ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД КИЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

01032, м. Київ - 32, вул. С. Петлюри 16

тел. 235-24-26

_____________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Р І Ш Е Н Н Я

"22" вересня 2015 р. Справа № 911/2351/15

за позовом першого заступника прокурора Київської області, м. Київ, в інтересах держави в особі Київської обласної державної адміністрації, м. Київ,

до відповідачів: 1) Ірпінської міської ради Київської області, м. Ірпінь,

2) товариства з обмеженою відповідальністю “БГМ ЛТД”, м. Ірпінь,

за участю третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача 1: 1)ОСОБА_1, м. Київ,

2) ОСОБА_2, м. Київ,

3) ОСОБА_3, м. Київ,

4) ОСОБА_4, м. Київ,

5) ОСОБА_5, с. Буштино Тячівського району Закарпатської області

про визнання недійсними рішень, державних актів на право власності на землю та витребування земельних ділянок з незаконного володіння

та за зустрічним позовом товариства з обмеженою відповідальністю “БГМ ЛТД”, м. Ірпінь

до відповідачів 1) Київської обласної державної адміністрації, м. Київ

2) Ірпінської міської ради Київської області, м. Ірпінь

за участю третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача: 1) ОСОБА_1, м. Київ,

2) ОСОБА_2, м. Київ,

3) ОСОБА_3, м. Київ,

4) ОСОБА_4, м. Київ,

5) ОСОБА_5, с. Буштино Тячівського району

Закарпатської області

про визнання права власності на земельні ділянки

Головуючий суддя О.В. Конюх,

Суддя Бабкіна В.М., суддя Т.Д. Лилак

за участю представників учасників судового процесу:

від прокуратури ОСОБА_6, посвідчення від 17.09.2014р. №028911;

від позивача: ОСОБА_7, уповноважений, довіреність від 05.01.2015р. №3-к;

від відповідача 1: не з’явився;

від відповідача 2: не з’явився;

від третьої особи 1: не з’явився;

від третьої особи 2: не з’явився;

від третьої особи 3: не з’явився;

від третьої особи 4: не з’явився;

від третьої особи 5: не з’явився;

СУТЬ СПОРУ:

перший заступник прокурора Київської області звернувся до господарського суду Київської області з позовом від 25.05.2015р. № 051-167вих15 до відповідачів: Ірпінської міської ради Київської області та товариства з обмеженою відповідальністю “БГМ ЛТД”, в якому просить суд 1) визнати недійсними рішення Ірпінської міської ради від 25.06.2010р. №№ 4763-90-V, 4776-90-V та 4765-90-V, в частині передачі ОСОБА_1, ОСОБА_2 та ОСОБА_3 земельних ділянок площами по 0,10 га кожна; 2) визнати недійсними державні акти серії ЯЛ № 583533, серії ЯЛ № 583534 та серії ЯЛ № 583541 на право власності на земельні ділянки площами по 0,10 га кожна з кадастровими номерами 3210900000:01:177:0008, 3210900000:01:177:0009 та 3210900000:01:177:0016, за адресою: Київська область, м. Ірпінь, вул. Лермонтова, 2-є, 2-е та 2-о для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд, видані ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3 з відмітками про відчуження вказаних земельних ділянок ОСОБА_4, ОСОБА_5 та ТОВ “БГМ ЛТД” та реєстрацію у відділі Держкомзему у місті Ірпінь Київської області; 3) Витребувати з незаконного володіння у товариства з обмеженою відповідальністю “БГМ ЛТД” (08200, Київська область, м. Ірпінь, вул. 3-го Інтернаціоналу, 1-Б, код ЄДРПОУ 37911391) на користь держави в особі Київської обласної державної адміністрації земельні ділянки з кадастровими номерами 3210900000:01:177:0008, 3210900000:01:177:0009 та 3210900000:01:177:0016 загальною вартістю 361 020 грн.; 4) Визнати за державою в особі Київської обласної державної адміністрації право власності на право власності на земельні ділянки з кадастровими номерами 3210900000:01:177:0008, 3210900000:01:177:0009 та 3210900000:01:177:0016.

Позов обґрунтований тим, що на підставі рішень Ірпінської міської ради від 25.06.2010р. №№ 4763-90-V, 4776-90-V та 4765-90-V третім особам ОСОБА_1, ОСОБА_2 та ОСОБА_3 було видано державні акти на право власності на земельні ділянки кадастрові номери 3210900000:01:177:0008, 3210900000:01:177:0009 та 3210900000:01:177:0016, які за інформацією управління Держземагентства в м. Ірпені знаходяться за межами міста Ірпінь, тобто не належали до юрисдикції Ірпінської міської ради відповідно до ст. 17, 38, 84, частини 1 пункту 12 Перехідних положень ЗК України. У зв’язку з вищевикладеним прокурор твердить про те, що рішення Ірпінської міської ради та державні акти на право власності на вказані земельні ділянки підлягають визнанню недійсними в судовому порядку В подальшому зазначені земельні ділянки відчужувались громадянами ОСОБА_1, ОСОБА_2 та ОСОБА_3 за договорами купівлі-продажу громадянці ОСОБА_4, яка земельні ділянки за договором купівлі-продажу відчужила громадянину ОСОБА_8, який в свою чергу, відчужив зазначені земельні ділянки відповідачу 2 – товариству з обмеженою відповідальністю “БГМ ЛТД”. Посилаючись на ст. 387, 388 ЦК України та виходячи з позиції Узагальнення Верховного Суду України “Про практику розгляду судами цивільних справ про визнання правочинів недійсними”, прокурор, не заявляючи вимог про визнання недійсними договорів купівлі-продажу, просить суд визнати право власності держави в особі Київської обласної державної адміністрації на спірні земельні ділянки та витребувати їх з чужого незаконного володіння.

Ухвалою господарського суду Київської області від 08.06.2015р. позовну заяву заступника прокурора Київської області прийнято до розгляду, порушено провадження у справі №911/2351/15 та призначено справу до розгляду.

Відповідно до частини другої ст. 57 ГПК України до заяви про визнання акта недійсним додається копія оспорюваного акта або засвідчений витяг з нього. Дослідивши матеріали позовної заяви в порядку ст. 65 ГПК України, суд встановив, що оскаржувані рішення в матеріалах відсутні, у зв’язку з чим ухвалами суду зазначені документи неодноразово судом були витребувані від учасників провадження та від Управління по боротьбі з організованою злочинністю ГУ МВС України в Київській області.

Відповідач 1 – Ірпінська міська рада протии позову заперечує та просить суд в позові відмовити. У відзиві на позов від 07.07.2015р. № 01-20/2063 відповідач 1 твердить, що спірні земельні ділянки розташовані в межах населеного пункту м. Ірпінь, відповідно оскаржуване рішення Ірпінською міською радою прийнято в межах наданих повноважень та у спосіб, передбачений законом. Також відповідач твердить, що рішенням Київської обласної ради 23-го скликання від 15.06.2000р. № 211-12-23 «Про погодження проекту встановлення меж міста обласного значення Ірпінь Київської області», погоджено проект встановлення меж міста Ірпінь загальною площею 3705,1 га, за яким спірні земельні ділянки були включені в межі міста, однак зазначене рішення та проект вилучено прокуратурою Київської області із складенням протоколу виїмки. Крім того, в 1991 році відповідно до постанови Верховної ради України від 18.12.1990р. №563-12 була проведена інвентаризація земель, на підставі якої була складена кадастрова карта міста Ірпінь, відповідно до якої в межах міста було визначено 181 облікових одиниць – кадастрових кварталів, і спірні земельні ділянки знаходяться в кадастровому кварталі №177, тобто в межах населеного пункту.

Відповідач 2 – товариство з обмеженою відповідальністю «БГМ ЛТД», м. Ірпінь проти позову заперечує та просить суд в позові відмовити. У відзиві, поданому 14.07.2015р., відповідач 2 зазначає, що позивачем пропущено строк позовної давності, оскільки оскаржені рішення прийняті в 2010 році, а позовну давність для позовів прокурора згідно позиції постанов ВСУ від 22.03.2015р. № 3-21гс15, № 3-194гс14 та 3-23гс14, слід визначати від дня, коли про порушення свого права дізнався саме позивач а не прокурор. Крім того, відповідач 2 твердить про порушення прокурором підвідомчості спору, оскільки спір у справі стосується повноважень двох суб’єктів владних повноважень – Ірпінської міської ради та Київської обласної державної адміністрації на розпорядження землею, а відтак – є адміністративним. Також відповідач 2, посилаючись на позицію рішення Конституційного Суду України від 16.09.2009р. № 7-рп/2009 та постанови Верховного суду України від 11.11.2014р. №21-405а14 твердить про неможливість скасування судом оскаржуваних рішень, оскільки право, яке виникло у осіб за результатом прийняття оскаржуваних рішень, ґрунтується не на рішеннях, які є ненормативними актами, що застосовуються одноразово і вичерпують свою дію шляхом виконання, а на правовстановлюючих документах - державних актах.

Представник позивача – Київської обласної державної адміністрації в усних поясненнях та в письмових поясненнях від 24.06.2015р. № 11-26/13757 підтримав позов прокурора та просив суд його задовольнити.

30.06.2015р. відповідач 2 – товариство з обмеженою відповідальністю «БГМ ЛТД» звернувся до господарського суду із зустрічним позовом, у якому просив суд визнати за ним право власності на земельні ділянки кадастрові номери 3210900000:01:177:0008 (площею 0,10 га), 3210900000:01:177:0009 (площею 0,10 га) та 3210900000:01:177:0016 (площею 0,10 га). В обгрунтування поданного зустрічного позову товариство з обмеженою відповідальністю «БГМ ЛТД» посилається на те, що в порядку ст. ст. 328, 330, 388 ЦК України набуло спірні земельні ділянки законним шляхом за відплатними договорами, а відтак витребувати земельні ділянки у відповідача 2 як у добросовісного набувача є неможливим. Крім того, на земельних ділянках за інвестиційні кошти фізичних осіб будується багатоквартирний будинок, що також унеможливлює витребування земельних ділянок у відповідача 2.

Ухвалою від 01.07.2015р. зустрічну позовну заяву прийнято до сумісного розгляду з первісним позовом та порушено провадження за зустрічним позовом.

Позивач за первісним позовом проти задоволення зустрічного позову заперечує та просить суд в зустрічному позові відмовити. Заперечення мотивовані тим, що державні акти про право власності на земельну ділянку видані щодо земель, які незаконно вибули із власності держави в результаті порушення закону Ірпінською міською радою. Крім того, визнання за відповідачем 2 права власності на земельні ділянки за рішенням суду є безпідставним, оскільки таке право вже набуто товариством з обмеженою відповідальністю «БГМ ЛТД»за договорами купівлі-продажу та за ним зареєстроване.

Ухвалою від 03.07.2015р. відмовлено у прийнятті зустрічного позову товариства з обмеженою відповідальністю «БГМ ЛТД» від 02.07.2015р. про визнання права власності на земельну ділянку кадастровий номер 3210900000:01:177:0018, як такого, що не пов’язаний з первісним позовом та не підлягає до сумісного з ним розгляду.

В додаткових поясненнях від 29.07.2015р. № 05/2-1238вих-15, прокурор твердить, що ним не пропущено строк позовної давності для звернення до суду з даним позовом та додатково подає копію постанови прокуратури Київської області про проведення перевірки від 11.06.2014р., за результатами якої стали відомі обставини порушення закону під час надання у власність громадянам спірних земельних ділянок.

Ухвалою від 29.07.2015р. у звязку із складністю спору призначено колегіальний рогляд справи № 911/2351/15. Ухвалою від 03.08.2015р. справа прийнята до провадження колегією суддів у складі суддя Конюх О.В. – головуюча, судді Бабкіна В.М. та Кошик А.Ю., у учасників провадження та Управління по боротьбі з організованою злочинністю ГУ МВС України в Київській області повторно витребувано копії оскаржуваних рішень.

Від відповідача 1 26.08.2015р. до суду були надані копії оскаржуваних рішень Ірпінської міської ради від 25.06.2010р. № 4763-90-V, № 4765-90-V№ 4776-90-V.

У зв’язку із відпусткою судді Кошика А.Ю. шляхом повторного автоматизованого розподілу для розгляду справи було визначено колегію суддів у складі - суддя Конюх О.В. – головуюча, судді Бабкіна В.М. та Лилак Т.Д.Ухвалою від 09.09.2015р. справа прийнята до провадження колегією суддів у зазначеному складі. Ухвалою від 09.09.2015р. розгляд справи було відкладено на 22.09.2015р.

В судове засідання 22.09.2015р. з’явився представник прокуратури та позивача. Представники відповідачів та третіх осіб в судове засідання не з’явились, про причини нез’явлення суд належним чином не повідомили, хоча про дату, час та місце проведення судового засідання були повідомлені належним чином у відповідності до ст. 87 ГПК України.

Відповідно до роз’яснень та рекомендацій Пленуму Вищого господарського суду України, викладені в пункті 3.9.1 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011р. №18 «Про деякі питання практики застосування господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції», особи, які беруть участь у справі, вважаються повідомленими про час та місце розгляду справи у разі виконання судом вимог частини першої ст. ст. 87, 64 ГПК України. За змістом зазначених статей, зокрема, в разі якщо ухвалу було надіслано за належною адресою (тобто повідомленою суду стороною, а в разі ненадання суду відповідної інформації - адресою, зазначеною в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), і не повернуто підприємством зв'язку або повернуто з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про час і місце розгляду справи судом.

Відповідно до пункту 3.9.2 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011р. №18 «Про деякі питання практики застосування господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції» у випадку нез’явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору.

Враховуючи вищевикладене, відповідно до права суду, передбаченого ст. 75 ГПК України, справа розглянута за наявними матеріалами.

Розглянувши позов першого заступника прокурора Київської області, м. Київ (далі по тексту – прокурор), в інтересах держави в особі Київської обласної державної адміністрації, м. Київ (далі по тексту – Київська ОДА), до відповідачів - Ірпінської міської ради Київської області, м. Ірпінь (далі – відповідач 1, Ірпінська міськрада) та товариства з обмеженою відповідальністю “БГМ ЛТД”, м. Ірпінь (далі по тексту – відповідач 2, ТОВ «БГМ ЛТД»), за участю третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача 1: ОСОБА_1, м. Київ, ОСОБА_2, м. Київ, ОСОБА_3, м. Київ, ОСОБА_4, м. Київ, ОСОБА_5 с. Буштино Тячівського району Закарпатської області про визнання недійсними рішень, державних актів на право власності на землю та витребування земельних ділянок з незаконного володіння та за зустрічним позовом ТОВ «БГМ ЛТД» до Київської ОДА та Ірпінської міськради про визнання права власності на земельні ділянки, вислухавши представників учасників провадження, повно та грунтовно дослідивши обставини справи, господарський суд

ВСТАНОВИВ:

Оскаржуваним рішенням Ірпінської міської ради від 25.06.2010р. №4763-90-V «Про затвердження проекту землеустрою щодо відведення у власність земельної ділянки гр. ОСОБА_1 в м. Ірпені вул. Лермонтова 2-є для будівництва і обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд» третій особі ОСОБА_1 передано в приватну власність земельну ділянку площею 0,1000 га. На підставі вказаного рішення ОСОБА_1 отримано державний акт ЯЯ №583533 від 26.09.2010р. на право власності на земельну ділянку кадастровий номер 3210900000:01:177:0008. За нотаріально посвідченим договором купівлі-продажу від 19.10.2010р. № 4872 громадянин ОСОБА_1 відчужив вказану земельну ділянку громадянці ОСОБА_4, про що у Поземельній книзі та державному акті на право власності на земельну ділянку вчинено відповідний запис.

Оскаржуваним рішенням Ірпінської міської ради від 25.06.2010р. №4763-90-V «Про затвердження проекту землеустрою щодо відведення у власність земельної ділянки гр. ОСОБА_3 в м. Ірпені вул. Лермонтова 2-о для будівництва і обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд» третій особі ОСОБА_3 передано в приватну власність земельну ділянку площею 0,1000 га. На підставі вказаного рішення ОСОБА_3 отримано державний акт ЯЯ №583541 від 29.09.2010р. на право власності на земельну ділянку кадастровий номер 3210900000:01:177:0016. За нотаріально посвідченим договором купівлі-продажу від 19.10.2010р. № 4875 громадянка ОСОБА_3 відчужила вказану земельну ділянку громадянці ОСОБА_4, про що у Поземельній книзі та державному акті на право власності на земельну ділянку вчинено відповідний запис.

Оскаржуваним рішенням Ірпінської міської ради від 25.06.2010р. №4776-90-V «Про затвердження проекту землеустрою щодо відведення у власність земельної ділянки гр. ОСОБА_2 в м. Ірпені вул. Лермонтова 2-е для будівництва і обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд» третій особі ОСОБА_2В передано в приватну власність земельну ділянку площею 0,1000 га. На підставі вказаного рішення ОСОБА_2 отримано державний акт ЯЯ №583534 від 29.09.2010р. на право власності на земельну ділянку кадастровий номер 3210900000:01:177:0009. За нотаріально посвідченим договором купівлі-продажу від 19.10.2010р. № 4883 громадянин ОСОБА_2 відчужив вказану земельну ділянку громадянці ОСОБА_4, про що у Поземельній книзі та державному акті на право власності на земельну ділянку вчинено відповідний запис.

Громадянка ОСОБА_4 за нотаріально посвідченими договорами купівлі-продажу від 18.02.2011р. № 745, 746, 749 відчужила земельні ділянки кадастрові номери 3210900000:01:177:0008, 3210900000:01:177:0009, 3210900000:01:177:0016 громадянину ОСОБА_5, що у Поземельній книзі та державних актах на право власності на земельну ділянку вчинено відповідні записи.

Громадянин ОСОБА_5 за нотаріально посвідченими договорами купівлі-продажу земельної ділянки від 17.09.2012р. №5957, №5958, №5961, відчужив земельні ділянки кадастрові номери 3210900000:01:177:0008, 3210900000:01:177:0009, 3210900000:01:177:0016 на користь ТОВ «БГМ ЛТД».

Відповідно до ст. 174 Земельного кодексу України рішення про встановлення і зміну меж районів і міст приймається Верховною Радою України за поданням Верховної Ради Автономної Республіки Крим, обласних, Київської чи Севастопольської міської рад.

Пунктом 2 Перехідних положень Закону України “Про внесення змін до Земельного кодексу України та інших законів України щодо проведення робіт із землеустрою, пов’язаних із встановленням і зміною меж сіл, селищ, міст, районів” від 21.06.2012р. № 5003-VI визначено, що межі населених пунктів, не встановлені в натурі (на місцевості) на час набрання чинності цим Законом за проектами землеустрою щодо встановлення і зміни меж адміністративно-територіальних утворень, можуть бути встановлені без розроблення (зміни) генеральних планів населених пунктів. Площа населених пунктів у такому разі має відповідати тій, що зазначена у схемах землеустрою і техніко-економічних обґрунтуваннях використання та охорони земель адміністративно-територіальних утворень, а у разі їх відсутності - у проектах формування територій сільських, селищних рад.

Як вбачається з інформації Управління Держземагентства у м. Ірпені Київської області від 23.09.2014р. №01-04/1713 (з доданими графічними матеріалами) відповідно до проекту формування території і встановлення меж Ірпінської міської ради земельні ділянки з кадастровими номерами 3210900000:01:117:0001 по 3210900000:01:117:0054 (а відтак і спірні земельні ділянки) розташовані за межами населеного пункту міста Ірпінь та в межах Ірпінської міської ради.

Державною інспекцією сільського господарства в Київській області у листі за вих. №02-1-09/6065 від 24 вересня 2014 року викладено пояснення щодо нормативного регулювання та наявності відомостей про прийняття відповідних рішень, розроблення документації по встановленню та зміні меж міста Ірпеня, та з посиланням на лист Управління Держземагентства у м. Ірпені Київської області від 23 вересня 2014 року №01-04/1413 зазначено, що відповідно до наявного в управлінні проекту формування території та встановлення меж Ірпінської міської ради, земельні ділянки з кадастровими номерами з 3210900000:01:177:0001 по 3210900000:01:177:0054 включно, розташовані за межами населеного пункту м. Ірпінь та в межах Ірпінської міської ради Київської області.

Згідно інформації Державного підприємства «Київський науково-дослідний та проектний інститут землеустрою» від 30.01.2015р. № 01/04-06/39 (з доданими графічними матеріалами із зображенням існуючих меж міста Ірпінь), земельні ділянки з кадастровими номерами 3210900000:01:177:0008, 3210900000:01:177:0009, 3210900000:01:177:0016 знаходяться поза існуючою межою міста Ірпінь.

Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Частиною 3 ст. 24 Закону України “Про місцеве самоврядування в Україні” передбачено, що органи місцевого самоврядування та їх посадові особи діють лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, передбачені Конституцією і законами України, та керуються у своїй діяльності Конституцією і законами України, актами Президента України, Кабінету Міністрів України, а в Автономній Республіці Крим - також нормативно-правовими актами Верховної Ради і Ради міністрів Автономної Республіки Крим, прийнятими у межах їхньої компетенції.

Відповідно до ст. 38 Земельного кодексу України, до земель житлової та громадської забудови належать земельні ділянки в межах населених пунктів, які використовуються для розміщення житлової забудови, громадських будівель і споруд, інших об’єктів загального користування.

Земельний кодекс України в ст. 84 передбачає, що у державній власності перебувають усі землі України, крім земель комунальної та приватної власності. Право державної власності на землю набувається і реалізується державою через органи виконавчої влади відповідно до повноважень, визначених цим Кодексом.

Згідно ст. 17 Земельного кодексу України, до повноважень місцевих державних адміністрацій у галузі земельних відносин належить розпорядження землями державної власності в межах, визначених цим Кодексом.

Відповідно до ч. 1 п. 12 Перехідних положень Земельного кодексу України (в редакції від 13.05.2010р., чинній на момент прийняття оскаржуваних рішень), до розмежування земель державної та комунальної власності повноваження щодо розпорядження землями (крім земель, переданих у приватну власність, та земель, зазначених в абзаці третьому цього пункту) в межах населених пунктів здійснюють відповідні сільські, селищні, міські ради, а за межами населених пунктів - відповідні органи виконавчої влади.

За таких обставин, суд приходить до висновку, що Ірпінська міська рада при прийнятті рішень від 25.09.2010р. №4763-90-V, №4765-90-V, №4776-90-V вийшла за межі наданих їй повноважень щодо розпорядження земельними ділянками, оскільки, повноваження щодо розпорядження земельними ділянками державної власності з кадастровими номерами з кадастровими номерами 3210900000:01:177:0008, 3210900000:01:177:0009, 3210900000:01:177:0016 належало до компетенції позивача - Київської ОДА.

Відповідно до ст. 152 Земельного кодексу України, держава забезпечує громадянам та юридичним особам рівні умови захисту прав власності на землю.

Захист прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки здійснюється шляхом: визнання прав; відновлення стану земельної ділянки, який існував до порушення прав, і запобігання вчиненню дій, що порушують права або створюють небезпеку порушення прав; визнання угоди недійсною; визнання недійсними рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування; відшкодування заподіяних збитків; застосування інших, передбачених законом.

Таким чином, суд робить висновок про те, що рішення Ірпінської міської ради від 25.09.2010р. №4763-90-V, №4765-90-V, №4776-90-V прийняті в порушення вимог ч. 2 ст. 19 Конституції України, ч. 3 ст. 24 Закону України “Про місцеве самоврядування в Україні” ст. ст. 17, 20, 52, 84 п. 12 Перехідних положень Земельного кодексу України.

Суд бере до уваги посилання відповідача на правову позицію, викладену в постанові Верховного Суду України від 11.11.2014р. № 21-405а14, відповідно до якої позов, предметом якого є рішення органу місцевого самоврядування щодо передачі у власність та оренду земельної ділянки, тобто ненормативний акт, який застосовується одноразово і з прийняттям якого виникають правовідносини, пов'язані з реалізацією певних суб'єктивних прав та охоронюваних законом інтересів, не може бути задоволений, оскільки таке рішення органу місцевого самоврядування вичерпало свою дію шляхом виконання. Його скасування не породжує наслідків для власника чи орендаря земельної ділянки, оскільки у таких осіб виникло право власності або володіння земельною ділянкою і це право ґрунтується на правовстановлюючих документах.

Разом із тим, Конституційним Судом України в пункті 5 рішення №7-рп/2009 зроблено висновок про те, що ненормативні правові акти органу місцевого самоврядування є актами одноразового застосування, вичерпують свою дію фактом їхнього виконання, тому вони не можуть бути скасовані чи змінені органом місцевого самоврядування після їх виконання.

Такий висновок зроблено з тих підстав, що в Конституції України закріплено принцип, за яким права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави, яка відповідає перед людиною за свою діяльність (стаття 3). Органи місцевого самоврядування є відповідальними за свою діяльність перед юридичними і фізичними особами (стаття 74 Закону). Таким чином, органи місцевого самоврядування не можуть скасовувати свої попередні рішення, вносити до них зміни, якщо відповідно до приписів цих рішень виникли правовідносини, пов'язані з реалізацією певних суб'єктивних прав та охоронюваних законом інтересів, і суб'єкти цих правовідносин заперечують проти їх зміни чи припинення. Це є "гарантією стабільності суспільних відносин" між органами місцевого самоврядування і громадянами, породжуючи у громадян впевненість у тому, що їхнє існуюче становище не буде погіршене прийняттям більш пізнього рішення.

У звязку з вищевикладеним Конституційним Судом України зроблено висновок про те, що рішення органів місцевого самоврядування та їх посадових осіб з мотивів невідповідності Конституції або законам України визнаються незаконними з ініціативи заінтересованих осіб виключно в судовому порядку.

За таких обставин, позиція, викладена в постанові Верховного Суду України від 11.11.2014р. № 21-405а14 по-перше, не відповідає висновкам рішення Конституційного Суду України, на яке зазначена постанова посилається, по-друге, фактично встановлює правову недоторканість незаконних рішень органів місцевого самоврядування, що позбавляє осіб права захищати свої порушені права у спосіб, передбачений ст. 152 ЗК УКраїни та ст. 21 ЦК України – шляхом визнання недійсним та скасування акту органу державної влади або органу місцевого самоврядування, у випадку, коли вони прийняті з перевищенням повноважень або всупереч закону.

Відповідно до ст. 111-28 ГПК України (в редакції Закону від 12.02.2015 р. N 192-VIII) суд має право відступити від правової позиції, викладеної у висновках Верховного Суду України, з одночасним наведенням відповідних мотивів.

Суд відхиляє твердження відповідача 1 про те, що спірні земельні ділянки знаходяться в межах населенного пункту міста Ірпінь, відповідно Ірпінська міськрада мала право ними розпоряджатися. Зазначене спростовано наявними в матеріалах справи документальними доказами, зокрема, наданими Державною інспекцією сільського господарства в Київській області (яка, згідно пункту 4.1 Положення, затвердженого Наказом Міністерства аграрної політики та продовольства України від 23.12.2011р. N 770 та зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 12.01.2012р. за N 34/20347, здійснює державний нагляд (контроль) у частині дотримання земельного законодавства, використання та охорони земель усіх категорій та форм власності, в тому числі за веденням державного обліку і реєстрації земель, достовірністю інформації про наявність та використання земель) та Управлінням Деррземагентства в місті Ірпені.

Суд відхиляє твердження відповідача 2 про непідвідомчість данного спору господарському суду. Позов поданий з порядку ст. 152 ЗК УКраїни та ст. 21 ЦК України з метою захисту матеріального права власності на землю, а не щодо наявності або відсутності повноважень на розпорядження спірними земельними ділянками у Ірпінської міськради та Київської ОДА, відповідно носить приватноправовий характер та підвідомчий господарському суду (пункти 1.2.1, 1.2.2 Постанови Пленуму ВГСУ від 17.05.2011р. № 6 "Про деякі питання практики розгляду справ у спорах, що виникають із земельних відносин")

Прокурор просить суд також визнати недійсними державні акти про право власності на земельні ділянки ЯЯ №583533 від 26.09.2010р., ЯЯ №583541 від 29.09.2010р. та ЯЯ №583534 від 29.09.2010р., отримані громадянами ОСОБА_1, ОСОБА_2 та ОСОБА_3 на підставі оскаржуваних рішень, відповідно до яких за відповідачем 2 ТОВ «БГМ ЛТД» зареєстровано право власності на землю.

Відповідно до позиції, викладеної в пункті 2.3 Постанови Пленуму ВГСУ від 17.05.2011р. № 6 "Про деякі питання практики розгляду справ у спорах, що виникають із земельних відносин" державні акти про право власності або право постійного користування на земельну ділянку є документами, що посвідчують відповідне право і видаються на підставі рішень Кабінету Міністрів України, обласних, районних, Київської і Севастопольської міських, селищних, сільських рад, Ради Міністрів Автономної Республіки Крим, обласної, районної, Київської і Севастопольської міських державних адміністрацій.

У спорах, пов'язаних з правом власності або постійного користування земельними ділянками, недійсними можуть визнаватися як зазначені рішення, на підставі яких видано відповідні державні акти, так і самі акти про право власності чи постійного користування.

Разом з тим господарським судам слід враховувати, що право, посвідчене державними актами, є похідним від відповідного рішення органу державної влади чи органу місцевого самоврядування про передачу земельної ділянки у власність чи в користування, а тому з огляду на приписи частини першої статті 16 ЦК України та статті 152 ЗК України захист прав осіб на земельні ділянки не може здійснюватися лише шляхом визнання відповідного державного акта недійсним, якщо рішення, на підставі якого видано цей державний акт, не визнано недійсним у встановленому порядку.

За таких обставин, суд погоджується з твердженням прокурора про наявність матеріальних підстав для визнання недійсними рішень Ірпінської міської ради від 25.09.2010р. №4763-90-V, №4765-90-V, №4776-90-V та виданих на їх підставі державних актів про право власності на земельні ділянки ЯЯ №583533 від 26.09.2010р., ЯЯ №583541 від 29.09.2010р. та ЯЯ №583534 від 29.09.2010р. у зв’язку із невідповідністю чинному законодавству.

Разом із тим, відповідачем 2 в порядку частини 3 ст. 267 ЦК України заявлено про застосування у справі позовної давності.

Позовна давність, за визначенням статті 256 Цивільного кодексу України, - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Отже, позовна давність є інститутом цивільного права і може застосовуватися виключно до вимог зі спорів, що виникають у цивільних відносинах, визначених у частині першій статті 1 ЦК України, та у господарських відносинах (стаття 3 Господарського кодексу України, далі - ГК України).

Враховуючи, що оспорювані рішення прийняті 25.06.2010р., станом на день подання позову сплив загальний трирічний строк позовної давності, передбачений ст. 257 ЦК України.

Суд звертає увагу на те, що Законом України «Про внесення змін до деяких Законів України щодо вдосконалення порядку здійснення судочинства», який набрав чинності 15.01.2012р. скасовано пункт 4 ст. 268 ЦК України, яким було передбачено, що позовна давність не поширюється на вимогу власника про визнання незаконним акта органу державної влади та акта органу місцевого самоврядування. Пунктом 5 прикінцевих положень вказаного Закону передбачено право особи звернутися з позовом про визнання незаконним акта органу державної влади та акта органу місцевого самоврядування протягом трьох років з дня набрання ним чинності, тобто до 15.01.2015р.

Прокурор звернувся з позовом 04.06.2015р. (згідно поштового штемпелю на конверті, в якому надійшла позовна заява), тобто поза межами встановленого законом строку (після 15.01.2015р.).

Твердження прокурора про те, що про порушення закону при прийнятті оскаржуваних рішень йому стало відомо в 2014 році за результатами перевірки відповідно до постанови про проведення перевірки від 11.06.2014р. (копія залучена до матеріалів справи), судом відхиляється. По-перше, частинами 1, 2, 4 ст. 29 ГПК України встановлено, що прокурор бере участь у розгляді справ за його позовами, а також може вступити за своєю ініціативою у справу, порушену за позовом інших осіб, на будь-якій стадії її розгляду для представництва інтересів громадянина або держави. У разі прийняття господарським судом позовної заяви, поданої прокурором в інтересах держави або органу, уповноваженого здійснювати функції держави у спірних правовідносинах, зазначений орган набуває статусу позивача. Прокурор, який бере участь у справі, несе обов’язки і користується правами сторони, крім права на укладення мирової угоди. Аналіз наведених норм дає підстави для висновку, що прокурор здійснює представництво органу, в інтересах якого він звертається до суду на підставі закону (процесуальне представництво), а тому положення закону про початок перебігу позовної давності поширюється й на звернення прокурора до суду із заявою про захист державних інтересів, у цьому випадку в особі Київської ОДА. Таку ж позицію підтримує Верховний Суд України (постанова від 25.03.2015р. у справі № 11/163/2011/5003).

По-друге, дізнавшись про порушення закону при прийнятті оскаржуваних рішень в 2014 році, прокурор не був позбавлений права та можливості звернутися з відповідним позовом в установлений законом строк (тобто до 15.01.2015р.).

Вимога позивача про визнання права власності на спірні земельні ділянки за державою в особі Київської ОДА та про витребування земельних ділянок з чужого незаконного володіння товариства з обмеженою відповідальністю «БГМ ЛТД» є похідними від вимог про визнання недійсними рішень Ірпінської міської ради та державних актів на право власності на земельну ділянку та відповідно також не належать до задоволення, оскільки відповідно до ст. 266 ЦК України зі спливом позовної давності до основної вимоги вважається, що позовна давність спливла і до додаткової вимоги.

Предметом зустрічного позову є вимоги про визнання за Товариством з обмеженою відповідальністю “БГМ ЛТД” права власності на земельні ділянки з кадастровими номерами 3210900000:01:177:0008, 3210900000:01:177:0009, 3210900000:01:177:0016, що знаходяться за адресою: Київська область, м. Ірпінь, вул. Лермонтова, 2-є, 2-е та 2-о.

Підстава позову - це фактичні обставини, на яких ґрунтується вимога позивача.

Як вбачається з поданого до суду зустрічного позову, ТОВ “БГМ ЛТД” підставою позову визначило фактичні обставини, що ґрунтуються на ст. 330 Цивільного кодексу України.

Відповідно до ст. 330 Цивільного кодексу України, якщо майно відчужене особою, яка не мала на це права, добросовісний набувач набуває право власності на нього, якщо відповідно до статті 388 цього Кодексу майно не може бути витребуване у нього.

Якщо майно за відплатним договором придбане в особи, яка не мала права його відчужувати, про що набувач не знав і не міг знати (добросовісний набувач), власник має право за певних умов, встановлених статтею 388 Цивільного кодексу України, витребувати це майно від набувача, зокрема, якщо майно вибуло з володіння власника, або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом.

За таких обставин, вищенаведені статті ЦК України визначають умови, коли особа може вважатися добросовісним набувачем майна, з відповідними наслідками у вигляді неможливості витребування вказаного спірного майна, і не регламентують виникнення права власності, яке в порядку ст. 328 ЦК України може набуватися на підставах, які не заборонені законом.

Відповідно до ст. 6 Закону України «Про місцеві державні адміністрації» на виконання Конституції України, законів України, актів Президента України, актів Кабінету Міністрів України, міністерств та інших центральних органів виконавчої влади, які відповідно до закону забезпечують нормативно-правове регулювання, власних і делегованих повноважень голова місцевої державної адміністрації в межах своїх повноважень видає розпорядження, а керівники структурних підрозділів - накази.

Судом встановлено, що розпорядження спірними земельними ділянками від імені держави як власника належало до повноважень Київської ОДА, при чому у передбачений законом спосіб волевиявлення – шляхом видачі відповідного розпорядження голови державної адміністрації.

Судом встановлено, що всупереч закону розпорядження спірними земельними ділянками було вчинено Ірпінською міською радою, тобто земельні ділянки вибули з володіння власника поза його волею.

За таких обставин, пункт 3 частини 1 ст. 388 ЦК України в цьому випадку передбачає матеріальні підстави витребувати у ТОВ «БГМ ЛТД» спірні земельні ділянки, хоча вони і були набуті за відплатним договором і набувач не знав і не міг знати про порушення закону під час надання земельних ділянок у власність попереднім власникам.

Згідно п. 2.2. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України “Про деякі питання практики застосування позовної давності у вирішенні господарських спорів” № 10 від 29.05.2013 за змістом частини першої статті 261 ЦК України позовна давність застосовується лише за наявності порушення права особи. Отже, перш ніж застосовувати позовну давність, господарський суд повинен з'ясувати та зазначити в судовому рішенні, чи порушене право або охоронюваний законом інтерес позивача, за захистом якого той звернувся до суду. У разі коли такі право чи інтерес не порушені, суд відмовляє в позові з підстав його необґрунтованості. І лише якщо буде встановлено, що право або охоронюваний законом інтерес особи дійсно порушені, але позовна давність спливла і про це зроблено заяву іншою стороною у справі, суд відмовляє в позові у зв'язку зі спливом позовної давності - за відсутності наведених позивачем поважних причин її пропущення.

Судом відмовлено у задоволенні відповідної вимоги прокурора про витребування земельних ділянок у звязку із спливом позовної давності, а не у звязку із правомірністю набуття товариством «БГМ ЛТД» земельних ділянок у власність.

За таких обставин, зустрічний позов ТОВ «БГМ ЛТД», поданий з підстав ст. 330, частини 1 ст. 388 ЦК України задоволенню не підлягає.

Право власності на спірну земельну ділянку у разі оспорювання або невизнання іншою особою підлягає захисту шляхом визнання права власності на підставі ст. 392 Цивільного кодексу України, а не ст. 330 Цивільного кодексу України, як помилково вважає позивач за зустрічним позовом.

За таких обставин, повно та ґрунтовно дослідивши наявні у справі докази, суд відмовляє у задоволенні первісного позову та зустрічного позову в повному обсязі.

Керуючись ст. 124 Конституції України, 44, 49, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд, -

ВИРІШИВ:

1. В задоволенні позову заступника прокурора Київської області в інтересах держави в особі Київської обласної державної адміністрації відмовити.

2. В задоволенні зустрічного позову товариства з обмежною відповідальністю «БГМ ЛТД» відмовити.

Дане рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. Апеляційна скарга може бути подана протягом десяти днів з дня підписання рішення, оформленого відповідно до статті 84 ГПК України.

Повний текст рішення підписано ___.09.2015р.

Головуючий суддя О.В. Конюх

Суддя В.М. Бабкіна

Суддя Т.Д. Лилак