Апеляційний суд Кіровоградської області

№ провадження 22-ц/781/1012/15 Головуючий у суді І-ї інстанції Бершадська О. В.

Доповідач Кривохижа В. І.

УХВАЛА

Іменем України

20.05.2015 колегія суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Кіровоградської області у складі:

Головуючої: Кривохижі В.І.

Суддів: Бубличенко В.П. Мурашка С.І.

при секретарі Савченко Н.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Кіровограді цивільну справу за позовом ОСОБА_2 до ПАТ «Державна продовольчо-зернова корпорація України», філії ПАТ «Державна продовольчо-зернова корпорація України» «Кіровоградський комбінат хлібопродуктів №1» про визнання незаконними та скасування наказів, поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, моральної шкоди, за апеляційною скаргою ПАТ «Державна продовольчо-зернова корпорація України» на рішення Кіровського районного суду м. Кіровограда від 13 березня 2015 року,-

ВСТАНОВИЛА:

У листопаді 2014 року ОСОБА_2 звернувся в суд з позовом до ПАТ «Державна продовольчо-зернова корпорація України», філії ПАТ «Державна продовольча зернова корпорація України» «Кіровоградський комбінат хлібопродуктів №1» про визнання наказу про звільнення незаконним, поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, моральної шкоди.

10 лютого 2015 року він доповнив позов та просив поновити йому строк звернення щодо оскарження наказу директора філії №58 від 01 квітня 2014 року «Про оголошення догани», визнати незаконними накази директора філії № 58 від 01 квітня 2014 року та № 251 від 21 жовтня 2014 року про оголошення йому догани, від 24 жовтня 2014 року про звільнення, поновити його на посаді головного юрисконсульта та стягнути середній заробіток за час вимушеного прогулу з 24 жовтня 2014 року до дня поновлення та моральну шкоду в сумі 5 000 грн., притягнувши до адміністративної відповідальності директора філії у зв»язку з його незаконними діями.

Зазначав, що 20 березня 2012 року його було прийнято на посаду головного юрисконсульта філії ПАТ «Державна продовольчо-зернова корпорація України» «Кіровоградський комбінат хлібопродуктів №1». 28 жовтня 2014 року, коли він вийшов на роботу, охорона повідомила його про звільнення та не допустила на робоче місце. 29 жовтня 2014 року він отримав рекомендований лист від директора філії, в якому його повідомляли, що 24 жовтня 2014 року його звільнено за п.3 ст.40 КЗпП України за систематичне невиконання працівником без поважних причин обов'язків. Посилався на те, що порушень трудової дисципліни та обов»язків працівника він не допускав, а стягнення у вигляді доган застосовані до нього не на підставах та не у відповідності до вимог трудового законодавства, а тому вважає своє звільнення незаконним та таким, що проведено з грубим порушенням чинного законодавства.

Рішенням Кіровського районного суду м. Кіровограда від 13 березня 2015 року позовні вимоги задоволено частково. Визнано незаконними та скасовано накази №58 від 01 квітня 2014 року та №251 від 21 жовтня 2014 року "Про оголошення догани головному юрисконсульту ОСОБА_2", наказ про звільнення №190-к від 24 жовтня 2014 року ОСОБА_2 за п.3 ст. 40 КЗпП України, за систематичне невиконання працівником без поважних причин обов"язків. Поновлено позивача на роботі на посаді головного юрисконсульта філії публічного акціонерного товариства "Державна продовольчо-зернова корпорація України" Кіровоградський комбінат хлібопродуктів №1" з 24 жовтня 2014 року та стягнуто з ПАТ «Державна продовольчо-зернова корпорація України на його користь середній заробіток за час вимушеного прогулу з 24 жовтня 2014 року по 13 березня 2015 року в сумі - 15 991,42 грн., який обраховано без вирахування податку та інших обов'язкових платежів, та 1 000 грн. на відшкодування моральної шкоди, а з відповідача в дохід держави 403, 52 грн. судового збору. Рішення в частині поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку в межах платежу за один місяць допущено до негайного виконання. В решті вимог щодо притягнення до адміністративної відповідальності директора філії у зв»язку з незаконними діями відмовлено.

Суд дійшов висновку, що звільнення позивача з роботи було проведено без законних підстав.

В апеляційній скарзі ПАТ «Державна продовольчо-зернова корпорація України» ставиться питання про скасування рішення суду в частині задоволення вимог про визнання незаконними та скасування наказів, поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та моральної шкоди через порушення норм матеріального і процесуального права з ухваленням нового рішення про відмову у задоволенні цих позовних вимог. Зазначається, зокрема, що відповідачем були дотримані всі умови для розірвання трудового договору: належним чином зафіксовані факти протиправного невиконання або неналежного виконання працівником трудових обов»язків, покладених на позивача трудовим договором або правилами внутрішнього трудового розпорядку. При цьому, позивачем не надавались підприємству документи, які б підтверджували відсутність його на робочому місці.

В частині відмови у задоволенні вимог про притягнення до адміністративної відповідальності директора філії рішення суду не оскаржувалося.

У письмових запереченнях проти доводів апеляційної скарги позивач посилався, зокрема, на те, що відповідачем не надано до суду належних і достовірних доказів, які б спростовували факти щодо порушення його трудових прав.

Заслухавши доповідача, пояснення представника відповідача та позивача, перевіривши матеріали справи, законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах, визначених ст.303 ЦПК України, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає відхиленню з таких підстав.

Згідно п. 3 ч. 1 ст. 40 КЗпП України трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом лише у випадках систематичного невиконання працівником без поважних причин обов'язків, покладених на нього трудовим договором або правилами внутрішнього трудового розпорядку, якщо до працівника раніше застосовувалися заходи дисциплінарного чи громадського стягнення.

Статтею 149 КЗпП України передбачено, що до застосування дисциплінарного стягнення власник або уповноважений ним орган повинен зажадати від порушника трудової дисципліни письмові пояснення. За кожне порушення трудової дисципліни може бути застосовано лише одне дисциплінарне стягнення. При обранні виду стягнення власник або уповноважений ним орган повинен враховувати ступінь тяжкості вчиненого проступку і заподіяну ним шкоду, обставини, за яких вчинено проступок, і попередню роботу працівника. Стягнення оголошується в наказі (розпорядженні) і повідомляється працівникові під розписку.

Згідно ч.2 ст.235 КЗпП України при винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижчеоплачуваної роботи, але не більш як за один рік. Якщо заява про поновлення на роботі розглядається більше одного року, не з вини працівника, орган, який розглядає трудовий спір, виносить рішення про виплату середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу.

Відповідно до ст. 119 КЗпП України на час виконання державних або громадських обов»язків, якщо за чинним законодавством України ці обов»язки можуть виконуватися у робочий час, працівникам гарантується збереження місця роботи (посади) і середнього заробітку.

Пунктом 11 ст. 36 Закону України «Про вибори народних депутатів України» на час безпосереднього виконання обов»язків члена виборчої комісії (участь у засіданнях комісії, інших заходах на виконання цього Закону чи рішень комісії) на кожного члена виборчої комісії поширюються гарантії і компенсації, передбачені законодавством для працівників на час виконання ними державних або громадських обов»язків у робочий час.

Судом встановлено і матеріалами справи підтверджується, що позивач був прийнятий на роботу на посаду головного юрисконсульта філії публічного акціонерного товариства "Державна продовольчо- зернова корпорація України " "Кіровоградський комбінат хлібопродуктів №1" з 20 березня 2012 року, з окладом згідно тарифної ставки 2 820 грн. ( а.с. 85-87).

Наказом №190 -к від 24 жовтня 2014 року його було звільнено із займаної посади за п.3 ст.40 КЗпП України за систематичне невиконання працівником без поважних причин обов»язків. Підставою для звільнення є догана №1- наказ №58 від 01 квітня 2014 року (за прогул), догана №2 - №251 від 21 жовтня 2014 року (за невиконання своїх обов»язків) ( а.с. 5, 30 ). З даним наказом позивач ознайомився 30 жовтня 2014 року .

Також згідно акту про відсутність на робочому місці головного юрисконсульта ОСОБА_2 23 жовтня 2014 року останній був відсутній на робочому місці з 8.00 год. до 11.05 год. 23 жовтня 2014 року і будь які відомості щодо наявності поважних причин відсутності працівника на робочому місці відсутні ( а.с. 29).

Судом першої інстанції встановлено і підтверджується матеріалами справи, що згідно заяви позивача від 13 жовтня 2014 року на ім»я директора філії, оригінал якої оглянуто у судовому засіданні, він просив надати йому відпустку терміном 14 днів з 15 жовтня 2014 року по 28 жовтня 2014 року ( а.с. 113) у зв»язку із здійсненням повноважень голови дільничної виборчої комісії №350892 відповідно до постанови ОВК №22 від 17 жовтня 2014 року згідно до ст. 28 Закону України «Про вибори народних депутатів України» та постанови окружної виборчої комісії від 11 жовтня 2014 року ( а.с. 7-8).

У судовому засіданні позивач пояснював, що директор філії був повідомлений ним про включення його головою дільничної виборчої комісії, однак відмовив йому у підписанні наказу на відпустку та повідомив, що він має ходити на роботу, а коли потрібно, то може відлучатися на виконання роботи голови дільничної комісії. Саме 23 жовтня 2014 року йому необхідно було підготувати всі документи та 24 жовтня 2014 року приїхати о 6 годині ранку в м. Бобринець до ОВК за виборчими бюлетенями. Тобто, тимчасова відсутність його 23 жовтня 2014 року на робочому місці була викликана саме поважною причиною.

Судом першої інстанції відповідно до вимог ст.119 КЗпП України, п.11 ст.36, п.1 ст.26 Закону України «Про вибори народних депутатів України» зроблений правильний висновок про те, що членам виборчої комісії, якщо вони виконують свої обов»язки в робочий час, гарантується збереження місця роботи (посади) і середнього заробітку за місцем роботи, однак відповідач причину відсутності позивача на робочому місці 23 жовтня 2014 року не з»ясував, а обмежившись лише актом про відсутність на робочому місці, відмовивши йому у відпустці на період виборів, застосував до нього стягнення у вигляді звільнення без достатніх на це правових підстав.

Крім того, судом обґрунтовано зазначено, що на позивача, як учасника бойових дій, розповсюджується Закон України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» і згідно ст.25 Закону «Про відпустки» в обов»язковому порядку має відпустку без збереження заробітної плати тривалістю 14 днів щороку у зручний для нього час.

Правильного висновку дійшов суд, що оспорюваний наказ №58 від 1 квітня 2014 року «Про оголошення догани», з яким позивач ознайомився та отримав лише 30 жовтня 2014 року, був виданий в порушення вимог ст. ст. 147-149 КЗпП України, не було з»ясовано поважні причини, своєчасно не було відібрано письмових пояснень у позивача, оскільки згідно його пояснювальної записки уже від 02 квітня 2014 року ( а.с.63) та заяви на відпустку на один день, саме 31 березня 2014 року з метою проходження медичної комісії для отримання путівки на оздоровлення позивач був відсутній на робочому місці.

Тому грунтується на доказах та законі висновок суду щодо поновлення строку для звернення до суду щодо оскарження цього наказу від 1 квітня 2014 року та визнання його незаконним і скасування.

Посилання у скарзі щодо пропуску строку є необґрунтованим, до того ж при оспорюванні позивачем до суду наказу про звільнення за п.3 ст.40 КЗпП України, суд зобов'язаний перевірити всі накази про накладення дисциплінарного стягнення, які ввійшли в систему для звільнення, незалежно від того, чи оскаржувався кожен наказ окремо в установлений законом строк.

Відносно наказу №251 від 21 жовтня 2014 року «Про оголошення догани головному юрисконсульту ОСОБА_2» колегія суддів також погоджується з висновком суду про те, що з розпорядженням голови правління ПАТ «ДПЗКУ» ОСОБА_3 про усунення недоліків по договорах філії до 16 жовтня 2014 року позивач ознайомлений не був, а тому і не міг його виконати, визнавши його незаконним та скасувавши.

Таким чином, стосовно оскарження наказів, які ввійшли в систематичність невиконання працівником без поважних причин обов'язків, та стали підставою для звільнення позивача, правильним є висновок суду, що відповідачем не було доведено причинний зв'язок між діями позивача та наслідками таких дій; не було доведено й факту протиправності самих дій позивача у розрізі із наслідками дій.

Відповідно до ч.3 ст.43 КЗпП України подання власника або уповноваженого ним органу має розглядатися виборним органом первинної профспілкової організації у присутності працівника, на якого воно внесено. Розгляд подання у разі відсутності працівника допускається лише за його письмовою заявою. За бажанням працівника від його імені може виступати інша особа, у тому числі адвокат. Якщо працівник або його представник не з'явився на засідання, розгляд заяви відкладається до наступного засідання у межах строку, визначеного частиною другою цієї статті. У разі повторної неявки працівника (його представника) без поважних причин подання може розглядатися за його відсутності.

Судом встановлено і матеріалами справи підтверджується, що позивача не було викликано на засідання профспілки по розгляду подання власника або уповноваженого ним органу про його звільнення (а.с.101).

Згідно з ч.1 ст.11 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі. Під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених в суді першої інстанції (ч.1 ст.303 ЦПК України).

Виключне право оцінки доказів належить суду, який має оцінювати докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів (ст.212 ЦПК).

Відповідно до ст.ст. 10, 60 ЦПК України цивільне судочинство здійснюються на засадах змагальності сторін. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, мають рівні права щодо подання доказів, їх дослідження та доведення перед судом їх переконливості. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, виникає спір.

Будь-яких переконливих і безспірних доказів на спростування доводів позивача та підтвердження своїх заперечень відповідач не надав, а обставини, на які посилався, не можуть бути достатніми для висновку про дотримання відповідачем вимог трудового законодавства при звільненні позивача.

Суд першої інстанції належним чином встановив обставини справи, дав правильну оцінку наданим доказам, в тому числі і письмовим, і відповідно до ст.ст.40, 43, 119, 147-149, 233, 234, 235 КЗпП України, постанови Пленуму Верховного Суду України №9 від 6 листопада 1992 року із змінами «Про практику розгляду судами трудових спорів» дійшов обґрунтованого висновку, що звільнення позивача з роботи проведено без законних підстав, тому він підлягає поновленню на попередній посаді зі стягненням на його користь з відповідача середнього заробітку за час вимушеного прогулу в сумі 15 991,42 грн., обчисленого відповідно до постанови Кабінету Міністрів України № 100 від 08 лютого 1995 року „Про затвердження Порядку обчислення середньої заробітної плати" без вирахування податку та інших обов'язкових платежів.

З урахуванням характеру та обсягу заподіяних позивачу моральних страждань незаконним звільненням з роботи, вимог розумності та справедливості, судом відповідно до ст.237-1 КЗпП України, постанови Пленуму Верховного Суду України №4 від 31 березня 1995 року із змінами «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» обґрунтовано стягнуто з відповідача на користь позивача моральну шкоду в розмірі 1 000 грн.

Тому не грунтуються на законі та є безпідставними доводи скарги, які не є істотними та не містять посилань на докази, які б спростовували висновки суду першої інстанції, вони були предметом розгляду в судовому засіданні і їм дана належна оцінка. Посилання на надані до апеляційного суду ксерокопії журналу реєстрації документів цих висновків не спростовує. При цьому вимога щодо виплати середнього заробітку за час вимушеного прогулу задоволена в межах строку, передбаченого ч.2 ст.235 КЗпП України. Надані сторонами докази оцінені судом відповідно до вимог ст.ст.10, 58, 59, 60, 212 ЦПК України.

Рішення суду першої інстанції є законним і обґрунтованим, вимоги матеріального і процесуального права при розгляді справи додержано. В межах доводів апеляційної скарги підстав для його скасування або зміни не встановлено (стаття 308 ЦПК).

В іншій частині рішення суду не оскаржувалося.

Керуючись ст. ст. 303, 307, 308, 313, 315 ЦПК України, колегія суддів,-

УХВАЛИЛА :

Апеляційну скаргу ПАТ «Державна продовольчо-зернова корпорація України» відхилити.

Рішення Кіровського районного суду м. Кіровограда від 13 березня 2015 року в частині вирішення позовних вимог ОСОБА_2 до ПАТ «Державна продовольчо-зернова корпорація України» про визнання незаконними та скасування наказів, поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, моральної шкоди, судового збору -залишити без змін.

Ухвала апеляційного суду набирає законної сили з моменту проголошення і може бути оскаржена до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів.

Головуюча: /підпис/

Судді: /підписи/

Згідно з оригіналом:

Суддя апеляційного суду

Кіровоградської області В.І. Кривохижа