Провадження № 2/455/120/2015

РІШЕННЯ

Іменем України

04 червня 2015 року м.Старий Самбір

Старосамбірський районний суд Львівської області

у складі: головуючої - судді Ніточко Л.Й.,

при секретарі - Сенеті Г.Н.,

з участю: позивача - ОСОБА_1,

відповідача - Матківського С.В., директора Публічного акціонерного товариства «Екватор» та представника співвідповідача - Публічного акціонерного товариства «Екватор» Гейника О.І.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Матківського Степана Васильовича, директора Публічного акціонерного товариства «Екватор», та Публічного акціонерного товариства «Екватор»(надалі - ПАТ»Екватор») про звільнення у зв'язку з виходом на пенсію і стягнення нанесеної шкоди,

В С Т А Н О В И В:

ОСОБА_1 08.01.2015 року звернувся до суду з позовною заявою до Матківського Степана Васильовича, директора ПАТ «Екватор», про звільнення у зв'язку з виходом на пенсію і стягнення нанесеної йому шкоди, посилаючись на те, що він працював в ПАТ «Екватор» з квітня 1978 року по червень 1991 року. Через неплатоспроможність підприємство відправило його у відпустку без збереження заробітної плати, директор заводу його не викликав на роботу. 06.01.2004 року директор підприємства Матківський С.В. повідомив його недійсним документом, який не внесений в книгу реєстрації документів підприємства, що він звільнений з роботи відповідно до п.1 ст.40 КЗпП України, не маючи на це права. 26.09.2013 року він написав заяву на ім'я директора підприємства Матківського С.В., щоб останній звільнив його у зв'язку з виходом на пенсію, яка йому належиться по закону. Проте останнім цього зроблено не було. Він мав право отримувати пенсію з середньої зарплати, що становила 280 рублів, за останні п'ять років праці, чим нанесено йому збитки у сумі 27000 гривень - це пенсія, яку він мав право отримати з вересня 2013 року по січень 2015 року.

Просить зобов'язати директора публічного акціонерного товариства Матківського Степана Васильовича звільнити його у зв'язку з виходом на пенсію та стягнути з нього нанесену йому шкоду в сумі 27000 гривень, це пенсія, яку він мав право отримувати з вересня 2013 року по січень 2015 року.

В подальшому, позивач збільшив розмір позовних вимог, просив зобов'язати Матківського С.В., директора ПАТ «Екватор», звільнити його у зв'язку з виходом на пенсію та стягнути з нього нанесену йому шкоду в сумі 34 000 гривень, це пенсія, яку він мав право отримувати з вересня 2013 року по травень 2015 року.

Ухвалою суду від 12.02.2015 року в процесі підготовки справи до розгляду було залучено до участі у справі в якості співвідповідача ПАТ «Екватор».

У судовому засіданні позивач ОСОБА_1 позовні вимоги підтримав у повному обсязі, дав суду пояснення, аналогічні, викладеним в позовній заяві (а.с.10), в уточненні до неї(а.с.74), в поясненні - докази(а.с.20), та додатково пояснив, що він не виходив на роботу 23 роки, з травня 1992 року перестав виходити на роботу, бо йому не платили заробітну плату, на роботу не викликали, а так як він був прийнятий на роботу на постійній основі, то йому зобов»язані були дати роботу. Про те, що його звільнено з роботи, то ніхто його про це не повідомляв, з наказом про його звільнення у зв»язку з скороченням чисельності працівників ніхто його не знайомив, наказ не оскаржував, бо це є «липа», це не є документ, а папір, на документі має бути штамп, підпис і печатка, номер реєстрації, трудову книжку він не брав, бо ніхто його не ознайомив з наказом про звільнення, відсутній його підпис на наказі, наказ не дійсний, бо його не подали в центр зайнятості, йому буде відомо про звільнення, коли буде його підпис на цьому наказі, вихідну допомогу йому ніхто не виплачував, трудову книжку йому ніхто не хоче видати, а тому повинні виплатити йому середню заробітну плату з часу його звернення із заявою про звільнення. Оскільки він не звільнений з роботи, то він написав заяву у вересні 2013 року Матківському С.В, щоб він його звільнив з роботи у зв»язку з виходом на пенсію, заяву подав йому особисто, але Матківський С.В. і Гейник О.І. йому пояснили, що він вже звільнений по 1 ст. 40 КЗпП України з 06.01.2004 року, трудову книжку йому знову не видали, заяву про те, щоб йому надіслали трудову книжку по почті він не писав.

Представник відповідача ПАТ «Екватор» - Гейник О.І. та Матківський С.В., директор ПАТ «Екватор», проти позову заперечили, дали пояснення аналогічні, викладеним в запереченнях на позовну заяву (а.с.21-22, 75-77), а також пояснили, що ОСОБА_1 був звільнений з роботи 06.01.2004 року по п.1 ст.40 КЗпП України з виплатою вихідної грошової допомоги, яка ним була отримана в квітні 2004 року, за погодженням з профспілковим комітетом. Від отримання копії наказу від 05.01.2004 року і трудової книжки ОСОБА_1, 12.01.2004 року відмовився, про що було складено акт у складі трьох працівників. Також 26.12.2013 року такий акт був складений повторно. 25.11.2013 року Територіальною державною інспекцією з питань праці у Львівській області було проведено позапланову перевірку ПАТ «Екватор» на предмет дотримання законодавства про працю, в тому числі і при звільненні ОСОБА_1 з роботи. Порушень виявлено не було. Подана ним заява 26.09.2013 року про його звільнення у зв»язку з виходом на пенсію була розглянута в той же день, йому була надана усна відповідь з посиланням на те, що він вже є звільнений. Йому було запропоновано взяти трудову книжку, але він знову відмовився, посилаючись на те, що він не звільнений з роботи. З заявами про звільнення його у зв»язку з виходом на пенсію ОСОБА_1 звертався ще 17.10.2013 року та 26.12.2013 року, де знову йому було надано аналогічне роз»яснення та запропоновано отримати трудову книжку, від чого він відмовився. Оскільки звільнення ОСОБА_1 було проведено з дотриманням законодавства про працю, то його вимоги про відшкодування шкоди в сумі 34000.00 гривень вважають безпідставними. Просив застосувати строк позовної давності, оскільки з моменту звільнення ОСОБА_1 з роботи минуло одинадцять років.

Заслухавши пояснення позивача ОСОБА_1, представника відповідача Гейника О.І., та дослідивши матеріали справи, суд прийшов до висновку, що не вбачає підстав для задоволення позову, виходячи з наступного.

Судом встановлені такі факти та відповідні їм правовідносини.

З матеріалів справи вбачається, що позивач ОСОБА_1 з 12.05.1978 року працював слюсарем механо-складальних робіт по першому розряду ПО «Полярон» завод «Екватор», що підтверджується копією трудової книжки та копією особової картки ОСОБА_1.(а.с.93, 105-106). 01.08.1979 року переведений слюсарем механо-складальних робіт третього розряду в філіал заводу «Екватор».

04.07.2001 року у зв'язку зі зміною правової форми підприємства завод «Екватор» перейменовано на ВАТ «Екватор», а з 16.06.2011 року на ПАТ «Екватор» (а.с.23).

Згідно штатного розпису основних працівників ВАТ «Екватор» з 01.05.2003 року, затвердженого головою правління ВАТ «Екватор» С.Матківським та головою профспілкового комітету ВАТ «Екватор» Р.Волошин кількість працівників цеху №1 становила 51 особу (а.с.80-81).

08.04.2003 року на адресу ОСОБА_1 було надіслано листа за №115 за підписом голови правління ВАТ «Екватор» Матківського С.В. з проханням негайно прибути на завод, у відділ кадрів, для вирішення питання про його подальше перебування на роботі з роз'ясненням про те, що трудовий стаж йому не рахується, в разі неявки, його буде звільнено за прогули (а.с. 91). Даний лист ОСОБА_1 отримав 15.04.2003 року, що підтверджується повідомленням про вручення поштового відправлення ф.119 (а.с.99).

Окрім цього, 06.11.2003 року на адресу ОСОБА_1 було надіслано листа за №326 за підписом голови правління ВАТ «Екватор» Матківського С.В. з повідомленням про те, що у зв'язку із спадом виробництва та забороною надання відпусток без збереження заробітньої плати, його буде звільнено з роботи по п.1 ст.40 КЗпП України по скороченні штату працівників з 06.01.2004 року і йому необхідно прибути у відділ кадрів 06.01.2004 року. У зв'язку з відсутністю вільних робочих місць і вакантних посад йому не пропонують перевід на іншу роботу(а.с.90). Даного листа йому було відправлено рекомендованою поштовою кореспонденцією, що підтверджується реєстром листів про відправку(а.с.24) та повідомленням відділення зв»язку про вручення листа йому особисто 08.11.2003 року (а.с. 99).

З подання від 17.11.2003 року за № 335(а.с.30) відомо, що голова правління ВАТ «Екватор» Матківський С.В. звертався в профком ВАТ «Екватор» з проханням дати згоду на звільнення по скороченню 13 працівників, у тому числі, під номером 11 зазначено прізвище, ім'я, по батькові позивача та займану ним посаду, з посиланням на зменшення об'єму виробництва та понаднормативну чисельність працюючих (а.с.30). 18.12.2003 року таку згоду на звільнення профкомом було надано.

06.11.2003 року відповідачем було подано звіт Старосамбірському районному центру зайнятості про вивільнення працівників, в якому вказано причину та дату вивільнення - скорочення чисельності 06.01.2004 року (а.с.29), а 06.01.2004 року товариство подало інформацію про фактичне вивільнення працівників(а.с.34).

Згідно штатного розпису основних робітників ВАТ «Екватор» з 01.01.2004 року, затвердженого головою правління ВАТ «Екватор» С.Матківським та головою профспілкового комітету ВАТ «Екватор» Р.Волошином 06.01.2004 року, кількість працівників цеху №1 становила 39 осіб (а.с.85-86). При порівнянні цього штатного розпису із штатним розписом станом на 01.05.2003 року(а.с.80-81) вбачається, що, дійсно мало місце скорочення чисельності працівників, в тому числі і сім посад, яку одну з них займав позивач, - це слюсар з механо-складальних робіт.

Наказом голови правління від 05.01.2004 року №1-к позивач звільнений із займаної посади у зв»язку з скороченням чисельності працюючих по п.1 ст.40 КЗпП України з 06.01.2004 року з виплатою вихідної допомоги, по причині - із зверхнормативною чисельністю працівників, зменшенням об'ємів виробництва та забороною надання довготривалих відпусток без збереження зарплати(а.с.31), підставою для винесення цього наказу вказано, а саме: наказ №25 від 06.11.2003 року, згода профкому, протокол №29 від 18.12.2003 року(а.с.31). Даний наказ позивач не оскаржував, а отже на час розгляду даної справи він є чинним.

Твердження позивача про те, що його ніхто не викликав на роботу, не повідомляв, що його посаду буде скорочено, про його наступне вивільнення, ніхто не доводив до відома в центр зайнятості про заплановане вивільнення працівників спростовується вищевикладеними документами.

Твердження позивача про те, що йому нічого не відомо про наказ голови правління від 05.01.2004 року №1-к про його звільнення, про що свідчить відсутність його підпису та запису, що він ознайомлений з цим наказом, спростовується актом від 12.01.2004 року(а.с.92), згідно якого ОСОБА_1 був ознайомлений з наказом про звільнення його з роботи по скороченню, та відмовився отримати трудову книжку.

Свідок ОСОБА_5 також підтвердив про те, що був присутній при складанні 12.01.2004 року акта, коли позивач відмовився взяти трудову книжку та отримати копію наказу про його звільнення.

З платіжної відомості №30 за квітень 2004 року вбачається, що ОСОБА_1 отримав 269.00 гривень вихідної грошової допомоги при звільненні з роботи, про що свідчить його підпис у ній (а.с.79).

Отже з вищенаведених обставин вбачається, що ОСОБА_1 було достовірно відомо про звільнення його з займаної ним посади 06.01.2004 року, про що свідчить повідомлення про вивільнення, яке отримав позивач 08.11.2003 року, в якому вказана дата звільнення, акт, складений працівниками підприємства, про відмову від отримання наказу про звільнення та трудової книжки, та отримання ним вихідної допомоги у квітні 2004 року згідно платіжної відомості.

Також в судовому засіданні з»ясовано, чого не заперечували сторони, що 26.09.2013 року ОСОБА_1 подав особисто в руки Матківському С,В. заяву про звільнення його з роботи у зв»язку з виходом на пенсію. Матківським С.В. йому було дано відповідь, що він звільнений з роботи ще у 2004 році, наказом № 1-к від 05.01.2004 року з 06.01.2004 року, про що йому відомо, а також попросив позивача пройти разом з ним у відділ кадрів отримати трудову книжку. Гейник О.І. ще раз роз»яснив позивачу про те, що він звільнений з роботи та запропонував йому взяти трудову книжку, від чого позивач знову відмовився., посилаючись на те, що наказ про звільнення це є «липа».

Окрім цього, 25.11.2013 року головним державним інспектором територіальної державної інспекції з питань праці у Львівській області Чернецькою М.І. в ПАТ «Екватор» проводилась перевірка додержання суб'єктами господарювання законодавства про працю та загальнообов'язкове державне соціальне страхування. За результатами перевірки складено акт №13260421696, згідно якого порушень вимог законодавства не виявлено (а.с.38-50).

З листа від 17.10.2013 року за № 322(а.с.36) відомо, що ОСОБА_1 надавалася відповідь на його заяву щодо незаконного звільнення з роботи по п.1 ст. 40 КЗпП України з 06.01.2004 року, в якій детально було розписано, які дії вчинялися товариством при скороченні посад, а в подальшому, при вивільненні працівників, в тому числі і його, а також були додані відповідні докази - документи, в тому числі і наказ № 1-к від 05.01.2004 року «Про скорочення чисельності працюючих по п.1 ст. 40 КЗпП України».

З листа від 14.02.2014 року за № 21(а.с.4), який позивач долучив до позовної заяви, знову вбачається, що відповідачі повторно повідомили позивача, що він звільнений з роботи по п.1 ст. 40 КЗпП України з 06.01.2004 року та просили звернутись у відділ кадрів товариства для отримання трудової книжки.

З акта(а.с.37) відомо, що 26.12.2013 року було складено акт, про те, що 26.12.2013 року 0 09 годині 25 хвилин колишній працівник ОСОБА_1 звернувся із заявою про звільнення з роботи у зв»язку з виходом на пенсію. Менеджер з персоналу Гейник О.І. йому роз»яснив, що він був звільнений з роботи з 06.01.2004 року по п.1 ст. 40 КЗпП України. Отримати трудову книжку та письмове роз»яснення щодо звільнення з роботи(з підтверджувальними документами) відмовився.

Згідно ст. 47 КЗпП УКкраїни, при звільненні трудова книжка видається працівнику в день його звільнення. В силу ч. 4 ст. 235 цього ж Кодексу при затримці видачі трудової книжки по вині адміністрації працівнику виплачується середній заробіток за час вимушеного прогулу.

Між тим зібрані по справі докази свідчать про те, що вина відповідачів в затримці видачі ОСОБА_1 його трудової книжки є відсутньою.

Твердження позивача про те, що відповідачі повинні були йому відправити трудову книжку по почті , не може бути підставою для висновку про вину адміністрації товариства в затримці трудової книжки, так як позивач не звертався з таким проханням до адміністрації, чого не заперечував у судовому засіданні.

Відповідно до ст.ст. 257, 261 ЦК України загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки і перебіг позовної давності починається з дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Відповідно до п.1 ст.233 КЗпП України працівник може звернутися з заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до районного, районного у місті, міського чи міськрайонного суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, а у справах про звільнення - в місячний строк з дня вручення копії наказу про звільнення або з дня видачі трудової книжки.

Оскільки 12.01.2004 року ОСОБА_1 відмовився від отримання копії наказу про звільнення з роботи та отримання трудової книжки, з якими був ознайомлений в присутності комісії в складі 3-х чоловік, що підтверджується актом від 12.01.2004 року та показами свідка ОСОБА_5, суд вважає, що саме з цього часу слід обчислювати строк, наданий ст.233 КЗпП України на звернення до суду за вирішенням трудового спору. Отже, в межах строку позовної давності позивач не пред»являв вимог про незаконність його звільнення з роботи, а також у відмові адміністрації у звільненні його у зв»язку з виходом на пенсію та стягнення нанесеної шкоди.

Відповідно до ч. 1 ст.11 ЦПК України, суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.

Беручи до уваги, що судом не здобуто доказів про порушення трудового права ОСОБА_1, а також те, що наказ відповідача за № 1-к від 05.01.2004 року «Про скорочення чисельності працюючих по п.1 ст. 40 КЗпП України», яким звільнено позивача, ніхто не оскаржував і він є чинним на день розгляду справи, то з огляду на такі обставини, та на підставі викладеного, суд не вбачає підстав для задоволення позову ОСОБА_1 про зобов'язання Матківського С.В., директора ПАТ «Екватор», звільнити його у зв'язку з виходом на пенсію та стягнути з Матківського С.В., директора ПАТ «Екватор», нанесену йому шкоду в сумі 34 000 гривень, це пенсія, яку він мав право отримувати з вересня 2013 року по травень 2015 року.

Відповідно до п.1 ч. 1 ст. 5 Закону України «Про судовий збір» від сплати судового збору звільняються позивачі за подання позовів про стягнення заробітної плати, поновлення на роботі та за іншими вимогами, що випливають із трудових правовідносин.

На підставі викладеного та керуючись ст.ст. 10,11,60, 88,209,212,214-215 ЦПК України, п.1 ст. 40, ст. 47, ч. 4 ст. 235, п.1 ст.233 п.1 КЗпП України, ч. 1 ст. 5 Закону України «Про судовий збір»

В И Р І Ш И В:

У задоволенні позову ОСОБА_1 відмовити.

Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку до Львівського апеляційного суду через Старосамбірський районний суд Львівської області шляхом подачі в 10-денний строк з дня проголошення рішення апеляційної скарги. У разі якщо рішення було постановлено без участі особи, яка його оскаржує, апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії рішення.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку на подання апеляційної скарги, якщо скаргу не було подано.

Суддя Л.Й.Ніточко