ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

Господарський суд Чернігівської області

________________________________________________________________________________________________

14000 м. Чернігів, проспект Миру 20 Тел. 7-38-36, факс 7-44-62

Іменем України

П О С Т А Н О В А

"02" квітня 2007 р. Справа № 6/99а

10 год. 40 хв.

ВСТАНОВИВ:

Фізичною особою - підприємцем ОСОБА_1 (надалі Позивач) заявлено адміністративний позов до Управління Пенсійного фонду України в Сосницькому районі (надалі -Відповідач), про:

- визнання вимоги Управління Пенсійного фонду в Сосницькому районі НОМЕР_1 про сплату страхових внесків в сумі 215,22 на загальнообов”язкове державне пенсійне страхування такою, що не відповідає вимогам Закону України “Про вирішення питання щодо заборгованості суб”єктів господарської діяльності, які застосовують особливі умови оподаткування, обліку та звітності, у зв”язку з не перерозподілом Державним казначейством України частини податків до Пенсійного фонду України, Фонд соціального страхування з тимчасової втрати працездатності, Фонду соціального страхування на випадок безробіття протягом 2004 року -1 кварталу 2005 року” НОМЕР_2;

- скасування вимоги Управління Пенсійного фонду України в Сосницькому районі НОМЕР_1

- прийняття постанови про припинення виконавчого провадження виконавчою службою Сосницького районного управління юстиції щодо примусового виконання вимоги Управління Пенсійного фонду України в Сосницькому районі НОМЕР_1 про сплату страхових внесків в сумі 215,22 грн на загальнообов”язкове державне пенсійне страхування у разі, якщо постанова про виконавче провадження існує.

Позивач у судовому засіданні подала заяву про відмову від частини позовних вимог про прийняття постанови про припинення виконавчого провадження виконавчою службою Сосницького районного управління юстиції щодо примусового виконання вимоги Управління Пенсійного фонду України в Сосницькому районі НОМЕР_1 про сплату мною страхових внесків в сумі 215,22 на загальнообов”язкове державне пенсійне страхування у разі, якщо постанова про виконавче провадження існує.

Ухвалою від 02.04.2007 року суд закрив провадження у справі в частині позовних вимог про прийняття постанови про припинення виконавчого провадження виконавчою службою Сосницького районного управління юстиції щодо примусового виконання вимоги Управління Пенсійного фонду України в Сосницькому районі НОМЕР_1 про сплату страхових внесків в сумі 215,22 грн на загальнообов”язкове державне пенсійне страхування у разі, якщо постанова про виконавче провадження існує.

Обґрунтовуючи свої вимоги, позивач посилається на порушення Відповідачем ст. 2 Закону України „Про вирішення питання щодо заборгованості суб'єктів господарської діяльності, які застосовують особливі умови оподаткування, обліку та звітності, у зв'язку з неперерозподілом Державним казначейством України частини податків до Пенсійного фонду України, Фонду соціального страхування з тимчасової втрати працездатності, Фонду соціального страхування на випадок безробіття протягом 2004 року -I кварталу 2005 року” від 16.03.2006р. № 3583 -ІV (надалі -Закон № 3583) та Розпорядження Кабінету Міністрів України „Про деякі питання спрощеної системи оподаткування” від 10.03.2005р. № 58-р, оскільки згідно цих нормативних актів в І кварталі 2005 року платникам єдиного податку не повинно здійснюватися донарахування сум страхових внесків органами Пенсійного фонду України.

Представник відповідача не визнав позовні вимоги, мотивуючи свої заперечення невірним розумінням позивача змісту норм, на які вона посилається в обґрунтування заявленого позову, що призвело до помилкових висновків. Вимогу про сплату недоїмки, вона вважає такою, що прийнята на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Розглянувши подані документи і матеріали, вислухавши пояснення позивача та уповноваженого представника відповідача, з'ясувавши фактичні обставини справи, дослідивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 (ідентифікаційний номер НОМЕР_3) зареєстрована в якості фізичної особи-підприємця Сосницькою районною державною адміністрацією за адресою: АДРЕСА_1 та здійснює свою діяльність за спрощеною системою оподаткування -є платником єдиного податку відповідно до розділу ІV Декрету Кабінету Міністрів України „Про прибутковий податок з громадян” від 26.12.1992р. № 13-92 (надалі -Декрет № 13-92).

ОСОБА_1 зареєстрована платником страхових внесків в Управлінні Пенсійного фонду України в Сосницькому районі НОМЕР_4.

Управлінням Пенсійного фонду України в Сосницькому районі була надіслана Позивачу вимога НОМЕР_1 про сплату 215,22 грн. заборгованості зі страхових внесків на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування (недоїмки). Разом з вимогою був надісланий акт-розрахунок зарахування сум страхового внеску, сплаченого в складі єдиного податку СПД ОСОБА_1 НОМЕР_5.

Як вбачається із даного акту-розрахунку, розрахунок сум фіксованого страхового внеску, який підлягає сплаті за результатами підприємницької діяльності за І квартал 2005 року та сум частини податку, що не надійшли на рахунки Фонду, але підлягають зарахуванню в рахунок сплати страхових внесків, проводиться відповідно до ст. 1 Закону № 3583, з метою ліквідації суперечностей, які виникли у зв'язку з дією Закону України „Про Державний бюджет України на 2005 рік” від 23.12.2004р. № 2285-ІV та Закону України „Про внесення змін до Закону України „Про Державний бюджет України на 2005 рік” та деяких інших законодавчих актів України” від 25.03.2005р. № 2505-ІV.

В акті зазначено, що Позивач повинен був сплатити фіксований розмір страхового внеску: в січні 2005 року -83,84 грн., в лютому 2005 року -83,84 грн., в березні 2005 року -81,14 грн., усього на загальну суму 248,82 грн. Позивачем в січні, лютому та березні 2005 року було сплачено всього 60,00 грн. єдиного податку, з яких 25,20 грн. (42% від сплаченої суми) зараховується в рахунок сплати страхових внесків, 8,40 грн. було сплачено позивачем в грудні 2004 року, а тому належить до сплати фіксованого розміру страхового внеску за період з 01.01.2005р. по 30.03.2005р. -215,22 грн. (248,82 грн. -25,20 грн.. -8,40 грн.).

ОСОБА_1 була подана заява начальнику управління Пенсійного фонду України в Сосницькому районі з проханням перевірити законність вимоги НОМЕР_1

Рішенням начальника управління Пенсійного фонду України в Сосницькому районі НОМЕР_6 скарга (заява) повернута без розгляду, оскільки була подана з порушенням порядку і строків.

Суд дійшов висновку про те, що позовні вимоги задоволенню не підлягають, виходячи із наступного:

У відповідності зі ст. 5 Закону України „Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування” від 09.07.2003р. № 1058-ІV (далі -Закон № 1058) цей Закон регулює відносини, що виникають між суб'єктами системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування. Дія інших нормативно -правових актів може поширюватися на ці відносини лише у випадках, передбачених цим Законом, або в частині, що не суперечить цьому Закону. Виключно цим Законом визначається, зокрема: коло осіб, які підлягають загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню; платники страхових внесків, їх права та обов'язки; порядок нарахування, обчислення та сплати страхових внесків, стягнення заборгованості за цими внесками.

Згідно п. 3 ч. 1 ст. 11 Закону № 1058 фізичні особи - суб'єкти підприємницької діяльності, у тому числі ті, які обрали особливий спосіб оподаткування (фіксований податок, єдиний податок, фіксований сільськогосподарський податок, придбали спеціальний торговий патент), та члени сімей зазначених фізичних осіб, які беруть участь у провадженні ними підприємницької діяльності, підлягають загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню. Вищевказані особи являються страхувальниками відповідно до цього Закону (п. 5 ч. 1 ст. 14 Закону № 1058) та платниками страхових внесків до солідарної системи (ч. 1 ст. 15 Закону № 1058).

Відповідно до ч. 3 ст. 15 Закону № 1058 страхувальники набувають статусу платників страхових внесків до Пенсійного фонду з дня взяття їх на облік територіальним органом Пенсійного фонду.

Згідно п. 6 ч. 2 ст. 17 Закону № 1058 страхувальник зобов'язаний нараховувати, обчислювати і сплачувати в установлені строки та в повному обсязі страхові внески.

Статтею 18 Закону № 1058 встановлено, що розмір страхових внесків, у тому числі розмір частини внесків, що спрямовуються до Накопичувального фонду, встановлює Верховна Рада України відповідно для страхувальників і застрахованих осіб за результатами актуальних розрахунків, виходячи з того, що вони повинні забезпечувати надання особам пенсійних виплат і соціальних послуг, передбачених цим Законом, а також покриття адміністративних витрат для забезпечення функціонування системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування.

Пропозиції про розмір страхових внесків вносить Кабінет Міністрів України разом із проектом закону про Державний бюджет України на наступний рік.

Страхові внески є цільовим загальнообов'язковим платежем, який справляється на всій території України в порядку, встановленому цим Законом.

Страхові внески не включаються до складу податків, інших обов'язкових платежів, що складають систему оподаткування. На ці внески не поширюється податкове законодавство.

Страхові внески не можуть зараховуватися до Державного бюджету України, бюджетів інших рівнів, не підлягають вилученню з Пенсійного фонду або з Накопичувального фонду і не можуть використовуватися на цілі, не передбачені цим Законом.

Законодавством не можуть встановлюватися пільги з нарахування та сплати страхових внесків або звільнення від їх сплати.

У відповідності до ч. 1 ст. 19 Закону № 1058 для осіб, зазначених у пункті 5 статті 14 цього Закону, страхові внески до солідарної системи нараховуються на суми доходу (прибутку), отриманого від відповідної діяльності, що підлягає оподаткуванню податком на доходи фізичних осіб.

Відповідно до п. п. 2, 4 п. 8 розділу ХV „Прикінцеві положення” Закону № 1058 до набрання чинності законом про спрямування частини страхових внесків до Накопичувального фонду:

особи, зазначені в пунктах 3 і 4 статті 11, у статті 12 цього Закону, Фонд соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України та осіб, зазначених у пункті 11 статті 11 цього Закону, сплачують страхові внески, що перераховуються до солідарної системи на умовах і в порядку, визначених цим Законом, та в розмірах, передбачених для платників збору (юридичних і фізичних осіб) Законом України „Про збір на обов'язкове державне пенсійне страхування", але не менше мінімального страхового внеску;

фізичні особи - суб'єкти підприємницької діяльності, які обрали особливий спосіб оподаткування (фіксований податок, єдиний податок, придбання спеціального торгового патенту), та члени сімей зазначених фізичних осіб, які беруть участь у провадженні ними підприємницької діяльності, на період дії законодавчих актів з питань особливого способу оподаткування сплачують страхові внески в порядку, визначеному цим Законом у фіксованому розмірі.

Пунктом 2 ч. 1 ст. 45 Закону України „Про Державний бюджет України на 2005 рік” від 23.12.2004р. № 2285-ІV було встановлено, що до доходів загального фонду місцевих бюджетів у 2005 році належить у повному обсязі єдиний податок для суб'єктів малого підприємництва, фіксований податок та фіксований сільськогосподарський податок.

Частиною 5 цієї ж статті було установлено на 2005 рік фіксований розмір страхових внесків на загальнообов'язкове державне страхування для фізичних осіб - суб'єктів підприємницької діяльності, які обрали особливий спосіб оподаткування (фіксований податок, єдиний податок), та членів сімей зазначених фізичних осіб, які беруть участь у провадженні ними підприємницької діяльності, у розмірі мінімального страхового внеску, визначеного Законом № 1058, на місяць на кожну особу.

Визначення поняття „мінімальний страховий внесок” наведено у ст. 1 Закону № 1058 -це сума коштів, що визначається розрахунково як добуток мінімального розміру заробітної плати на розмір страхового внеску, встановлених законом на день отримання заробітної плати (доходу).

Враховуючи положення п. п. 2 п. 8 розділу ХV „Прикінцеві положення” Закону № 1058, п. 2 ст. 4 Закону України „Про збір на обов'язкове державне пенсійне страхування", ст. 82 Закону України „Про Державний бюджет України на 2005 рік” від 23.12.2004р. № 2285-ІV (щодо встановлення з 01.01.2005р. розміру мінімальної заробітної плати 262 гривні на місяць), фіксований розмір страхових внесків на загальнообов'язкове державне страхування для Позивача був встановлений в сумі 83,84 грн. на місяць.

Відповідний фіксований розмір проіснував до 30.03.2005р. включно, оскільки з 31.03.2005р. набрав чинності Закон України „Про внесення змін до Закону України „Про Державний бюджет України на 2005 рік” та деяких інших законодавчих актів України” від 25.03.2005р. № 2505-ІV, яким фіксований розмір страхових внесків встановлений не був.

Таким чином, в І кварталі 2005 року Позивач був зобов'язаний сплатити фіксований розмір страхового внеску: в січні 2005 року - 83,84 грн., в лютому 2005 року -83,84 грн., в березні 2005 року -81,14 грн., усього на загальну суму 248,82 грн.

Як вбачається з матеріалів справи, Відповідачем було зараховано в рахунок сплати страхових внесків 42% від суми єдиного податку, сплаченого Позивачем в січні, лютому та березні 2005 року.

Відповідне зарахування було проведено на підставі норм Закону № 3583. Як на підставу ж необхідності перерахування 42% від суми єдиного податку до Пенсійного фонду України, Відповідач посилається на п. 2 розділу ІІ «Прикінцеві положення»Закону України «Про внесення змін до Декрету Кабінету Міністрів України «Про прибутковий податок з громадян»від 13.02.1998р. № 129/98-ВР.

Однак, суд вважає неправомірним проведення такого зарахування, виходячи з наступного:

Згідно ст. 14 Декрету № 13-92, громадяни, які здійснюють підприємницьку діяльність без створення юридичної особи, мають право самостійно обрати спосіб оподаткування доходів, одержаних від цієї діяльності, за єдиним розміром податку (далі -єдиний податок) шляхом придбання патенту за умови, якщо:

кількість осіб, які перебувають у трудових відносинах з таким громадянином -платником податку, включаючи членів його сім'ї, які беруть участь у підприємницькій діяльності, не перевищує п'яти;

валовий доход такого громадянина від самостійного здійснення підприємницької діяльності або з використанням найманої праці за останні 12 календарних місяців, що передують місяцю придбання патенту, не перевищує семи тисяч неоподатковуваних мінімумів доходів громадян;

громадянин здійснює підприємницьку діяльність з продажу товарів і надання супутніх такому продажу послуг на ринках та є платником ринкового збору згідно з законодавством. Доходи такого громадянина, одержані від здійснення інших видів підприємницької діяльності, оподатковуються у загальному порядку.

Єдиний податок сплачується громадянином -платником податку до відповідного місцевого бюджету за місцем його проживання.

Відповідно до п. 2 розділу ІІ «Прикінцеві положення»Закону України «Про внесення змін до Декрету Кабінету Міністрів України «Про прибутковий податок з громадян»від 13.02.1998р. № 129/98-ВР до внесення відповідних змін до порядку здійснення відрахувань на державне пенсійне страхування громадянами -підприємцями, що сплачують єдиний податок, 42 відсотки сум цього податку, що надійшли до відповідного місцевого бюджету, перераховуються до Пенсійного фонду України, а 58 відсотків сум єдиного податку, що надійшли до місцевого бюджету, спрямовуються на потреби територіальної громади за визначеними нею напрямами.

Проте, п. 41 ст. 73 Закону України „Про Державний бюджет України на 2005 рік” від 23.12.2004р. № 2285-ІV дія п. 2 розділу ІІ «Прикінцеві положення»Закону України «Про внесення змін до Декрету Кабінету Міністрів України «Про прибутковий податок з громадян»від 13.02.1998р. № 129/98-ВР була зупинена протягом І кварталу 2005 року.

У відповідності з преамбулою Закону № 3583 цей Закон регулює суперечності, які виникли при прийнятті Закону України «Про Державний бюджет України на 2005 рік»від 23 грудня 2004 року № 2285-IV та Закону України «Про внесення змін та доповнень до Закону України «Про Державний бюджет України на 2005 рік»від 25 березня 2005 року № 2505-IV у суб'єктів господарської діяльності, які застосовують особливі умови оподаткування, обліку та звітності щодо сплати внесків до Пенсійного фонду України, Фонду соціального страхування з тимчасової втрати працездатності, Фонду соціального страхування на випадок безробіття і виникнення у них заборгованості.

Враховуючи вищевикладене, суд вважає, що в даному випадку жодних суперечностей не виникло, оскільки в І кварталі 2005 року єдиний податок належав у повному обсязі до доходів загального фонду місцевих бюджетів, що відповідає положенням ст. 14 Декрету № 13-92.

Згідно ст. 1 Закону № 3583 суми внесків до Пенсійного фонду України, Фонду соціального страхування з тимчасової втрати працездатності, Фонду соціального страхування на випадок безробіття суб'єктів господарської діяльності, які застосовують особливі умови оподаткування, обліку та звітності, які були сплачені ними в складі податків згідно з чинним законодавством України протягом 2004 року -I кварталу 2005 року, але не були зараховані на їх особові рахунки в цих фондах у зв'язку з застосуванням Державним казначейством України норм діючого на той час Закону України «Про Державний бюджет України на 2005 рік»від 23 грудня 2004 року № 2285-IV, не вважати заборгованістю.

Донарахування та фінансові (штрафні) санкції до суб'єктів господарської діяльності, які застосовують особливі умови оподаткування, обліку та звітності щодо сум фактично сплачених внесків у 2004 році -I кварталі 2005 року, не застосовуються (ст. 2 Закону № 3583).

Таким чином, в ст. 2 Закону № 3583 йде мова про заборону донарахування лише тих сум внесків суб'єктів господарської діяльності, які застосовують особливі умови оподаткування, обліку та звітності, які були сплачені ними в складі податків згідно з чинним законодавством України протягом 2004 року -I кварталу 2005 року, але не були зараховані на їх особові рахунки в фондах. Дана правова норма не звільняє платників єдиного податку від сплати страхових внесків на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування за І квартал 2005 року у фіксованому розмірі.

Відповідачем було зараховано (на думку суду, без достатніх правових підстав) 42% від сплаченої суми єдиного податку в рахунок сплати страхових внесків. І хоча ця сума фактично не надійшла до Пенсійного фонду, вона не вважається заборгованістю і не донараховується органами Пенсійного фонду.

Статтею 106 Закону № 1058 встановлено, що у разі виявлення своєчасно не сплачених сум страхових внесків страхувальники зобов'язані самостійно обчислити ці внески і сплатити їх з нарахуванням пені в порядку і розмірах, визначених цією статтею.

Суми страхових внесків своєчасно не нараховані та/або не сплачені страхувальниками у строки, визначені статтею 20 цього Закону, в тому числі обчислені територіальними органами Пенсійного фонду у випадках, передбачених частиною третьою статті 20 цього Закону, вважаються простроченою заборгованістю із сплати страхових внесків (недоїмкою) і стягуються з нарахуванням пені та застосуванням фінансових санкцій.

Територіальні органи Пенсійного фонду за формою і у строки, визначені правлінням Пенсійного фонду, надсилають страхувальникам, які мають недоїмку, вимогу про її сплату.

Враховуючи невиконання Позивачем свого обов'язку щодо сплати страхових внесків в І кварталі 2005 року у фіксованому розмірі, суд вважає правомірним виставлення Відповідачем вимоги про сплату недоїмки в сумі 215,22 грн.

Також, не приймаються посилання Позивача на розпорядження КМУ „Про деякі питання спрощеної системи оподаткування” від 10.03.2005р. № 58-р, оскільки воно носить тимчасовий характер. Питання врегулювання заборгованості по сплаті страхових внесків на різні види загальнообов'язкового державного соціального страхування, яка утворилася у 2004 році -I кварталі 2005 року, було вирішено внаслідок прийняття Закону № 3583.

За таких обставин суд вважає позовні вимоги необґрунтованими і такими, що не підлягають задоволенню.

Керуючись ст. ст. 1 - 3, 5, 11, 14, 15, 17, 18, 106 Закону України “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування”, ст. ст. 2, 71, 94, 158 -163, 167 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

ПОСТАНОВИВ:

1. В позові відмовити повністю.

2. Дана постанова може бути оскаржена до Київського апеляційного адміністративного суду в наступному порядку: про апеляційне оскарження рішення суду першої інстанції спочатку подається заява. Обґрунтування мотивів оскарження і вимоги до суду апеляційної інстанції викладаються в апеляційній скарзі. Заява про апеляційне оскарження та апеляційна скарга подаються до адміністративного суду апеляційної інстанції через суд першої інстанції, який ухвалив оскаржуване судове рішення. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до суду апеляційної інстанції. Заява про апеляційне оскарження постанови суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня її проголошення, а в разі складення постанови у повному обсязі відповідно до ст. 160 цього Кодексу -з дня складення в повному обсязі. Апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом двадцяти днів після подання заяви про апеляційне оскарження.

3. Дана постанова набирає законної сили після закінчення строку подання заяви про апеляційне оскарження, встановленого цим Кодексом, якщо таку заяву не було подано. Якщо було подано заяву про апеляційне оскарження, але апеляційна скарга не була подана у строк, встановлений цим Кодексом, постанова суду першої інстанції набирає законної сили після закінчення цього строку. У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після закінчення апеляційного розгляду справи.

Суддя Ж.В. Блохіна