П О С Т А Н О В А
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
1 липня 2015 року м. Київ
Судова палата у цивільних справах
Верховного Суду України в складі:
головуючого
Яреми А.Г.,
суддів:
Григор'євої Л.І.,
Лященко Н.П.,
Романюка Я.М.,
Гуменюка В.І.,
Охрімчук Л.І.,
Сеніна Ю.Л.,
Сімоненко В.М.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_9 до ОСОБА_10 про стягнення заборгованості за аліментами на утримання неповнолітньої дитини та пені за прострочення сплати аліментів за заявою ОСОБА_9 про перегляд ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 26 січня 2015 року,
в с т а н о в и л а:
У грудні 2013 року ОСОБА_9 звернулася до суду із зазначеним позовом, мотивуючи вимоги тим, що на підставі рішення суду з ОСОБА_10 підлягають стягненню аліменти на утримання їх сина - ОСОБА_11, ІНФОРМАЦІЯ_1, у розмірі 800 грн щомісячно, однак відповідач сплачує аліменти несвоєчасно та не в повному обсязі. Посилаючись на зазначені обставини ОСОБА_9 просила суд стягнути з ОСОБА_10 в судовому порядку 16 тис. 563 грн 97 коп. заборгованості за аліментами за період з 24 березня 2011 року до
17 листопада 2013 року та 88 тис. 455 грн 76 коп. пені від суми несплачених аліментів.
Рішенням Московського районного суду м. Харкова від 17 лютого
2014 року позов задоволено: стягнуто з ОСОБА_10 на користь ОСОБА_9 16 тис. 563 грн 97 коп. заборгованості за аліментами на утримання сина - ОСОБА_11, ІНФОРМАЦІЯ_1, а також 88 тис. 455 грн 76 коп. пені від суми несплачених аліментів; вирішено питання про розподіл судових витрат.
Рішенням апеляційного суду Харківської області від 25 грудня 2014 року рішення місцевого суду в частині стягнення пені від суми несплачених аліментів змінено, зменшено суму стягнення з 88 тис. 455 грн 76 коп. до 5 тис. 34 грн 9 коп.
Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 26 січня 2015 року відмовлено у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою ОСОБА_9 на рішення апеляційного суду Харківської області від 25 грудня 2014 року.
У березні 2015 року до Верховного Суду України звернулась
ОСОБА_9 із заявою про перегляд ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 26 січня 2015 року, посилаючись на неоднакове застосування судами касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, а саме - частини першої статті 196 Сімейного кодексу України (далі - СК України).
У заяві ОСОБА_9 просила скасувати зазначену ухвалу від 26 січня 2015 року, а справу направити на новий розгляд до суду касаційної інстанції.
Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 30 березня 2015 року зазначену вище справу допущено до провадження Верховного Суду України.
За змістом пункту 2 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України від 12 лютого 2015 року № 192-VIII «Про забезпечення права на справедливий суд» (далі - Закон № 192-VIII) заяви про перегляд Верховним Судом України рішень судів, що надійшли до судів касаційних інстанцій для вирішення питання про допуск справи до провадження Верховного Суду України та рішення за якими не було прийнято на день набрання чинності цим Законом, розглядаються у порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.
Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши доводи заявника, Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України вважає, що заява задоволенню не підлягає з таких підстав.
Відповідно до пункту 1 частини першої статті 355 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) заява про перегляд судових рішень у цивільних справах може бути подана з підстави неоднакового застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, що потягло ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах.
За змістом статті 3605 ЦПК України Верховний Суд України відмовляє в задоволенні заяви, якщо обставини, які стали підставою перегляду справи, не підтвердилися.
Зменшуючи суму пені, суд апеляційної інстанції, з висновками якого погодився й суд касаційної інстанції, зазначив, що оскільки зобов'язання носить періодичний характер і повинне виконуватись щомісяця, обчислення пені слід здійснювати виходячи із суми несплачених аліментів за кожен місяць окремо, підсумувавши розмір нарахованої пені за кожен із прострочених платежів та визначивши її загальну суму. Суд апеляційної інстанції розрахував суму пені в розмірі одного відсотка від суми несплачених кожного місяця аліментів за кожен день прострочення та обчислив її в межах одного місяця.
ОСОБА_9 зазначає, що суд касаційної інстанції під час розгляду більш ніж двох справ за подібних предметів спору, підстав позову, змісту позовних вимог та встановлених судом фактичних обставин і однакового матеріально-правового регулювання спірних правовідносин дійшов неоднакових правових висновків, покладених в основу цих судових рішень.
Для прикладу заявниця надала рішення Верховного Суду України від 10 червня 2009 року, ухвалене ним як судом касаційної інстанції, ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 8 лютого та 11 травня 2012 року і 8 липня 2013 року, а також постанову Верховного Суду України від 11 вересня 2013 року.
Однак постанова Верховного Суду України від 11 вересня 2013 року та ухвала Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 8 липня 2013 року, якою цивільну справу допущено до провадження Верховного Суду України, не можуть бути прикладом неоднакового застосування судами касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, що потягло ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах, оскільки зазначені судові рішення ухвалені не в касаційному порядку, передбаченому главою 2 розділу V ЦПК України, а в порядку перегляду судових рішень, визначеному главою 3 розділу V цього Кодексу.
У наданих заявницею для порівняння рішенні Верховного Суду України від 10 червня 2009 року, ухвалах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 8 лютого та 11 травня 2012 року суди касаційної інстанції висловили таку правову позицію: оскільки аліменти призначаються та виплачуються щомісяця, то неустойка (пеня) від суми несплачених аліментів нараховується не на загальну суму заборгованості, а основою для її нарахування є сума чергового несплаченого місячного платежу. При цьому нарахування пені не обмежується тим місяцем, коли мали бути сплачені аліменти, а здійснюється за кожен день прострочення по кожному місячному платежу окремо до повного погашення заборгованості.
Отже, існує неоднакове застосування касаційним судом одних і тих самих норм матеріального права, що потягло ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах.
Вирішуючи питання про усунення розбіжностей у застосуванні судом касаційної інстанції норм матеріального права та відступаючи від правової позиції щодо застосування частини першої статті 196 СК України, викладеної у постановах Верховного Суду України від 11 вересня 2013 року (справа
№ 6-81цс13) та 1 жовтня 2014 року (справа № 6-149цс14), Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України виходить з такого.
Суди першої, апеляційної та касаційної інстанцій установили, що рішенням Московського районного суду м. Харкова від 26 липня 2011 року з ОСОБА_10 стягнуто на користь ОСОБА_9 аліменти на утримання сина -ОСОБА_11, ІНФОРМАЦІЯ_1, у розмірі 800 грн щомісячно, але не менше 30 % прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, починаючи з 24 березня 2011 року до повноліття дитини (а. с. 30).
На виконання зазначеного рішення 8 серпня 2011 року видано виконавчий лист, на підставі якого відкрито виконавче провадження.
ОСОБА_10 допустив заборгованість по сплаті щомісячних сум аліментів.
Статтею 180 СК України встановлено обов'язок батьків утримувати дитину до досягнення нею повноліття.
Сплата аліментів за рішенням суду є одним зі способів виконання обов'язку утримувати дитину тим з батьків, хто проживає окремо від дитини.
Згідно з частиною першою статті 196 СК України при виникненні заборгованості з вини особи, яка зобов'язана сплачувати аліменти за рішенням суду, одержувач аліментів має право на стягнення неустойки (пені) у розмірі одного відсотка від суми несплачених аліментів за кожен день прострочення.
За змістом статті 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.
Виходячи з аналізу норм глави 49 ЦК України неустойка (пеня) - це спосіб забезпечення виконання зобов'язання. Її завдання - сприяти належному виконанню зобов'язання, стимулювати боржника до належної поведінки.
Отже, з урахуванням правої природи пені, яка є дієвим стимулом належного виконання обов'язку та виходячи з того, що аліменти призначаються та виплачуються (стягуються) щомісячно, за змістом статті 196 СК України пеня нараховується на суму заборгованості за той місяць, в якому не проводилось стягнення аліментів.
При цьому сума заборгованості за аліментами за попередні місяці не додається до заборгованості за наступні місяці, а кількість днів прострочення обчислюється виходячи з того місяця, в якому аліменти не сплачувались.
Правило про стягнення неустойки (пені) в розмірі одного відсотка від суми несплачених аліментів за кожен день прострочення означає, що при обчисленні загальної суми пені за прострочення сплати аліментів враховується сума несплачених аліментів та кількість днів прострочення.
З огляду на те, що аліменти нараховуються щомісячно, строк виконання цього обов'язку буде різним, а отже, кількість днів прострочення сплати аліментів за кожен місяць також буде різною.
Тобто неустойка (пеня) за один місяць рахується так: заборгованість за аліментами за місяць помножена на 1 % пені і помножена на кількість днів місяця, в якому виникла заборгованість. Загальна сума неустойки (пені) визначається шляхом додавання нарахованої пені за кожен із прострочених платежів (за кожен місяць).
Саме з таких міркувань виходив суд апеляційної інстанції, з висновками якого погодився суд касаційної інстанції, вирахувавши пеню від суми несплачених кожного місяця аліментів за кожен день прострочення та обчислив її в межах одного місяця.
Отже, аналіз наведених судових рішень дає підстави вважати, що суди касаційної інстанції неоднаково застосували частину першу статті 196 СК України, що потягло ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах.
При цьому у справі, що переглядається, зазначені норми матеріального права судом касаційної інстанції застосовано правильно.
За таких обставин підстави для задоволення заяви ОСОБА_9 та скасування ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 26 січня 2015 року відсутні.
Керуючись статтями 355, 3605 ЦПК України (в редакції, що діяли до набрання чинності Закону № 192-VIII) та статтею 3603 ЦПК України, Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України
п о с т а н о в и л а:
У задоволенні заяви ОСОБА_9 про перегляд ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 26 січня 2015 року відмовити.
Постанова Верховного Суду України є остаточною і може бути оскаржена тільки з підстави, передбаченої пунктом 3 частини першої статті
355 ЦПК України.
Головуючий А.Г. Ярема
Судді: Л.І. Григор'єва Я.М. Романюк
В.І. Гуменюк Ю.Л. Сенін
Н.П. Лященко В.М. Сімоненко
Л.І. Охрімчук
