ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА _{01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua}

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

09.04.2015

Справа №905/2803/14-908/5482/14

За позовом Публічного акціонерного товариства "Донецький металопрокатний завод"

до Публічного акціонерного товариства "Дельта Банк"

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача Товариство з обмеженою відповідальністю "Електросталь"

про визнання недійсним пункту 3.4. договору застави № 2005-110/22 від 19.06.2013 р.

Суддя : Домнічева І.О.

Представники сторін:

від позивача: Ципляк П.С. - за дов.

від відповідача: Мединський М.М. - за дов.

Від третьої особи: Ципляк П.С. - за дов.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Публічне акціонерне товариство "Донецький металопрокатний завод" звернулось до господарського суду Запоріжської області з позовом до Публічного акціонерного товариства "Дельта Банк" третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача Товариство з обмеженою відповідальністю "Електросталь" про визнання недійсним пункту 3.4. договору застави № 2005-110/22 від 19.06.2013 р.

Ухвалою Господарського суду Запорізької області від 11.02.15р. матеріали справи № 905/2803/14-908/5482/14 передано за підсудністю до Господарського суду міста Києва.

16.02.15р. матеріали справи надійшли до Господарського суду міста Києва.

Відповідно до довідки про автоматизований розподіл справ між суддями, справу № 905/2803/14-908/5482/14 передано судді Домнічевій І.О.

Ухвалою від 16.02.2015 р. розгляд справи призначено на 10.03.2015 р.

10.03.15р. через відділ діловодства суду відповідачем подано відзив на позовну заяву, в якому проти позову заперечує.

Судове засідання 10.03.2015 р. не відбулося.

Ухвалою від 17.03.15р. розгляд справи призначено на 24.03.15р.

24.03.15р. через відділ діловодства суду відповідачем подано клопотання про долучення додаткових матеріалів справи.

На підставі ст. 77 ГПК України, в судовому засіданні 24.03.15р. оголошено перерву до 07.04.15р.

Судове засідання 07.04.15р. не відбулося.

Ухвалою від 09.04.15р. розгляд справи призначено на 09.04.15р.

В судовому засіданні 09.04.15 р. оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Дослідивши наявні в справі матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні дані, заслухавши представників сторін, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд

ВСТАНОВИВ:

Між ТОВ «Електросталь» та ПАТ «Кредитпромбанк» було укладено Кредитний договір №2005-110 від 27.04.2005 року, права кредитора за яким перейшли до АТ «Дельта Банк» на підставі Договору про відступлення права вимоги (заміни кредитора у зобов'язанні) від 19.06.2013 року.

19.06.2013 року між ПАТ «Донецький металопрокатний завод» та АТ «Дельта Банк» було укладено Договір строкового банківського вкладу №11/ДЛ ЗЗДС/09, на підставі якого Позивач як вкладник передав, а відповідач прийняв на строковий депозитний рахунок №26156002017310/840 строком до 20.01.2015р. грошові кошти в сумі 100 000,00 доларів США.

19.06.2013 між Позивачем як заставодавцем та Відповідачем як заставодержателем укладено договір застави №2005-110/22, згідно з яким в рахунок забезпечення виконання Товариством з обмеженою відповідальністю «Електросталь» (надалі - «Третя особа») грошових зобов'язань перед Відповідачем за кредитним договором №2005-110 від 27.04.2005 Позивач передав Відповідачу в заставу майнові права на отримання банківського вкладу в сумі 100 000,00 доларів США, що знаходяться на депозитному рахунку №26156002017310 згідно з договором №11/ДЛ_ЗЗДС/08 від 19.06.2013.

Згідно з п. 3.4. договору застави №2005-110/22 від 19.06.2013 у разі набуття підстав для звернення стягнення на права заставодавець доручає заставодержателю перерахувати з депозитного рахунку грошові кошти в сумі, достатній для погашення заборгованості заставодавця перед заставодержателем за кредитним договором на погашення цієї заборгованості.

Відповідно до п. 1.1. договору застави №2005-110/22 від 19.06.2013 з урахуванням положень розділу «Терміни і визначення» цього договору, предметом застави за ним виступають майнові права на отримання грошових коштів в сумі 100 000,00 доларів США, що знаходяться на депозитному рахунку згідно з відповідним депозитним договором №11/ДЛ_ЗЗДС/08 від 19.06.2013.

Обґрунтовуючи заявлені позовні вимоги позивач зазначає, що положення пункту 3.4. договору застави №2005-110/22 від 19.06.2013 підлягають визнанню недійсними як такі, що суперечать приписам ст. 23 Закону України «Про заставу», ст.ст. 32, 33 Закону України «Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень», грошові кошти в сумі 100 000,00 доларів США не могли складати предмет за договором застави №2005-110/22 від 19.06.2013, оскільки на момент його вкладення не належали Позивачу як заставодавцю на праві власності в силу переходу цього права до Відповідача на підставі депозитного договору.

Посилаючись на норми ст. ст. 203, 215, 576, 1058 Цивільного кодексу України, ст.207 Господарського кодексу України, ст.23 Закону України «Про Заставу», ст. 32 Закону України «Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень», позивач просить суд визнати недійсним п. 3.4. договору застави № 2005-110/22 від 19.06.2013р.

У відзиві на позов відповідач заперечив проти позову та вказав, що чинним законодавством не заборонено вчиняти договірне списання з рахунків заставодавця при зверненні стягнення на предмет забезпечувального обтяження, вважає що у суду відсутні підстави для визнання п. 3.4. оскаржуваного договору недійсним.

Оцінюючи подані сторонами докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтуються на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, суд вважає, що вимоги позивача не підлягають задоволенню з наступних підстав.

За договором банківського вкладу (депозиту) одна сторона (банк) що прийняла від другої сторони (вкладника) або для неї грошову суму (вклад), що надійшла, зобов'язується виплачувати вкладникові таку суму та проценти на неї або дохід в іншій формі на умовах та в порядку, встановлених договором, наголошує ч.1 ст. 1058 ЦК України.

Так, частина 3 ст. 1058 ЦК України зазначає, що до відносин банку та вкладника за рахунком, на який внесений вклад, застосовуються положення про договір банківського рахунка, якщо інше не встановлено цією главою або не випливає із суті договору банківського вкладу.

Частина 2 ст. 1066 ЦК України зазначає, що Банк має право використовувати грошові кошти на рахунку клієнта, гарантуючи його право безперешкодно розпоряджатися цими коштами.

Частина 2 ст. 1060 ЦК України наголошує, що за договором банківського вкладу незалежно від його виду банк зобов'язаний видати вклад або його частину на першу вимогу вкладника, крім вкладів, зроблених юридичними особами на інших умовах повернення, які встановлені договором.

Пунктом 5.1.3 Договору №11ДЛ ЗЗДС/09 строкового банківського вкладу (депозитної лінії) в іноземній валюті юридичної особи - резидента від 19.06.2013 р. встановлений обов'язок відповідача забезпечити повернення грошових коштів шляхом перерахування їх на поточний рахунок позивача відповідно до умов цього договору.

Таким чином, об'єктом договору банківського вкладу (депозиту) є грошові кошти в готівковій або безготівковій формі у валюті України або в іноземній валюті або банківські метали, які банк прийняв від вкладника або які надійшли для вкладника на договірних засадах на визначений строк зберігання чи без зазначення такого строку під процент або дохід в іншій формі і підлягають виплаті вкладнику відповідно до законодавства України та умов договору.

Договір банківського вкладу вважається укладеним з моменту прийняття банком від вкладника або третьої особи на користь вкладника грошової суми. Вклад в готівковій або у безготівковій формі, що переданий вкладником або для нього третьою особою стає власністю банку, який його використовує для здійсненні інших банківських операцій. Зазначена обставина зумовлюється особливістю об'єкту договору - грошових коштів, що мають родовий та споживний характер, повернення яких можливе лише шляхом виплати такої ж самої суми коштів. Крім повернення вкладу, банк після закінчення строку дії договору чи достроково на вимогу вкладника зобов'язаний виплатити вкладнику нараховані на суму вкладу відсотки або дохід в іншій формі на умовах та в порядку, встановлених договором.

При цьому, майнові права це права вимоги особи за зобов'язаннями, за якими вона є кредитором (Національний банк, Постанова «Про затвердження Положення про валютний контроль» від 08.02.2000 року №49).

Отже, прийнявши від вкладника грошові кошти у власність, банк за договором банківського вкладу в обмін передає вкладникові майнові права вимагати в якості кредитора таку саму суму, яку останній передав банку (така саме позиція зазначена Вищим господарським судом України в Постанові від 04.03.2010 року по страві №8/43пн).

Таким чином, твердження Позивача, що предметом застави може бути майно, що належить заставодавцю на праві власності або іншому титулі, який надає право відчуження майна не відповідає дійсності. А предметом спірного договору застави №2005-110/22 від 19.06.2013 року виступає не майно, як зазначає Позивач, а майнові права на отримання грошових коштів що знаходяться на депозитному рахунку.

Відповідно до частини четвертої статті 12 ЦК України особа може за відплатним або безвідплатним договором передати своє майнове право іншій особі, крім випадків, встановлених законом.

Частиною першою статті 576 ЦК України передбачено, що предметом застави може бути будь-яке майно (зокрема річ, цінні папери, майнові права), що може бути відчужене заставодавцем і на яке може бути звернене стягнення.

Аналогічне положення містить і частина перша статті 4 Закону України "Про заставу", якою встановлено, що предметом застави можуть бути майно та майнові права.

Згідно частини третьої статті 1 Закону України "Про заставу" в силу застави кредитор (заставодержатель) має право в разі невиконання боржником (заставодавцем) забезпеченого заставою зобов'язання одержати задоволення з вартості заставленого майна переважно перед іншими кредиторами.

Відповідно до частини першої статті 12 Закону України "Про заставу" у договорі застави визначаються суть, розмір та строк виконання зобов'язання, забезпеченого заставою, опис предмета застави, а також інші умови.

Вищій арбітражний суд України у своєму Роз'ясненні №02-5/602 від 24.12.1999 року зазначав у п. З.З., що: «виходячи з правової природи коштів, що знаходяться на рахунках у банківських установах, вони не можуть бути предметом застави за правилами, які регулюють заставу речей. Водночас господарським судам слід мати на увазі, що питання про заставу таких коштів може вирішуватись за правилами розділу V Закону стосовно застави майнових прав.»

Відповідно до умов оскаржуваного договору предметом застави є Права, а саме майнові права на грошові кошти (отримання банківського вкладу), що належать Заставодавцю на праві власності і знаходяться на депозитному рахунку в АТ «Дельта Банк».

Сторони у свою чергу у Розділ 3 оскаржуваного Договору застави погодили, що звернення стягнення на майнові Права здійснюється згідно з Законом України «Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень», шляхом договірного списання Заставодержателем з депозитного рахунку Заставодавця грошових коштів в сумі достатній для погашення заборгованості.

Так частиною 1 стати 24 Закону України «Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень позасудових способів звернення стягнення на предмет забезпечувального обтяження. Стаття 26 Закону України «Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень» містить вичерпний перелік позасудових способів звернення стягнення на предмет забезпечувального обтяження, одним яких є обраний сторонами при укладені правочину: ...4) переказ обтяжувачу відповідної грошової суми, у тому числі в порядку договірного списання, у разі, якщо предметом забезпечувального обтяження є гроші або цінні папери.

Отже у даному випадку підлягає застосуванню не ст. 32 Закону України «Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень» на яку посилається позивач та яка зазначає порядок реалізації права грошової вимоги, яке є предметом забезпечувального обтяження, а ст. 33 цього Закону, яка визначає порядок реалізації прав за забезпечувальними обтяженнями, предметом яких є гроші або цінні папери.

Частиною 2 ст. 33 Закону України «Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень» передбачено, що у разі якщо предметом забезпечувального обтяження є гроші, задоволення забезпеченої обтяженням вимоги обтяжувача здійснюється шляхом переказу йому грошової суми, достатньої для повного задоволення цієї вимоги. Такий переказ може здійснюватися банком у порядку договірного списання.

Відповідно до пункту 2 статті 1071 Цивільного кодексу України грошові кошти можуть бути списані з рахунка клієнта без його розпорядження на підставі рішення суду, а також у випадках, встановлених договором між банком і клієнтом.

Згідно п. п. 26.3, 26.4 статті 26 Закону України "Про платіжні системи та переказ грошей в Україні" договірне списання здійснюється за платіжною вимогою отримувача або за меморіальним ордером, оформленим банком. У разі, якщо кредитором за договором є обслуговуючий платника банк, право банку на проведення договірного списання передбачається в договорі на розрахунково-касове обслуговування або в іншому договорі про надання банківських послуг, - зазначає у своїй Постанові від 28.11.2012 року по справі №5017/1327/2012 Вищий господарський суд України.

Відповідно до п.3.1 Глави 3 Положення про порядок здійснення банками України вкладних (депозитних) операцій з юридичними і фізичними особами, затверджених постановою Правління Національного банку України від 3 грудня 2003 p. N 516 проведення розрахункових операцій за вкладними (депозитними) рахунками юридичної особи забороняється, крім операцій, пов'язаних з реалізацією майнових прав на суму вкладу (депозиту) відповідно до укладених договорів застави та законодавства України.

Договірне списання є одним з видів розрахункових операцій відповідно до Закону України «Про платіжні системи та переказ коштів в Україні».

Отже, договірне списання, як операція пов'язана з реалізацією майнових прав на суму вкладу (депозиту) відповідно до оскаржуваного договору застави прямо передбачена нормами діючого законодавства України.

Таким чином, списання грошових коштів зазначене у п. 3.3. та 3.4. оскаржуваного договору не суперечить умовам договору та діючому законодавству щодо предмету застави, оскільки саме цей пункт визначає порядок реалізації позасудового способу звернення стягнення на майнові права. Так виключення даного пункту призведе до неможливості реалізації банком отриманого у заставу майнове право, оскільки даний пункт зазначає з якого саме рахунку та в якому порядку можуть бути списані грошові кошти.

У відповідності до ч. 1 ст. 215 ЦК України, підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Статтею 203 ЦК України встановлено, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Відповідно до п. 2 ст. 207 Цивільного кодексу України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами). Правочин, який вчиняє юридична особа, підписується особами, уповноваженими на це її установчими документами, довіреністю, законом або іншими актами цивільного законодавства, та скріплюється печаткою.

Правочин може бути визнаний недійсним лише з підстав, визначених законом (п. 7 постанови Пленуму Верховного Суду України від 06.11.2009 № 9 "Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними").

Згідно зі ст. 33 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень.

В порядку, передбаченому ст. 43 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Дослідивши наявні у справі матеріали, суд погоджується з доводами відповідача та вважає, що позивач не довів наявність підстав для визнання п. 3.4. договору недійсними відповідно до приписів ст. 33 ГПК України, ст. ст. 203, 215 ЦК України.

Судові витрати, відповідно до ст. 49 Господарського процесуального кодексу України, покладаються на позивача.

Керуючись ст. ст. 4^{3, 33, 43, 49, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд}

В И Р І Ш И В:

В задоволенні позову відмовити повністю.

Рішення набирає законної сили в порядку, встановленому ст. 85 Господарського процесуального кодексу України. Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку та в строки, встановлені ст. 93 Господарського процесуального кодексу України.

Повне рішення складено 10.04.2015р.

Суддя І.О.Домнічева