Справа № 372/2462/15-ц

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

16 вересня 2015 року Обухівський районний суд Київської області в складі :

головуючого судді Кравченка М.В.

при секретарі Радченко С.П.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні Обухівського районного суду Київської області цивільну справу за позовом публічного акціонерного товариства «Акціонерно-комерційний банк «Львів» до ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3, треті особи - реєстраційна служба Обухівського міськрайонного управління юстиції Київської області, приватний нотаріус Луцького міського нотаріального округу Ариванюк Тетяна Олексіївна, приватний нотаріус Обухівського районного нотаріального округу Гринько Ангеліна Павлівна, про визнання правочинів недійсними, скасування рішень, зобов'язання вчинити певні дії, відшкодування збитків та моральної шкоди,

В С Т А Н О В И В:

Позивач ПАТ «АКБ «Львів» звернувся до суду із позовом до відповідачів ОСОБА_1, ОСОБА_2. ОСОБА_3, в якому посилаючись на порушення своїх цивільних прав, пов'язаних із стягненням коштів за кредитним договором згідно рішення Печерського районного суду м. Києва від 28.02.2013 у справі №2-3781/12, яким ухвалено стягнути із відповідача ОСОБА_1 на користь позивача ПАТ «АКБ «Львів» заборгованість за Генеральними кредитними договорами №41 та №42 від 13.09.2010 року у розмірі 18600033,50 грн. та судові витрати у розмірі 3219,00 грн., яке залишається невиконаним. Зазначив, що не виконання зазначеного рішення суду пов'язано із неправомірними умисними діями відповідачів ОСОБА_1, ОСОБА_2 та ОСОБА_3, які уклали між собою ряд оспорюваних правочинів, для приховання майна позивача ОСОБА_1, з метою його ухилення від виконання боргових зобов'язань перед позивачем ПАТ «АКБ «Львів» і не мали намірів на створення правових наслідків, які обумовлені цими правочинами. З урахуванням змін і уточнень позовних вимог загалом просив визнати недійсними договір позики від 27.12.2012 року, укладений між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 на суму 2 000 000 грн., договір іпотеки від 27.12.2012 року за реєстровим № 2650, укладений між ОСОБА_1 і ОСОБА_2, договір про внесення змін від 14.02.2013 року за реєстровим № 188 до договору іпотеки від 27.12.2012 року за реєстровим №2650, укладений між ОСОБА_1 і ОСОБА_2, договір про внесення змін від 15.02.2013 року за реєстровим №193 до договору іпотеки від 27.12.2012 року за реєстровим № 2650, укладений між ОСОБА_1 і ОСОБА_2, договір про задоволення вимог іпотекодержателя від 27.12.2012 року за реєстровим № 2652, укладений між ОСОБА_1 і ОСОБА_2, договір про внесення змін від 14.02.2013 року за реєстровим № 189 до договору про задоволення вимог іпотекодержателя від 27.12.2012 року за реєстровим № 2652, укладений між ОСОБА_1 і ОСОБА_2, договір про внесення змін від 15.02.2013 року за реєстровим № 194 до договору про задоволення вимог іпотекодержателя від 27.12.2012 року за реєстровим №2652 укладений між ОСОБА_1 і ОСОБА_2, договір купівлі-продажу житлового будинку з відстрочкою платежу від 27.11.2013 року за реєстровим № 1717 укладений між ОСОБА_2 та ОСОБА_3, договір купівлі-продажу земельної ділянки від 27.11.2013 року за реєстровим № 1720 укладений між ОСОБА_2 і ОСОБА_3, договір купівлі-продажу земельної ділянки з відстрочкою платежу від 27.11.2013 року за реєстровим № 1723 укладений між ОСОБА_2 і ОСОБА_3, а також застосувати наслідки недійсності вказаних договорів, а саме зобов'язати ОСОБА_3 повернути ОСОБА_2 земельні ділянки за кадастровими номерами: НОМЕР_1, НОМЕР_2, житловий будинок з надвірними будівлями та спорудами, які розташовані за адресою: Київська область, Обухівський район, смт. Козин, АДРЕСА_1 зобов'язати ОСОБА_2 повернути ОСОБА_1 земельні ділянки за кадастровими номерами: НОМЕР_1, НОМЕР_2, житловий будинок з надвірними будівлями та спорудами, які розташовані за адресою: Київська область, Обухівський район, смт. Козин, АДРЕСА_1 скасувати рішення про реєстрацію прав власності відповідачів, скасувати в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно записи про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, які були зроблені на підставі договору купівлі-продажу житлового будинку з відстрочкою платежу від 27.11.2013 року за реєстровим №1717, договору купівлі-продажу земельної ділянки від 27.11.2013 року за реєстровим №1720, договору купівлі-продажу земельної ділянки з відстрочкою платежу від 27.11.2013 року за реєстровим №1723, які були укладені між ОСОБА_2 і ОСОБА_3, договору іпотеки від 27.12.2012 року за реєстровим №2650, договору про внесення змін від 14.02.2013 року за реєстровим №188 до договору іпотеки від 27.12.2012 року за реєстровим №2650, договору про внесення змін від 15.02.2013 року за реєстровим №193 до Договору іпотеки від 27.12.2012 року за реєстровим №2650, договору про задоволення вимог іпотекодержателя від 27.12.2012 року за реєстровим №2652, договору про внесення змін від 14.02.2013 року за реєстровим №189 до договору про задоволення вимог іпотекодержателя від 27.12.2012 року за реєстровим №2652, договору про внесення змін від 15.02.2013 року за реєстровим №194 до договору про задоволення вимог іпотекодержателя від 27.12.2012 року за реєстровим №2652, які були укладені між ОСОБА_1 і ОСОБА_2, а також стягнути з ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3 на користь позивача відшкодування збитків в розмірі 6 000 000 грн., відшкодування моральної шкоди в розмірі 1 000 000 грн.

В судовому засіданні представники позивача Рачинський В.А., Лисюк М.О. позов підтримали в повному обсязі, посилаючись на те, що оспорювані правочини укладено із порушенням чинного законодавства з метою уникнути грошової відповідальності за договорами кредиту і поруки, чим заподіяно шкоду банку, договір позики фактично був безгрошовим, звернення стягнення на предмет іпотеки було передчасним, відбувалось із грубими порушенням законодавства, виконавче провадження про стягнення із ОСОБА_1 коштів за судовим рішенням не завершене по причині відсутності іншого майна, окрім спірного по цій справі.

Відповідач ОСОБА_1 та його представник ОСОБА_8 в судовому засіданні проти позову заперечили повінстю, посилаючись на необґрунтованість позову, реалізацію власником своїх прав власності за відсутності обтяжень, можливість банку задовольнити свої вимоги шляхом стягнення боргу безпосередньо із боржника, наявність судових рішень про відсутність порушень прав банку у відносинах між відповідачами, правомірність укладення оспорюваних правочинів.

Представник відповідача ОСОБА_2 ОСОБА_9 в судовому засіданні проти позову заперечив повністю, посилаючись на його необґрунтованість і недоведеність, невиконання ОСОБА_1 взятих на себе позикових зобов'язань та передачу його довірителю в рахунок боргу спірних об'єктів нерухомого майна, які потім були продані ОСОБА_3 із розстрочкою платежу.

Представник відповідача ОСОБА_3 ОСОБА_10 проти позову заперечив повністю, посилаючись на його необґрунтованість, добросовісність набуття ОСОБА_3 права власності на спірне майно, правомірність укладення оспорюваних правочинів, відсутність обтяжень при купівлі майна і недоведеність.

Треті особи в судове засідання не з'явились повторно, будучи належно повідомленими про час і місце судового розгляду, подали заяви про розгляд справи за їх відсутності.

Вислухавши представників сторін, дослідивши матеріали справи, суд вважає позов таким, що не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судом встановлено, що 13 вересня 2010 року між позивачем ПАТ АКБ «Львів» та позичальником ТОВ «Ізолфа Україна» був укладений Генеральний кредитний договір №41 та Генеральний кредитний договір №42, з подальшими змінами та доповненнями, за якими позичальником ТОВ «Ізолфа Україна» від позивача ПАТ АКБ «Львів» були отримані кредитні кошти.

З метою забезпечення виконання позичальником ТОВ «Ізолфа Україна» своїх зобов'язань перед позивачем ПАТ АКБ «Львів» за укладеними кредитними договорами, в цей же день - 13.09.2010 року між позивачем ПАТ АКБ «Львів», позичальником ТОВ «Ізолфа Україна» та відповідачем ОСОБА_1 був укладений договір поруки, з подальшими змінами та доповненнями. За цим договором відповідач ОСОБА_1 взяв на себе зобов'язання відповідати перед позивачем ПАТ АКБ «Львів» за належне, своєчасне і повне виконання усіх зобов'язань позичальника ТОВ «Ізолфа Україна» за укладеними із позивачем ПАТ АКБ «Львів» Генеральними кредитними договорами №41 та №42 від 13.09.2010 року.

Відповідно до ч. 1 ст. 553 ЦК України за договором поруки поручитель поручається перед кредитором боржника за виконання ним свого обов'язку. Поручитель відповідає перед кредитором за порушення зобов'язання боржником.

Згідно ч. ч. 1, 2 ст. 554 ЦК України у разі порушення боржником зобов'язання, забезпеченого порукою, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники, якщо договором поруки не встановлено додаткову (субсидіарну) відповідальність поручителя. Поручитель відповідає перед кредитором у тому ж обсязі, що і боржник, включаючи сплату основного боргу, процентів, неустойки, відшкодування збитків, якщо інше не встановлено договором поруки.

Судом також встановлено, що у зв'язку із неналежним виконанням позичальником ТОВ «Ізолфа Україна» взятих на себе зобов'язань за Генеральними кредитними договорами №41 та №42 від 13.09.2010 року, з урахуванням їх змін та доповнень, позивачем ПАТ АКБ «Львів» було реалізовано право вимоги до відповідача ОСОБА_1 пропогашення відповідачем заборгованості в сумі боргових зобов'язань позичальника ТОВ «Ізолфа Україна» перед позивачем ПАТ АКБ «Львів».

Як вбачається судом із матеріалів справи, відповідач ОСОБА_1 свої зобов'язання за договором поруки від 13.09.2010року не виконав, а тому позивач ПАТ АКБ «Львів» у листопаді 2012 року звернувся до Печерського районного суду м. Києва з позовом про стягнення коштів.

Рішенням Печерського районного суду м. Києва від 28.02.2013 року у справі №2-3781/12, стягнуто із відповідача ОСОБА_1 на користь позивача ПАТ АКБ «Львів» заборгованість за Генеральними кредитними договорами №41 та №42 від 13.09.2010 у сумі 18600033 (вісімнадцять мільйонів шістсот тисяч тридцять три) грн. 50 коп. Це рішення набрало законної сили 18.04.2013 року на підставі ухвали Апеляційного суду м. Києва від 18.04.2013 року у справі №22-5754, якою апеляційну скаргу представника відповідача ОСОБА_1 на рішення Печерського районного суду м. Києва від 28.02.2013 у справі №2-3781/12 відхилено, а рішення Печерського районного суду м. Києва від 28.02.2013 у справі №2-3781/12 залишено без змін.

14.05.2013 року на підставі вказаного рішення суду видано виконавчий документ, який стягувачем звернуто до примусового виконання. Однак судом із матеріалів справи встановлено, що вжитими заходами старшого державного виконавця відділу примусового виконання рішень Державної виконавчої служби України Думанської А.Л. у виконавчому провадженні виконати рішення Печерського районного суду м. Києва від 28.02.2013 у справі №2-3781/12, не представляється можливим, у зв'язку із відсутністю у відповідача ОСОБА_1 майна на яке може бути звернено стягнення. Факт відкриття виконавчого провадження за вказаним судовим рішенням, вчинення певних виконавчих дій, а також те, що виконавче провадження триває і не завершене, в межах виконавчого провадження будь-які кошти з боржника ОСОБА_1 не стягувались і стягувачеві ПАТ «АКБ «Львів» не виплачувались, майно боржника не описувалось по причині не виявлення такого майна державним виконавцем визнаються сторонами та узгоджуються із наявними у справі доказами. Направлені судом запити щодо отримання копій матеріалів виконавчого провадження залишені без задоволення, сторони ухилились від надання таких письмових доказів, тому враховуючи порушення розумних строків розгляду справи суд вважав можливим вирішення спору на підставі поданих сторонами доказів згідно приписів ст.ст. 10,11,60 ЦПК України. Таким чином, суд вважає вказані вище обставиним встановленими.

Із матеріалів справи судом вбачається, що 27.12.2012 року у простій письмовій формі між відповідачем ОСОБА_2 та відповідачем ОСОБА_1 був укладений договір позики. За цим договором позики відповідач ОСОБА_2 нібито передав відповідачу ОСОБА_1 у власність готівкові грошові кошти у сумі 2000000 (два мільйони) грн., без нарахування відсотків за користування ними, які відповідач ОСОБА_1 нібито зобов'язувався повернути строком до 27.10.2015.

Згідно ст. 1146 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.

Судом із матеріалів справи також встановлено, що в цей же день, між відповідачем ОСОБА_2 та відповідачем ОСОБА_1 був укладений договір іпотеки, який було посвідчено приватним нотаріусом Луцького міського нотаріального округу Волинської області Ариванюк Т.О. за реєстровим №2650. За умовами цього договору, в забезпечення належного виконання зобов'язань, що виникають з договору позики відповідач ОСОБА_1 передав відповідачу ОСОБА_2 в іпотеку нерухоме майно: житловий будинок з господарськими та побутовими будівлями і спорудами, загальною площею 1064,8 кв.м., житловою площею 326 кв.м. та земельну ділянку загальною площею 0,5184 га, кадастровий номер: НОМЕР_3, розташоване за адресою: Київська область, Обухівський район, смт. Козин, АДРЕСА_2, що належало відповідачу ОСОБА_1 на праві приватної власності. Вартість майна переданого в іпотеку складала 3350950 (три мільйони триста п'ятдесят тисяч дев'ятсот п'ятдесят) грн.

У подальшому, договорами про внесення змін від 14.02.2013 року за реєстровим №188 та від 15.02.2013 року за реєстровим №193до договору іпотеки від 27.12.2012 за реєстровим №2650, укладеного між відповідачами ОСОБА_1 і ОСОБА_2, були внесені зміни, в частині зміни адреси місцезнаходження нерухомого майна, яке було предметом іпотеки та зазначено адресу: Київська область, Обухівський район, АДРЕСА_1

Відповідно до ст. 3 Закону України «Про іпотеку» іпотекою може бути забезпечене виконання дійсного зобов'язання або задоволення вимоги, яка може виникнути в майбутньому на підставі договору, що набрав чинності. Іпотека має похідний характер від основного зобов'язання і є дійсною до припинення основного зобов'язання або до закінчення строку дії іпотечного договору.

Крім цього, як вбачається судом із матеріалів справи, 27.12.2012 року між відповідачами ОСОБА_2 та ОСОБА_1 було укладено договір про задоволення вимог іпотекодержателя, який було посвідчено приватним нотаріусом Луцького міського нотаріального округу Волинської області Ариванюк Т.О. за реєстровим №2652. За умовами цього договору відповідач ОСОБА_2 відповідно до ст. 37 Закону України «Про іпотеку» набував право власності на предмет іпотеки в рахунок виконання зобов'язань за договором позики, а укладений між ними договір став підставою для реєстрації за відповідачем ОСОБА_2 права власності на нерухоме майно: житловий будинок з господарськими та побутовими будівлями і спорудами, загальною площею 1064,8 кв.м., житловою площею 326 кв.м. та земельну ділянку загальною площею 0,5184 га, кадастровий номер: НОМЕР_3, розташовані за адресою: Київська область, Обухівський район, смт. Козин, АДРЕСА_2.

Договорами про внесення змін від 14.02.2013 за реєстровим №189та від 15.02.2013 року за реєстровим №194 до договору про задоволення вимог іпотекодержателя від 27.12.2012 за реєстровим №2652, укладеного між відповідачами ОСОБА_1 і ОСОБА_2, були внесені зміни, в частині зміни адреси місцезнаходження нерухомого майна, яке було предметом іпотеки та зазначено адресу: Київська область, Обухівський район, АДРЕСА_1

Згідно ч. ч. 1, 3 ст. 37 Закону України «Про іпотеку» іпотекодержатель може задовольнити забезпечену іпотекою вимогу шляхом набуття права власності на предмет іпотеки. Правовою підставою для реєстрації права власності іпотекодержателя на нерухоме майно, яке є предметом іпотеки, є договір про задоволення вимог іпотекодержателя або відповідне застереження в іпотечному договорі, яке прирівнюється до такого договору за своїми правовими наслідками та передбачає передачу іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов'язання.

Із матеріалів справи судом також вбачається, що в результаті поділу земельної ділянки загальною площею 0,5184 га, кадастровий номер: НОМЕР_3, розташованої за адресою: Київська область, Обухівський район, смт. Козин, АДРЕСА_1 було утворено дві земельні ділянки за кадастровими номерами:НОМЕР_1 та НОМЕР_2, які обліковуються за вказаною адресою.

Судом також встановлено, що 27.11.2013 між відповідачами ОСОБА_2 та ОСОБА_3 було укладено договір купівлі-продажу житлового будинку з відстрочкою платежу, який було посвідчено приватним нотаріусом Обухівського районного нотаріального округу Київської області Гринько А.П. за реєстровим №1717. За умовами цього договору відповідач ОСОБА_2 продав, а відповідач ОСОБА_3 купив цілий житловий будинок загальною площею 1064,8 кв.м., житловою площею 326 кв.м., який розташовується за адресою: Київська область, Обухівський район, смт. Козин, АДРЕСА_1 набуте відповідачем ОСОБА_2 у власність на підставі договору про задоволення вимог іпотекодержателя, який було посвідчено приватним нотаріусом Луцького міського нотаріального округу Волинської області Ариванюк Т.О. за реєстровим №2652. Ціна договору склала 6906444 (шість мільйонів дев'ятсот шість тисяч чотириста сорок чотири) грн.

Як вбачається судом із матеріалів справи, в цей же день, між відповідачами ОСОБА_2 та ОСОБА_3 було укладено договір купівлі-продажу земельної ділянки, який було посвідчено приватним нотаріусом Обухівського районного нотаріального округу Київської області Гринько А.П. за реєстровим №1720. За умовами цього договору відповідач ОСОБА_2 продав, а відповідач ОСОБА_3 купив земельну ділянку площею 0,1500 га (кадастровий номер: НОМЕР_1) розташовану за адресою: за адресою: Київська область,Обухівський район, АДРЕСА_1 Ціна договору склала 1200120 (один мільйон двісті тисяч сто двадцять) грн.

Крім цього, 27.11.2013, між відповідачем ОСОБА_2 та відповідачем ОСОБА_3 було укладено договір купівлі-продажу земельної ділянки з відстрочкою платежу, який було посвідчено приватним нотаріусом Обухівського районного нотаріального округу Київської області Гринько А.П. за реєстровим №1723. За умовами цього договору відповідач ОСОБА_2 продав, а відповідач ОСОБА_3 купив земельну ділянку площею 0,3684 га (кадастровий номер: НОМЕР_2) розташовану за адресою: Київська область, Обухівський район, АДРЕСА_1 Ціна договору склала 2415036 (два мільйони чотириста п'ятнадцять тисяч тридцять шість) грн.

Відповідно до ст. 655 ЦК України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Згідно ст. 234 ЦК України фіктивним є правочин, який вчинено без наміру створення правових наслідків, які обумовлювалися цим правочином. Фіктивний правочин визнається судом недійсним.

Відповідно до ч. ч. 1, 3 ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Відповідно до ст. 60 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 61 цього Кодексу. Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, виникає спір. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

З позовних вимог позивача ПАТ АКБ «Львів» вбачається, що позивач є заінтересованою особою у справі і домагається відновлення порушеного його права, не вимагаючи повернення йому майна, яке є предметом спірних договорів або визнання за ним права власності на це майно, а вимагає повернення сторін до первісного стану з метою забезпечення виконання Рішення Печерського районного суду м. Києва від 28.02.2013 у справі №2-3781/12, про стягнення коштів на його користь.

Як встановлено в судовому засіданні, договір позики від 27.12.2012 року, договір іпотеки від 27.12.2012 за реєстровим №2650, договір про задоволення вимог іпотекодержателя від 27.12.2012 за реєстровим №2652, відповідачі ОСОБА_1 та ОСОБА_2, уклали після відкриття Печерським районним судом м. Києва провадження у справі №2-3781/12, за позовом ПАТ АКБ «Львів» до відповідача ОСОБА_1 про стягнення заборгованості. Також судом встановлено, що на дату укладання цих оспорюваних договорів відповідач ОСОБА_1 був достеменно обізнаним із обставинами щодо відкриття судом провадження у вказаній цивільній справі та пред'явлені до нього позовні вимоги позивача ПАТ АКБ «Львів», а також про винесення Печерським районним судом м. Києва ухвали від 24.12.2012 року щодо забезпечення позову ПАТ АКБ «Львів».

Крім цього, судом визнано доведеним той факт, що договір позики від 27.12.2012 має безгрошовий характер, тобто був вчинений відповідачами ОСОБА_1 та ОСОБА_2 без наміру створення правових наслідків, які були ним обумовлені, та був направлений на приховання майна відповідача ОСОБА_1, з метою уникнення останнього від цивільно-правової відповідальності перед позивачем ПАТ АКБ «Львів».

Відповідно до наявної в матеріалах справи довідки Міністерства доходів і зборів України від 26.12.2013 №20901/5/99-99-18-03-02-16 року, судом встановлено, що у відповідача ОСОБА_2 були відсутні доходи у розмірі достатньому для виконання своїх зобов'язань перед відповідачем ОСОБА_1 за договором позики від 27.12.2012, а тому він не міг виконати взяті на себе зобов'язання за цим договором та надати відповідачу ОСОБА_1 позику у сумі 2000000 (два мільйони) грн. Переконливих доказів, які б вказували суду на зворотне, представники відповідачів ОСОБА_1 та ОСОБА_2 у судовому засіданні не надали. При цьому суд приймає до уваги, що їх заперечення в цій частині позову не грунтуються на законі, оскільки вони посилались на наявність у ОСОБА_2 значного доходу від нелегального бізнесу, який не відображений в деклараціях і неоподаткований. Також суперечать закону доводи відповідачів про фактичне охоплення послідуючим зверненням стягнення на предмет іпотеки шляхом задоволення вимог іпотекодержателя передачею права власності на нерухоме майно заборгованостей ОСОБА_1 перед ОСОБА_2 як за письмово укладеним договором позики, так і за раніше укладеним усним договором позики із врахуванням відсотків за користування позикою, оскільки форма укладення договору суперечить закону, а ОСОБА_2 не є банківською установою, тому не мав повноважень щодо видачі коштів під відсотки. Легальність придбання ОСОБА_2 переданих у ОСОБА_1 золотих злитків також не доведена належними і допустимими доказами.

За таких фактичних обставин, приймаючи до уваги вимоги ст. 3 Закону України «Про іпотеку», суд прийшов до висновку, що у відповідачів ОСОБА_1 та ОСОБА_2 були відсутні правові підстави, для подальшого укладання договору іпотеки від 27.12.2012 року за реєстровим №2650 та договору про задоволення вимог іпотекодержателя від 27.12.2012 року за реєстровим №2652, оскільки іпотекою забезпечується лише дійсне зобов'язання, а договір позики від 27.12.2012 року був укладений ними лише для виду без наміру створення правових наслідків, які були ним обумовлені, з метою приховання майна відповідача ОСОБА_1 від звернення на нього стягнення в інтересах позивача ПАТ АКБ «Львів».

Крім того, судом також встановлено, що 13.02.2012 року Печерським районним судом м. Києва у цивільній справі №2-3781/12, у судовому засіданні, на якому був присутній представник відповідача ОСОБА_1, було постановлено ухвалу, якою суд забезпечив позов ПАТ АКБ «Львів» до відповідача ОСОБА_1 у спосіб накладення арешту на рухоме та нерухоме майно і грошові кошти відповідача ОСОБА_1 в межах заявлених позовних вимог в розмірі 18 600 033 (вісімнадцять мільйонів шістсот тисяч тридцять три) грн. 50 коп.

За таких фактичних обставин, з моменту винесення судом вказаної ухвали про забезпечення позову, у відповідачів ОСОБА_1 та ОСОБА_2 були відсутні повноваження на розпорядження житловим будинком з господарськими та побутовими будівлями і спорудами та земельною ділянкою загальною площею 0,5184 га за адресою: Київська область, Обухівський район, смт. Козин, АДРЕСА_1 що на праві приватної власності належали відповідачу ОСОБА_1, у тому числі за договором про задоволення вимог іпотекодержателя від 27.12.2012 за реєстровим №2652, незалежно від того, які дії були вчинені на стадії виконання вказаної ухвали суду.

Згідно ч.ч.1,2 ст.14 ЦПК України судові рішення, що набрали законної сили, обов'язкові для всіх органів державної влади і органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій, посадових чи службових осіб та громадян і підлягають виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, - і за її межами. Невиконання судового рішення є підставою для відповідальності, встановленої законом.

Згідно ч.ч.9,10,12 ст.153 ЦПК України ухвала про забезпечення позову виконується негайно в порядку, встановленому для виконання судових рішень. Оскарження ухвали про забезпечення позову не зупиняє її виконання, а також не перешкоджає подальшому розгляду справи. Особи, винні в порушенні заходів забезпечення позову, несуть відповідальність, встановлену законом.

Таким чином, ухвала Печерського районного суду м. Києва від 13.02.2012 року у цивільній справі №2-3781/12, підлягала обов'язковому виконанню з дня її оголошення, тобто з 13.02.2012 року, тому у ОСОБА_1 виникли обов'язки по виконанню вимог цієї ухвалим суду саме з цієї дати, відтак його право розпорядження своїм майном фактично мало обтяження з 13.02.2012 року відповідно до судового рішення. При цьому недоведені сторонами обставини звернення чи незвернення вказаної ухвали до примусового виконання через органи державної виконавчої служби не мають суттєвого правового значення для вирішення спору, оскільки не впливають на висновок суду про виникнення у ОСОБА_1 передбаченого законом обов'язку виконати вимоги вказаної ухвали суду, починаючи з 13.02.2012 року.

Не зважаючи на обізнаність із необхідністю виконання вказаного судового рішення (ухвали про забезпечення позову) відповідач ОСОБА_1 уклав правочини щодо відчудження свого нерухомого майна, які прямо суперечать вимогам ухвали суду, тобто є такими, що укладені із порушенням чинного законодаства.

Відповідно до ч. 3 ст. 37 Закону України «Про іпотеку» іпотекодержатель набуває предмет іпотеки у власність за вартістю, визначеною на момент такого набуття на підставі оцінки предмета іпотеки суб'єктом оціночної діяльності. У разі набуття права власності на предмет іпотеки іпотекодержатель зобов'язаний відшкодувати іпотекодавцю перевищення 90 відсотків вартості предмета іпотеки над розміром забезпечених іпотекою вимог іпотекодержателя.

Також, як встановлено судом із матеріалів цієї справи, відповідачі ОСОБА_1 та ОСОБА_2 оцінку предмета іпотеки за договором іпотеки від 27.12.2012 за реєстровим №2650 та договором про задоволення вимог іпотекодержателя від 27.12.2012 за реєстровим №2652, набутого у власність відповідачем ОСОБА_2, не проводили. Відповідач ОСОБА_2 перевищення вартості предмета іпотеки над розміром забезпечених іпотекою вимог відповідача ОСОБА_2 до відповідача ОСОБА_1 не відшкодовував. Відповідач ОСОБА_1 до відповідача ОСОБА_2 про відшкодування йому вартості вказаного перевищення, не звертався. Докази, які б вказували суду на зворотне, представники відповідачів ОСОБА_1 та ОСОБА_2 у судовому засіданні не надали.

При цьому суд також враховує обставини, які вказують на достовірність доводів позову та недійсність оспорюваних правочинів, зокрема те, що за договором позики було передбачено строк повернення позики - до 27.10.2015 року, тобто на час відчудження майна ОСОБА_1 його позикові зобов'язання тривали і могли бути виконані іншим чином. Юридичні наслідки, передбачені іпотечним договором, фактично не наступили, оскільки відповідні платежі за договором позики повинні здійснюватись 10.01.2013 року та 10.02.2013 року, а умови договору про задоволення вимог іпотекодерджателя із врахування всіх змін свідчать про те, що сторони домовиись про передачу прав власності на нерухоме майно ОСОБА_1 ОСОБА_2 вже 27.12.2012 року. Передбачений ст.ст.35,37 Закону України «Про іпотеку» тридцятиденний строк розгляду письмової вимоги іпотеко держателя також не було дотримано при укладенні оспорюваних правочинів. Вказані обставини свідчать про грубі порушення законодавства при укладенні оспорюваних правочинів, відсутність передбачених законом передумов для задоволення вимог іпотекодержателя.

Відповідно до ч. ч. 1, 2, 5 ст. 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

На підставі вищевикладеного, суд вважає встановленими обставини, що договір позики від 27.12.2012, договір іпотеки від 27.12.2012 за реєстровим №2650, договір про задоволення вимог іпотекодержателя від 27.12.2012 за реєстровим №2652, були укладені відповідачами ОСОБА_1 та ОСОБА_2, з метою приховання майна відповідача ОСОБА_1, без наміру створення правових наслідків, які були ними обумовлені.

З приводу доводів, які були наведені представниками відповідачів ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3 у судовому засіданні у запереченнях на позовні вимоги позивача ПАТ АКБ Львів», суд до них ставиться критично, оскільки вони є суперечливими, взаємовиключними та спростовуються наявними у справі доказами, у їх сукупності.

Суд також вказує на те, що не може покласти в основу рішення, фактичні обставини щодо ухвалення Ковельським міськрайонним судом Київської області рішення від 30.01.2014 року у справі №159/228/14-ц, яким ОСОБА_13 відмовлено у задоволенні позову до відповідачів ОСОБА_1 та ОСОБА_2 про визнання правочинів - договору позики від 27.12.2012, договору іпотеки від 27.12.2012 за реєстровим №2650, договору про задоволення вимог іпотекодержателя від 27.12.2012 за реєстровим №2652 недійсними з підстав, що вони укладені без її письмової згоди, ставлять сім'ю у скрутне матеріальне становище та безгрошовості договору позики.

Як вбачається із матеріалів цієї справи, ОСОБА_13 є дружиною відповідача ОСОБА_1 та зацікавленою особою у вирішенні справи на користь відповідачів. На дату укладання спірних договорів вона була обізнана про вказані договори та не заперечувала проти їх укладання, а рішення Ковельського міськрайонного суду Київської області рішення від 30.01.2014 у справі №159/228/14-ц, винесено після звернення позивача ПАТ АКБ «Львів» до суду з позовом про визнання договору позики укладеного між відповідачами ОСОБА_1 та ОСОБА_2 недійсним з підстав його безгрошовості. Вказані обставини вказують на зловживання ОСОБА_13 і відповідачами ОСОБА_1 та ОСОБА_2 своїми процесуальними правами у зазначеній судовій справі. Крім того, суд вважає неможливим врахування судових рішень першої, апеляційної та касаційної інстанції у справі №159/228/14-ц як таких, що мають преюдиційне значення для вирішення цієї цивільної справи, оскільки склад сторін, підстави позову, характер спірних правовідносин у обох справах суттєво відрізняються, тому відповідні доводи відповідачів не ґрунтуються на положеннях ст.61 ЦПК України.

Крім цього, судом визнано доведеним той факт, що договір купівлі-продажу житлового будинку з відстрочкою платежу від 27.11.2013 за реєстровим №1717, договір купівлі-продажу земельної ділянки від 27.11.2013 за реєстровим №1720 та договір купівлі-продажу земельної ділянки з відстрочкою платежу від 27.11.2013 за реєстровим №1723 були укладені відповідачами ОСОБА_2 та ОСОБА_3 з метою приховання майна відповідача ОСОБА_1 та його уникнення від цивільно-правової відповідальності перед позивачем ПАТ АКБ «Львів».

Як вбачається судом із матеріалів справи відповідач ОСОБА_2 на дату укладання спірних договорів вже був обізнаний про відкриття судом провадження у даній справі за позовом позивача ПАТ АКБ «Львів» про визнання недійсним договору позики укладеного між відповідачами ОСОБА_1 та ОСОБА_2 та про доводи позивача ПАТ АКБ «Львів», в яких позивач зазначив, що цей договір було укладено лише для виду, без наміру настання правових наслідків, які ним обумовлені, з метою приховання майна відповідача ОСОБА_1

Крім цього, із матеріалів справи вбачається, що 19.11.2013 року відповідач ОСОБА_2 направив до суду клопотання, в якому просив суд відкласти розгляд справи терміном на 10-15 днів, у зв'язку із його хворобою. У подальшому відповідач ОСОБА_2, зловживаючи своїми процесуальними правами, з метою приховання майна відповідача ОСОБА_1, за відсутності повноважень на розпорядження житловим будинком з господарськими та побутовими будівлями і спорудами та земельними ділянками загальною площею 0,5184 га (кадастрові номери: НОМЕР_1, НОМЕР_2) за адресою: Київська область, Обухівський район, смт. Козин, АДРЕСА_1 уклав із відповідачем ОСОБА_3 для виду спірні договори. Докази, які б вказували суду на зворотне, представники відповідачів ОСОБА_1 та ОСОБА_2 у судовому засіданні не надали.

Суд також вказує на те, що нотаріальне посвідчення укладених спірних договорів між відповідачами ОСОБА_1, ОСОБА_2 та ОСОБА_3, та здійснення їх державної реєстрації не є підставою для відмови в задоволенні позовних вимог позивача ПАТ АКБ «Львів».

З врахуванням викладеного, суд дійшов висновку, що спірні договори були укладені відповідачами ОСОБА_1, ОСОБА_2 та ОСОБА_3, з метою приховання майна відповідача ОСОБА_1 та уникнення останнім цивільно-правової відповідальності щодо повернення позивачу заборгованості за рішенням Печерського районного суду м. Києва від 28.02.2013 у справі №2-3781/12 на суму 18600033 (вісімнадцять мільйонів шістсот тисяч тридцять три) грн. 50 коп., тобто спірні договори вчинено з метою порушення майнових прав позивача ПАТ АКБ «Львів», без наміру створення правових наслідків, які обумовлювалися ними, а тому вказані договори підлягають визнанню недійсними.

Відповідно до ч. ч. 1, 3 ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Згідно ст. 234 ЦК України фіктивним є правочин, який вчинено без наміру створення правових наслідків, які обумовлювалися цим правочином. Фіктивний правочин визнається судом недійсним.

Положеннями ч. 1 ст. 216 ЦК України закріплено, що недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю. У разі недійсності правочину кожна із сторін зобов'язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, - відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування.

За змістом ст. 328 ЦК України право власності набувається на підставах, не заборонених законом. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.

Оцінюючи сукупність зібраних у справі доказів суд вважає доведеною наявність умислу обох сторін правочинів, укладених між ОСОБА_1 та ОСОБА_2, направленого на відсутність фактичної передачі за сопорюваними правочинами права власності на майно ОСОБА_2 та ухилення ОСОБА_1 від виконання своїх цивільно-правових обов'язків за кредитом перед банком - позивачем. Фактична передача майна на виконання умов оспорюваних договорів від ОСОБА_1 до ОСОБА_2, а надалі від ОСОБА_2 до ОСОБА_3, на думку суду, не доведена, оскільки відповідних доказів суду під час судового розгляду сторонами не подавалось. При цьому слід також звернути увагу на те, що ОСОБА_3 станом на час вирішення справи не здійснила повний розрахунок за договором купівлі-продажу. За таких обставин, суд вважає, що підстави для визнання оспорюваних правочинів недійсними через їх фіктивність, наявні, а достатніх підстав для відмови у задоволенні відповідних позовних вимог немає.

Враховуючи вищевикладене, суд приходить до висновку про часткове задоволення позовної заяви позивача ПАТ АКБ «Львів» в частині визнання договору позики від 27.12.2012 року на суму 2000000 (два мільйони) гривень, договору іпотеки від 27.12.2012 за реєстровим №2650; договору про внесення змін від 14.02.2013 за реєстровим №188 до договору іпотеки від 27.12.2012 за реєстровим №2650; договору про внесення змін від 15.02.2013 за реєстровим №193 до договору іпотеки від 27.12.2012 за реєстровим №2650; договору про задоволення вимог іпотекодержателя від 27.12.2012 за реєстровим №2652; договору про внесення змін від 14.02.2013 за реєстровим №189 до договору про задоволення вимог іпотекодержателя від 27.12.2012 за реєстровим №2652; договору про внесення змін від 15.02.2013 за реєстровим №194 до договору про задоволення вимог іпотекодержателя від 27.12.2012 за реєстровим №2652, які були укладені між відповідачами ОСОБА_1 і ОСОБА_2 та договору купівлі-продажу житлового будинку з відстрочкою платежу від 27.11.2013 за реєстровим №1717; договору купівлі-продажу земельної ділянки від 27.11.2013 року за реєстровим №1720; договору купівлі-продажу земельної ділянки з відстрочкою платежу від 27.11.2013 за реєстровим №1723, які були укладені між відповідачами ОСОБА_2 і ОСОБА_3 недійсними.

Згідно ч.3 ст.216 ЦК України правові наслідки, передбачені частинами першою та другою цієї статті, застосовуються, якщо законом не встановлені особливі умови їх застосування або особливі правові наслідки окремих видів недійсних правочинів.

Позивачем як заінтересованою особою у спірних правовідносинах заявлено позовні вимоги про застосування наслідків недійсності оспорюваних правочинів, які ґрунтуються на матеріалах справи та чинному законодавстві, є способом захисту порушених прав позивача, який фактично створить можливість повернення банку кредитної заборгованості у значному розмірі, від оплати якої ОСОБА_1 ухиляється.

Пунктом 5 постанови Пленуму Верховного Суду України від 06.11.2009 року № 9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» встановлено, що відповідно до статей 215 та 216 ЦК (435-15) суди розглядають справи за позовами: про визнання оспорюваного правочину недійсним і застосування наслідків його недійсності, про застосування наслідків недійсності нікчемного правочину. Вимога про застосування наслідків недійсності правочину може бути заявлена як одночасно з вимогою про визнання оспорюваного правочину недійсним, так і у вигляді самостійної вимоги в разі нікчемності правочину та наявності рішення суду про визнання правочину недійсним. Відповідно до статей 215 та 216 ЦК (435-15) вимога про визнання оспорюваного правочину недійсним та про застосування наслідків його недійсності, а також вимога про застосування наслідків недійсності нікчемного правочину може бути заявлена як однією зі сторін правочину, так і іншою заінтересованою особою, права та законні інтереси якої порушено вчиненням правочину.

Пред'явлені позовом вимоги про застосування наслідків недійсності правочину, застосування реституції як наслідок недійсності оспорюваного правочину узгоджуються із вказаними правовими висновками Верховного Суду України.

За правилом ст. 217 ЦПК України, суд, який ухвалив рішення, може визначити порядок його виконання.

Суд дійшов висновку про необхідність визначення порядку виконання рішення шляхом зобов'язання ОСОБА_3 повернути ОСОБА_2 земельні ділянки за кадастровими номерами: НОМЕР_1, НОМЕР_2, житловий будинок з надвірними будівлями та спорудами, які розташовані за адресою: Київська область, Обухівський район, смт. Козин, АДРЕСА_3; шляхом зобов'язання ОСОБА_2 повернути ОСОБА_1 земельні ділянки за кадастровими номерами: НОМЕР_1, НОМЕР_2, житловий будинок з надвірними будівлями та спорудами, які розташовані за адресою: Київська область, Обухівський район, смт. Козин, АДРЕСА_3; зобов'язання Реєстраційної служби Обухівського МУЮ Київської області вчинити дії із скасування в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно записів про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, що є достатнім і обґрунтованим способом захисту порушених прав позивача.

У решті позовних вимог позивача ПАТ АКБ «Львів» суд приходить висновку про необхідність відмови в задоволенні недоведеної частини позову.

Так, позивач ПАТ АКБ «Львів» зазначає про заподіяння банку збитків у розмірі 6000000,00 грн. та моральної шкоди у розмірі 1000000,00 грн. внаслідок протиправних дій відповідачів ОСОБА_1 та ОСОБА_2, що виразилися в систематичному ухиленні відповідача ОСОБА_1 за договором поруки від 13.09.2010 та додатковим № 1 від 24.06.2011 до договору поруки від 13.09.2010.

Згідно ч.2 ст.216 ЦК України якщо у зв'язку із вчиненням недійсного правочину другій стороні або третій особі завдано збитків та моральної шкоди, вони підлягають відшкодуванню винною стороною.

Згідно ч. 1 ст. 22 ЦК України, особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування.

Згідно із п. п. 1-2 ч. 2 ст. 22 ЦК України, збитками є втрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).

Суд вважає, що ПАТ АКБ «Львів» не довів факт заподіяння збитків та розмір збитків у 6000000,00 грн., завданих йому порушенням договірних зобов'язань, не підтвердив їх документально. Пред'явлення вимог про відшкодування збитків у виді неодержавних доходів (упущеної вигоди) покладає на позивача обов'язок довести, що ці доходи (вигода) не є абстрактними, а дійсно були би ним отримані у разі належного виконання відповідачем ОСОБА_1 своїх обов'язків.

Також відповідно до ч. 1 ст. 23 ЦК України, особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав.

Під немайновою шкодою, заподіяною юридичній особі, слід розуміти втрати немайнового характеру, що настали у зв'язку з приниженням її ділової репутації, посяганням на фірмове найменування, товарний знак, виробничу марку, розголошенням комерційної таємниці, а також вчиненням дій, спрямованих на зниження престижу чи підрив довіри до її діяльності.

Зі змісту ст. ст. 10, 60 ЦПК України випливає, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

При вирішенні даного спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди обов'язковому з'ясуванню підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв'язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні.

Однак позивач ПАТ АКБ «Львів» не довів факту заподіяння йому втрат немайнового характеру, що настали у зв'язку з приниженням його ділової репутації або вчинення дій, спрямованих на зниження престижу чи підриву довіри до діяльності банку, не довів суду за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) відповідачів ОСОБА_1 та ОСОБА_2 вони заподіяні, тому суд вважає можливим відмовити у задоволенні позовних вимог ПАТ АКБ «Львів» про відшкодування моральної шкоди в розмірі 1000000,00 грн.

Правовий статус, місцерозташування, технічні характеристики спірного нерухомого майна, обставини переходу права власності підтверджуються довідкою про присвоєння кадастрового номеру, кадастровими планами, витягами з Державного земельного кадастру, витягами із Державних реєстрів, матеріалами посвідчення договорів, іншими матеріалами справи.

Те, що ОСОБА_1 є співзасновником ТОВ «Ізолфа Україна» підтверджується інформацією про юридичну особу, іншими матеріалами справи.

Статтею 11 ЦК України передбачені підстави виникнення цивільних прав та обов'язків.

Згідно ч.1 ст.12 ЦК України особа здійснює свої цивільні права вільно, на власний

розсуд .

Згідно ч.2 ст.14 ЦК України особа не може бути примушена до дій, вчинення яких не є обов'язковим для неї.

Доводи відповідачів про можливість стягнення боргу за кредитним договором безпосередньо із боржника не мають правового значення для вирішення цього спору, оскільки позивач має передбачене законом право вимоги до поручителя та вільно обрав спосіб захисту своїх інтересів, тому такі доводи відповідачів не приймаються судом до уваги.

Посилання відповідача ОСОБА_1 на часткове погашення боргу за кредитом квитанціями від 05.08.2013 року суд вважає необґрунтованими, оскільки із цих квитанцій вбачається, що платіж ним здійснювався не на користь банку як кредитора, а на користь ТОВ «Ізолфа Україна», співвласником якого був сам ОСОБА_1, вказаний спосіб платежу не був обумовлений кредитним договором або договором поруки, тому подібні платежі не можуть вважатись погашення боргу перед банком - позивачем у цій справі.

Доводи відповідачів також спростовуються копіями матеріалів цивільної справи № 2-3781/12, якими підтверджуються обставини неодноразових звернень позивача із заявамит про забезпечення позову, перебування представника ОСОБА_1 у судових засіданнях, де виносились відповідні ухвали суду, його обізнаність із змістом судових рішень.

Згідно ч.1 ст.10 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін.

Згідно ч.1 ст. 11 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.

Згідно ч.2 ст. 59 ЦПК України обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Згідно ч. 1 ст.60 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 61 цього Кодексу.

Таким чином, розглянувши справу в межах визначених позивачем предмету спору та підстав для задоволення позову, на підставі поданих сторонами доказів, оцінюючи належність, допустимість і достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності, враховуючи те, що обставини, на які посилається позивач як на підставу для задоволення позову, знайшли свого підтвердження в судовому засіданні лише частково, оскільки частково ґрунтуються на достатніх, належних та допустимих доказах, заперечення відповідача також лише частково доведені відповідними доказами, суд дійшов висновку про часткове задоволення позову.

На підставі ст. 88 ЦПК України підлягають присудженню понесені та документально підтверджені судові витрати позивача ПАТ АКБ «Львів» в сумі 243,60 грн., які підлягають стягненню із відповідачів ОСОБА_1, ОСОБА_2 та ОСОБА_3 у рівних частках.

Керуючись ст.ст. 10, 11, 14, 15, 57-60, 61, 88, 153, 208, 212-214 Цивільного процесуального кодексу України, ст.ст. 16, 22, 202, 203, 204, 215, 216, 234, 236, 319, 321, 546, 553, 572, 627, 628, 638, 1046 Цивільного кодексу України, ст.ст. 1, 3, 4, 7, 15, 33, 36-38 Закону України «Про іпотеку», ст.ст. 2, 4, 9 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», суд,

В И Р І Ш И В:

Позов задовольнити частково.

Визнати недійсним договір позики від 27.12.2012 року, укладений між ОСОБА_1 та ОСОБА_2.

Визнати недійсним договір іпотеки від 27.12.2012 року за реєстровим № 2650, укладений між ОСОБА_1 і ОСОБА_2.

Визнати недійсним договір про внесення змін від 14.02.2013 року за реєстровим № 188 до договору іпотеки від 27.12.2012 року за реєстровим №2650, укладений між ОСОБА_1 і ОСОБА_2.

Визнати недійсним договір про внесення змін від 15.02.2013 року за реєстровим №193 до договору іпотеки від 27.12.2012 року за реєстровим № 2650, укладений між ОСОБА_1 і ОСОБА_2.

Визнати недійсним договір про задоволення вимог іпотекодержателя від 27.12.2012 року за реєстровим № 2652, укладений між ОСОБА_1 і ОСОБА_2.

Визнати недійсним договір про внесення змін від 14.02.2013 року за реєстровим № 189 до договору про задоволення вимог іпотекодержателя від 27.12.2012 року за реєстровим № 2652, укладений між ОСОБА_1 і ОСОБА_2.

Визнати недійсним договір про внесення змін від 15.02.2013 року за реєстровим № 194 до договору про задоволення вимог іпотекодержателя від 27.12.2012 року за реєстровим №2652 укладений між ОСОБА_1 і ОСОБА_2.

Визнати недійсним договір купівлі-продажу житлового будинку з відстрочкою платежу від 27.11.2013 року за реєстровим № 1717 укладений між ОСОБА_2 та ОСОБА_3.

Визнати недійсним договір купівлі-продажу земельної ділянки від 27.11.2013 року за реєстровим № 1720 укладений між ОСОБА_2 і ОСОБА_3.

Визнати недійсним договір купівлі-продажу земельної ділянки з відстрочкою платежу від 27.11.2013 року за реєстровим № 1723 укладений між ОСОБА_2 і ОСОБА_3.

Зобов'язати ОСОБА_3 повернути ОСОБА_2 земельні ділянки за кадастровими номерами: НОМЕР_1, НОМЕР_2, житловий будинок з надвірними будівлями та спорудами, які розташовані за адресою: Київська область, Обухівський район, АДРЕСА_1

Зобов'язати ОСОБА_2 повернути ОСОБА_1 земельні ділянки за кадастровими номерами: НОМЕР_1, НОМЕР_2, житловий будинок з надвірними будівлями та спорудами, які розташовані за адресою: Київська область, Обухівський район, АДРЕСА_1

Зобов'язати реєстраційну службу Обухівського міськрайонного управління юстиції Київської області вчинити дії із внесення відомостей до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно щодо скасування записів про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, які були зроблені на підставі:

-договору купівлі-продажу житлового будинку з відстрочкою платежу від 27.11.2013 року за реєстровим №1717, договору купівлі-продажу земельної ділянки від 27.11.2013 року за реєстровим №1720, договору купівлі-продажу земельної ділянки з відстрочкою платежу від 27.11.2013 року за реєстровим №1723, які були укладені між ОСОБА_2 і ОСОБА_3;

-договору іпотеки від 27.12.2012року за реєстровим №2650, договору про внесення змін від 14.02.2013 року за реєстровим №188 до договору іпотеки від 27.12.2012року за реєстровим №2650, договору про внесення змін від 15.02.2013 рокуза реєстровим №193 до Договору іпотеки від 27.12.2012 року за реєстровим №2650, договору про задоволення вимог іпотекодержателя від 27.12.2012 року за реєстровим №2652, договору про внесення змін від 14.02.2013 року за реєстровим №189 до договору про задоволення вимог іпотекодержателя від 27.12.2012 року за реєстровим №2652, договору про внесення змін від 15.02.2013 року за реєстровим №194 до договору про задоволення вимог іпотекодержателя від 27.12.2012 року за реєстровим №2652, які були укладені між ОСОБА_1 і ОСОБА_2.

В задоволенні іншої частини позовних вимог відмовити.

Стягнути із ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3 на користь публічного акціонерного товариства «Акціонерно-комерційний банк «Львів» судові витрати в розмірі по 81 грн. 20 коп. з кожного.

Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку до апеляційного суду Київської області через Обухівський районний суд шляхом подачі апеляційної скарги в десятиденний строк з дня проголошення рішення, а особами, які брали участь у справі, але не були присутні в судовому засіданні під час проголошення рішення - з дня отримання копії цього рішення.

Суддя М.В.Кравченко