-
скопійовано
-
-
-
-
-
скопійовано
-
-
ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ
Господарський суд Чернігівської області
________________________________________________________________________________________________
14000 м. Чернігів, проспект Миру 20 Тел. 7-38-36, факс 7-44-62
Іменем України
П О С Т А Н О В А
"29" березня 2007 р. Справа № 15/63
Позивач- Чернігівська міська санітарно –епідеміологічна станція, м. Чернігів, вул. Кирпоноса, 30.
До відповідача- Державної інспекції з контролю за цінами в Чернігівській області, м. Чернігів, вул. Щорса, 12.
Про визнання нечинним рішення.
Суддя Ю.В.Федоренко секретар Фурник К.В.
Представники сторін:
Від позивача – Собко О.О., дов. від 15.01.07.
Від відповідача- Маценко В.П., дов. від 15.01.07.
СУТЬ СПОРУ:
Заявлено позов про визнання недійсним рішення № 62 від 28.11.2006р. про застосування економічних санкцій за порушення державної дисципліни цін яким з позивача вилучено до державного бюджету необґрунтовано одержану виручку у розмірі 66433,68 грн. та стягнуто штраф у двократному розмірі необґрунтовано одержаної виручки в сумі 132868,36 грн.
Позов обґрунтовано тим, що на думку позивача що ним не було допущено порушень застосування встановлених тарифів, його дії відповідають приписам ст.35 Закону України „Про забезпечення санітарного та епідемічного благополуччя населення” від 24.02.1994р. № 4004 та постанов Кабінету Міністрів України від 15.10.2002р. № 1544 „Перелік робіт і послуг у сфері забезпечення санітарного та епідемічного благополуччя населення, які виконуються за плату” та від 27.08.2003р. № 1351 „Тарифи (прейскуранти) на роботи і послуги, що виконуються за плату установами та закладами державної санітарно –епідеміологічної служби”.
Крім того, позивач вважає, що із загальної суми виручки, яка визнана спірним рішенням необґрунтовано отриманою, сума 16188,12 грн. одержана на законних підставах, оскільки зміни до тарифів, які були внесені постановою Кабінету Міністрів України від 11.05.2006р. № 662, набрали чинності з 31.05.2006р., тобто з дати опублікування постанови в газеті „Урядовий кур’єр”, а не з дати прийняття такої постанови.
Після порушення провадження у справі позивачем надано уточнення позовних вимог в яких він просить визнати спірне рішення нечинним та відшкодувати 5000 грн. понесених витрат на правову допомогу.
Відповідач позов не визнав і вважає, що позивачем безпідставно нараховувався ПДВ на тарифи, які затверджені вищенаведеними нормативно –правовими актами, оскільки сума податку на додану вартість вже врахована в самому затвердженому тарифі. Відповідач зазначив, що питання щодо структури цін належить до компетенції Міністерства економіки України та не відноситься до компетенції центрального податкового органу і тому роз’яснення останнього не є правомірним. Відповідно до цього, Мінекономіки в своєму листі зазначило, що в тарифи включений податок на додану вартість. Аналогічне твердження міститься в пояснювальній записці до проекту постанови Уряду.
Відповідач посилається на те, що оспорюване рішення прийняте відповідно до ст.14 Закону України „Про ціни та ціноутворення” та пунктів 1.3,1.4,2.1 Інструкції про порядок застосування економічних та фінансових (штрафних) санкцій органами державного контролю за цінами”, що затверджена спільним наказом Міністерства економіки та з питань європейської інтеграції України і Міністерства фінансів 03.12.2001р. № 298/519 та зареєстрована в Міністерстві юстиції України 18.12.2001р. за № 1047/6238.
Крім того, в перевіреному періоді позивачем були застосовані завищені тарифи з 11.05.2006р. до 01.11.2006р. без врахування змін, які були внесені постановою Кабінету Міністрів України від 11.05.2006р. № 662 . На думку відповідача, такі зміни не випливають на права та обов’язки громадян, тому набрали чинності з моменту прийняття постанови.
Дослідивши матеріали справи та вислухавши пояснення представників сторін суд встановив наступне.
Відповідно ст. 13 Закону України "Про ціни і ціноутворення" та Положення про Державну інспекцію з контролю за цінами , затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 13.12.2000р. №1819 на відповідача покладені контрольно –наглядові функції з питань додержання центральними та місцевими органами виконавчої влади, підприємствами, установами та організаціями вимог щодо формування, встановлення та застосування цін і тарифів. У зв”язку з цим відповідачу надано право проводити перевірки документів, пов’язаних з формуванням, встановленням і застосуванням цін, тарифів на підприємствах, в установах та організаціях незалежно від форми власності, а також одержувати необхідні довідки, приймати рішення про застосування до суб’єктів підприємницької діяльності передбачених чинним законодавством економічних санкцій за порушення порядку встановлення і застосування цін.
На підставі викладеного відповідачем була проведена перевірка Чернігівської районної СЕС, за наслідками якої складений акт № 004937 від 13.11.2006р. Як зазначено в акті перевірки, позивач за період з 01.12.2005р. по 11.05.2006р. в порушення вимог постанови Кабінету Міністрів України від 27.08.2003р. №1351 при наданні платних послуг до фіксованих розмірів тарифів, встановлених вищевказаною постановою нарахував непередбачені законодавством націнки в розмірі 20%, внаслідок чого сума необґрунтовано одержаної виручки склала 50245,56 грн.
Крім того, за період з 11.05.2006р. до 01.11.2006р. позивач в порушення вимог постанови Кабінету Міністрів України від 11.05.2006р. № 662 застосував тарифи в завищених розмірах, внаслідок чого сума необґрунтовано отриманої виручки склала 16188,12 грн.
Відповідно до ч.1 ст.14 Закону України „Про ціни та ціноутворення” вся необґрунтовано одержана сума виручки в результаті порушення державної дисципліни цін підлягає вилученню в доход відповідного бюджету незалежно від підпорядкованості підприємства, організації. Крім того, в позабюджетні фонди стягується штраф у подвійному розмірі необґрунтовано одержаної суми виручки.
На підставі даного акта відповідачем було прийнято рішення № 62 від 28.11.2006р. про застосування економічних санкцій та вилучення до державного бюджету необґрунтовано одержаної виручки у розмірі 66433,68 грн. та стягнення до бюджету штрафу у двократному розмірі необґрунтовано одержаної виручки в сумі 132868,36 грн.
До повноважень Кабінету Міністрів України згідно п.3 ст.116 Конституції України віднесено проведення цінової політики, тобто Уряд здійснює реалізацію визначених законами України підстав встановлення і застосування цін і тарифів. Це повноваження реалізоване Верховною Радою України, зокрема, в Законі України „Про ціни і ціноутворення”, згідно з яким Кабінет Міністрів України забезпечує здійснення державної політики цін, визначає перелік продукції, товарів і послуг , на які затверджуються державні фіксовані та врегульовані ціни і тарифи.
Законом України „Про забезпечення санітарного і епідемічного благополуччя населення” Кабінету Міністрів України надано право визначати перелік та тарифи на платні послуги, які надаються закладами санітарно –епідеміологічної служби.
Постановою Кабінету Міністрів України від 15.10.2002р. № 1544 затверджений Перелік робіт і послуг у сфері забезпечення санітарного і епідемічного благополуччя населення, які виконуються і надаються за плату, а постановою Кабінету Міністрів України від 27.08.2003р. №1351 затверджено Тарифи (прейскуранти) на роботи і послуги , що виконуються за плату установами та закладами державної санітарно –епідеміологічної служби.
Відповідно до затверджених Кабінетом Міністрів тарифів на послуги, що надаються за плату закладами санітарно –епідеміологічної служби, податок на додану вартість в розмірі 20% окремим рядком понад тариф не виділено. Таким чином вказаний податок було включено до складу тарифів і останні визначались з урахуванням ПДВ. Кабінет Міністрів змін до діючих тарифів в період з 01.12.2005р. по 11.05.2006р. не вносив та не затверджував регульованих тарифів на платні послуги в інших розмірах, ніж ті, що передбачені в постанові від 27.08.2003р. № 1351.
Згідно порядку ціноутворення, що діяв у вказаному періоді, регульовані тарифи були встановлені з врахуванням кінцевої вартості послуг для споживача, тому включають в себе податок на додану вартість.
Твердження позивача відносно того, що Закон України „Про податок на додану вартість” визначає порядок формування регульованих цін та тарифів є помилковим.
Відповідно до п.4.1 ст.4 цього Закону, договірна (контрактна) вартість товарів (робіт, послуг) визначається за вільними або регульованими цінами (тарифами) з урахуванням акцизного збору, ввізного мита, інших загальнодержавних податків та зборів (обов’язкових платежів), що включаються в ціну товарів (робіт, послуг) згідно з законами України з питань оподаткування. До складу договірної (контрактної) вартості товарів (робіт, послуг) включаються будь –які суми коштів, вартість матеріальних і нематеріальних активів, що передаються платнику безпосередньо покупцем, або через будь –яку третю особу у зв”язку з компенсацією вартості товарів (робіт, послуг), проданих (виконаних, наданих) таким платником податків.
Міністерство економіки та з питань європейської інтеграції України, керуючись своїми повноваженнями в галузі ціноутворення та контролю за цінами, наданими Указом Президента України від 23.10.2000р. № 1159/2000 „Про Міністерство економіки України”, своїм листом від 17.12.2004р. № 32/6-6/5549-10 на виконання доручення Кабінету Міністрів України від 03.11.2004р. № 48198/1/1-04 до листа Міністерства охорони здоров’я „Про врегулювання спірної ситуації щодо нарахування податку на додану вартість” повідомило, що Державна інспекція з контролю за цінами, відповідно до наданих повноважень, провела перевірки Департаменту державного санітарно –епідеміологічного нагляду Міністерства охорони здоров’я.
З матеріалів, які надавалися Мінекономіки для погодження постанови Кабінету Міністрів України від 27.08.2003р. № 1351, а також із пояснювальної записки до проекту постанови Кабінету Міністрів України „Про затвердження тарифів (прейскурантів) на роботи і послуги, що виконуються і надаються за плату установами та закладами державної санітарно –епідеміологічної служби” слідує, що при визначенні тарифів враховані витрати на розвиток закладів та органів державної санітарно –епідеміологічної служби в розмірі 10 відсотків та податок на додану вартість –20 відсотків згідно до чинного законодавства.
Роз’яснення ДПА України від 15.09.2003р. № 801/5/15-2416 стосовно необхідності додавання ПДВ до тарифів на послуги державної санепідемслужби, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 27.08.2003р. № 1351, надані Міністерству охорони здоров’я без урахування вказаних вище обставин не можна вважати правомірними, оскільки питання визначення структури цін не відноситься до компетенції Державної податкової адміністрації.
За таких обставин спірне рішення в частині вилучення у позивача за період з 01.12.2005р. по 11.05.2006р. необґрунтовано одержаної виручки в сумі 50245,56 грн. та застосування штрафу у подвійному розмірі від цієї суми відповідає вимогам чинного законодавства, а тому у цій частині позову слід відмовити.
Вказана правова позиція підтверджується і судовою практикою з аналогічних спорів, яка викладена в ухвалах Вищого адміністративного суду України № 2-472/06 від 15.06.2006р., № к-15411/06Д2 від 08.11.2006р.
Відносно правомірності спірного рішення в частині вилучення за період з 11.05.2006р. до 01.11.2006р. необґрунтовано отриманої виручки в сумі 16188,12 грн. та застосування подвійного розміру штрафу судом встановлено наступне.
11.05.2006р. Кабінет Міністрів України прийняв постанову № 662 „Про внесення змін до постанов Кабінету Міністрів України від 15.10.2002р. № 1544 "Про затвердження переліку робіт і послуг у сфері забезпечення санітарного та епідемічного благополуччя населення, які виконуються і надаються за плату" і від 27 серпня 2003 р. N 1351 "Про затвердження тарифів(прейскурантів) на роботи і послуги, що виконуються і надаються за плату установами та закладами державної санітарно-епідеміологічної служби" (далі –Постанова –662).
Вказана постанова була оприлюднена в газеті „Урядовий кур’єр” 31.05.2006р.
Пунктом 5 Указу Президента України „Про порядок офіційного оприлюднення нормативно-правових актів та набрання ними чинності” № 503/97 від 10.06.1997р. встановлено, що нормативно-правові акти Кабінету Міністрів України набирають чинності з моменту їх прийняття, якщо більш пізній строк набрання ними чинності не передбачено в цих актах. Акти Кабінету Міністрів України, які визначають права і обов'язки громадян, набирають чинності не раніше дня їх опублікування в офіційних друкованих виданнях.
Відповідно до п.1 цього Указу офіційним друкованим виданням є, зокрема, газета „Урядовий кур’єр”.
Постановою –662 був змінений перелік послуг та робіт у сфері санітарного та епідеміологічного благополуччя населення та знижені тарифи .
Відповідач дійшов до помилкового висновку про те, що вказана постанова не впливає на права та обов’язки громадян з наступних підстав.
Статтями 4,5 Закону України „Про забезпечення санітарного та епідеміологічного благополуччя населення”, на виконання якого Урядом встановлений перелік робіт та послуг і тарифи за їх виконання, визначені права та обов’язки громадян у цій сфері.
Так, громадяни мають право на:
безпечні для здоров'я і життя харчові продукти, питну воду, умови праці, навчання, виховання, побуту, відпочинку та навколишнє природне середовище;
участь у розробці, обговоренні та громадській експертизі проектів програм і планів забезпечення санітарного та епідемічного благополуччя населення, внесення пропозицій з цих питань до відповідних органів;
відшкодування шкоди, завданої їх здоров'ю внаслідок порушення підприємствами, установами, організаціями, громадянами санітарного законодавства;
достовірну і своєчасну інформацію про стан свого здоров'я, здоров'я населення, а також про наявні та можливі фактори ризику для здоров'я та їх ступінь.
Законодавством України громадянам можуть бути надані й інші права щодо забезпечення санітарного та епідемічного благополуччя.
Громадяни зобов'язані:
піклуватися про своє здоров'я та здоров'я і гігієнічне виховання своїх дітей, не шкодити здоров'ю інших громадян;
брати участь у проведенні санітарних і протиепідемічних заходів;
проходити обов'язкові медичні огляди та робити щеплення у передбачених законодавством випадках;
виконувати розпорядження та вказівки посадових осіб державної санітарно-епідеміологічної служби при здійсненні ними державного санітарно-епідеміологічного нагляду;
виконувати інші обов'язки, передбачені законодавством про забезпечення санітарного та епідемічного благополуччя.
На забезпечення виконання таких прав та обов’язків громадян Уряд прийняв відповідні постанови, до яких внесені зміни Постановою –662. Так, до переліку робіт включено, зокрема:
- проведення лабораторних досліджень під час проведення попереднього (при прийнятті на роботу) та періодичного профілактичного медичного огляду працівників окремих професій, виробництв та організацій, діяльність яких може призвести до поширення інфекційних хвороб серед населення.
- проведення досліджень та гігієнічна оцінка факторів, що можуть небезпечно впливати на стан здоров'я людини у житлових будинках, квартирах, садибах, визначення якості та безпеки питної води, ґрунту, повітря, приватних ділянок громадян (крім планових досліджень); розроблення рекомендацій.
- проведення гігієнічного навчання громадян, професійна чи інша діяльність яких пов'язана з небезпечними факторами, обслуговуванням населення, з метою запобігання виникненню захворювань, поширенню інфекційних, масових неінфекційних захворювань (отруєнь), у тому числі харчових.
В отриманні наведеного переліку послуг мають право брати безпосередню участь громадяни, оплачуючи такі послуги за встановленими тарифами.
Відповідно до ст.57 Конституції України кожному гарантується право знати свої права і обов'язки.
Закони та інші нормативно-правові акти, що визначають права і обов'язки громадян, мають бути доведені до відома населення у порядку, встановленому законом.
Закони та інші нормативно-правові акти, що визначають права і обов'язки громадян, не доведені до відома населення у порядку, встановленому законом, є нечинними.
На підставі викладеного Постанова –662 набрала чинності саме з дня її опублікування, тобто з 31.05.2006р.
Отже, позивач мав право застосовувати тарифи в період з 11.05.2006р. по 30.05.2006р. включно у розмірі, встановленому попередньою постановою Кабінету Міністрів України № 1351 від 27.08.2003р.
Відповідач, в свою чергу, внаслідок помилкового визначення часу набрання чинності Постановою –662, незаконно визначив як необґрунтовано отриману виручку за вказаний період суму коштів, які були отримані позивачем за надані послуги відповідно до попередньої постанови. Згідно з даними акта перевірки з додатками до нього та розрахунком відповідача від 29.03.07 виручка за період з 11 по 30.05.2006р. становить 13675,71 грн.
За таких обставин спірне рішення підлягає визнанню частково нечинним в частині вилучення у Чернігівської районної санітарно – епідеміологічної станції виручки у розмірі 13675,71 грн. та застосування штрафу у подвійному розмірі в сумі 27351,42 грн., як таке що не відповідає ст.57 Конституції України та ст.14 Закону України „Про ціни та ціноутворення”.
В решті позову має бути відмовлено.
Доводи позивача про те, що ПДВ, який отримується у складі вартості послуги, не є виручкою, оскільки є бюджетним фондом , судом не приймаються з наступних підстав.
Відповідно до п.п. 3.2.1. ст.3 Закону України „Про порядок погашення зобов’язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами” будь-яких випадках, коли платник податків згідно із законами з питань оподаткування уповноважений утримувати податок, збір (обов'язковий платіж), якими оподатковуються інші особи, у тому числі податки на доходи фізичних осіб, дивіденди, репатріацію, додану вартість, акцизні збори, а також будь-які інші податки, що утримуються з джерела виплати, сума таких податків, зборів (обов'язкових платежів) вважається бюджетним фондом, який належить державі або територіальній громаді та створюється від їх імені.
На кошти бюджетного фонду, визначеного підпунктом 3.2.1 цього пункту, не може бути накладено стягнення за причинами, відмінними від стягнення такого податку, збору (обов'язкового платежу).
Вказана норма застосовується у логічно –змістовному зв”язку з іншими нормами спеціального податкового законодавства, які встановлюють порядок визначення розміру та сплати податків.
Чинним податковим законодавством , зокрема, Законом України „Про податок на додану вартість” не передбачено утримання та сплати до бюджету ПДВ з кожної окремо взятою операції по продажу товарів, робіт або послуг.
Сума податку на додану вартість, яка підлягає сплаті до бюджету та яка не може бути вилучена на інші цілі, в силу наведеного Закону визначається як різниця між податковим зобов’язанням платника по операціям продажу та податковим кредитом такого платника по операціям придбання за певний звітний період.
Обов’язок платника податків сплатити таку суму податкового зобов’язання, а відтак й право державного бюджету на отримання такої суми виникає лише після процедури узгодження податкового зобов’язання, яка полягає або у самостійному визначенні податкового зобов’язання у поданій податковій декларації або у визначенні податкового зобов’язання контролюючим органом шляхом прийняття відповідного повідомлення –рішення.
Крім того, Указом Президента України „Про спрощену систему оподаткування, обліку та звітності суб'єктів малого підприємництва” виручкою від реалізації продукції (товарів, робіт, послуг) вважається сума, фактично отримана суб'єктом підприємницької діяльності на розрахунковий рахунок або (та) в касу за здійснення операцій з продажу продукції (товарів, робіт, послуг).
Пунктом 2.1 Інструкції про порядок застосування економічних та фінансових (штрафних) санкцій органами державного контролю за цінами”, що затверджена спільним наказом Міністерства економіки та з питань європейської інтеграції України і Міністерства фінансів 03.12.2001р. № 298/519 та зареєстрована в Міністерстві юстиції України 18.12.2001р. за № 1047/6238, встановлений порядок обчислення суми виручки, що підлягає вилученню в дохід бюджету. Така виручка обчислюється, зокрема:
- при порушенні порядку встановлення і застосування цін (тарифів), що регулюються уповноваженими органами, - як різниця між фактичною виручкою від реалізації продукції (послуг, робіт) та її вартістю за цінами і тарифами, сформованими згідно з вимогами законодавства;
- при неправомірному застосуванні цін (тарифів) суб'єктами господарювання за види послуг (робіт), які не передбачені визначеними нормативно-правовими актами, що встановлюють для них відповідні переліки платних послуг, - уся сума незаконно стягнутих коштів.
Судові витрати у вигляді державного мита мають бути відшкодовані позивачу пропорційно розміру задоволених вимог.
Витрати на правову допомогу відшкодуванню не підлягають з огляду на наступне.
Статтею 90 КАС України передбачено, що витрати, пов’язані з оплатою допомоги адвоката або іншого фахівця в галузі права, які надають правову допомогу за договором, несуть сторони, крім випадків надання безоплатної допомоги, передбачених законом.
Статтею 94 цього Кодексу встановлено, якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб’єктом владних повноважень, суд присуджує здійснені нею документально підтверджені судові витрати з Державного бюджету України.
Позивачем 26.01.07 укладено договір № 05-гс про надання юридичних послуг предметом якого є представництво ТОВ „Захист 2000” інтересів позивача в суді за позовом останнього про визнання недійсним рішення № 62 від 28.11.06.
26.01.07 представники сторін за цим договором склали акт прийому –здачі виконаних робіт про отримання послуг з правової допомоги вартістю 5000 грн.
В якості доказів оплати послуг позивачем надано копію платіжного доручення № 113 від 01.02.07, яка підтверджує факт оплати послуг з правової допомоги іншою юридичною особою - Чернігівською обласною СЕС.
Отже позивач не довів понесення ним особисто судових витрат на правову допомогу.
Керуючись ст. 158 - 163, п. 6 Прикінцевих та перехідних положень Кодексу адміністративного судочинства України, суд,-
В И Р І Ш И В :
Позов задовольнити частково.
Визнати частково нечинним рішення № 62 про застосування економічних санкцій за порушення державної дисципліни цін від 28.11.06 в частині вилучення у Чернігівської міської санітарно –епідеміологічної станції в доход державного бюджету 13 675,71 грн. необгрунтовано отриманої виручки та 27 351,42 грн. штрафу.
Стягнути з Державного бюджету України на користь Чернігівської міської санітарно –епідеміологічної станції, м. Чернігів, вул. Кирпоноса, 30, код 02006136, ( п/р 35213001000474 в УДК Чернігівської області ), 0,70 грн. судового збору.
В іншій частині позову –відмовити.
Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання заяви про апеляційне оскарження, встановленого цим Кодексом, якщо таку заяву не було подано.
Якщо було подано заяву про апеляційне оскарження, але апеляційна скарга не була подана у строк, встановлений цим Кодексом, постанова суду першої інстанції набирає законної сили після закінчення цього строку.
У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після закінчення апеляційного розгляду справи.
Про апеляційне оскарження рішення суду першої інстанції спочатку подається заява. Обґрунтування мотивів оскарження і вимоги до суду апеляційної інстанції викладаються в апеляційній скарзі.
Заява про апеляційне оскарження та апеляційна скарга подаються до адміністративного суду апеляційної інстанції через суд першої інстанції, який ухвалив оскаржуване судове рішення.
Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до суду апеляційної інстанції.
Заява про апеляційне оскарження постанови суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня її проголошення, а в разі складення постанови у повному обсязі відповідно до статті 160 цього Кодексу - з дня складення в повному обсязі.
Апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом двадцяти днів після подання заяви про апеляційне оскарження.
Постанову підписано 02.04.07.
Суддя Ю.В.Федоренко
скопійовано
-
скопійовано
-
