ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

9 вересня 2015 року м. Київ

Колегія суддів судової палати у цивільних справах

Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у складі:

головуючого Гвоздика П.О.,

суддів: Горелкіної Н.А., Євграфової Є.П.,

Євтушенко О.І., Іваненко Ю.Г.,

розглянувши в судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_3 до сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю «Княжицьке», третя особа - ОСОБА_4 про скасування наказу, зміну дати та формулювання причин звільнення та стягнення середньої заробітної плати за час вимушеного прогулу за касаційною скаргою ОСОБА_3 на рішення Броварського міськрайонного суду Київської області від 24 грудня 2014 року та ухвалу апеляційного суду Київської області від 17 лютого 2015 року,

в с т а н о в и л а:

У січні 2014 року ОСОБА_3 звернувся до суду із позовом, у якому, із урахуванням уточнених позовних вимог, просив скасувати наказ відповідача №85 від 14 грудня 2013 року та змінити дату та формулювання причин звільнення із «звільнення з посади на підставі ч. 3 ст. 40 КЗпП України за систематичне невиконання своїх обов'язків» на «звільнення з посади на підставі ч. 3 ст. 38 КЗпП України за власним бажанням у зв'язку з невиконанням законодавства про працю» з 16 грудня 2013 року, стягнути з відповідача середній заробіток за час вимушеного прогулу в сумі 24 075, 75 грн.

Свої вимоги позивач мотивував тим, що він працював у відповідача з 2003 року на посаді головного зоотехніка.

З 30 квітня 2008 року за сумісництвом він обіймав посаду інженера з охорони праці.

Починаючи з 2008 року, йому не виплачувалася заробітна плата, а тому 16 грудня 2013 року він звернувся до керівника СТОВ «Княжицьке» із заявою про виплату йому заборгованості по заробітній платі за період з 2008 року по 2013 рік.

Отримавши 16 грудня 2013 року усну відмову в задоволенні заяви, він того ж дня подав заяву про звільнення з роботи на підставі ч. 3 ст. 38 КЗпП України, проте відповідач відмовився її приймати.

Пізніше дізнався, що наказом від 14 грудня 2013 року його було звільнено з посади головного зоотехніка на підставі ч. 3 ст. 40 КЗпП України за систематичне невиконання своїх службових обов'язків.

Вважаючи звільнення незаконним, ОСОБА_3 просив суд задовольнити його позов.

Рішенням Броварського міськрайонного суду Київської області від 24 грудня 2014 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду Київської області від 17 лютого 2015 року, у задоволенні позову відмовлено.

У касаційній скарзі ОСОБА_3 просить скасувати судові рішення, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, та ухвалити нове рішення про задоволення позову.

Касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.

Згідно з ч. 2 ст. 324 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції, з висновками якого погодився апеляційний суд, виходив із того, що звільнення ОСОБА_3 з роботи за п. 3 ст. 40 КЗпП України за систематичне невиконання без поважних причин посадових обов'язків проведено відповідно до вимог закону.

Проте погодитись із такими висновками судів не можна, оскільки суди дійшли їх з порушенням норм процесуального і матеріального права.

Відповідно до п. 3 ст. 40 КЗпП України трудовий договір може бути розірвано у випадку систематичного невиконання працівником без поважних причин обов'язків, покладених на нього трудовим договором або правилами внутрішнього трудового розпорядку, якщо раніше до нього застосовувались заходи дисциплінарного стягнення.

Виходячи з цього, при звільненні працівника з підстав, передбачених даною нормою закону, власник або уповноважений ним орган повинен навести конкретні факти допущеного ним невиконання обов'язків, зазначити, коли саме вони мали місце, які проступки вчинив працівник після застосування до нього стягнення.

Судами установлено, що позивач з 25 лютого 2003 року працював головним зоотехніком СТОВ «Княжицьке».

Згідно з довідкою СТОВ «Княжицьке» станом на 1 квітня 2014 року заборгованість по заробітній платі позивача становить 40823 грн.

Наказами №52 від 5 липня 2013 року, №64 від 7 вересня 2013 року, № 76 від 2 листопада 2013 року, №77 від 3 листопада 2013 року позивачеві оголошувалися догани.

Наказом від 14 грудня 2013 року позивача звільнено з роботи за систематичне невиконання своїх прямих обов»язків з організації роботи по збільшенню тваринницької продукції, безконтрольність, що привела до зниження виробничої та трудової дисципліни, створення необхідних умов для роботи працівників, безконтрольність у роботі племінної справи, сприяння крадіжок, що привело до різкого зниження продуктивності молока та збитків господарства за п.3 ст.40 КЗпП України.

Суд першої інстанції належним чином не з'ясував, у чому конкретно виявилося порушення, яке стало приводом для звільнення позивача, та чи могло воно бути підставою для розірвання трудового договору. Також суди не встановили та не зазначили у рішенні, за який саме проступок на роботі, вчинений позивачем після оголошення йому догани, він був звільнений.

При вирішенні судом спору не враховано, що при оспоренні до суду наказу про звільнення за ч. 3 ст. 40 КЗпП України суд зобов'язаний перевірити всі накази про накладення дисциплінарного стягнення, незалежно від того, чи оскаржувався кожен наказ окремо в установленому законом порядку.

Суд також не перевірив чи була дотримана відповідачем процедура звільнення позивача за ч.3 ст.140 КЗпП України , яка передбачена ст.149 КЗпП України.

Указані порушення закону залишились поза увагою суду апеляційної інстанції.

Суди також належним чином не перевірили доводи позивача про те, що 16 грудня 2013 року позивач відмовився від отримання його заяви про звільнення за ч.3 ст.38 КЗпП України у зв'язку з невиплатою заробітної плати, він вимушений був направили заяву поштою. Наказ про його звільнення був винесений в неробочий день-суботу.

За таких підстав судові рішення не можуть вважатися законними та обґрунтованими, тому відповідно до ч. 2 ст. 338 ЦПК України вони підлягають скасуванню з передачею справи на новий розгляд до суду першої інстанції.

Керуючись ст. ст. 336, 338 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ України

у х в а л и л а :

Касаційну скаргу ОСОБА_3 задовольнити частково.

Рішення Броварського міськрайонного суду Київської області від 24 грудня 2014 року та ухвалу апеляційного суду Київської області від 17 лютого 2015 року скасувати, справу передати на новий розгляд до суду першої інстанції.

Ухвала оскарженню не підлягає.

Головуючий П.О. Гвоздик

Судді: Н.А. Горелкіна

Є.П. Євграфова

О.І. Євтушенко

Ю.Г. Іваненко