П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

27 травня 2015 року

м. Київ

Судова палата у цивільних справах

Верховного Суду України в складі:

головуючого суддів:

Яреми А.Г., Григор'євої Л.І., Гуменюка В.І.,

Лященко Н.П., Охрімчук Л.І., Романюка Я.М.,

Сеніна Ю.Л.,Сімоненко В.М.,

розглянувши в судовому засіданні справу за позовом публічного акціонерного товариства акціонерного банку «Укргазбанк» до ОСОБА_9, треті особи: ОСОБА_10, ОСОБА_11, приватний нотаріус Харківського міського нотаріального округу Глуховцева Наталія Володимирівна, Служба у справах дітей Московського районного управління служб у справах дітей Департаменту праці та соціальної політики Харківської міської ради, про звернення стягнення на предмет іпотеки за заявою ОСОБА_9 про перегляд Верховним Судом України ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 23 грудня 2014 року,

в с т а н о в и л а :

У січні 2014 року публічне акціонерне товариство акціонерний банк «Укргазбанк» (далі - ПАТ АБ «Укргазбанк») звернулось до суду з позовом до ОСОБА_9 про звернення стягнення на предмет іпотеки.

ПАТ АБ «Укргазбанк» зазначало, що 26 грудня 2007 року між відкритим акціонерним товариством акціонерний банк «Укргазбанк» (далі - ВАТ АБ «Укргазбанк»), правонаступником якого є ПАТ АБ «Укргазбанк», і ОСОБА_10 було укладено кредитний договір, за умовами якого банк надав позичальнику кредит у розмірі 2 млн 644 тис. доларів США строком до 25 грудня 2012 року зі сплатою 12,5 % річних у порядку та в розмірах, установлених цим договором.

З метою забезпечення виконання зобов'язань позичальником за кредитним договором 9 червня 2008 року між ним та ОСОБА_10, ОСОБА_11 було укладено договір іпотеки, відповідно до пункту 2.1.1 якого предметом іпотеки є житловий будинок АДРЕСА_1. Відомості про іпотеку внесені до Державного реєстру іпотек, накладено заборону на відчуження нерухомого майна.

Заочним рішенням Московського районного суду м. Харкова від 11 вересня 2009 року визнано недійсним зазначений договір іпотеки від 9 червня 2008 року, запис про іпотеку виключено з Державного реєстру іпотек.

У зв'язку з невиконанням умов кредитного договору рішенням Московського районного суду м. Харкова від 13 травня 2010 року позовні вимоги ПАТ АБ «Укргазбанк» задоволено часково: стягнуто солідарно з ОСОБА_10 та ОСОБА_11 на користь ПАТ АБ «Укргазбанк» 1 млн 664 тис. 543 грн 2 коп. та 2 млн 630 тис. 252 долари США 33 центи заборгованості за вказаним кредитним договором. Рішення суду виконано не було.

Як стало відомо, ОСОБА_10 та ОСОБА_11 було здійснено відчуження квартири АДРЕСА_1, власником якої стала ОСОБА_9

Рішенням Апеляційного суду Харківської області від 4 квітня 2012 року скасовано заочне рішення Московського районного суду м. Харкова від 11 вересня 2009 року, ухвалено нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог ОСОБА_10 та ОСОБА_11 про визнання договору іпотеки недійсним відмовлено. 14 травня 2012 року запис про заборону відчуження об'єкта нерухомого майна поновлено.

Посилаючись на те, що особа, до якої перейшло право власності на предмет іпотеки, набуває статусу іпотекодавця й має всі його права та несе всі його обов'язки за іпотечним договором, ПАТ АБ «Укргазбанк» просило на підставі статті 23 Закону України «Про іпотеку» та статей 525, 526 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) звернути стягнення на предмет іпотеки - зазначену квартиру в рахунок погашення заборгованості за вищевказаним кредитним договором шляхом проведення прилюдних торгів у межах процедури виконавчого провадження, передбаченого Законом України «Про виконавче провадження», з дотриманням вимог цього Закону.

Рішенням Московського районного суду м. Харкова від 7 серпня 2014 року позовні вимоги ПАТ АБ «Укргазбанк» задоволено: звернено стягнення на предмет іпотеки - квартиру АДРЕСА_1, що належить на праві власності ОСОБА_9, згідно з договором іпотеки від 9 червня 2008 року в рахунок погашення заборгованості ОСОБА_10 за кредитним договором від 26 грудня 2007 року в загальному розмірі 3 млн 664 тис. 801 долар США 99 центів та 23 млн 800 тис. 945 грн 13 коп. пені, яка складається з 16 млн 956 тис. 872 грн 78 коп. пені за прострочення погашення кредиту, 6 млн 844 тис. 72 грн 35 коп. пені за прострочення погашення процентів, 2 млн 382 тис. 796 доларів США 72 центи суми непогашеного кредиту, 1 млн 282 тис. 5 доларів США 27 центів простроченої заборгованості за процентами з початковою ціною продажу предмета іпотеки з прилюдних торгів у розмірі 90 % від вартості предмета іпотеки, визначеної суб'єктом оціночної діяльності відповідно до законодавства України.

Рішенням Апеляційного суду Харківської області від 26 листопада 2014 року рішення Московського районного суду м. Харкова від 7 серпня 2014 року в частині початкової ціни продажу предмета іпотеки та способу його реалізації змінено: встановлено спосіб реалізації предмета іпотеки шляхом проведення прилюдних торгів у межах процедури виконавчого провадження за початковою ціною, встановленою на рівні, не нижчому за звичайні ціни на цей вид майна, на підставі оцінки, проведеної суб'єктом оціночної діяльності - незалежним експертом на стадії оцінки майна під час проведення виконавчих дій. У решті вимог рішення суду залишено без змін.

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 23 грудня 2014 року відмовлено ОСОБА_9 у відкритті касаційного провадження у зазначеній справі з підстави, передбаченої пунктом 5 частини четвертої статті 328 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) зі змінами, внесеними згідно із Законом № 1876-VI від 11 лютого 2010 року; в редакції Закону № 2453-VI від 7 липня 2010 року.

У заяві про перегляд ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 23 грудня 2014 року ОСОБА_9 порушує питання про скасування зазначеної ухвали та направлення справи на новий розгляд до суду касаційної інстанції, посилаючись на неоднакове застосування судом касаційної інстанції частини першої статті 23 Закону України «Про іпотеку», що потягло ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах.

На обґрунтування заяви ОСОБА_9 надала ухвали колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 12 грудня 2012 року та 28 січня 2015 року, в яких, на її думку, по-іншому застосовано зазначену правову норму.

Ухвалою колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 20 квітня 2015 року цивільну справу за позовом ПАТ АБ «Укргазбанк» до ОСОБА_9, треті особи: ОСОБА_10, ОСОБА_11, приватний нотаріус Харківського міського нотаріального округу Глуховцева Н.В., Служба у справах дітей Московського районного управління служб у справах дітей Департаменту праці та соціальної політики Харківської міської ради, про звернення стягнення на предмет іпотеки допущено до провадження Верховного Суду України.

За змістом пункту 2 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України від 12 лютого 2015 року № 192-VIII «Про забезпечення права на справедливий суд» (далі - Закон № 192-VIII) заяви про перегляд Верховним Судом України рішень судів, що надійшли до судів касаційних інстанцій для вирішення питання про допуск справи до провадження Верховного Суду України та рішення за якими не було прийнято на день набрання чинності цим Законом, розглядаються у порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.

Ураховуючи викладене, заява ОСОБА_9, яка надійшла до суду касаційної інстанції для вирішення питання про допуск справи до провадження Верховного Суду України та рішення за якою не було прийняте на день набрання чинності Законом № 192-VIII, підлягає розгляду Верховним Судом України в порядку, передбаченому главою 3 розділу V ЦПК України зі змінами, внесеними згідно із Законом № 1876-VI від 11 лютого 2010 року; в редакції Закону № 2453-VI від 7 липня 2010 року.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши наведені в заяві ОСОБА_9 доводи, Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України дійшла висновку про те, що заява підлягає частковому задоволенню з таких підстав.

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 355 ЦПК України заява про перегляд судових рішень у цивільних справах може бути подана з підстави неоднакового застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, що потягло ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах.

За змістом статті 360⁴ ЦПК України суд задовольняє заяву про перегляд справи Верховним Судом України і скасовує судове рішення у справі, яка переглядається з підстави, передбаченої пунктом 1 частини першої статті 355 ЦПК України, якщо встановить, що судове рішення є незаконним.

У справі, яка переглядається, суди встановили, що 26 грудня 2007 року між ПАТ АБ «Укргазбанк» і ОСОБА_10 укладено кредитний договір, за умовами якого банк надав позичальнику кредит у розмірі 2 млн 644 тис. доларів США строком до 25 грудня 2012 року зі сплатою 12,5 % річних у порядку та в розмірах, установлених кредитним договором.

Пунктом 3.2.8 указаного кредитного договору передбачено, що в разі невиконання позичальником зобов'язань, передбачених цим договором, відшкодування заборгованості здійснюється банком шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки згідно з договором іпотеки.

З метою забезпечення виконання зобов'язань позичальником за кредитним договором 9 червня 2008 року між банком (іпотекодержатель) та ОСОБА_10, ОСОБА_11 (іпотекодавці) було укладено договір іпотеки, відповідно до пункту 2.1.1 якого предметом іпотеки є житловий будинок АДРЕСА_1. Відомості про іпотеку внесені до Державного реєстру іпотек, накладено заборону на відчуження нерухомого майна.

Пунктом 3.1.6 договору іпотеки встановлено, що іпотекодержатель має право звернути стягнення на предмет іпотеки в разі одноразового чи неодноразового прострочення іпотекодавцем сплати процентів за користування кредитними коштами, неповернення кредиту або порушення інших умов кредитного договору за рахунок коштів, виручених від реалізації предмета іпотеки, одержати задоволення своїх вимог на свій розсуд переважно перед іншими кредиторами.

Заочним рішенням Московського районного суду м. Харкова від 11 вересня 2009 року зазначений договір іпотеки від 9 червня 2008 року визнано недійсним, запис про іпотеку виключено з Державного реєстру іпотек.

У зв'язку з невиконанням умов кредитного договору рішенням Московського районного суду м. Харкова від 13 травня 2010 року стягнуто солідарно з ОСОБА_10 та ОСОБА_11 на користь ПАТ АБ «Укргазбанк» 1 млн 664 тис. 543 грн 2 коп. та 2 млн 630 тис. 252 долари США 33 центи заборгованості за вищевказаним кредитним договором.

У період чинності заочного рішення Московського районного суду м. Харкова від 11 вересня 2009 року та під час виключення запису про іпотеку з Державного реєстру іпотек ОСОБА_10 та ОСОБА_11 було здійснено відчуження квартири АДРЕСА_1, власником якої стала ОСОБА_9

Рішенням Апеляційного суду Харківської області від 4 квітня 2012 року заочне рішення Московського районного суду м. Харкова від 11 вересня 2009 року скасовано та ухвалено нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог ОСОБА_10 та ОСОБА_11 про визнання договору іпотеки недійсним відмовлено. 14 травня 2012 року запис про заборону відчуження об'єкта нерухомого майна поновлено.

Задовольняючи позовні вимоги ПАТ АБ «Укргазбанк», суд першої інстанції, з висновками якого в частині обґрунтованості звернення стягнення на предмет іпотеки погодились суди апеляційної та касаційної інстанцій, застосувавши положення статті 23 Закону України «Про іпотеку», вважав, що у зв'язку з переходом права власності на предмет іпотеки від іпотекодавця до ОСОБА_9 остання набула статус іпотекодавця, а відтак має всі його права та несе всі його обов'язки за іпотечним договором та іпотекодержатель має право на задоволення забезпечених іпотекою вимог за рахунок предмета іпотеки відповідно до статті 39 Закону України «Про іпотеку» шляхом продажу предмета іпотеки з прилюдних торгів, що встановлено статтею 41 цього Закону. Разом з тим суд апеляційної інстанції змінив рішення суду першої інстанції в частині початкової ціни продажу предмета іпотеки та способу його реалізації, встановивши спосіб реалізації предмета іпотеки шляхом проведення прилюдних торгів у межах процедури виконавчого провадження за початковою ціною, встановленою на рівні, не нижчому за звичайні ціни на цей вид майна, на підставі оцінки, проведеної суб'єктом оціночної діяльності - незалежним експертом на стадії оцінки майна під час проведення виконавчих дій.

Обґрунтовуючи наявність неоднакового застосування судом касаційної інстанції частини першої статті 23 Закону України «Про іпотеку», заявник також надала для порівняння ухвалу колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 12 грудня 2012 року. Проте вказана ухвала не є прикладом неоднакового застосування судом касаційної інстанції зазначеної норми матеріального права, оскільки в цій ухвалі касаційний суд погодився з висновками судів попередніх інстанцій про відсутність підстав для задоволення позову про звернення стягнення на предмет іпотеки, тому що позивачем не доведено факту невиконання боржником своїх зобов'язань та наявності у позичальника боргу перед позивачем за кредитним договором; тобто у справі, яка переглядається, та у справі, по якій постановлено вищевказану ухвалу, наявні різні фактичні обставини, що не свідчить про неоднакове застосування судом касаційної інстанції частини першої статті 23 Закону України «Про іпотеку» в подібних правовідносинах.

Разом з тим в ухвалі колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 28 січня 2015 року, наданій заявником для порівняння, касаційний суд дійшов висновку про те, що оскільки на момент переходу права власності на спірну квартиру до відповідача вказана квартира не була предметом іпотеки, а договір іпотеки цієї квартири було визнано недійсним і запис про обтяження її іпотекою було виключено з Реєстру відомостей про обтяження майна іпотекою, то стаття 23 Закону України «Про іпотеку» до спірних правовідносин не застосовується, тому підстави для звернення стягнення на зазначену квартиру відсутні.

Аналогічна правова позиція викладена й у постанові Верховного Суду України від 24 грудня 2014 року (справа № 6-201цс14).

Отже, існує неоднакове застосування судом касаційної інстанції статті 23 Закону України «Про іпотеку».

Вирішуючи питання про усунення розбіжностей у застосуванні судом касаційної інстанції зазначеної норми матеріального права та відступаючи від правової позиції, викладеної у постанові Верховного Суду України від 24 грудня 2014 року (справа № 6-201цс14), Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України виходить з такого.

Відповідно до статті 1 Закону України «Про іпотеку» іпотекою визнається вид забезпечення виконання зобов'язання нерухомим майном, що залишається у володінні і користуванні іпотекодавця, згідно з яким іпотекодержатель має право в разі невиконання боржником забезпеченого іпотекою зобов'язання одержати задоволення своїх вимог за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими кредиторами цього боржника в порядку, встановленому цим Законом.

Іпотека виникає на підставі договору, закону або рішення суду.

Таким чином, іпотека як майновий спосіб забезпечення виконання зобов'язання є особливим (додатковим) забезпечувальним зобов'язанням, що має на меті стимулювати боржника до виконання основного зобов'язання та запобігти негативним наслідкам порушення боржником своїх зобов'язань або зменшити їх.

Забезпечувальне зобов'язання (взаємні права та обов'язки) виникає між іпотекодержателем (кредитором за основним зобов'язанням) та іпотекодавцем (боржником за основним зобов'язанням).

Виконання забезпечувального зобов'язання, що виникає з іпотеки, полягає в реалізації іпотекодержателем (кредитором) права одержати задоволення за рахунок переданого боржником в іпотеку майна переважно перед іншими кредиторами цього боржника. Сутність цього права полягає в тому, що воно дозволяє задовольнити вимоги кредитора навіть у разі невиконання боржником свого зобов'язання в силу компенсаційності цього права за рахунок іпотечного майна та встановленого законом механізму здійснення кредитором свого преважного права, незалежно від переходу права власності на це майно від іпотекодавця до іншої особи (в тому числі й у випадку недоведення до цієї особи інформації про обтяження майна).

Частиною п'ятою статті 3 Закону України «Про іпотеку» передбачено, що іпотека має похідний характер від основного зобов'язання і є дійсною до припинення основного зобов'язання або до закінчення строку дії іпотечного договору. Як убачається з кредитного договору, строк його дії - до 25 грудня 2012 року. Закінчення строку дії договору не звільняє сторони від відповідальності за його порушення, яке мало місце під час дії договору (частина четверта статті 631 ЦК України).

Статтею 23 Закону України «Про іпотеку» визначено, що в разі переходу права власності (права господарського відання) на предмет іпотеки від іпотекодавця до іншої особи, у тому числі в порядку спадкування чи правонаступництва, іпотека є дійсною для набувача відповідного нерухомого майна, навіть у тому випадку, якщо до його відома не доведена інформація про обтяження майна іпотекою. Особа, до якої перейшло право власності на предмет іпотеки, набуває статус іпотекодавця та має всі його права й несе всі його обов'язки за іпотечним договором у тому обсязі та на тих умовах, що існували до набуття ним права власності на предмет іпотеки.

Установивши у справі, яка переглядається, факт переходу до ОСОБА_9 права власності на спірну квартиру під час виключення з Державного реєстру іпотек запису про обтяження права власності на цю квартиру, суд дійшов обґрунтованого висновку про застосування до спірних правовідносин статті 23 Закону України «Про іпотеку» та поширення її дії на відповідача з огляду на таке.

Згідно із частиною першою статті 4 Закону України «Про іпотеку» (у редакції, яка була чинною на час укладення договору іпотеки) обтяження нерухомого майна іпотекою підлягає державній реєстрації в порядку, встановленому законодавством.

Законом України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» визначені правові, економічні та організаційні засади проведення державної реєстрації речових та інших прав, які підлягають реєстрації за цим Законом, та їх обтяжень.

Відповідно до частини третьої статті 3 цього Закону права на нерухоме майно та їх обтяження, які підлягають державній реєстрації, виникають з моменту такої реєстрації.

Аналогічні положення містяться й у частині другій статті 3 Закону України «Про іпотеку», відповідно до якої взаємні права й обов'язки іпотекодавця та іпотекодержателя виникають з моменту державної реєстрації іпотеки відповідно до закону.

Крім того, порядок державної реєстрації іпотек під час виникнення спірних правовідносин регулювався Тимчасовим порядком державної реєстрації іпотек, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 31 березня 2004 року № 410 (утратив чинність 1 січня 2013 року) та Порядком державної реєстрації прав на нерухоме майно та їх обтяжень, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 17 жовтня 2013 року № 868.

Відповідно до частин першої, другої статті 26 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» записи до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно вносяться на підставі прийнятого рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень.

У разі скасування на підставі рішення суду рішення про державну реєстрацію прав до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно вноситься запис про скасування державної реєстрації прав.

Пунктами 74, 75 Порядку державної реєстрації прав на нерухоме майно та їх обтяжень, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17 жовтня 2013 року № 868, передбачено, що рішення суду щодо обтяження прав на нерухоме майно, яке набрало законної сили, є документом, що підтверджує виникнення, перехід та припинення обтяжень речових прав на нерухоме майно.

Якщо судовий акт скасовано, то він не породжує жодних правових наслідків з моменту його ухвалення.

За таких умов у разі скасування незаконного судового рішення про визнання іпотеки недійсною, на підставі якого з Державного реєстру іпотек виключено запис про обтяження, дія іпотеки підлягає відновленню з моменту вчинення первинного запису в Державному реєстрі іпотек, оскільки відпала підстава виключення цього запису.

Це означає, що іпотека є дійсною з моменту внесення про неї первинного запису в Державний реєстр іпотек.

Зазначений висновок узгоджується і з положенням статті 204 ЦК України, яка закріплює презумпцію правомірності правочину. Ця презумпція означає, що вчинений правочин вважається правомірним, тобто таким, що породжує, змінює або припиняє цивільні права й обов'язки, доки ця презумпція не буде спростована, зокрема, на підставі рішення суду, яке набрало законної сили.

Таким чином, у разі неспростування презумпції правомірності договору (а у випадку, що переглядається, у зв'язку зі скасуванням судового рішення) всі права, набуті сторонами правочину за цим договором, повинні безперешкодно здійснюватися, а створені обов'язки підлягають виконанню.

Відтак ухвалення судом рішення про недійсність договору іпотеки, яке згодом було скасоване, не спростовує презумпції правомірності правочину, а договір іпотеки (права й обов'язки сторін) залишається чинним з моменту його первинної реєстрації в Державному реєстрі іпотек.

Отже, суд дійшов правильного висновку щодо збереження обтяження майна іпотекою внаслідок скасування рішення суду про виключення з Державного реєстру іпотек запису про обтяження цього майна іпотекою та про поширення на ОСОБА_9 відповідно до статті 23 Закону України «Про іпотеку» статусу іпотекодавця за іпотечним договором, урахувавши, що до неї перейшло право власності на квартиру, яка є складовою частиною будинку - предмета іпотеки.

При цьому суд урахував, що дії попереднього іпотекодавця з відчуження спірної квартири під час зняття судовим рішенням обтяження та право власності ОСОБА_9 на цю квартиру кредитором не оспорюються.

За таких обставин з огляду на тлумачення сутності іпотеки та змісту правових механізмів забезпечення прав усіх сторін спірних правовідносин слід дійти висновку про те, що ефективним відновленням прав кредитора у зв'язку зі скасуванням незаконного рішення є застосування процедури звернення стягнення на іпотечне майно, передбаченої угодою сторін, як однієї з умов надання (отримання) кредиту.

Разом з тим, дійшовши правильного висновку про поширення норми статті 23 Закону України «Про іпотеку» на спірні правовідносини, суд не в повній мірі правильно застосував цю норму, оскільки не врахував положення частин третьої та четвертої статті 5 Закону України «Про іпотеку» та не звернув увагу на інші факти, які мають суттєве значення для правильного застосування норми статті 23 цього Закону, зокрема щодо визначення предмета іпотеки та його вартості. Так, у справі, яка переглядається, судом звернуто стягнення на окрему квартиру як на предмет іпотеки, в той час як предметом іпотеки за договором іпотеки від 9 червня 2008 року визначено не окремі квартири, а будинок 31 у цілому (який складається зі 123 квартир) загальною оціночною вартістю 17 млн 70 тис. грн. Крім того, за погодженням сторін договору іпотеки з-під іпотеки виключено цілий ряд квартир будинку (26 квартир) без зміни попередньої вартості предмета іпотеки.

Отже, звернувши стягнення на квартиру як на частину об'єкта нерухомого майна (частину предмета іпотеки), суд не обґрунтував таке рішення та не встановив, яким чином співвідноситься предмет іпотеки з його частиною та вартість предмета іпотеки (будинку) з вартістю набутої ОСОБА_9 квартири.

Крім того, на порушення вимог статті 39 Закону України «Про іпотеку» суди першої та апеляційної інстанцій, з висновками яких погодився касаційний суд, не зазначили у рішенні всіх необхідних складових, передбачених цією нормою, зокрема загальний розмір вимог та всі його складові, що підлягають сплаті іпотекодержателю з вартості предмета іпотеки; пріоритет та розмір вимог інших кредиторів, які підлягають задоволенню з вартості предмета іпотеки; початкову ціну предмета іпотеки для його подальшої реалізації, визначену відповідно до частини шостої статті 38 цього Закону.

З наведених підстав оскаржуване судове рішення не можна визнати законним і обґрунтованим.

Таким чином, судове рішення суду касаційної інстанції у справі, яка переглядається Верховним Судом України з підстави неоднакового застосування судом касаційної інстанції однієї й тієї самої норми матеріального права, що потягло ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах, є незаконним, що відповідно до статті 360⁴ ЦПК України є підставою для його скасування.

Керуючись пунктом 1 частини першої статті 355, пунктом 1 частини першої статті 360³ , частиною першою статті 360⁴ ЦПК України та частиною третьою статті 360³ ЦПК України (у редакції Закону № 192-VIII), Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України

п о с т а н о в и л а :

Заяву ОСОБА_9 задовольнити частково.

Ухвалу Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 23 грудня 2014 року скасувати, справу направити на новий розгляд до суду касаційної інстанції.

Постанова Верховного Суду України є остаточною і може бути оскаржена тільки на підставі, встановленій пунктом 3 частини першої статті 355 ЦПК України (у редакції Закону № 192-VIII).

Головуючий А.Г. Ярема

Судді Л.І. Григор'єва

В.І. Гуменюк

Н.П. Лященко

Л.І. Охрімчук

Я.М. Романюк

Ю.Л. Сенін

В.М. Сімоненко

ПРАВОВА ПОЗИЦІЯ

у справі № 6-332цс15

У разі скасування незаконного судового рішення про визнання іпотеки недійсною, на підставі якого з Державного реєстру іпотек виключено запис про обтяження, дія іпотеки підлягає відновленню з моменту вчинення первинного запису в Державному реєстрі іпотек, оскільки відпала підстава виключення цього запису. Це означає, що іпотека є дійсною з моменту внесення про неї первинного запису в Державний реєстр іпотек.

Зазначений висновок узгоджується і з положенням статті 204 Цивільного кодексу України, яка закріплює презумпцію правомірності правочину. Ця презумпція означає, що вчинений правочин вважається правомірним, тобто таким, що породжує, змінює або припиняє цивільні права й обов'язки, доки ця презумпція не буде спростована, зокрема, на підставі рішення суду, яке набрало законної сили.

Таким чином, у разі неспростування презумпції правомірності договору (а у випадку, що переглядається, у зв'язку зі скасуванням судового рішення) всі права, набуті сторонами правочину за цим договором, повинні безперешкодно здійснюватися, а створені обов'язки підлягають виконанню.

Установивши у справі, яка переглядається, факт переходу до відповідача права власності на нерухоме майно під час виключення з Державного реєстру іпотек запису про обтяження права власності на підставі незаконного судового рішення, суд дійшов обґрунтованого висновку про застосування до спірних правовідносин статті 23 Закону України «Про іпотеку», поширення її дії на відповідача та збереження обтяження цього майна іпотекою за іпотечним договором.

При цьому суд урахував, що дії попереднього іпотекодавця з відчуження спірної квартири під час зняття за судовим рішенням обтяження та право власності нового набувача кредитором не оспорюються, а порушується питання про застосування механізму реалізації його переважного права на іпотечне майно, передбаченого нормами статей 23, 33, 39 Закону України «Про іпотеку».

Дійшовши правильного висновку про поширення на спірні правовідносини норми статті 23 Закону України «Про іпотеку», суд разом з тим застосував її з порушенням норм частин третьої та четвертої статті 5 цього Закону, у зв'язку із чим ухвалене судове рішення підлягає скасуванню.

Суддя Верховного Суду України Л.І. Охрімчук