустойки, 93 386,13 грн. 3% річних та 883 155,78 грн. втрат від інфляції».

4. В решті рішення господарського суду міста Києва від 25.05.2015 у справі №910/5865/14 залишити без змін.

5. Стягнути з державного підприємства «Інформаційний центр» Міністерства юстиції України (04053, м. Київ, вул. Артема,73, код 25287988) на користь приватного акціонерного товариства «Інститут розвитку передових технологій» (04050, м. Київ, вул. Мельникова, 81-А, код 31059007) 51 631,02 грн. судового збору за розгляд справи в суді першої інстанції та 18 690,21 грн. судового збору за розгляд справи в суді апеляційної інстанції.

6. Видачу відповідних наказів доручити господарському суду міста Києва

7. Матеріали справи №910/5865/14 повернути до господарського суду міста Києва.

Головуючий суддя А.Г. Майданевич

Судді Р.В. Федорчук

О.І. Лобань