ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХЕРСОНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

73000, м. Херсон, вул. Горького, 18

тел. /0552/ 49-31-78

Веб сторінка : ks.arbitr.gov.ua/sud5024/

_________________________________________________________________________________________________________________________________________________________

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

08 вересня 2015 р. Справа № 923/989/15

Господарський суд Херсонської області у складі судді Сулімовської М.Б., при секретарі Шикаловій В.О., розглянувши у відкритому судовому засіданні справу

за позовом: заступника прокурора Херсонської області в інтересах держави в особі Новофедорівської сільської ради Голопристанського району Херсонської області

до: відповідача-1: комунально-побутового підприємства "Світанок", с.Залізний Порт, Голопристанського району Херсонської області

відповідача-2: фізичної особи-підприємця ОСОБА_2, м.Херсон

про визнання недійсним концесійного договору та зобов'язання повернути земельну ділянку

за участю прокурора прокуратури Херсонської області Кущ В.Г. (службове посвідчення № 032528 від 11.03.2015р.),

за участю представників сторін:

від позивача: не прибув,

від відповідача-1: не прибув,

від відповідача-2: не прибув.

Заступник прокурора Херсонської області в інтересах держави в особі Новофедорівської сільської ради Голопристанського району Херсонської області звернувся до суду із позовом до відповідача-1 комунально-побутового підприємства "Світанок", с.Залізний Порт Голопристанського району Херсонської області та відповідача-2 - фізичної особи-підприємця ОСОБА_2, м.Херсон про визнання недійсним концесійного договору та зобов'язання повернути земельну ділянку. Позовні вимоги, з посиланням на приписи статей 116, 123, 124, 125, 126 Земельного кодексу України, ст.ст. 3, 5, 6, 9, 10, 14, 15 Закону України "Про концесії", обґрунтовані порушенням відповідачами вимог чинного законодавства при укладанні концесійного договору, у зв'язку з чим, на думку прокурора, зазначений договір має бути визнано недійсним.

За клопотанням сторін та на підставі ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04.11.1950, ст.17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини", справу розглянуто в більш тривалий строк, ніж передбачено ч.1 ст.69 ГПК України. Ухвалою господарського суду від 23.07.2015р., на підставі ч.3 ст.69 ГПК України, було продовжено строк вирішення спору та відкладено розгляд справи на 08.09.2015р.

В судове засідання прокурор прибув.

Позивач та відповідачі, належним чином повідомлені про дату, час та місце розгляду справи, явку уповноважених представників в судове засідання не забезпечили, поважності причин неявки не повідомили, з клопотаннями про відкладення розгляду справи до суду не зверталися.

Згідно із п.3.9.2 Постанови №18 від 26.12.2011 Пленуму ВГСУ "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" у випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору.

Судом встановлено, що неявка представників позивача та відповідачів не перешкоджає розгляду справи за наявними у справі матеріалами, за таких обставин розгляд справи за відсутності представників сторін є можливим за наявними в ній матеріалами відповідно до вимог ст. 75 ГПК України.

Прокурор підтримав позовні вимоги в повному обсязі та просить суд їх задовольнити.

Позивач, відповідно до поданого 09.07.2015р. заперечення, проти позову заперечує, просить відмовити в його задоволенні.

Відповідачі своїм правом подати до суду відзив на позовну заяву не скористались, позиції відносно заявлених прокурором позовних вимог не висловили.

У судовому засіданні 08.09.2015р. відповідно до ст. 85 Господарського процесуального кодексу України судом проголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення прокурора, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, господарський суд, -

в с т а н о в и в:

Відповідно до ст. 121 Конституції України, ст. 36-1 Закону України "Про прокуратуру" на прокуратуру покладено представництво інтересів громадян і держави в суді у випадках, передбачених законом. Підставою представництва у суді інтересів держави є наявність порушень або загрози порушень економічних, політичних та інших державних інтересів внаслідок протиправних дій (бездіяльності) фізичних або юридичних осіб, що вчинюються у відносинах між ними або з державою.

Статтею 2 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що господарський суд порушує справи за позовними заявами прокурорів та їх заступників, які звертаються до господарського суду в інтересах держави. Прокурор в позовній заяві самостійно визначає, в чому полягає порушення інтересів держави та обґрунтовує необхідність їх захисту, а також вказує орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах.

Відповідно до п.4 мотивувальної частини рішення Конституційного суду України № З-рп/99 у справі №1-1/99 від 08.04.1999р. прокурор або його заступник самостійно визначає з посиланням на чинне законодавство в чому полягає порушення інтересів держави, обґрунтовуючи в позовній заяві необхідність їх захисту, та визначає орган, який уповноважений державою виконувати відповідні функції в спірних правовідносинах.

Відповідно до статті 20 Закону України "Про прокуратуру" при виявленні порушень закону прокурор у межах своєї компетенції має право звертатися до суду в передбачених законом випадках.

За приписами частини другої статті 29 Господарського процесуального кодексу України у разі прийняття господарським судом позовної заяви, поданої прокурором в інтересах держави в особі органу, уповноваженого здійснювати функції держави у спірних правовідносинах, зазначений орган набуває статусу позивача. У разі прийняття господарським судом позовної заяви, поданої прокурором в інтересах держави, в якій зазначено про відсутність органу, уповноваженого здійснювати функції держави у спірних правовідносинах, або про відсутність у такого органу повноважень щодо звернення до господарського суду, прокурор набуває статусу позивача.

Відповідно до пункту 2 резолютивної частини Рішення Конституційного Суду України від 08.04.99р. N 3-рп/99 зі справи за конституційним поданням Вищого арбітражного суду України та Генеральної прокуратури України щодо офіційного тлумачення положень статті 2 Арбітражного процесуального кодексу України (далі - Рішення Конституційного Суду України) під поняттям "орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах", зазначеним у частині другій статті 2 Арбітражного процесуального кодексу України, потрібно розуміти орган державної влади чи орган місцевого самоврядування, якому законом надано повноваження органу виконавчої влади.

Частинами 3, 6 статті 36-1 Закону України "Про прокуратуру" передбачено, що підставою представництва прокурором в суді інтересів держави є наявність порушень або загрози порушень інтересів держави. Обираючи форму представництва, прокурор визначає, у чому полягає порушення або загроза порушення інтересів держави чи громадянина, обґрунтовує необхідність їх захисту.

В даному випадку, як зазначає прокурор, необхідність захисту інтересів територіальної громади Новофедорівської сільської ради обумовлено порушенням встановленого порядку надання у користування земель комунальної власності. Крім того, згідно із умовами спірного договору за фактичне користування земельною ділянкою кошти надходять на рахунок КПП "Світанок", а не до бюджету Новофедорівської сільської ради, у зв'язку із чим місцевим бюджетом недоотримуються платежі за використання земель комунальної власності.

Захищаючи інтереси держави, прокурор обґрунтував позовні вимоги тим, що, прокуратурою Херсонської області у червні 2015 року було вивчено стан дотримання вимог земельного законодавства під час надання та використання земельних ділянок у межах прибережних захисних смуг Чорного та Азовського морів, їх заток і лиманів.

За результатами перевірки встановлено, що рішенням сесії Новофедорівської сільської ради Голопристанського району Херсонської області від 30.04.2015р. №650 затверджено "Правила устаткування та експлуатації пляжів у с. Залізний Порт". Згідно із вказаним рішенням та Правилами постійною комісією з питань культури, охорони здоров'я, сім'ї та соціального захисту, житлово-комунального господарства Новофедорівської сільської ради 25.05.2015р. рекомендовано фізичній особі-підприємцю ОСОБА_2 звернутися до комунально-побутового підприємства "Світанок" для укладення договору концесії, а також визначено межі експлуатації пляжної зони договору концесії 125 м/п.

29.05.2015р. між КПП "Світанок" та ФОП ОСОБА_2 було укладено концесійний договір №3.

Вивченням концесійного договору прокурором встановлено, що його укладено із порушенням вимог чинного законодавства, що, на думку прокурора, є підставою для визнання спірного концесійного договору недійсним в порядку ст.215 ЦК України.

Крім того, як зазначено в позовній заяві, аналіз умов концесійного договору свідчить про те, що фактично у користування ФОП ОСОБА_2 надано земельну ділянку - місце масового відпочинку людей в с.Залізний Порт. Прокурор зазначає, що, на його думку, укладений між відповідачами концесійний договір є удаваним у відповідності до вимог статті 235 Цивільного кодексу України, так як вчинений для приховування іншого правочину - договору оренди землі, при укладенні якого порушено приписи статей 116, 123, 124 Земельного кодексу України.

У зв'язку з наведеними обставинами прокурор вважає, що концесіний договір слід визнати недійсним на підставі статей 203, 215 Цивільного кодексу України із застосуванням передбачених статтею 216 Цивільного кодексу України наслідків його недійсності шляхом зобов'язання ФОП ОСОБА_2 повернути до комунальної власності земельну ділянку - місце масового відпочинку людей, протяжністю 125 м/п, що розташована у с.Залізний Порт.

Позивач проти доводів, викладених прокурором, заперечує, просить відмовити в задоволенні позову. Свою правову позицію виклав у запереченні, зазначивши про те, що рішенням сесії Новофедорівської сільської ради від 30.04.2015 року було затверджено "Правила устаткування та експлуатації пляжів у с. Залізний Порт", рішення сесії оскаржено не було. На підставі зазначеного рішення сесії та затверджених ним Правил постійною комісією з питань культури, охорони здоров'я, сім'ї та соціального захисту, житлово-комунального господарства Новофедорівської сільської ради 25.05.2015р. було рекомендовано фізичній особі-підприємцю ОСОБА_2 звернутися до комунально-побутового підприємства "Світанок" щодо укладення договору концесії, а також визначено межі експлуатації пляжної зони договору концесії протяжністю 125 м/п з дотриманням норм чинного законодавства. При цьому позивач звертає увагу на те, що за умовами укладеного між відповідачами договору було передано в концесію місце масового відпочинку людей, а не земельну ділянку.

Також Новофедорівська сільська рада не погоджується із ствердженнями, що спірний концесійний договір містить в собі обов'язкові ознаки договору оренди землі, а тому правовідносини, що виникли між сторонами, регулюються Земельним кодексом України і Законом України "Про оренду землі", оскільки, як стверджує позивач, концесійний договір регулюється Законом України "Про концесії", а все інше є тільки припущенням прокурора.

Відповідачі своїм правом подати до суду відзив на позовну заяву не скористались, позиції відносно заявлених прокурором позовних вимог не висловили.

Оцінивши подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд вважає, що позовні вимоги підлягають задоволенню в повному обсязі з наступних підстав.

Як слідує з матеріалів справи, рішенням сесії Новофедорівської сільської ради Голопристанського району Херсонської області від 30.04.2015р. №650 (а.с. 18) затверджено "Правила устаткування та експлуатації пляжів у с. Залізний Порт" (а.с.19-21).

Рішенням сесії Новофедорівської сільської ради Голопристанського району Херсонської області від 30.04.2015р. №652 (а.с.53) затверджено "Положення про порядок надання послуг у сфері організації відпочинку та розваг на території с.Залізний Порт" (а.с.54-56).

Згідно із рішенням сесії №650 та вищенаведеними Правилами постійною комісією з питань культури, охорони здоров'я, сім'ї та соціального захисту, житлово-комунального господарства Новофедорівської сільської ради 25.05.2015р. (а.с.17 - зворотна сторона), рекомендовано фізичній особі-підприємцю ОСОБА_2 звернутися до комунально-побутового підприємства "Світанок" для укладення договору концесії, визначено межі експлуатації пляжної зони договору концесії протяжністю 125 м/п - від фізичної особи-підприємця ОСОБА_4 до фізичної особи-підприємця ОСОБА_5, та рекомендовано орієнтовну суму оплати згідно договору - 80,00 грн. на рік, із укладенням угоди строком на один рік без пролонгації.

29.05.2015р. між Комунально-побутовим підприємством "Світанок" (Концесієдавець), мовою оригіналу - "як особою, уповноваженою на укладення концесійного договору на підставі затверджених рішеннями сесії №650 і №652 від 30.04.2015р. "Правил устаткування та експлуатації пляжів у с. Залізний Порт" і "Положення про порядок надання послуг у сфері організації відпочинку та розваг на території с.Залізний Порт", згідно висновків та рекомендацій постійної комісії з питань культури, охорони здоров'я, сім'ї та соціального захисту, житлово-комунального господарства Новофедорівської сільської ради від 25.05.2015р.", та фізичною особою-підприємцем ОСОБА_2 (Концесіонер) було укладено концесійний договір №3 (а.с.15-16).

Також 29.05.2015р. між сторонами договору було складено акт приймання-передачі об'єкту концесії (а.с.17).

Так, за умовами укладеного між сторонами договору концесієдавець надає концесіонеру право створити чи істотно поліпшити та здійснювати управління та експлуатацію об'єкта концесії - визначені місця масового відпочинку людей з метою задоволення громадських потреб у сфері надання послуг з організації відпочинку, оздоровлення, дозвілля та розваг, за умови сплати концесійних платежів та виконання інших умов цього договору.

Відносини концесії регулюються Цивільним кодексом України, Господарським кодексом України, Законом України "Про концесії", постановами Кабінету Міністрів України, які були прийняті на виконання означених законів, та іншими нормативно-правовими актами.

Згідно із статтею 5 Закону України "Про концесії" відносини щодо надання в концесію об'єктів права державної чи комунальної власності регулюються концесійним договором, цим Законом та іншими нормативно-правовими актами України.

Так, за приписами статті 1 Закону України "Про концесії", концесія - надання з метою задоволення громадських потреб уповноваженим органом виконавчої влади чи органом місцевого самоврядування на підставі концесійного договору на платній та строковій основі юридичній або фізичній особі (суб'єкту підприємницької діяльності) права на створення (будівництво) та (або) управління (експлуатацію) об'єкта концесії (строкове платне володіння), за умови взяття суб'єктом підприємницької діяльності (концесіонером) на себе зобов'язань по створенню (будівництву) та (або) управлінню (експлуатації) об'єктом концесії, майнової відповідальності та можливого підприємницького ризику.

Договір концесії (концесійний договір) - договір, відповідно до якого уповноважений орган виконавчої влади чи орган місцевого самоврядування (концесієдавець) надає на платній та строковій основі суб'єкту підприємницької діяльності (концесіонеру) право створити (побудувати) об'єкт концесії чи суттєво його поліпшити та (або) здійснювати його управління (експлуатацію) відповідно до цього Закону з метою задоволення громадських потреб.

Концесіонер - суб'єкт підприємницької діяльності, який відповідно до цього Закону на підставі договору отримав концесію.

Концесієдавець - орган виконавчої влади або відповідний орган місцевого самоврядування, уповноважений відповідно Кабінетом Міністрів України чи органами місцевого самоврядування на укладення концесійного договору.

В той же час, сторонами за спірним договором концесії є суб'єкти господарювання - комунальне підприємство та фізична особа-підприємець. При цьому концесієдавцем, всупереч приписам Закону України "Про концесії", виступає не орган місцевого самоврядування - в даному випадку Новофедорівська сільська рада, а комунально-побутове-підприємство "Світанок", яке, в свою чергу, рішеннями сесії Новофедорівської сільської ради від 30.04.2015р. №650 та №652 (про які йдеться в преамбулі договору), на укладення спірного концесійного договору не уповноважувалось, а з наданого позивачем до матеріалів справи рішення Новофедорівської сільської ради від 19.04.2013р. №431 (а.с.35) слідує лише те, що за КПП "Світанок" була закріплена пляжна зона Чорного моря для санітарного обслуговування та з метою забезпечення безпеки людей на воді у літньому оздоровчому сезоні.

Згідно п.2.1 договору концесії об'єктом концесії є місце масового відпочинку людей, які знаходяться на пляжній зоні в с.Залізний Порт, Голопристанського району Херсонської області (із зазначенням місця прив'язки місць відпочинку до пляжної зони).

Частиною 2 статті 3 Закону України "Про концесії" наведено перелік об'єктів, які можуть надаватися в концесію. Дана норма Закону не містить такого об'єкту як - місце масового відпочинку людей.

Згідно ч. 3 зазначеної статті виключно на пленарних засіданнях відповідні місцеві ради можуть прийняти рішення щодо додаткового переліку сфер господарської діяльності, для здійснення діяльності у яких об'єкти права комунальної власності можуть надаватися у концесію.

Доказів ухвалення такого рішення відносного наданого за спірним договором об'єкту концесії ні позивачем - Новофедорівською сільською радою, ні відповідачами суду не надано.

Згідно статті 2 Закону України "Про концесії", одним із основних принципів діяльності, пов'язаної з наданням та отриманням концесії, є вибір концесіонерів переважно на конкурсній основі.

Доказів проведення концесійного конкурсу сторонами до суду не подано.

При цьому суд зазначає, що ні укладений між сторонами договір концесії, ні висновки та рекомендації постійної комісії з питань культури, охорони здоров'я, сім'ї та соціального захисту, житлово-комунального господарства Новофедорівської сільської ради від 25.05.2015р. також не містять посилань на те, що договір укладається за результатами проведеного конкурсу.

Відповідно до ч.4 статті 6 Закону рішення про надання концесії на об'єкт права комунальної власності за результатами концесійного конкурсу приймає уповноважений орган місцевого самоврядування.

Як зазначено в позовній заяві та підтверджено прокурором в судовому засіданні, за результатами проведеної перевірки встановлено, що рішення про надання концесії на об'єкт права комунальної власності Новофедорівською сільською радою не приймалося, дозволи (погодження) на укладання КПП "Світанок" договорів концесії сільською радою не надавалися. Наведене сторонами не спростовано.

За приписами ч.1 статті 9 Закону України "Про концесії" концесійний договір укладається на строк, визначений у договорі, який має бути не менше 10 років та не більше 50 років. Відповідно до ч.3 цієї норми Закону строк дії концесійного договору може бути змінений за згодою сторін в межах строків, передбачених частиною першою цієї статті.

Проте, за умовами п.11.1 та п.12.2 спірного договору, концесійний договір укладено з моменту його підписання сторонами в строк до 29 травня 2016 року, тобто на один рік, що суперечить положенням статті 9 Закону України "Про концесії".

Згідно ч.1 с.10 Закону істотними умовами договору концесії, крім іншого, є об'єкт концесії (склад і вартість майна або технічні і фінансові умови створення об'єкта концесії), а також умови надання земельної ділянки, якщо вона необхідна для здійснення концесійної діяльності. Відповідно до ч.3 даної норми у разі, якщо для здійснення концесійної діяльності є потреба в земельній ділянці, договір оренди такої ділянки укладається відповідно до законодавства.

В даному випадку, при укладенні спірного договору сторонами не враховано вищенаведені вимоги Закону, склад і вартість майна, а також не визначено умови надання земельної ділянки.

За приписами ч.3 статті 12 Закону методика розрахунку та граничні розміри концесійних платежів визначаються Кабінетом Міністрів України.

Як слідує з матеріалів справи, визначення розміру концесійних платежів за договором у встановленому Кабінетом Міністрів України порядку не проведено, натомість, як вже зазначалось, сума концесійних платежів була визначена постійною комісією з питань культури, охорони здоров'я, сім'ї та соціального захисту, житлово-комунального господарства Новофедорівської сільської ради.

Частиною 2 статті 14 Закону визначено, що у разі, якщо об'єктом концесії є об'єкт права комунальної власності, орган, уповноважений укласти концесійний договір в установленому Кабінетом Міністрів України порядку, реєструє такий договір у виконавчому органі відповідної ради та повідомляє Фонд державного майна України про укладення такого концесійного договору. Порядок ведення обліку концесійних договорів, укладених органами місцевого самоврядування, визначається Кабінетом Міністрів України.

В даному випадку спірний договір не містить посилань на його реєстрацію у встановленому Законом порядку.

Відповідно до ч.2 статті 9 Закону концесійний договір вважається укладеним з дня досягнення домовленості з усіх істотних умов і підписання сторонами тексту договору.

Згідно ч.4 статті 15 Закону України "Про концесії" концесійний договір може бути визнаний судом недійсним відповідно до цивільного законодавства.

Звертаючись до суду з вимогою про визнання недійсним договору, прокурор, крім іншого, зазначив про те, що концесійний договір, укладений між сторонами 29.05.2015р., є удаваним, оскільки вчинений для приховування іншого правочину - договору оренди землі, при укладенні якого відповідачами не був дотриманий порядок надання земельної ділянки в оренду.

За приписами статті 235 Цивільного кодексу України удаваним є правочин, який вчинено сторонами для приховання іншого правочину, який вони насправді вчинили. Якщо буде встановлено, що правочин був вчинений сторонами для приховання іншого правочину, який вони насправді вчинили, відносини сторін регулюються правилами щодо правочину, який вони насправді вчинили.

Отже, звертаючись з відповідним позовом, позивач повинен довести, що спірний правочин укладено саме з метою приховання іншого правочину, і в результаті його вчинення не наступило інших правових наслідків.

Встановлення обставин, передбачених статтею 235 Цивільного кодексу України, не є підставою для визнання недійсним укладеного правочину, а кваліфікує дійсний зміст спірного правочину. Законність дійсно укладеного правочину розглядається відповідно до підстав, вказаних у статтях 203, 215 Цивільного кодексу України.

Так за концесійним договором від 29.05.2015р. фізичній особі-підприємцю ОСОБА_2 передано в концесію місце масового відпочинку людей, які знаходяться на пляжній зоні в с.Залізний Порт, Голопристанського району Херсонської області (із зазначенням місця прив'язки місць відпочинку до пляжної зони) протяжністю 125 м.п. від фізичної особи-підприємця ОСОБА_4 до фізичної особи-підприємця ОСОБА_5, за плату, з правом створити чи істотно поліпшити та здійснювати управління та експлуатацію об'єкта концесії.

При цьому, суд критично ставиться до тверджень позивача Новофедорівської сільської ради, викладених у запереченні, про те, що за умовами спірного договору передавалась не земельна ділянка, а місце масового відпочинку людей.

Як слідує із затверджених рішенням від 30.04.2015р. №650 сесії Новофедорівської сільської ради Правил устаткування та експлуатації пляжів в с.Залізний Порт Голопристанського району Херсонської області, останні розроблені відповідно до Земельного кодексу України, Водного Кодексу України, Законів України "Про благоустрій населених пунктів", "Про курорти", "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні", постанови КМУ від 06.03.2002р. №264 "Про затвердження Порядку обліку місць масового відпочинку населення на водних об'єктах".

Згідно п.1.2 Правил, вони встановлюють вимоги і процедуру організації на морському узбережжі с.Залізний Порт масового відпочинку з метою задоволення рекреаційних потреб населення, забезпечення безпеки їхнього життя і здоров'я в період купального сезону, а також порядок використання пляжних ділянок морського узбережжя, не призначених для організованого масового відпочинку населення.

Відповідно до п.1.3 Правил, місця масового відпочинку населення на воді - установлені органами місцевого самоврядування конкретні ділянки місцевості на морському узбережжі, призначені і спеціально обладнані для організованого відпочинку населення на воді.

Згідно п.2, 3 Порядку обліку місць масового відпочинку населення на водних об'єктах, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 06.03.2002р. №264, до місць масового відпочинку населення належать земельні ділянки з прилеглим водним простором, призначені для організованого відпочинку населення на прибережних захисних смугах водних об'єктів або островах, та водні об'єкти, на яких розташовані засоби розваг і атракціони, а також місця для занять водними видами спорту та місця любительського і спортивного рибальства у зимовий період.

Місця масового відпочинку визначаються органами місцевого самоврядування за проектами відведення земельних ділянок для цієї мети та узгоджуються з територіальними установами державної санітарно-епідеміологічної служби.

Місцеві органи виконавчої влади та територіальні органи рибоохорони Держкомрибгоспу відповідно до наданих їм повноважень щороку перед початком літнього купального сезону зобов'язані визначити на картах-схемах земельні ділянки та водний простір, придатні для організації пляжів, пунктів прокату плавзасобів, водних атракціонів, а також місця для занять водними видами спорту та місця любительського і спортивного рибальства у зимовий період.

Як вже зазначалось, постійною комісією з питань культури, охорони здоров'я, сім'ї та соціального захисту, житлово-комунального господарства Новофедорівської сільської ради від 25.05.2015р. (а.с.17 - зворотна сторона) було рекомендовано фізичній особі-підприємцю ОСОБА_2 звернутися до комунально-побутового підприємства "Світанок" для укладення договору концесії, та комісією було визначено межі експлуатації пляжної зони договору концесії протяжністю 125 м/п.

За приписами статті 1 Водного кодексу України пляжна зона - прилегла до урізу води частина прибережної захисної смуги уздовж морів, навколо морських заток і лиманів з режимом обмеженої господарської діяльності.

Відповідно до ст.58 Земельного кодексу України до земель водного фонду належать землі, крім іншого, зайняті прибережними захисними смугами вздовж морів, річок та навколо водойм, крім земель, зайнятих лісами.

Згідно ст. 60 Земельного кодексу України вздовж річок, морів і навколо озер, водосховищ та інших водойм з метою охорони поверхневих водних об'єктів від забруднення і засмічення та збереження їх водності встановлюються прибережні захисні смуги. Уздовж морів та навколо морських заток і лиманів встановлюється прибережна захисна смуга шириною не менше двох кілометрів від урізу води. Прибережні захисні смуги встановлюються за окремими проектами землеустрою. Межі встановлених прибережних захисних смуг і пляжних зон зазначаються в документації з землеустрою, кадастрових планах земельних ділянок, а також у містобудівній документації. Прибережні захисні смуги встановлюються на земельних ділянках усіх категорій земель, крім земель морського транспорту.

Отже, із аналізу вищевказаних норм чинного законодавства суд дійшов висновку, що, фактично, за договором концесії концесіонеру було передано у користування для здійснення підприємницької діяльності (п.4.1 договору) земельну ділянку.

Відповідно до ч.6 ст.3 Закону України "Про концесії" у разі розташування об'єкта концесії на земельній ділянці державної або комунальної власності, повноваження щодо розпорядження якою здійснює концесієдавець, така земельна ділянка надається в оренду концесіонеру разом із об'єктом концесії на строк дії концесійного договору відповідно до Земельного кодексу України та Закону України "Про оренду землі". Право власності на відповідну земельну ділянку здійснюється концесієдавцем відповідно до закону.

За приписами ч.3 ст. 10 Закону України "Про концесії" у разі, якщо для здійснення концесійної діяльності є потреба в земельній ділянці, договір оренди такої ділянки укладається відповідно до законодавства.

Згідно статті 792 Цивільного кодексу України за договором найму (оренди) земельної ділянки наймодавець зобов'язується передати наймачеві земельну ділянку на встановлений договором строк у володіння та користування за плату.

За умовами статті 13 Закону України "Про оренду землі" договір оренди землі - це договір, за яким орендодавець зобов'язаний за плату передати орендареві земельну ділянку у володіння і користування на певний строк, а орендар зобов'язаний використовувати земельну ділянку відповідно до умов договору та вимог земельного законодавства.

З аналізу наведених вище норм слідує, що, за своєю правовою природою укладений між сторонами договір є договором оренди земельної ділянки, оскільки змістом спірного правочину є надання фізичній особі-підприємцю ОСОБА_2 у користування земельної ділянки на певний строк за визначену плату.

Зміст договору не залежить від його назви, а назва договору не змінює суті правовідносин сторін, тому положення спірного договору повинні відповідати законодавству, що регулює правовідносини у сфері оренди землі.

Відносини, пов'язані з орендою землі, регулюються Земельним кодексом України, Цивільним кодексом України, Законом України "Про оренду землі", іншими нормативно-правовими актами.

Відповідно до статті 1 Закону України "Про оренду землі" оренда землі - це засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для проведення підприємницької та інших видів діяльності.

Порядок надання земельних ділянок державної або комунальної власності у користування визначений Земельним кодексом України.

Згідно із абзацом 1 частини 1 статті 116 Земельного кодексу України громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом, або за результатами аукціону. Відповідно до частини 2 вказаної статті набуття права на землю громадянами та юридичними особами здійснюється шляхом передачі земельних ділянок у власність або надання їх у користування.

Порядок надання земельних ділянок державної або комунальної власності у користування та в оренду врегульовано статтями 123, 124 Земельного кодексу України.

Відповідно до приписів частини 1 статті 123 Земельного кодексу України надання земельних ділянок державної або комунальної власності у користування здійснюється Верховною Радою Автономної Республіки Крим, Радою міністрів Автономної Республіки Крим, органами виконавчої влади або органами місцевого самоврядування.

Рішення зазначених органів приймається на підставі проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок у разі: надання земельної ділянки із зміною її цільового призначення; формування нової земельної ділянки (крім поділу та об'єднання).

Надання у користування земельної ділянки в інших випадках здійснюється на підставі технічної документації із землеустрою щодо встановлення меж земельної ділянки в натурі (на місцевості). У такому разі розроблення такої документації здійснюється на підставі дозволу, наданого Верховною Радою Автономної Республіки Крим, Радою міністрів Автономної Республіки Крим, органом виконавчої влади або органом місцевого самоврядування, відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, крім випадків, коли особа, зацікавлена в одержанні земельної ділянки у користування, набуває право замовити розроблення такої документації без надання такого дозволу.

Процедура надання земельних ділянок державної та комунальної власності у користування встановлена у частинах 2 - 11 статті 123 Земельного кодексу України, яка включає необхідність подачі клопотання до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування разом із документами, передбаченими цією статтею, розробку проекту відведення земельної ділянки, узгодженого із контролюючими органами, прийняття рішення про надання земельної ділянки у користування.

Відповідно до частин 1 - 3 статті 124 Земельного кодексу України передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у державній або комунальній власності, здійснюється на підставі рішення відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування згідно з їх повноваженнями, визначеними статтею 122 цього Кодексу, чи договору купівлі-продажу права оренди земельної ділянки (у разі продажу права оренди) шляхом укладення договору оренди земельної ділянки чи договору купівлі-продажу права оренди земельної ділянки.

Передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у державній або комунальній власності, здійснюється за результатами проведення земельних торгів, крім випадків, встановлених частинами другою, третьою статті 134 цього Кодексу.

Передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у державній або комунальній власності, громадянам, юридичним особам, визначеним частинами другою, третьою статті 134 цього Кодексу, здійснюється в порядку, встановленому статтею 123 цього Кодексу.

Статтею 125 Земельного кодексу України передбачено, що право власності на земельну ділянку, а також право постійного користування та право оренди земельної ділянки виникають з моменту державної реєстрації цих прав.

За приписами частин 1, 3, 4 статті 15 Закону України "Про оренду землі" істотними умовами договору оренди землі є: об'єкт оренди (кадастровий номер, місце розташування та розмір земельної ділянки); строк дії договору оренди; орендна плата із зазначенням її розміру, індексації, форм платежу, строків, порядку її внесення і перегляду та відповідальності за її несплату; умови використання та цільове призначення земельної ділянки, яка передається в оренду; умови збереження стану об'єкта оренди; умови і строки передачі земельної ділянки орендарю; умови повернення земельної ділянки орендодавцеві; існуючі обмеження (обтяження) щодо використання земельної ділянки; визначення сторони, яка несе ризик випадкового пошкодження або знищення об'єкта оренди чи його частини; відповідальність сторін; умови передачі у заставу та внесення до статутного фонду права оренди земельної ділянки.

За згодою сторін у договорі оренди землі можуть зазначатися інші умови, зокрема якісний стан земельних угідь, порядок виконання зобов'язань сторін, порядок страхування об'єкта оренди, порядок відшкодування витрат на здійснення заходів щодо охорони і поліпшення об'єкта оренди, проведення меліоративних робіт, а також обставини, що можуть вплинути на зміну або припинення дії договору оренди, тощо.

Невід'ємною частиною договору оренди землі є: план або схема земельної ділянки, яка передається в оренду; кадастровий план земельної ділянки з відображенням обмежень (обтяжень) у її використанні та встановлених земельних сервітутів; акт визначення меж земельної ділянки в натурі (на місцевості); акт приймання-передачі об'єкта оренди; проект відведення земельної ділянки у разі його розроблення згідно із законом.

З викладеного вбачається, що відповідачами не дотримано встановленого порядку передачі земельної ділянки у тимчасове користування, крім цього, оспорюваний договір не містить всіх істотних умов договору оренди землі.

Загальні вимоги, недодержання яких є підставою недійсності правочину, встановлені статтею 203 Цивільного кодексу України.

Стаття 203 Цивільного кодексу України визначає, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Відповідно до вимог частини першої статті 215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Відповідно до частини 2 статті 15 Закону України "Про оренду землі" відсутність у договорі оренди землі однієї з істотних умов, передбачених цією статтею, а також порушення вимог статей 4 - 6, 11, 17, 19 цього Закону є підставою для відмови в державній реєстрації договору оренди, а також для визнання договору недійсним відповідно до закону.

Згідно із статтею 216 Цивільного кодексу України недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю. У разі недійсності правочину кожна із сторін зобов'язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, - відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування. Якщо у зв'язку із вчиненням недійсного правочину другій стороні або третій особі завдано збитків та моральної шкоди, вони підлягають відшкодуванню винною стороною. Правові наслідки, передбачені частинами першою та другою цієї статті, застосовуються, якщо законом не встановлені особливі умови їх застосування або особливі правові наслідки окремих видів недійсних правочинів.

Відповідно до частини 3 статті 207 Господарського кодексу України виконання господарського зобов'язання, визнаного судом недійсним повністю або в частині, припиняється повністю або в частині з дня набрання рішенням суду законної сили як таке, що вважається недійсним з моменту його виникнення. У разі якщо за змістом зобов'язання воно може бути припинено лише на майбутнє, таке зобов'язання визнається недійсним і припиняється на майбутнє.

У пункті 2.7. постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 29.05.2013р. № 11 "Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними" зазначено, що частиною третьою статті 207 ГК України передбачена і можливість припинення господарського зобов'язання лише на майбутнє. Отже, якщо зі змісту господарського договору випливає, що зобов'язання за цим договором може бути припинено лише на майбутнє, оскільки неможливо повернути усе одержане за ним (наприклад, вже здійснене користування за договором майнового найму (оренди), користування електроенергією, спожиті послуги, зберігання, здійснене за відповідним договором, тощо), то господарський суд одночасно з визнанням господарського договору недійсним (за наявності підстав для цього) зазначає в резолютивній частині рішення, що зобов'язання за договором припиняється лише на майбутнє. При цьому слід враховувати, що зобов'язання припиняються на майбутнє не на підставі відповідної вказівки в рішенні суду, а в силу закону, тому при визнанні недійсним правочину (господарського договору) зобов'язання його сторін припиняються на майбутнє з моменту набрання чинності рішення суду про визнання правочину (договору) недійсним, хоча б у судовому рішенні й не було зазначено про таке припинення. Якщо господарське зобов'язання припиняється лише на майбутнє, господарським судам слід виходити з того, що у відповідних випадках і неможливості повернення одержаного за зобов'язанням у натурі правові наслідки такої недійсності визначаються відповідно до статті 216 ЦК України та частини другої статті 208 ГК України.

До удаваних правочинів наслідки недійсності, передбачені статтею 216 Цивільного кодексу України, можуть застосовуватися тільки у випадку, коли правочин, який сторони насправді вчинили, є нікчемним або суд визнає його недійсним як оспорюваний (пункт 25 постанови пленуму Верховного Суду України від 06.11.2009р. №9 "Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними").

Таким чином, оскільки концесійний договір від 29.05.2015р., який за змістом є договором оренди земельної ділянки, не відповідає вимогам земельного законодавства, спірний договір слід визнати на майбутнє недійсним на підставі статей 203, 215 Цивільного кодексу України, частини 2 статті 15 Закону України "Про оренду землі" із застосуванням передбачених статтею 216 Цивільного кодексу України наслідків його недійсності шляхом зобов'язання фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 повернути Новофедорівській сільській раді об'єкт концесії (земельну ділянку) - місце масового відпочинку людей, протяжністю 125 м/п, розташоване в с.Залізний Порт Голопристанського району Херсонської області, згідно укладеного 29.05.2015р. акту приймання-передачі, в належному технічному та санітарному стані, придатному для використання за цільовим призначенням.

Отже, позовні вимоги заступника прокурора Херсонської області є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

При розподілі судового збору між сторонами судом враховується наступне.

Приписами ч.1 ст.4 Закону України "Про судовий збір" визначено, що судовий збір справляється у відповідному розмірі від мінімальної заробітної плати у місячному розмірі, встановленої законом на 1 січня календарного року, в якому відповідна заява або скарга подається до суду, у відсотковому співвідношенні до ціни позову та у фіксованому розмірі.

У відповідності до п. 2.2 ч. 2 ст. 4 Закону України "Про судовий збір" за подання до господарського суду позовної заяви немайнового характеру ставка судового збору становить 1 розмір мінімальної заробітної плати.

В 2015 році розмір мінімальної заробітної плати становить 1218,00 грн.

Згідно п. 2.11 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 21.02.2013р. №7 "Про деякі питання практики застосування розділу VI Господарського процесуального кодексу України" якщо в позовній заяві об'єднано дві або більше вимог немайнового характеру, пов'язаних між собою підставами виникнення або поданими доказами, судовий збір сплачується окремо з кожної з таких вимог.

У відповідності до п. 4.6 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 21.02.2013р. №7 "Про деякі питання практики застосування розділу VI Господарського процесуального кодексу України" приймаючи рішення зі справи, провадження в якій порушено за заявою прокурора, господарський суд у разі повного або часткового задоволення позову (скарги) стягує судовий збір з відповідача (повністю або пропорційно задоволеним вимогам), якщо він не звільнений від сплати судового збору; у разі ж повної або часткової відмови в позові судовий збір стягується з визначеного прокурором позивача (так само повністю або пропорційно задоволеним вимогам), за винятком випадків, коли останнього звільнено від сплати судового збору, та коли позивачем у справі є сам прокурор. Стягнення відповідних сум судового збору здійснюється в доход Державного бюджету України.

Якщо пропорції задоволення позовних вимог точно визначити неможливо (зокрема, при частковому задоволенні позову немайнового характеру), то судові витрати розподіляються між сторонами порівну. Правило статті 49 ГПК України щодо розподілу сум судового збору у справах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, пропорційно розміру задоволених позовних вимог, застосовується також і у випадках, коли судовий збір сплачено за мінімальною (визначеною Законом) ставкою (п. 4.1 вищевказаної Постанови Пленуму ВГСУ).

Враховуючи неправомірність дій відповідачів, судові витрати покладаються на обох відповідачів та розподіляються між ними порівно.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 44, 49, 75, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд -

в и р і ш и в:

1. Позов задовольнити.

2. Визнати недійсним на майбутнє концесійний договір №3 від 29.05.2015р., укладений між комунально-побутовим підприємством "Світанок" (код ЄДРПОУ 31963769, 75653, Херсонська область, Голопристанський район, с.Залізний Порт, вул.Шкільна, 45) та фізичною особою-підприємцем ОСОБА_2 (ідентифікаційний номер НОМЕР_1, АДРЕСА_1).

3. Зобов'язати фізичну особу-підприємця ОСОБА_2 (ідентифікаційний номер НОМЕР_1, АДРЕСА_1) повернути Новофедорівський сільській раді (код ЄДРПОУ 34109414, 75652, с.Новофедорівка, Голопристанського району Херсонської області, вул.Леніна, 12) об'єкт концесії (земельну ділянку) - місце масового відпочинку людей, протяжністю 125 м/п, розташоване, згідно укладеного 29.05.2015р. акту приймання-передачі, в с.Залізний Порт Голопристанського району Херсонської області, в належному технічному та санітарному стані, придатному для використання за цільовим призначенням.

4. Стягнути з комунально-побутового підприємства "Світанок" (код ЄДРПОУ 31963769, 75653, Херсонська область, Голопристанський район, с.Залізний Порт, вул.Шкільна, 45) в доход спеціального фонду Державного бюджету України на р/р № 31215206783002 в ГУДКСУ у Херсонській області, МФО 852010, код ЄДРПОУ 37959779, одержувач УДКСУ у місті Херсоні, призначення платежу - судовий збір, код 03500045 - 1218 (одну тисячу двісті вісімнадцять) грн. 00 коп. судового збору.

5. Стягнути з фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 (ідентифікаційний номер НОМЕР_1, АДРЕСА_1) в доход спеціального фонду Державного бюджету України на р/р № 31215206783002 в ГУДКСУ у Херсонській області, МФО 852010, код ЄДРПОУ 37959779, одержувач УДКСУ у місті Херсоні, призначення платежу - судовий збір, код 03500045 - 1218 (одну тисячу двісті вісімнадцять) грн. 00 коп. судового збору.

6. Накази видати після набрання рішенням законної сили.

Повний текст рішення складено та підписано 14.09.2015 року.

Суддя М.Б. Сулімовська