ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

Встановив:

Рішенням господарського суду Автономної Республіки Крим від 11.06.2009 у справі №2-10/1966-2009 (суддя С.Я. Тітков) у задоволенні позовних вимог Державного підприємства “Агропромбуд” (надалі позивач) до Відкритого акціонерного товариства “Кримбуд” (надалі відповідач 1) та до Відкритого акціонерного товариства “Крим-автокомплекс” (надалі відповідач 2) відмовлено повністю.

Позивач, не погоджуючись із прийнятим у справі рішенням, звернувся до Вищого господарського суду України із касаційною скаргою, в якій просить його скасувати та прийняти нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити. Підстави касаційної скарги обґрунтовуються порушенням судами норм матеріального та процесуального права, а саме, ст.ст. 1, 38, 43 ГК України, ст.. 16 ЦК України.

У судовому засіданні 30.09.2009 представник позивача надав письмові пояснення, в яких також зазначає про неврахування судом першої інстанції при прийнятті оскаржуваного рішення факту порушення майнових прав і законних інтересів позивача, встановленого рішеннями судів у справах: №20-9/134 та №20-9/196.

Відзив на касаційну скаргу позивача від відповідачів не надходив, що не є перешкодою для суду касаційної інстанцій переглянути в касаційному порядку оскаржуване рішення.

Заслухавши пояснення представників сторін, перевіривши матеріали справи та на підставі встановлених в ній фактичних обставин, проаналізувавши правильність застосування господарським судом апеляційної інстанції при прийнятті оскаржуваної постанови норм матеріального і процесуального права, суд касаційної інстанції встановив наступне.

Згідно із статтею 108 Господарського процесуального кодексу України Вищий господарський суд України переглядає за касаційною скаргою (поданням) рішення місцевого господарського суду та постанови апеляційного господарського суду.

Відповідно до вимог статті 1117 Господарського процесуального кодексу України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, касаційна інстанція на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

Предметом даного спору є вимога позивача визнати недійсним правочин, а саме, акт приймання-передачі майна в рахунок погашення заборгованості, укладений між відповідачами 12.12.2007, за яким відповідач 2 в рахунок погашення заборгованості перед відповідачем 1 у сумі 350 000,00 грн. передав відповідачу 1 всі права і обов’язки замовника будівництва п’ятиповерхового жилого будинку за адресою: м. Севастополь, с. Мекензієви Гори, вул. Енергетиків. Підставою даног позову є посилання позивача на те, що правочин, оформлений актом приймання-передачі майна в рахунок погашення заборгованості протирічить Цивільному кодексу України. Крім того, обґрунтовуючи підстави даного позову, позивач посилається на те, що підписаний відповідачами акт приймання-передачі майна, за яким відповідач 2 відчужив відповідачу 1 майно фактично є договором купівлі-продажу, а відповідно до ст. 658 ЦК України право продажу товару належить власнику, яким відповідач 2 на момент укладення оспорюваного акту не був, що підтверджується рішеннями судів у справах №20-9/134 та №20-9/196, які набули законної сили.

Господарський суд міста Севастополя, розглядаючи дану справу по суті та відмовляючи позивачу у задоволенні його позовних вимог, виходив із того, що замовником будівництва 45-квартирного будинку в с. Мекензієви Гори є не позивач, а ТОВ “Київ-Градбуд”; позивач є пайовиком будівництва, причому розмір його долі не визначений, в натурі йому майно не виділялося, права володіння, користування і розпорядження цим майном не оформлено за позивачем. Зобов’язаними перед позивачем є не відповідачі у справі, а ТОВ “Київ-Град”, яке відповідно до ст. 876 ЦК України є замовником і власником будівництва. Правочин, укладений між відповідачами у справі та оформлений актом приймання-передачі, не зачіпає права та інтереси позивача, у зв’язку з чим ДП “Агропромбуд” не є належним позивачем у справі, тому в позові необхідно відмовити.

Вищий господарський суд України не може погодитися із висновками суду першої інстанції з огляду на наступне.

Відповідно до ч. 1 ст. 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Рішенням Конституційного Суду України від 09.07.2002 року визначено, що частина 2 статті 124 Конституції України передбачає право юридичної особи на захист судом своїх прав, встановлює юридичні гарантії їх реалізації, надаючи можливість кожному захищати свої права будь-якими не забороненими законом засобами. Кожна особа має право вільно обирати не заборонений законом спосіб захисту прав, у тому числі судовий захист. Суб'єкти правовідносин, у тому числі юридичні особи, у разі виникнення спору можуть звертатися до суду за його вирішенням. Юридичні особи мають право на звернення до суду для захисту своїх прав безпосередньо на підставі Конституції України. Держава має забезпечувати захист прав усіх суб'єктів правовідносин, в тому числі у судовому порядку. Право юридичної особи на звернення до суду за вирішенням спору не може бути обмежене законом, іншими нормативно-правовими актами.

Згідно з приписами ст. 12 ГПК України господарським судам підвідомчі справи у спорах, зокрема, про визнання недійсними актів з підстав, зазначених у законодавстві.

У відповідності до ч. 4 ст. 147 ГК України право власності та інші майнові права суб'єкта господарювання захищаються у спосіб, зазначений у ст. 20 цього Кодексу.

Статтею 20 ГК України такими способами визначені: визнання наявності або відсутності прав; визнання повністю або частково недійсними актів органів державної влади та органів місцевого самоврядування, актів інших суб'єктів, що суперечать законодавству, ущемлюють права та законні інтереси суб'єкта господарювання або споживачів; визнання недійсними господарських угод з підстав, передбачених законом; відновлення становища, яке існувало до порушення прав та законних інтересів суб'єктів господарювання; припинення дій, що порушують право або створюють загрозу його порушення; присудження до виконання обов'язку в натурі; відшкодування збитків; застосування штрафних, оперативно-господарських та адміністративно-господарських санкцій; установлення, зміни і припинення господарських правовідносин; іншими способами, передбаченими законом. Аналогічні за змістом положення містяться у ст. 16 ЦК України.

Отже, господарські суди розглядають на загальних підставах справи у спорах про визнання недійсними актів, прийнятих іншими органами, у тому числі актів господарських товариств, які відповідно до закону чи установчих документів мають обов'язковий характер для учасників правовідносин, що виникають чи припиняються з прийняттям такого акта.

А оскільки оспорюваний у даній справі акт приймання-передачі, який за своєю природою засвідчує факт передачі однією стороною та прийняття іншою стороною прав та обов’язків замовника будівництва в рахунок погашення заборгованості, та є результатом практичної діяльності сторін з відповідних питань, які не є ні державним чи іншим органом, не має характеру акта в розумінні статті 12 ГПК України то, відповідно до положень наведеної норми, такий спір не підлягає розгляду у господарських судах України.

Проте, суд першої інстанції, розглядаючи дану справу, не врахував наведеного та вдався до розгляду справи по суті, у зв’язку з чим прийняте у даній справі судове рішення підлягає скасуванню, а провадження у справі припиненню на підставі п. 1 ч.1 ст. 80 ГПК України.

На підставі викладеного, та керуючись ст.ст. 1117, 1119-11111 ГПК України, Вищий господарський суд України

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Державного підприємства “Агропромбуд” задовольнити частково.

Рішення господарського суду Автономної Республіки Крим від 11.06.2009 у справі №2-10/1966-2009 скасувати.

Провадження у справі припинити.

Головуючий суддя Н.М. Губенко

Судді: Т.Л. Барицька

С.В. Мирошниченко