ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

^{_____________________________________________________________________________________________}

^{П О С Т А Н О В А}

^{ІМЕНЕМ УКРАЇНИ}

"04" червня 2015 р.

Справа № 916/726/15-г

Одеський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого судді: Разюк Г.П.,

суддів: Колоколова С.І., Петрова М.С.,

при секретарі судового засідання Полінецькій В.С.

за участю представників сторін:

від позивача - Скворцової О.В., довіреність № 3060 від 18.09.14р.,

від відповідача - Чернишевої А.О., довіреність № 22 від 12.03.15р.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Державного підприємства „Іллічівський морський торгівельний порт", м.Іллічівськ Одеської області

на рішення господарського суду Одеської області від 15.04.2015року

по справі № 916/726/15-г

за позовом Державного підприємства „Адміністрація морських портів України" в особі Іллічівської філії Державного підприємства „Адміністрація морських портів України"

до скаржника

про стягнення 347333,71 грн.,

/повна фіксація судового процесу здійснювалась відповідно до ст. 129 Конституції України та ст. ст. 4-4, 81-1 Господарського процесуального кодексу України/,

встановив:

У лютому 2015р. Державне підприємство „Адміністрація морських портів України" в особі Іллічівської філії Державного підприємства "Адміністрація морських портів України" (далі по тексту - Адміністрація портів) звернулось до господарського суду Одеської області з позовом до Державного підприємства "Іллічівський морський торговельний порт» /далі - порт/ про стягнення 347333,71 грн. заборгованості за договором майнового сервітуту від 31.03.2014р. №72-П-ІЛФ-14/98-О. Крім того, позивач просив витрати по сплаті судового збору покласти на відповідача.

Позовні вимоги з посиланням на приписи ст.ст. 525, 526, 529, 530, 610 ЦК України та ч.1 ст. 193 ГК України мотивовані тим, що відповідач порушив умови договору щодо повної оплати права обмеженого користування гідротехнічними спорудами, розташованими в акваторії порту за адресою м. Іллічівськ, вул. Північна, 4-Б, а саме: причалом №26 паром, РО-РО, довжиною 210 п.м., архівний номер паспорту 85326; причалом №27 паром, РО-РО, довжиною 210,00п.м., архівний номер паспорту 85327, в період з 01.01.2014р. по 31.12.2014р..

Рішенням Господарського суду Одеської області від 15.04.2015 рорку (суддя Горячук Н.О.) позов Адміністрації портів задоволено у повному обсязі та стягнуто з порту на користь позивача 347333 грн. боргу та витрати по сплаті судового збору в сумі 6946 грн. 66 коп..

Не погоджуючись із рішенням місцевого господарського суду порт звернувся до Одеського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій стверджує, що оскаржене рішення підлягає скасуванню з прийняттям нового про відмову в позові повністю з підстав неправильного застосування господарським судом матеріального права (ч. 1 ст. 638 ЦК України, ч. 6 ст. 3 ЗУ "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень"); порушення норм матеріального права (ч.4 ст. 182 та ч. 4 ст. 334 ЦК України, ч. 1 ст. 4 ЗУ "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень") та норм процесуального права (не застосування ст. 111-2 ГПК України).

Скаржник вважає, що господарським судом першої інстанції допущено неповне з'ясування обставин справи, оскільки залишено поза увагою дату оформлення Адміністрацією портів речового права на нерухоме майно належним чином та не надано цьому факту належної правової оцінки.

ДП "Іллічівський морський торговельний порт" стверджує, що договір майнового сервітуту від 31.03.2014р. за №72-П-ІЛФ-14/98-О є неукладеним, у зв'язку з чим не потребує визнання його нікчемним або недійсним і не може бути підставою стягнення з відповідача плати за використання причалу на його умовах. Висновок же суду про наявність чинного договору ґрунтується на неправильному застосуванні ч. 1 ст. 638 ЦК України та ч. 6 ст. 3 ЗУ "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень".

Скаржник стверджує, що господарським судом безпідставно не враховано, що позивачем зареєстроване право господарського відання на об'єкт сервітуту лише 18.06.14р., що відповідно до Закону України «Про реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» позбавляє його права вимагати оплати за період, що передував цій даті.

У відзиві на апеляційну скаргу та в судовому засіданні представник позивача спростовував доводи апеляційної скарги та просив судове рішення по справі залишити без змін, а апеляційну скаргу - без задоволення.

Розглянувши матеріали справи, доводи апеляційної скарги та вислухавши пояснення представників сторін, судова колегія прийшла до висновку про відсутність підстав для скасування рішення виходячи з такого.

Як вбачається з матеріалів справи та вірно встановлено місцевим господарським судом, відповідно до Закону України "Про морські порти України", розпорядження Кабінету Міністрів України від 04.03.2013р. №133-р "Про погодження пропозиції щодо реорганізації державних підприємств морського транспорту", наказу Міністерства інфраструктури від 19.03.2013р. № 163 "Про заходи щодо реорганізації державних підприємств морського транспорту та утворення державного підприємства "Адміністрація морських портів України" було проведено реорганізацію державних підприємств морського транспорту, шляхом виділу стратегічних об'єктів портової інфраструктури, іншого майна, прав та обов'язків стосовно них згідно розподільчих балансів та утворено, внаслідок виділу, державне підприємство "Адміністрація морських портів України".

Пунктом 3 Наказу Міністерства інфраструктури від 19.03.2013р. №163 встановлено, що Адміністрація морських портів України є правонаступником державних підприємств морського транспорту, зазначених у п. 1 цього наказу, у частині майна, прав та обов'язків відповідно до розподільчих балансів. Пунктом 7 предписано після проведення державної реєстрації Адміністрації морських портів України головам Комісій передати, а голові Адміністрації морських портів України прийняти на баланс майно, права та обов'язки державних підприємств морського транспорту, що реорганізуються, згідно із затвердженими Міністерством розподільчими балансами та актами приймання-передачі.

Актом приймання-передачі від 13.06.2013р. №482/19 до Адміністрації були передані основні засоби Державного підприємства "Іллічівський морський торговельний порт" згідно з розподільчим балансом станом на 13.06.2013р., в т.ч. причали Іллічівського морського порту. /т.1, а.с.172-175/.

На час розгляду спору, об'єкт сервітуту знаходиться на обліку у Адміністрації, яка реалізовує відповідні повноваження особи, у якої знаходиться державне майно в господарському віданні і це право зареєстроване відповідно до вимог Закону України «Про реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» з 18.06.14р..

31.03.2014р. сторонами укладено договір майнового сервітуту №72-П-ІЛФ-14/98-О, за умовами якого Адміністрація портів на визначених договором умовах оплати, надає порту право обмеженого користування належними їй гідротехнічними спорудами (нерухомим майном) розташованими в акваторії Іллічівського морського порту за адресою м. Іллічівськ, вул. Північна, 4-Б, а саме: причалом №26 паром, РО-РО, довжиною 210,00п.м., (архівний номер паспорту 85326); причал №27 паром, РО-РО, довжиною 210,00 п.м., (архівний номер паспорту 85327).

Право користування Сервітуарієм причалами обмежується виконанням навантажувально-розвантажувальних робіт силами і засобами Сервітуарія. Строк Сервітуту - з 01.01.2014р. по 31.12.2014р. (п.1.2, 1.4 договору).

Плата за сервітут на рік становить за причал №26 - 365068,20 грн., за причал №27 - 188059,20грн. (п.2.1. договору).

Оплата сервітуту здійснюється не пізніше 31.01.2015р. на підставі рахунків Власника, що направляються Сервітуарію до восьмого числа місяця наступного за звітним (п.2.5. договору). Сервітуарій крім іншого зобов'язаний своєчасно та на умовах цього договору вносити плату за сервітут за весь час фактичного користування причалом (п.3.2. Договору).

За невиконання (неналежне) виконання умов договору сторони несуть відповідальність відповідно до чинного законодавства (п.4.1. Договору).

Цей договір набуває чинності з дня його укладення, але регулює взаємовідносини між сторонами починаючи з 01.01.2014р. у відповідності до ст. 631 ЦК України. Договір діє до 31.12.2014р., а в частині розрахунків - до 31.01.2015р., але у будь якому разі до повного виконання сторонами своїх зобов'язань за договором (п. 7.1 договору).

Відповідно до положень статті 403 Цивільного кодексу України сервітут визначає обсяг прав щодо користування особою чужим майном. Сервітут може бути встановлений на певний строк або без визначення строку. Особа, яка користується сервітутом, зобов'язана вносити плату за користування майном, якщо інше не встановлено договором, законом, заповітом або рішенням суду. Сервітут не підлягає відчуженню. Сервітут не позбавляє власника майна, щодо якого він встановлений, права володіння, користування та розпоряджання цим майном.

Статтею 406 Цивільного кодексу України визначені випадки припинення сервітуту. Так, сервітут припиняється, зокрема, у разі відмови від нього особи, в інтересах якої встановлений сервітут; спливу строку, на який було встановлено сервітут; припинення обставини, яка була підставою для встановлення сервітуту; невикористання сервітуту протягом трьох років підряд. Сервітут може бути припинений за рішенням суду на вимогу власника майна за наявності обставин, які мають істотне значення. Сервітут може бути припинений в інших випадках, встановлених законом.

Відповідний договір сервітуту сторонами у подальшому недійсним не визнавався, отже згідно до ст.ст. 525, 526, 629 ЦК України він є обов'язковим для виконання сторонами, зобов'язання за ним має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог чинного законодавства, одностороння відмова від виконання зобов'язання або зміна його умов не допускається.

Позивач умови договору виконав у повному обсязі, про що за період січень - липень 2014р. виставив відповідачу рахунки до оплати на загальну суму 663752,90грн., а саме рахунки №8711 від 07.04.2014р. на суму 163665,08грн., №12272 від 31.05.2014р. на суму 56373,53 грн., №14107 від 30.06.2014р. на суму 54555,04грн., №17211 від 31.07.2014р. на суму 56373,53грн., №20579 від 31.08.2014р. на суму 56373,53грн., №23373 від 30.09.2014р. на суму 54555,04 грн., №26173 від 31.10.2014р. на суму 56373,53грн., №28076 від 30.11.2014р. на суму 54555,04грн., №30725 від 31.12.2014р. на суму 5 373,54 грн. /т.1 а.с. 16-35/.

Відповідач свої зобов'язання по договору виконав частково, а саме розрахувався на загальну суму 316419,19грн., що підтверджується платіжними дорученнями №№45, 46, 47, 48, 49 від 21.01.2015р. та №244 від 26.01.2015р. (виписка по рахунках /т.1,а.с.38- 40/).

Таким чином, на момент звернення з позовом до суду, сума боргу порту перед Адміністрацією портів за договором майнового сервітуту №72-П-ІЛФ-14/98-О від 31.03.2014р. становить 347333,71грн. і місцевим господарським судом вірно на підставі вищеозначених норм ЦК України задоволено позов щодо стягнення основного боргу.

Посилання скаржника на приписи Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" в частині державної реєстрації права користування (сервітуту) не спростовують наведеного, а тому не можуть бути підставами для задоволення вимог апеляційної скарги, крім того, як передбачено ст. 6 ЗУ "Про морські порти України" гідротехнічні споруди реєструються в окремому Реєстру, порядок ведення якого визначається центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сферах морського і річкового транспорту. Наказом Міністерства інфраструктури України від 18.02.13р. №91 затверджено Порядок ведення Реєстру гідротехнічних споруд морських портів України, який зареєстровано в Міністерстві юстиції України 09.09.13р. за №UAODS017. Відповідно до відомостей Реєстру, що є загальнодоступними, власником /балансоутримувачем/ причалів №№26,27 на підставі акту приймання-передачі та розподільчого балансу від 13.06.13р. визначено ДП "Адміністрація морських портів України". При цьому з матеріалів справи вбачається, що власником гідротехнічної споруди - причалів №№26, 27 є держава, а балансоутримувачем - позивач.

Згідно ч. 3 ст. 23 ЗУ "Про морські порти України" державні стратегічні об'єкти портової інфраструктури та інше державне майно, закріплене за адміністрацією морських портів України, належать їй на праві господарського відання. Згідно ст. 136 ГК України право господарського відання є речовим правом суб'єкта підприємництва, який володіє, користується і розпоряджається майном, закріпленим за ним власником (уповноваженим ним органом), з обмеженням правомочності розпорядження щодо окремих видів майна за згодою власника у випадках, передбачених цим Кодексом та іншими законами.

Власник майна, закріпленого на праві господарського відання за суб'єктом підприємництва, здійснює контроль за використанням та збереженням належного йому майна безпосередньо або через уповноважений ним орган, не втручаючись в оперативно-господарську діяльність підприємства.

Щодо захисту права господарського відання застосовуються положення закону, встановлені для захисту права власності.

Судова колегія зазначає, що в даному випадку сторони повинні виконувати умови договору, оскільки договір підписано повноважними представниками сторін та згідно до п. 7.1 договору він діє до повного виконання сторонами своїх зобов'язань. На думку колегії даний договір відповідає вимогам ч. 1 ст. 638 ЦК України та є укладеним, так як сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору.

Аналогічну правову позицію викладено у постановах Вищого господарського суду України від 10 вересня 2014 року по справі № 916/944/14, від 18 вересня 2014 року по справі № 916/930/14, від 25 лютого 2015 року по справі № 916/935/14, тощо. Посилання скаржника на постанови в справах №№916/871/14, 916/931/14, 916/946/14 колегія до уваги не приймає, оскільки ними провадження в справах не завершено, а повернуто їх на новий розгляд.

За таких обставин, суд першої інстанції в повному обсязі дослідив фактичні обставини справи та надав вірну юридичну оцінку правовідносинам сторін та наявним в справі доказам, не порушив норми матеріального та процесуального права та прийняв обгрунтоване рішення.

Отже, апеляційну скаргу порту слід залишити без задоволення, а рішення господарського суду Одеської області від 15.04.2015 року по справі - без змін.

Згідно із ст.49 ГПК України витрати скаржника по сплаті судового збору за розгляд апеляційної скарги не відшкодовуються.

Керуючись ст. ст. 49, 99,101-105 ГПК України, колегія суддів, -

П О С Т А Н О В И Л А:

Рішення господарського суду Одеської області від 15.04.2015року по справі №916/726/15-г залишити без змін, а апеляційну скаргу Державного підприємства "Іллічівський морський торговельний порт" - без задоволення.

Постанова в порядку ст. 105 ГПК України набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена у касаційному порядку до Вищого господарського суду України.

Повний текст постанови складено 05.06.2015р.

Головуючий суддя Г.П. Разюк

Суддя С.І. Колоколов

Суддя М.С. Петров