ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01601, м. Київ, вул. Командарма Каменєва 8, корпус 1

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м. Київ

13 серпня 2015 року 10:57 № 826/11675/15

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі:

головуючого судді Аблова Є.В.,

при секретарі судового засідання Мальчик І.Ю.,

за участю сторін:

позивача - ОСОБА_1,

представника відповідача - Стадник О.І.,

розглянувши в судовому засіданні адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Державної судової адміністрації України про забезпечення переважного права на залишення на посаді, скасування наказів, поновлення на роботі, виплату заробітної плати за час вимушеного прогулу,-

В С Т А Н О В И В:

З позовом до Окружного адміністративного суду міста Києва звернулася ОСОБА_1 до Державної судової адміністрації України про забезпечення переважного права на залишення на посаді, скасування наказів, поновлення на роботі, виплату заробітної плати за час вимушеного прогулу, обґрунтовуючи позовні вимоги тим, що у зв'язку зі змінами в організації виробництва і праці відповідачем 10.03.2015 р. порушено переважне право на залишені на посаді головного спеціаліста відповідно до освітньо-кваліфікаційного рівня та продуктивності праці. Крім того, позивач зазначає, що при прийнятті оскаржуваного наказу №286/к від 10.04.2015 р. відповідач в односторонньому порядку всупереч чинному законодавству України без попередження достроково розірвав строковий трудовий договір, чим порушено вимоги ст. 40 КЗпП України.

У позовній заяві позивач просить суд:

забезпечити мені (ОСОБА_1.) переважне право на залишення на посаді головного спеціаліста відділу по роботі з кадрами судів управління кадрового забезпечення шляхом видання Державною судовою адміністрацією України відповідного наказу про переведення мене на посаду спеціаліста відділу по роботі з кадрами судів управління кадрового забезпечення ДСА України;

скасувати накази Державної судової адміністрації України від 10.03.2015 р. №233/к «Про переведення ОСОБА_1.» та від 10.04.2015 року №286/к «Про звільнення ОСОБА_1.»;

поновити мене (ОСОБА_1.) на роботі на посаді головного спеціаліста відділу по роботі з кадрами судів управління кадрового забезпечення безстроково;

виплатити мені (ОСОБА_1.) заробітну плату за час вимушеного прогулу.

Позивач в судовому засіданні позовні вимоги підтримала повністю та просила суд їх задовольнити.

Представник відповідача в судовому засіданні заперечував щодо задоволення позовних вимог з підстав, викладених в письмових запереченнях.

Розглянувши подані сторонами документи і матеріали, заслухавши пояснення представників сторін, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Окружний адміністративний суд міста Києва встановив наступне.

Як вбачається з матеріалів справи, 10.02.2011 р. ОСОБА_1 на підставі наказу Державної судової адміністрації України №187/к від 10.02.2011 р. призначена на посаду головного спеціаліста відділу кадрової роботи управління організаційного забезпечення діяльності судів ДСА України за переведенням.

Відповідно до наказу ДСА України від 14.05.2012 р. №262/к у зв'язку зі змінами структури та штатного розпису центрального апарату ДСА України позивача перевели на посаду головного спеціаліста відділу з питань ведення кадрової роботи та державної служби управління з питань організації діяльності судів.

На підставі наказу ДСА України від 10.03.2015 року №233/к у зв'язку зі змінами структури та штатного розпису центрального апарату ДСА України ОСОБА_1 перевели на посаду провідного спеціаліста відділу по роботі з кадрами судів управління кадрового забезпечення на період відпустки для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку основного працівника до дня її фактичного виходу з відпустки для догляду за дитиною.

Наказом №286/к від 10.04.2015 р. ОСОБА_1 звільнена із займаної посади у зв'язку із закінченням строку трудового договору.

Позивач, зазначаючи про протиправність та безпідставність прийняття наказів про переведення та звільнення із займаної посади, звернулася до суду з даним адміністративним позовом, при вирішенні якого суд виходить з наступного.

Трудові відносини всіх працівників, сприяючи зростанню продуктивності праці, поліпшенню якості роботи, підвищенню ефективності суспільного виробництва і піднесенню на цій основі матеріального і культурного рівня життя трудящих, зміцненню трудової дисципліни і поступовому перетворенню праці на благо суспільства в першу життєву потребу кожної працездатної людини регулює Кодекс законів про працю України (далі - КЗпП України).

Статтею 40 КЗпП України передбачено, що трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом лише у випадках, зокрема, змін в організації виробництва і праці, в тому числі ліквідації, реорганізації, банкрутства або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників.

При цьому, відповідно до ст. 42 КЗпП України при скороченні чисельності чи штату працівників у зв'язку із змінами в організації виробництва і праці переважне право на залишення на роботі надається працівникам з більш високою кваліфікацією і продуктивністю праці.

При рівних умовах продуктивності праці і кваліфікації перевага в залишенні на роботі надається: 1) сімейним - при наявності двох і більше утриманців; 2) особам, в сім'ї яких немає інших працівників з самостійним заробітком; 3) працівникам з тривалим безперервним стажем роботи на даному підприємстві, в установі, організації; 4) працівникам, які навчаються у вищих і середніх спеціальних учбових закладах без відриву від виробництва; 5) учасникам бойових дій, інвалідам війни та особам, на яких поширюється чинність Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту"; 6) авторам винаходів, корисних моделей, промислових зразків і раціоналізаторських пропозицій; 7) працівникам, які дістали на цьому підприємстві, в установі, організації трудове каліцтво або професійне захворювання; 8) особам з числа депортованих з України, протягом п'яти років, з часу повернення на постійне місце проживання до України; 9) працівникам з числа колишніх військовослужбовців строкової служби, військової служби за призовом під час мобілізації, на особливий період, військової служби за призовом осіб офіцерського складу та осіб, які проходили альтернативну (невійськову) службу, - протягом двох років з дня звільнення їх зі служби.

Як вбачається з матеріалів справи, Рішенням Ради суддів України №24 від 05.09.2014 р. визначено граничну чисельність працівників ДСА України в кількості 634 одиниці та визнано таким, що втратило чинність Рішення Ради суддів України від 24.10.2013 р. №58.

Як повідомив відповідач, рішення №24 прийнято у зв'язку з виконанням вимог Закону України від 27.03.2014 р. «Про внесення змін до Закону України «Про державний бюджет України на 2014 рік» в частині скорочення чисельності працівників Державної судової адміністрації України на 144 штатних одиниці.

Судом вбачається, що Державною судовою адміністрацією України вжито заходів на виконання вимог зазначеного вище рішення шляхом видання наказів ДСА України від 19.11.2014 р. №685/к «Про затвердження структури ДСА України» та від 21.11.2014 р. №692/к «Про введення в дію штатного розпису Державної судової адміністрації України на 2014 рік».

Судом встановлено, що відповідач у встановленому чинним законодавством порядку повідомив позивача про зміни в організації виробництва і праці, що не заперечується позивачем, оскільки ОСОБА_1 в позовній заяві зазначила, що їй в усному порядку запропоновано посаду провідного спеціаліста відділу по роботі з кадрами судів управління кадрового забезпечення.

Відповідно до ч. 3 ст. 32 КЗпП України у зв'язку із змінами в організації виробництва і праці допускається зміна істотних умов праці при продовженні роботи за тією ж спеціальністю, кваліфікацією чи посадою.

Як зазначив представник відповідача, у зв'язку із зменшенням штатної чисельності на 144 штатні одиниці ДСА України здійснено заходи щодо визначення працівників, які мають переважне право на залишення на роботі у зв'язку із більш високою кваліфікацією та працівників, які не мають таких переваг, а тому підлягають звільненню.

З урахуванням високої кваліфікації та продуктивності праці ОСОБА_1 відповідачем прийнято наказ №233/к від 10.03.2015 р. про переведення ОСОБА_1 на посаду провідного спеціаліста відділу по роботі з кадрами судів управління кадрового забезпечення на період відпустки для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку основного працівника до дня її фактичного виходу з відпустки для догляду за дитиною.

Наведене свідчить, що відповідачем вжито всіх заходів щодо надання та забезпечення реалізації переважного права позивача на залишення на роботі.

При цьому, з наявного в матеріалах справи оскаржуваного наказу №233/к від 10.03.2015 р. вбачається, що підставою для його прийняття є заява ОСОБА_1 та погодження в установленому порядку.

Наведене в сукупності свідчить про необґрунтованість позовних вимог щодо забезпечення переважного права позивача на залишення на роботі та скасування наказу ДСА України №233/к від 10.03.2015 р., а відтак відсутність підстав для їх задоволення.

В частині позовних вимог щодо оскарження наказу №286/к від 10.04.2015 р., суд зазначає наступне.

Стаття 36 КЗпП України визначає підстави припинення трудового договору.

Так, підставами припинення трудового договору є, зокрема, закінчення строку (пункти 2 і 3 статті 23), крім випадків, коли трудові відносини фактично тривають і жодна з сторін не поставила вимогу про їх припинення.

Зі змісту наведеної правової норми вбачається, що п. 2 ст. 36 КЗпП передбачає можливість припинення трудового договору у зв'язку з закінченням його строку. На цій підставі може бути припинений тільки строковий трудовий договір, укладений як строковий відповідно до закону. Якщо ж строковий трудовий договір укладено всупереч правилам ст. 23 КЗпП, то умова про строк є незаконною. Припинення трудового договору після закінчення строку не вимагає заяви або якогось волевиявлення працівника. Свою волю на укладення строкового трудового договору він уже виявив, коли писав заяву про прийняття на роботу за строковим трудовим договором. У цей же час він виразив і волю на припинення такого трудового договору після закінчення строку, на який він був укладений. Власник також не зобов'язаний попереджати або в інший спосіб інформувати працівника про майбутнє звільнення за п. 2 ст. 36 КЗпП.

Як вбачається з матеріалів справи, позивач 10.03.2015 року написала заяву про переведення її на посаду провідного спеціаліста відділу по роботі з кадрами судів управління кадрового забезпечення на період відпустки для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку (ОСОБА_4.) до дня її фактичного виходу з відпустки для догляду за дитиною.

В наказі ДСА України №233/к від 10.03.2015 року зазначено, що ОСОБА_1 переведено на посаду провідного спеціаліста відділу по роботі з кадрами судів управління кадрового забезпечення до дня фактичного виходу ОСОБА_4 з відпустки для догляду за дитиною.

Відповідно до ст. 24 КЗпП укладення трудового договору оформляється наказом чи розпорядженням власника або уповноваженого ним органу про зарахування працівника на роботу.

Наведене свідчить, що трудові відносини, які виникли між ОСОБА_1 та ДСА України, були строковими та обмежувались періодом відпустки для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку основного працівника, а саме - ОСОБА_4

Матеріалами справи підтверджується, що ОСОБА_4 звернулась із заявою про переривання відпустки для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку, за результатами розгляду якої Державною судовою адміністрацією прийнято наказ №279/к від 07.04.2015 р. «Про переривання відпустки для догляду за дитиною» та вважати провідного спеціаліста відділу по роботі з кадрами судів управління кадрового забезпечення Державної судової адміністрації України ОСОБА_4 такою, яка приступила до виконання службових обов'язків, перервавши перебіг відпустки для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку з 14 квітня 2015 року.

На підставі зазначеного вище наказу та погодження в установленому порядку, ДСА України 10.04.2015 р. видано наказ №286/к «Про звільнення ОСОБА_1.» відповідно до пункту 2 статті 36, статті 83 КЗпП України, у зв'язку з закінченням строку трудового договору та виходом на роботу з відпустки для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку основного працівника.

З урахуванням наведеного, суд приходить до висновку про правомірність прийняття оскаржуваного наказу про звільнення позивача із займаної посади, оскільки останній був прийнятий на посаду провідного спеціаліста відділу по роботі з кадрами судів управління кадрового забезпечення на період соціальної відпустки основного працівника ОСОБА_4 При цьому, вихід на роботу ОСОБА_4 підтверджується наказом №279/к від 07.04.2015 року.

Суд також не бере до уваги посилання позивача на порушення відповідачем вимог ст. 40 КЗпП України, у зв'язку з тим, що остання з 09.04.2015 року по 17.04.2015 року перебувала на лікарняному, що підтверджується листом непрацездатності.

Відповідно до положень ст. 40 КЗпП України не допускається звільнення працівника з ініціативи власника або уповноваженого ним органу в період його тимчасової непрацездатності (крім звільнення за пунктом 5 цієї статті), а також у період перебування працівника у відпустці.

Водночас, суд звертає увагу, що позивач був звільнений не з ініціативи власника, а у зв'язку з виникненням підстави припинення трудового договору, а саме - закінченням його строку.

Згідно ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до ч. 3 ст. 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Вищенаведене у сукупності свідчить про дотримання відповідачем всіх законодавчо визначених вимог в частині звільнення на підставі п.2 ст.36 КЗпП України, а відтак відсутність підстав для визнання протиправним та скасування наказу ДСА України №286/к від 10.04.2015 року.

Зважаючи, що позовні вимоги щодо поновлення позивача на посаді є похідними від позовної вимоги, підстав для задоволення якої судом не вбачається, у суду відсутні підстави для задоволення позовних вимог в цій частині.

Відповідно до ч. 2 ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.

Згідно з ч. 2 ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Відповідач, як суб'єкт владних повноважень, покладений на нього обов'язок доказування правомірності прийнятого розпорядження виконав повністю.

За таких обставин, Окружний адміністративний суд міста Києва, за правилами, встановленими ст.86 Кодексу адміністративного судочинства України, перевіривши наявні у справі докази, вважає заявлені позовні вимоги необґрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню.

Керуючись ст.ст. 94, 158-163 КАС України, Окружний адміністративний суд міста Києва,-

ПОСТАНОВИВ:

В задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 відмовити в повному обсязі.

Постанова може бути оскаржена в апеляційному порядку шляхом подачі в Окружний адміністративний суд міста Києва апеляційної скарги на постанову протягом десяти днів з дня її проголошення. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає до Київського апеляційного адміністративного суду.

Якщо апеляційна скарга не була подана у строк, встановлений ст. 186 КАС України, постанова набирає законної сили після закінчення цього строку.

Повний текст постанови складений 19.08.2015 р.

Суддя Є.В. Аблов