Справа № 755/4496/15-ц

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"02" листопада 2015 р. Дніпровський районний суд м. Києва у складі:

головуючої судді - Марфіної Н.В.,

за участі секретаря - Калини (Бурлай) О.Б.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про розірвання угоди про сплату аліментів та встановлення розміру аліментів на утримання неповнолітньої дитини, за зустрічним позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про стягнення аліментів за угодою, -

у с т а н о в и в :

26.02.2015 року позивач ОСОБА_1 звернувся до суду із позовом до відповідачки ОСОБА_2 про розірвання угоди про сплату аліментів та встановлення розміру аліментів на утримання неповнолітньої дитини. Вимоги позовної заяви мотивовано тим, що 16.07. 2013 року був розірваний шлюб, укладений 30 березня 2012 року між ОСОБА_1 та відповідачкою ОСОБА_2 Від шлюбу залишилась спільна неповнолітня дитина, ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1. Шлюб був зареєстрований на території Російської Федерації, розірвання шлюбу було здійснено за рішенням Мирового судді судової дільниці №229 району Чертаново Центральне м. Москви 13 червня 2013 р. Спору про виховання та утримання дитини, поділ спільно нажитого майна, не було. Питання аліментів в суді не розглядалось. 07.05.2013 р. між ОСОБА_1 і ОСОБА_2 було укладено та нотаріально посвідчено угоду №77 АА 9302581 про виплату позивачем аліментів в сумі 40000,00 російських рублів але не менше 1/4 доходу, на утримання спільного з сина - ОСОБА_3, щомісячно до досягнення дитиною повноліття. Пунктом 4 зазначеної угоди було передбачено, що угода може бути змінена або розірвана в будь-який час за взаємною згодою сторін, а в разі істотної зміни матеріального або сімейного стану сторін та у разі недосягнення згоди щодо зміни чи розірвання угоди про сплату аліментів зацікавлена сторона вправі звернутися до суду. Позивач зазначає, що з моменту укладення зазначеної угоди він щомісяця перераховував встану угодою суму, в розмірі 40000,00 російських рублів, однак з червня 2014 року позивач не має можливості виплачувати вищезазначену суму у зв'язку з тим, що його матеріальне становище суттєво погіршилось. Так, 20 травня 2014 р. ОСОБА_1 через конфлікт із засновниками щодо стратегії розвитку підприємства, був змушений звільнитись з посади Генерального директора Товариства з обмеженою відповідальністю «Діджитал Ера». Лише на одному цьому підприємстві його дохід за січень-квітень 2014р. склав 69000,00 російських рублів в місяць. Надалі позивач працював лише в Товаристві з обмеженою відповідальністю «Юмалабс» та Товаристві з обмеженою відповідальністю «Агентство Соцмедіа», і з травня 2014 року отримував дохід лише на цих підприємствах, де сукупний середньомісячний дохід позивача за 2014 рік склав 26459,18 російських рублів. Позивач вказує, що ці розрахунки підтверджуються довідками про доходи, при цьому довідка за формою 2-НДФЛ заповнюється в порядку, визначеному Наказом Федеральної податкової служби Росії від 17.11.2010 №ММВ-7-3/611@, не залежно від того надається вона фізособі або в податковий орган. Відповідно до Наказу Федеральної податкової служби Росії від 16.09.2011 №ММВ-7-3/576@, підприємство зобов'язане зазначити в цій довідці всі доходи фізособи, які така фізособа отримала від цього підприємства. Таким чином, ОСОБА_1 отримує середньомісячний дохід менше ніж мінімальна сума, визначена угодою про виплату аліментів, і з незалежних від нього обставин не має можливості сплачувати аліменти в такому розмірі, в якому вони були визначені угодою. Позивач стверджує, що до можливості погіршення матеріального становища він віднісся з усією турботливістю та обачністю, і після того, як усвідомив можливість звільнення з посади Генерального директора Товариства з обмеженою відповідальністю «Діджитал Ера», 03.02.2014 року виступив співзасновником та призначений на посаду Генерального директора Товариства з обмеженою відповідальністю «Юмалабс». Від сплати аліментів позивач не ухиляється, одержуваних доходів не приховує, а при можливому поліпшенні матеріального становища в майбутньому готовий платити більш високу суму. Позивач зазначає, що неодноразово звертався до відповідачки та в усних розмовах пропонував внести зміни до угоди про сплату аліментів, якими скасувати мінімальний розмір аліментів в сумі 40000 російських рублів, враховуючи його скрутне матеріальне становище, проте, оскільки відповідачка з такими пропозиціями не погоджується, і тільки у зв'язку з істотним погіршенням матеріального становища позивач був змушений звернутися до суду. Також позивач вказує, що в угоді про сплату аліментів сторони домовились про вибір права, що підлягає застосуванню до змісту правовідносин, чітко зазначивши в п. 1, що ці правовідносини регулюються нормами Сімейного кодексу Російської Федерації, отже до змісту правовідносин сторін щодо укладення та розірвання угоди, а також сплати аліментів має бути застосовано право Російської Федерації, що відповідає вимогам ст. 5 Закону України «Про міжнародне приватне право». Відповідно до ст. 101 Сімейного кодексу Російської Федерації у разі істотної зміни матеріального або сімейного стану сторін та у разі недосягнення угоди про зміну або про розірвання угоди про сплату аліментів зацікавлена сторона вправі звернутися до суду з позовом про зміну або про розірвання цієї угоди. При вирішенні питання про зміну або про розірвання угоди про сплату аліментів суд вправі врахувати будь-який вартий уваги інтерес сторін. Відповідно до ст. 81 Сімейного кодексу Російської Федерації при відсутності угоди про сплату аліментів аліменти на неповнолітніх дітей стягуються судом з їх батьків щомісячно в розмірі: на одну дитину - однієї чверті, на двох дітей - однієї третини, на трьох і більше дітей - половини заробітку і (або) іншого доходу батьків. Розмір цих часток може бути зменшений або збільшений судом з урахуванням матеріального або сімейного стану сторін та інших обставин, що заслуговують уваги. Визначена судом сума аліментних зобов'язань позивача, на думку останнього, повинна бути знижена до 1/4 від суми доходів. Виходячи із розміру середньомісячного доходу в 26459,18 російських рублів, сума аліментів буде 6614,80 російських рублів, що згідно з офіційним курсом НБУ складає не менше ніж 1497,88 гривень. При цьому, розмір прожиткового мінімуму для дитини до 6 років складає - 1032 гривні, отже права дитини на утримання, на думку позивача, порушені не будуть. За наведених обставин позивач просить суд розірвати угоду про сплату аліментів від 07.05.2013 року №77 АА9302581 укладену між ОСОБА_1 і ОСОБА_2 з моменту звернення до суду та прийняти рішення про стягнення з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 аліментів на утримання неповнолітнього сина - ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1, в розмірі 1/4 заробітку і (або) іншого доходу щомісяця до його повноліття.

13.08.2015 року ОСОБА_2 звернулась до суду із зустрічним позовом до ОСОБА_1 про стягнення аліментів за угодою. Вимоги зустрічної позовної заяви мотивовано тим, що ОСОБА_2 30.03.2012 року уклала шлюб з ОСОБА_1 на території Росії. Від шлюбу сторони мають малолітню дитину - сина ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1. 16 липня 2013 року шлюб між подружжям був розірваний за рішенням Мирового судді судової дільниці №229 району Чертаново Центральне м. Москви. Відповідно до п. 1 ст. 32 Конвенції про правову допомогу і правові відносини у цивільних, сімейних і кримінальних справах, ратифікованої із застереженнями Законом №240/94-ВР від 10.11.94р. (Мінська Конвенція), правовідносини батьків і дітей визначаються за законодавством Договірної Сторони, на території якої постійно проживають діти. За таких обставин позивачка вважає, що до спірних правовідносин мають застосовуватись положення чинного законодавства України, а не Російської Федерації. 07.05.2013 року між ОСОБА_2 і ОСОБА_1 було укладено угоду про виплату аліментів №77 АА9302580 платником аліментів ОСОБА_1 на утримання неповнолітнього сина починаючи з 07.05.2013 року, щомісячно, до досягнення дитиною повноліття, у розмірі 40000,00 російських рублів, але не менше 1/4 заробітку або іншого доходу платника аліментів. Згідно з п. 2 Угоди, виплата аліментів здійснюється до 12 числа поточного оплачуваного місяця шляхом перерахування платником аліментів вищевказаної грошової суми на розрахунковий рахунок, відкритий на ім'я ОСОБА_2, або шляхом передачі платником аліментів вищевказаної грошової суми готівкою Отримувачу аліментів. Документами, що підтверджують отримання грошей Отримувачем аліментів, є виписки з вищевказаного рахунку або інші банківські документи, а у випадку передачі грошей готівкою - розписки, що видаються Отримувачем аліментів. Гроші за сплату аліментів відповідач за зустрічним позовом почав надсилати з 09.07.2013 року, що підтверджується роздруківкою Сбербанку про рух коштів від 19.04.2015р. До травня 2014 року відповідач за зустрічним позовом надсилав кошти, відповідно до Угоди, до 12 числа кожного місяця в повному обсязі - 40000,00 російських рублів. Починаючи з червня 2014 року, ОСОБА_1 зменшив розмір аліментів, чим порушив умови: п. 4 Угоди, яка чітко зазначає, що одностороння відмова від виконання угоди про сплату аліментів чи одностороння зміна її умов не допускається (Так, сума аліментів, яку надсилав відповідач за зустрічним позовом, зменшилася до 10000,00 російських рублів); п 1 Угоди, Платник аліментів зобов'язується сплачувати Отримувачу аліментів на утримання неповнолітнього сина - гр. ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1, починаючи з сьомого травня дві тисячі тринадцятого року щомісячно до досягнення ним повноліття, грошові кошти (аліменти) в сумі 40000,00 рублів, але не менше однієї четвертої заробітку та (або) іншого доходу Платника аліментів. Вказуючи на положення ст. 192 СК України, позивачка при цьому зазначає, що відповідач за зустрічним позовом є особою працездатного віку, доказів хвороби, яка б перешкоджала його обов'язку сплачувати за Угодою грошові кошти на утримання дитини немає, як і доказів його непрацездатності, так само немає відповідач на утриманні інших дітей або непрацездатних членів сім'ї. Натомість, ОСОБА_1 являється генеральним директором ТОВ «ЮМАЛАБС». Бізнес відповідача за зустрічним позовом є прибутковим, про що свідчать його хизування в соціальній мережі, де він розповідає, що свій бізнес продовжує поліпшувати, утримує 3-4 паралельних проекти, як підрядник-фаворит працює з трьома дуже крупними і сильними РА Росії різних направлень. Також, на підтвердження добробуту ОСОБА_1 свідчить його подорож до м. Праги, про що він висвітлює на своїй сторінці у фейсбуці від 23.10.2014р., а також ОСОБА_1 зазначає, що їздить на Peugeot 407, до цього - Mazda 3 і Mercedes-Benz CLK. На думку позивача за зустрічним позовом, можливість відповідача придбавати автомобілі таких марок аж ніяк не свідчить про його важкий матеріальний стан і тому причин, за яких відповідач за зустрічним позовом не міг би виплачувати встановлену в угоді суму на утримання сина немає. ОСОБА_2 вказує, що за період з червня 2014 року по квітень 2015 року ОСОБА_1 заборгував за угодою про сплату аліментів 311300,00 російських рублів, що в еквіваленті національної валюти становить 128641,61 грн. Також у відповідності до положень ст. 625 ЦК України позивачем за зустрічним позовом нараховано 3% від простроченої суми, що становить 3531,48 грн., а також інфляційні втрати на суму 4811,43 грн. Крім того, позивачка за зустрічним позовом зазначає, що у зв'язку з потребою в кваліфікованій юридичній допомозі позивач скористалась послугами адвоката та на підставі постанови Кабінету Міністрів України №590 від 27.04.2006 р. про граничні розміри компенсації витрат, пов'язаних з розглядом цивільних та адміністративних справ, і порядок їх компенсації за рахунок держави, виходячи з розміру 40% мінімальної заробітної плати оплатила їх у розмірі зазначено в розрахунку послуг, наданих адвокатом. За наведених обставин позивач за зустрічним позовом просить: встановити розмір аліментів ОСОБА_1 у сумі 40000,00 російських рублів в еквіваленті національної валюти в розмірі 13906,40 грн.; стягнути з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 суму заборгованості в зв'язку з невиконанням угоди про сплату аліментів від 07.05.2013 року за період з червня 2014 року по квітень 2015 року, яка складає: 128641,61 грн. - сума основного боргу, 3531,48 грн. - 3% річних від простроченої суми, 4811,43 грн. - сума заборгованості з урахуванням індексу інфляції; стягнути з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 судовий збір за подання до суду зустрічного позову в розмірі 1369,85 грн.; стягнути з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 витрати на правову допомогу в розмірі 7389, 20 грн. та повністю відмовити у задоволенні первісного позову про розірвання угоди про сплату аліментів від 07.05.2013р. і встановлення розміру аліментів на утримання неповнолітньої дитини.

В судовому засіданні представник позивача за первісним позовом, відповідача за зустрічним позовом підтримав вимоги первісної позовної заяви з підстав викладених у ній, просить позов задовольнити та відмовити у задоволенні зустрічного позову посилаючись на те, що можливість розірвання в судовому порядку угоди про сплату аліментів передбачена п. 4 угоди, де зазначено, що це може бути зроблено в разі істотної зміни матеріального або сімейного стану. Також, це повністю відповідає вимогам Сімейного кодексу як Російської Федерації так і України. В п. 1 угоди про сплату аліментів ОСОБА_1 та ОСОБА_2 зазначили про домовленість розповсюдити на свої правовідносини щодо сплати аліментів, дію сімейного кодексу Російської Федерації. Для підтвердження істотної зміни матеріального стану надані довідки про доходи ОСОБА_1, які складені відповідно до російського законодавства. Представник відповідачки заявив в судовому засіданні, що не довіряє цим довідкам і тому зробив запит до податкової служби Російської Федерації, проте такі заяви є голослівними, оскільки за декілька місяців розгляду справи жодних документів на підтвердження своїх слів від представника відповідачки не надано. Представник відповідачки надав суду роздруківки із фейсбук-сторінок позивача ОСОБА_1 та компанії «Юмалабс». При цьому, представник відповідачки вважає, що наявність у позивача автомобіля та заяви на сторінці компанії «Юмалабс» про те, що справи йдуть добре, спростовує докази позивача про неможливість платити щомісяця 40000,00 рублів в якості аліментів. Однак представник позивача зазначає, що на його питання, які конкретні відомості, що стосуються доходів ОСОБА_1, містяться в наданих роздруківках, за які кошти і коли куплений автомобіль, якщо справи йдуть добре, то як це виражається в грошовому еквіваленті, представник відповідачки не зміг надати відповідей, лише відповів що йому потрібно якось аргументувати позицію по справі. Також представник зазначив, що свої пояснення щодо наданих роздруківок ОСОБА_1 надав суду письмово та спростував будь-які домисли представника відповідачки. Представник вказує, що представник відповідачки неодноразово стверджував, що ОСОБА_1 до відповідачки не звертався з пропозицією внести зміни до угоди та взагалі припинив спілкування з відповідачкою та своїм сином, проте такі твердження є брехнею. Позивач пропонував відповідачці змінити умови угоди, про що свідчить роздруківка обміну електронними листами між ними. Також, з роздруківки видно, що відповідачка не дає можливості позивачу спілкуватись з дитиною, бачити дитину, та хоча б отримувати фото дитини. На думку представника, всі докази свідчать про добросовісність ОСОБА_1 в здійсненні своїх батьківських обов'язків та не можливість, у зв'язку з істотною зміною матеріального становища сплачувати 40000,00 рублів в якості аліментів щомісячно. При цьому аліменти він продовжував сплачувати, але тільки в тому розмірі, в якому це відповідало його доходам, та сплачував їх щомісяця. Представник вважає, що задоволення первісного позову є справедливим з точки зору всіх сторін, оскільки враховує істотну зміну матеріального становища платника аліментів, а також не порушує права дитини на утримання, так як сума аліментів буде перевищувати розмір прожиткового мінімуму на дитину. Отже стягнення заборгованості по аліментам на підставі угоди за період з 26.02.2015 р. (момент подачі позову до суду) по сьогоднішній день суперечить справедливому рішенню та здоровому глузду. За твердженням представника, представник відповідачки повідомляє неправдиві відомості коли зазначає, що ОСОБА_1 перестав сплачувати аліменти з травня 2015р. і на спростування таких відомостей наявні квитанції про перерахування грошей. Щодо індексу інфляції, то враховуючи, що обов'язок по сплаті аліментів передбачений угодою та виконувався в російських рублях, а індекс інфляції не може бути нарахований на заборгованість в іноземній валюті, то така вимога зустрічного позову є необґрунтованою. Крім того розрахунок 3% річних зроблено не правильно по суті. Розрахунок зроблено за період з червня 2014 р. по квітень 2015 р. За основу розрахунку взято суму 128641,61 грн. Тобто за червень 2014р. представник відповідачки рахує 3% річних з суми 128641,61 грн., хоча в зустрічному позові зазначає що борг за червень склав 20000 російських рублів. Так само і по наступних місяцях. Тож вимога про стягнення 3% річних є необґрунтованою та не підлягає до задоволення. За наведених обставин представник просить позовні вимоги ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про розірвання угоди про сплату аліментів, встановлення розміру аліментів на утримання неповнолітньої дитини задовольнити в повному обсязі, а зустрічний позов ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про стягнення аліментів за угодою залишити без задоволення.

ОСОБА_2 та її представник в судове засідання для виступу в судових дебатах не з'явились, про час та місце розгляду справи представник ОСОБА_2 був повідомлений належним чином під розписку, причини неявки суду не повідомив, до суду надійшли письмові дебати представника ОСОБА_2 При цьому, в судовому засіданні, яке відбулось 02.10.2015 року представник ОСОБА_2 підтримав вимоги зустрічного позову та просив відмовити у задоволенні первісного позову в повному обсязі з підстав викладених у зустрічній позовній заяві та письмових запереченнях на первісний позов, які приєднано до матеріалів справи. Також представник пояснив, що фінансовий стан позивача за первісним позовом не змінився, оскільки відсутні будь-які належні докази такої зміни, а довідки на які посилається ОСОБА_1 видані самими підприємствами на яких він працює, а не державними органами. За змістом наявного в матеріалах справи письмового виступу представника в судових дебатах, він не визнає заявлених первісних позовних вимог та заперечує в повному обсязі у зв'язку з наступним. В п. 1 Угоди чітко зазначено, що платник аліментів зобов'язується сплачувати Отримувачу аліментів на утримання неповнолітнього сина - гр. ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1, починаючи з сьомого травня дві тисячі тринадцятого року щомісячно до досягнення ним повноліття, грошові кошти (аліменти) в сумі 40000,00 рублів, але не менше однієї четвертої заробітку та (або) іншого доходу Платника аліментів. Позивач сплачував аліменти до травня 2014 року, відповідно до Угоди до 12 числа кожного місяця в повному обсязі - 40000,00 російських рублів. Починаючи з червня 2014 року, позивач зменшив розмір аліментів в односторонньому порядку, чим порушив умови п. 4 Угоди, якою закріплено, що зміна або розірвання угоди про сплату аліментів мають бути здійснені у тій самій формі, що й власне угода про сплату аліментів. Одностороння відмова від виконання угоди про сплату аліментів чи одностороння зміна її умов не допускаються. Так, сума аліментів, яку надсилав Позивач з червня 2014р. зменшилася до 6100 російських рублів, що підтверджується роздруківкою Сбербанку про рух коштів від 29.04.2015р. Повідомлення позивача про те, що його середньомісячний дохід є меншим, ніж мінімальна сума, визначена Угодою про виплату аліментів і, з незалежних від нього обставин, не має можливості сплачувати аліменти в такому розмірі, в якому вони були визначені угодою, не відповідає дійсності. Ствердження позивача про те, що він неодноразово звертався до відповідача з пропозицією внести зміни до угоди про сплату аліментів, враховуючи його скрутне становище, не відповідають дійсності. Позивач з такою пропозицією до Відповідачки не звертався, та спілкування з Відповідачкою і своїм сином припинив взагалі. Позивачем не було виконано перелічені в п. 3 умови Угоди, згідно з яким платник аліментів зобов'язаний у триденний строк повідомити отримувача аліментів про зміну місця роботи або проживання, а також про наявність додаткового заробітку чи іншого доходу. Позивач взагалі не повідомляв відповідача про зміну місця роботи, про наявність додаткового заробітку чи іншого доходу. Факт зміни місця роботи підтверджується самим позивачем у позові. Таким чином, позивачем істотно порушено зобов'язання щодо виконання угоди, зобов'язання щодо утримання свого малолітнього сина ОСОБА_4, відповідно до законодавства як Російської Федерації, так і України. Розрахунок суми заборгованості Позивача перед Відповідачем по виплаті аліментів було надано суду станом на 05.05.2015р. у зустрічній позовній заяві, а в період з травня по жовтень 2015р. позивач аліменти не сплачував взагалі, тому необхідним є уточнений розрахунок позовних вимог за зустрічним позовом поданим ОСОБА_2 З травня 2015р. позивач аліменти не сплачував взагалі, тому сума основного боргу за період з травня по жовтень 2015 р. складає 200000,00 рос. руб., що в еквіваленті за курсом НБУ становить 65000,00 грн. 3% річних від простроченої суми за період з травня 2015р. по жовтень 2015р. становлять 817,40 грн. Сума інфляційних нарахувань за вказаний період становить 4160,00 грн. Тому фактично з ОСОБА_1 потрібно стягнути суму заборгованості по виплаті аліментів з урахуванням періоду з травня 2015р. по жовтень 2015р. Загальна сума заборгованості ОСОБА_1 перед ОСОБА_2 у зв'язку з невиконанням грошового зобов'язання за Угодою за період з червня 2014р. по жовтень 2015р. складає: 193641,61 грн. - сума основного боргу; 4348,88 грн. - 3% річних від простроченої суми; 8971,43 грн. інфляційних втрат. В період з травня 2015р. по жовтень 2015р. Відповідач отримувала послуги адвоката по наданню правової допомоги у даній справі, тому за вказаний період були здійснені витрати на правову допомогу. У зв'язку з цим слід стягнути з ОСОБА_1 витрати на правову допомогу за весь період надання юридичних послуг адвокатом по даній справі в розмірі 7389,20 грн. Представник зазначає, що позивач є особою працездатного віку, доказів хвороби, яка б перешкоджала йому сплачувати за Угодою грошові кошти на утримання дитини немає, так само як і немає доказів його непрацездатності. Інших дітей або непрацездатних членів сім'ї на утриманні позивач немає. За твердженням представника позивач навмисно ухиляється від виконання свого батьківського обов'язку, життям та здоров'ям дитини не цікавиться, піклування щодо розвитку дитини не проявляє. За таких обставин представник просить суд у задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про розірвання угоди про сплату аліментів та встановлення розміру аліментів на утримання неповнолітньої дитини - відмовити повністю; встановити розмір аліментів ОСОБА_1 у розмірі 40000,00 російських рублів щодо курсу НБУ; стягнути з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 суму заборгованості у зв'язку з невиконанням угоди про сплату аліментів від 07.05.2013 року за період з червня 2014 року по жовтень 2015 року, яка складає 193641,61 грн. - сума основного боргу; 4348,88 грн. - 3% річних від простроченої суми; 8971,43 грн. інфляційних втрат; стягнути з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 судовий збір за подання до суду зустрічного позову в розмірі 1369,85 грн. та витрати на правову допомогу в розмірі 7389,20 грн.

Суд, вислухавши пояснення учасників судового розгляду, дослідивши матеріали справи, оцінивши всі зібрані по справі докази приходить до висновку про те, що вимоги первісного позову не підлягають до задоволення, при цьому зустрічний позов має бути задоволений частково, з огляду на наступне.

Судом встановлено, що сторони у справі розірвали шлюб 16.07.2013 року, що підтверджується копією свідоцтва про розірвання шлюбу (а.с. 7-9).

Від шлюбу сторони мають неповнолітню дитину сина - ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1, що підтверджуються копією свідоцтва про народження дитини (а.с. 10-12).

07.05.2013 року сторони у справі уклали нотаріально посвідчену угоду про сплату аліментів за змістом якої, у відповідності до ст.ст. 80, 81 СК РФ платник аліментів зобов'язується виплачувати отримувачу аліментів на утримання неповнолітнього сина - ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1, починаючи з 07.05.2013 року щомісячно до досягнення ним повноліття, грошові кошти (аліменти) в сумі 40000,00 рублів, але не менше ? заробітку та/або доходу платника аліментів (ст.ст. 81, 104 СК РФ). Виплата аліментів здійснюється до 12 числа поточного оплачуваного місяця, шляхом перерахування платником аліментів вищевказаної грошової суми на розрахунковий рахунок, відкритий на ім'я гр. України ОСОБА_2 - отримувача аліментів або шляхом передачі платником аліментів вищевказаної грошової суми готівкою отримувачу аліментів. Документами підтверджуючими отримання грошей отримувачем аліментів, є виписки з вищевказаного рахунку або інші банківські документи, а у випадку передачі грошей готівкою - розписки, видані отримувачем аліментів. Ця угода може бути змінена або розірвана в будь-який час за взаємною згодою сторін. Зміна або розірвання угоди про сплату аліментів повинні бути здійснені у той самій формі, що і сама угода про сплату аліментів. Одностороння відмова від виконання угоди про сплату аліментів або одностороння зміна її умов не допускається. У випадку істотної зміни матеріального або сімейного становища сторін і при недосягненні згоди про зміну або розірвання угоди про сплату аліментів заінтересована особа вправі звернутись до суду (ст. 101 СК РФ) (а.с. 13-15).

Вирішуючи виниклий між сторонами спір по суті, суд виходить з наступного.

За змістом преамбули Закону України «Про міжнародне приватне право», цей Закон встановлює порядок урегулювання приватноправових відносин, які хоча б через один із своїх елементів пов'язані з одним або кількома правопорядками, іншими, ніж український правопорядок.

Відповідно до п.п. 4, 5 ч. 1 ст. 1 Закону України «Про міжнародне приватне право», вибір права - право учасників правовідносин визначити право якої держави підлягає застосуванню до правовідносин з іноземним елементом; автономія волі - принцип, згідно з яким учасники правовідносин з іноземним елементом можуть здійснити вибір права, що підлягає застосовуванню до відповідних правовідносин.

Згідно ст. 32 Закону України «Про міжнародне приватне право», зміст правочину може регулюватися правом, яке обрано сторонами, якщо інше не передбачено законом.

Поряд з цим, відповідно до положень ст.ст. 66, 67 Закону України «Про міжнародне приватне право», права та обов'язки батьків і дітей визначаються особистим законом дитини або правом, яке має тісний зв'язок із відповідними відносинами і якщо воно є більш сприятливим для дитини. Зобов'язання щодо утримання, які виникають із сімейних відносин, крім випадків, передбачених статтею 66 цього Закону, регулюються правом держави, у якій має місце проживання особа, яка має право на утримання.

За змістом ст. 32 Конвенції про правову допомогу і правові відносини у цивільних, сімейних і кримінальних справах, ратифікованої із застереженнями Законом України №240/94-ВР від 10.11.94 року, правовідносини батьків і дітей визначаються за законодавством Договірної Сторони, на території якої постійно проживають діти. По справах про правовідносини між батьками і дітьми компетентний суд Договірної Сторони, законодавство якої підлягає застосуванню відповідно до пунктів 1 і 2 цієї статті.

З урахуванням наведених норм Закону України «Про міжнародне приватне право» та положень Конвенції про правову допомогу і правові відносини у цивільних, сімейних і кримінальних справах, ратифікованої із застереженнями Законом України №240/94-ВР від 10.11.94 року, суд приходить до висновку про необхідність застосування до спірних правовідносин норм чинного законодавства України.

До такого висновку суд прийшов у зв'язку із тим, що особистим правом дитини є законодавство України, враховуючи що дитина постійно проживає на території України, і сімейне законодавство України є більш сприятливим для дитини, оскільки на відміну від законодавства РФ не передбачає можливості розірвання договору про сплату аліментів (ст. 189 СК України), а лише зменшення розміру аліментів за рішенням суду у зв'язку зі зміною матеріального або сімейного стану, погіршення здоров'я у відповідності до положень ст. 192 СК України.

Згідно ст. 189 СК України, батьки мають право укласти договір про сплату аліментів на дитину, у якому визначити розмір та строки виплати. Умови договору не можуть порушувати права дитини, які встановлені цим Кодексом. Договір укладається у письмовій формі і нотаріально посвідчується.

Відповідно до ст. 192 СК України, розмір аліментів, визначений за рішенням суду або домовленістю між батьками, може бути згодом зменшено або збільшено за рішенням суду за позовом платника або одержувача аліментів у разі зміни матеріального або сімейного стану, погіршення або поліпшення здоров'я когось із них та в інших випадках, передбачених цим Кодексом.

За змістом ст.ст. 15, 16 ЦК України, кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути: 1) визнання права; 2) визнання правочину недійсним; 3) припинення дії, яка порушує право; 4) відновлення становища, яке існувало до порушення; 5) примусове виконання обов'язку в натурі; 6) зміна правовідношення; 7) припинення правовідношення; 8) відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди; 9) відшкодування моральної (немайнової) шкоди; 10) визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб. Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом.

Зі змісту наведених норм Сімейного Кодексу України вбачається, що чинне законодавство України не передбачає можливості розірвання договору про сплату аліментів та у випадках зміни матеріального або сімейного стану, погіршення або поліпшення здоров'я та в інших випадках, передбачених СК України, суд може збільшити або зменшити розмір аліментів, що сплачуються за домовленістю сторін, зокрема, за укладеним між сторонами договором про сплату аліментів.

Таким чином, суд зазначає, що в даному випадку позивачем за первісним позовом обрано не вірний спосіб захисту своїх прав, що в свою чергу призводить до необхідності відмови у задоволенні первісного позову. При цьому, оскільки судом відмовлено у розірванні угоди про сплату аліментів, не підлягає до задоволення і вимога про встановлення аліментів в розмірі ? заробітку і/або іншого доходу щомісячно до повноліття дитина, як така, що є похідною від вирішення вимоги про розірвання угоди про сплату аліментів. Крім того, суд зазначає, що загалом вимога позивача за первісним позовом про встановлення аліментів у розмірі ? чистини від доходу не відповідає положенням ст.ст. 15, 16 ЦК України, ст. 3 ЦПК України, адже в такому випадку відсутнє порушення права або інтересу самого позивача.

Поряд з цим, статтями 651, 652 ЦК України передбачено, що зміна або розірвання договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом. У разі істотної зміни обставин, якими сторони керувалися при укладенні договору, договір може бути змінений або розірваний за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або не випливає із суті зобов'язання. Зміна обставин є істотною, якщо вони змінилися настільки, що, якби сторони могли це передбачити, вони не уклали б договір або уклали б його на інших умовах. Якщо сторони не досягли згоди щодо приведення договору у відповідність з обставинами, які істотно змінились, або щодо його розірвання, договір може бути розірваний, а з підстав, встановлених частиною четвертою цієї статті, - змінений за рішенням суду на вимогу заінтересованої сторони за наявності одночасно таких умов: 1) в момент укладення договору сторони виходили з того, що така зміна обставин не настане; 2) зміна обставин зумовлена причинами, які заінтересована сторона не могла усунути після їх виникнення при всій турботливості та обачності, які від неї вимагалися; 3) виконання договору порушило б співвідношення майнових інтересів сторін і позбавило б заінтересовану сторону того, на що вона розраховувала при укладенні договору; 4) із суті договору або звичаїв ділового обороту не випливає, що ризик зміни обставин несе заінтересована сторона.

Обґрунтовуючи свої позовні вимоги про розірвання угоди про сплату аліментів позивач за первісним позовом посилається на істотну зміну свого матеріального положення у зв'язку зі звільненням із ТОВ «Діджитал Ера», однак будь-яка робота/посада не має характеру пожиттєвості та усталеного розміру заробітної плати і протягом життя будь-якої людини носить ознаки мінливості, тому не можна дійти висновку, що в момент укладення угоди про сплату аліментів позивач за первісним позовом він міг виходити з того, що така зміна обставин щодо його матеріального становища ніколи не настане.

Крім того, як вбачається з матеріалів справи, угода про сплату аліментів була укладена 07.05.2013 року.

За змістом протоколу №7 позачергових загальних зборів учасників ТОВ «Діджитал Ера» від 20.05.2014 року, позивач був звільнений з посади генерального директора ТОВ «Діджитал Ера» (а.с. 17-22).

Згідно наявних в матеріалах справи копій довідок про доходи фізичної особи за 2014 рік, позивач отримав від ТОВ «Діджитал Ера» - 348499,77 російських рублів, від ТОВ «Юмалабс» - 149210,00 грн. та від ТОВ «Агентство Соцмедіа» - 168300,00 грн. (а.с. 32-39).

Відповідно до положень ст. 60 ЦПК України, кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 61 цього Кодексу. Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, виникає спір. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

При цьому, стороною позивача за первісним позовом не надано суду доказів, які б належним чином та в повному обсязі посвідчували б розмір доходу платника аліментів на момент укладання спірної угоди, для порівняння з існуючим розміром на теперішній час.

Не надано і доказів про відсутність будь-яких інших видів доходів позивача на момент звернення до суду, окрім доходів від ТОВ «Агентство Соцмедіа» та ТОВ «Юмалабс» (наприклад, декларації про сукупний дохід фізичної особи).

Отже, стороною позивача за первісним позовом не доведено належними та достатніми доказами зміни матеріального становища платника аліментів.

Враховуючи все вищенаведене вимоги первісної позовної заяви до задоволення не підлягають.

Стосовно вимог зустрічного позову, суд приходить до висновку про необхідність їх часткового задоволення, з огляду на наступне.

Оскільки суд прийшов до висновку про відсутність підстав для задоволення первісного позову, зокрема щодо розірвання укладеної між сторонами угоди про сплату аліментів, вимоги зустрічного позову про встановлення аліментів у розмірі 40000,00 російських рублів щодо курсу НБУ задоволенню не підлягають, враховуючи, що угода про сплату аліментів залишається чинною і у її змісті сторони погодили на власний розсуд сплату аліментів у розмірі 40000,00 російських рублів щомісячно.

Відповідно до ст.ст. 626, 628 ЦК України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Договір є одностороннім, якщо одна сторона бере на себе обов'язок перед другою стороною вчинити певні дії або утриматися від них, а друга сторона наділяється лише правом вимоги, без виникнення зустрічного обов'язку щодо першої сторони. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Згідно ст. 189 СК України, батьки мають право укласти договір про сплату аліментів на дитину, у якому визначити розмір та строки виплати. Умови договору не можуть порушувати права дитини, які встановлені цим Кодексом. Договір укладається у письмовій формі і нотаріально посвідчується.

За змістом ст.ст. 525, 526, 530 ЦК України, одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Відповідно до положень ст.ст. 610, 612 ЦК України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання). Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Згідно ст. 611 ЦК України, у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.

За змістом ст. 625 ЦК України, боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Позивач за зустрічним позовом просить стягнути з відповідача заборгованість за угодою про сплату аліментів за період з червня 2014 року по жовтень 2015 року у сумі 193641,61 грн., однак суд вважає, що такі вимоги підлягають до часткового задоволення, з огляду на наступне.

Як вбачається з матеріалів справи, за угодою про сплату аліментів відповідачем було сплачено: 11.06.2014 року - 20000,00 рублів; 08.07.2014 року - 15000,00 рублів; 13.08.2014 року - 15000,00 рублів; 17.09.2014 року - 15000,00 рублів; 15.10.2014 року - 15000,00 рублів; 21.11.2014 року - 10000,00 рублів; 15.12.2014 року - 10000,00 рублів; 20.01.2015 року - 10000,00 рублів; 10.02.2015 року - 6100,00 рублів; 12.03.2015 року - 6500,00 рублів; 17.04.2015 року - 6100,00 рублів; 16.05.2015 року - 3000,00 рублів; 17.07.2015 року - 3500,00 рублів; 11.08.2015 року - 3600,00 рублів; 30.09.2015 року - 3600,00 рублів (а.с. 143-148, 192-199).

Отже, за вказаний період відповідач за зустрічним позовом має доплатити отримувачу аліментів: за червень 2014 року - 20000,00 рублів, за липень 2014 року - 25000,00 рублів, за серпень 2014 року - 25000,00 рублів, за вересень 2014 року - 25000,00 рублів, за жовтень 2014 року - 25000,00 рублів, за листопад 2014 року - 30000,00 рублів, за грудень 2014 року - 30000,00 рублів, за січень 2015 року - 30000,00 рублів, за лютий 2015 року - 33900,00 рублів, за березень 2015 року - 33500,00 рублів, за квітень 2015 року - 33900 рублів, за травень 2015 року - 37000,00 рублів, за липень 2015 року - 36500,00 рублів, за серпень 2015 року - 36400,00 рублів, за вересень 2015 року - 36400,00 рублів. Всього - 457600 російський рублів, що станом на час розгляду справи за офіційним курсом НБУ становить 128179,27 грн.

Відповідно до ст. 192 ЦК України, законним платіжним засобом, обов'язковим до приймання за номінальною вартістю на всій території України, є грошова одиниця України - гривня. Іноземна валюта може використовуватися в Україні у випадках і в порядку, встановлених законом.

За змістом ст. 524 ЦК України, зобов'язання має бути виражене у грошовій одиниці України - гривні. Сторони можуть визначити грошовий еквівалент зобов'язання в іноземній валюті.

Згідно ст. 533 ЦК України, грошове зобов'язання має бути виконане у гривнях. Якщо у зобов'язанні визначено грошовий еквівалент в іноземній валюті, сума, що підлягає сплаті у гривнях, визначається за офіційним курсом відповідної валюти на день платежу, якщо інший порядок її визначення не встановлений договором або законом чи іншим нормативно-правовим актом.

Таким чином, до стягнення з платника аліментів на користь їх отримувача підлягає розмір основної суми боргу (457600 російський рублів) визначений за офіційним курсом НБУ в сумі 128179,27 грн.

Сторона позивача за зустрічним позовом стверджує, що аліменти не сплачувались, зокрема, і у червні 2015 року та жовтні 2015 року, однак будь-яких доказів на підтвердження такої позиції суду не надано, тож з урахуванням положень ст. 60 ЦПК України, суд приходить до висновку про недоведеність вимог в частині стягнення заборгованості по аліментам за червень та жовтень 2015 року, а відтак у задоволенні зустрічного позову в цій частині слід відмовити.

Стосовно стягнення з відповідача інфляційних нарахувань на суму боргу, суд вважає, що у задоволенні таких вимог слід відмовити, з огляду на наступне.

Як передбачено нормами Закону України «Про індексацію грошових доходів населення» індекс інфляції (індекс споживчих цін) - це показник, що характеризує динаміку загального рівня цін на товари та послуги, які купує населення для невиробничого споживання, а ціни в Україні встановлюються в національній валюті - гривні. Офіційний індекс інфляції, що розраховується Державним комітетом статистики України, визначає рівень знецінення національної грошової одиниці України, тобто купівельної спроможності гривні, а не іноземної валюти.

Отже, індексації внаслідок знецінення підлягає лише грошова одиниця України - гривня, а іноземна валюта, яка була предметом договору, індексації не підлягає. Тому норми ч. 2 ст. 625 ЦК України щодо сплати боргу з урахування встановленого індексу інфляції поширюються лише на випадки прострочення грошового зобов'язання, яке визначене у гривні.

Оскільки, суд стягує з відповідача суму основного боргу у розмірі 45760 російських рублів в еквіваленті національної валюти станом на час розгляду справи, така обставина унеможливлює урахування розрахованого Державним комітетом статистики України індексу інфляції для обґрунтування вимог, пов'язаних із знеціненням боргу, адже фактично знецінення суми боргу у розмірі 128179,27 грн. не відбулось.

Перевіривши розрахунок 3% річних від простроченої суми у відповідності до положень ст. 625 ЦК України, суд зазначає, що відповідний розрахунок проведений стороною позивача за зустрічним позовом не вірно, адже аліментні платежі є щомісячними сплатами, тому розрахунок 3% річних повинен проводитись по кожному платежу окремо з урахуванням того, що сплата щомісячного розміру аліментів у сумі 40000,00 російських рублів мала здійснюватись до 12 числа поточного місяця.

Судом здійснено наступний розрахунок 3% річних:

-з 12.06.14 по 31.10.15 - 507 днів, сума боргу 20000,00 руб., 3% = 233,45 грн.;

-з 12.07.14 по 31.10.15 - 477 днів, сума боргу 25000,00 руб., 3% = 274,55 грн.;

-з 12.08.14 по 31.10.15 - 446 днів, сума боргу 25000,00 руб., 3% = 256,71 грн.;

-з 12.09.14 по 31.10.15 - 415 днів, сума боргу 25000,00 руб., 3% = 238,86 грн.;

-з 12.10.14 по 31.10.15 - 385 днів, сума боргу 25000,00 руб., 3% = 221,60 грн.;

-з 12.11.14 по 31.10.15 - 354 днів, сума боргу 30000,00 руб., 3% = 244,50 грн.;

-з 12.12.14 по 31.10.15 - 324 днів, сума боргу 30000,00 руб., 3% = 223,78 грн.;

-з 12.01.15 по 31.10.15 - 293 днів, сума боргу 30000,00 руб., 3% = 202,37 грн.;

-з 12.02.15 по 31.10.15 - 262 днів, сума боргу 33900,00 руб., 3% = 204,48 грн.;

-з 12.03.15 по 31.10.15 - 234 днів, сума боргу 33500,00 руб., 3% = 180,48 грн.;

-з 12.04.15 по 31.10.15 - 203 днів, сума боргу 33900,00 руб., 3% = 158,44 грн.;

-з 12.05.15 по 31.10.15 - 173 днів, сума боргу 37000,00 руб., 3% = 147,37 грн.;

-з 12.07.15 по 31.10.15 - 112 днів, сума боргу 36500,00 руб., 3% = 94,12 грн.;

-з 12.08.15 по 31.10.15 - 81 днів, сума боргу 36400,00 руб., 3% = 67,88 грн.;

-з 12.09.15 по 31.10.15 - 50 днів, сума боргу 36400,00 руб., 3% = 41,90 грн.

Всього три відсотки річних від прострочених аліментних платежів за угодою становлять 2790,49 грн., а не 4348,88 грн., як про це зазначає сторона позивача за зустрічним позовом.

Отже підсумовуючи викладене, до стягнення з платника аліментів на користь отримувача аліментів підлягає сума основного боргу за угодою про сплату аліментів в розмірі 128179,27 грн., а також 3% річних від прострочених щомісячних аліментних платежів в сумі 2790,49 грн. В іншій частині зустрічний позов задоволенню не підлягає.

Відповідно до положень ст. 88 ЦПК України, стороні, на користь якої ухвалено рішення, суд присуджує з другої сторони понесені нею і документально підтверджені судові витрати. Якщо позов задоволено частково, судові витрати присуджуються позивачеві пропорційно до розміру задоволених позовних вимог, а відповідачеві - пропорційно до тієї частини позовних вимог, у задоволенні яких позивачеві відмовлено.

Як вбачається зі змісту остаточних позовних вимог, позивачка просила суд стягнути на її користь заборгованість за угодою про сплату аліментів в загальному розмірі 206961,92 грн. При цьому зустрічний позов задоволений на загальну суму 130969,76 грн., тобто у процентному вираженні на 63%.

За зустрічним позовом сплачений судовий збір в розмірі 1369,85 грн., отже ОСОБА_1 має відшкодувати ОСОБА_2 63% сплаченого судового збору у розмірі 863,01 грн.

При цьому, поза увагою суду залишився той факт, що при заявлені вимог на суму 206961,92 грн. судовий збір залишився сплаченим в розмірі 1369,85 грн., а не у сумі 2069,62 грн. як того вимагає Закон України «Про судовий збір» за ставкою 1% від ціни позову.

За таких умов ОСОБА_1 має сплатити 63% від не доплаченої суми судового збору (699,77 грн.), що становить 440,86 грн. в дохід держави.

Стосовно вимог про відшкодування ОСОБА_2 судових витрат на правову допомогу в розмірі 7389,20 грн. суд приходить до наступного.

Відповідно до ст. 79 ЦПК України, судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. До витрат, пов'язаних з розглядом судової справи, належать: 2) витрати на правову допомогу.

Як роз'яснено у п.п. 47, 48 постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ №10 від 17.10.2014 року «Про застосування судами законодавства про судові витрати у цивільних справах», при стягненні витрат на правову допомогу слід враховувати, що особа, яка таку допомогу надавала, має бути адвокатом (стаття 6 Закону України від 05 липня 2012 року № 5076-VI "Про адвокатуру та адвокатську діяльність") або іншим фахівцем у галузі права незалежно від того, чи така особа брала участь у справі на підставі довіреності, чи відповідного договору (статті 12, 42, 56 ЦПК). Розмір витрат на оплату правової допомоги визначається за домовленістю між стороною та особою, яка надає правову допомогу. Разом із тим граничний розмір компенсації витрат на правову допомогу встановлений Законом України від 20 грудня 2011 року № 4191-VI "Про граничний розмір компенсації витрат на правову допомогу у цивільних та адміністративних справах". Підстави, межі та порядок відшкодування судових витрат на правову допомогу, надану в суді як адвокатом, так і іншим фахівцем у галузі права, регламентовано у пункті 2 частини третьої статті 79, статтях 84, 88, 89 ЦПК. Витрати на правову допомогу, граничний розмір якої визначено відповідним законом, про що зазначено в пункті 47 цієї постанови, стягуються не лише за участь у судовому засіданні при розгляді справи, а й у разі вчинення інших дій поза судовим засіданням, безпосередньо пов'язаних із наданням правової допомоги у конкретній справі (наприклад, складання позовної заяви, надання консультацій, переклад документів, копіювання документів). Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат.

За змістом ст. 1 Закону України «Про граничний розмір компенсації витрат на правову допомогу у цивільних та адміністративних справах», розмір компенсації витрат на правову допомогу у цивільних справах, в яких така компенсація виплачується стороні, на користь якої ухвалено судове рішення, іншою стороною, а в адміністративних справах - суб'єктом владних повноважень, не може перевищувати 40 відсотків встановленої законом мінімальної заробітної плати у місячному розмірі за годину участі особи, яка надавала правову допомогу, у судовому засіданні, під час вчинення окремих процесуальних дій поза судовим засіданням та під час ознайомлення з матеріалами справи в суді, що визначається у відповідному судовому рішенні.

Вирішуючи питання про відшкодування витрат на правову допомогу суд не може повністю погодитись з проведеним розрахунком.

Так, у розрахунку зазначено, що представник 2 год. 30 хв. ознайомлювався з документами та справою по суті і це коштувало 1218,00 грн.

Однак, в матеріалах справи відсутні будь-які заяви представника або відмітки про ознайомлення з матеріалами справи, тож вказана сума розрахунком не підтверджена та стягненню з відповідача за зустрічним позовом не підлягає.

Не відповідає дійсності поведений розрахунок і стосовно участі представника у судових засіданнях протягом 4 годин.

Представник був присутній в судовому засіданні 04.06.2015 року, яке розпочалось об 11 год. 13 хв. та закінчилось об 11 год. 20 хв., тобто засідання тривало 07 хвилин.

Також представник був присутній в судовому засіданні, яке відбулось 02.10.2015 року та тривало з 14 год. 07 хв. до 15 год. 28 хв., тобто загальний час проведення засідання становить 01 год. 21 хв.

Таким чином, у судових засіданнях представник перебував 01 год. 28 хв., а не чотири години, як це зазначено в розрахунку.

Тож, вірний розрахунок щодо участі в судових засіданнях мав би становити 01 год. 28 хв. х 487,20 грн. = 714,56 грн.

У разі задоволення позовних вимог за зустрічним позовом в повному обсязі, розмір витрат на правову допомогу, що підлягали б стягненню з ОСОБА_1 становив би 324,80 грн. + 1948,80 грн. + 1948,80 грн. + 714,56 грн. = 4936,96 грн.

Однак враховуючи, що зустрічний позов задоволено у розмірі 63% від заявленої до стягнення суми, такий самий відсоток має бути стягнений з ОСОБА_1 як понесені ОСОБА_2 витрати на правову допомогу, що складає 3110,28 грн.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 3, 60, 79, 88,208, 209, 212-215, 218, 223, 294 ЦПК України, ст.ст. 189, 192 СК України, ст.ст. 15, 16, 192, 524, 533, 525, 526, 530, 610, 611, 612, 625, 626, 628, 651, 652 ЦК України, Законами України «Про граничний розмір компенсації витрат на правову допомогу у цивільних та адміністративних справах», «Про судовий збір», «Про індексацію грошових доходів населення», «Про міжнародне приватне право», Конвенцією про правову допомогу і правові відносини у цивільних, сімейних і кримінальних справах, ратифікованою із застереженнями Законом України №240/94-ВР від 10.11.94 року, суд, -

в и р і ш и в:

У задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про розірвання угоди про сплату аліментів та встановлення розміру аліментів на утримання неповнолітньої дитини - відмовити.

Зустрічний позов ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про стягнення аліментів за угодою - задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 заборгованість за угодою про сплату аліментів від 07.05.2013 року у загальному розмірі 130969 (сто тридцять тисяч дев'ятсот шістдесят дев'ять) грн. 76 коп.

В іншій частині позову - відмовити.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 судові витрати пов'язані зі сплатою судового збору у розмірі 863 (вісімсот шістдесят три) грн. 01 коп. та витрати на правову допомогу в розмірі 3110 (три тисячі сто десять) грн. 28 коп.

Стягнути з ОСОБА_1 в дохід держави судовий збір у розмірі 440 (чотириста сорок) грн. 86 коп.

Рішення може бути оскаржене до Апеляційного суду м. Києва через Дніпровський районний суд м. Києва протягом 10 днів з дня проголошення рішення. Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом 10 днів з дня отримання копії цього рішення.

Суддя -