Справа №2-а-1523/2009р.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

08.10.2009 року м.Первомайський

Первомайський міськрайонний суд Харківської області у складі: головуючого - судді Босняка М.М., розглянувши в порядку письмового провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Управління Пенсійного фонду України в Первомайському районі Харківської області про зобов’язання вчинити певні дії, -

В С Т А Н О В И В :

Позивач звернулася до Первомайського міськрайонного суду з адміністративним позовом до УПФУ в Первомайському районі Харківської області, в якому просив суд зобов'язати відповідача нарахувати та виплатити йому, як особі, що має статус дитини війни, недоплачену щомісячну державну соціальну допомогу за 2006-2007 роки в сумі 2733,30 грн.

В обґрунтування своїх позовних вимог позивач зазначив, що він набув статусу «дитина війни» та відповідно до ст.6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни» з 01 січня 2006 року по 31 грудня 2007 року має право на отримання соціальної допомоги в розмірі 30% від мінімального розміру пенсії за віком.

Відповідач всупереч Рішення Конституційного Суду України №6-рп/2007 від 09 липня 2007 року, яким були визнані неконституційними окремі положення Закону України «Про державний бюджет України на 2007 рік», в тому числі й щодо зупинення ст.6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни», не здійснив нарахування та виплату відповідного підвищення до пенсії.

Позивач у судове засідання не з'явився, надав заяву, у якій позовні вимоги підтримав в повному обсязі і просив розглянути справу за його відсутності.

Представник відповідача в судове засідання не з'явився, надав заяву про розгляд справи за його відсутності та заперечення на адміністративний позов, в яких просить відмовити в задоволенні позовних вимог.

Оскільки всі особи, які беруть участь у справі, заявили клопотання про розгляд справи за їх відсутності, судовий розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження згідно ч.3 ст.122 КАС України.

Дослідивши матеріали справи, суд приходить до висновку, що позов підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.

Судом встановлено, що позивач має статус «дитина війни» в розумінні ст.1 Закону України „Про соціальний захист дітей війни”, що підтверджується посвідченням НОМЕР_1 від 01.04.2005 року (а.с.5), і письмовими поясненнями відповідача, перебуває на пенсійному обліку в установі – відповідачі та отримує пенсію за віком.

Відповідно до ст.6 Закону України „Про соціальний захист дітей війни" позивач має право на отримання державної соціальної підтримки, а саме підвищення до пенсії в розмірі 30% мінімальної пенсії за віком (в редакції Закону від 18.11.2004р. №2195-IV, набрав чинності 01.01.2006 р.) і не може бути поставлена у залежність від бюджетних асигнувань.

Статтею 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни» передбачено, що дітям війни пенсії або щомісячне довічне грошове утримання чи державна соціальна допомога, які виплачується замість пенсії, підвищуються на 30 відсотків мінімальної пенсії за віком.

Оскільки позивач є пенсіонером, що має статус «дитина війни», то він має право на підвищення до пенсії, а не на державну соціальну допомогу, як зазначено у позовній заяві, а тому позовні вимоги в цій частині підлягають частковому задоволенню.

Згідно ст.7 Закону України «Про соціальний захист дітей війни» фінансове забезпечення державних соціальних гарантій, передбачених цим Законом, здійснюється за рахунок коштів Державного бюджету України.

Законом України „Про Державний бюджет України на 2006 рік" від 20.12.2005 року дію ст.6 зазначеного Закону на 2006 рік зупинено.

Законом України „Про внесення змін до Закону України „Про Державний бюджет України на 2006 рік" від 19.01.2006 року, який набрав чинності 15.03.2006 року, до статті 10 Закону України „Про Державний бюджет України на 2006 рік" було внесено зміни, якими встановлено, що пільги зазначеній категорії, передбачені ст.6 Закону України „Про соціальний захист дітей війни", у 2006 році запроваджуються поетапно, за результатами виконання бюджету у першому півріччі, у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України за погодженням з Комітетом Верховної Ради України з питань бюджету.

Проте, у 2006 році пільги, встановлені ст.6 Закону України „Про соціальний захист дітей війни", запроваджені не були.

Закони України „Про Державний бюджет України на 2006 рік" від 20.12.2005 року та „Про внесення змін до Закону України „Про Державний бюджет України на 2006 рік" від 19.01.2006 року неконституційними не визнані та діяли протягом 2006 року.

Таким чином, відповідно до вищезазначених Законів, у відповідача не було підстав нараховувати та сплачувати позивачеві підвищення до пенсії, передбачене ст.6 Закону України „Про соціальний захист дітей війни", оскільки до 15.03.2006 року дію зазначеної норми було зупинено, а потім передбачені нею виплати не запроваджені.

Крім того, надаючи перевагу Законам України „Про Державний бюджет України на 2006 рік" та „ Про внесення змін до Закону України „Про Державний бюджет України на 2006 рік" суд виходить з того, що закони є актами єдиного органу законодавчої влади - Верховної Ради України. Конституція України не встановлює пріоритету в застосуванні того чи іншого закону, в тому числі залежно від предмету правового регулювання. Немає такого закону України, який би регулював питання подолання колізії норм законів, що мають однакову юридичну силу.

Конституційний Суд України у п.3 мотивувальної частини рішення від 03.10.1997 року №4-зп (справа про набуття чинності Конституцією) зазначив: „Конкретна сфера суспільних відносин не може бути водночас врегульована однопредметними нормативними правовими актами однакової сили, які за змістом суперечать один одному.

Звичайною є практика, коли наступний у часі акт містить пряме застереження щодо повного або часткового скасування попереднього. Загальновизнаним є те, що з прийняттям нового акта, якщо інше не передбачено самим цим актом, автоматично скасовується однопредметний акт, який діяв у часі раніше.

Виходячи із системного аналізу наведених норм законодавства, суд не знаходить підстав для задоволення позовних вимог позивача, які стосуються виплати підвищення до пенсії за 2006 рік. Відповідач по справі протягом 2006 року діяв у відповідності з діючим законодавством та не мав підстав здійснювати позивачу щомісячного підвищення до пенсії, оскільки до 15.03.2006 року дія ст.6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни» була зупинена, а з 15.03.2006 року здійснення доплат, визначено у інший спосіб, тобто поставлено в залежність від виконання у другому півріччі 2006 року Закону України «Про Державний бюджет України на 2006 рік».

Стосовно позовних вимог щодо здійснення позивачу підвищення до пенсії за 2007 рік, суд вважає, що вони підлягають частковому задоволенню з таких підстав.

Відповідно до п.12 ст.71 Закону України «Про Державний бюджет України на 2007 рік», дію статті 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни», з урахуванням ст.111 цього Закону, було зупинено.

Таким чином, в період з 01.01.2007р. по 09.07.2007 року позивач також не мав права на отримання державної соціальної підтримки, оскільки норма, якою передбачено це право, була зупинена.

Рішенням Конституційного Суду України від 09.07.2007 за №6-рп 2007 року, у справі за поданням 46 народних депутатів України щодо відповідності Конституції України (конституційності) положень статей 29, 36 ч.2 ст.56, ч.2 ст.62, ч.1 ст.66, пп.7, 9, 12, 13, 14, 23, 29, 30, 39, 41, 43, 44, 45, 46, ст.71, ст.ст.98, 101, 103, 111 Закону України «Про Державний бюджет України на 2007 рік» (справа про соціальні гарантії громадян), визнано таким, що не відповідає Конституції України (є неконституційним) положення п.12 ст.71 Закону України «Про Державний бюджет України на 2007 рік», яким зупинено дію ст.6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни», з урахуванням ст.111 цього Закону.

Рішення Конституційного Суду України у цій справі має преюдиціальне значення для судів загальної юрисдикції при розгляді ними позовів у зв'язку з правовідносинами, які виникли внаслідок дії положень статей зазначеного закону, що визнані неконституційними. Рішення Конституційного Суду України є обов'язковим до виконання на території України, остаточним і не може бути оскаржене.

Відповідно до ч.2 ст.152 Конституції України закони, інші правові акти або їх окремі положення, що визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України рішення про їх неконституційність.

Виходячи з приписів ч.2 ст.152 Конституції України та дати ухвалення рішення Конституційним Судом України УПФУ в Первомайському районі Харківської області повинно було нараховувати та сплачувати позивачу підвищення до пенсії, передбачене ст.6 Закону України „Про соціальний захист дітей війни", з 09.07.2007 року, оскільки з моменту ухвалення Конституційним Судом України рішення щодо неконституційності пункту 12 статті 71 Закону України „Про Державний бюджет України на 2007 рік", ця норма втратила чинність та не підлягала застосуванню. Отже, відповідач з 09.07.2007 року мав діяти у відповідності з приписами діючої норми ст.6 Закону України „Про соціальний захист дітей війни", нараховувати та здійснювати позивачу відповідні доплати.

Відповідно до статті 64 Конституції України конституційні права і свободи людини і громадянина не можуть бути обмежені, крім випадків, передбачених Конституцією України.

Згідно ч.ч.3, 4 ст.8 КАС України звернення до адміністративного суду для захисту прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції України гарантується. Забороняється відмова в розгляді та вирішенні адміністративної справи з мотивів неповноти, неясності, суперечливості чи відсутності законодавства, яке регулює спірні правовідносини.

Таким чином, доводи відповідача в частині неврегульованості на законодавчому рівні порядку здійснення доплат особам, які мають статус дітей війни, не може бути підставою для їх не здійснення або відмови в задоволенні позову.

Щодо доводів стосовно відсутності підстав для застосування до спірних правовідносин ст.28 Закону України „Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", суд зазначає наступне.

Сторонами по справі не заперечується, що позивач, відповідно до ст.6 Закону України „Про соціальний захист дітей війни" має право на отримання підвищення до пенсії у розмірі 30% мінімальної пенсії за віком.

За чинним законодавством розмір мінімальної пенсії за віком визначається лише за правилами, передбаченими ст.28 Закону України „Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", іншого нормативно-правового акта, який би визначав цей розмір або встановлював інший розмір, немає.

З огляду на викладене, суд вважає необґрунтованими доводи відповідача щодо застосування положення ч.3 ст.28 зазначеного Закону, з якої випливає, що мінімальний розмір пенсії за віком, встановлений абзацом І частини 1 цієї статті, застосовується виключно для визначення розмірів пенсії, призначених згідно з цим Законом, оскільки наявність такої норми та відсутність іншого мінімального розміру пенсії за віком не є підставою для відмови в реалізації позивачем конституційної гарантії, встановленої ст.46 Конституції України, та права на отримання підвищення до пенсії, передбаченого ст.6 Закону України „Про соціальний захист дітей війни".

Крім того, безпідставним є посилання відповідача на відсутність коштів щодо забезпечення виплати зазначеної доплати до пенсії, оскільки органи державної влади не можуть посилатися на відсутність коштів, як на підставу невиконання своїх зобов'язань, які встановлені ст.46 Конституції України та зазначеною нормою Закону.

Суд приходить до висновку, що не заслуговують на увагу доводи відповідача щодо не визначеності на законодавчому рівні питання відносно органу, на який покладено обов'язок здійснення виплат підвищення до пенсії особам, що мають статус дитини війни.

Пенсійний фонд України діє у відповідності з Положенням „Про Пенсійний фонд України" і здійснює свої повноваження на підставі п.15 зазначеного положення через створені в установленому порядку його територіальні управління. Відповідно до Закону України „Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" рішення про призначення та перерахунок пенсій приймаються районними управліннями Пенсійного фонду України за місцем проживання пенсіонерів.

Таким чином, обов'язок по нарахуванню та виплаті підвищення до пенсії позивача, передбаченого ст.6 Закону України „Про соціальний захист дітей війни", покладено на УПФУ в Первомайському районі Харківської області, за місцем проживання позивача.

Задовольняючи частково позовні вимоги, суд виходить з того, що вимоги про стягнення з УПФУ в Первомайському районі Харківської області підвищення до пенсії у визначеній позивачем грошовій сумі не підлягають задоволенню, оскільки такі виплати не були йому нараховані, а суд не може перебирати на себе функцію здійснення перерахунку та нарахування пенсії замість органу, якому надані такі повноваження.

Отже, на відповідача слід покласти зобов’язання здійснити нарахування та виплату позивачу підвищення до пенсії.

Стосовно вимоги позивача про поновлення строку звернення до суду з адміністративним позовом, суд приходить до висновку, що у відповідності до ч.2 ст.46 Закону України «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування» нараховані суми пенсії, що не отримані з вини органу, що призначає і виплачує пенсію, виплачується за минулий час без обмеження будь-яким строком.

Таким чином, суд не вбачає пропущення позивачем строку звернення до суду за захистом свого права щодо отримання підвищення до пенсії, передбаченого ст.6 Закону України „Про соціальний захист дітей війни”.

Між тим, виходячи зі змісту позову та для повного захисту прав позивача, за захистом яких він звернувся до суду, суд вважає необхідним, на підставі ч.2 ст.11 КАС України, вийти за межі позовних вимог та визнати протиправною бездіяльність УПФУ в Первомайському районі Харківської області, по невиконанню з 09.07.2007 року приписів ст.6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни», яка призвела до порушення прав позивача на своєчасне нарахування та отримання підвищення до пенсії.

Судові витрати по справі підлягають розподілу у відповідності до ч.3 ст.94 КАС України.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст.94, 122, 160-163 КАС України, суд -

ПОСТАНОВИВ:

Адміністративний позов ОСОБА_1 до Управління Пенсійного фонду України в Первомайському районі Харківської області про зобов’язання вчинення певних дій - задовольнити частково.

Визнати бездіяльність Управління Пенсійного фонду України в Первомайському районі Харківської області протиправною.

Зобов'язати Управління Пенсійного фонду України в Первомайському районі Харківської області здійснити ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженц. Левкове Крижопільського району Вінницької області, нарахування пенсії з підвищенням її на 30% мінімальної пенсії за віком з розміру, що встановлений ч.1 ст.28 Закону України „Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", та провести відповідні виплати за 2007 рік з 09 липня 2007 року по 31 грудня 2007 року.

В іншій частині позовних вимог відмовити.

Стягнути з Державного бюджету України на користь позивача витрати зі сплати судового збору у розмірі 1 гривні 70 копійок.

Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання заяви про апеляційне оскарження, якщо таку заяву не було подано. Якщо було подано заяву про апеляційне оскарження, але апеляційна скарга не була подана у строк, постанова набирає законної сили після закінчення цього строку. У разі подання апеляційної скарги постанова, якщо її не скасовано, набирає законної сили після закінчення апеляційного розгляду справи.

Постанова може бути оскаржена в апеляційному порядку до Харківського апеляційного адміністративного суду через Первомайський міськрайонний суд Харківської області шляхом подачі в 10-денний строк з дня її проголошення, а в разі складення постанови у повному обсязі відповідно до ст.160 КАС України - з дня складання у повному обсязі, заяви про апеляційне оскарження і поданням після цього протягом 20 днів апеляційної скарги, з подачею її копії до апеляційної інстанції або в порядку ч.5 ст.186 КАС України.

Суддя –