Справа № 366/333/15-ц

Головуючий у І інстанції Тетервак Н. А.

Провадження № 22-ц/780/5413/15

Доповідач у 2 інстанції Кашперська Т. Ц.

Категорія 40

29.09.2015

УХВАЛА

Іменем України

29 вересня 2015 року колегія суддів судової палати в цивільних справах Апеляційного суду Київської області в складі:

головуючого судді Кашперської Т.Ц.,

суддів Ігнатченко Н.В., Фінагєєва В.О.,

за участю секретаря Нагорної Г.О.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні Апеляційного суду Київської області цивільну справу за апеляційною скаргою фізичної особи підприємця ОСОБА_2 на рішення Іванківського районного суду Київської області від 27 липня 2015 року у справі за позовом фізичної особи підприємця ОСОБА_2 до ОСОБА_3 про захист честі, гідності, ділової репутації та відшкодування моральної шкоди, -

заслухавши доповідь судді апеляційного суду, дослідивши матеріали справи, перевіривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів, -

в с т а н о в и л а :

В лютому 2015 року позивач фізична особа підприємець ОСОБА_2 звернувся до суду із позовом про захист честі, гідності, ділової репутації та відшкодування моральної шкоди. Заявлені вимоги мотивував тим, що ОСОБА_4 за участю свого представника ОСОБА_3 звертався до Іванківського районного суду Київської області із позовом до нього про стягнення заборгованості по заробітної платі та відшкодування моральної шкоди, заподіяної несвоєчасною виплатою заробітної плати. На обґрунтування позовних вимог ОСОБА_4 зазначив, що з січня 2014 року почав працювати різноробочим у фізичної особи підприємця ОСОБА_2, що за повинен був отримувати мінімальну заробітну платню, з 12 червня 2014 року йому перестали нараховувати та виплачувати заробітну платню, що в свою чергу призвело до завдання йому моральної шкоди. Зазначені відомості відповідач також постійно поширювала у селі, де він є районним депутатом та користується довірою та повагою місцевих людей. Фактично ОСОБА_4 та ОСОБА_3 принизили його перед іншими людьми та поширили відомості стосовно нього, що він скоїв злочин, не виплативши заробітну плату. В зв'язку із цим він переносить моральні страждання та переживання, його душевна рівновага порушена, він був вимушений виправдовуватись перед односельчанами. Просив визнати, що поширені ОСОБА_3 відомості, що позивач фактично вчинив злочин, не виплативши своєчасно заробітну плату, не відповідають дійсності та принижують його честь, гідність та ділову репутацію; стягнути з відповідача на його користь в рахунок відшкодування моральної шкоди 20000 грн. та судові витрати.

Рішенням Іванківського районного суду Київської області від 27 липня 2015 року в задоволенні позову фізичної особи підприємця ОСОБА_2 відмовлено.

Позивач, не погоджуючись із рішенням Іванківського районного суду Київської області від 27 липня 2015 року, подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи, невідповідність висновків суду обставинам справи, порушення судом норм матеріального та процесуального права, просив скасувати рішення суду першої інстанції та постановити нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити в повному обсязі. Обґрунтовуючи апеляційну скаргу, вказував, що права ОСОБА_4 ним не були порушені, свою заробітну плату він або будь-яким відповідним чином уповноважена особа могли отримати в будь-який час, моральна шкода, яку начебто зазнав ОСОБА_4, нічим не обґрунтовується та не знаходить свого підтвердження з огляду на матеріали справи та наявні в ній докази та пояснення. На його вимогу надати для огляду підстави, за якими суддя Тетервак Н.А. була знову призначена на розгляд справи по тих же сторонах, всі рішення якої по тих сторонах Апеляційним судом Київської області були скасовані, на час розгляду справи так надані і не були.

Заслухавши доповідь судді апеляційного суду, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає відхиленню з таких підстав.

Відповідно до вимог ст. 303 ЦПК України під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Відповідно до вимог ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Рішення суду першої інстанції відповідає вказаним вимогам закону.

Відмовляючи фізичній особі підприємцю ОСОБА_2 в задоволенні позову про захист честі, гідності, ділової репутації та відшкодування моральної шкоди, суд першої інстанції виходив із того, що дії відповідача щодо звернення до суду із позовом про стягнення заборгованості по заробітній платі є такими, що передбачені ст. 40 Конституції України, цими діями відповідач не порочив честь, не принижував гідність та не дискредитував ділову репутацію позивача, а доказів щодо поширення негативної інформації серед односельчан позивачем надано не було. Відтак суд першої інстанції прийшов до висновку про необґрунтованість та недоведеність заявлених позивачем вимог.

Колегія суддів погоджується із вказаними висновками, так як вони є обґрунтованими, відповідають обставинам справи і вимогам закону.

Із матеріалів справи вбачається, що ОСОБА_4 через представника ОСОБА_3 звернувся до Іванківського районного суду Київської області з позовом до фізичної особи підприємця ОСОБА_2 про стягнення заборгованості по заробітній платі та відшкодування моральної шкоди, спричиненої несвоєчасною виплатою заробітної плати. Під час розгляду справи за клопотанням представника позивача було замінено неналежного відповідача належним на ОСОБА_5 Позивач ОСОБА_4, обґрунтовуючи позов, посилався на те, що з вересня 2013 року він працював без укладення трудового договору на пилорамі у фізичної особи підприємця ОСОБА_2, а з квітня 2014 року уклав трудовий договір з фізичною особою підприємцем ОСОБА_5, згідно якого мав виконувати на її користь роботу, а остання мала виплачувати заробітну плату, але після призову на військову службу 12 червня 2014 року відповідач припинила нараховувати і виплачувати йому заробітну плату, неправомірними діями відповідача йому заподіяно моральної шкоди.

Рішенням Іванківського районного суду Київської області від 12 лютого 2015 року позов ОСОБА_4 задоволено, стягнуто з фізичної особи підприємця ОСОБА_5 на користь ОСОБА_4 9744 грн. заборгованості по заробітній платі та 9744 грн. моральної шкоди (а. с. 3, 29 - 30).

Рішенням Апеляційного суду Київської області від 21 квітня 2015 року рішення Іванківського районного суду Київської області від 12 лютого 2015 року скасовано та ухвалено нове рішення, яким в задоволенні позову ОСОБА_4 до ОСОБА_5 про стягнення заборгованості по заробітній платі та відшкодування моральної шкоди відмовлено (а. с. 79 - 82). Мотивуючи своє рішення, суд апеляційної інстанції вказував на те, що суду не надано жодного доказу відмови відповідача виплатити ОСОБА_4 заробітну плату, а також доказу звернення позивача за такою виплатою. Крім того, представником позивача визнано, що на момент розгляду справи за зверненням позивача відповідач виплатила йому близько 7000 грн. зарплати за час перебування на військовій службі.

Вказані обставини підтверджуються наявними у справі доказами.

За змістом ст. 32 Конституції України, ст. 10 Конвенції про захист прав людини і основних свобод, ст. ст. 94, 277 ЦК України, кожному, в тому числі юридичній особі, гарантується право на захист честі, гідності та ділової репутації, а також спростування недостовірної інформації особою, яка поширила таку інформацію.

Відповідно до ст. ст. 200, 201 ЦК України інформацією є документовані або публічно оголошені відомості про події та явища, що мали або мають місце у суспільстві, державі та навколишньому середовищі. Суб'єкт відносин у сфері інформації може вимагати усунення порушень його права та відшкодування майнової і моральної шкоди, завданої такими правопорушеннями. Особистими немайновими благами, які охороняються цивільним законодавством, є, зокрема, честь, гідність і ділова репутація, ім'я (найменування), інші блага, які охороняються цивільним законодавством.

До способів захисту немайнових прав відноситься, зокрема, спростування недостовірної інформації, заборона поширення інформації, якою порушуються особисті немайнові права. Відповідно до ст. ст. 201, 277 ЦК України, особа, особисті немайнові права якої порушено внаслідок поширення про неї недостовірної інформації, має право на спростування цієї інформації. Негативною слід вважати інформацію, в якій стверджується про порушення особою, зокрема, норм чинного законодавства, вчинення будь-яких інших дій (наприклад, порушення принципів моралі, загальновизнаних правил співжиття, неетична поведінка в особистому, суспільному чи політичному житті тощо) і яка, на думку позивача, порушує його право на повагу до гідності, честі чи ділової репутації.

Згідно зі статтею 1 Закону України «Про інформацію», під інформацією цей Закон розуміє документовані або публічно оголошені відомості про події та явища, що відбуваються у суспільстві, державі та навколишньому середовищі. Відповідно до ст. 14 вказаного Закону поширення інформації - це розповсюдження, обнародування, реалізація у встановленому законом порядку документованої або публічно оголошеної інформації.

Відповідно до ст. 26 Закону України «Про інформацію» джерелами інформації є передбачені або встановлені Законом носії інформації: документи та інші носії інформації, які являють собою матеріальні об'єкти, що зберігають інформацію, а також повідомлення засобів масової інформації, публічні виступи. При цьому, юридичним складом правопорушення, наявність якого може бути підставою для задоволення позову про захист честі, гідності, ділової репутації, є сукупність таких обставин: а) поширення інформації, тобто доведення її до відома хоча б одній особі у будь-який спосіб; б) поширена інформація стосується певної особи, тобто позивача; в) поширення недостовірної інформації, тобто такої, яка не відповідає дійсності; г) поширення інформації, що порушує особисті немайнові права, тобто завдає шкоди відповідним особистим немайновим благам, або перешкоджає особі повно і своєчасно здійснювати своє особисте немайнове право. Отже, недостовірною вважається інформація, яка не відповідає дійсності або викладена неправдиво, тобто містить відомості про події та явища, яких не існувало взагалі або які існували, але відомості про них не відповідають дійсності (неповні або перекручені).

Підставами звернення до суду із даним позовом було, на думку позивача, поширення недостовірної інформації щодо нього шляхом звернення до суду із позовом про стягнення заборгованості по заробітній платі та звернення до інших органів, а також особисте поширення аналогічної інформації серед жителів с. Розважів.

Згідно положень статті 40 Конституції України та з урахуванням висновків, викладених у Рішенні Конституційного Суду України від 10 квітня 2003 року № 8-рп/2003 (справа про поширення відомостей), усі мають право направляти індивідуальні чи колективні письмові звернення або особисто звертатися до органів державної влади, органів місцевого самоврядування та посадових і службових осіб цих органів, що зобов'язані розглянути звернення і дати обґрунтовану відповідь у встановлений законом строк. У випадку, коли особа звертається до зазначених органів із заявою, в якій міститься та чи інша інформація, і в разі, якщо цей орган компетентний перевірити таку інформацію та надати відповідь, проте в ході перевірки інформація не знайшла свого підтвердження, вказана обставина не може сама по собі бути підставою для задоволення позову про спростування недостовірної інформації, оскільки у такому випадку мала місце реалізація особою конституційного права, а не поширення недостовірної інформації. Тому такі звернення за змістом частини першої статті 7 ЦК не можуть вважатися поширенням відомостей, які порочать честь, гідність чи ділову репутацію або завдають шкоди інтересам посадової чи службової особи правоохоронного органу. Водночас наявність у зверненнях до правоохоронного органу завідомо неправдивих відомостей тягне за собою дисциплінарну, цивільно-правову, адміністративну або кримінальну відповідальність згідно з законодавством України. Зокрема, статті 173-1, 212-1 КУпАП передбачають адміністративну відповідальність за поширювання неправдивих чуток, що можуть викликати паніку серед населення або порушення громадського порядку, та за повідомлення завідомо неправдивих відомостей органам реєстрації актів громадянського стану. КК України встановлює кримінальну відповідальність за завідомо неправдиве повідомлення про підготовку вибуху, підпалу або інших дій, які загрожують загибеллю людей чи іншими тяжкими наслідками (стаття 259), завідомо неправдиве повідомлення суду, прокурору, слідчому або органу дізнання про вчинення злочину (стаття 383) тощо. Підставою цивільно-правової відповідальності заявника, передбаченої статтею 7 Цивільного кодексу, може бути поширення недостовірної інформації стосовно особистого (сімейного) життя посадової чи службової особи правоохоронного органу як людини і громадянина.

У п. 17 постанови Пленуму Верховного Суду України від 27.02.2009 N 1 «Про судову практику у справах про захист гідності та честі фізичної особи, а також ділової репутації фізичної та юридичної особи» зазначено, що інформація, зазначена у позовній заяві, адресованій суду, а також в процесуальних документах може бути підставою для захисту гідності, честі, чи ділової репутації, за винятком випадків, коли ця інформація була визначена підставою для пред'явлення позову і стосувались його предмета, була доказом у справі, а так само предметом апеляційного чи іншого перегляду в порядку, встановленим процесуальним законом.

Оскільки відомостей, завідомо неправдиве повідомлення яких тягне за собою передбачену законом відповідальність, наведених в рішенні Конституційного Суду України, позовна заява ОСОБА_4 не містить, а зазначена ним інформація була визначена підставою для пред'явлення позову і була предметом розгляду суду, доводи апеляційної скарги про поширення його представником ОСОБА_3 недостовірної інформації в позовній заяві відхиляються судом.

Також суд першої інстанції дійшов вірного висновку, що ані в позовній заяві, ані в своїх поясненнях позивач не навів, яким чином ОСОБА_3 поширювала оспорювану інформацію, не назвав жодного прізвища, кому саме із односельчан ОСОБА_3 повідомила та яким способом, що фізична особа підприємець ОСОБА_2 не платить заробітну плату ОСОБА_4, тобто факт поширення інформації, яку оспорює позивач, в суді не підтверджено.

Крім того, позивач посилався на те, що ОСОБА_3 зверталася до правоохоронних органів з приводу невиплати ним заробітної плати, але доказів на підтвердження цих обставин під час розгляду справи та апеляційного перегляду не надав.

Відповідно до ст. 60 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 61 цього Кодексу. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Відтак, оскільки самого факту поширення будь-якої інформації з боку відповідача позивачем доведено не було, суд першої інстанції правомірно відмовив в задоволенні вимог про визнання її такою, що не відповідає дійсності та принижує честь, гідність та ділову репутацію позивача.

Відповідно до ст. 23 ЦК України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім'ї чи близьких родичів; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку із знищенням чи пошкодженням її майна; у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи.

Встановивши відсутність порушення прав позивача з боку відповідача, суд першої інстанції також обґрунтовано відмовив в задоволенні позовних вимог про відшкодування моральної шкоди.

З урахуванням вищевикладеного, суд першої інстанції, детально встановивши обставини, що мають значення для справи, та перевіривши їх доказами, піддавши ґрунтовному аналізу норми закону, які регулюють дані правовідносини, відмовив фізичній особі підприємцю ОСОБА_2 в задоволенні позову в цілому, з чим погоджується і колегія суддів.

Доводи апеляційної скарги щодо обставин працевлаштування ОСОБА_4 у фізичної особи підприємця ОСОБА_5, безперешкодної виплати йому заробітної плати, відсутності у ОСОБА_3 довіреності для отримання заробітної плати висновків суду не спростовують і не мають правового значення для вирішення справи, оскільки факту поширення інформації позивачем доведено не було, а отже немає підстав оцінювати її достовірність.

Доводи апелянта про упередженість суду на користь відповідача не ґрунтуються на будь-яких доказах і відхиляються колегією суддів.

Не відносяться до предмету позову і також не підтверджуються жодними доказами посилання апелянта на наявність заборгованості по аліментах у ОСОБА_4 на утримання сина і морально-етична оцінка його дій по несплаті аліментів.

Спростовуються доказами, наявними в матеріалах справи, доводи апелянта щодо безпідставного призначення судді Тетервак Н.А. для розгляду даної справи, а саме довідкою про автоматичний розподіл справи між суддями від 06 лютого 2015 року (а. с. 10). При цьому колегія суддів враховує, що вирішення іншої справи за участі тих же осіб не на користь відповідача не є підставою для відводу судді, передбаченою ст. 20 ЦПК України.

Оцінюючи доводи апеляційної скарги в частині порушення його репутації як депутата районної ради, колегія суддів враховує, що відповідно до п. 21 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 27 лютого 2009 року № 1 «Про судову практику у справах про захист гідності та честі фізичної особи, а також ділової репутації фізичної та юридичної особи» суди повинні враховувати положення Декларації про свободу політичних дебатів у засобах масової інформації (далі - Декларація), схваленої 12 лютого 2004 року на 872-му засіданні Комітету Міністрів Ради Європи, а також рекомендації, що містяться у Резолюції 1165 (1998) Парламентської Асамблеї Ради Європи про право на недоторканість приватного життя. Зокрема, у названій Резолюції зазначається, що публічними фігурами є особи, які обіймають державні посади і (або) користуються державними ресурсами, а також усі ті, хто відіграє певну роль у суспільному житті (у галузі політики, економіки, мистецтва, соціальній сфері, спорті чи в будь-якій іншій галузі). У статтях 3, 4, 6 Декларації вказується, що оскільки політичні діячі та посадові особи, які обіймають публічні посади або здійснюють публічну владу на місцевому, регіональному, національному чи міжнародному рівнях, вирішили апелювати до довіри громадськості та погодилися «виставити» себе на публічне політичне обговорювання, то вони підлягають ретельному громадському контролю і потенційно можуть зазнати гострої та сильної громадської критики у засобах масової інформації з приводу того, як вони виконували або виконують свої функції. При цьому зазначені діячі та особи не повинні мати більшого захисту своєї репутації та інших прав порівняно з іншими особами. У зв'язку з цим, межа допустимої критики щодо політичного діяча чи іншої публічної особи є значно ширшою, ніж окремої пересічної особи. Публічні особи неминуче відкриваються для прискіпливого висвітлення їх слів та вчинків і повинні це усвідомлювати.

Інші доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції та не можуть бути підставою для скасування рішення суду.

Відповідно до ст. 308 ЦПК України, апеляційний суд відхиляє апеляційну скаргу і залишає рішення суду першої інстанції без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

За таких обставин колегія суддів приходить до висновку, що рішення суду першої інстанції відповідає обставинам справи, ухвалене з дотриманням норм матеріального і процесуального права і не може бути скасоване з підстав, викладених в апеляційній скарзі.

Керуючись ст. ст. 303, 307, 308, 314, 315 ЦПК України, колегія суддів, -

у х в а л и л а :

Апеляційну скаргу фізичної особи підприємця ОСОБА_2 відхилити.

Рішення Іванківського районного суду Київської області від 27 липня 2015 року залишити без змін.

Ухвала апеляційного суду набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути оскаржена в касаційному порядку до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів.

Головуючий : Кашперська Т.Ц.

Судді : Ігнатченко Н.В.

Фінагєєв В.О.