Справа № 522/8050/14-ц

Провадження № 2/522/6133/15

ЗАОЧНЕ РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

15 липня 2015 року м. Одеса

Приморський районний суд міста Одеси, у складі:

Головуючого – судді Єршової Л.С.

при секретарі – Ларіній Т.Г.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом «ENCO» ТОВ до ОСОБА_1 про стягнення боргу, -

ВСТАНОВИВ:

« ENCO» ТОВ звернулось до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що 30.10.2010 року між підприємствам AIRLUX ENERGY LLP (Великобританія) та позивачем укладено договір продажу №RW 3010-01. Як стверджує позивач, AIRLUX ENERGY LLP поставило продукцію позивачу у обсязі меншому, ніж передбачено умовами зазначеного договору. При цьому, «ENCO» ТОВ сплатило кошти за товар у розмірі, передбаченому договором № RW 3010-01.

Таким чином, на думку позивача, у AIRLUX ENERGY LLP виникло зобов’язання перед підприємством позивачем за непоставлену продукцію у розмірі 57971,49 Євро.

03.07.2012 року між AIRLUX ENERGY LLP (Первісний боржник) та ОСОБА_1 (Новий боржник) укладено договір переведення боргу. Борг ОСОБА_1 визнала у повному обсязі та зобов’язалась повернути до 03.07.2013 року.

03 грудня 2013 року з метою врегулювання спору, позивач звернувся до відповідачки з письмовою вимогою про сплату заборгованості у розмірі 57971,49 євро. Відповідачка отримала вказану вимогу та повідомила про те, що із сумою боргу згодна, поставивши свій підпис.

Як стверджує позивач, до теперішнього часу ОСОБА_1 не задовольнила його вимоги щодо сплати боргу, а тому після уточнення позовних вимог бажає стягнути з неї грошові кошти у сумі 1498815,36 грн., з яких: 1415623,20 грн. – сума основного боргу, 83192,16 грн. – 3% річних.

Представник позивача у судове засідання з`явився, позов підтримав та просив його задовольнити, надав згоду на заочний розгляд справи.

Відповідачка у судове засідання не з'явилась, про час і місце розгляду справи повідомлялась належним чином, про причини неявки суд не повідомила.

За цих обставин, суд на підставі ч.4 ст.169, ч.1 ст.224 ЦПК України, з огляду на заяву позивача, визнав можливим провести заочний розгляд справи у відсутність відповідача та ухвалити заочне рішення на підставі наявних у справі доказів.

Суд, дослідивши матеріали справи, дійшов висновку, що позов не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судом встановлено, що 30.10.2010 року між підприємствам AIRLUX ENERGY LLP (Великобританія) та позивачем укладено договір продажу №RW 3010-01.

Відповідно до предмету договору AIRLUX ENERGY LLP продає, а «ENCO» ТОВ купує продукт – пеллет українського походження, що складається з лузги соняшника коричньового кольору діаметром 8 мм, оптом, що завантажений на вантажні вагони.

Кількість продукції за договором дорівнює 5000 МТ. Ціна продукту - 85 Євро за МТ (метрична тонна) на підставі DAF. Ціна договору – 425000,00 Євро.

Однак, як стверджує позивач, AIRLUX ENERGY LLP поставило йому продукцію у обсязі меншому, ніж передбачено умовами зазначеного договору. При цьому, «ENCO» ТОВ сплатило кошти за товар у розмірі, передбаченому договором № RW 3010-01.

Таким чином, на думку позивача, у AIRLUX ENERGY LLP виникло зобов’язання перед ним за непоставлену продукцію у розмірі 57971,49 Євро.

03.07.2012 року між AIRLUX ENERGY LLP (первісний боржник) та ОСОБА_1 (новий боржник) укладено договір переведення боргу.

В порядку та на умовах визначених вказаним договором, первісний боржник переводить свій борг за договором продажу № RW 3010-01 від 30.10.2010 року, укладеним між первісним боржником та «ENCO» ТОВ, а новий боржник замінює первісного боржника у зобов’язанні, що виникає із зазначеного договору і приймає на себе обов’язати первісного боржника за основним договором. При цьому, сума боргу та з яких підстав виникла заборгованість, в договорі про переведення боргу не вказано.

Розмір грошового зобов’язання відповідача перед позивачем вказаний у заяві ОСОБА_1 від 03.07.2012 року. Відповідно до тексту заяви ОСОБА_1 прийняла на себе боргові зобов’язання AIRLUX ENERGY LLP в розмірі 57971,49 Євро за договором продажу № RW 3010-01 від 03.07.2012 року. Борг ОСОБА_1 визнала у повному обсязі та зобов’язалась повернути до 03.07.2013 року.

03 грудня 2013 року з метою врегулювання спору, позивач звернувся до відповідачки з письмовою вимогою про сплату заборгованості у розмірі 57971,49 євро. Відповідачка отримала вказану вимогу та повідомила про те, що із сумою боргу згодна, поставивши свій підпис.

Як стверджує позивач, до теперішнього часу ОСОБА_1 не задовольнила його вимоги щодо сплати боргу.

Відповідно до приписів статей 73, 74 Закону України „Про міжнародне приватне право” іноземці, особи без громадянства, іноземні юридичні особи, іноземні держави та міжнародні організації мають право звертатися до судів України для захисту своїх прав, свобод чи інтересів.

Відповідно до ст. 414 ЦПК підсудність судам України цивільних справ з іноземним елементом визначається цим Кодексом, законом або міжнародним договором, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України.

Відповідно до ст. 76 Закону "Про міжнародне приватне право" суди України можуть приймати до свого провадження і розглядати будь-які справи з іноземним елементом, зокрема, у таких випадках: якщо сторони передбачили своєю угодою підсудність справи з іноземним елементом судам України, крім випадків виключної підсудності; якщо на території України відповідач у справі має місце проживання або місцезнаходження.

Відповідно до частини першої статті 5 Закону України "Про міжнародне приватне право" у випадках, передбачених законом, учасники (учасник) правовідносин можуть самостійно здійснювати вибір права, що підлягає застосуванню до змісту правових відносин. У випадку обрання сторонами права, що підлягає застосуванню до змісту правовідносин, суд застосовує це право у вирішенні спору. При цьому за приписами частин третьою та четвертої статті 5 Закону України "Про міжнародне приватне право" вибір права може бути здійснений щодо угоди (правочину) в цілому або її окремої частини. Вибір права щодо окремих частин угоди повинен бути явно вираженим.

Згідно зі статтею 32 цього Закону зміст правочину може регулюватися правом, яке обрано сторонами, якщо інше не передбачено законом.

Як вбачається з договору продажу №RW 3010-01, укладеного 30.10.2010 року між підприємствам AIRLUX ENERGY LLP (Великобританія) та позивачем, сторони обрали для вирішення спорів за цим договором право Великобританії.

Як вбачається з договору переведення боргу, укладеного 03.07.2012 року між AIRLUX ENERGY LLP та ОСОБА_1, усі правовідносини, що виникають з цього договору або пов`язані із ним, у тому числі пов`язані із дійсністю, укладенням, виконанням, зміною та припиненням цього договору, тлумаченням його умов, визначенням наслідків недійсності або порушення договору, регулюються цим договором та відповідними нормами чинного законодавства України.

Президент правління «ENCO» ТОВ надав свою письмову згоду на переведення боргу на ОСОБА_1 (а.с. 60), при цьому згоди на зміну права, що регулюватиме відносини купівлі-продажу за договором №RW 3010-01 не надав.

Враховуючи, викладене суд вважає, що спір, що виник між сторонами по справі з приводу виконання договору про переведення боргу має розглядатись відповідно до чинного законодавства України.

Відповідно до ст. 26 Закону України «Про міжнародне приватне право» цивільна правоздатність та дієздатність юридичної особи визначається особистим законом юридичної особи.

Представником позивача на підтвердження правового статусу «ENCO» ТОВ надано суду витяг з Національного судового реєстру Польщі, з якого вбачається, що «ENCO» є товариством з обмеженою відповідальністю, держстат № 276071440, ІПН НОМЕР_1, органом, що правомочний представляти товариство є правління, Президентом якого є Гранечни Міхал (а.с. 70-81).

Щодо правоздатності та дієздатності ОСОБА_1 судом встановлено наступне.

Відповідно до Закону України «Про зовнішньоекономічну діяльність» зовнішньоекономічна діяльність - діяльність суб'єктів господарської діяльності України та іноземних суб'єктів господарської діяльності, побудована на взаємовідносинах між ними, що має місце як на території України, так і за її межами (ст. 1 ч. 8); зовнішньоекономічний договір (контракт) - матеріально оформлена угода двох або більше суб'єктів зовнішньоекономічної діяльності та їх іноземних контрагентів, спрямована на встановлення, зміну або припинення їх взаємних прав та обов'язків у зовнішньоекономічній діяльності (ст. 1 ч. 9); іноземні суб'єкти господарської діяльності - суб'єкти господарської діяльності, що мають постійне місцезнаходження або постійне місце проживання за межами України (ст. 1 ч. 13); переказ валютних коштів за межі України - переказ грошових (валютних) коштів на користь (на рахунок) іноземного суб'єкта господарської діяльності або у банківсько-кредитну установу, що не є суб'єктом господарської діяльності України (ст. 1 ч. 30).

Згідно з ч.ч. 1, 2 ст. 5 Закону України «Про зовнішньоекономічну діяльність» право на здійснення зовнішньоекономічної діяльності мають суб'єкти зовнішньоекономічної діяльності, при цьому, фізичні особи, які мають постійне місце проживання на території України, мають зазначене право, якщо вони зареєстровані як підприємці, юридичні особи мають право здійснювати зовнішньоекономічну діяльність відповідно до їх статутних документів з моменту набуття ними статусу юридичної особи.

Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 6 Закону України «Про зовнішньоекономічну діяльність» суб'єкти, які є сторонами зовнішньоекономічного договору (контракту), мають бути здатними до укладання договору (контракту) відповідно до цього та інших законів України та/або закону місця укладання договору (контракту); зовнішньоекономічний договір (контракт) складається відповідно до цього та інших законів України з урахуванням міжнародних договорів України; повноваження представника на укладення зовнішньоекономічного договору (контракту) може випливати з доручення, статутних документів, договорів та інших підстав, які не суперечать цьому Закону.

Згідно з ч. 1 ст. 39 Закону України «Про зовнішньоекономічну діяльність» будь-які спори щодо застосування положень цього Закону та законів, прийнятих на виконання цього Закону, можуть бути предметом розгляду в суді України, якщо одна із сторін у справі - фізична особа та/або держава.

У розумінні ст. 1 ч. 4 Закону № 959-XII господарську діяльність (будь-яку діяльність, в тому числі підприємницьку, пов'язану з виробництвом і обміном матеріальних та нематеріальних благ, що виступають у формі товару) у сфері міжнародної купівлі-продажу товарів (зовнішньоекономічну діяльність) здійснюють суб'єкти господарської діяльності, якими є юридичні особи (зокрема, підприємства) або фізичні особи, які зареєстровані як підприємці. Лише учасники цих відносин, що відповідають встановленим законом вимогам, мають право на здійснення зовнішньоекономічної діяльності відповідно до законодавства України, саме і тільки в такій якості вони можуть набути та реалізувати відповідний комплекс прав і обов'язків, що випливає, окрім наведеного вище, з сукупності інших норм Закону «Про зовнішньоекономічну діяльність» (ст. 2 та ін.), з положень законодавства у сфері митного регулювання тощо.

Як вже зазначалось, договір про переведення боргу містить положення, відповідно до якого він регулюється та тлумачиться відповідно до чинного законодавства України. Крім того, не викликає сумнівів і ніким не заперечується, що спір виник у сфері здійснення зовнішньоекономічної (зовнішньоторговельної) діяльності.

Застосування нерезидентами права України для врегулювання відносин щодо переведення боргу за зовнішньоекономічним контрактом, якщо сторони правочину обрали це матеріальне право, може мати місце як таке. Водночас, повинні враховуватися особливості, умови та обмеження, що встановлені у відповідних правовідносинах вищевказаним спеціальним законодавством, а також повинні враховуватися умови і обмеження, що можуть бути встановлені правочином, з якого виникло первісне зобов'язання.

Цивільні права особа здійснює, а цивільні обов'язки виконує у межах, встановлених договором або актами цивільного законодавства (ст. 13 ч. 1, ст. 14 ч. 1 ЦК України).

Відповідно до ч.1 ст. 527 ЦК України, боржник зобов’язаний виконати свій обов’язок особисто, якщо інше встановлено договором або законом, не випливає із суті зобов’язання чи звичаїв ділового обороту.

Відповідно до ст. 520 ЦК України, боржник у зобов'язанні може бути замінений іншою особою (переведення боргу) лише за згодою кредитора, якщо інше не передбачено законом.

Відповідно до ч.1 ст. 513 ЦК України, правочин щодо заміни кредитора у зобов'язанні вчиняється у такій самій формі, що і правочин, на підставі якого виникло зобов'язання, право вимоги за яким передається новому кредиторові.

Виходячи зі змісту вказаних норм, згода кредитора на заміну боржника іншої особою має бути викладена у письмовій формі із зазначенням погодження саме на таку заміну.

Як вже зазначалось, президент правління «ENCO» ТОВ надав свою письмову згоду на переведення боргу з AIRLUX ENERGY LLP на ОСОБА_1

Поряд із цим, судом встановлено, що новим боржником за договором стала фізична особа, яка не є суб'єктом підприємництва у розумінні чинного законодавства України.

Слід зазначити, що заміна боржника у зобов’язанні не є цілісним самостійним видом договору.

Закон прямо не забороняє переведення боргу за зовнішньоекономічним контрактом боржником - суб'єктом господарської діяльності боржнику, який не є таким суб'єктом, водночас закон не передбачає права і можливості для фізичної особи, яка не є суб'єктом господарської діяльності, здійснювати зовнішньоекономічну діяльність із дотриманням при цьому вимог законодавства, що регулює цю діяльність. Тобто, за змістом відповідного законодавства у системному зв'язку, з урахуванням суті та обсягу прав і обов'язків учасників спірних правовідносин, така заміна боржника у зобов'язанні апріорі не є легітимною, позаяк не передбачена законом, не ґрунтується на ньому, суперечить закону по суті та фактично в такий спосіб боржник у зобов'язанні, маючи на увазі набуття прав і обов'язків первісного боржника в повному обсязі, не може бути замінений. До такого нового боржника не можуть перейти права первісного боржника у зобов'язанні в обсязі і на умовах, що існували, оскільки законом встановлено інше. Відтак, законодавство внаслідок встановлення імперативних норм щодо суб'єктного складу учасників зовнішньоекономічної діяльності унеможливлює фактично набуття відповідачем прав боржника в повному обсязі за договором в обраний ним спосіб.

Зовнішньоекономічний договір (контракт) може бути визнано недійсним у судовому порядку, якщо він не відповідає вимогам законів України або міжнародних договорів України (ч. 5 ст. 6 Закону України «Про зовнішньоекономічну діяльність»).

Відповідно до ч. 3 ст. 215 ЦК України, якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним.

Суд враховує, що сторони не заявляли до суду вимог про визнання договору про переведення боргу недійсним.

В свою чергу, суд зазначає, що жодних доказів, які б підтверджували, що AIRLUX ENERGY LLP здійснило поставку товару (у будь-якій кількості), та жодних доказів, які б підтверджували сплату коштів підприємством «ENCO» ТОВ. за цей товар, позивач до суду не надав. Тобто, у суду на момент постановлення рішення відсутній жодний доказ виконання сторонами вищевказаного договору продажу №RW 3010-01.

Таким чином, як вбачається з матеріалів справи, сторона позивача не виконала вимог ст. 131 ч. 1 ЦПК України щодо своєчасного подання відповідних доказів. Оскільки відповідні вимоги процесуального закону не були виконані, твердження позивача у позові про те, що товар було поставлено (але у недостатній кількості), а сплачено кошти за весь обсяг товару, передбачений договором купівлі-продажу, не відповідають фактичним обставинам справи.

За приписами ст. 60 ЦПК України кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Враховуючи викладене, суд вважає, що позов «ENCO» ТОВ до ОСОБА_1 про стягнення боргу задоволенню не підлягає.

Враховуючи викладене, керуючись ст. ст. ст.ст. 10, 11, 15,16, 60, 61, 209, 212-215 ЦПК України, суд -

В И Р І Ш И В :

У задоволенні позову «ENCO» ТОВ до ОСОБА_1 про стягнення боргу, - відмовити у повному обсязі.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом десяти днів з дня його проголошення. Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення.

Суддя Л.С. Єршова

15.07.2015