Дрогобицький міськрайонний суд Львівської області

м. Дрогобич, вул. Війтівська Гора, 39, 82100, (03244) 2-32-36

Справа №1306/1678/2012

№2/1306/634/2012

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

16 листопада 2012 року Дрогобицький міськрайонний суд Львівської області в складі:

головуючого - судді Крамара О.В.

при секретарі - Малик О.Я.

за участю адвокатів - ОСОБА_1 та ОСОБА_2

перекладача - ОСОБА_3

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду міста Дрогобича цивільну справу за позовами ОСОБА_4 Жан-П’єр ОСОБА_5 до ОСОБА_6 про поділ майна подружжя; визнання житлового будинку, господарських споруд та земельних ділянок спільною сумісною власністю подружжя по ? ідеальної частини; зобов’язати ОСОБА_6 не чинити перешкод у користуванні житловим будинком та господарськими спорудами та про визнання недійсним окремих умов шлюбного контракту, та зустрічний позов ОСОБА_6 до ОСОБА_4 Жан-П’єр ОСОБА_5 про визнання будинку та земельних ділянок особистою власністю,-

в с т а н о в и в :

ОСОБА _4 Жан-П’єр ОСОБА_5 звернувся в суд з вищевказаним позовом, в якому просить визнати житловий будинок та господарські споруди, розташовані по вул. Ставище, 13 в м. Дрогобич Львівської області їхньою спільною сумісною власністю; визнати за ним право власності на 1/2 ідеальної частини житлового будинку та господарських споруд; визнати за ОСОБА_6 право власності на 1/2 ідеальної частини житлового будинку та господарських споруд; виділити йому у натурі 1/2 ідеальну частину житлового будинку та господарських споруд; визнати за ним право власності на 1/2 частину земельної ділянки площею 0,1000 га, призначеної для будівництва та обслуговування житлового будинку та господарських будівель і споруд, а також на 1/2 частину земельної ділянки площею 0,0774 га, призначеної для ведення садівництва, які розташовані по вул. Ставище, 13 в м. Дрогобич Львівської області та провести між ними розподіл; зобов'язати ОСОБА_6 не чинити йому перешкоди у користування житловим будинком та господарськими спорудами по вул. Ставище, 13 в м. Дрогобич Львівської області; призначити проведення судово будівельно-технічної експертизи, на предмет визначення варіантів виділення ? частки в натурі житлового будинку та господарських споруд, розташованих по вул. Ставище, 13 в м. Дрогобич Львівської області, поділити та визначити порядок користування земельною ділянкою по вул. Ставище, 13 в м. Дрогобич Львівської області; визнати недійсним шлюбний контракт в частині статті 3 укладений 13.12.2000р. між ОСОБА_6 та ним в муніципалітеті Монкрабо Французької Республіки. Стягнути з ОСОБА_6 на його користь судові витрати.

Свій позов мотивує тим, що 15.12.2000р., уклав шлюб з ОСОБА_6. Протягом подружнього життя ними було придбано житловий будинок по вул. Ставище, 13 у м. Дрогобич, загальною площею 69,3 кв. м., який складався з трьох житлових кімнат та кухні. Вказаний житловий будинок придбали щоб його знести та на цій же земельній ділянці побудувати новий. Новий житловий будинок та гараж по вул. Ставище, 13 у м. Дрогобич, було завершено будівництвом та здано в експлуатацію. У липні 2008 року вони вселилися до нього проживати, а у 2010 році на новозбудований будинок було оформлено право власності. Згідно витягу № 28207804 від 01.12.2010р. про державну реєстрацію прав, право власності на новозбудований житловий будинок було оформлено за відповідачкою по справі, ОСОБА_6 на підставі свідоцтва про право власності САС 295225 від 01.12.2010р., виданого виконавчим комітетом Дрогобицької міської ради. Рішенням Дрогобицького міськрайонного суду 25.06.2011р. задоволено позов ОСОБА_6 до нього про розірвання шлюбу. Питання про поділ майна подружжя під час розгляду справи про розірвання шлюбу не виникало. Однак, після цього ОСОБА_6, у категоричній формі заявила йому, що все майно, яке набуте ними під час шлюбу є виключно її майно, і він до нього не має жодного права. Поряд з цим, відповідачка своєю поведінкою провокує численні конфлікти, необгрунтовано та безпідставно звертається в органи міліції, що змушує його звернутися до суду з даним позовом про поділ майна подружжя.

У відповідності до ч.1 ст. 60 СК України «ОСОБА_3, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу)».

Згідно ч.1 ст. 68 СК України «Розірвання шлюбу не припиняє права спільної сумісної власності на майно, набуте за час шлюбу».

Відповідно до ч. 1 ст. 69 СК України «Дружина і чоловік мають право на поділ майна, що належить їм на праві спільної сумісної власності, незалежно від розірвання шлюбу ».

Згідно ст. 370 ЦК України, «Співвласники мають право на виділ у натурі частки із майна, що є у спільній сумісній власності».

З наведеного слідує, що житловий будинок № 13 по вул. Ставище в м. Дрогобич Львівської області є об'єктом спільної сумісної власності подружжя ОСОБА_4 Жан-П'єр ОСОБА_5 та ОСОБА_6 і за законом він має право провести його поділ та виділ частки із майна, що є у спільній сумісній власності, проте у позасудовому порядку це питання вирішити не представляється можливим.

Згідно ч.1 ст. 70 СК України «У разі поділу майна, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором». А відповідно до ч. 2 ст. 70 СК України зазначається, що при вирішенні спору про поділ майна суд може відступити від засад рівності часток подружжя за обставин, що мають істотне значення, зокрема, якщо один із подружжя не дбав про матеріальне забезпечення сім'ї.

Виходячи з викладеного, слід зазначити, що між ним та відповідачкою відсутня будь-яка домовленість про поділ майна подружжя, тому вирішуючи питання про поділ майна подружжя необхідно виходити з начал рівності прав подружжя у поділі їх майна. Проте, придбання житлового будинку його знос та будівництво нового житлового будинку по вул. Ставище, 13 в м. Дрогобич Львівської області здійснювалося виключно за його кошти. Відповідачка ОСОБА_6 упродовж їхнього шлюбу ніде не працювала та не мала жодної матеріальної можливості для набуття зазначеного майна. Більше того ОСОБА_6 та їхні діти у продовж усього шлюбу знаходились виключно на його повному утриманні.

Крім вказаного, за час шлюбу, ними також, було придбано рухоме майно, яке знаходиться у вказаному будинку, а саме: меблеві гарнітури у кожну кімнату, побутова техніка, автомобілі, тощо. Має надію, що у поділі цього рухомого майна вони дійдуть згоди, тому позов щодо поділу рухомого майна він поки що не заявляє.

Поряд з викладеним, слід зазначити, що відповідачка ОСОБА_6 чинить йому перешкоди у користуванні житловим будинком по вул. Ставище, 13 в м. Дрогобич Львівської області, де він проживає разом з сім'єю у продовж чотирьох років. Іншого помешкання на території України він не має. Зокрема, 03.03.2012р., приблизно о 10-00 годині він намагався зайти до вказаного будинку, проте, ОСОБА_6 змінила замок, і він не міг відчинити двері до подвір'я будинку. Тоді спробував декілька раз подзвонити, але двері ніхто так і не відчинив. У розмові по стаціонарному телефону (за вищевказаною адресою) він повідомив ОСОБА_6, що хоче зайти до свого помешкання, хоче бачити дітей, яким привіз багато необхідних речей. Однак, вона у категоричній формі відмовила йому, сказала, що додому не впустить. У зв'язку з цим він звернувся із заявою до Дрогобицького MB УМВСУ у Львівській області, але відповіді ще не отримав.

Між ним і відповідачкою 13.12.2000р. в муніципалітеті Монкрабо Французької Республіки було укладено шлюбний контракт у відповідності до вимог законодавства Французької Республіки. Проте його умови суперечать положенням законодавства України, оскільки погіршують його становище порівняно із законодавством України, і зокрема при вирішенні справи про поділ майна подружжя. Тому, умови шлюбного контракту, які погіршують становище одного з подружжя порівняно з законодавством України підлягають визнанню недійсними в судовому порядку на підставі нижчевикладеного.

Згідно умов ст.3 цього контракту зазначається, що за відсутності доказу, протилежного встановленому у законному порядку, вважатиметься, що у тому числі й нерухоме майно буде належати тому з подружжя, хто є їх власником, або хто придбав їх на своє ім'я.

Слід зазначити, що після укладення шлюбу він передав ОСОБА_6 досить велику суму грошей, за рахунок яких вона підчас шлюбу внаслідок будівництва придбала на своє ім'я житловий будинок загальною площею майже 500 кв.м.. облаштувала прибудинкову територію та придбала всі необхідні речі домашнього вжитку, автомобіль, тощо. Вказане майно є спільною сумісною власністю подружжя.

Таким чином. ОСОБА_6 вважає, що згідно умов ст. 3 шлюбного контракту все згадане майно, яке придбано на ім'я ОСОБА_6 підчас шлюбу належить виключно їй. Проте, такі умови шлюбного контракту суперечать ст. ст. 27, 27^{-1 КпШс України, та п. 3 Порядку укладення шлюбного контракту, затвердженого постановою КМ України за № 457 від 16.06.1993р.. які діяли на момент укладення шлюбного контракту, де зокрема зазначається, що умови шлюбного контракту не можуть погіршувати становище будь-кого з подружжя порівняно з законодавством України. Зазначені умови, також, суперечать п. 74 Інструкції про порядок вчинення нотаріальних дій, затвердженої наказом Міністерства юстиції України за № 185 від 14.06.94р.. та яка була чинною на момент укладення шлюбного контракту, де вказується, що умови шлюбного контракту не можуть погіршувати становищ будь-якого із подружжя порівняно із законодавством України (наприклад, містити умову про відмову подружжя від майна, від права на одержання аліментів, на освіту тощо).}

^{Отже, наведене свідчить, що шлюбним контрактом може бути лише змінено режим спільної сумісної власності, передбачений законодавством України, зокрема ст. ст. 22-26 КЗпШС України діючого на час укладення цього контракту. Однак, згідно ст. 27 цього ж кодексу визначено, що подружжя може укладати між собою всі дозволені законом майнові угоди. Проте угоди між ними, спрямовані на обмеження майнових прав жінки, чоловіка або дітей, недійсні і не обов'язкові ні для подружжя, ні для третіх осіб.}

^{З цього приводу, згідно п. 11 постанови Пленуму Верховного Суду України за № 16 від 12.06.1998р. роз'яснено, що ті умови шлюбного контракту, які всупереч волі будь-кого з подружжя погіршують його становище порівняно із законодавством України (мають дискримінаційний характер, позбавляють права на частку в нажитому майні тощо), не можуть бути визнані дійсними, так само як і шлюбний контракт укладений без додержання порядку встановленого законодавством України.}

^{Крім цього Пленум Верховного Суду України згідно п. 22 постанови за № 11 від 21.12.2007р. роз'яснив, що якщо шлюбним договором змінено передбачений законом режим спільної сумісної власності, то при розгляді спору про поділ майна подружжя суду необхідно виходити з умов такого договору. При цьому слід мати на увазі, що в силу ч. 4 ст. 93, ч. 1 ст. 103 СК положення шлюбного договору, що ставлять одного з подружжя у надзвичайно невигідне матеріальне становище, порушують його права та інтереси, на вимогу такої сторони за рішенням суду можуть бути визнані недійсними з підстав, установлених ЦК.}

^{Більше того, зазначені умови шлюбного контракту суперечать моральним засадам суспільства, оскільки він позбавляється права на майно, яке придбано за його кошти, які він передав ОСОБА_6 Тому такі умови шлюбного контракту суперечать й нині діючим положенням ч. 1 ст. 203 ЦК України та ч. 5 ст. 97 СК України, що дає підстави для визнання недійсними цих умов згідно з ст. 215 ЦК України та ст. 103 СК України.}

^{Поряд з наведеним слід зазначити, що згаданий шлюбний контракт було укладено на території Франції та у відповідності до вимог законодавства Французької Республіки, згідно з яким для реалізації умов ст.3 Контракту приймається до уваги джерело коштів, за які подружжям придбано майно під час шлюбу. Однак, законодавство України є відмінним від законодавства Французької Республіки. Тому, у разі застосування умов ст. 3 даного контракту на території України слід прийти до висновку, що такі підлягають визнанню недійсними на підставі ст. 48 ЦК України (в редакції 1963 року), оскільки не відповідають вищевказаним вимогам закону, тобто погіршують його становище порівняно із законодавством України ставлять його у надзвичайно невигідне матеріальне становище, порушують його права та інтереси.}

^{Про порушення своїх прав він довідався з моменту застосування відповідачкою умов ст. 3 шлюбного контракту на території України шляхом подання такого до суду у справі про поділ майна подружжя.}

^{Враховуючи вищенаведене просить позовні вимоги задоволити.}

^{06.09.2012 року ОСОБА_6 подала зустрічний позов до ОСОБА_4 Жан-П’єр ОСОБА_5 про визнання будинку та земельних ділянок особистою власністю.}

^{Свій позов мотивує тим, що 15 грудня 2000 року в місті Андріан, яке знаходиться у Французькій Республіці (фр. Republique francaise) вона уклала шлюб з Відповідачем. У шлюбі було народжено двоє дітей - ОСОБА_4 - Мішель, ІНФОРМАЦІЯ_1 та ОСОБА_7, ІНФОРМАЦІЯ_2.}

^{Однак, за час спільного сумісного життя з'ясувалось, що у них різні погляди на життя та сімейні відносини, що призвело до втрати кохання та поваги одне до одного. Відповідач часто влаштовував сварки, свідками яких ставали діти. Внаслідок такої негідної поведінки чоловіка, вона, змушена була подати до Дрогобицького міськрайонного суду Львівської області позов про розірвання шлюбу. Згідно Рішення Дрогобицького міськрайонного суду Львівської області від 25.06.2011р. у цивільній справі за її позовом до ОСОБА_4 - ОСОБА_8 ОСОБА_5 про розірвання шлюбу вказаний шлюб було розірвано та встановлено місце проживання малолітніх дітей, ОСОБА_4 -Мішеля, та ОСОБА_7 - разом з нею. 24 квітня 2012 року вказане Рішення було залишене без змін колегією суддів Апеляційного суду Львівської області, а відтак набуло законної сили.}

^{За час проживания в шлюбі вона набула право власності на:}

-будинок № 13 по вулиці Ставище у місті Дрогобичі Львівської області, що підтверджується Свідоцтвом про право власності на будинок серії САС № 295125 від 01.12.2010р., що видане Виконавчим комітетом Дрогобицької міської ради та Витягом про державну реєстрацію прав серії ССТ № 892056 від 01.12.2010р., яке видане КП Львівської обласної ради «Дрогобицьке МБТІ та ЕО».

-Земельну ділянку площею 0,0774 га, кадастровий номер 4610600000.01.018:0224 за адресою Львівська обл., м. Дрогобич, вул. Ставище, 13, що підтверджується Державним актом на право власності на земельну ділянку серії ЯБ № 565404 від 01.02.2006р., який виданий Дрогобицькою міською радою.

-Земельну ділянку площею 0,100 га, кадастровий номер 4610600000:01:018:0217 за адресою Львівська обл., м. Дрогобич, вул. Ставище, 13, що підтверджується Державним актом на право власності на земельну ділянку серії ЯБ № 565403 від 01.02.2006р., який виданий Дрогобицькою міською радою.

Земельні ділянки їй були надані у власність на підставі приватизації, будинок ж був нею збудований.

Ринкова вартість будинковолодіння з земельною ділянкою по вулиці Ставище, 13 в м. Дрогобичі, Львівської області становить 1923236 (один мільйон дев'ятсот двадцять три тисячі двісті тридцять шість) грн., що підтверджується Висновком №23-05-12 будівельно - технічної експертизи по її заяві від 23.05.2012р., який виконано судовим експертом ПП ОСОБА_9.

13 грудня 2000 року, в муніципалітеті Монкрабо, Французька Республіка, маючи на меті врегулювати свої майнові права та обов'язки, які виникають із шлюбно-сімейних правовідносин, вона та Відповідач уклали Шлюбний договір (контракт) від 13.12.2000р, що посвідчений ОСОБА_10 Бернардом, нотаріусом в Мезені. Згідно ст. 3 зазначеного вище Шлюбного договору нею та Відповідачем встановлено було презумпцію права власності, яка полягає у тому, що кожен з подружжя зможе встановити право власності на своє майно всіма засобами доказування, передбаченими законом. Однак за відсутності доказу, нерухоме майно та торгівельні-промислові підприємства будуть належати тому з подружжя, хто є їх власником, або хто придбав їх на своє ім'я.

Дана презумпція, яка була визначена сторонами, не суперечить вимогам законодавства України, зокрема ст. 27-1 Кодексу про шлюб та сім'ю України, яка діяла на момент укладення вказаного вище Шлюбного договору та правилам і вимогам Постанови Кабінету Міністрів України від 16 червня 1993 р. N 457 «Про порядок укладання шлюбного контракту».

Однак, Відповідач, незважаючи на існування Шлюбного договору, та встановленої ним презумпції, оспорює її право власності на зазначене вище майно, що відповідно надає їй право звернутись за судовим захистом шляхом визнання права у відповідності до вимог ст. 3 ЦПК України, та п. 1 ст. 16 ЦК України, оскільки вважає, що ст. 3 Шлюбного договору поширюється і на правовідносини, які виникають між сторонами на території України, оскільки, жодних винятків із загального правила цим Шлюбним договором не передбачено, а відтак він стосується і нерухомого майна що знаходиться на території України.

Як зазначено вище, Шлюбний контракт не суперечив вимогам, які визначались і діяли на території України на момент укладення цього Шлюбного договору, а тому презумпція права власності, визначена ст. 3 Шлюбного договору в повній мірі стосується і Будинку і земельних ділянок, що належать їй. Відтак, вона вправі просити суд захистити її право власності на зазначене вище майно шляхом визнання цього права.

В судовому засіданні позивач по первинному позову та відповідач по зустрічному позову ОСОБА_7 Жан-П’єр ОСОБА_5 свої вищенаведені позовні вимоги пітримав повністю посилаючись на обставини викладені в позовній заяві та просить суд їх задоволити. В задоволені позовних вимог ОСОБА_6 просить суд відмовити, як безпідставними та необгрунтованими, оскільки вважає щодо їхнього задоволення немає підстав.

Відповідачка ОСОБА_6 по первинному позову та позивачка по зустрічному позову в судовому засіданні свої позовні вимоги підтримала з підстав викладених у позовній заяві, просить її позов задоволити, оскільки на то є всі підстави та докази письмового характеру. Первинний позов не визнає повністю та просить суд залишити його без задоволення, як необгрунтований з надуманими фактами і вимогами.

Експерт та директор Приватного підприємства незалежної оцінки майна та судових будівельно-технічних експертиз “Ажур” ОСОБА_11, суду повідомив, що ним було проведено дослідження та обстеження будинковолодіння та земельних ділянок, подальші дослідження виконувались в приміщення підприємства “Ажур”. При виконанні експертизи використовувались різні документи та нормативно-довідникова література, яка перелічена в Висновку, а також у відповідності до Правил ДБН 360/92 планування і забудова міських поселень. Дослідження проводилось методами огляду і обмірів спірного будинковолодіння та земельних ділянок та співставлення результатів огляду з документами, представленими в матеріалах справи. Під час виконання експертизи, експерт попереджається про кримінальну відповідальність. За результатами досліджень було складено висновок № 316 від 10.07.2012 року в якому на розгляд суду пропонується два варіанти розподілу будинковолодіння та земельних ділянок.

Вислухавши пояснення сторін, вивчивши матеріали справи та беручи до уваги вище наведене, суд вважає, що в позовних вимогах ОСОБА_7 Жан-П’єр ОСОБА_5 слід відмовити, а позовні вимоги ОСОБА_6 слід задоволити з наступних міркувань.

Згідно статті 76 Закону України “Про міжнародне приватне право”, суди можуть приймати до свого провадження і розглядати будь-які справи з іноземним елементом у таких випадках, якщо на території України відповідач у справі має місце проживання або місцезнаходження, або рухоме чи нерухоме майно, на яке можна накласти стягнення, або знаходиться філія або представництво іноземної юридичної особи–відповідача.

Як вбачається з матеріалів долучених до справи, 13 грудня 2000 року, в муніципалітеті Монкрабо, Французька Республіка, маючи на меті врегулювати свої майнові права та обов'язки, які виникають із шлюбно-сімейних правовідносин, Позивач та Відповідач уклали Шлюбний договір (контракт) від 13.12.2000р, що посвідчений ОСОБА_10 Бернардом, нотаріусом в Мезені.

В ст.1 зазначеного вище Шлюбного договору (контракту) вказано, що кожен з подружжя збереже право власності, управління, користування та вільного використання рухомого та нерухомого майна, яке на даний момент їм належить, та яке зможе належати згодом за яким би то не було правом. В ст.3, сторонами встановлено було презумпцію права власності, яка полягає у тому, що кожен з подружжя зможе встановити право власності на своє майно всіма засобами доказування, передбаченими законом. Однак за відсутності доказу, нерухоме майно та торгівельні-промислові підприємства будуть належати тому з подружжя, хто є їх власником, або хто придбав їх на своє ім'я.

Судом встановлено, що за час проживания в шлюбі ОСОБА_6 набула (а відповідач знав і не заперечував, щодо оформлення на неї) право власності на будинок № 13 по вулиці Ставище у місті Дрогобичі Львівської області, що підтверджується Свідоцтвом про право власності на будинок серії САС № 295125 від 01.12.2010р., що видане Виконавчим комітетом Дрогобицької міської ради та Витягом про державну реєстрацію прав серії ССТ № 892056 від 01.12.2010р., яке видане КП Львівської обласної ради «Дрогобицьке МБТІ та ЕО»; Земельну ділянку площею 0,0774 га, кадастровий номер 4610600000.01.018:0224 за адресою Львівська обл., м. Дрогобич, вул. Ставище, 13, що підтверджується Державним актом на право власності на земельну ділянку серії ЯБ № 565404 від 01.02.2006р., який виданий Дрогобицькою міською радою та Земельну ділянку площею 0,100 га, кадастровий номер 4610600000:01:018:0217 за адресою Львівська обл., м. Дрогобич, вул. Ставище, 13, що підтверджується Державним актом на право власності на земельну ділянку серії ЯБ № 565403 від 01.02.2006р., який виданий Дрогобицькою міською радою. Земельні ділянки їй були надані у власність на підставі приватизації, будинок ж був нею збудований.

За клопотанням позивача ОСОБА_4 - ОСОБА_8 ОСОБА_5, ухвалою суду від 14.03.2012 року була призначена судова будівельно-технічна експертиза, за результатами якої було складено Висновок № 316 від 10.07.2012 року в якому на розгляд суду пропонується два варіанти розподілу будинковолодіння та земельних ділянок.

Даний висновок направлявся на виконком Дрогобицької міської ради для затвердження, однак з листа відділу містобудування та архітектури від 15.11.2012 р. за № 396 вбачається, що в обидвох варіантах поділу житлового будинку проектною пропозицією передбачається перепланування з прибудовою та реконструкцією існуючих приміщень з втручанням в несучі елементи будинку, а тому такі роботи проводяться після проведення реального розподілу та представлення державного акту на користування земельною ділянкою.

При з'ясуванні обставин справи, як ОСОБА_6, так і ОСОБА_4 - ОСОБА_8 ОСОБА_5 визнали факт добровільного укладення вказаного вище Шлюбного договору, також підтвердили, що їхнє волевиявлення було вільним і вони, укладаючи даний Шлюбний договір мали на меті у такий спосіб врегулювати свої майнові відносини у сфері приватної власності на майно, яке було набуто ними до укладення шлюбу, а також встановили порядок виникнення права особистої власності на майно, яке буде набуте ними в майбутньому. ОСОБА_4 Жан-П'єр ОСОБА_5 також підтвердив правильність перекладу автентичного тексту з французької на українську, ствердив дійсність та правильність перекладу, як усього Шлюбного договору так і окремих його розділів та статей.

Однак, ОСОБА_4 Жан-П'єр ОСОБА_5 заперечує його дійсність на території України та стверджує те, що у Франції будь-яких цивільних справ, щодо поділу майна та визнання шлюбного контракту недійсним немає. Не дивлячись на те, що Шлюбний контракт укладений на території Франції і у відповідності до вимог національного законодавства Франції, у самому Шлюбному контракті відсутні покликання на винятки стосовно його дії як в просторі, так і в часі, а тому очевидним є припущення, що дія Шлюбного договору поширюється на будь-які правовідносини, які виникли між сторонами цього Шлюбного договору і які прямо не суперечать вимогам закону, як французького, так і українського.

Аналізуючи дію даного Шлюбного договору в просторі, в першу чергу слід взяти до уваги те, що даний Шлюбний договір по своїй юридичній природі є двостороннім правочином, вчиненим у відповідності до вимог законодавства, як французького, так і українського, (в нотаріальній формі), який має на меті врегулювати цивільні правовідносини між сторонами, які його підписали. З огляду на це, до нього слід застосовувати ті самі норми та правила, які встановлені для будь-якого договору, які застосовують до аналогічних договорів в Україні. Такі вимоги визначаються ч. 1 ст. 8 ЦК України, яка визначає, що якщо цивільні відносини не врегульовані цим Кодексом (в даному випадку ні в ЦК України, ні в СК України не має прямої норми, яка б визначала загальнообов'язкових правил поведінки при застосуванні положень, встановлених шлюбними контрактами, які укладені за кордоном, немає і прямих міжнародних договорів з цього приводу), іншими актами цивільного законодавства або договором, вони регулюються тими правовими нормами цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, що регулюють подібні за змістом цивільні відносини (аналогія закону).

Виходячи із змісту даної норми, слід застосувати ст. 27-1 Кодексу про шлюб та сім'ю України, яка власне і діяла в той час на території України.

У відповідності до ст. 27-1 Кодексу про шлюб та сім'ю України особи, які беруть шлюб, мають право за власним бажанням укладати угоду щодо вирішення питань життя сім'ї (шлюбний контракт), в якій передбачити майнові права і обов'язки подружжя.

Умови шлюбного контракту не можуть погіршувати становище будь-кого з подружжя порівняно з законодавством України.

Порядок укладення шлюбного контракту визначається Кабінетом Міністрів України.

У відповідності до Постанови Кабінету Міністрів України від 16 червня 1993 р. N 457 Про порядок укладання шлюбного контракту:

1.Шлюбний контракт між особами, які одружуються, укладається за їхнім бажанням до реєстрації шлюбу і набуває чинності з моменту його реєстрації. Що і зроблено в даному випадку між сторонами, а саме шлюбний контракт укладений 13.12.2000 року, а шлюб укладено 15.12.2000 року.

За бажанням сторін шлюбний контракт може укладатись у присутності свідків.

2.У шлюбному контракті передбачаються майнові права і обов'язки подружжя, зокрема, питання, пов'язані з правом власності на рухоме або нерухоме майно як придбане до шлюбу, так і під час шлюбу, на майно, одержане в дар чи успадковане одним з подружжя, а також питання, пов'язані з утриманням подружжя, та інші. У шлюбному контракті можуть вирішуватись питання про порядок погашення боргів за рахунок спільного чи роздільного майна. Можуть також передбачатися немайнові, моральні чи особисті зобов'язання.

Умови шлюбного контракту щодо переходу права власності на нерухоме та інше майно, якщо законодавством передбачений спеціальний порядок набуття цього права, вважаються виконаними лише після належного оформлення.

3.Умови шлюбного контракту не можуть погіршувати становища подружжя порівняно з законодавством України.

4.Шлюбний контракт укладається за місцем проживання однієї із сторін або за місцем реєстрації шлюбу.

5.У випадках зниження шлюбного віку відповідно до чинного законодавства укладання шлюбного контракту неповнолітніми провадиться за згодою їх батьків чи інших законних представників.

6.Для укладання шлюбного контракту встановлюється обов'язкова нотаріальна форма.

7.Шлюбний контракт може включати положення про зміну його умов. Такі зміни можуть бути внесені за згодою сторін протягом існування шлюбу договором, який укладається у порядку, передбаченому для укладання шлюбного контракту.

8.Шлюбний контракт визнається судом недійсним у випадках недодержання умов цього Порядку, або укладання контракту після реєстрації шлюбу, а також у разі погіршення становища будь-якого з подружжя порівняно з законодавством України.

9.При розірванні шлюбу та визнанні його недійсним майнові спори, спори про дітей та інші вирішуються судом на підставі чинного законодавства з урахуванням умов шлюбного контракту.

10. Кожна сторона у шлюбному контракті має право на судовий захист у разі недодержання іншою стороною умов шлюбного контракту.

Згідно ч. 2 ст. 8 ЦК України вбачається, що у разі неможливості використати аналогію закону для регулювання цивільних відносин вони регулюються відповідно до загальних засад цивільного законодавства (аналогія права).

Юридичною підставою застосування певного режиму майна може бути закон держави або шлюбний договір (контракт) (легальний та договірний режим майна). Легальний режим спільності майна подружжя передбачається законодавством Іспанії, Франції, деяких штатів США. Легальний режим роздільного майна існує в більшості держав "сім'ї загального права", в т. ч. у Великобританії; легальний змішаний режим майна -у Данії, Німеччині, Норвегії, Фінляндії, Швеції та інших державах.

За шлюбним договором (контрактом) подружжю надається можливість урегулювати майнові відносини на свій погляд. У ньому може визначатися статус дошлюбного, шлюбного майна подружжя та його поділ у разі розлучення. В державах "сім'ї загального права" роль шлюбного договору відіграє інститут довірчої власності (траст).

Законодавство багатьох держав передбачає порядок укладення шлюбного договору. Зазвичай для цього обов'язковою є присутність обох сторін і нотаріальне посвідчення їхніх підписів (ст. 1410 Цивільного зводу Німеччини). Інколи допускається присутність представників сторін (єт. 1294 Цивільного кодексу Франції). Угода про майнові відносини між подружжям найчастіше укладається тільки до шлюбу і може породжувати правові наслідки лише з часу його реєстрації (ст. 1395 Цивільного кодексу Франції). У державах, де відсутній легальний режим майна, подружжя обов'язково укладає шлюбний контракт.

Стаття 27-1 КпШС України та Порядок укладення шлюбного контракту, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 16 червня 1993 р., встановлюють, що шлюбний контракт може передбачати майнові права подружжя. Якщо такий контракт не укладено, то на майно подружжя поширюватиметься режим, передбачений законодавством. У разі виникнення спору між подружжям з приводу майна, за наявності контракту, суд передовсім братиме до уваги умови шлюбного контракту. Вказане є суттєвим, адже норми КпШС України та шлюбний контракт по-різному можуть трактувати ті самі поняття, наприклад, щодо юридичної долі майна.

Однією з найбільш важливих та актуальних конвенцій Гаазької конференції є Конвенція, що скасовує вимогу легалізації іноземних офіційних документів, 1961р .

Основною метою цієї Конвенції є полегшення обігу офіційних документів, створених в одній Договірній Державі, які мають бути представлені в іншій Державі - учасниці Конвенції. Конвенція відповідно заміняє обтяжливі і часто тривалі формальності процесу легалізації офіційного документа простим проставленням апостилю компетентними органами держави, в якій цей документ був створений.

Крім цього, документ, засвідчений апостилем, може бути пред’явлений у будь-якій державі - учасниці Конвенції.

Ця Конвенція набула чинності для України 22 грудня 2003 року. Починаючи з цієї дати, документи, які мають бути представлені на території однієї з Договірних держав, у відносинах з якими застосовується вказана Конвенція, звільняються від консульської легалізації як формальної процедури, що вимагала обов’язкового посвідчення документів компетентними органами України з подальшим засвідченням в консульській установі держави, на території якої документ має бути представлений.

Єдиною формальною вимогою, яка має місце при застосуванні Конвенції, є проставлення апостиля компетентним органом України для представлення на території держав - учасниць Конвенції. В свою чергу, офіційні документи таких держав, що представляються на території України, мають бути засвідчені апостилем, що проставляє компетентний орган відповідної держави.

Апостиль – це спеціальний штамп, який проставляється на офіційних документах, що надходять від держав - учасниць Конвенції. Він засвідчує справжність підпису особи під документом і автентичність відбитку печатки або штампа, яким скріплено відповідний документ. При цьому дійсність Апостиля не поширюється на зміст офіційного документу, до якого він прикріплений.

На сьогодні Конвенція, що скасовує вимогу легалізації іноземних офіційних документів, застосовується у відносинах між Україною та Францією.

Слід також зауважити, що деякі міжнародні договори України відміняють потребу будь-якого додаткового засвідчення офіційних документів, що подаються в установи держав - учасниць такого Договору в зв’язку з розглядом цивільних або кримінальних справ.

Одною із основних загальних засад цивільного законодавства, згідно ст. 1 ЦК України, визначено принцип свободи договору, який передбачає, що сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагентів та визначені умов договору. Цей принцип в повній мірі кореспондується із засадами диспозитивності, які є стержневими для регулювання цивільно-правових відносин.

Згідно статті 628 ЦК України, зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства. Сторони мають право укласти договір, в якому містяться елементи різних договорів (змішаний договір). До відносин сторін у змішаному договорі застосовуються у відповідних частинах положення актів цивільного законодавства про договори, елементи яких містяться у змішаному договорі, якщо інше не встановлено договором або не випливає із суті змішаного договору.

Як вбачається, з тексту Шлюбного контракту, форми його вчинення - жодне з його положень не суперечить вимогам законодавства України, а відтак, виходячи з загальновідомого правила «що не заборонено те дозволено» (загально - дозвільний принцип, який встановлений Конституцією України та ЦК України) він має бути застосований і в цьому конкретному випадку.

Враховуючи вищенаведені обставини, перепровіривши матеріали справи та давши їм належну оцінку, суд дійшов до переконання, що відповідачка по первинному позову та позивачка по зустрічному позову ОСОБА_6 своїми доказами довела та переконала суд в достовірності обставин справи та обгрунтованості своїх вимог, оскільки є чинний шлюбний контракт, який відповідає вимогам Гаазької Конвенції та законодавству України, підстав для його скасування чи визнання не дійсним судом не здобуто, а позивач по первинному позову та відповідач по зустрічному позову не довів та не переконав суд в достовірності обставин справи та обгрунтованості своїх вимог, в матеріалах справи відсутні будь-які докази, що підтверджували би позовні вимоги ОСОБА_4 - ОСОБА_8 ОСОБА_5 та судом не здобуто таких доказів в судовому процесі, тобто встановлених джерел інформації, що має значення для справи, а його доводи лише грунтувалися на припущеннях.

Керуючись ст. ст. 10, 11, 60, 61, 62, 64, 209, 212-215 ЦПК України, ст.ст.1, 8, 628 ЦК України, ст.76 Закону України “Про міжнародне приватне право”,ст. 27-1 Кодексу про шлюб та сім'ю України в редакції 20.06.1969 року, п. 1,2,10 ст. 3, Постанови Кабінету Міністрів України від 16 червня 1993 р. N 457 “Про порядок укладання шлюбного контракту”, суд,-

в и р і ш и в :

В задоволені позовних вимог ОСОБА_4 Жан-П’єр ОСОБА_5 до ОСОБА_6 про поділ майна подружжя; визнання житлового будинку, господарських споруд та земельних ділянок спільною сумісною власністю подружжя по ? ідеальної частини; зобов’язати ОСОБА_6 не чинити перешкод у користуванні житловим будинком та господарськими спорудами та про визнання недійсним окремих умов шлюбного контракту - відмовити.

Позовні вимоги ОСОБА_6 задоволити.

Визнати особистою власністю ОСОБА_6 будинок № 13 по вулиці Ставище у місті Дрогобичі Львівської області.

Визнати особистою власністю ОСОБА_6 земельну ділянку площею 0,0774 га., кадастровий номер 4610600000.01.018:0224 за адресою Львівська область, м. Дрогобич, вулиця Ставище,13.

Визнати особистою власністю ОСОБА_6 земельну ділянку площею 0,1000 га., кадастровий номер 4610600000.01.018:0217 за адресою Львівська область, м. Дрогобич, вулиця Ставище,13.

Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку до апеляційного суду Львівської області через Дрогобицький міськрайонний суд шляхом подачі апеляційної скарги в десятиденний строк з дня проголошення рішення. Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення.

Рішення виготовлено в нарадчій кімнаті.

Суддя Крамар О.В.