Справа № 2-6606 /11

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

3 вересня 2012 року Дзержинський районний суд м. Харкова в складі:

Головуючого –судді Шишкіна О.В.,

секретаря - Підлипенського Д.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Харкові цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Публічного акціонерного товариства «Фармстандарт-Біолік» про стягнення авторської винагороди та моральної шкоди, за зустрічним позовом Публічного акціонерного товариства «Фармстандарт-Біолік»до ОСОБА_1 про визнання договору недійсним, -

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА _1 звернулась до суду з позовом до закритого акціонерного товариства «Харківське підприємство по виробництву імунобіологічних і лікарських препаратів «БІОЛІК», в якому просить стягнути з відповідача на свою користь 33512, 12 грн., у тому числі (17312,48 гривень сума основного боргу, 13798,05 гривень сума інфляційних збитків, 2401,59 гривень три відсотки річних) за 2006 рік; 26523, 07 грн., у тому числі (17312,48 гривень сума основного боргу, 7328,37 гривень сума інфляційних збитків, 1882,22 гривень три відсотки річних) за 2007 рік; 22231, 31 грн., у тому числі (17312,48 гривень сума основного боргу, 3555,98 гривень сума інфляційних збитків, 1362,85 гривень три відсотки річних) за 2008 рік; 19646, 56 грн., у тому числі (17312,48 гривень сума основного боргу, 1490,60 гривень сума інфляційних збитків, 843,48 гривень три відсотки річних) за 2009 рік; 17791, 74 грн., у тому числі (17312,48 гривень сума основного боргу, 154,08 гривень сума інфляційних збитків, 325,18 гривень три відсотки річних) за 2010 рік; 20000 гривень в рахунок відшкодування моральної шкоди; судові витрати у розмірі 1458,50 гривень.

В обґрунтування своїх позовних вимог вони посилаються на те, що вона є співавтором Патенту на винахід «Спосіб одержання лецитину»№19697. Між співавторами та відповідачем 28 січня 1992 року було укладено договір про встановлення права володіння патентом на винахід «Спосіб одержання лецитину». Відповідно до п.2.1.4 цього договору відповідач зобов’язується виплачувати авторам при використанні винаходу протягом строку дії патенту не менше 15% прибутку, який щорічно отримує відповідач в результаті зазначеного винаходу. Згідно п.2.1.7 договору відповідач зобов’язаний проводити виплату не пізніше трьох місяців після спливу кожного року ,в якому використовувався винахід. Між співавторами 15 січня 1998 року було укладено Договір про розподіл винагороди на винахід «Спосіб отримання лецитину», за яким позивач повинен отримувати 20% від суми авторської винагороди за використання винаходу. З моменту укладання договору до 2005 року позивач отримувала авторську винагороду.

Позивач зазначає, що в порушення вимог вищевказаних договорів, відповідач не виплатив їй винагороду (роялті) за використання прав інтелектуальної власності на винаходи за 2005 і 2006 рік.

Розмір такої винагороди (роялті) позивачами визначений у наступних розмірах з урахуванням індексу інфляції та трьох відсотків річних відповідно до ст. 625 ЦК України: 33512, 12 грн., у тому числі (17312,48 гривень сума основного боргу, 13798,05 гривень сума інфляційних збитків, 2401,59 гривень три відсотки річних) за 2006 рік; 26523, 07 грн., у тому числі (17312,48 гривень сума основного боргу, 7328,37 гривень сума інфляційних збитків, 1882,22 гривень три відсотки річних) за 2007 рік; 22231, 31 грн., у тому числі (17312,48 гривень сума основного боргу, 3555,98 гривень сума інфляційних збитків, 1362,85 гривень три відсотки річних) за 2008 рік; 19646, 56 грн., у тому числі (17312,48 гривень сума основного боргу, 1490,60 гривень сума інфляційних збитків, 843,48 гривень три відсотки річних) за 2009 рік; 17791, 74 грн., у тому числі (17312,48 гривень сума основного боргу, 154,08 гривень сума інфляційних збитків, 325,18 гривень три відсотки річних) за 2010 рік; 20000 гривень в рахунок відшкодування моральної шкоди; судові витрати у розмірі 1458,50 гривень.

До суду звернувся з зустрічним позовом відповідач по справі, в якому він заперечує проти задоволення позову первинних позивачів, просить щодо визнання недійсним Договір про встановлення права володіння патентом на винахід «Спосіб отримання лецитину»від 28.01.1992 року укладений між Харківським підприємством по виробництву імунобіологічних та лікарських препаратів (БІОЛІК) та громадянкою ОСОБА_1

Відповідач обґрунтував свій позов тим, що Договір про встановлення права володіння патентом на винахід ”Спосіб отримання лецетину” від 28.01.1992 року укладений між БІОЛІК та позивачем було укладено з порушенням норм законодавства яке діяло на момент підписання договору,тому він є недійсним та не породжує для сторін будь-яких прав та обов'язків по ньому.

При цьому відповідач зазначає, що ЗАТ «Харківське підприємство по виробництву імунобіологічних і лікарських препаратів «БІОЛІК»виробляло лікарські препарати по вищевказаним договорам ще до отримання патентів на винаходи, за власні кошти придбало обладнання і речовину, отже і має право, у відповідності до ч.1 ст.31 Закону України моделі” на безоплатне використання зазначених винаходів.

Представник відповідача по первинному позову надали до суду докази про зміну у найменуванні відповідача і просили суд притягнути до розгляду справи у якості відповідача –Публічне акціонерне товариство «ФАРМСТАНДАРТ-БІОЛІК»(ідентифікаційний код юридичної особи 01973452).

У судовому засіданні позивач та її представник повністю підтримали свої позовні вимоги, проти позовних вимог зустрічного позову заперечують.

Представник відповідача проти первісного позову заперечуює, і просить задовольнити вимоги зустрічного позову.

Суд заслухавши пояснення представників сторін, перевіривши матеріали справи, вважає, що первісний позов підлягає заводоленню у повному обсязі з наступних підстав.

Позивачі є співавторами винаходу “Спосіб отримання лецитину”, у відповідності до деклараційного патенту №19697.

Встановлено, що позивач є власником патента оформленого згідно чинного законодавства України і має всі права, передбачені ст.41 Конституції України, нормами та Закону України "Про охорону прав на винаходи і корисні моделі".

Між співавторами та відповідачем 28 січня 1992 року було укладено договір про встановлення права володіння патентом на винахід «Спосіб одержання лецитину». Відповідно до п.2.1.4 цього договору відповідач зобов’язується виплачувати авторам при використанні винаходу протягом строку дії патенту не менше 15% прибутку, який щорічно отримує відповідач в результаті зазначеного винаходу. Згідно п.2.1.7 договору відповідач зобов’язаний проводити виплату не пізніше трьох місяців після спливу кожного року, в якому використовувався винахід. Між співавторами 15 січня 1998 року було укладено Договір про розподіл винагороди на винахід «Спосіб отримання лецитину», за яким позивач повинен отримувати 20% від суми авторської винагороди за використання винаходу.

Договір від 28.01.1992 року про встановлення права володіння патентом на винахід «Спосіб отримання лецитину», укладений між ліцензіарами в тому числі, позивачем, та ліцензіатом –«Харківське підприємство по виробництву імунобіологічних та лікарських препаратів "Біолік".

Додатково укладено договір між ліцензіарами щодо розподілу винагороди у частках: ОСОБА_1-20% від загальної суми винагороди.

Згідно проаналізованого ліцензійного договору, ЗАТ "Харківське підприємство по виробництву імунобіологічних та лікарських препаратів "Біолік" виступає як ліцензіат, позивачі є ліцензіаром, тобто власником інтелектуальної власності, яка має право на надання виключної ліцензії на використання винаходу за винагороду.

При цьому умови договору про надання прав містять положення щодо сплати такої винагороди щорічно, у відсотках від обсягів надходжень від реалізації продукції, виробленої за ліцензією, за відповідний рік.

Таким чином, судом встановлено, що договір передбачає зобов’язання відповідача про сплату винагороди за використання винаходу на користь авторів, якими є первісний позивач по справі.

Крім того, дослідивши накази ЗАТ «Харківське підприємство по виробництву імунобіологічних та лікарських препаратів "Біолік" та розрахунки по виплатам, суд дійшов висновку, що позивач має право на виплату винагороди, зазначеній у позовній заяві, оскільки сам відповідач видав накази про нарахування та виплату роялті за винаходи, які використовувались останнім у 2005 році та зробив розрахунок на виплату роялті у 2006 році.

Вимогами ч.7 ст.28 Закону України "Про охорону прав на винаходи і корисні моделі" передбачено, що власник патенту надає будь-якій особі дозвіл (видає ліцензію) на використання винаходу на підставі ліцензійного договору. За ліцензійним договором власник патенту (ліцензіар) передає право на використання винаходу іншій особі (ліцензіату), яка бере на себе зобов'язання вносити ліцензіару обумовлені договором платежі і здійснювати інші дії, передбачені договором про виключну ліцензію. За договором про виключну ліцензію ліцензіар передає право на використання винаходу ліцензіату в певному обсязі, на визначеній території і на обумовлений строк, залишаючи за собою право використовувати винахід в частині, що не передається ліцензіату.

За приписами ч.1 ст.420 ЦК України до об'єктів права інтелектуальної власності, належать винаходи.

У статті 421 ЦК України визначено, що до суб’єктів права інтелектуальної власності відносяться творці об'єкта права інтелектуальної власності (автор, виконавець, винахідник тощо) та інші особи, яким належать особисті немайнові та (або) майнові права інтелектуальної власності відповідно до цього Кодексу, іншого закону чи договору.

Нормами ст.424 ЦК України та ст.28 Закону України «Про охорону прав на винаходи і корисні моделі" передбачено, що майновими правами інтелектуальної власності є: право на використання об'єкта права інтелектуальної власності; виключне право дозволяти використання об'єкта права інтелектуальної власності; виключне право перешкоджати неправомірному використанню об'єкта права інтелектуальної власності, в тому числі забороняти таке

Відповідно до ст. 426 ЦК України використання об'єкта права інтелектуальної власності іншою особою здійснюється з дозволу особи, яка має виключне право дозволяти використання об'єкта права інтелектуальної власності. Умови надання дозволу (видачі ліцензії) на використання об'єкта права інтелектуальної власності можуть бути визначені ліцензійним договором.

За ч.1 ст.427 України, майнові права інтелектуальної власності можуть бути передані відповідно до закону повністю або частково іншій особі.

Частиною 2 ст.427 ЦК України, передбачено, що умови передання майнових прав інтелектуальної власності можуть бути визначені договором, який укладається відповідно до цього Кодексу та іншого закону.

Згідно норм ч.1 ст. 1107 ЦК України розпоряджання майновими правами інтелектуальної власності здійснюється на підставі зокрема ліцензійних договорів.

Вимогами ст.1109 ЦК України передбачено, що за ліцензійним договором одно сторона (ліцензіар) надає другій стороні (ліцензіату) дозвіл на використання об'єкта права інтелектуальної власності (ліцензію) на умовах, визначених за взаємною згодою сторін з урахуванням вимог цього Кодексу та іншого закону. У ліцензійному договорі визначаються вид ліцензії, сфера використання об'єкта права інтелектуальної власності (конкретні права, що надаються за договором, способи використання зазначеного об'єкта, територія та строк, на які надаються права, тощо), розмір, порядок і строки виплати плати за використання об'єкта права інтелектуальної власності, а також інші умови, які сторони вважають за доцільне включити у договір.

За приписом частини першої статті 1113 ЦК за договором про передання виключних майнових прав інтелектуальної власності одна сторона (особа, яка має виключні майнові права) передає другій стороні частково або у повному складі ці права відповідно до закону та на визначених договором умовах.

Зі змісту наведених законодавчих приписів вбачається, що особи, які є володарями об’єктів певної інтелектуальної власності (в даному випадку –автори винахіду), можуть передавати виключні майнові права іншим особам за винагороду згідно чинного законодавства України.

Суд дає критичну оцінку твердженням відповідача щодо невикористання винаходів, оскільки з листа ЗАТ "Харківське підприємство по виробництву імунобіологічних та лікарських препаратів "Біолік", препарати виготовляються і реалізуються, а отже відповідач в повному обсязі використовує всі зазначені в ліцензійному договорі винаходи.

Це підтверджується актами про використання винаходів, актами про використання об’єктів техніки, актами здачі-приймання науково-технічної документації, актами про використання об’єктів права інтелектуальної власності, актами відповідності використаних об’єктів формулі винаходу.

Згідно до ст.57 ЦПК України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність чи відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Відповідно до ч.1 ст.60 ЦПК кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Як з'ясовано судом, сторонами по ліцензійному договору було передбачено оплатне надання ліцензіатові права на використання об'єкта інтелектуальної власності, що підтверджується документами про виплату винагороди за винахід.

Проаналізувавши розрахунок по заборгованості ЗАТ "Харківське підприємство по виробництву імунобіологічних та лікарських препаратів "Біолік" з виплати винагород (роялті) авторам винаходів у урахуванням індексу інфляції та 3% річних суд дійшов висновку, що даний факт має місце, оскільки відповідачем не надано доказів щодо сплати всієї суми винагороди за використання патенту його власникам, зокрема ОСОБА_1

При цьому судом встановлено, що за умовами наведених договорів, у період з моменту їх укладення до періоду 2006 року, ліцензіари отримували відповідну грошову винагороду.

Також позивачем обгрунтовані вимоги щодо моральної шкоди відповілно до ч.3 ст.23 Цивільного Кодексу України

Таким чином, вимоги позивача по справі є цілком обґрунтованими і доведеними.

Суд вважає, що позовні вимоги зустрічного позову не підлягають задоволенню з наступних підстав.

З оглянутих у судовому засіданні матеріалів справи вбачається, що договір, який відповідач просить визнати недійсними, укладений відповідно до вимог чинного законодавства України.

Договір укладено в письмовій формі згідно ч.2 ст.208 ЦК України. Змін істотних умов на протязі дії зазначених договорів не відбувалось.

Інших письмових доказів щодо недійсності договорів відповідачем надано не було.

Крім того, як зазначал позивач і як вбачається з наданих суду документів, на протязі тривалого часу умови договорів виконувались сторонами за взаємною згодою.

Відповідачем не доведено факту, того що дані правочини укладені поза його вільним волевиявленням, навпаки, у відповідності до ч.4 сторони приступили до виконання обов’язків з метою досягнення відповідних правових наслідків.

Суд також зазначає, що посилання відповідача на проведену серйозну роботу по випуску препаратів, затрачені ним грошові кошти та внесення змін в технологію виробництва, ще до отримання позивачами патентів України, не обґрунтовані за наступним.

ЗАТ "Харківське підприємство по виробництву імунобіологічних та лікарських препаратів "Біолік" не представило суду жодного документу про фінансові затрати на придання обладнання та речовину.

Суд дає критичну оцінку актам від 28.09.2007 року, щодо невідповідності використованого об’єкту формулі винаходу , «Спосіб одержання лецитину», які долучені до матеріалів справи ЗАТ "Харківське підприємство по виробництву імунобіологічних та лікарських препаратів "Біолік", оскільки зміст актів суперечить листам відповідача на адресу Інституту фармакології і токсикології Академії медичних наук України. З яких вбачається, що відповідач має певні зобов’язання перед останнім, підтверджує факт використання патентів на виробництво препаратів, вказує конкретні суми роялті.

Крім того, у зв’язку з умовами ліцензійних договорів, сторони зобов’язані негайно інформувати про проведені ними вдосконалення технології препарату.

Позивачі і відповідач не надали суду підтвердження вдосконалення технології, як того потребують вимоги ліцензійних договорів.

Отже, твердження відповідача щодо зміни технології, за власні кошти і у встановленому законом порядку суд не приймає до уваги, оскільки з письмових доказів, які наявні в матеріалах справи, це не вбачається.

Згідно до ч.1 ст.432 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого права інтелектуальної власності.

За нормами ст.35 Закону України "Про охорону прав на винаходи і корисні моделі" спори, пов'язані із застосуванням цього Закону, зокрема щодо порушення майнових прав власника патенту; укладання та виконання ліцензійних договорів; винагороду винахіднику; компенсації вирішуються судом.

Вимогами ч.1. ст.15 ЦПК України передбачено, що суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи щодо захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів, що виникають зокрема порушення права інтелектуальної власності.

На підставі викладеного, керуючись ст.41 Конституції України, ст.ст. 3,4, ч.1 ст.15, ст.57, ч.1, 3 ст.60, ч.1 ст.61, ст.ст.64, 209,208,212-215 Цивільного Процесуального Кодексу, ч.7 ст.27 ст.35 Закону України "Про охорону прав на винаходи і корисні моделі"; ст.ст.,23, 203, 205, 207, 208, 215, ч.1 ст.420, ст.ст.421, 424, 426, 427, ч.1 ст.432, ст.ст.1107, 1109, 1113 Цивільного кодексу України, суд –

В И Р І Ш И В :

Позовну заяву ОСОБА_1 –задовольнити повністю.

Стягнути з Публічного акціонерного товариства «Фармстандарт-Біолік» (ідентифікаційний код 01973452) на користь ОСОБА_1 33512, 12 грн., у тому числі (17312,48 гривень сума основного боргу, 13798,05 гривень сума інфляційних збитків, 2401,59 гривень три відсотки річних) за 2006 рік.

Стягнути з Публічного акціонерного товариства «Фармстандарт-Біолік»(ідентифікаційний код 01973452) на користь ОСОБА_1 26523, 07 грн., у тому числі (17312,48 гривень сума основного боргу, 7328,37 гривень сума інфляційних збитків, 1882,22 гривень три відсотки річних) за 2007 рік.

Стягнути з Публічного акціонерного товариства «Фармстандарт-Біолік»(ідентифікаційний код 01973452) на користь ОСОБА_1 22231, 31 грн., у тому числі (17312,48 гривень сума основного боргу, 3555,98 гривень сума інфляційних збитків, 1362,85 гривень три відсотки річних) за 2008 рік.

Стягнути з Публічного акціонерного товариства «Фармстандарт-Біолік»(ідентифікаційний код 01973452) на користь ОСОБА_1 19646, 56 грн., у тому числі (17312,48 гривень сума основного боргу, 1490,60 гривень сума інфляційних збитків, 843,48 гривень три відсотки річних) за 2009 рік.

Стягнути з Публічного акціонерного товариства «Фармстандарт-Біолік»(ідентифікаційний код 01973452) на користь ОСОБА_1 17791, 74 грн., у тому числі (17312,48 гривень сума основного боргу, 154,08 гривень сума інфляційних збитків, 325,18 гривень три відсотки річних) за 2010 рік.

Стягнути з Публічного акціонерного товариства «Фармстандарт-Біолік»(ідентифікаційний код 01973452) на користь ОСОБА_1 20000 гривень в рахунок відшкодування моральної шкоди.

Стягнути з Публічного акціонерного товариства «Фармстандарт-Біолік»(ідентифікаційний код 01973452) на користь ОСОБА_1 судові витрати у розмірі 1458,50 гривень.

В задоволенні зустрічного позову Публічного акціонерного товариства «Фармстандарт-Біолік»- відмовити.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом десяти днів з дня його проголошення.

Рішення складено і віддруковано суддею в нарадчій кімнаті.

Головуючий: