ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"20" серпня 2015 р. м. Київ К/800/23463/14

Вищий адміністративний суд України в складі колегії суддів:

Олендера І.Я. (доповідача), Приходько І.В., Рибченко А.О.,

секретар судового засідання Загородній А.А.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за позовом ОСОБА_4 до Департаменту соціального захисту населення Одеської обласної державної адміністрації, директора Департаменту соціального захисту населення Одеської обласної державної адміністрації Маркевич Ірини Вікторівни, третя особа без самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача - Головне управління Державної казначейської служби України в Одеській області про визнання протиправними дій, визнання відсутньої компетенції, визнання протиправним та скасування наказу, поновлення на посаді, зобов'язання вчинити певні дії, стягнення середнього заробітку та моральної шкоди, провадження в якій відкрито за касаційною скаргою ОСОБА_4 на постанову Одеського окружного адміністративного суду від 4 грудня 2013 року та постанову Одеського апеляційного адміністративного суду від 19 березня 2014 року,

В С Т А Н О В И В:

28 серпня 2011 року ОСОБА_4 (далі - позивач) звернулася до суду першої інстанції з позовом в якому просила:

1) визнати протиправними дії директора Департаменту соціального захисту населення Одеської обласної державної адміністрації Маркевич Ірини Вікторівни щодо: скорочення штату працівників відділу у справах інвалідів, ветеранів війни та праці всупереч визначеному порядку; проведення звільнення без поважних причин для такого звільнення; - порушення процедури її звільнення за скороченням штату; невиконання обов'язку провести оплату середнього заробітку за 27, 28, 29, 30 липня 2011 року час затримки видачі трудової книжки і проведення розрахунку;

2) визнати відсутність компетенції начальника Головного управління праці та соціального захисту населення Одеської обласної державної адміністрації Маркевич Ірини Вікторівни щодо видання наказу № 76-к від 26.07.2011 року про звільнення ОСОБА_4 з посади головного спеціаліста відділу у справах інвалідів, ветеранів війни та праці управління соціального захисту 27.07.2011 року у зв'язку зі скороченням штатів відповідно п. 1 ст .40 КЗпП України за відсутності посилань на розпорядження голови Одеської обласної державної адміністрації про зміни у кошторисі і у штатному розкладі Головного управління праці та соціального захисту населення Одеської обласної державної адміністрації;

3) визнати протиправним та скасувати наказ № 76-к від 26.07.2011 року начальника Головного управління праці та соціального захисту населення Одеської обласної державної адміністрації;

4) поновити позивача на посаді головного спеціаліста відділу у справах інвалідів, ветеранів війни та праці Головного управління праці та соціального захисту населення Одеської обласної державної адміністрації;

5) зобов'язати директора Департаменту соціального захисту населення Одеської обласної державної адміністрації Маркевич Ірини Вікторівни видати наказ про поновлення позивача на посаді головного спеціаліста відділу у справах інвалідів, ветеранів війни та праці Головного управління праці та соціального захисту населення Одеської обласної державної адміністрації, скасувати запис про звільнення в її трудовій книжці, та внести в неї запис про поновлення на посаді;

6) стягнути з Департаменту соціального захисту населення Одеської обласної державної адміністрації на користь позивача середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу на дату ухвалення постанови з розрахунку 80,74 грн. за день; моральної шкоди у розмірі 250000 грн.;

7) покладасти на директора Департаменту соціального захисту населення Одеської обласної державної адміністрації Маркевич Ірину Вікторівну , як на службову особу, винну в незаконному звільненні ОСОБА_4, обов'язку покрити шкоду, заподіяну Департаменту соціального захисту населення Одеської обласної державної адміністрації у зв'язку з оплатою часу вимушеного прогулу

Постановою Одеського окружного адміністративного суду від 4 грудня 2013 року адміністративний позов задоволено частково, а саме зобов'язано Департамент соціального захисту населення Одеської обласної державної адміністрації нарахувати та виплатити ОСОБА_4 середній заробіток за затримку розрахунку при звільненні з 28 по 29 липня 2011 року; в задоволенні іншої частини позовних вимог відмовлено.

Суд першої інстанції мотивував своє рішення тим, що не встановлено підстав для скасування наказу №76-к від 26.07.2011 року про звільнення ОСОБА_4 з посади головного спеціаліста відділу у справах інвалідів, ветеранів війни та праці управління соціального захисту з 27.07.2011 року у зв'язку із скороченням штатів відповідно до п.1 ч.1 ст. 40 КЗпП України.

Постановою Одеського апеляційного адміністративного суду від 19 березня 2014 року апеляційну скаргу позивача задоволено частково, рішення суду першої інстанції скасовано та ухвалено нову постанову про часткове задоволення позовних вимог, а саме:

- визнано протиправним та скасовано наказ № 76-к від 26.07.2011 року начальника Головного управління праці та соціального захисту Одеської обласної державної адміністрації;

- поновлено позивача на посаді головного спеціаліста відділу у справах інвалідів, ветеранів війни та праці Департаменту соціального захисту населення Одеської обласної державної адміністрації;

- стягнуто з Департаменту соціального захисту населення Одеської обласної державної адміністрації на користь позивача середній заробіток за час вимушеного прогулу у сумі 35592,17 грн. з відповідним відрахуванням обов'язкових платежів до бюджету та спеціальних фондів та моральну шкоду в розмірі 2000 грн.

- в задоволенні іншої частини позовних вимог відмовлено.

Суд апеляційної інстанції, скасовуючи рішення суду першої інстанції, мотивував своє рішення тим, що відповідачем не надано до суду належного доказу персонального попередження позивача про її наступне вивільнення у зв'язку з реорганізацією. Матеріали справи не містять об'єктивного порівняння кваліфікації та продуктивності праці, із якого можна дійти висновку про відсутність у позивача об'єктивних підстав залишення на публічній службі. Відповідачами порушено процедуру звільнення з публічної служби.

Не погоджуючись із судовими рішеннями у справі, позивач звернувся до Вищого адміністративного суду України з касаційною скаргою, в якій просить про скасування рішень судів попередніх інстанцій, як таких, що постановлені із порушенням норм процесуального та матеріального права в частині відмови у задоволенні позовних вимог, і ухвалення нової постанови про задоволення позовних вимог у повному обсязі.

В запереченнях на касаційну скаргу відповідач просить залишити її без задоволення, а оскаржувані судові рішення без змін, оскільки при їх ухваленні не було допущено порушень норм матеріального чи процесуального права.

Касаційний розгляд справи проведено у відкритому судовому засіданні, відповідно до статті 221 Кодексу адміністративного судочинства України.

Судами попередніх інстанцій встановлено наступні обставини.

ОСОБА_4 наказом №88-к від 20.11.2007 року була призначена на посаду головного спеціаліста відділу у справах інвалідів, ветеранів війни та праці управління соціального захисту населення Головного управління праці та соціальної політики Одеської обласної державної адміністрації, як така, яка пройшла за конкурсом. Наказом №43 від 20.11.2009 року присвоєно черговий 12 ранг державного службовця.

Згідно Положення про Головне управління праці та соціальної політики Одеської обласної державної адміністрації, затвердженого розпорядженням голови ОДА від 22.07.2010 року №561/А-2010, ГУ ПтСЗН є структурним підрозділом обласної державної адміністрації, що утворюється головою обласної державної адміністрації, підзвітне і підконтрольне голові облдержадміністрації, Міністерству праці та соціальної політики України. ГУ є юридичною особою.

Розпорядженням голови Одеської обласної державної адміністрації №1017/А-2012 від 21.09.2012 року Головне управління праці та соціального захисту населення Одеської обласної державної адміністрації перейменоване у Департамент соціального захисту населення Одеської обласної державної адміністрації.

Відповідно до Положення про Департамент соціального захисту населення Одеської обласної державної адміністрації, затвердженого розпорядженням голови ОДА від 14.11.2012 року №1224/А-2012, Департамент утворюється головою обласної державної адміністрації, входить до складу обласної державної адміністрації і в межах Одеської області забезпечує виконання покладених на нього завдань. Департамент підпорядкований голові облдержадміністрації і підконтрольний Міністерству соціальної політики України, є юридичною особою.

Згідно розпорядження голови Одеської ОДА №357/а-2010 від 11.06.2010 року «Про структуру Одеської обласної державної адміністрації» (втратило чинність відповідно до розпорядження від 28.03.2011 року №206/А-2011) була затверджена структура Одеської ОДА, гранична численність працівників її апарату, управлінь та інших підрозділів, яка склала всього 768 одиниць, у тому числі гранична численність ГУ ПСЗН - 78 одиниць.

15.03.2011 року головою Одеської ОДА був затверджений штатний розпис на 2011 рік ГУ ПСЗН відповідно до граничної численності ГУ ПСЗН (78 одиниць).

28.03.2011 року головою Одеської ОДА прийняте розпорядження №206/А-2011 «Про затвердження структури та граничної численності працівників структурних підрозділів Одеської обласної державної адміністрації», яке діяло на час спірних правовідносин та втратило чинність згідно розпорядження від 07.07.2012 року), згідно якого загальна гранична численність склала 585 одиниць, у тому числі ГУ соціальної політики - 46.

05.04.2011 року в розпорядження №206/А-2011 були внесені зміни щодо загальної граничної численності, яка склала 591 од., у тому числі ГУ ПСЗН - 56.

10.05.2011 року головою Одеської ОДА був затверджений штатний розпис ГУ ПтСЗН з 01.05.2011 року відповідно до граничної численності ГУПСЗН (56 одиниць).

Згідно затвердженого штатного розпису в ГУПСЗН відбулись зміни в структурі Головного управління (частина відділів були реорганізовані в сектори зі скороченням штатів, у частині відділів відбулось скорочення штатів) та гранична численність ГУПСЗН зменшувалась на 22 одиниці відповідно до розпорядження голови ОДА. В управлінні соціального захисту (штат - 23 одиниці) були наявні три відділу, у тому числі відділ у справах інвалідів, ветеранів війни та праці (штат 9 одиниць). Згідно зміненого штатного розпису в управлінні соціального захисту Головного управління (штат 17 одиниць) також наявні три відділу, у тому числі відділ у справах інвалідів, ветеранів війни та праці (штат 8 одиниць).

16.05.2011 року ГУПСЗН виданий наказ №90 «Про реорганізацію», якім відповідно до розпорядження голови ОДА від 28.03.2011 року №206/А-2011 «Про затвердження структури та граничної численності працівників структурних підрозділів Одеської облдержадміністрації» (зі змінами від 05.04.2011 року № 229/А-2001) у зв'язку зі змінами в структурі Головного управління, з метою забезпечення трудових прав працівників, вирішено попередити працівників ГУ про наступне вивільнення відповідно до п.1 ст.40 КЗпП України з 18.07.2011 року, до 17.05.2011 року довести наказ про реорганізацію та наступне вивільнення до всіх працівників ГУ.

В цей же день, 16.05.2011 року, відповідно до розпорядження голови адміністрації від 05.04.2011 року у зв'язку з оптимізацією численності працівників Головного управління, начальником ГУ доручено керівникам структурних підрозділів надати відділу юридичного та кадрового забезпечення ГУ до 19.05.2011 року пропозиції по кандидатурам осіб на звільнення з посад. На виконання доручення начальника ГУ керівниками структурних підрозділів доповідними були надані пропозиції з урахуванням досвіду роботи, рівню компетентності, виконання службових обов'язків щодо перестановки спеціалістів та звільнення з головного управління, у тому числі начальник відділу у справах інвалідів, ветеранів війни та праці інформував відділ юридичного та кадрового забезпечення незадовільну продуктивність праці головних спеціалістів ОСОБА_4 та ОСОБА_6

26.05.2011 року відповідачем виданий наказ №94 «Попередження працівників Головного управління про наступне звільнення у зв'язку зі скороченням штатів», який виданий відповідно до ст.ст.42,49.2 КЗпП України та на виконання розпоряджень голови ОДА від 28.03.2011 року №206/А-2011 «Про затвердження структури та граничної численності працівників структурних підрозділів Одеської облдержадміністрації» (зі змінами від 05.04.2011 року № 229/А-2001), враховуючи наказ Головного управління від 16.05.2011 року № 90 щодо скорочення штату Головного управління на 22 одиниці, з урахуванням пропозицій керівників структурних підрозділів ГУ на звільнення. Цим наказом затверджений список працівників головного управління, які підлягають звільненню у зв'язку зі скороченням штатів, яких у триденний термін попередити під розпис про наступне через 2 місяця звільнення, з пропозиціями окремим працівникам, виходячи з можливостей ГУ, подальшого працевлаштування в Головному управлінні.

В доданому до наказу списку значиться ОСОБА_4, підпис якою відсутній, оскільки вона знаходилась на лікарняному та у відпустці з 27.04.2011 року по 29.06.2011 року та у зв'язку з чим їй 26.05.2011 року направлений лист №3355, яким повідомляється про прийняття наказу та вона попереджається про наступне звільнення з 26.07.2011 року у зв'язку зі скороченням штатів. Копія наказу №94 від 26.05.2011 року додана до листа.

Наказом ГУ ПСЗН №76-к від 26.07.2011 року ОСОБА_4 звільнено с посади головного спеціаліста відділу у справах інвалідів, ветеранів війни та праці управління соціального захисту 27 липня 2011 року у зв'язку із скороченням штатів відповідно до п.1 ст.40 КЗпП України.

Перевіривши правильність застосування судами норм матеріального та процесуального права, судова колегія дійшла висновку про те, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню виходячи з наступних підстав.

Відповідно до ч. 2 ст. 220 КАС України суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги, але при цьому може встановлювати порушення норм матеріального чи процесуального права, на які не було посилання в касаційній скарзі.

Щодо задоволених позовних вимог про визнання протиправним та скасування наказу № 76-к від 26.07.2011 року начальника Головного управління праці та соціального захисту Одеської обласної державної адміністрації; поновлення позивача на посаді головного спеціаліста відділу у справах інвалідів, ветеранів війни та праці Департаменту соціального захисту населення Одеської обласної державної адміністрації, суд касаційної інстанції зазначає наступне.

Згідно з п. 1 ч. 1 ст. 40 КЗпП України трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом у випадках змін в організації виробництва і праці, в тому числі ліквідації, реорганізації, банкрутства або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників.

Звільнення з підстав, зазначених у пунктах 1, 2, 6 цієї статті, допускається, якщо неможливо перевести працівника, за його згодою, на іншу роботу (ч. 2 ст. 40 КЗпП України).

Статтею 42 КЗпП України передбачено, що при скороченні чисельності чи штату працівників у зв'язку із змінами в організації виробництва і праці переважне право на залишення на роботі надається працівникам з більш високою кваліфікацією і продуктивністю праці.

Частиною 1 статті 43 КЗпП України передбачено, що розірвання трудового договору з підстав, передбачених пунктами 1 (крім випадку ліквідації підприємства, установи, організації), 2 - 5, 7 статті 40 пунктами 2 і 3 статті 41 цього Кодексу, може бути проведено лише за попередньою згодою виборного органу (профспілкового представника) первинної профспілкової організації, членом якої є працівник.

Відповідно до ч.ч. 1, 3 ст. 49-2 КЗпП України про наступне вивільнення працівників персонально попереджають не пізніше ніж за два місяці; при вивільненні працівників у випадках змін в організації виробництва і праці враховується переважне право на залишення на роботі, передбачене законодавством. Одночасно з попередженням про звільнення у зв'язку із змінами в організації виробництва і праці власник або уповноважений ним орган пропонує працівникові іншу роботу на тому ж підприємстві, в установі, організації. При відсутності роботи за відповідною професією чи спеціальністю, а також у разі відмови працівника від переведення на іншу роботу на тому ж підприємстві, в установі, організації працівник, за своїм розсудом, звертається за допомогою до державної служби зайнятості або працевлаштовується самостійно. Водночас власник або уповноважений ним орган доводить до відома державної служби зайнятості про наступне вивільнення працівника із зазначенням його професії, спеціальності, кваліфікації та розміру оплати праці.

Суд касаційної інстанції вважає правильним висновок суду апеляційної інстанції, що у Головному управлінні праці та соціального захисту населення Одеської обласної державної адміністрації відбулась реорганізація, яка супроводжувалась скороченням штату працівників, змінами в їх складі за посадами, спеціальністю, кваліфікацією.

Як зазначалось вище, вимогами ст.ст. 40, 49-2 КЗпП України передбачено, що власник або уповноважений ним орган одночасно з попередженням про звільнення у зв'язку зі змінами в організації виробництва і праці зобов'язаний запропонувати працівникові всі наявні вакантні посади, які він може обіймати відповідно до своєї кваліфікації.

Як правильно встановлено судом апеляційної інстанції, переведення позивача на іншу посаду могло відбутись не лише в межах його відділу, а в межах наявних в облдержадміністрації посад, однак докази того, що відповідачем пропонувались позивачу будь-які посади, на які її могло б бути переведено, в матеріалах справи відсутні.

Стаття 42 КЗпП України передбачає, що при скороченні чисельності чи штату працівників у зв'язку із змінами в організації виробництва і праці переважне право на залишення на роботі надається працівникам з більш високою кваліфікацією і продуктивністю праці. При рівних умовах продуктивності праці і кваліфікації перевага в залишенні на роботі надається: сімейним - при наявності двох і більше утриманців; особам, в сім'ї яких немає інших працівників з самостійним заробітком; працівникам з тривалим безперервним стажем роботи на даному підприємстві, в установі, організації; працівникам, які навчаються у вищих і середніх спеціальних учбових закладах без відриву від виробництва; учасникам бойових дій, інвалідам війни та особам, на яких поширюється чинність Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту»; авторам винаходів, корисних моделей, промислових зразків і раціоналізаторських пропозицій; працівникам, які дістали на цьому підприємстві, в установі, організації трудове каліцтво або професійне захворювання; особам з числа депортованих з України, протягом п'яти років, з часу повернення на постійне місце проживання до України; працівникам з числа колишніх військовослужбовців строкової служби та осіб, які проходили альтернативну (невійськову) службу, - протягом двох років з дня звільнення їх зі служби.

Як вбачається з матеріалів справи, відповідачем не проведено порівняльний аналіз продуктивності праці і кваліфікації тих працівників, які залишилися на роботі, і тих, які підлягають звільненню. Крім того, відповідачем не надано доказів щодо наявності переваг одних працівників управління перед позивачем при вирішенні питання про звільнення у зв'язку зі змінами у організації виробництва (реорганізацією).

Також, судом апеляційної інстанції встановлено, що відповідачем не надано належних доказів персонального попередження позивача про її наступне вивільнення у зв'язку з реорганізацією.

Враховуючи вищевикладене, суд касаційної інстанції вважає правильним висновок суду апеляційної інстанції, що відбулися зміни в організації виробництва і праці відповідача у зв'язку із проведеною реорганізацією, що мало наслідком скорочення штату працівників, однак позивача протиправно звільнено із займаної посади через порушення не дотримання відповідачем вимог ст.ст. 42, 49-2 КЗпП України, а тому рішення суду апеляційної інстанції, в цій частині, скасуванню не підлягає.

Щодо заявлених позивачем вимог про визнання відсутності компетенції начальника ГУПСЗН ОСОБА_7, суд касаційної інстанції зазначає наступне.

Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 6 КАС України (тут і далі в редакції чинній на момент звернення позивача до суд першої інстанції) кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або інтереси; у випадках, установлених законом, до суду можуть звертатися органи та особи, яким надано право захищати права, свободи та інтереси інших осіб.

Відповідно до ч. 2 ст. 17 КАС України юрисдикція адміністративних судів поширюється на публічно-правові спори, зокрема:

1) спори фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи правових актів індивідуальної дії), дій чи бездіяльності;

2) спори з приводу прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби;

3) спори між суб'єктами владних повноважень з приводу реалізації їхньої компетенції у сфері управління, у тому числі делегованих повноважень;

4) спори, що виникають з приводу укладання, виконання, припинення, скасування чи визнання нечинними адміністративних договорів;

5) спори за зверненням суб'єкта владних повноважень у випадках, встановлених Конституцією та законами України;

6) спори щодо правовідносин, пов'язаних з виборчим процесом чи процесом референдуму.

Згідно з ч. 4 ст. 105 КАС України адміністративний позов може містити вимоги про:

1) скасування або визнання нечинним рішення відповідача - суб'єкта владних повноважень повністю чи окремих його положень;

2) зобов'язання відповідача - суб'єкта владних повноважень прийняти рішення або вчинити певні дії;

3) зобов'язання відповідача - суб'єкта владних повноважень утриматися від вчинення певних дій;

4) стягнення з відповідача - суб'єкта владних повноважень коштів на відшкодування шкоди, завданої його незаконним рішенням, дією або бездіяльністю;

5) виконання зупиненої чи невчиненої дії;

6) встановлення наявності чи відсутності компетенції (повноважень) суб'єкта владних повноважень;

7) примусове відчуження земельної ділянки, інших об'єктів нерухомого майна, що на ній розміщені, з мотивів суспільної необхідності.

Адміністративний позов суб'єкта владних повноважень може містити інші вимоги у випадках, встановлених законом.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 106 КАС України суддя після одержання позовної заяви з'ясовує, подана позовна заява особою, яка має адміністративну процесуальну дієздатність.

Відкриваючи провадження у справі та проводячи її розгляд, суди попередніх інстанцій виходили з того, що спір між позивачем та начальником ГУПСЗН ОСОБА_7 виник, зокрема, з приводу реалізації компетенції (повноважень) у сфері управління.

Як зазначалось вище, юрисдикція адміністративних судів поширюється на публічно-правові спори, зокрема спори між суб'єктами владних повноважень з приводу реалізації їхньої компетенції у сфері управління, у тому числі делегованих повноважень.

Згідно п. 7 ч. 1 ст. 3 КАС України суб'єкт владних повноважень - це орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їхня посадова чи службова особа, інший суб'єкт при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.

Суд касаційної інстанції звертає увагу на те, під компетенційними спорами розуміються спори між суб'єктами владних повноважень з приводу реалізації їхньої компетенції у сфері управління (публічної адміністрації), у тому числі делегованих повноважень. Особливістю таких спорів є те, що сторонами у них - як позивачем, так і відповідачем - є суб'єкти владних повноважень. Тобто, позивачем у компетенційних спорах є суб'єкт владних повноважень, якщо він вважає, що інший суб'єкт владних повноважень - відповідач своїм рішенням або діями втрутився у його компетенцію або що прийняття такого рішення чи вчинення дій є його прерогативою.

Тобто, ОСОБА_4 як фізична особа, не наділена адміністративною процесуальною дієздатністю в частині пред'явлення позову щодо визнання наявності чи відсутність компетенції (повноважень).

Статтею 52 КАС України передбачено, суд першої інстанції, встановивши, що з адміністративним позовом звернулася не та особа, якій належить право вимоги, або не до тієї особи, яка повинна відповідати за адміністративним позовом, може за згодою позивача допустити заміну первинного позивача або відповідача належним позивачем або відповідачем, якщо це не потягне за собою зміни підсудності адміністративної справи. Якщо позивач не згоден на його заміну іншою особою, то ця особа може вступити у справу як третя особа, яка заявляє самостійні вимоги на предмет спору, про що суд повідомляє третю особу. Якщо позивач не згоден на заміну відповідача іншою особою, суд може залучити цю особу як другого відповідача. У разі відмови у задоволенні адміністративного позову до такого відповідача понесені позивачем витрати відносяться на рахунок держави. Після заміни сторони, вступу третьої особи, що заявляє самостійні вимоги на предмет спору, залучення другого відповідача розгляд адміністративної справи починається спочатку.

Судами попередніх інстанцій не встановлено, хто наділений правом на пред'явлення позову в частині позовних вимог щодо визнання наявності чи відсутність компетенції (повноважень) у відповідача та, як наслідок, не дотримано вимог процесуального закону, що унеможливило встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи.

Задовольняючи позовні вимоги про стягнення з Департаменту соціального захисту населення Одеської обласної державної адміністрації на користь позивач середнього заробітку за час вимушеного прогулу суд апеляційної інстанції вважав правильним розрахунки позивача в частині визначення суми яка підлягає стягненню. В свою чергу суд касаційної інстанції звертає увагу на те, що в матеріалах справи наявна копія довідки ГУПСЗН Одеської ОДА про заробіток для обчислення пенсії від 17.08.2011 року № П-2817/3-06, у якій зазначено суми фактично отримані позивачем за період проходження публічної служби з 2007 року до моменту звільнення. Відомості розрахунку позивача суперечать вказаній довідці.

Крім того, судом апеляційної інстанцій не приведено обґрунтування розрахунку середнього заробітку відповідно до Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 року № 100, не наведено доказів в цій частині, що унеможливлює перевірити висновок судів фактичним обставинам справи.

Судами попередніх інстанцій взагалі не досліджувались вимоги позивача про порушення її права на оплату праці залежно від посади, рангу, якості, досвіду та стажу роботи; порушення вимог колективного договору, укладеного з колективом ГУ ПСЗН в частині дотримання законодавства про працю, при зміні в організації праці, при оплаті праці за виконання обов'язків тимчасово відсутніх працівників, щодо доплат, надбавок, премій, компенсацій (в тому числі, при звільненні), пільг і, зокрема, «доплати» за складність та інтенсивний характер роботи, надбавки за високі досягнення у праці і виконання особливо важливої роботи, матеріальної допомоги на вирішення соціально-побутових питань.

З огляду на це, колегія суддів Вищого адміністративного суду України прийшла до висновку, що суди попередніх інстанцій допустили порушення норм процесуального права, а тому рішення судів ухваленні з порушенням положень ст. 159 КАС України.

Згідно п. 6 ч. 1 ст. 223 КАС України передбачено, що суд касаційної інстанції за наслідками розгляду касаційної скарги має право скасувати судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій і направити справу на новий розгляд або для продовження розгляду.

Згідно ч. 2 ст. 227 КАС України підставою для скасування судових рішень судів першої та (або) апеляційної інстанції і направлення справи на новий судовий розгляд є порушення норм процесуального права, які унеможливили встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи.

Враховуючи, що передбачені процесуальним законодавством межі перегляду справи в касаційній інстанції не дають права встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені попередніми судовими інстанціями, постанова Одеського апеляційного адміністративного суду від 19 березня 2014 року частково підлягає скасуванню з направленням справи на новий судовий розгляд до суду першої інстанції відповідно до ч. 2 ст. 227 КАС України.

Під час нового розгляду справи суду необхідно врахувати все вище викладене, всебічно і повно з'ясувати і перевірити всі фактичні обставини справи та прийняти обґрунтоване і законне судове рішення.

Керуючись ст.ст. 160, 167, 220, 221, 223, 227, 231, 254 КАС України, суд

У Х В А Л И В:

Касаційну скаргу позовом ОСОБА_4 задовольнити частково.

Постанову Одеського апеляційного адміністративного суду від 19 березня 2014 року у справі № 2а/1570/7241/2011:

- в частині задоволених позовних вимог про стягнення з Департаменту соціального захисту населення Одеської обласної державної адміністрації на користь позивача середнього заробітку за час вимушеного прогулу у сумі 35592,17 грн.;

- в частині відмови в задоволенні позовних вимог про визнання протиправним дій директора Департаменту соціального захисту населення Одеської обласної державної адміністрації Маркевич Ірини Вікторівни щодо: порушення права ОСОБА_4 на оплату праці залежно від посади, рангу, якості, досвіду та стажу роботи; порушення вимог колективного договору, укладеного з колективом Департаменту соціального захисту населення в частині дотримання законодавства про працю, при зміні в організації праці, при оплаті праці за виконання обов'язків тимчасово відсутніх працівників, щодо доплат, надбавок, премій, компенсацій (в тому числі, при звільненні), пільг і, зокрема, «доплати» за складність та інтенсивний характер роботи, надбавки за високі досягнення у праці і виконання особливо важливої роботи, матеріальної допомоги на вирішення соціально-побутових питань; визнання відсутності компетенції у начальника Головного управління праці та соціального захисту населення Одеської обласної державної адміністрації Маркевич Ірини Вікторівни на здійснення певних дій - скасувати та справу, в цій частині, направити до суду апеляційної інстанції на новий розгляд.

В іншій частині постанову Одеського апеляційного адміністративного суду від 19 березня 2014 року залишити без змін.

Ухвала набирає законної з моменту проголошення, оскарженню не підлягає.

Судді: І.Я. Олендер

І.В. Приходько

А.О. Рибченко

Повний текст виготовлено 25.08.2015 року.