КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

11 вересня 2015 року 810/3074/14

Колегія суддів Київського окружного адміністративного суду у складі: головуючого Терлецька О.О., суддів: Кушнова А.О., Дудін С.О., розглянувши у порядку письмового провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Окружного адміністративного суду м. Києва, Голови Окружного адміністративного суду м. Києва ОСОБА_2, Державної судової адміністрації України, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет позову, на стороні відповідачів - Головне управління Державного казначейства України у м. Києві, про визнання протиправною бездіяльності, стягнення суддівської винагороди та зобов’язання вчинити певні дії,

Суть спору: до Київського окружного адміністративного суду звернувся ОСОБА_1 (далі – позивач) з адміністративним позовом до Окружного адміністративного суду м. Києва (далі – відповідач-1), Голови окружного адміністративного суду м. Києва (далі – відповідач-2), Державної судової адміністрації (далі – відповідач-3), третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет позову, на стороні відповідачів - Головне управління Державної казначейської служби України у м. Києві (далі – 3-тя особа) про визнання протиправною бездіяльності, зарахування стажу до роботи, стягнення та зобов'язання до вчинення певних дій.

Позивачем було змінено позовні вимоги, заяви про які були прийняті судом. З врахуванням останньої заяви про зміну позовних вимог, яку суд прийняв до провадження в порядку ст.137 Кодексу адміністративного судочинства України, позивачем заявлені наступні вимоги:

- Визнати протиправною бездіяльність відповідача-2 стосовно невидання наказу на підставі Указу Президента України №246/2011 від 24.02.2011 про призначення позивача на посаду судді Окружного адміністративного суду м. Києва з 01.04.2011 року за період з 01.04.2011 року по 01.04.2015 року.

- Зарахувати до стажу роботи судді позивачу період з 01.04.2011 року по 01.04.2015 року.

- Стягнути з відповідача-1 на користь позивача суддівську винагороду за час вимушеного прогулу за період з 01.04.2011 року по 01.04.2015 року в розмірі 534 258 грн.

- Зобов'язати відповідача-3 перерахувати суму суддівської винагороди позивачу за час вимушеного прогулу за період з 01.04.2011 року по 01.04.2015 року в розмірі 534 259 грн.

- Зобов'язати відповідача-1 нарахувати позивачу суму компенсацій за невикористані чергові відпустки за час вимушеного прогулу за період з 01.04.2011 року по 01.04.2015 року.

- Зобов'язати відповідача-3 перерахувати позивачу суму компенсацій за невикористані чергові відпустки за час вимушеного прогулу за період з 01.04.2011 року по 01.04.2015 року.

- Зобов'язати відповідача-1 нарахувати позивачу суму щорічної допомоги на оздоровлення за час вимушеного прогулу за період з 01.04.2011 року по 01.04.2015 року.

- Зобов'язати відповідача-3 перерахувати позивачу суму щорічної допомоги на оздоровлення за час вимушеного прогулу за період з 01.04.2011 року по 01.04.2015 року.

- Зобов'язати відповідача-1 нарахувати позивачу суму щомісячної доплати за вислугу років в розмірі 15% за стаж роботи понад 3 роки, починаючи з 01.04.2015 по дату винесення рішення по цій справі.

- Зобов'язати відповідача-3 перерахувати позивачу суму щомісячної доплати за вислугу років в розмірі 15% за стаж роботи понад 3 роки, починаючи з 01.04.2015 по дату винесення рішення по цій справі.

У зв'язку з клопотанням позивача та представників відповідачів від 11 вересня 2015 року, з яких слідує їх волевиявлення на перехід до розгляду справи в порядку письмового провадження, та на підставі ст.128 Кодексу адміністративного судочинства України, судом було ухвалено протокольно перехід до розгляду справи в порядку письмового провадження.

Позивачем в попередніх судових засіданнях позов було підтримано в повному обсязі. В обґрунтування позовних вимог позивачем було зазначено, що відповідачами було порушено чинне законодавство, внаслідок чого позивач був позбавлений можливості здійснювати професійну діяльність судді та отримувати гарантовану законодавством України суддівську винагороду та інші виплати, пов'язані зі здійсненням суддею своїх службових обов'язків та реалізацією у зв'язку з такою службою прав на відпочинок та оздоровлення.

Відповідачами позов не було визнано, подано письмові заперечення, з яких слідує, що відповідачі вважають позивача таким, що не набув права на отримання суддівської винагороди у зв'язку з тим, що в зазначений позивачем період з 01.04.2011 року по 01.04.2015 року не був зарахований до штату Окружного адміністративного суду м. Києва та не відправляв правосуддя, окрім того, відповідач-1 та відповідач-2 спростовують доводи позивача про протиправність бездіяльності щодо не зарахування позивача до штату Окружного адміністративного суду м. Києва, зважаючи на не складення позивачем у період з 01.04.2011 року по 01.04.2015 року присяги судді, в порядку, визначеному законодавством.

Дослідивши обставини справи, заслухавши в судових засіданнях пояснення позивача та представників відповідачів, суд

В С Т А Н О В И В:

Указом Президента України “Про призначення суддів” від 24.02.2011 №246/2011 ОСОБА_1 був призначений на посаду судді Окружного адміністративного суду м. Києва.

25 березня 2011 року позивач, після розрахунку з попереднього місця роботи, звернувся із заявою на ім’я голови Окружного адміністративного суду м. Києва ОСОБА_2 про зарахування його до штату суду з 01 квітня 2011 року (т. 2, а. с. 82).

Того ж дня позивачем подані до відділу кадрів Окружного адміністративного суду м. Києва документи, необхідні для зарахування його до штату суддів Окружного адміністративного суду м. Києва.

Судом встановлено, що документи були передані позивачем безпосередньо ОСОБА_3, яка на той час обіймала посаду начальника відділу кадрів Окружного адміністративного суду м. Києва. Дана обставина була підтверджена позивачем в порядку його допиту як свідка у даній справі. При цьому присутня у судовому засіданні ОСОБА_3, яка є представником відповідача-1 та відповідача-2, відмовилася від допиту її в якості свідка задля підтвердження або спростування наданих позивачем показань, у зв’язку з чим суд дійшов висновку щодо доведеності позивачем факту звернення до Окружного адміністративного суду м. Києва саме 25.03.2011 із заявою про його зарахування до штату суду саме з 01.04.2011.

Судом також встановлено, що серед поданих позивачем документів був і оригінал трудової книжки позивача, яка в подальшому була втрачена в Окружному адміністративному суді м. Києва, що змусило позивача оформити нову трудову книжку.

Однак всупереч вимогам законодавства України, наказ про зарахування позивача до штату суду, відповідачем-2 не було видано. З пояснень представника відповідача-1 та відповідача-2 слідує, що підставою для невидачі наказу було не складення позивачем присяги судді, що унеможливлювало здійснення ним правосуддя.

Окрім того, з матеріалів справи вбачається, що він після 25.03.2011 ще тричі звертався до відповідача-2, а саме 14.03.2012, 28.09.2012 та 25.03.2014 із заявами про видачу наказу про зарахування позивача до штату суду, однак відповідач-2 відмовляв позивачу, мотивуючи свою відмову не складенням позивачем присяги судді.

Зокрема, 26.03.2012 на адресу позивача направлено відповідь на заяву від 14.03.2012 про відмову у зарахуванні до штату суду у зв’язку з не складанням позивачем присяги судді.

07.11.2012 відповідачем-2 була надана відповідь на заяву позивача від 28.09.2012, в якій зауважено про невідповідність поданої позивачем заяви про зарахування до штату суду вимогам кадрового діловодства.

Також 28.03.2014 відповідачем-2 надана відповідь на заяву позивача від 25.03.2014, в якій зауважено на необхідності складання присяги судді як обов’язкової вимоги набуття повноважень судді.

Вищевказані обставини, як зазначає позивач, були наслідком конфлікту, який виник між ним та посадовими особами Адміністрації Президента України. Існування вказаного конфлікту не давало впевненості позивачу в повному, об'єктивному та неупередженому розгляді судом його позову з вказаних вище вимог до подій з 01.12.2013 по 20.02.2014, які в подальшому призвели до зміни влади і до отримання позивачем можливості об'єктивного та неупередженого судового розгляду та стягнення внаслідок такого розгляду неодержаної суддівської винагороди.

16.03.2011 позивач звернувся до Державної судової адміністрації України для отримання відомостей про дату і час складання присяги суддів, однак відповідальний працівник відповідача-3 ОСОБА_4 повідомив, що прізвище позивача відсутнє в списках суддів для складання присяги.

17.03.2011 позивач звернувся з заявою до Голови Адміністрації Президента України – про включення позивача до списку суддів для складання присяги на наступну дату.

6 квітня 2011 року позивач прибув до Адміністрації Президента України для складання присяги, однак не був допущений до такого складання.

В подальшому, позивач при призначенні чергової дати складання присяги для новопризначених суддів, а саме 28.02.2012, 29.05.2012 та 19.12.2012 прибував до Адміністрації Президента України для складання присяги, однак не був допущений в будівлю адміністрації без будь-яких пояснень. Дані обставини не були спростовані належними та допустимими доказами відповідачами ні в якій мірі. Таким чином суд, розглядаючи дану справу, виходить з того, що позивачем було здійснено всі можливі дії в межах чинного законодавства для складання присяги судді та виконання обов’язків судді.

Судом встановлено, що 31.03.2015 ОСОБА_1 було складено присягу судді та 01.04.2015 відповідачем-2 було видано наказ №77/к про зарахування ОСОБА_1 на посаду судді Окружного адміністративного суду м. Києва з 01.04.2015 (т. 2, а. с. 48).

01.04.2015 до трудової книжки ОСОБА_1 був внесений запис про зарахування його на посаду судді Окружного адміністративного суду м. Києва з 01.04.2015 (т. 2, а. с. 81).

Відповідно до ст.43 Конституції України, - кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Держава створює умови для повного здійснення громадянами права на працю, гарантує рівні можливості у виборі професії та роду трудової діяльності, реалізовує програми професійно-технічного навчання, підготовки і перепідготовки кадрів відповідно до суспільних потреб. Право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.

Відповідно до ст.55 Конституції України, - права і свободи людини і громадянина захищаються судом. Кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.

Відповідно до статті 72 Закону України “Про судоустрій і статус суддів” (тут і далі – в редакції на момент виникнення спірних правовідносин) призначення на посаду судді здійснюється Президентом України на підставі подання Вищої ради юстиції протягом тридцяти днів з дня отримання такого подання.

Голова суду відповідно до статті 24 Закону України “Про судоустрій і статус суддів” зобов'язаний на підставі акта про призначення (обрання) судді видати відповідний наказ, зарахувати суддю до штату суду. Ця норма не надає голові суду право здійснювати перевірку правильності призначення судді на посаду, оскільки він не є тією особою, яка встановлює кваліфікацію судді. Голова суду здійснює формальну функцію зарахування до штату суду судді.

Суддя набуває право на здійснення судочинства з часу прийняття присяги, але бути зарахований до штату суду він має право з часу призначення його Президентом України на посаду судді в установленому порядку. Це право у позивача не втрачається до того часу, поки він не втратить статус судді. Тобто, з моменту призначення його суддею він набуває право на зарахування до штату суду і втрачає це право одночасно з втратою статусу судді.

Така сама правова позиція викладена Вищим адміністративним судом України в ухвалі від 30.06.2015 у цій справі, яка підлягає обов’язковому врахуванню при новому розгляді справи, згідно з положеннями частини 5 статті 227 Кодексу адміністративного судочинства України.

Встановлені судом вище обставини бездіяльності голови Окружного адміністративного суду м. Києва ОСОБА_2, є триваючим порушенням права позивача на працю, що полягало у невиданні наказу про зарахування позивача до штату суду з 01.04.2011 та порушило закріплено статтею 43 Конституції України право позивача на працю та отримання суддівської винагороди за таку працю.

За таких умов суд приходить до висновку про задоволення позову в частині визнання протиправною бездіяльності голови Окружного адміністративного суду м. Києва ОСОБА_2 щодо невидання наказу про зарахування позивача до штату суду з 01.04.2011 по 31.03.2015.

Оскільки позивач не мав можливості здійснювати правосуддя за умов протиправної бездіяльності відповідача-2 та за умов добросовісного здійснення позивачем всіх передбачених законодавством дій для здійснення службових повноважень, - період з 01.04.2011 по 31.03.2015 є періодом вимушеного прогулу позивача.

Відповідно до п.6 Постанови Пленуму Верховного Суду України №9 від 6.11.1992 року “Про Практику розгляду судами трудових спорів” якщо внаслідок відмови у прийнятті на роботу або несвоєчасного укладення трудового договору працівник мав вимушений прогул, його оплата провадиться стосовно до правил ч. 2 ст. 235 КЗпП про оплату вимушеного прогулу незаконно звільненому працівникові.

Згідно із частиною 2 статті 235 КЗпП при винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижчеоплачуваної роботи, але не більш як за один рік. Якщо заява про поновлення на роботі розглядається більше одного року, не з вини працівника, орган, який розглядає трудовий спір, виносить рішення про виплату середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу.

В пункті 6 Постанови “Про практику застосування судами законодавства про оплату праці” від 24 грудня 1999 року N 13 Пленум Верховного суду України зазначив, що задовольняючи вимоги про оплату праці, суд має навести в рішенні розрахунки, з яких він виходив при визначенні сум, що підлягають стягненню. Оскільки справляння і сплата прибуткового податку з громадян є відповідно обов'язком роботодавця та працівника, суд визначає зазначену суму без утримання цього податку й інших обов'язкових платежів, про що зазначає в резолютивній частині рішення.

Надаючи оцінку заявленому позивачем до відшкодування розміру суддівської винагороди, суд виходить з такого.

Відповідно до розрахунку нарахування заробітної плати позивачу за період з 01.04.2011 по 31.03.2015 на посаді судді Окружного адміністративного суду м. Києва, наданого на вимогу суду, загальна сума суддівської винагороди позивача за період з 1.04.2011 по 31.03.2015 складає 532 828, 93 грн. без урахуванням податків та зборів (т. 2, а. с. 108-110).

Згідно з пунктом 21 Постанови Пленуму Верховного суду України “Про практику застосування судами законодавства про оплату праці” від 24 грудня 1999 року N 13 при визначенні середньої заробітної плати слід виходити з того, що в усіх випадках, коли за чинним законодавством вона зберігається за працівниками підприємств, установ, організацій, це слід робити відповідно до Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 8 лютого 1995 р. N 100 (з наступними змінами і доповненнями). Цей нормативний акт не застосовується лише тоді, коли середня заробітна плата визначається для відшкодування шкоди, заподіяної ушкодженням здоров'я, та призначення пенсії.

Відповідно до абзацу «з» пункту 1 розділу I Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 8 лютого 1995 р. N 100 (надалі – Порядок №100) цей Порядок обчислення середньої заробітної плати застосовується у випадках вимушеного прогулу.

Згідно пункту 2 Порядку №100 обчислення середньої заробітної плати для оплати часу щорічної відпустки, додаткових відпусток у зв'язку з навчанням, творчої відпустки, додаткової відпустки працівникам, які мають дітей, або для виплати компенсації за невикористані відпустки провадиться виходячи з виплат за останні 12 календарних місяців роботи, що передують місяцю надання відпустки або виплати компенсації за невикористані відпустки.

У всіх інших випадках збереження середньої заробітної плати і середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов'язана відповідна виплата. Працівникам, які пропрацювали на підприємстві, в установі, організації менше двох календарних місяців, середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за фактично відпрацьований час.

Якщо протягом останніх двох календарних місяців працівник не працював, середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за попередні два місяці роботи. Якщо і протягом цих місяців працівник не відпрацював жодного робочого дня, середня заробітна плата обчислюється відповідно до останнього абзацу пункту 4 цього Порядку.

Відповідно до вказаного абзацу пункту 4 Порядку №100 в інших випадках, коли нарахування проводяться виходячи із середньої заробітної плати, працівник не мав заробітку не з вини працівника, розрахунки проводяться виходячи з установлених йому в трудовому договорі тарифної ставки, посадового (місячного) окладу.

При цьому, як вбачається з наведеної норми, включення в розрахунок надбавок за вислугу років в даному випадку не передбачено.

Отже, враховуючи наведене, обчислення середньої заробітної плати, яка підлягає виплаті позивачеві за час вимушеного прогулу, слід здійснювати виходячи з посадового (місячного) окладу.

Відповідно до пункту 5 Порядку №100 нарахування виплат у всіх випадках збереження середньої заробітної плати провадиться виходячи з розміру середньоденної (годинної) заробітної плати.

Нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період (пункт 8 Порядку).

Згідно з пунктом 10 Порядку №100 у випадках підвищення тарифних ставок і посадових окладів на підприємстві, в установі, організації відповідно до актів законодавства, а також за рішеннями, передбаченими в колективних договорах (угодах), як у розрахунковому періоді, так і в періоді, протягом якого за працівником зберігається середній заробіток, заробітна плата, включаючи премії та інші виплати, що враховуються при обчисленні середньої заробітної плати, за проміжок часу до підвищення коригуються на коефіцієнт їх підвищення.

З урахуванням цього, середньоденна заробітна плата позивача має визначатися діленням посадового окладу судді станом на 01 квітня 2011 року, відкоригованого на відповідний коефіцієнт, на норму робочих днів квітня 2011 року.

В період вимушеного прогулу позивача з 01 квітня 2011 року по 31 березня 2015 року посадові оклади суддів неодноразово підвищувались, тому суд при визначенні посадового окладу судді, який є основою для розрахунку середньої заробітної плати, керувався, зокрема, таким.

07 липня 2010 року прийнятий Закон України «Про судоустрій та статус суддів» від 07.07.2010 № 2453-VI, який, як визначено розділом XII Прикінцеві положення до цього Закону, набирає чинності з дня його опублікування, яким є 30 липня 2010 року, окрім, зокрема, статей 129 та 130 цього Закону щодо суддівської винагороди та допомоги на оздоровлення, які вводяться в дію з 1 січня 2011 року.

Відповідно до частини 3 статті 129 Закону № 2453-VI (в редакції на час виникнення спірних правовідносин) посадовий оклад судді місцевого суду встановлюється у розмірі 15 мінімальних заробітних плат, визначених законом, що запроваджується поетапно:

з 1 січня 2011 року - 6 мінімальних заробітних плат;

з 1 січня 2012 року - 8 мінімальних заробітних плат;

з 1 січня 2013 року - 10 мінімальних заробітних плат;

з 1 січня 2014 року - 12 мінімальних заробітних плат;

з 1 січня 2015 року - 15 мінімальних заробітних плат.

Підпунктом 3 пункту 52 розділу І Закону України «Про внесення змін до Бюджетного кодексу України та деяких інших законодавчих актів України» від 23 грудня 2010 року №2856-VI у розділі XII "Прикінцеві положення" Закону України «Про судоустрій та статус суддів» у першому та другому реченнях абзацу шостого пункту 1 цифри та слова "1 січня 2011 року" замінити цифрами та словами "1 січня 2012 року". Таким чином запровадження посадового окладу судді місцевого суду у розмірі 6 мінімальних заробітних плат на 2011 рік від терміновано до 01.01.2012 року.

В 2011 році схеми посадових окладів керівників та суддів Конституційного Суду України, Верховного Суду України, вищих спеціалізованих судів, Апеляційного суду України, апеляційних та місцевих судів затверджені постановою Кабінету Міністрів України від 3 вересня 2005 року № 865 «Про оплату праці та щомісячне грошове утримання суддів» (була чинною впродовж 2011 року).

Відповідно до додатку 5 до вищевказаної постанови №865 посадовий оклад, зокрема, судді місцевого спеціалізованого суду м. Києва у 2011 році встановлений у розмірі 9 мінімальних заробітних плат, що з урахуванням пункту 4-1 цієї постанови, який установлював, що розміри посадових окладів, передбачених цією постановою, встановлюються виходячи з розміру мінімальної заробітної плати 332 гривні, становить 2988,00 грн. (9 х 332).

Таким чином впродовж 2011 року посадовий оклад судді окружного адміністративного суду міста Києва становив 2988,00 грн.

Статтею 13 Закону України «Про Державний бюджет України на 2012 рік» від 22 грудня 2011 року №4282-VI мінімальна заробітна плата на 2012 рік установлена у місячному розмірі: з 1 січня - 1073 гривні, з 1 квітня - 1094 гривні, з 1 липня - 1102 гривні, з 1 жовтня - 1118 гривень, з 1 грудня - 1134 гривні;

Відповідно в 2012 році з урахуванням положень частини 3 статті 129 Закону України «Про судоустрій та статус суддів» та статті 13 Закону України «Про Державний бюджет України на 2012 рік» посадовий оклад судді місцевого суду встановлений у розмірі 8 мінімальних заробітних плат та складав: з 1 січня - 8584,00 грн. (1073 х 8), з 1 квітня – 8752,00 грн. (1094 х 8), з 1 липня – 8816,00 грн. (1102 х 8), з 1 жовтня - 8944,00 грн. (1118 х 8), з 1 грудня - 9072,00 грн. (1134 х 8).

Статтею 8 Закону України «Про Державний бюджет України на 2013 рік» від 6 грудня 2012 року № 5515-VI мінімальна заробітна плата на 2013 рік установлена у місячному розмірі: з 1 січня - 1147 гривень, з 1 грудня - 1218 гривень.

Відповідно в 2013 році з урахуванням положень частини 3 статті 129 Закону України «Про судоустрій та статус суддів» та статті 8 Закону України «Про Державний бюджет України на 2013 рік» посадовий оклад судді місцевого суду встановлений у розмірі 10 мінімальних заробітних плат та складав: з 1 січня – 11470,00 грн. (1147 х 10), з 1 грудня – 12180,00 грн. (1218 х 10).

Законом України «Про внесення зміни до Закону України "Про судоустрій і статус суддів» від 19 грудня 2013 року № 716-VII, який набрав чинності з 1 січня 2014 року, виключений абзац п'ятий частини третьої статті 129 Закону України "Про судоустрій і статус суддів", який передбачав встановлення з 1 січня 2014 року посадового окладу судді місцевого суду у розмірі 12 мінімальних заробітних плат. Таким чином на 2014 рік посадовий оклад судді місцевого суду порівняно з 2013 роком не змінився та становив 10 мінімальних заробітних плат.

Статтею 8 Закону України «Про Державний бюджет України на 2014 рік» від 16 січня 2014 року № 719-VII мінімальна заробітна плата на 2014 рік установлена у місячному розмірі - 1218 гривень.

Відповідно в 2014 році з урахуванням положень частини 3 статті 129 Закону України «Про судоустрій та статус суддів» та статті 8 Закону України «Про Державний бюджет України на 2014 рік» посадовий оклад судді місцевого суду встановлений у розмірі 10 мінімальних заробітних плат та складав: з 1 січня – 11470,00 грн. (1147 х 10), з 1 грудня – 12180,00 грн. (1218 х 10).

Законом України «Про внесення змін та визнання такими, що втратили чинність, деяких законодавчих актів України» від 28 грудня 2014 року № 76-VIII, який набрав чинності з 1 січня 2015 року, виключений абзац шостий частини третьої статті 129, "Про судоустрій і статус суддів", який передбачав встановлення з 1 січня 2015 року посадового окладу судді місцевого суду у розмірі 15 мінімальних заробітних плат. Таким чином на 2015 рік посадовий оклад судді місцевого суду порівняно з 2013 роком не змінився та становив 10 мінімальних заробітних плат.

Статтею 8 Закону України «Про Державний бюджет України на 2014 рік» від 28 грудня 2014 року №80-VII мінімальна заробітна плата на 2015 рік установлена у місячному розмірі: з 1 січня 1218 гривень.

Відповідно в 2015 році з урахуванням положень частини 3 статті 129 Закону України «Про судоустрій та статус суддів» та статті 8 Закону України «Про Державний бюджет України на 2015 рік» посадовий оклад судді місцевого суду встановлений у розмірі 10 мінімальних заробітних плат та складав: з 1 січня - 12180,00 грн. (1218 х 10).

Суд зазначає, що коефіцієнт, на який необхідно прокоригувати виплати, що включаються при обчисленні середньої заробітної плати, розраховується шляхом ділення окладу станом на останнє підвищення посадових окладів в період вимушеного прогулу на оклад станом на 01 квітня 2011 року (тобто до початку періоду вимушеного прогулу) та становить 4,076305 (12180 грн. : 2988,00 грн.).

Враховуючи викладене, скоригована заробітна плата судді суду першої інстанції за квітень 2011 – березень 2015 складає 12180,00 грн./місяць (2988,00 грн. х 4,076305), а середньоденна – 609,00 грн. (12180,00 : 20 (кількість робочих днів в квітні 2011 року).

Згідно наданого відповідачем-1 розрахунку нарахування заробітної плати, кількість робочих днів в період вимушеного прогулу позивача (з 01.04.2011 по 31.03.2015) становить 1192.

Таким чином, розмір середньої заробітної плати позивача за час вимушеного прогулу складає 725 928,00 грн. (609,00 грн. х 1192 робочих дня), який і підлягає стягненню з Окружного адміністративного суду м. Києва на користь позивача.

Аналогічна правова позиція щодо порядку здійснення розрахунку середньої заробітної плати за час вимушеного прогулу у разі підвищення посадового окладу під час вимушеного прогулу викладена в ухвалі Львівського апеляційного адміністративного суду від 11.03.2014 у справі №876/12933/13 (http://reyestr.court.gov.ua/Review/37590460).

Згідно із частиною 2 статті 11 Кодексу адміністративного судочинства України, суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, і не може виходити за межі позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог тільки в разі, якщо це необхідно для повного захисту прав, свобод та інтересів сторін чи третіх осіб, про захист яких вони просять.

Зазначені у частині другій статті 162 Кодексу адміністративного судочинства України способи захисту порушеного права не містять виняткового переліку. У абзаці другому зазначеної статті законодавець вказав, що суд може прийняти іншу постанову, яка б гарантувала дотримання і захист прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.

Зміст принципу офіційного з'ясування всіх обставин у справі також зобов'язує адміністративний суд до активної ролі у ході розгляду справи, в тому числі і до уточнення змісту позовних вимог, з наступним обранням відповідного способу захисту порушеного права.

За таких обставин, суд зазначає, що при визначенні розміру суми середньої заробітної плати, яку належить стягнути на користь позивача за час вимушеного прогулу, керувався прямими положеннями Порядку №100, що обумовлює необхідність стягнення на користь позивача суми, яка є більшою ніж та, про яку просить позивач.

Щодо позовних вимог про зарахування до стажу роботи судді періоду з 01.04.2011 по 01.04.2015 суд зазначає таке.

Відповідно до частини 1 статті 9 Основ законодавства України про загальнообов'язкове державне соціальне страхування страховий стаж - це період (строк), протягом якого особа підлягає загальнообов'язковому державному соціальному страхуванню та сплачуються внески (нею, роботодавцем) на страхування, якщо інше не передбачено законодавством.

Відповідно до частини 1 статті 21 Закону України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування» страховий стаж - період (строк), протягом якого особа підлягала страхуванню у зв'язку з тимчасовою втратою працездатності та за який щомісяця сплачено нею та роботодавцем або нею страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок, крім випадків, передбачених абзацом другим цієї частини.

Згідно з частиною 1 статті 24 Закону України Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» страховий стаж - період (строк), протягом якого особа підлягає загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачені страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок.

Отже, враховуючи, що утримані та сплачені з виплаченої позивачеві суми середньої заробітної плати за час вимушеного прогулу внески на страхування нададуть можливість позивачеві зберегти виключно страховий стаж за період з 01.04.2011 по 31.03.2015, суд вважає, що належний та ефективний захист порушеного права позивача на збереження саме трудового стажу потребує задоволення його вимог про зарахування до стажу роботи судді Окружного адміністративного суду м. Києва періоду з 01.04.2011 по 31.03.2015, протягом якого позивач з незалежних від нього причин був позбавлений можливості здійснювати обов’язки судді.

Стосовно вимог позивача про спонукання відповідача-1 нарахувати позивачу суму компенсації за невикористані чергові відпустки за час вимушеного прогулу за період з 01.04.2011 року по 01.04.2015 року, а також спонукання відповідача-3 перерахувати позивачу суму такої компенсації суд зазначає таке.

Відповідно до ст. 130 Закону України “Про судоустрій і статус суддів” від 7.07.2010 року № 2453-VI в редакції станом на час виникнення спірних відносин, - суддям надається щорічна оплачувана відпустка тривалістю 30 робочих днів з виплатою, крім суддівської винагороди, допомоги на оздоровлення у розмірі посадового окладу. Суддям, які мають стаж роботи більше 10 років, надається додаткова оплачувана відпустка тривалістю 15 календарних днів.

Однак, суд звертає увагу на те, що відповідно до частини 1 статті 2 Закону України «Про відпустки» право на відпустки мають громадяни України, які перебувають у трудових відносинах з підприємствами, установами, організаціями незалежно від форм власності, виду діяльності та галузевої належності, а також працюють за трудовим договором у фізичної особи.

Цією ж статтею обумовлено, що право на відпустки забезпечується, зокрема, забороною заміни відпустки грошовою компенсацією, крім випадків, передбачених статтею 24 цього Закону.

Згідно зі статтею 24 Закону України «Про відпустки» у разі звільнення працівника йому виплачується грошова компенсація за всі не використані ним дні щорічної відпустки, а також додаткові відпустки працівникам, які мають дітей або повнолітню дитину - інваліда з дитинства підгрупи А I групи. У разі звільнення керівних, педагогічних, наукових, науково-педагогічних працівників, спеціалістів навчальних закладів, які до звільнення пропрацювали не менш як 10 місяців, грошова компенсація виплачується за не використані ними дні щорічних відпусток з розрахунку повної їх тривалості. У разі переведення працівника на роботу на інше підприємство грошова компенсація за не використані ним дні щорічних відпусток за його бажанням повинна бути перерахована на рахунок підприємства, на яке перейшов працівник. За бажанням працівника частина щорічної відпустки замінюється грошовою компенсацією. При цьому тривалість наданої працівникові щорічної та додаткових відпусток не повинна бути менше ніж 24 календарних дні. Особам віком до вісімнадцяти років заміна всіх видів відпусток грошовою компенсацією не допускається. У разі смерті працівника грошова компенсація за не використані ним дні щорічних відпусток, а також додаткової відпустки працівникам, які мають дітей або повнолітню дитину - інваліда з дитинства підгрупи А I групи, виплачується спадкоємцям.

Таким чином, враховуючи, що у період вимушеного прогулу позивач не перебував у трудових відносинах з Окружним адміністративним судом м. Києва, а право на грошову компенсацію за невикористані щорічні відпустки передбачено виключно у разі звільнення працівника, переведення на роботу на інше підприємство та за його бажанням – лише щодо частини щорічної відпустки (за умови надання працівнику щорічної та додаткових відпусток у загальній кількості не менше ніж 24 календарних дні), позовні вимоги в частині присудження компенсації за невикористану відпустку задоволенню не підлягають.

При цьому суд звертає увагу на те, що законодавством не передбачено терміну давності, після якого працівник може втратити право на використання відпустки за минулі робочі роки. Немає також заборони надавати в майбутньому щорічну відпустку, невикористану у поточному році. Це означає, що відпустки, не використані в минулих роках, продовжують обліковуватися, а тому якщо з якихось причин працівник не скористався своїм правом на щорічні відпустки протягом кількох попередніх років, він має право використати всі дні цих відпусток. Такої думки дотримується і Мiнпрацi в листі вiд 22 лютого 2008 р. № 33/13/116-08.

Крім того, для відпусток за минулі роки не застосовується обмеження їхньої тривалості.

Відповідно до статті 10 Закону «Про відпустки» загальна тривалість щорічних основної та додаткових відпусток не може перевищувати 59 календарних днів, а для працівників, зайнятих на підземних гірничих роботах, — 69 календарних днів.

Проте, обмеження щодо загальної тривалості щорічних основної та додаткових відпусток встановлено для відпусток, які надають за робочий рік, і не застосовують у разі надання відпусток за різні робочі роки. Так, суд зазначає, що немає жодних підстав для того, щоб не надавати працівникові одразу всі невикористані відпустки, оскільки законодавство не містить вимог щодо надання невикористаних відпусток частинами за кожний робочий рік окремо. Тому, якщо працівник подасть заяву про надання йому підряд декількох відпусток, невикористаних протягом минулих років, то роботодавець може обмежити їхню тривалість лише у зв’язку з тим, що відсутність працівника протягом такого часу може негативно вплинути на виробничий процес.

Крім того, суд не вбачає також правових підстав для задоволення позовних вимог в частині спонукання відповідача-1 нарахувати позивачу суму щорічної допомоги на оздоровлення за час вимушеного прогулу та спонукання відповідача-3 перерахувати позивачу цю суму щорічної допомоги на оздоровлення, оскільки згідно з положеннями ст. 130 Закону України “Про судоустрій і статус суддів” зазначена матеріальна допомога виплачується одночасно з наданням судді щорічної відпустки, право на яку, як було зазначено вище, позивач не втратив.

Щодо позовних вимог про зобов'язання відповідача-1 нарахувати позивачу суму щомісячної доплати за вислугу років у розмірі 15 % за стаж роботи понад три роки та зобов’язання відповідача - 3 перерахувати позивачу цю суму, суд вважає їх передчасними, оскільки право позивача на отримання такої доплати може бути реалізовано шляхом особистого звернення до відповідача - 1 після набрання законної сили рішенням у цій адміністративній справі про зарахування до стажу роботи судді Окружного адміністративного суду м. Києва Нагорянського Сергія Івановича періоду роботи з 01.04.2011 по 31.03.2015, адже такі вимоги є похідними від останніх.

Відповідно до ч.1 ст.2 Кодексу адміністративного судочинства України, - завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, шляхом справедливого, неупередженого та своєчасного розгляду адміністративних справ.

Відповідно до ч.1ст.8 Кодексу адміністративного судочинства України, - суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого зокрема людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави.

Системний аналіз зазначених вище норм процесуального Закону в сукупності з аналізом зазначених вище норм матеріального права приводить суд до висновку, що відповідачами було порушено право позивача на працю та відповідну оплату такої праці, і що таке право має бути захищене судом відповідно до задач адміністративного судочинства.

За таких умов суд вважає співрозмірними порушеному праву спосіб захисту, визначений позивачем в позовних вимогах, а саме – визнання бездіяльності протиправною, зарахування трудового стажу та стягнення заробітної плати за вимушений прогул, - оскільки такий спосіб захисту передбачає повне відновлення позивача в його порушених правах.

Натомість суд вважає необґрунтованими позовні вимоги до відповідачів щодо нарахування та виплати компенсації за невикористані чергові відпустки, щорічної допомоги на оздоровлення та щомісячної доплати за вислугу років в розмірі 15% за стаж роботи понад 3 роки, починаючи з 01.04.2015 по дату винесення рішення по цій справі.

Отже, позов підлягає частковому задоволенню.

Відповідно до пункту другого частини 1 статті 256 Кодексу адміністративного судочинства України негайно виконуються постанови суду про присудження виплати заробітної плати, іншого грошового утримання у відносинах публічної служби - у межах суми стягнення за один місяць.

Таким чином, зверненню до негайного виконання підлягає постанова суду в частині стягнення заробітної плати за один місяць – 12180,00 грн.

Враховуючи вищезазначене та керуючись статтями 11, 14, 70, 71, 72, 86, 94, 159-163, 167, 254, 256 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

п о с т а н о в и в:

1. Адміністративний позов задовольнити частково.

2. Визнати протиправною бездіяльність голови Окружного адміністративного суду м. Києва ОСОБА_2 стосовно невидання наказу про зарахування судді Нагорянського Сергія Івановича до штату Окружного адміністративного суду м. Києва з 01.04.2011 по 31.03.2015 на підставі Указу Президента України №246/2011 від 24.02.2011.

3. Зарахувати до стажу роботи судді Окружного адміністративного суду м. Києва Нагорянського Сергія Івановича період з 01.04.2011 по 31.03.2015.

4. Стягнути з Окружного адміністративного суду м. Києва (08700, м. Київ, вул. Командарма Каменєва, 8, корпус 1, ідентифікаційний код 34414689) на користь ОСОБА_1 (04119, АДРЕСА_1, ідентифікаційний номер НОМЕР_1) середню заробітну плату за час вимушеного прогулу за період з 01.04.2011 по 31.03.2015 в розмірі 725 928 (сімсот двадцять п’ять тисяч дев’ятсот двадцять вісім) грн. 00 коп. без урахування обов’язкових податків та зборів.

5. В решті позовних вимог відмовити.

6. Звернути до негайного виконання постанову в частині стягнення з Окружного адміністративного суду м. Києва (08700, м. Київ, вул. Командарма Каменєва, 8, корпус 1, ідентифікаційний код 34414689) на користь ОСОБА_1 (04119, АДРЕСА_1, ідентифікаційний номер НОМЕР_1) середньої заробітної плати за час вимушеного прогулу в межах одного місяця в сумі 12 180 (дванадцять тисяч сто вісімдесят) грн. 00 коп. без урахування обов’язкових податків та зборів.

Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо скаргу не було подано в установлені строки. У разі подання апеляційної скарги постанова, якщо її не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.

Апеляційна скарга на постанову суду подається до Київського апеляційного адміністративного суду через Київський окружний адміністративний суд протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.

Судді: Терлецька О.О.

ОСОБА_5

ОСОБА_6

Окрема думка

судді Київського окружного адміністративного суду Терлецької О.О.

у справі №810/3074/14 за позовом ОСОБА_1 до Окружного адміністративного суду м. Києва, Голови Окружного адміністративного суду м. Києва ОСОБА_2, Державної судової адміністрації, третя особа Головне управління Державного казначейства України у м. Києві, - про визнання протиправною бездіяльності та зобов?язання до вчинення певних дій.

У даній справі колегіальний склад суду виніс рішення про визнання бездіяльності відповідачів протиправною, зобов?язання до виплати суддівської винагороди та зарахування в якості трудового стажу позивачу періоду за яких позивач не мав можливості здійснювати службову діяльність (правосуддя) в наслідок вищезазначених протиправних дій відповідачів.

При цьому суд дійшов висновку, що такий період (з 01.04.2011 по 1.04.2015) є вимушеним прогулом, а тому виплата суддівської винагороди має бути здійснена за правилами законодавства України про державну службу та про працю у зв?язку з вимушеним прогулом.

Не заперечуючи рішення та доводів суду щодо протиправності бездіяльності відповідача-1 та відповідача-2 по справі, які полягали у безпідставному не виданні, зокрема, відповідачем-2 наказу про зарахування позивача до штату Окружного адміністративного суду м. Києва ще у березні – квітні 2011 року, тобто на підставі поданої вперше позивачем заяви про зарахування його до штату суддів відповідача-1, - висловлюю сумнів у правильності тлумачення періоду, який позивач просив зарахувати до трудового стажу та за який просив стягнути суддівську винагороду, як вимушений прогул.

Свою думку аргументую наступним.

Відповідно до статті 52 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», - суддею є громадянин України, який відповідно до Конституції України та цього Закону призначений чи обраний суддею, займає штатну суддівську посаду в одному з судів України і здійснює правосуддя на професійній основі.

Таким чином законодавець визначив умови, для встановлення за громадянином України статусу судді: 1) призначення чи обрання в передбаченому Законом порядку; 2) перебування на штатній суддівській посаді в одному з судів України; 3) здійснення правосуддя на професійній основі.

Питання про призначення особи на посаду судді вперше та обрання на посаду судді безстроково регулюються нормами Гл.2 і Гл.3 Р.ІV Закону України «Про судоустрій і статус суддів».

Таким чином Закон відрізняє поняття «призначення судді» на посаду як одну з умов для отримання статусу судді, але не єдину і достатню для визнання за особою статусу судді в розумінні Закону України «Про судоустрій і статус суддів».

Питання виплати суддівської винагороди регулюється ст.133 Закону України «Про судоустрій і статус суддів». З норми ч.1 цієї статті слідує, що суддівська винагорода регулюється цим Законом, Законом України "Про Конституційний Суд України" та не може визначатися іншими нормативно-правовими актами. Таким чином спеціальним законом передбачено не можливість навіть субсидіарного застосування трудового законодавства України при визначені права на отримання суддівської винагороди.

Відтак, оскільки суддівська винагорода виплачується суддям (а не особам «призначеним на посаду судді»), то при визначенні права особи на отримання суддівської винагороди як судді у справі №810/3074/14 слід керуватись вимогами ст.52 щодо визначення за особою статусу судді.

На підтвердження правильності такої думки наведу норму ч.10 ст.133 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», відповідно до якої суддя, який не здійснює правосуддя (крім випадків тимчасової непрацездатності, перебування судді у щорічній оплачуваній відпустці), не має права на отримання доплат до посадового окладу. Таким чином законодавець обмежує розмір суддівської винагороди для осіб, які не мають в своєму службовому статусі однієї умови, визначеної ст.52 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» - не здійснюють правосуддя. Це підтверджує, на мою думку беззаперечно волю законодавця на встановлення залежності виникнення права на суддівську винагороду від наявності трьох умов статусу судді, визначених зазначеною вже вище ст.52 Закону України «Про судоустрій і статус суддів».

Оскільки за обставинами справи відповідач у періоді з 01.04.2011 по 1.04.2015 не мав принаймні двох умов, не був зарахований до штату суду та не здійснював правосуддя, - вважаю що у позивача не виникло права на суддівську винагороду чи на якусь її частину в порядку ст.133 Закону України «Про судоустрій і статус суддів».

Також, у зв?язку з зазначеним, не можна і стверджувати, що період з 01.04.2011 по 1.04.2015 є вимушеним прогулом, оскільки відносини між сторонами спору в силу вищезазначених норм статей 52 та 133 Закону України «Про судоустрій та статус суддів», - не можуть регулюватись нормами Кодексу законів про працю України, а відтак і правила укладення трудового договору (в тому числі і наслідки його не укладення, як-то визнання судом періоду не допуску до роботи вимушеним прогулом) не можуть бути поширені на спірні правовідносини.

Вважаю, що між позивачем та відповідачами не виникли і не могли виникнути трудові відносини на підставі трудового договору, оскільки державна служба судді, яка полягає у здійсненні правосуддя є за своїм змістом не договірними (двосторонніми) відносинами між роботодавцем і працівником, а реалізацією однієї з трьох функцій держави – судової. За умовами своєї служби суддя здійснює правосуддя не на підставі трудового договору , який оформлюється виданням роботодавцем наказу про призначення на посаду, а на підставі закону, який передбачає ряд умов для отримання особою статусу судді та доступу до здійснення правосуддя. Протилежне тлумачення чинного законодавства України призвело б до визнання залежності судді як працівника від умов трудового договору та волі посадових осіб законодавчої та виконавчої влади як роботодавця.

Такий висновок підтверджується нормою ст.133 Закону України «Про судоустрій та статус суддів», яка передбачає виплату суддям не «заробітної плати» а «суддівської винагороди».

Разом з тим, неналежність звернення позивача з позовом про стягнення суддівської винагороди у зв?язку з вимушеним прогулом, не унеможливлює захист порушеного права позивача іншим – законним способом.

Так судом безпідставно, на мою думку, не було звернено увагу на право позивача на відшкодування шкоди, завданої відповідачами протиправною бездіяльністю. Даний інститут надав би позивачу в достатній мірі компенсувати його порушене право через оцінку заподіяної протиправною бездіяльністю відповідачів шкоди в грошовому еквіваленті та виплати відповідачами такої компенсації.

Окрім того, такий спосіб захисту порушеного права протиправними діями (бездіяльністю) чи рішеннями суб?єктів владних повноважень як відшкодування шкоди слідує і зі змісту українського законодавства.

Інститут делікту - відшкодування шкоди, завданої протиправною бездіяльністю, передбачений, в першу чергу, статтею 56 Конституції України (на яку, серед інших, посилався і позивач в своїй позовній заяві), а також - статтями 1166, 1167, 1173 і 1174 Цивільного кодексу України. Окрім того можливість заявлення позову про відшкодування шкоди у зв?язку з протиправною бездіяльністю суб?єкта владних повноважень, якими є відповідачі, передбачена нормою ч.2 ст.21 Кодексу адміністративного судочинства України.

Так відповідно до ст. 56, - кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.

Відповідно до ч.1 ст.1166 Цивільного кодексу України, - майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.

Відповідно до ч.1 ст.1167 Цивільного кодексу України, - моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті.

Відповідно до ст.1173 Цивільного кодексу України, - шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування при здійсненні ними своїх повноважень, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини цих органів.

Відповідно до ст.1174 Цивільного кодексу України, - шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю посадової або службової особи органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування при здійсненні нею своїх повноважень, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини цієї особи.

Відповідно до ч.2 ст.21 Кодексу адміністративного судочинства України, - вимоги про відшкодування шкоди, заподіяної протиправними рішеннями, діями чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень або іншим порушенням прав, свобод та інтересів суб'єктів публічно-правових відносин, розглядаються адміністративним судом, якщо вони заявлені в одному провадженні з вимогою вирішити публічно-правовий спір. Інакше вимоги про відшкодування шкоди вирішуються судами в порядку цивільного або господарського судочинства.

Таким чином законодавством України визначено відшкодування шкоди як належний, правомірний та достатній спосіб захисту (відновлення) порушеного неправомірними діями чи рішеннями суб’єктів владних повноважень прав громадян та юридичних осіб.

В той же час вирішення справи щодо відшкодування шкоди передбачає окремий порядок дослідження обставин справи, визначення складових делікту та застування відповідного матеріального та процесуального законодавства.

За таких умов вважаю, що рішення суду щодо стягнення суддівської винагороди та зарахування до трудового стажу періоду з 01.04.2011 по 1.04.2015 як вимушеного прогулу є передчасним.

Суддя: Терлецька О.О.