Провадження №2/463/307/15

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

01 жовтня 2015 року Личаківський районний суд м. Львова

в складі: головуючого судді - Лакомської Ж. І.

з участю секретаря судових засідань – ОСОБА_1

представника позивача - ОСОБА_2

представника відповідача - ОСОБА_3

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м.Львові цивільну справу за позовом ОСОБА_4 до ОСОБА_5 обласної клінічної лікарні, третя особа: ОСОБА_6 про відшкодування моральної та матеріальної шкоди,-

в с т а н о в и в:

Позивач ОСОБА_4 звернулась до суду із позовом до відповідача ОСОБА_5 обласної клінічної лікарні про відшкодування матеріальної та моральної шкоди.

Позов мотивує тим,що 09.09.2009 року за самозверненням вона була госпіталізована на стаціонарне лікування у відділення екстрагенітальної патології ОСОБА_5 обласної клінічної лікарні (далі ЛОКЛ) з приводу другої вагітності, 38 тижнів для обстеження та допологової підготовки. Лікуючим лікарем був лікар-акушер-гінеколог – ОСОБА_6. Жодних застережень щодо протікання вагітності та стану плода в лікаря ОСОБА_6 не було.

06.10.2010 року о 10:50 год. Консиліумом лікарів було прийнято рішення завершити в позивчки пологи шляхом ургентного кесарського розтину, який проводили лікарі-акушери-гінекологи ОСОБА_6 (оперуючий хірург), ОСОБА_7 (перший асистент). Цього ж дня о 11:10 год. добуто хлопчика з масою 3700г,57 см з оцінкою за шкалою Апгар 0/0 балів, виявлено двохразове туге обвиття пуповиною навколо шиї плода. У зв»язку з припиненням серцевої діяльності плода до народження, лікарями було розпочато реанімаційні заходи тривалістю 15 хв., однак у зв»язку з відсутністю ефекту реанімацію було припинено. Згідно довідки комісії ГУОЗ ЛОДА по розгляду скарги гр.ОСОБА_8 та ОСОБА_9 щодо надання медичної допомоги гр. ОСОБА_4 під час проведення пологів у пологовому відділенні ЛОКЛ, а також дотримання вимог клінічних протоколів з акушерства і гінекології та якості надання їй медичної допомоги в ЛОКЛ (супровідний лист від 04.11.2010 р. №4940/06) та висновку комісійної судово- медичної експертизи №153-154 за матеріалами справи від 02.11.2012 р., діагноз гострого дистресу плода лікуючим лікарем ОСОБА_6 був поставлений із запізненням, що пов»язано із відсутністю динамічного кардіомоніторингу спостереження за станом плоду породіллі ОСОБА_4 безпосередньою причиною смерті плоду була внутрішньоутробна гіпоксія.

У зв»язку з такими обставинами було розпочато кримінальне провадження щодо неналежного виконання своїх професійних обов»язків лікарем ОСОБА_6, що спричинили смерть плоду ОСОБА_4, за результатами досудового розслідування, на підставі ухвали Личаківського районного суду м.Львова від 16 квітня 2014 року ОСОБА_6 звільнено від кримінальної відповідальності за ч.1 ст.140 КК України на підставі ст. 49 КК України у зв»язку з закінченням строків давності притягнення до кримінальної відповідальності.

У зв»язку з неналежним виконанням своїх професійних обов»язків лікарем-акушером-гінекологом ОСОБА_6 було заподіяно шкоду життю та здоро»ю позивачки ОСОБА_4 у вигляді інтранатальної смерті плода, яка настала внаслідок відсутності належного спостереження за станом ОСОБА_4, запізнілої діагнозтики дистресу плода і, як наслідок невчасне проведення операції кесарського розтину, що підтверджується актом судово-медичного обстеження від 28.01.2011р. №22, довідкою ГУОЗ ЛОДА, висновком комісійної судово-медичної експертизи №153-154 від 02.11.2012р.

Крім того, нею, позивачкою ОСОБА_4 було понесено витрати на поховання мертвонародженої дитини, які згідно з листом ЛКП «Виробничо-реставраційний комбінат обрядових послуг» від 03.11.2014р. №395 станом на жовтень 2010 року становили 1270 грн.

Крім того, у зв»язку з неналежним виконанням лікарем-акушером-гінекологом ЛОКЛ ОСОБА_6 своїх професійних обов’язків позивачці завдано моральну шкоду, яку вона обґрунтовує тим, що дитина була дуже бажаною, народження якої вона з нетерпінням чекала, адже одного разу в неї вже трапився викидень, тому позивачка була дуже щасливою коли завагітніла вдруге. Вагітність перебігала спокійно, ніяких проблем не було, однак бажання у всьому перестрахуватись спонукало її поїхати нарожувати до Львова, із думкою про те, що тут кращі лікарі і це буде запорукою безпечного народження дитини, однак дитина померла через лікарську недбалість і несумлінність. Позивач дев'ять місяців очікувала народження свого сина, спостерігала за його розвитком через монітор УЗД, з тривогою уявляла радість першої зустрічі, першого кроку, першого слова, ніколи не зможе забути трагічну подію, яка забрала життя її дитини. Так само як ніколи не зникне страх перед медичними працівниками, які покликані рятувати життя людей, адже водночас протиправні дії одного з них вартували життя дитині, тривога перед кожним, навіть найпростішим медичним втручанням, адже операція теж не передбачала жодних ускладнень. Крім цього, позивач постійно перебуває у стані постійного неспокою, тривоги за майбутнє, її долають сумніви в можливості ще коли-небудь відчути радість материнства.

Відповідно до висновку спеціаліста про результати психологічного обстеження матеріальний еквівалент моральної шкоди заподіяної ОСОБА_4 становить 91284 грн.

Відтак, з врахуванням наведених мотивів просить стягнути з відповідача на її користь 138 000 тисяч гривень на відшкодування моральної шкоди.

Крім цього, позивач просить стягнути на її користь 3000 грн. витрат на правову допомогута 2000 грн. витрат пов»язаних з проведенням психологічного дослідження.

Позивач ОСОБА_4, яка в останнє судове засідання не з»явилась, уминулих судових засіданнях позовні вимоги підтримала, дала пояснення аналогічні наведеним мотивам позову, просила позов задоволити.

Представник позивача ОСОБА_2 позовні вимоги підтримала, дала пояснення аналогічні наведеним мотивам позову, просила позов задоволити.

Представник відповідача ОСОБА_5 обласної клінічної лікарні – ОСОБА_3 проти задоволення позову заперечила, з мотивів того, що ОСОБА_6 не визнано винним у вчинені злочину передбаченого ч.1 ст.140 КК України вироком суду, останнього згідно ухвали Личаківськогорайонного суду м.Львова від 16 квітня 2014 року звільнено від кримінальної відповідальності на підставі ст. 49 КК України у зв»язку з закінченням строків давності притягнення до кримінальної відповідальності, кримінальне провадження №12013150010000004 про обвинувачення ОСОБА_6за ч.1 ст. 140 КК України закрито у зв»язку з його звільненням від кримінальної відповідальності. Відтак ввжає, що така ухвала не має доказового значення у розгляді цивільно-правових наслідків його дій. Тому в задоволенні позову просила відмовити.

Представник третьої особи ОСОБА_6 – ОСОБА_10 проти задоволення позову заперечив, вважає, що такий не підлягає до задоволення, оскільки відсутній вирок суду, що набрав законної сили про визнання ОСОБА_6 винним у вчиненні злочину, передбаченого ч.1 ст.140 КК України, який в даному випадку мав би доказове значення. Вважає, що ухвала суду від 16 квітня 2014 року, якою ОСОБА_6 звільнено від кримінальної відповідальності у зв»язку з закінченням строків давності притягнення до кримінальної відповідальності не має доказового значення для вирішення даної цивільної справи. Також зазначає, що докази, на які посилаються позивачі неналежними та суперечливими, не дозволяють зробити однозначних і чітких висновків. 28.08.2015 року подав до суду заяву, згідно якої просить проводити судовий розгляд справи в його відсутності та у відсутності третьої особи ОСОБА_6

Допитана в судовому засіданні експерт ОСОБА_11 показала, що є завідувачем кафедри акушерства та гінекології ЛНМУ, була в складі медичної експертної комісії при проведенні комісійної судово-медичної експертизи по факту неналежного надання медичної допомоги породіллі ОСОБА_4 та її новонародженій дитині. Вказала,що в ході проведення експертизи було встановлено, що при обстеженні, спостереженні та лікуванні ОСОБА_4 було виявлено ряд порушень клінічних протоколів, дані порушення були відображені у висновку експерта №153-154 від 02.11.2014 року. Також пояснила,що вагітна ОСОБА_4 була госпіталізована черговим лікарем ОСОБА_6 без відповідного скерування і погодження з адміністрацією відділення і без клінічних показів, що призвело до невиправдано тривалого перебування її в стаціонарі. Невиправданим було призначено лікування, якого вагітна не потребувала. Крім того, вказала, що персональну відповідальність за проведення обстеження, лікування та спостереження за вагітною ОСОБА_4 ніс лікуючий лікар ОСОБА_6 ОСОБА_10 час чергування, при відсутності лікуючого лікаря, за спостереження за роділлею ОСОБА_4 відповідали чергові лікарі. ОСОБА_10 час перебування у відділенні лікуючого лікаря, відповідальність за роділлю несе останній.

Допитана в судовому засіданні експерт ОСОБА_12показала, що є завідувачем відділу комісійних експертиз ОСОБА_5 бюро судово-медичної експертизи, була доповідачем при проведенні комісійної судово-медичної експертизи по факту неналежного надання медичної допомоги породіллі ОСОБА_4 та її новонародженій дитині, під час проведення експертизи відповідала за правильність оформлення висновку експертизи, ствердила що висновок експерта №153-154 від 02.11.2012 р. оформлено згідно чинного законодавства України.

Допитаний в судовому засіданні експерт ОСОБА_13 показав, що був головою судово-медичної експертної комісії при проведенні комісійної судово-медичної експертизи по факту неналежного надання медичної допомоги породіллі ОСОБА_4 та її новонародженій дитині, висновок експерта №153-154 від 02.11.2012 р. підтримав.

Допитана в судовому засіданні свідок ОСОБА_14 показала, що працює лікарем акушер – гінекологом відділення екстрагенітальної патології вагітних ОСОБА_5 обласної клінічної лікарні. 06 жовтня 2010 року о 09:00 год. вона заступила на чергування у відділення екстрагенітальної патології вагітних та патології вагітних, як лікар акушер-гінеколог. Жодних зауважень щодо породіллі ОСОБА_4 в неї як у чергового лікаря під час обходу не було. Спостереження та ведення пологів даної пацієнтки проводив лікар ОСОБА_6, який 06.10.2010 року приблизно о 10:50 год. скликав консиліум лікарів, на консиліумі ОСОБА_6 доповів по стан роділлі ОСОБА_4, колегіально було вирішено проводити родорозрішення вагітності ОСОБА_4, провести операцію в ургентному порядку кесарським розтином, оскільки у пацієнтки ОСОБА_4 було виявлено гострий дистрес плоду. В подальшому лікар ОСОБА_6 в складі бригади лікарів акушер-гінекологів проводив ургентну операцію кесарського розтину ОСОБА_4, під час проведення даної операції, вона, свідок ОСОБА_14 не була. В подальшому дізналась,що в ході проведення операції кесарського розтину народлась мертва дитина.

Допитана в судовому засіданні свідок ОСОБА_15 показала, що працює що працює лікарем акушер – гінекологом відділення екстрагенітальної патології вагітних ОСОБА_5 обласної клінічної лікарні в ніч з 5 на 6 жовтня 2010 року о 21год. заступила на чергування у відділення екстрагенітальної патології вагітних при обході хворих вагітна ОСОБА_4 поскаржилась на болі в низу живота, нею було проведено огляд вагітної ОСОБА_4, на її прохання зателефонувала ОСОБА_6, який був її лікуючим лікарем та повідомила його про стан пацієнтки. Приблизно о 03:20 год. У відділення прибув ОСОБА_6Ф, сам оглянув пацієнтку ОСОБА_16 В подальшому вона свідок ОСОБА_15, як черговий лікар спостерігала за вагітною ОСОБА_4, лікарем ОСОБА_6Ф пацієнтку ОСОБА_4Ф було переведено в родзал №4, де і відбувалось спостереження за вагітною ОСОБА_4, в подальшом у о 09:00 год, вона свідок ОСОБА_15 здала зміну і що відбувалось з пацієнткою ОСОБА_4В, їй відомо не було.

Допитаний в судовому засіданні свідок ОСОБА_17 показав, що працює завідувачем відділення екстрагенітальної патології вагітних ОСОБА_5 обласної клінічної лікарні, лікуючим лікарем ОСОБА_4 був ОСОБА_6 В даної пацієнтки був обтяжений акушерський анамнез, а саме один самовільний викидень, також врахувати її немолодий вік. Пацієнтка ОСОБА_4 перебувала в стаціонарі відділення екстрагенітальної патології вагітних ОСОБА_5 обласної клінічної лікарні, без скерування оскільки таке не вимагається згідно законодавства згідно чинного законодавства.

Допитана в судовому засіданні свідок ОСОБА_18 показала,що є психологом за фахом «судово-психологічна експертиза» третього кваліфікаційного класу вищої атестаційної категорії комунального закладу «ОСОБА_5 обласна клінічна психіатрична лікарня» на підставі звернення ОСОБА_4 проводила психологічне дослідежння, за результатами якого нею було встановлено, що наявність психотравмуючих факторів обґрунтовують виникнення шкоди у потерпілої ОСОБА_4 внаслідок: нервового (психічного) сильного психологічного та фізичного дискомфорту при зіткненні з якими натяками, символізують нагадують про обставини травматичної події; погіршення психофізіологічного й психоемоційного стану; вплив цих порушень у соціально-побутовій сфері. Матеріальний еквівалент моральної шкоди заподіяної ОСОБА_4 склав 91284 гривень.

Заслухавши пояснення осіб, які беруть у справі та їх представників, заслухавши покази експертів та свідків дослідивши матеріали справи та оцінивши в сукупності зібрані у справі докази, суд встановив наступне.

Ухвалою Личаківського районного суду м.Львова від 16 квітня 2014 року у кримінальному провадженні №12013150010000004 про обвинувачення ОСОБА_6 за ч.1 ст. 140 КК України (а.с.18-19) встановлено, що:

ОСОБА_6, будучи медичним працівником, та працюючи на посаді лікаря-акушера-гінеколога відділення екстрагенітальної патології вагітних ОСОБА_5 обласної клінічної лікарні (надалі - ЛОКЛ) згідно наказу № 214 від 13.08.1981р. “По особовому складу” ЛОКЛ, володіючи вищою кваліфікаційною категорією за спеціальністю лікар-акушер-гінеколог, відповідно до примірного положення про лікаря-акушера-гінеколога акушерського (гінекологічного) відділення, яке затверджено наказом МОЗ України № 620 від 29.12.2003р. “Про організацію надання стаціонарної акушерсько-гінекологічної та неонатологічної допомоги в Україні”, відповідно до вимог кваліфікаційноїхарактеристики лікаря-акушера-гінеколога, затвердженої наказом МОЗ України № 117 від 29.03.2002р., та посадової інструкції лікаря-акушера-гінеколога відділення екстрагенітальної патології вагітних ЛОКЛ, затвердженої 04.08.2010р. головним лікарем ЛОКЛ, був зобов’язаний здійснювати належне медичне спостереження, догляд, обстеження та лікування вагітних, роділь і породіль на рівні сучасних досягнень медичної науки і практики, однак, являючись лікуючим лікарем, під час ведення допологової підготовки та, ведучи пологи у роділлі ОСОБА_4, неналежно виконуючи свої професійні обов’язки внаслідок недбалого до них ставлення, як наслідок спричинив тяжкі наслідки для ОСОБА_4, а саме інтранатальну смерть плода, тобто загибель плода, що настала в пологах під час проведення операції кесарського розтину, а саме 09.09.2010р. лікар-акушер-гінеколог ОСОБА_6 прийняв вагітну ОСОБА_4 у відділення екстрагенітальної патології вагітних ЛОКЛ, яке розташоване на вул. Некрасова, 4 у м. Львові, де здійснював допологове обстеження вагітної до 06.10.2010р., готуючи останню до пологів, 05.10.2010 о 21.30 год. у вагітної ОСОБА_4 розпочалась пологова діяльність та остання черговим персоналом переведена у родильний зал вказаної лікарні, про що в ці й же годині був проінформований лікуючий лікар, однак лікар-акушер-гінеколог ОСОБА_6, недбало відносячись до своїх професійних обов'язків, порушуючи вимоги Наказу № 620 МОЗ України від 29.12.2003р. "Про організацію надання стаціонарної акушерсько-гінекологічної та неонатологічної допомоги в Україні", Наказу № 624 МОЗ України від 03.11.2008р. "Клінічний протокол з акушерської допомоги "Нормальні пологи", Наказу № 900 від 27.12.2006р. "Дистрес плоду при вагітності та під час пологів", Наказу № 676 МОЗ України від 31.12.2004 "Клінічний протокол "Аномалії пологової діяльності", не провів ретельного динамічного обстеження за станом роділлі ОСОБА_4 та плода, зокрема, не завівши партограми, не провівши кардіомоніторне та доплериметричне спостереження, а в процесі пологів з 08.45 год. до 10.50 год. 06.10.2010р. не здійснив спостереження за станом серцевої діяльності плода, що в сукупності призвело до триваючого наростання ознак гіпоксії плода, яка діагностована із запізненням, несучи персональну відповідальність, як лікуючий лікар за проведення обстеження, лікування та спостереження за вагітною ОСОБА_4, порушуючи вимоги вище вказаних галузевих нормативних документів, а також ст.ст. 6, 58, п."а" ч.1 ст.78 "Основ законодавства України про охорону здоров'я", лікар-акушер-гінеколог ОСОБА_6 о 10.50 год. 06.10.2010р. із запізненням виставив діагноз "гострий дистрес плода", на фінальній стадії гіпоксії – брадікардії – із значним зниженням частоти серцевих скорочень у плода, і вже о 11.05 год. 06.10.2010р. шляхом операції ургентного кесарського розтину, яка була проведена із запізненням, було добуто мертвий плід породіллі ОСОБА_4, тим самим останній було спричинено тяжкі наслідки, смерть плоду наступила інтранатально, тобто під час пологів, та була попереджуваною.

ОСОБА_6 звільнено від кримінальної відповідальності за ч.1 ст.140 КК України на підставі ст.49 КК України у зв»язку з закінченням строків давності притягнення до кримінальної відповідальності. Кримінальне провадження №12013150010000004 про обвинувачення ОСОБА_6 за ч.1 ст. 140 КК України – закрито у зв»язку з звільненням його від кримінальної відповідальності (а.с.18-19).

Згідно довідки ГУОЗ ЛОДА по розгляду скарги ОСОБА_8 та ОСОБА_9щодо надання медичної допомоги гр. ОСОБА_4 під час проведення пологів у пологовому відділенні ЛОКЛ, а також перевірки дотримання вимог клінічних протоколів з акушерства і гінекології та якості надання їй медичної допомоги комісія (а.с.61-62) прийшла до наступних висновків: 1.необгурнтоване тривале перебування вагітної в стаціонарі ЛОКЛ.2.Безпідставне призначення медикаментів здоровій вагітній жінці протягом 4 тижнів (елевіт,хофітол,серміон, но-шпа).3.не проводився тест рухів плода.4.консилярні заключення шаблонні та формальні. За 13 годин до розродження описується класична картина патологічного прелімінарного р\періоду, проте виставляється діагноз пологів. Не проводиться динамічне спостережанняза станом плода та перебігом пологів, що вимагає клінічний протокол, затверджений наказом МОЗ України №624 від 3.11.2008р. За даними медичної документації не виявляється можливим виявити перші ознаки дистресу плода, не проводилась інтранатальна кардіотокографія.6. Не велась партограма.7.Суперечливі записи в протоколі операції, де «жива доношена» дитина оцінена 0/0 балів за школою Апгар. Такі ж суперечливі дані щодо живо та мертво народження є і в історії розвитку новонародженого.8. Послід не скеровано на патологоанатомічне дослідження, що робить неможливим достовірно верифікувати причину плацентарної недостатності, а отже-етіологію дистресу плода.

Згідно акту судово-медичного обстеженя №22 від 28.01.2011р. (а.с.57-58) судово-медичні експерти прийшли до наступних підсумків:

1.Згідно Наказу МОЗ України № 582, показів до планового проведення родорозрішення шляхом операції кесарського розтину у гр.-ки ОСОБА_4 при поступленні в пологове відділення не було. Покази до термінованого оперативного родорозрішення з'явилися у процесі родів, у зв'язку, з гострим дистресом плоду і відсутністю умов для термінованого родорозрішення через природні родові шляхи. Така операція була єдиним можливим шансом врятувати життя дитини.

2.Діагноз:«дистрес плоду» (порушення плацентарно-плодового кровообігу, що спричиняє кисневе голодування плоду),в даному випадку був поставлений лікуючим лікарем із запізненням. Судячи по записах історії пологів гр.-ки ОСОБА_4, за 06 жовтня 2010р. видно, що у 8.45 год. стан плоду був нормальним: вислуховувалося нормальне ритмічне серцебиття плоду - 140 серцевих скорочень в 1 хв., роділля відчувала його рухи, а в 10.50 год. терміново скликався консиліум лікарів у зв'язку із катастрофічним погіршенням стану плоду:значним сповільненням серцебиття до 67-80 серцевих скорочень на 1хв., порушенням ритму роботи серця. Коли з'явилися вказані ускладнення у плода, у вказаному проміжку часу - невідомо.

3. Запізніла діагностика «дистресу плоду» може бути пов'язана із

відсутністю динамічного кардіомоніторного спостереження за станом плоду

породіллі. Відсутня також інформація про фізікальне спостереження на цей

період часу.

4. Так як діагностика «дистресу плоду» була невчасною, то, як наслідок

цього , операція кесарського розтину була проведена із запізненням.

5.Безпосередньою причиною смерті плоду була внутрішньоутробна гіпоксія, що вірогідно, зумовлена порушенням плодово-плацентарного кровообігу внаслідок двохразового тугого обвиття пуповини навколо шиї плоду. Це підтверджується виявленими при вскритті трупа дитини морфологічними змінами в органах, типовими для гіпоксії. В медичній документації ЛОКЛ наявні суперечливі дані про стан плоду при народженні«пульсуючою пуповиною», також є запис: «інтранатальна загибель» та відомості про проводення реанімації новонародженому. Відсутність записів про наявність рухів скелетних м'язів у дитини після народження, робить неможливим трактовку життєнародженності, чи мертвонародженності. Це є порушенням пунктів Наказу МОЗ України № 179 від 29.03.2000року і Результати патологоанатомічного дослідження трупа новонародженого хлопчика, а саме -морфологічні зміни в органах, відсутність аутолітичних змін, дозволяють прийти до висновку, що смерть його настала інтранатально, можливо і під час операції кесарського розтину, а тому спроба реанімації дитини після народження була доцільною. Проте відсутність позитивного ефекту від реанімаційних заходів може свідчити, що смерть плоду настала не безпосередньо перед народженням, а дещо раніше.

6.Вагітна ОСОБА_4 поступила 09 вересня 2010 року і перебувала у відділенні патології вагітності ЛОКЛ, згідно записів в історії пологів, задовго до пологів і без відповідних на те показів. Спостереження за вагітною було недостатнім: за весь період була зроблена тільки одна кардіотокограмма плоду, не проводився тест рухів плоду, жодного разу не відмічалось наявності, чи відсутності пуповини на шиї плоду під час ультразвукового обстеження, незважаючи на те, що 30 липня 2010 р. при УЗД була відмічена наявність петлі пуповини в ділянці шиї плоду, що в подальшому вимагало спостереження за плодом.

7.Лікарями початок родової діяльності у вагітної ОСОБА_4В був неправильно розцінений, як «передвісники пологів», що пізніше перейшло в слабість родової діяльності, яка могла б погіршити стан плоду; також під час пологів не проводилось динамічне спостереження за станом плоду і роділлі, про що свідчить відсутність кардіомоніторного спостереження та партограми, чого вимагають клінічні протоколи з Наказу МОЗ України № 624 від 03.11.2008р.

8.Відсутність динамічного спостереження за станом плоду під час пологів привела до запізнілої діагностики «дистресу плоду» і запізнілого родорозрішення операцією кесарського розтину. Вчасна діагностика і вчасно яроведена операція давали шанси на збереження життя дитини.

З висновку експерта №153-154 від 02.11.2012р.(а.с.37-56) судово – медична експертна комісія прийшла до наступного висновку :

1.В процесі пологів у роділлі ОСОБА_4 06.10.2010р в 10 год. 50 хв. виник гострий дистрес плоду. При відсутності умов для термінового закінчення пологів через природні пологові шляхи в ургентному порядку необхідно було закінчити пологи шляхом операції кесарського розтину.

2. Діагноз «гострого» дистресу плода поставлений із запізненням, коли вже

була фінальна стадія гіпоксії - брадікардія - із значним зниженням частоти

серцевих скорочень у плоду до 67-80 ударів на хвилину. Згідно запису в історії

пологів № 1873 ОСОБА_4 при вислуховуванні серцебиття плода о 8год.45 хв

воно було нормальним- 140 ударів за хвилину. Протягом двох годин 05 хвилин серцебиття плоду ніхто не прослуховував і спостереження за його станом не було. У зв'язку з цим точно вказати час появи перших ознак гіпоксії плоду неможливо. Наявність значної кількості меконію в навколоплодових водах, а також масивна аспірація меконіальних вод в легенях дитини, свідчать, що цей процес був достатньо тривалим, а не раптовим.

3. У зв'язку із запізнілою діагностикою дистресу плоду рішення про

проведення операції кесарського розтину було прийнято із запізненням.

4.Дитина ОСОБА_4 народилась мертвою, без ознак життя, на що вказує оцінка стану новонародженого за шкалою Апгар «О» балів. Згідно Наказу МОЗ України № 179 від 29.03.2006р при оцінці мертво-, чи живонародженості необхідно вказувати на наявність рухів скелетних м'язів. В історії розвитку новонародженого ОСОБА_4 цей тест не вказаний. Спроба проведення реанімації була оправданою, так як оперуючим лікарем ОСОБА_6 вказувалось на «пульсацію пуповини» і тому не можна було виключити факту припинення серцевої діяльності в момент виведення плоду з матки. Оцінка стану новонародженого за шкалою Апгар «О» балів і наявність «пульсуючої

пуповини» є взаємовиключаючими. Крім лікаря ОСОБА_6 «пульсуючої пуповини» у новонародженого ніхто не бачив, а тому це ствердження лікаря викликає сумнів.

5.Внутрішньоутробна смерть плоду у ОСОБА_4 наступила внаслідок

порушення плодово-плацентарного кровообігу у зв'язку з дворазовим

щільним обвиттям пуповиною шиї плоду. Згідно анамнезу не можна

виключити і патологію плаценти та плацентарну недостатність Це може бути

підтверджено гістологічним дослідженням плаценти, однак в даному випадку

плацента для дослідження не була надана.

6.На підставі вивчення медичної документації ОСОБА_4 встановлено, що смерть плоду наступила під час пологів - інтранатально.

7.Вагітна ОСОБА_4 госпіталізована у відділення патології вагітних ЛОКЛ без скерування 09 вересня 2010р. передчасно, що привело до неоправданого довгого перебування її в стаціонарі до пологів. При поступленні в діагнозі вказується «вагітність 36-37 тижнів», а потім виправлено на «37-38 тижнів, передвісники пологів». Невідомо на яких підставах лікарем був встановлений діагноз: «передвісники пологів», так як, згідно записів, «скарги на момент огляду відсутні» і вагітна поступила «для дообстеження та підготовки для родорозрішення». Було прийнято попереднє рішення, згідно Наказу МОЗ України № 624, пологи вести консервативно до ускладнень. За місяць часу перебування в стаціонарі ОСОБА_4В тільки один раз було проведено кардіомоніторне спостереження за станом плоду. Суттєвим недоліком в обстеженні вагітної є неуважне і формальне проведення лікарями УЗД, так як не був жодного разу уточнений факт наявності в ділянцішиї плоду петель пуповини, що було відмічено при УЗД 30 липня 2010р. в терміні 32 тижні вагітності лікарем ОСОБА_5 обласного діагностичного центру ОСОБА_19 Доплерометрія могла би підтвердити наявність пуповини на шиї плоду і тоді родорозв'язання повинно було би провести шляхом планової операції кесарського розтину. Черговими лікарями ОСОБА_15 і ОСОБА_20, а також лікуючим лікарем ОСОБА_6 не велось динамічне спостереження за станом плоду в процесі пологів. В 21.30 год. 05 жовтня 2010р. була відмічена поява переймоподібних болів, але діагноз: «пологів» виставлений не був. При огляді черговими лікарями о 01.00 год. 06 жовтня 2010р. кардіотонограф відмічає нормальне серцебиття плоду, але кардіотонографія не ведеться. ОСОБА_6 в 3год. 20хв. 06 жовтня 2010р. діагностував у ОСОБА_4 перший період пологів і до 8год.45хв 06 жовтня 2010р. роділля ніким більше не оглядалась і партограма не велась. На протязі 1год.55хв., тобто до 10 год.50хв 06 жовтня 2010р. серцебиття плоду ніким не вислуховується, а в 10год.50хв. 06.10.2010р був виявлений «гострий дистрес плоду». Згідно клінічних протоколів ( Наказ МОЗ України № 676 від 31.12.2007 року та № 624 від 03.12.2008р,) в процесі пологів серцебиття плода вислуховується кожні 15хв. Така велика пауза (8.45-10.50) не дозволяє встановити момент початку гіпоксії плоду. За результатами внутрішнього акушерського дослідження, проведеного неодноразово, видно відсутність прогресування структурних змін шийки матки. Черговими лікарями і лікарем ОСОБА_6 було хибно розцінено патологічний прелімінарний період у ОСОБА_4 як початок пологів і прийнято іншу тактику нагляду за вагітною. В обстеженні, спостереженні та лікуванні ОСОБА_4 мали місце такі порушення клінічних протоколів:

*Наказу МОЗ України № 620 від 29.12.2003р «Про організацію надання стаціонарної акушерсько- гінекологічної та неонатологічної допомоги в Україні» в плані госпіталізації, обстеження та лікування.

*Наказу МОЗ України № 676 від 31.12.2007р. «Про затвердження клінічних протоколів з акушерської та гінекологічної допомоги» ( Розділ «Аномалії пологової діяльності») в плані невстановлення діагнозу патологічного прелімінарного періоду.

*Наказу МОЗ України № 624 від 03.11.2008р. в плані ведення пологів, динамічного спостереження за станом плоду, ведення партограми, кардіомоніторингу плоду.

- Наказу МОЗ України № 900 від 27.12.2006р.: «Дистрес плоду при

вагітності та під час пологів» в плані несвоєчасної діагностики початкових

явищ.

- Наказу МОЗ України № 179 від 29.03.2006р. «Про затвердження Інструкції

з визначення критеріїв перинатального періоду, живонародженості та

мертвонародженості,порядку реєстрації «живонароджених і мервонароджених» в плані неправильної оцінки стану плоду ОСОБА_4 принародженні.

8. Персональну відповідальність за проведення обстеження, лікування та спостереження, за вагітною ОСОБА_4 несе лікуючий лікар ОСОБА_6 ОСОБА_10 час чергування, при відсутності лікуючого лікаря, за спостереження за роділлею ОСОБА_4 відповідають чергові лікарі: ОСОБА_15, ОСОБА_20. ОСОБА_10 час перебування у відділенні лікуючого лікаря ОСОБА_6 відповідальність за роділлю несе останній.

9.За проведення родорозв'язаня ОСОБА_4 шляхом ургентної операції кесарського розтину несе відповідальність лікар ОСОБА_6, так як він першим діагностував «Гострий дистрес плоду».

10.За проведення у ОСОБА_4 операції кесарського розтину відповідальність несе оперуючий лікар- Кобецький ОСОБА_21 член операційної бригади має свої функціональні обов'язки, але вони зобов'язані виконувати всі розпорядження оперуючого лікаря, як керівника операції.

11. Лікуючий лікар ОСОБА_6 відповідальний за стан породіллі ОСОБА_4 і її плоду. Лікар зобов'язаний був отримувати інформацію про стан плоду кожних 30 хвилин ( згідно клінічного протоколу МОЗ України - наказ № 624 від 03.11.2008р.) . В той же час, в історії пологів ОСОБА_4 з 8 год. 45 хв. до 10 год. 50 хв. ця інформація відсутня. Ознаки гіпоксії плоду наростали поступово, а не виникли раптово, але відсутність динамічного спостереження привела до запізнілої діагностики гіпоксії плоду і, як наслідок, до запізнілого родорозв'язання.

12. Вагітна ОСОБА_4 госпіталізована черговим лікарем ОСОБА_6 без відповідного скерування і погодження з адміністрацією відділення і без клінічних показів, що привело до неоправдано тривалого перебування її в стаціонарі. Неоправдано було призначено лікування, якого вагітна не потребувала. Також , ОСОБА_4В була недостатньо обстежена у відділенні, а саме:

*кардіомоніторне спостереження за станом плоду проводилось тільки один раз,

*не проведена доплерометрія з метою діагностики обвиття пуповиною шиї плоду,

*не проведено ЕКГ,

*відсутня консультація терапевта,

*не встановлений діагноз патологічного прелімінарного періоду, який був хибно розцінений, як початок пологів,

*не проводилось необхідне активне динамічне спостереження за станом ОСОБА_4 і її плоду під час перебування в пологовій залі, що привело до запізнілої діагностики дистресу плоду і інтранатальної загибелі плоду,

-невідповідність оцінки стану плоду при народженні лікарем ОСОБА_6 і лікарем- неонатологом, що привело до розбіжності в оцінці живо- чи мертвонародженності.

13.У зв'язку з відсутністю у ОСОБА_4В показів для планового проведення розродження операцією кесарського розтину, рішення, про консервативне ведення пологів до появи ускладнень, прийнято консиліумом лікарів на підставі Наказу МОЗ України № 624 від 03.11.2008р. і є обґрунтованим.

14. Діагностика дистресу плода була запізнілою і, як наслідок, операція кесарського розтину проведена запізно. При своєчасній діагностиці дистресу плода в початковій фазі, родорозв'язання шляхом ургентної операції кесарського розтину гарантувало народження живої дитини.

15.Лікарю ОСОБА_6 необхідно було більш детально і прискіпливо обстежити вагітну відносно наявності петель пуповини на шиї плоду, так як підтвердження цього діагнозу змінило би тактику родорозв'язання на планову операцію кесарського розтину. ОСОБА_10 появи у ОСОБА_4 пологової діяльності лікарю необхідно було вести динамічне спостереження за станом плоду, що дало б можливість своєчасно виявити початкові прояви гіпоксії і терміново провести родорозв'язання шляхом операції кесарського розтину. Смерть плоду у ОСОБА_4, яка наступила інтранатально, тобто під час пологів, слід вважати попереджуваною.

Враховуючи вищенаведене, суд вважає встановленим той факт, що внаслідок неналежного виконаня своїх професійних обов»язків лікарем ОСОБА_6 було заподіяно шкоду життю та здоров»ю ОСОБА_4, а саме у вигляді інтранатальної смерті плода, яка настала внаслідок відсутності належного спостереженя за станом ОСОБА_4 і її плоду, запізнілої діагнозтики дистерсу плода і як наслідок невчасного проведення кесарського розтину.

Згідно з ч.1 ст.1172 ЦК України юридична особа відшкодовує шкоду, завдану їхнім працівником під час виконання ним своїх трудових (службових) обов'язків, а тому суд приходить до висновку, що завдана позивачам шкода, неправомірними діями ОСОБА_6 при здійсненні ним трудових обов’язків, підлягає відшкодуванню ОСОБА_5 обласною клінічною лікарнею.

Відповідно до ч.1 ст.1167 ЦК України моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті.

Як вбачається з роз'яснень Пленуму Верховного Суду України, наданих у п.9 Постанови № 4 від 31 березня 1995 року N4 "Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди" розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин. Зокрема, враховуються стан здоров'я потерпілого, тяжкість вимушених змін у його життєвих і виробничих стосунках, ступінь зниження престижу, ділової репутації, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану, добровільне - за власною ініціативою чи за зверненням потерпілого спростування інформації редакцією засобу масової інформації. При цьому суд має виходити із засад розумності, виваженості та справедливості. Визначаючи розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди, суд повинен наводити в рішенні відповідні мотиви.

Судом встановлено, що у зв'язку з неналежним виконанням своїх професійних обов»язків лікарем-акушером-гінекологом ОСОБА_6 позивачці ОСОБА_4завдано моральну шкоду, яка виразилась у душевних стражданнях, оскільки вона з нетерпінням чекала народження дитини, у зв»язку з втартою дитини перебуває у постійному неспокої, тривозі за майбутнім, досі відчуває біль за втраченою дитиною. Дитина для позивачки була дуже бажаною, народження якої вона з нетерпінням чекала, адже одного разу в позивачки вже трапився викидень, вона дев'ять місяців очікувала народження свого сина. Крім цього, позивач постійно перебуває у стані постійного неспокою, тривоги за майбутнє, її долають сумніви в можливості ще коли-небудь відчути радість материнства.

Враховуючи характер та обсяг страждань, яких зазнала позивач, їх тривалість, що становить більше 4 років, а також, з урахуванням глибини душевних страждань, неможливість незалежно від часу та зусиль відновити попередній стан позивача, виходячи із засад розумності, виваженості та справедливості, суд вважає за необхідне стягнути з відповідача на користь позивача ОСОБА_4 100000_грн. моральної шкоди.

Відповідно до ч.1 ст.1166 ЦК України майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.

Разом з тим, відповідно до ст.ст. 10, 60 ЦПК України, цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Сторони та інші особи які беруть участь у справі, мають рівні права щодо подання доказів, їх дослідження доведення перед судом їхпереконливості. ОСОБА_21 сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Доказуванню підлягають обставини, які маютьзначення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, виникає спір. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Звертаючись до суду із позовними вимогами про стягнення матеріальної шкоди, позивач посилається на те,що згідно листа ЛКП «Виробничо-реставраційний комбінат обрядових послуг» від 03.11.2014р. №395 (а.с.17) вбачається, що у 2010р. середній розмір витрат на поховання становив 1270 грн., однак такий не підтверджує дійсної вартості витрат, понесених позивачкою.

Враховуючи вищенаведене, суд приходить до висновку, що підстави для задоволення позовних вимог в частині відшкодування матеріальної шкоди відсутні.

При цьому, задовольняючи частково позовні вимоги про відшкодування шкоди, завданої позивачу внаслідок неналежного виконання ОСОБА_6 своїх професійних обов’язків, судом не беруться до уваги заперечення представника відповідача та третьої особи ОСОБА_6 щодо відсутності вироку суду про визнання ОСОБА_6 винним у вчиненні злочину, передбаченого ч.1 ст.140 КК України, виходячи з наступного.

Як зазначалося вище ухвалою Личаківського районного суду м.Львова від 16.04.2014р. ОСОБА_6 звільнено від кримінальної відповідальності за ч.1 ст.140 КК України на підставі ст.49 КК України у зв»язку з закінченням строків давності притягнення до кримінальної відповідальності. Кримінальне провадження №12013150010000004 про обвинувачення ОСОБА_6 за ч.1 ст. 140 КК України – закрито у зв»язку з звільненням його від кримінальної відповідальності

Разом з тим, як вбачається з вищевказаної ухвали суду суд встановив, що ОСОБА_6 будучи медичним працівником, та працюючи на посаді лікаря-акушера-гінеколога відділення екстрагенітальної патології вагітних ОСОБА_5 обласної клінічної лікарні (надалі - ЛОКЛ) згідно наказу № 214 від 13.08.1981р. “По особовому складу” ЛОКЛ, володіючи вищою кваліфікаційною категорією за спеціальністю лікар-акушер-гінеколог, відповідно до примірного положення про лікаря-акушера-гінеколога акушерського (гінекологічного) відділення, яке затверджено наказом МОЗ України № 620 від 29.12.2003р. “Про організацію надання стаціонарної акушерсько-гінекологічної та неонатологічної допомоги в Україні”, відповідно до вимог кваліфікаційної характеристики лікаря-акушера-гінеколога, затвердженої наказом МОЗ України № 117 від 29.03.2002р., та посадової інструкції лікаря-акушера-гінеколога відділення екстрагенітальної патології вагітних ЛОКЛ, затвердженої 04.08.2010р. головним лікарем ЛОКЛ, був зобов’язаний здійснювати належне медичне спостереження, догляд, обстеження та лікування вагітних, роділь і породіль на рівні сучасних досягнень медичної науки і практики, однак, являючись лікуючим лікарем, під час ведення допологової підготовки та, ведучи пологи у роділлі ОСОБА_4, неналежно виконуючи свої професійні обов’язки внаслідок недбалого до них ставлення, як наслідок спричинив тяжкі наслідки для ОСОБА_4, а саме інтранатальну смерть плода, тобто загибель плода, що настала в пологах під час проведення операції кесарського розтину, а саме 09.09.2010р. лікар-акушер-гінеколог ОСОБА_6 прийняв вагітну ОСОБА_4 у відділення екстрагенітальної патології вагітних ЛОКЛ, яке розташоване на вул. Некрасова, 4 у м. Львові, де здійснював допологове обстеження вагітної до 06.10.2010р., готуючи останню до пологів, 05.10.2010 о 21.30 год. у вагітної ОСОБА_4 розпочалась пологова діяльність та остання черговим персоналом переведена у родильний зал вказаної лікарні, про що в ці й же годині був проінформований лікуючий лікар, однак лікар-акушер-гінеколог ОСОБА_6, недбало відносячись до своїх професійних обов'язків, порушуючи вимоги Наказу № 620 МОЗ України від 29.12.2003р. "Про організацію надання стаціонарної акушерсько-гінекологічної та неонатологічної допомоги в Україні", Наказу № 624 МОЗ України від 03.11.2008р. "Клінічний протокол з акушерської допомоги "Нормальні пологи", Наказу № 900 від 27.12.2006р. "Дистрес плоду при вагітності та під час пологів", Наказу № 676 МОЗ України від 31.12.2004 "Клінічний протокол "Аномалії пологової діяльності", не провів ретельного динамічного обстеження за станом роділлі ОСОБА_4 та плода, зокрема, не завівши партограми, не провівши кардіомоніторне та доплериметричне спостереження, а в процесі пологів з 08.45 год. до 10.50 год. 06.10.2010р. не здійснив спостереження за станом серцевої діяльності плода, що в сукупності призвело до триваючого наростання ознак гіпоксії плода, яка діагностована із запізненням, несучи персональну відповідальність, як лікуючий лікар за проведення обстеження, лікування та спостереження за вагітною ОСОБА_4, порушуючи вимоги вище вказаних галузевих нормативних документів, а також ст.ст. 6, 58, п."а" ч.1 ст.78 "Основ законодавства України про охорону здоров'я", лікар-акушер-гінеколог ОСОБА_6 о 10.50 год. 06.10.2010р. із запізненням виставив діагноз "гострий дистрес плода", на фінальній стадії гіпоксії – брадікардії – із значним зниженням частоти серцевих скорочень у плода, і вже о 11.05 год. 06.10.2010р. шляхом операції ургентного кесарського розтину, яка була проведена із запізненням, було добуто мертвий плід породіллі ОСОБА_4, тим самим останній було спричинено тяжкі наслідки, смерть плоду наступила інтранатально, тобто під час пологів, та була попереджуваною.

Як вбачається з роз'яснень Пленуму Верховного Суду України, наданих у п.п.1,2 Постанови від 23 грудня 2005 року № 12 «Про практику застосування судами України законодавства про звільнення особи від кримінальної відповідальності» закриття кримінальної справи зі звільненням від кримінальної відповідальності можливе лише в разі вчинення особою суспільно небезпечного діяння, яке містить склад злочину, передбаченого КК, та за наявності визначених у законі правових підстав, вичерпний перелік яких наведено у ч. 1 ст. 44 КК, а саме: у випадках, передбачених цим Кодексом, а також на підставі закону України про амністію чи акта помилування. При вирішенні питання про звільнення особи від кримінальної відповідальності суд (суддя) під час попереднього, судового, апеляційного або касаційного розгляду справи повинен переконатися (незалежно від того, надійшла вона до суду першої інстанції з відповідною постановою чи з обвинувальним висновком, а до апеляційного та касаційного судів - з обвинувальним вироком), що діяння, яке поставлено особі за провину, дійсно мало місце, що воно містить склад злочину і особа винна в його вчиненні, а також, що умови та підстави її звільнення від кримінальної відповідальності передбачені КК. Тільки після цього можна постановити (ухвалити) у визначеному КПК порядку відповідне судове рішення.

Третій особі ОСОБА_6 було роз’яснено суть обвинувачення, підставу звільнення від кримінальної відповідальності та право заперечувати проти закриття кримінального провадження з цієї підстави, однак він підтримав подане до суду відповідне письмове клопотання та просив звільнити його від кримінальної відповідальності та закрити кримінальне провадження у зв»язку з закінченням строків давності притягнення до кримінальної відповідальності.

Враховуючи вищенаведене, суд прийшов до висновку про наявність причиннового зв'язку між діями ОСОБА_6 та завданою позивачу шкодою, і даний факт встановлений відповідним судовим рішенням, що набрало законної сили та не оскаржувалось ОСОБА_6

Разом з тим, судом не беруться до уваги заперечення представників відповідача та третіх осіб щодо неналежності та недопустимості як доказів зокрема акта судово – медичного обстеження № 22 та висновку експерта №153-154, оскільки такі не відповідають вимогам Інструкції про призначення та проведення судових експертиз та експертних досліджень та містять суперечності, так як доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються на підставі пояснень сторін, третіх осіб, їхніх представників, допитаних як свідків, показань свідків, письмових доказів, речових доказів, зокрема звуко- і відеозаписів, висновків експертів. Вищевказані документи містять інформацію щодо предмета доказування, такі досліджувалися судом не як висновок експерта, а як письмовий доказ у справі, таким надавалася належна оцінка. При цьому, всупереч вимогам ст.60 ЦПК України представниками ні відповідача, ні третьої особи ОСОБА_6 не подано суду жодних доказів на спростування обставин, що підтверджуються вищевказаними документами.

Задовольняючи частково позовні вимоги суд приходить до висновку, що у відповідності до вимог ст.88 ЦПК України слід стягнути з відповідача на користь держави 1000 грн. судового збору та витрат на правоу допомогу в сумі 3 000 грн., виходячи з наступного.

Відповідно до ч.ч.1, 3 ст.88 ЦПК України стороні, на користь якої ухвалено рішення, суд присуджує з другої сторони понесені нею і документально підтверджені судові витрати. Якщо позов задоволено частково, судові витрати присуджуються позивачеві пропорційно до розміру задоволених позовних вимог, а відповідачеві - пропорційно до тієї частини позовних вимог, у задоволенні яких позивачеві відмовлено. Якщо позивача, на користь якого ухвалено рішення, звільнено від сплати судового збору, він стягується з відповідача в дохід держави пропорційно до задоволеної чи відхиленої частини вимог.

Згідно зі ст.79 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. Розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом. До витрат, пов'язаних з розглядом судової справи, належать, в тому числі, і витрати на правову допомогу.

Як вбачається з Роз'яснень Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, наданих у п.п.47, 48 Постанови від 17 жовтня 2014 року N 10 «Про застосування судами законодавства про судові витрати у цивільних справах» при стягненні витрат на правову допомогу слід враховувати, що особа, яка таку допомогу надавала, має бути адвокатом (стаття 6 Закону України від 05 липня 2012 року N 5076-VI "Про адвокатуру та адвокатську діяльність") або іншим фахівцем у галузі права незалежно від того, чи така особа брала участь у справі на підставі довіреності, чи відповідного договору (статті 12, 42, 56 ЦПК).

Розмір витрат на оплату правової допомоги визначається за домовленістю між стороною та особою, яка надає правову допомогу. Разом із тим граничний розмір компенсації витрат на правову допомогу встановлений Законом України від 20 грудня 2011 року N 4191-VI "Про граничний розмір компенсації витрат на правову допомогу у цивільних та адміністративних справах".

Підстави, межі та порядок відшкодування судових витрат на правову допомогу, надану в суді як адвокатом, так і іншим фахівцем у галузі права, регламентовано у пункті 2 частини третьої статті 79, статтях 84, 88, 89 ЦПК.

Витрати на правову допомогу стягуються не лише за участь у судовому засіданні при розгляді справи, а й у разі вчинення інших дій поза судовим засіданням, безпосередньо пов'язаних із наданням правової допомоги у конкретній справі (наприклад, складання позовної заяви, надання консультацій, переклад документів, копіювання документів).

Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені.

Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат.

Представником позивача було надано суду письмове обґрунтування витрат, які були понесені позивачем в рахунок оплати послуг з надання правової допомоги адвокатом ОСОБА_2 на загальну суму 10466,68 грн. У зазначеному обґрунтуванні представника позивача було наведено детальний розрахунок сум витрат на правову допомогу, яка була надана позивачеві ОСОБА_4 Водночас, на підтвердження понесених витрат на правову допомогу, позивач надав суду квитанції № 151 від 30.04.2014 р., № 168 від 16.06.2014 р (а.с.9). та № 179 від 22.09.2014 р. на загальну суму 3000 гривень. Інших доказів, які б документально підтверджували фактично понесені позивачем витрати на правову допомогу, в матеріалах справи немає. Враховуючи те, що зі змісту ст. 84, 88 ЦПК України та ст. 30 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність», відшкодуванню підлягають лише фактично понесені та документально підтверджені витрати, суд вважає за необхідне задовольнити заявлені вимоги позивача про відшкодування витрат на правову допомогу лише в розмірі 3000 гривень. Суд не бере до уваги те, що у письмовому обґрунтуванні витрат, які були надані представником позивача, було наведено більшу суму витрат на правову допомогу, оскільки сума, яка перевищує 3000 гривень, не є документально підтверджена, що не дає можливості суду дійти висновку про те, що такі витрати були дійсно понесені й оплачені позивачем адвокатові.

Крім цього, оскільки позивачів звільнено від сплати судового збору, то такий у розмірі 1% від задоволених позовних вимог слід стягнути з відповідача в дохід держави, в задоволенні вимоги про стягнення з відповідача на користь позивача витрат пов»язаних з проведенням психологічного дослідження суд відмовляє, оскільки такі витрати позивачки не підтверджені належним чином.

Керуючись ст.ст.10, 11, 60, 88, 212-214 ЦПК України, -

в и р і ш и в:

Позов ОСОБА_4 до ОСОБА_5 обласної клінічної лікарні, третя особа: ОСОБА_6 про відшкодування моральної та матеріальної шкоди – задоволити частково.

Стягнути з ОСОБА_5 обласної клінічної лікарні (ідентифікаційний код юридичної особи 01996711) на користь ОСОБА_4 100 000 (сто тисяч) гривень моральної шкоди.

Стягнути з ОСОБА_5 обласної клінічної лікарні (ідентифікаційний код юридичної особи 01996711) на користь ОСОБА_4 3000 (три тисячі) гривень витрат на правову допомогу.

Стягнути з ОСОБА_5 обласної клінічної лікарні (ідентифікаційний код юридичної особи 01996711) в дохід держави 1000 (одну тисячу) гривень судового збору.

В задоволенні решти позовних вимог відмовити за безпідставністю.

Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку до апеляційного суду Львівської області через Личаківський районний суд м. Львова в порядку та строки передбачені ст. 294 ЦПК України.

Суддя: Лакомська Ж. І.