2/405/97/15

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

09.06.2015 року Ленінський районний суд м. Кіровограда у складі:

головуючого судді Плохотніченко Л.І.

при секретарі Іванову А.С.

розглянувши у відкритому судовому засіданні у м. Кіровограді цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Публічного акціонерного товариства «ОМЕГА БАНК» - відповідач – 1, Товариства з обмеженою відповідальністю «Кредитні ініціативи» - відповідач – 2, Товариства з обмеженою відповідальністю «Факторингова компанія «Вектор Плюс» - відповідач - 3 про захист прав споживача, визнання недійсними кредитних договорів та частково недійсними договорів факторингу

В С Т А Н О В И В:

Позивач звернувся в Ленінський районний суд м. Кіровограда з позовом до Публічного акціонерного товариства «ОМЕГА БАНК», Товариства з обмеженою відповідальністю «Кредитні ініціативи» та Товариства з обмеженою відповідальністю «Факторингова компанія «Вектор Плюс» про захист прав споживача, визнання недійсними кредитних договорів та договорів факторингу в частині відступлення права грошової вимоги за оскаржуваними кредитними договорами, зазначивши, що Кредитні договори № 030/10.06/88-187КЛ від 13.10.2006 р. та № 030/11.07/88-409КЛ від 05.11.2007 р., укладені з ПАТ "Омега банк", який у зв'язку зі зміною назви є правонаступником АКБ «ТАС-Комерцбанк», ВАТ «Сведбанк», ПАТ «Сведбанк», та договори факторингу, укладені 28 листопада 2012 року між відповідачами ПАТ «Сведбанк», ТОВ "ФК "Вектор Плюс" і ТОВ "Кредитні ініціативи" в частині відступлення права грошової вимоги за оскаржуваними кредитними договорами, мають бути визнані судом недійсним на підставі ст. ст. 203, 215 ЦК України, оскільки суперечать вимогам чинного законодавства, зокрема:

- ч.1 ст. 11 Закону України «Про захист прав споживачів», якою заборонено надання споживчих кредитів в іноземній валюті. Оспорювані договори містять положення про зобов’язання банку надавати кредит у вигляді кредитної лінії у валюті – доларах США до 12 жовтня 2016 року та до 04 листопада 2017 року;

- ч. 2 ст. 11 Закону України «Про захист прав споживачів», п.п.2.1, 2.2, 2.3, 3.8 Правил надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту, затверджених Постановою Правління Національного банку України від 10 травня 2007 року за № 168, у зв’язку з ненаданням споживачеві інформації про кредитування, чим порушено право на достовірну інформацію про послугу та умови договору;

- ст. 18 Закону України «Про захист прав споживачів», яким забороно встановлювати додаткові платежі на користь банку. Пункти 5.1.12 та 6.1.6 Кредитних договорів містять положення про додаткові платежі на користь банку;

- ч. 3 п. 3.4 Правил надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту, затверджених Постановою Правління Національного банку України від 10 травня 2007 року за № 168, так як у договорі відсутні умови повернення кредиту та сплати процентів, а саме не зазначено номери рахунків, на які споживач має повертати кредит та сплачувати проценти;

- підпункту 2 п. 1 Розпорядження Державної комісії з регулювання ринків фінансових послуг України від 03 квітня 2009 року № 231 "Про віднесення операцій з фінансовими активами до фінансових послуг", яким передбачено набуття відступленого права грошової вимоги до боржників - суб'єктів господарювання, тобто лише до юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців. Оспорювані договори факторингу укладені між відповідачами щодо набуття відступленого права грошових вимог до нього як фізичної особи;

- ст. 192 ЦК України та п. 2 ст. 5 Декрету Кабінету Міністрів України від 19 лютого 1993 року № 15-93 "Про систему валютного регулювання і валютного контролю", у яких визначено, що банки та інші фінансові установи мають право здійснювати операції з валютними цінностями на підставі письмового дозволу (генеральної ліцензії) на здійснення операцій з валютними цінностями. ТОВ "ФК "Вектор Плюс" та ТОВ "Кредитні ініціативи" відповідної генеральної ліцензії на здійснення операцій з валютними цінностями не має, тому не може отримувати іноземну валюту (долари США) як засіб платежу. Відповідно до ч. 1 ст. 227 ЦК України правочин юридичної особи, вчинений ними без відповідного дозволу (ліцензії), може бути визнаний судом недійсним;

- ч. 6 ст. 6 Закону України "Про захист персональних даних", згідно із якою передача персональних даних про фізичну особу без її згоди не допускається. ТОВ "ФК "Вектор Плюс" без його (позивача) згоди здійснило незаконне поширення, розповсюдження даних про нього як фізичну особу, а ТОВ "Кредитні ініціативи" здійснило їх незаконне збирання і накопичення.

З урахуванням вказаних обставин позивач з даним позовом звернувся до суду.

Представник позивача у судове засідання з'явилася, надала пояснення, згідно з якими позовні вимоги підтримала та посилаючись на викладені в позові обставини, позовні вимоги просила задовольнити.

Представники відповідачів у судове засідання не з'явилися, проте були належним чином повідомлені про день, час та місце розгляду справи, заперечення проти позову не подали. Представником відповідача -1 до суду надані заяви, відповідно до яких представник просив розглядати справу за його відсутності.

Ухвала суду від 31 березня 2015 року, згідно з якою відповідачів було зобов'язано надати до суду для огляду у судовому засіданні оригінали документів у підтвердження прав кредитора, зокрема договір факторингу від 28 листопада 2012 року, укладений між Товариством з обмеженою відповідальністю «Факторингова компанія «Вектор Плюс» та Товариством з обмеженою відповідальністю «Кредитні ініціативи», оскаржувані кредитний договір № 030/11.07/88-409КЛ від 05.11.2007 року та кредитний договір № 030/10.06/88-187КЛ від 13.10.2006 року з додатками та додатковими договорами, договір поруки № 030/11.07/88-409П від 26.12.2008 року, інші договори забезпечення, акти прийому - передачі права вимоги, акт прийому - передачі основних документів на виконання договору факторингу (скріплені печатками обох сторін, підписами посадових осіб із зазначенням їх прізвища, ім'я, по-батькові), платіжні документи про сплату фактором ціни продажу за договором факторингу у повному обсязі у підтвердження факту набуття прав кредитора по відношенню до позивача, відповідачами не виконана.

Враховуючи думку представника позивача, вивчивши матеріали справи, відповідно до положень ст. ст. 158, 169 ЦПК України суд ухвалив здійснити розгляд справи на підставі наявних матеріалів та доказів.

Заслухавши представника позивача, дослідивши матеріали справи та з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд вважає, що позов підлягає задоволенню з наступних підстав. Судом встановлені такі факти.

13.10.2006 року між позивачем та акціонерним комерційним банком «ТАС - Комерцбанк» було укладено кредитний договір № 030/10.06/88-187КЛ, згідно з яким банк взяв на себе зобов'язання надати Позичальнику грошові кошти у вигляді кредитної лінії, що не поновлюється у розмірі 3 600 000,00 грн., на строк з 13 жовтня 2006 року по 12 жовтня 2009 року та на умовах, передбачених у вказаному Договорі, а Позичальник взяв на себе зобов'язання повернути кредит, сплатити проценти за користування кредитом та виконати свої зобов'язання у повному обсязі у строки, передбачені зазначеним договором.

Додатковою угодою № 1 від 11.07.2007 р. до Кредитного договору № 030/10.06/88-187КЛ від 13.10.2006 року, Кредитний договір викладено в новій редакції, відповідно до якого Банк має право надати Позичальнику грошові кошти з 13 жовтня 2006 р. по 10 липня 2007 р. включно у вигляді кредитної лінії, що не поновлюється у розмірі 3 600 00 грн., а з 11 липня 2007 року по 12 жовтня 2016 року включно Банк має право надати Позичальнику грошові кошти у вигляді мультивалютної кредитної лінії, що не поновлюється, з лімітом окремих частин кредитної лінії у гривні 100,00 грн., у доларах США 809980,00 доларів СІЛА та на умовах, передбаченому у цьому договорі.

09.02.2009 року між Відкритим акціонерним товариством «Сведбанк», правонаступником якого є відповідач -1 та позивачем було укладено Додаткову угоду № 2 до Кредитного Договору 030/10.06/88-187КЛ від 13.10.2006 року, згідно з якою договір викладено в новій редакції, а саме: Банк має право надати Позичальнику грошові кошти у вигляді мультивалютної кредитної лінії, що поновлюється, з лімітом окремих частин кредитної лінії: у гривні - 100,00 гривень; у доларах США - 685 931,00 доларів США.

05.11.2007 року між позивачем та акціонерним комерційним банком «ТАС -Комерцбанк» було укладено кредитний договір № 030/11.07/88-409КЛ, згідно з яким банк взяв на себе зобов'язання надати Позичальнику грошові кошти у вигляді кредитної лінії, що не поновлюється у розмірі 1 100 000,00 доларів СІЛА, на строк з 05 листопада жовтня 2007 року по 04 листопада 2017 року та на умовах, передбачених у вказаному Договорі, а Позичальник взяв на себе зобов'язання повернути кредит, сплатити проценти за користування кредитом та виконати свої зобов'язання у повному обсязі у строки, передбачені зазначеним договором.

У відповідності до пунктів 1.4 вищезазначених кредитних договорів Банк взяв на себе зобов'язання надати кредит на споживчі цілі.

Згідно статуту ПАТ «ОМЕГА БАНК» рішенням загальних зборів акціонерів від 29 квітня 2013 року ПАТ «Сведбанк» змінив своє найменування на ПАТ «ОМЕГА БАНК», яке виступає правонаступником по всіх правах та зобов'язаннях ПАТ «Сведбанк».

Відповідно до ст.ст.1054, 1055 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти. Кредитний договір укладається у письмовій формі.

У даній справі правовідносини сторін регулюються Законом України "Про захист прав споживачів". Крім того, необхідність застосування цього Закону України до споживчого кредитування звернуто увагу у Рішенні Конституційного Суду України N 15-рп/2011 від 10 листопада 2011 року (справа про захист прав споживачів кредитних послуг). У цьому Рішенні Конституційного Суду України зазначено, що у справі про захист прав споживачів кредитних послуг держава забезпечує особливий захист більш слабкого суб'єкта економічних відносин, а також фактичну, а не формальну рівність сторін у цивільно-правових відносинах, шляхом визначення особливостей договірних правовідносин у сфері споживчого кредитування та обмеження дії принципу свободи цивільного договору. Це здійснюється через встановлення особливого порядку укладення цивільних договорів споживчого кредиту, їх оспорювання, контролю за змістом та розподілу відповідальності між сторонами договору. Споживачу, як правило, об'єктивно бракує знань, необхідних для здійснення правильного вибору товарів (робіт, послуг) із запропонованих на ринку, а також для оцінки договорів щодо їх придбання, що нерідко мають вид формуляра або іншу стандартну форму (частина перша статті 634 Кодексу). Отже, для споживача існує ризик помилково або навіть внаслідок введення його в оману придбати не потрібні йому кредитні послуги.

Згідно з рішенням Конституційного Суду України від 10 листопада 2011 року №15-рп/11 в аспекті конституційного звернення положення пунктів 22, 23 статті 1, статті 11 Закону України «Про захист прав споживачів» від 12 травня 1991 року № 1023-ХІІ з наступними змінами у взаємозв’язку з положеннями частини четвертої статті 42 Конституції України треба розуміти так, що їх дія поширюється на правовідносини між кредитодавцем та позичальником (споживачем) за договором про надання споживчого кредиту, що виникають під час укладення, так і виконання такого договору.

Згідно зі ст. 11 Закону України «Про захист прав споживачів» заборонено надання споживчих кредитів в іноземній валюті на території України забороняється.

Як вбачається з умов оспорюваних кредитних договорів, а сам згідно з Додатковою угодою № 1 від 11.07.2007 року до Кредитного договору № 030/10.06/88-187КЛ від 13.10.2006 р. та Кредитного договору № 030/11.07/88-409 від 05.11.2007 р., Банк зобов'язується надати Позичальнику грошові кошти у валюті - доларах США до 12 жовтня 2016 року та до 04 листопада 2017 року відповідно, що суперечить положенням ст. 11 Закону України «Про захист прав споживачів».

Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ при розгляді справи № 6-26251св14 від 22.10.2014 р. за позовом фізичних осіб до банку про визнання недійсними кредитного договору, договорів іпотеки та поруки, дійшов висновку, що Правилами надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту (затверджено Постановою НБУ N 168 від 10.05.2007 р.) визначено відомості, які повинен містити кредитний договір. Однак у спірному кредитному договорі були відсутні відомості щодо детального розпису загальної вартості кредиту, відсутні умови, які пунктами 3.2, 3.4 розділу 3 Правил визнані обов'язковими. Також банком не надавався окремий письмовий документ з детальним розписом загальної вартості кредиту для споживача. У наданому розрахунку не було вказано повної орієнтовної вартості кредиту, розрахунок проведений поверхово та незрозуміло для споживача. Зазначене стало підставою для визнання судом договорів недійсними.

У даній справі з умов кредитних договорів вбачається, що оспорювані кредитні договори є договорами споживчого кредиту.

Відповідно до ч.2 ст.11 Закону України «Про захист прав споживачів» перед укладенням договору про надання споживчого кредиту кредитодавець зобов'язаний повідомити споживача у письмовій формі про: 1) особу та місцезнаходження кредитодавця; 2) кредитні умови, зокрема: а) мету, для якої споживчий кредит може бути витрачений; б) форми його забезпечення; в) наявні форми кредитування з коротким описом відмінностей між ними, в тому числі між зобов'язаннями споживача; г) тип відсоткової ставки; ґ) суму, на яку кредит може бути виданий; д) орієнтовну сукупну вартість кредиту та вартість послуги з оформлення договору про надання кредиту (перелік усіх витрат, пов'язаних з одержанням кредиту, його обслуговуванням та поверненням, зокрема таких, як адміністративні витрати, витрати на страхування, юридичне оформлення тощо); е) строк, на який кредит може бути одержаний; є) варіанти повернення кредиту, включаючи кількість платежів, їх частоту та обсяги; ) можливість дострокового повернення кредиту та його умови; з) необхідність здійснення оцінки майна та, якщо така оцінка є необхідною, ким вона здійснюється; и) податковий режим сплати відсотків та про державні субсидії, на які споживач має право, або відомості про те, від кого споживач може одержати докладнішу інформацію; і) переваги та недоліки пропонованих схем кредитування. Згідно ч.4 в кредитному договорі повинно зазначатися - сума кредиту; детальний розпис загальної вартості кредиту для споживача; дата видачі кредиту або, якщо кредит видаватиметься частинами, дати і суми надання таких частин кредиту та інші умови надання кредиту; право дострокового повернення кредиту; річна відсоткова ставка за кредитом; інші умови, визначені законодавством.

Згідно п.3.4 розділу 3 Правил надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту, затверджених Постановою Правління Національного Банку України № 168 від 10 травня 2007 року (далі - Правила), Банки зобов'язані в кредитному договорі зазначити: вид і предмет кожної супутньої послуги, яка надається споживачу; обґрунтування вартості супутньої послуги (нормативно-правові акти щодо визначення розмірів зборів та обов'язкових платежів, тарифів нотаріусів, страхових компаній, суб'єктів оціночної діяльності, реєстраторів за надання витягу з Державного реєстру обтяжень рухомого майна про наявність чи відсутність обтяжень рухомого майна, інших реєстрів тощо); про відкриття банківського рахунку, відкритого з метою зарахування на нього суми наданого кредиту або надання кредиту за рахунком (овердрафт), умови відкриття, ведення та закриття такого рахунку, тарифи та всі суми коштів, які споживач має сплатити за договором банківського рахунку у зв'язку з отриманням кредиту, його обслуговуванням і погашенням; правило, за яким змінюється процентна ставка за кредитом, якщо договором про надання кредиту передбачається можливість зміни процентної ставки за кредитом залежно від зміни облікової ставки Національного банку або в інших випадках.

З п.3.2. розділу 3 Правил вбачається, що кредитний договір має містити графік платежів у розрізі сум погашення основного боргу, сплати процентів за користуванням кредитом, вартості всіх супутніх послуг, а також інших фінансових зобов'язань споживача за кожним платіжним періодом з урахуванням даних, передбачених у додатку до Правил. У графіку платежів також має бути докладно розписана сукупна вартість кредиту за кожним платіжним періодом.

Дослідженням Кредитних договорів № 030/10.06/88-187КЛ від 13.10.2006 р. та № 030/11.07/88-409КЛ від 05.11.2007 р. вбачається, що у них не має відомостей щодо детального розпису загальної вартості кредиту, не має умов, які п.п.3.2, 3.4 розділу 3 Правил, визнані обов'язковими. Також банком не надавався окремий письмовий документ з детальним розписом загальної вартості кредиту для споживача. Аналіз графіку зменшення максимального ліміту окремих частин кредитної лінії за кредитом свідчить, що він взагалі не містить відомостей про суми сплати процентів за користуванням кредитом та фінансових зобов'язань Позивача за кожним платіжним періодом. Також ні у графіку платежів, ні у змісті договору не розписана сукупна вартість кредиту за кожним платіжним періодом.

Згідно п.3.8 Правил у разі надання кредиту в іноземній валюті банки зобов'язані під час укладення кредитного договору: попередити споживача, що валютні ризики під час виконання зобов'язань за кредитним договором несе споживач; надати інформацію щодо методики, яка використовується банком для визначення валютного курсу, строків і комісій, пов'язаних з конвертацією валюти платежу у валюту зобов'язання під час погашення заборгованості за кредитом та процентами за користування ним.

В порушення п.2 ч.1 ст.11 Закону України «Про захист прав споживачів», банк не надав позивачеві, як споживачу фінансових послуг в галузі споживчого кредитування, в письмовій формі повної інформації про умови кредитування, а також орієнтовану сукупну вартість кредиту, яка надається перед укладенням кредитного договору, не попередив про валютні ризики, чим було порушено вимоги чинного закону.

Відповідно до п. 5.1.12 Кредитних договорів на позичальника покладено обов’язок оплатити послуги Банку, пов’язані з видачею кредиту відповідно до тарифів банку, а також оплатити інші витрати, пов’язані із супроводженням і реалізацією даного договору.

Відповідно до п. 6.1.6 Кредитних договорів банк має право стягувати плату за надані послуги, пов’язані з оформленням і видачею кредиту оплатити відповідно до тарифів банку.

За положеннями ч. 5 ст. 11, ст. 18 Закону України «Про захист прав споживачів» до договорів укладених із споживачами про надання споживчого кредиту застосовуються положення цього Закону про несправедливі умови в договорах, зокрема положення, згідно з якими передбачаються зміни в будь-яких витратах за договором, крім відсоткової ставки. Продавець (виконавець, виробник) не повинен включати у договори із споживачем умови, які є несправедливими. Умови договору є несправедливими, якщо всупереч принципу добросовісності його наслідком є істотний дисбаланс договірних прав та обов'язків на шкоду споживача. Якщо положення договору визнано несправедливим, включаючи ціну договору, таке положення може бути змінено або визнано недійсним. Положення, що було визнане недійсним, вважається таким з моменту укладення договору

Відповідно до п. 3.6 Правил надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту, затверджених Постановою Правління Національного Банку України № 168 від 10 травня 2007 року, банки не мають права встановлювати платежі, які споживач має сплатити на користь банку за дії, які банк здійснює на власну користь (ведення справи, договору, облік заборгованості споживача тощо), або за дії, які споживач здійснює на користь банку (прийняття платежу від споживача тощо) або що їх вчиняє банк або споживач з метою встановлення, зміни або припинення правовідносин (укладення кредитного договору, унесення до нього змін, прийняття повідомлення споживача про відкликання згоди на укладення кредитного договору тощо).

Положення оскаржуваних Кредитних договорів встановлюють додаткові платежі на користь банку, встановлення яких заборонено діючим законодавством.

Таким чином, умови кредитного договору є несправедливими, суперечать принципу добросовісності, що є наслідком істотного дисбалансу договірних прав і обов'язків на погіршання становища споживача, і це є підставою для визнання таких положень недійсними.

Крім того, з долучених до матеріалів справи примірників кредитних договорів вбачається, що примірники позичальника та банку не є ідентичними.

Відповідно до Інструкції з бухгалтерського обліку кредитних, вкладних (депозитних) операцій та формування і використання резервів під кредитні ризики в банках України, затвердженої Постановою Правління Національного банку України від 27 грудня 2007 року N 481, зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 22 січня 2008 р. за N 48/14739, банк здійснює кредитні та вкладні (депозитні) операції відповідно до вимог законодавства України і відображає в бухгалтерському обліку за відповідними рахунками Плану рахунків бухгалтерського обліку банків України, затвердженого постановою Правління Національного банку України від 17.06.2004 N 280, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 26.07.2004 за N 918/9517, зі змінами, залежно від категорії контрагентів, виду кредиту/вкладу (депозиту) і строків їх використання.

Згідно ч. 3 п. 3.4 Правил надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту, затверджених Постановою Правління Національного банку України від 10 травня 2007 року за № 168, банки зобов'язані в кредитному договорі зазначити, зокрема, про відкриття банківського рахунку, відкритого з метою зарахування на нього суми наданого кредиту або надання кредиту за рахунком (овердрафт), умови відкриття, ведення та закриття такого рахунку, тарифи та всі суми коштів, які споживач має сплатити за договором банківського рахунку у зв'язку з отриманням кредиту, його обслуговуванням і погашенням.

Пункти 3.1, 3.3 Кредитних договорів за розробленою банком формою передбачають обумовлення договорами номерів рахунків, проте у даному випадку оскаржувані Кредитні договори не містять відомостей про позичкові рахунки, відкриті з метою зарахування на нього суми наданого кредиту або надання кредиту та рахунки сплати відсотків.

Відповідно до 10.6 Кредитних договорів договір укладений у двох екземплярах , що мають однакову юридичну силу для кожної сторони.

Відповідно до п. 10.2 Договорів зміни і доповнення в договір, в тому числі щодо зміни суми кредиту, вносяться шляхом укладання сторонами додаткових письмових угод, що є невідємною частиною договору, крім випадків, передбачених цим договором.

Відповідно до ч. 1 ст. 651 ЦК України зміна або розірвання договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом.

Дослідженням судом кредитного договору № 030/11.07/88-409КЛ від 05.11.2007 р. встановлено, що Договір не містить відомостей про номери рахунку. На місці, в якому передбачалось внесення сторонами відповідних відомостей, стоять незаповнені прочерки.

Дослідженням судом кредитного договору № 030/10.06/88-187КЛ від 13.10.2006 р. встановлено, що примірник Договору у позивача не містить відомостей про номери рахунку. На місці, в якому передбачалось внесення сторонами відповідних відомостей, стоять незаповнені прочерки, а копії кредитних договорів у відповідачів містять рукописно виконані дописки. Виправлення внесені без відома позичальника та без отримання на це його згоди. Внесені дописки не засвідчені підписом особи у встановленому законом порядку

Отже, враховуючи, що кредитний договір розроблявся саме банком, відповідальність щодо його змісту повністю покладається на відповідача.

Оскільки вказані розбіжності здійснені виключно на користь банку і з позивачем не узгоджувалося внесення дописок до змісту договору, а невнесенням відомостей про рахунки обліку отриманих коштів у межах кредитного ліміту та рахунки нарахованих та сплачених відсотків виключає можливість здійснення контролю за достовірністю ведення банком відповідного обліку у порядку, визначеному Національним банком України, то суд вважає підписання оскаржуваного кредитного договору було здійснено під впливом обману з боку банку.

Відповідно до п.5 ч.1 ст. 21 Закону України «Про захист прав споживачів», права споживача вважаються в будь-якому разі порушеними, якщо будь-яким чином (крім випадків, передбачених законом) обмежується право споживача на одержання необхідної, доступної, достовірної та своєчасної інформації про відповідну продукцію.

Згідно п.20 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 9 „Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними" від 06.11.2009 р. правочин визнається вчиненим під впливом обману у випадку навмисного введення іншої сторони в оману щодо обставин, які впливають на вчинення правочину. Ознакою обману є умисел у діях однієї зі сторін правочину.

Факт приховування важливої інформації перед підписанням договору є умислом в діях банку. Згідно ч.1 ст.230 ЦК України, якщо одна із сторін правочину навмисно ввела другу сторону в оману щодо обставин, які мають істотне значення (ч.1 ст.229 цього Кодексу), такий правочин визнається судом недійсним.

Обман має місце, якщо сторона заперечує наявність обставин, які можуть перешкодити вчиненню правочину, або якщо вона замовчує їх існування.

Відповідно до ч. 1 ст. 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.

Відповідно до ч.1 ст.236 ЦК України недійсний правочин є недійсним з моменту його вчинення.

Таким чином, суд вважає, що відповідачі не надали доказів, які б спростовували доводи позивача в частині недійсності кредитних договорів.

28.11.2012 року між Публічним акціонерним товариством «Сведбанк», який в свою чергу виступає правонаступником Акціонерного комерційного банку «ТАС - Комерцбанк» та Товариством з обмеженою відповідальністю «Факторингова компанія «ВЕКТОР ПЛЮС», укладено Договір факторингу №15.

Відповідно до п. п. 2.1., 2.2. вищезазначеного Договору, Банк відступає Фактору (ТОВ «ФК «ВЕКТОР ПЛЮС») свої права вимоги щодо сплати заборгованості за кредитними договорами, укладеними з Боржниками, право на вимогу якої належить Банку на підставі Документації, а фактор шляхом надання фінансової послуги банку набуває Права Вимоги такої заборгованості від Боржників та передає Банку за плату грошові кошти в розпорядження у розмірі, що становить Ціну Продажу та в порядку, передбаченому даним Договором. З моменту відступлення Банком Фактору Прав Вимоги, щодо сплати заборгованості від Боржників, всі гарантії, надані Боржникам щодо Заборгованостей, стають дійсними для Фактора та вважаються наданими Фактору. Разом з Правами Вимоги до Фактора переходять всі пов'язані з ними права, зокрема, і права грошової вимоги щодо нарахованих та несплачених Боржниками процентів, і комісій, штрафних санкцій та інших обов'язкових платежів.

Також 28.11.2012 року між ТОВ «ФК «ВЕКТОР ПЛЮС» та Товариством з обмеженою відповідальністю «Кредитні ініціативи» було укладено Договір факторингу, згідно умов якого Клієнт (ТОВ «ФК «ВЕКТОР ПЛЮС»») відповідно до умов відступає Фактору (ТОВ «Кредитні ініціативи») свої Права Вимоги Заборгованості за кредитними договорами, укладеними з Боржниками, зазначених у Реєстрі Заборгованості Боржників та у переліку кредитних договорів та Договорів забезпечення, право на вимогу якої належить Клієнту на підставі Документації, а Фактором шляхом надання фінансової послуги Клієнту набуває права вимоги такої Заборгованості від Боржників та передає Клієнту за плату грошові кошти в розпорядження у розмірі, що становить Ціну Продажу та в порядку, передбаченому даним Договором.

Відповідно до ст.ст. 1077, 1078, 1081 ЦК України за договором факторингу (фінансування під відступлення права грошової вимоги) одна сторона (фактор) передає або зобов'язується передати грошові кошти в розпорядження другої сторони (клієнта) за плату (у будь-який передбачений договором спосіб), а клієнт відступає або зобов'язується відступити факторові своє право грошової вимоги до третьої особи (боржника).

Предметом договору факторингу може бути право грошової вимоги, строк платежу за якою настав (наявна вимога), а також право вимоги, яке виникне в майбутньому (майбутня вимога).

Відповідно до пункту 3 частини першої статті 49 Закону України “Про банки і банківську діяльність” придбання права вимоги на виконання зобов’язань у грошовій формі за поставлені товари чи надані послуги, приймаючи на себе ризик виконання таких вимог та прийом платежів (факторинг) розглядаються як кредитна операція.

Відповідно до ч. 1 ст. 509 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Відповідно до ч. 1 ст. 514 ЦК України до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов'язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.

Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 Цивільного кодексу України, зокрема, договорів та інших правочинів.

За умовами оспорюваних кредитних договорів банк зобов'язується надати позичальнику грошові кошти у валюті - доларах США до 12 жовтня 2016 року та до 04 листопада 2017 року, тобто вказаний обов’язок існував на момент укладення договорів факторингу.

Кредитними договорами передбачено обов’язок позивача по поверненню отриманих кредитних коштів у валюті договору, тобто, - у доларах США.

Згідно ст. 525 ЦК України, одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

При переході прав кредитора за договором факторингу до нового кредитора у зобов’язанні переходить право на отримання від позичальника платежів саме, і виключно, у іноземній валюті, оскільки валютою договору є долар США. Кредитні договори передбачають розрахунки між сторонами договору у іноземній валюті, жодних змін до Кредитних договорів між первісним кредитором (банком) і позичальником (позивачем) як сторонами договору, щодо валюти договору та валюти виконання договору не вносилося.

Згідно ч. 1 ст. 13 ЦК України, цивільні права особа здійснює у межах, наданих їй договором або актами цивільного законодавства.

Для виконання умов кредитного договору, валютою якого є іноземна валюта, - долар США, обіг якої на території України є обмеженим, сторони договору повинні мати необхідний обсяг цивільної дієздатності, а саме, - генеральну (або індивідуальну, за відсутності генеральної) ліцензію НБУ на здійснення операцій з іноземною валютою, в тому числі з валютними цінностями.

Відтак, отримавши за Договором факторингу, що оскаржується, відповідно до ч. 1 ст. 514 ЦК України права первісного кредитора у зобов'язанні за оскаржуваними кредитними договорами в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, а саме обов’язок надавати кредитні ресурси у межах кредитної лінії та вимагати їх повернення з оплатою процентів Відповідачі 2, 3 не мали необхідного обсягу цивільної дієздатності юридичної особи, а саме, - не мали ні генеральної, ні індивідуальної ліцензії НБУ на право здійснення валютних операцій, як це передбачено законодавством України, відтак укладати договори факторингу.

Згідно ч. 2 ст. 203 ЦК України, особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності.

Згідно ч. 3 ст. 91 ЦК України, юридична особа може здійснювати окремі види діяльності, перелік яких встановлюється законом, після одержання нею спеціального дозволу (ліцензії).

Згідно ч. 2 ст. 192 ЦК України, іноземна валюта може використовуватися в Україні у випадках і в порядку, встановлених законом.

Згідно ч. 3 ст. 533 ЦК України, використання іноземної валюти, а також платіжних документів в іноземній валюті при здійсненні розрахунків на території України за зобов'язаннями допускається у випадках, порядку та на умовах, встановлених законом.

Згідно абзацу 1 ч. 2 ст. 1 Декрету Кабінету міністрів України «Про систему валютного регулювання і валютний контроль» від 19 лютого 1993 року, валютні операції, - це операції, пов'язані з переходом права власності на валютні цінності, за винятком операцій, що здійснюються між резидентами у валюті України.

Отримання фактором на власний рахунок грошових коштів (заборгованості позичальника) та проведення позивачем дій відносно виконання своїх обов’язків в іноземній валюті (в тому числі, оплата процентів за користування кредитом, різного роду комісій та пені) за своєю правовою природою є валютною операцією.

Згідно ч. 2 ст. 2 Декрету, резиденти і нерезиденти мають право здійснювати валютні операції з урахуванням обмежень, встановлених цим Декретом та іншими актами валютного законодавства України.

Частиною 1 ст. 5 Декрету встановлено, що Національний банк України видає індивідуальні та генеральні ліцензії на здійснення валютних операцій, які підпадають під режим ліцензування згідно з цим Декретом.

Згідно частини 2 ст. 5 вказаного Декрету, генеральні ліцензії видаються комерційним банкам та іншим фінансовим установам України, національному оператору поштового зв'язку на здійснення валютних операцій, що не потребують індивідуальної ліцензії, на весь період дії режиму валютного регулювання (пункт 2 статті 5 із змінами, внесеними згідно із Законом України від 21.02.2006 р. N 3453-IV).

Відповідно до пункту «г» частини 4, статті 5 Декрету, розрахунки на території України в іноземній валюті підлягають ліцензуванню Національним банком України .

Тобто, для можливості надання кредиту та отримання іноземної валюти від боржників за кредитами, вираженими в іноземній валюті, новому кредитору необхідно було отримати Генеральну ліцензію НБУ.

За відомостями, наданими Національним банком України, ТОВ «Факторингова компанія «Вектор Плюс» та ТОВ «Кредитні Ініціативи» ліцензію на здійснення валютних операцій не отримували.

Отже, перехід від банку до ТОВ «Факторингова компанія «Вектор Плюс», та від останнього до ТОВ «Кредитні ініціативи» прав вимоги у валюті (доларах США) є неправомірним.

Судом встановлено, що за кредитними договорами заявляються вимоги до позивача одночасно різними особами – відповідачем 2 та відповідачем 3.

Позовні вимоги до позивача про стягнення з нього коштів за оскаржуваними Кредитними договорами заявляються на користь однієї особи - відповідача 2 і одночасно на користь іншої особи – відповідача 3 вчиняються дії, спрямовані на звернення стягнення на предмет іпотеки, для задоволення вимог за цими ж кредитними договорами. Вказане підтверджується вимогою відповідача 2 про досудове врегулювання спору від 05.09.2014 р., позовними заявами відповідача 2 від 11.10.2013 р. про стягнення коштів з позивача та повідомленнями відповідача 3 від 20 квітня 2015 року, направленими ОСОБА_2, приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання на підставі договору на користь відповідача 3.

Згідно ч.1 ст.517 ЦК України первісний кредитор у зобов'язанні повинен передати новому кредиторові документи, які засвідчують права, що передаються, та інформацію, яка є важливою для їх здійснення.

Відповідач 1, первісний кредитор у зобов'язанні, не підтвердив належним чином факту передачі новому кредиторові документів, які засвідчують права кредитора за оскаржуваними кредитними договорами, інформацію, яка є важливою для їх здійснення прав кредитора.

Відповідачі 2 та 3 не надали суду докази набуття прав кредитора у зобов'язанні, тому відсутні правові підстави вважати їх кредитором.

Враховуючи зазначене вище, а також те що, вимога про визнання частково недійсними договорів факторингу є похідною від вимоги про визнання недійсними кредитних договорів, позовні вимоги позивача у цій частині також підлягають задоволенню.

Доводи позивача про те, що договір факторингу, де боржником є фізична особа, не може укладатись з посиланням на пп. 2 п. 1 Розпорядження Державної комісії з регулювання ринків фінансових послуг України від 03 квітня 2009 року № 231 "Про віднесення операцій з фінансовими активами до фінансових послуг", судом не беруться до уваги,оскільки не відповідають вимогам ст. ст. 1077, 1078 ЦК України, згідно з якими певні вимоги, які випливають із факторингових операцій щодо надання фінансових послуг стосуються фактора та клієнта, а не боржника.

Доводи стосовно неправомірного розголошення банківської таємниці та персональних даних позивача суд також не приймає до уваги, оскільки вони спростовуються нормами матеріального права. Так, приписами ст.ст. 1077 - 1086 ЦК України не передбачено отримання первісним кредитором письмової згоди боржника на обробку його персональних даних новим кредитором при укладенні договору факторингу.

За ст. 10 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, мають рівні права щодо подання доказів, їх дослідження та доведення перед судом їх переконливості. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

За ст. 11 ЦПК України про диспозитивність цивільного судочинства, суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.

Згідно ч. 1 ст. 57 ЦПК України доказами є будь - які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Відповідно до ч. 1, 4 ст. 60 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 61 цього Кодексу. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Відповідно до ч. 1 ст. 88 ЦПК України стороні, на користь якої ухвалено рішення, суд присуджує з другої сторони понесені нею і документально підтверджені судові витрати. Якщо позов задоволено частково, судові витрати присуджуються позивачеві пропорційно до розміру задоволених позовних вимог, а відповідачеві – пропорційно до тієї частини позовних вимог, у задоволенні яких позивачеві відмовлено.

Згідно з ч. 2 ст. 158 ЦПК України особа, яка бере участь у справі, має право заявити клопотання про розгляд справи за її відсутності.

Відповідно до ч. 4 ст. 169 ЦПК України у разі повторної неявки в судове засідання відповідача, повідомленого належним чином, суд вирішує справу на підставі наявних у ній даних чи доказів.

Враховуючи вищезазначені обґрунтування суд дійшов висновку, що позовні вимоги позивача є доведеними, такими, що базуються на законі та підлягають задоволенню

Відповідно до ст. ст. 79, 88 ЦПК України підлягає стягненню з відповідачів на користь позивача сплачений судовий збір в розмірі 81,20 грн. з кожного.

На підставі викладеного та керуючись ст. ст. 10, 11, 57- 60, 79, 88, 158, 169, 212-215, 218 ЦПК України,

В И Р І Ш И В:

Позовні вимоги ОСОБА_1 до Публічного акціонерного товариства «ОМЕГА БАНК», Товариства з обмеженою відповідальністю «Кредитні ініціативи», Товариства з обмеженою відповідальністю «Факторингова компанія «Вектор Плюс» про захист прав споживача, визнання недійсними кредитних договорів та частково недійсними договорів факторингу, – задовольнити повністю.

Визнати недійсним Кредитний Договір № 030/10.06/88-187КЛ від 13.10.2006 року та Кредитний Договір № 030/11.07/88-409КЛ від 05.11.2007 року, укладені між ПАТ «ОМЕГА БАНК», яке виступає правонаступником по всіх правах та зобов’язаннях Акціонерного комерційного банку «ТАС-Комерцбанк» та ОСОБА_1.

Визнати частково недійсним Договір факторингу № 15 від 28 листопада 2012 року, укладений між Публічним акціонерним товариством «Сведбанк» та Товариством з обмеженою відповідальністю «Факторингова компанія «Вектор Плюс» в частині відступлення права грошової вимоги за Кредитними Договорами № 030/10.06/88-187КЛ від 13.10.2006 року та № 030/11.07/88-409КЛ від 05.11.2007 року, укладеними між Акціонерним комерційним банком «ТАС-Комерцбанк», правонаступником якого є Публічне акціонерне товариство «ОМЕГА БАНК» та ОСОБА_1.

Визнати частково недійсним Договір факторингу від 28 листопада 2012 року, укладений між Товариством з обмеженою відповідальністю «Факторингова компанія «Вектор Плюс» та Товариством з обмеженою відповідальністю «Кредитні ініціативи» в частині відступлення права грошової вимоги за Кредитними Договорами № 030/10.06/88-187КЛ від 13.10.2006 року та № 030/11.07/88-409КЛ від 05.11.2007 року, укладеними між Акціонерним комерційним банком «ТАС-Комерцбанк», правонаступником якого є Публічне акціонерне товариство «ОМЕГА БАНК» та ОСОБА_1.

Стягнути з Публічного акціонерного товариства «ОМЕГА БАНК», Товариства з обмеженою відповідальністю «Кредитні ініціативи» та Товариства з обмеженою відповідальністю «Факторингова компанія «Вектор Плюс» на користь ОСОБА_1 судовий збір по 81,20 грн. з кожного.

На рішення суду може бути подана апеляційна скарга протягом 10 днів з дня проголошення рішення. Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення.

Суддя Ленінського

районного суду

м. Кіровограда Л. І. Плохотніченко