Справа № 755/1018/15-ц

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"25" травня 2015 р. Дніпровський районний суд м. Києва у складі:

головуючої судді – Марфіної Н.В.,

за участі секретарів – Дурноп’янової О.О., Бурлай О.Б., Стрижеуса В.А.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві цивільну справу за позовом Публічного акціонерного товариства “Дельта Банк” до ОСОБА_1, третя особа: ОСОБА_2, про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом передання у власність, -

у с т а н о в и в :

05.01.2015 року позивач звернувся до суду із позовом до відповідача про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом передання у власність. Вимоги позовної заяви мотивовано тим, що 23.07.2007 року між Акціонерним комерційним інноваційним банком “УкрСиббанк” (правонаступник АТ “УкрСиббаню”) та ОСОБА_2 був укладений кредитний договір №11186981ООО (відповідно до додаткової угоди реєстраційний номер було змінено на №11186981ОО1), згідно з умовами якого Банк надав Позичальнику кредитні кошти у розмірі 110000,00 доларів США з розрахунку 13,2% річних на строк з 23.07.2007 року по 23.07.2027 року. 08.12.2011 року між Публічним акціонерним товариством “УкрСиббанк” та Публічним акціонерним товариством “Дельта Банк” було укладено Договір купівлі-продажу прав вимоги за кредитами, відповідно до якого в порядку, обсязі та на умовах, визначених даним Договором, АТ “УкрСиббанк” передає (відступає) АТ “Дельта Банк” права вимоги за кредитними та забезпечувальними договорами, внаслідок чого АТ “Дельта Банк” замінює АТ “УкрСиббанк” як кредитора (стає новим кредитором) у зазначених зобов'язаннях, а внаслідок передачі від АТ “УкрСиббанк” до АТ “Дельта Банк” прав вимоги до боржників, до АТ “Дельта Банк” переходить (відступається) право вимагати (замість АТ “УкрСиббанк”) від боржників повного, належного та реального виконання обов'язків за кредитними та забезпечувальними договорами. Відповідно до вищевказаного договору купівлі-продажу прав вимоги за кредитами АТ “Дельта Банк” набув права вимоги по кредитному договору.З метою забезпечення виконання грошових зобов’язань за вказаним Договором про надання споживчого кредиту №11186981000 від 23.07.2007 року іпотекодавець ОСОБА_1 за договором іпотеки №59476 від 23.07.2007 року передала в іпотеку нерухоме майно: двокімнатна квартира, розміром жилої площі - 27,2 кв.м., загальною площею - 45,0 кв.м., що розташована на п’ятому поверсі сімнадцяти поверхового будинку, яка належить Іпотекодавцю на праві власності та розташована за адресою: АДРЕСА_1. Предмет іпотеки є власністю Іпотекодавця на праві власності на підставі Договору купівлі-продажу посвідченого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу ОСОБА_3 від 16.07.2002 року номер 6437 та зареєстрований в Київському міському бюро технічної інвентаризації та реєстрації права власності на об’єкти нерухомого майна та записаний у реєстрову книгу №д.958-127 за реєстровим номером 315 і немає жодних договірних строків позовної давності, щодо правочинів на підставі яких Іпотекодавець отримав право власності на Предмет іпотеки. На підставі рішення Загальних зборів акціонерів від 27.10.2009 року АКІБ “УКРСИББАНК” змінило назву на ПАТ “УКРСИББАНК”, яке є правонаступником усіх прав та зобов’язань АКІБ “УКРСИББАНК”. 08 грудня 2011 року своє право вимоги, що виникло з кредитного договору у Публічного акціонерного товариства “УкрСиббанк”, останнім передано Публічному акціонерному товариству “Дельта банк”, що підтверджується Договором купівлі-продажу прав вимоги за кредитами від 8 грудня 2011 року. Позивач зазначає, що позичальник умови кредитного договору належним чином не виконує, про що неодноразово повідомлявся в тому числі й шляхом направлення письмової вимоги про виконання зобов'язань згідно умов кредитного договору, однак зобов’язання не виконані, у зв'язку з чим, станом на 01.10.2014 року за позивальником наявна заборгованість у сумі: 1841528,27 грн. з яких: за кредитним договором №111186981000: відсотки - 22028,79 грн.; за додатковою угодою №111186981001: сума заборгованості за кредитом - 1136350,88 грн.; сума заборгованості за відсотками - 683148,60 грн. Позивач зазначає, що в рахунок виконання основного зобов'язання позивач має право звернути стягнення на предмет іпотеки шляхом набуття (передачі) предмету iпотеки у власнiсть згiдно iз застереженням про задоволення вимог iпотекодержателя, що мiститься в iпотечному договорi у порядку, передбаченому ст.ст. 36, 37 ЗУ “Про iпотеку”. На думку позивача, враховуючи невизнання та порушення прав iпотекодержателя, iснують всі підстави для звернення стягнення на предмет iпотеки шляхом передачі предмету iпотеки у власніть іпотекодержателю. Відповідно до п. 4.1. іпотечного договору, звернення стягнення здійснюється Іпотекодержателем: у випадках, зазначених в п.п. 2.1.1.-2.1.2. даного договору іпотеки; у разі порушення провадження у справі про відновлення платоспроможності Іпотекодавця або визнання його банкрутом; у разі ліквідації юридичної особи - Іпотекодавця; у разі порушення Іпотекодавцем будь-якого зобов'язання за даним договорогом або будь-якого зобов'язання, що забезпечено іпотекою за даним договором; в інших випадках відповідно до діючого законодавства. Звернення стягнення здійснюється на підставі: рішення суду; виконавчого напису нотаріуса; застереження про задоволення вимог Іпотекодержателя; за договором між Іпотекодавцем та Іпотекодержателем про задоволення вимог Іпотекодержателя. Відповідно до п. 4.3. іпотечного договору, право визначення підстави та способу звернення стягнення належить Іпотекодержателю. Згідно п. 5.2. іпотечного договору, позасудове врегулювання здійснюється одним з наступних способів звернення стягнення на Предмет іпотеки: передача Іпотекодержателю права власності на Предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов’язання у порядку, встановленому Законом України “Про іпотеку”. Враховуючи викладене позивач просить в рахунок виконання основного зобов'язання ОСОБА_2 щодо оплати заборгованості у розмірі 1841 528,27 грн. (з яких: за кредитним договором №111186981000: відсотки - 22 028,79 грн.; за додатковою угодою №111186981001:сума заборгованості за кредитом - 1136350,88 грн.; сума заборгованості за відсотками - 683 148,60 грн.) за Договором про надання споживчого кредиту №11186981000 від 23.07.2007 року, звернути стягнення заборгованості за договором іпотеки №59476 від 23.07.2007 року з ОСОБА_1 шляхом передачі Іпотекодержателю предмета іпотеки у власність та визнання на нього права власності за Іпотекодержателем АТ “Дельта банк” на предмет іпотеки, а саме: двокімнатна квартира, розміром жилої площі – 27,2 кв.м., загальною площею - 45,0 кв.м., що розташована на п'ятому поверсі сімнадцятиповерхового будинку, яка належить Іпотекодавцю на праві власності та розташована за адресою: АДРЕСА_1. Також позивач просить відшкодувати за рахунок відповідача понесені позивачем судові витрати пов’язані зі сплатою судового збору.

Представник позивача в судове засідання не з’явився, в матеріалах справи міститься заява представника про розгляд справи за його відсутності до якої додано додаткові письмові пояснення до поданої позовної заяви зі змісту яких вбачається, що позивач підтримує заявлений позов та просить його задовольнити посилаючись на те, що відповідно до ст. 22 Конституції України, при прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод. При цьому, Закону України “Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті” носить тимчасовий характер, і позивач в майбутньому після втрати чинності цього Закону матиме право реалізувати рішення суду про звернення стягнення на майно. Суди не здійснюють примусового стягнення нерухомого житлового майна, оскільки рішення може виконуватись, як в добровільному порядку так і шляхом примусового виконання. Відповідно до ст. 1 Закону України “Про виконавче провадження”, завершальною стадією судового провадження є виконавче провадження, що спрямоване на примусове виконання рішень судів та інших органів і посадових осіб. На думку позивача, вразі відмовлення в задоволенні позову Банку, суд першої інстанції вийде за межі своїх повноважень, оскільки примусове стягнення здійснюється лише органами державної виконавчої служби, що є завершальною стадією судового провадження. Позивач зазначає, що Закон України “Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті” суперечить ст. 22 Конституції України, оскільки значно звужує (позбавляє) права позивача/іпотекодержателя на задоволення своїх вимог шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки. Відповідно до ч. 4 ст. 2 ЦПК України, закон, який встановлює нові обов'язки, скасовує чи звужує права, належні учасникам цивільного процесу, чи обмежує їх використання, не має зворотної дії в часі. Також позивач вказує на те, що ст. 56 Закону України “Про заставу” прямо забороняє застосування ЗУ “Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті” на договір, який укладено до набрання чинності законом, оскільки в даному випадку законом встановлені правила, які погіршують становище позивача, як заставодержателя. Норми ЗУ “Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті”, не передбачають припинення іпотеки за встановлених судом обставин.

Представник відповідача до початку судового розгляду звернувся до суду з клопотанням про розгляд справи за відсутності відповідача та його представника, позовні вимоги не визнає та просить відмовити у задоволенні позову. При цьому, за змістом наявних в матеріалах справи письмових заперечень на позовну заяву представника відповідача, заперечення проти позовної заяви обґрунтовані дією на час вирішення справи Закону України “Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті” та тим, що предмет іпотеки повністю відповідає умовам вказаного закону. Тому відповідач вважає, що вимоги позовної заяви не підлягають до задоволення та посилається наявність відповідної судової практики викладеної в ухвалах Апеляційного суду Закарпатської області від 23.12.2014 року, Апеляційного суду Херсонської області від 17.02.2015 року та Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 30.01.2015 року та від 26.02.2015 року. Також представник відповідача у своїх письмових запереченнях зазначає, що відповідно до ч. 3 Закону України “Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті”, цей Закон набирає чинності з дня його опублікування та втрачає чинність з дня набрання чинності законом, який врегульовує питання особливостей погашення основної суми заборгованості, вираженої в іноземній валюті, порядок погашення (урахування) курсової різниці, що виникає у бухгалтерському та/або податковому обліку кредиторів та позичальників, а також порядок списання пені та штрафів, які нараховуються (були нараховані) на таку основну суму заборгованості. На думку сторони відповідача, враховуючи те, що зазначеним вище законом заборонено примусове стягнення на предмет іпотеки, до набрання чинності закону, яким буде врегульовано питання особливостей погашення основної суми заборгованості, ухвалення будь-якого рішення про стягнення майна у примусовому порядку, порушить права відповідача, оскільки в майбутньому вирішення питання про погашення суми заборгованості боржника, ОСОБА_2, за кредитним договором №11186981000 від 23.07.2007 року, буде не можливою. Прийняття судом рішенням про звернення стягнення на предмет іпотеки переведе виконання кредитного зобов'язання позичальника в іноземній валюті з розряду грошових вимог у майнові та буде покладено на відповідача (поручителя), і здійснення конвертації суми заборгованості за кредитним договором вираженій в іноземній валюті буде не можливою, оскільки зазначена заборгованість перестане існувати як фактична сума боргу. Викладену позицію відповідач підтверджує судовою практикою викладеною в рішенні Апеляційного суду м. Києва від 12.02.2015 року, ухвалі Апеляційного суду м. Києва від 09.02.2015 року та ухвалі Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 25.02.2015 року.

До початку судового розгляду представник третьої особи звернувся до суду з клопотанням про розгляд справи за відсутності третьої особи та його представника, а також просить відмовити у задоволенні позову. При цьому, за змістом наявних в матеріалах справи письмових пояснень представника третьої особи, свої заперечення проти позовних вимог третя особа обґрунтовує тим, що відповідно до п. 5.1. Договору іпотеки №59476 від 23.07.2007 року, укладеного між позивачем та відповідачем, задоволення вимог іпотекодержателя шляхом передачі останньому права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов'язання, можливе лише у випадку позасудового регулювання спору. В цьому контексті третя особа зазначає, що п. 38 постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ №5 від 30.03.2012 року “Про практику застосування судами законодавства при вирішенні спорів, що виникають із кредитних правовідносин” роз'яснено, що у випадку, якщо іпотекодержатель не реалізував способів позасудового врегулювання звернення стягнення на предмет іпотеки, зокрема, шляхом укладення договору про задоволення вимог іпотекодержателя, який передбачав би передачу іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки у рахунок виконання основного зобов'язання (стаття 37 Закону України “Про іпотеку”), він має право звернутися до суду з позовом про звернення стягнення на предмет іпотеки відповідно до статті 39 цього Закону, а не з позовом про визнання права власності на нерухоме майно. Третя особа також вважає, що обраний позивачем спосіб захисту своїх прав є неналежним, оскільки відповідно до п. 39 зазначеної постанови, суди мають виходити з того, що з урахуванням не виключається можливість звернення стягнення на предмет іпотеки в такий спосіб і набуття іпотекодержателем права власності на нього за рішенням суду, оскільки цими нормами передбачено задоволення вимог іпотекодержателя шляхом набуття права власності на предмет іпотеки, яке ототожнюється зі способом звернення стягнення, якщо його передбачено договором. Тому в разі встановлення такого способу звернення стягнення на предмет іпотеки в договорі іпотекодержатель на підставі частини другої статті 16 ЦК має право вимагати застосування його судом. Відповідно до частини першої статті 590, статті 578 ЦК звернення стягнення на предмет застави/іпотеки здійснюється лише за рішенням суду, якщо для укладення такого договору щодо майна фізичної особи вимагалось отримання згоди чи дозволу іншої особи чи органу. Однак, позивачем та відповідачем в Договорі іпотеки №59476 від 23.07.2007 року в п. 5.1. розділу 5 встановлено, що передача Іпотекодержавтелю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов'язання здійснюється у Позасудовому порядку. На думку третьої особи, Договором іпотеки №59476 від 23.07.2007 року, сторонами розмежовано судовий спосіб регулювання спору та позасудовий, що впливає на механізм задоволення вимог Іпотекодержателя. Окрім того, третя особа посилається на те, що відповідно до п. 5.2. та п. 5.3. розділу 5 Договору іпотеки №59476 від 23.07.2007 року, Сторонами погоджено порядок здійснення звернення стягнення на предмет іпотеки в позасудовому порядку шляхом передачі права власності на предмет іпотеки, зокрема: Іпотекодержатель надсилає Іпотекодавцю повідомлення про застосування застереження про задоволення вимог Іпотекодержателя; в повідомленні Іпотекодержателя обов'язково зазначається спосіб задоволення вимог Іпотекодержателя, передбачений ч. 3 ст. 36 Закону України “Про Іпотеку”. За твердженням третьої особи, в порушення зазначеного положення договору іпотеки №59476 від 23.07.2007 року Іпотекодержателем (позивачем) не направлялося жодного повідомлення Іпотекодавцю (відповідачу), в якому б встановлювалося застосування Іпотекодержателем такого позасудового способу задоволення вимог як шляхом застосування застереження про задоволення вимог Іпотекодержателя. Повідомлення, що надане позивачем до позовної заяви не може розглядатися як належне повідомлення Іпотекодавця про застосування застереження про задоволення вимог Іпотекодержателя, оскільки воно містить виключно вимогу погасити заборгованість Боржника. Також третя особа зазначає, що оскільки позивач заявляє вимоги про звернення стягнення на предмет іпотеки у зв'язку з невиконанням позичальником зобов'язання забезпеченого іпотекою, необхідним є встановлення в судовому порядку наявності заборгованості позичальника перед позивачем (Банком) та її розміру. Третя особа звертає увагу суду на те, що позивач не надає належних та достатніх доказів, які б свідчили про наявність заборгованості позичальника перед позивачем, а також у документах, що надаються позивачем містяться розбіжності щодо суми заборгованості позичальника. В позовній заяві позивачем зазначається, що загальна сума боргу складає 140445,3 дол. США (еквівалент 1819499,48 грн.), в листі-вимозі №31.4.-08/11120/14 від 13.10.2014 року, позивачем вказана сума заборгованості у розмірі 142145,68 дол. США, в довідці, що надана позивачем та долучена судом до матеріалів справи за клопотанням відповідача, зазначено, що загальна сума заборгованості Позичальника станом на 14.11.2014 року складає 134898,59 дол. США. За наведених обставин третя особа зазначає, що з матеріалів справи не вбачається за можливе встановити реальний розмір заборгованості позичальника (третьої особи) перед позивачем, що має важливе значення для вирішення питання про задоволення вимог позивача про звернення стягнення на предмет іпотеки, а також для захисту прав відповідача як сторони у справі.

Суд. вивчивши матеріали справи, оцінивши всі зібрані по справі докази, приходить до висновку про те, що позовні вимоги не підлягають до задоволення, з огляду на наступне.

Судом встановлено, що 23.07.2007 року між АКІБ “УкрСиббанк” та ОСОБА_2 був укладений договір про надання споживчого кредиту №11186981000 в розмірі 110000,00 доларів США зі сплатою 13,2% річних протягом перших 30 календарних днів користування кредитними коштами з кінцевим терміном повернення кредиту не пізніше 23.07.2007 року (а.с. 7-14).

23.07.2007 року між сторонами договору кредиту була укладена додаткова угода №1 до договору про надання споживчого кредиту №11186981000 (а.с. 15).

30.03.2009 року сторони уклали додаткову угоду №1 до договору про надання споживчого кредиту №11186981000 від 23.07.2007 року щодо зміни схеми погашення кредиту, яким зокрема погодили, що для ідентифікації договору можуть застосовуватись як номер договору, зазначений при його укладенні, а саме №11186981000, так і реєстраційний номер договору в системі обліку банку, а саме №11186981001. При цьому, при здійсненні погашення заборгованості за кредитом сторонами використовується реєстраційний номер договору (а.с. 16-17).

Згідно положень ч. 1 ст. 1054 ЦК України, за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.

До відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 глави 71 ЦК України, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.

Відповідно до положень ст.ст. 526, 530 ЦК України, зобов’язання повинні виконуватись належним чином і в установлений строк відповідно до умов договору та вимог закону.

У забезпечення виконання позичальником своїх зобов’язань за договором про надання споживчого кредиту, між АКІБ “Укрсиббанк” та відповідачем був укладений договір іпотеки №59476 від 23.07.2007 року предметом якого стала квартира №155 по бульвару. Давидова, 10 в м. Києві (а.с. 33-37).

За змістом п. 1.1. договору іпотеки сторони погодили, що ринкова вартість предмету іпотеки згідно звіту незалежної оцінки становить 757370,00 грн., що еквівалентно 149974,00 долари США.

Відповідно до п. 2.1.1. договору іпотеки, у разі невиконання або неналежного виконання позичальником зобов’язань за кредитним договором Іпотекодержатель має право задовольнити свої вимоги за рахунок предмету іпотеки в повному обсязі переважно перед іншими кредиторами.

Згідно умов, передбачених розділом 4 договору іпотеки, звернення стягнення здійснюється іпотекодержателем у випадках, зазначених в п.п. 2.1.1. – 2.1.2. цього договору іпотеки, або: у разі порушення провадження у справі про відновлення платоспроможності іпотекодавця або визнання його банкрутом, або: у разі ліквідації юридичної особи – іпотекодавця, або: у разі порушення іпотекодавцем будь-якого зобов’язання за цим договором або будь-якого зобов’язання, що забезпечено іпотекою за цим договором, або: в інших випадках відповідно до діючого законодавства. Звернення стягнення здійснюється на підставі: або рішення суду; або виконавчого напису нотаріуса; або застереження про задоволення вимог іпотекодержателя; або за договором між іпотекодавцем та іпотекодержателем про задоволення вимог іпотекодержателя. У випадках зазначених в п.п. 2.1.1. – 2.1.2. цього договору іпотеки іпотекодержатель надсилає іпотекодавцю повідомлення, оформлене згідно ст. 35 Закону України “Про іпотеку”. У разі невиконання іпотекодавцем вимог, зазначених в повідомленні, про яке йдеться в п. 4.3. іпотекодержатель здійснює звернення стягнення. Звернення стягнення за рішенням суду та виконавчим написом нотаріуса здійснюється відповідно до Закону України “Про іпотеку”. Звернення стягнення по застереженню про задоволення вимог іпотекодержателя здійснюється відповідно до розділу 5 цього договору іпотеки та відповідно до розділу V Закону України “Про іпотеку”.

За змістом розділу 5 договору іпотеки, сторони досягли згоди про можливість звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання. Позасудове врегулювання здійснюється відповідно до застереження про задоволення вимог іпотекодержателя, що міститься в цьому договорі, іпотекодержатель самостійно визначає один з наступних способів звернення стягнення на предмет іпотеки, зокрема, передачу іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов’язання в порядку, встановленому ст. 37 Закону України “Про іпотеку”. У разі настання обставин, зазначених у п. 4.1. цього договору іпотеки, іпотекодаржатель надсилає рекомендованим листом іпотекодавцю повідомлення про застосування застереження про задоволення вимог іпотекодержателя. В повідомленні, про яке йдеться в п. 5.2., іпотекодержатель зазначає який з способів задоволення вимог іпотекодержателя, що передбачені ч. 3 ст. 36 Закону України “Про іпотеку”, застосовується іпотекодержателем для задоволення своїх вимог. У разі застосування передачі предмету іпотеки у власність іпотекодаржателя як способу задоволення вимог іпотекодержателя (абз. 2 ч. 3 ст. 36 Закону України “Про іпотеку”) даний договір є правовою підставою для реєстрації права власності іпотекодержателя на предмет іпотеки.

Як вбачається з матеріалів справи, 08.12.2011 року між ПАТ “УкрСиббанк” та ПАТ “Дельта Банк” був укладений договір купівлі-продажу прав вимоги за кредитами (а.с. 50-51).

Згідно акту прийому-передачі документації за договором купівлі-продажу прав вимоги за кредитами від 08.12.2011 року, підписаного сторонами 18.01.2012 року, на виконання умов договору новому кредитору, зокрема, передано документацію по договору про надання споживчого кредиту №11186981000/001 та по договору іпотеки №59476 (а.с. 52).

Відповідно до ст.ст. 512, 514 ЦК України, кредитор у зобов'язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги). До нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов'язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.

Приймаючи рішення про відмову у задоволенні вимог позивача про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом передання у власність, суд не приймає до уваги посилання сторони відповідача та третьої особи на положення Закону України “Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті”, оскільки відповідно до правової позиції Верховного Суду України, установивши наявність передбачених вказаним законом обставин, суд має задовольнити позовні вимоги та в порядку передбаченому ст. 217 ЦПК України зазначити у рішенні про відстрочку його виконання на час дії мораторію, при цьому в даному випадку суд приходить до висновку про необхідність відмови у позові з наступних підстав.

Відповідно до ст. 7 Закону України “Про іпотеку”, за рахунок предмета іпотеки іпотекодержатель має право задовольнити свою вимогу за основним зобов'язанням у повному обсязі або в частині, встановленій іпотечним договором, що визначена на час виконання цієї вимоги, включаючи сплату процентів, неустойки, основної суми боргу та будь-якого збільшення цієї суми, яке було прямо передбачене умовами договору, що обумовлює основне зобов'язання.

Згідно ст. 33 Закону України “Про іпотеку”, у разі невиконання або неналежного виконання боржником основного зобов'язання іпотекодержатель вправі задовольнити свої вимоги за основним зобов'язанням шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки. Право іпотекодержателя на звернення стягнення на предмет іпотеки також виникає з підстав, встановлених статтею 12 цього Закону.

За змістом ст. 60 ЦПК України, кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 61 цього Кодексу. Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, виникає спір. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Під час розгляду справи виник спір щодо розміру заборгованості третьої особи перед банком, тому за клопотання представника відповідача суд своїм запитом від 10.02.2015 року витребував у позивача інформацію про стан заборгованості – витяги з первинних документів, на підставі яких здійснюється облік заборгованості позичальника в бухгалтерському обліку позивача (а.с. 81).

При цьому позивач у відповідь на запит суду надав розрахунок заборгованості за договором кредиту №11186981000 від 23.07.2007 року та №11186981001 від 23.07.2007 року (а.с. 125) без надання витягів з первинних документів та без будь-яких пояснень неповного виконання запиту суду, а в подальшому взагалі звернувся до суду з клопотанням про розгляд справи за відсутності його представника.

За таких обставин, враховуючи наявність спору щодо дійсно існуючого розміру заборгованості та відсутність первинних документів за наявності яких можна було б перевірити дійсність наданого позивачем розрахунку, суд позбавлений можливості перевірити правильність здійсненого позивачем розрахунку боргу, що в свою чергу вказує на недоведеність позивачем належними доказами розміру існуючої заборгованості.

Крім того, на недоведеність дійсної суми боргу вказує і здійснення розрахунку за договором кредиту №11186981000 та №11186981001, хоча сторони договору кредиту домовлялись, що при здійсненні погашення заборгованості за кредитом використовується реєстраційний номер договору №11186981001.

На підставі наданих позивачем документів на підтвердження розміру існуючої заборгованості не можна дійти висновку про її дійсний розмір, що вказує на недоведеність розміру боргу.

Так, у позовній заяві зазначено, що станом на 01.10.2014 року позивальник має заборгованість у розмірі 1841528,27 грн. (а.с. 4).

Вказана сума за офіційним курсом НБУ станом на 01.10.2014 року дорівнює 142093,23 долари США.

У листі вимозі від 13.10.2014 року вих. №31.4-08/11120/14 зазначено, що станом на 01.10.2014 року сума боргу становить 142145,68 доларів США (а.с. 47).

Вказана різниця є незначною і пояснюється округленням застосованого розміру курсу гривні до долара США судом та позивачем.

При цьому, згідно наданого позивачем розрахунку заборгованості (а.с. 125), станом на 18.11.2014 року заборгованість становить 134898,59 доларів США.

Отже, сума боргу порівняно з заявленим розміром у позовній заяві, який протягом розгляду справи позивачем не змінювався, зменшилась на 7194,64 долара США, хоча згідно вказаного розрахунку заборгованості (а.с. 125) у 2014 році відповідачем було здійснено лише одну оплату по відсоткам у розмірі 149,44 долари США.

Також, приймаючи рішення про відмову у позові суд виходить з того, що як вбачається з матеріалів справи, позивач в обґрунтування своїх позовних вимог вказує на наявність заборгованості у загальному розмірі 1841528,27 грн.

Відповідно еквівалент вказаної суми станом на час прийняття рішення становить 88365,08 доларів США (1841528,27 грн. / 20,84 офіційний курс НБУ станом на 25.05.2015 року).

Як зазначалося вище, договором іпотеки сторони погодили, що ринкова вартість предмету іпотеки згідно звіту незалежної оцінки становить 757370,00 грн., що еквівалентно 149974,00 долари США.

Отже, в еквіваленті національної валюти до долара США заборгованість позивальника становить 88365,08 доларів США, при цьому, ринкова вартість предмету іпотеки складає 149974,00 долари США.

Згідно положень ст. 39 Закону України “Про іпотеку”, суд вправі відмовити у задоволенні позову іпотекодержателя про дострокове звернення стягнення на предмет іпотеки, якщо допущене боржником або іпотекодавцем, якщо він є відмінним від боржника, порушення основного зобов'язання чи іпотечного договору не завдає збитків іпотекодержателю і не змінює обсяг його прав.

Як роз’яснено в п. 41 Постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ №5 від 30 березня 2012 року “Про практику застосування судами законодавства при вирішенні спорів, що виникають із кредитних правовідносин”, при вирішенні спору про звернення стягнення на предмет іпотеки суд має дати оцінку співмірності суми заборгованості за кредитом та вартості іпотечного майна, якщо допущене боржником або іпотекодавцем, якщо він є відмінним від боржника, порушення основного зобов'язання чи іпотечного договору не завдає збитків іпотекодержателю і не змінює обсяг його прав. Оскільки вказане положення закону є оціночним, то суд має належним чином його мотивувати, співставити обставини зі змістом цього поняття, визначитись, чи не суперечить його застосування загальному змісту та призначенню права, яким урегульовано конкретні відносини (зокрема, про право на першочергове задоволення вимог за рахунок предмета застави), та врахувати загальні засади цивільного законодавства - справедливість, добросовісність та розумність (пункт 6 частини першої статті 3 ЦК).

В даному випадку суд вбачає не співмірність зазначеної позивачем суму заборгованості та вартості іпотечного майна, яка майже в двічі перевищує заявлену позивачем суму боргу за договором кредиту, враховуючи також, що дійсний розмір заборгованості взагалі позивачем не доведено. І за таких обставин суд вважає, що обраний позивачем спосіб захисту свого права шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки, вартість якого значно перевищує розмір заборгованості, є не лише неспівмірним із визначеним позивачем розміром боргу, а також не справедливим та не розумним в розумінні ст. 3 ЦК України і відповідно не підлягає задоволенню. Крім того, на думку суду, порушення основного зобов'язання не завдає збитків іпотекодержателю в розумінні їх визначення ст. 22 ЦК України, оскільки позивач достроково звертає стягнення на предмет іпотеки, і порушення умов кредитного договору жодним чином не змінює обсяг прав позивача.

За змістом ст. 33 Закону України “Про іпотеку”, звернення стягнення на предмет іпотеки здійснюється на підставі рішення суду, виконавчого напису нотаріуса або згідно з договором про задоволення вимог іпотекодержателя.

Відповідно до ст. 36 Закону України “Про іпотеку”, сторони іпотечного договору можуть вирішити питання про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання на підставі договору. Позасудове врегулювання здійснюється, зокрема, згідно із застереженням про задоволення вимог іпотекодержателя, що міститься в іпотечному договорі. Договір про задоволення вимог іпотекодержателя, яким також вважається відповідне застереження в іпотечному договорі, визначає можливий спосіб звернення стягнення на предмет іпотеки відповідно до цього Закону. Договір про задоволення вимог іпотекодержателя або відповідне застереження в іпотечному договорі, яке прирівнюється до такого договору за своїми правовими наслідками, може передбачати, зокрема, передачу іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов'язання у порядку, встановленому статтею 37 цього Закону.

Згідно ст. 37 Закону України “Про іпотеку”, Іпотекодержатель може задовольнити забезпечену іпотекою вимогу шляхом набуття права власності на предмет іпотеки. Правовою підставою для реєстрації права власності іпотекодержателя на нерухоме майно, яке є предметом іпотеки, є договір про задоволення вимог іпотекодержателя або відповідне застереження в іпотечному договорі, яке прирівнюється до такого договору за своїми правовими наслідками та передбачає передачу іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов'язання.

Як роз’яснено у п. 39 Постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ №5 від 30 березня 2012 року “Про практику застосування судами законодавства при вирішенні спорів, що виникають із кредитних правовідносин”, з урахуванням положень частини третьої статті 33, статті 36, частини першої статті 37 Закону України "Про іпотеку" іпотекодержатель може задовольнити забезпечену іпотекою вимогу шляхом набуття права власності на предмет іпотеки. Правовою підставою для реєстрації права власності іпотекодержателя на нерухоме майно, яке є предметом іпотеки, є договір про задоволення вимог іпотекодержателя або відповідне застереження в іпотечному договорі, яке прирівнюється до такого договору за своїми правовими наслідками та передбачає передачу іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов'язання. У зв'язку з наведеним суди мають виходити з того, що з урахуванням цих норм права не виключається можливість звернення стягнення на предмет іпотеки в такий спосіб і набуття іпотекодержателем права власності на нього за рішенням суду, оскільки цими нормами передбачено задоволення вимог іпотекодержателя шляхом набуття права власності на предмет іпотеки, яке ототожнюється зі способом звернення стягнення, якщо його передбачено договором. Тому в разі встановлення такого способу звернення стягнення на предмет іпотеки в договорі іпотекодержатель на підставі частини другої статті 16 ЦК має право вимагати застосування його судом.

При цьому, як вбачається зі змісту викладених вище умов укладеного між сторонами договору іпотеки, сторони такого способу звернення стягнення як рішення суду про звернення стягнення на предмет іпотеки на підставі застереження про задоволенні вимог Іпотекодержателя не погоджували, оскільки за змістом п. 4.2. сторони погодили звернення стягнення на підставі рішення суду або застереження про задоволення вимог Іпотекодержателя. Отже, сторонами у договорі застосовано роз’єдуванальний союз “або”, наявність якого вказує, що звернення стягнення по договору іпотеки можливе або за рішенням суду або на підставі застереження про задоволенні вимог Іпотекодержателя і одночасного застосування вказаних способів звернення стягнення договором іпотеки не передбачено.

Згідно положень ст. 627 ЦК України, відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Відповідно до ст. 6 ЦК України, сторони мають право укласти договір, який не передбачений актами цивільного законодавства, але відповідає загальним засадам цивільного законодавства. Сторони мають право врегулювати у договорі, який передбачений актами цивільного законодавства, свої відносини, які не врегульовані цими актами. Сторони в договорі можуть відступити від положень актів цивільного законодавства і врегулювати свої відносини на власний розсуд.

Як вбачається зі змісту п.п. 4.5., 4.6. договору іпотеки, сторони погодили, що звернення стягнення за рішення суду та виконавчим написом нотаріуса здійснюється відповідно до Закону України “Про іпотеку”, а звернення стягнення по застереженню про задоволення вимог Іпотекодержателя здійснюється відповідно до розділу 5 цього договору іпотеки та відповідно до розділу V Закону України “Про іпотеку”.

Вказане свідчить як про розмежування сторонами договору іпотеки способів звернення стягнення на предмет іпотеки за рішенням суду або на підставі застереження про задоволення вимог Іпотекодержателя, так і про те, що сторони погодили застосування поряд з вимогами розділу V Закону України “Про іпотеку” при зверненні стягнення по застереженню про задоволення вимог Іпотекодержателя, положень розділу 5 договору іпотеки, що є умовами погодженими сторонами на їх розсуд, які не суперечать вимогам чинного законодавства України.

За змістом п.п. 5.1., 5.4. договору іпотеки, сторони досягли згоди про можливість звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання. Позасудове врегулювання здійснюється відповідно до застереження про задоволення вимог іпотекодержателя, що міститься в цьому договорі. Іпотекодержатель самостійно визначає один з наступних способів звернення стягнення на предмет іпотеки, зокрема, передачу іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов’язання в порядку, встановленому ст. 37 Закону України “Про іпотеку”. У разі застосування передачі предмету іпотеки у власність іпотекодаржателя як способу задоволення вимог іпотекодержателя (абз. 2 ч. 3 ст. 36 Закону України “Про іпотеку”) даний договір є правовою підставою для реєстрації права власності іпотекодержателя на предмет іпотеки.

Отже, за змістом погоджених сторонами умов договору іпотеки, звернення стягнення відповідно до застереження про задоволення вимог іпотекодержателя здійснюється в позасудовому порядку, а договір іпотеки є правовою підставою для реєстрації права власності іпотекодержателя на предмет іпотеки. Умовами договору звернення стягнення по застереженню про задоволення вимог іпотекодержателя в судовому порядку на підставі рішення суду не лише не передбачено, але й наведені умови договору іпотеки виключають можливість звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом передання у власність за рішенням суду на підставі наявного застереження про задоволення вимог іпотекодержателя.

Крім того, як вбачається зі змісту п.п. 5.2., 5.3. договору іпотеки, які є обов’язковими для виконання сторонами з урахуванням положень п. 4.6. договору іпотеки, у разі настання обставин, зазначених у п. 4.1. цього договору іпотеки, іпотекодаржатель надсилає рекомендованим листом іпотекодавцю повідомлення про застосування застереження про задоволення вимог іпотекодержателя. В повідомленні, про яке йдеться в п. 5.2., іпотекодержатель зазначає який з способів задоволення вимог іпотекодержателя, що передбачені ч. 3 ст. 36 Закону України “Про іпотеку”, застосовується іпотекодержателем для задоволення своїх вимог.

При цьому, на думку суду, позивач вказаних умов договору іпотеки не дотримався, оскільки зі змісту вимоги вих.. №31.4-08/11140/14 від 13.10.2014 року адресованої іпотекодавцю, вбачається, що позивач звернувся з вимогою до іпотекодавця про сплату заборгованості за договором кредиту, попередив про свій намір вчинити виконавчий напис нотаріуса або звернутись до суду про стягнення боргу, а також повідомив про передбачені ст.ст. 36-38 Закону України “Про іпотеку” способи задоволення вимог іпотекодежателя (а.с. 48).

Отже, в порушення умов договору позивач не повідомив який саме з способів задоволення вимог іпотекодержателя, що передбачені ч. 3 ст. 36 Закону України “Про іпотеку”, застосовується іпотекодержателем для задоволення своїх вимог. Крім того, з огляду на зміст надісланої вимоги, її не можна розглядати як повідомлення іпотекодавця про застосування застереження про задоволення вимог іпотекодержателя.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 60, 61, 88, 208, 209, 212-215, 218, 223, 294 ЦПК України, ст.ст. 3, 6, 16, 22, 512, 514, 526, 530, 627, 1054 ЦК України, Законом України “Про іпотеку”, суд, -

в и р і ш и в:

У задоволенні позову Публічного акціонерного товариства “Дельта Банк” до ОСОБА_1, третя особа: ОСОБА_2, про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом передання у власність – відмовити.

Рішення може бути оскаржене до Апеляційного суду м. Києва через Дніпровський районний суд м. Києва протягом 10 днів з дня його проголошення. Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом 10 днів з дня отримання копії цього рішення.

Суддя –