ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"20" травня 2015 р. м. Київ К/800/63653/14, К/800/63692/14

Вищий адміністративний суд України у складі колегії судді:

Лосєва А.М.,

Бившевої Т.М.,

Шипуліної Т.М.,

за участю секретаря Титенко М.П.

представників сторін:

позивача Штендер М.В.

відповідачів 1, 2 Петричук І.М.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні

касаційні скарги Державної податкової інспекції у Франківському районі міста Львова Головного управління Міндоходів у Львівській області та Головного управління Міндоходів у Львівській області

на постанову Львівського окружного адміністративного суду від 22 квітня 2014 року

та ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 18 листопада 2014 року

у справі №2а-6970/12/1370

за позовом

Товариства з обмеженою відповідальністю «Агрокультура Захід»

до

Державної податкової інспекції у Франківському районі міста Львова Головного управління Міндоходів у Львівській області Головного управління Міндоходів у Львівській області

про

скасування податкових повідомлень - рішень та рішення про результати розгляду скарги,

В С Т А Н О В И В:

У серпні 2012 року Товариство з обмеженою відповідальністю «Агрокультура Захід» (далі по тексту - позивач, ТОВ «Агрокультура Захід») звернулось до Львівського окружного адміністративного суду з позовом до Державної податкової інспекції у Франківському районі міста Львова, правонаступником якої є Державна податкова інспекція у Франківському районі міста Львова Головного управління Міндоходів у Львівській області (далі по тексту - відповідач 1, ДПІ у Франківському районі м. Львова ГУ Міндоходів у Львівській області) та Державної податкової адміністрації у Львівській області, правонаступником якої є Головне управління Міндоходів у Львівській області (далі по тексту - відповідач 2, ГУ Міндоходів у Львівській області), в якому просило скасувати податкові повідомлення - рішення від 30 грудня 2011 року №0003732320, від 29 березня 2012 року №0001062320 та рішення про результати розгляду скарги від 15 березня 2012 року №4037/10-2005/353.

Постановою Львівського окружного адміністративного суду від 22 квітня 2014 року, яка залишена без змін ухвалою Львівського апеляційного адміністративного суду від 18 листопада 2014 року, позов задоволено.

Не погоджуючись із рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій, ДПІ у Франківському районі м. Львова ГУ Міндоходів у Львівській області та ГУ Міндоходів у Львівській області звернулись до Вищого адміністративного суду України з касаційними скаргами, в яких просять постанову Львівського окружного адміністративного суду від 22 квітня 2014 року та ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 18 листопада 2014 року скасувати, прийняти нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити.

В обґрунтування своїх вимог податкові органи посилаються на порушення судами норм матеріального та процесуального права, зокрема, вимог Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» і Податкового кодексу України.

Позивач надав письмові заперечення на касаційні скарги, в яких зауважив за законності та обґрунтованості оскаржуваних відповідачами рішень. Додатково зазначив про надання судами першої та апеляційної інстанції належної правової оцінки доводам податкових органів, викладеним у касаційних скаргах.

Як встановлено судами попередніх інстанцій, у період з 14 листопада 2011 року по 02 грудня 2011 року працівниками податкових органів було проведено планову виїзну перевірку ТОВ «Агрокультура Захід» з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01 квітня 2010 року по 30 вересня 2011 року, за результатами якої 09 грудня 2011 року складено акт №266/23-5/35943510.

На підставі виявлених під час контрольного заходу порушень вимог податкового законодавства ДПІ у Франківському районі м. Львова Львівської області ДПС 30 грудня 2011 року винесла податкове повідомлення - рішення №0003732320, яким зменшила суму від'ємного значення об'єкта оподаткування податком на прибуток у розмірі 23467155,00 грн.

За результатами розгляду первинної скарги платника податків на зазначене податкове повідомлення - рішення, Державна податкова служба у Львівській області рішенням від 15 березня 2012 року №4037/10/10-2005/353 залишила без змін, а також зменшила від'ємне значення об'єкта оподаткування податком на прибуток за 1 квартал 2011 року на 10606989,00 грн. та за 2 квартал 2011 року - 2081386,00 грн.

Прийняття зазначеного рішення стало підставою для винесення ДПІ у Франківському районі м. Львова Львівської області ДПС 29 березня 2012 року податкового - повідомлення - рішення №0001062320, яким зменшено суму від'ємного значення об'єкта оподаткування податком на прибуток у розмірі 12688375,00 грн.

Задовольняючи позовні вимоги ТОВ «Агрокультура Захід», суди першої та апеляційної інстанції виходили з помилковості зменшення від'ємного значення об'єкта оподаткування податком на прибуток за 1 та 2 квартал 2011 року.

Перевіривши правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, юридичної оцінки обставин справи, колегія суддів Вищого адміністративного суду України приходить до наступного.

В процесі проведення зазначеної перевірки, із врахуванням висновків попередньої перевірки (акт перевірки від 03 серпня 2010 року № 3554/23-2/35943510), податковою інспекцією встановлено, що підприємством допущено порушення вимог підпункту 1.20.5, 1.20.5¹ пункту 1.20 статті 1, пункту 5.9 статті 5, пункту 6.1 статті 6, пункту 22.4 статті 22 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», підпункту 14.1.36 пункту 14.1 статті 14, пунктів 146.13, 146.14 статті 146 Податкового кодексу України, що призвело до завищення від'ємного значення об'єкта оподаткування податком на прибуток.

Так, податковим органом встановлено безпідставне віднесення до складу валових витрат курсових різниць від перерахунку балансової вартості заборгованості в іноземній валюті, яка отримана позивачем від нерезидента згідно договору позики від 10 липня 2008 року, оскільки зазначений договір не має ознак договору кредиту (фінансового кредиту).

Задовольняючи адміністративний позов, суди попередніх інстанцій виходили з наступних мотивів, з якими погоджується суд касаційної інстанції.

На час виникнення спірних правовідносин, порядок оподаткування податком на прибуток операцій із розрахунками в іноземній валюті був врегульований приписами пункту 7.3.3 пункту 7.3 статті 7 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» від 28 грудня 1994 року №334/94-ВР у відповідній редакції (далі по тексту - Закон України №334/94-ВР).

Балансова вартість заборгованості, основна сума якої (без процентів, комісій та винагород) виражена в іноземній валюті, відображається у податковому обліку платника податку шляхом перерахунку її суми в гривні за офіційним (обмінним) курсом Національного банку України, що діяв на дату її оприбуткування (виникнення).

У разі продажу (погашення) заборгованості (її частини), вираженої в іноземній валюті, протягом звітного періоду її балансова вартість визначається шляхом перерахунку суми такої заборгованості (її частини) в гривні за офіційним валютним (обмінним) курсом Національного банку України, що діяв на дату такого продажу (погашення).

Непогашена протягом звітного періоду заборгованість, виражена в іноземній валюті, розглядається умовно проданою (погашеною) в останній день звітного періоду за офіційним валютним (обмінним) курсом Національного банку України, що діяв на такий день. При цьому балансова вартість такої заборгованості у наступному звітному періоді визначається на підставі такого перерахунку.

У разі продажу (погашення) заборгованості (її частини), визначеного абзацом другим цього підпункту, або умовного продажу (погашення) заборгованості, визначеного абзацом третім цього підпункту, платник податку повинен визнати прибуток або збиток від такої операції, що розраховується як різниця між балансовою вартістю такої заборгованості (її частини) на початок звітного періоду чи на дату її оприбуткування (виникнення), залежно від того, яка подія сталася пізніше, та балансовою вартістю такої заборгованості (її частини) на дату її продажу (погашення). При цьому прибуток, отриманий внаслідок такого перерахунку, збільшує валові доходи платника податку - кредитора та валові витрати платника податку - дебітора, а збиток, отриманий внаслідок такого перерахунку, збільшує валові витрати платника податку - кредитора та валові доходи платника податку - дебітора податкового періоду, протягом якого відбувся такий продаж (погашення).

Абзацом 6 названого підпункту також закріплено, що для цілей цього підпункту під терміном «заборгованість» розуміється основна сума (непогашена частина основної суми) фінансового кредиту, депозиту (вкладу).

Відповідно до визначення, закріпленого у підпункті 1.11.1 пункту 1.11 статті 11 Закону України 334/94-ВР фінансовим кредитом є кошти, які надаються банком-резидентом або нерезидентом, кваліфікованим як банківська установа згідно із законодавством країни перебування нерезидента, або резидентами і нерезидентами, які мають статус небанківських фінансових установ, згідно з відповідним законодавством, а також іноземними урядами або його офіційними агентствами чи міжнародними фінансовими організаціями та іншими кредиторами-нерезидентами у позику юридичній або фізичній особі на визначений строк, для цільового використання та під процент. Правила надання фінансових кредитів встановлюються Національним банком України (стосовно банківських кредитів), а також Кабінетом Міністрів України (стосовно небанківських фінансових організацій) відповідно до законодавства.

Отже для віднесення грошових коштів до категорії фінансового кредиту такі мають відповідати наступним характеристикам: надаються на визначений строк, для цільового використання та під проценти.

Наведеним критеріям відповідають і кошти, отримані позивачем від «Alpcot Agro» (Швеція), оскільки отримані у позику від кредитора - нерезидента на фінансування господарської діяльності позивача із зобов'язанням сплати процентів (6% річних).

Посилання податкових органів на те, що у зазначеному договорі кредитор - нерезидент називається позичальник, а чинне цивільне законодавство України виокремлює два самостійні види правочинів: договір позики (стаття 1046 Цивільного кодексу України) та кредитний договір (статті 1054 Цивільного кодексу України), що виключає віднесення грошових коштів, отриманих за таким договором до категорії фінансового кредиту, колегія суддів до уваги не приймає, оскільки наведене вище поняття фінансового кредиту є більш широким та включає в себе ознаки як договору позики так і кредитного договору, закріплені у Цивільному кодексі України.

Також відповідачами зроблено висновок про завищення ТОВ «Агрокультура Захід» від'ємного значення об'єкта оподаткування податку на прибуток на суму 27539676,00 грн. (показника рядка 06.6 декларацій за період з 01.04.2011 року по 30.09.2011 року), яке виникло внаслідок віднесення до складу валових витрат від'ємного значення за 2009 та 2010 рік.

Спростовуючи правомірність зазначеного висновку, суди попередніх інстанцій обґрунтовано послались на пункт 3 підрозділу 4 розділу ХХ податкового кодексу України, яким визначено право платників податків на включення до витрат ІІ квартал 2011 року суми від'ємного значення, отриманого за підсумками І кварталу 2011 року.

Зокрема, названим пунктом визначено особливий порядок застосування у 2011 році положень пункту 150.1 статті 150 ПК України з урахуванням такого: якщо результатом розрахунку об'єкта оподаткування платника податку з числа резидентів за підсумками першого кварталу 2011 року є від'ємне значення, то сума такого від'ємного значення підлягає включенню до витрат другого календарного кварталу 2011 року.

Розрахунок об'єкта оподаткування за наслідками другого, другого і третього кварталів, другого-четвертого кварталів 2011 року здійснюється з урахуванням від'ємного значення, отриманого платником податку за перший квартал 2011 року, у складі витрат таких податкових періодів наростаючим підсумком до повного погашення такого від'ємного значення.

Визначення об'єкта оподаткування за перший квартал 2011 року здійснювалось на підставі чинних до 1 квітня 2011 року норм Закону України №334/94-ВР.

Пунктом 6.1 ст. 6 наведеного Закону було визначено, якщо об'єкт оподаткування платника податку з числа резидентів за результатами податкового року має від'ємне значення об'єкта оподаткування (з урахуванням суми амортизаційних відрахувань), сума такого від'ємного значення підлягає включенню до складу валових витрат першого календарного кварталу наступного податкового року. Розрахунок об'єкта оподаткування за наслідками півріччя, трьох кварталів та року здійснюється з урахуванням від'ємного значення об'єкта оподаткування попереднього року у складі валових витрат таких податкових періодів наростаючим підсумком до повного погашення такого від'ємного значення. У 2010 році зазначена норма застосовувалася з урахуванням пункту 22.4 статті 22 вказаного Закону.

Особливості, встановлені пунктом 22.4 статті 22 Закону України №334/94-ВР, полягали в обмеженні врахування у складі валових витрат у порядку статті 6 Закону сум від'ємного значення об'єкта оподаткування з податку на прибуток, яке утворилося станом на 1 січня 2010 року. До складу валових витрат платника податку на прибуток за III квартал 2010 року підлягало включенню лише 20 відсотків від'ємного значення, що утворилося станом на 1 січня 2010 року.

Водночас, як передбачено абзацом 2 пункту 22.4 статті 22 Закону України №334/94-ВР, у 2011 році сума від'ємного значення, яка відповідно до абзацу першого цього пункту не була врахована у складі валових витрат, та від'ємне значення об'єкта оподаткування, яке виникло у 2010 році, підлягають включенню до складу валових витрат у порядку, встановленому статтею 6 цього Закону, без обмежень, встановлених цим пунктом. Отже, в 2011 році встановлені пунктом 22.4 статті 22 Закону України №334/94-ВР обмеження щодо можливості врахування усієї суми від'ємного значення об'єкта оподаткування з податку на прибуток у складі валових витрат не застосовувалися. При цьому, прямо передбачалося право врахувати у складі валових витрат першого кварталу 2011 року всю суму від'ємного значення об'єкта оподаткування, що виникло у 2010 році.

Отже, розрахунок об'єкта оподаткування за перший квартал 2011 року повинен був здійснюватись з урахуванням у складі витрат цього податкового періоду всіх сум від'ємного значення, що утворилися станом на 01 січня 2010 року, а також протягом 2010 року.

На підставі пункту 3 підрозділу 4 розділу ХХ «Перехідні положення» ПК України, якщо результатом розрахунку об'єкта оподаткування платника податку з числа резидентів за підсумками першого кварталу 2011 року є від'ємне значення, то сума такого від'ємного значення підлягає включенню до витрат другого календарного кварталу 2011 року.

Включення від'ємного значення об'єкта оподаткування за підсумками першого кварталу 2011 року до витрат другого, а не першого кварталу звітного податкового року, становить особливість застосування у 2011 році норми пункту 150.1 статті 150 ПК України.

За загальним правилом, установленим нормою пункту 150.1 статті 150 ПК України, у разі якщо результатом розрахунку об'єкта оподаткування платника податку з числа резидентів за підсумками податкового року є від'ємне значення, то сума такого від'ємного значення підлягає включенню до витрат першого календарного кварталу наступного податкового року. Розрахунок об'єкта оподаткування за наслідками півріччя, трьох кварталів та року здійснюється з урахуванням зазначеного від'ємного значення попереднього року у складі витрат таких податкових періодів наростаючим підсумком до повного погашення такого від'ємного значення.

Включення від'ємного значення попередніх податкових періодів до складу витрат не першого, а другого кварталу звітного року, має місце лише у 2011 році, оскільки розділ ІІІ ПК України набув чинності з 1 квітня 2011 року, тобто починаючи з другого кварталу 2011 року, що зумовило особливості нормативного регулювання цієї ситуації.

Таким чином, до складу витрат другого календарного кварталу 2011 року підлягає включенню сума від'ємного значення об'єкта оподаткування за перший квартал 2011 року, яка, в свою чергу, розраховується з урахуванням у складі витрат першого календарного кварталу 2011 року сум від'ємного значення, що утворилися станом на 1 січня 2010 року, а також тих, що виникли протягом 2010 року.

В подальшому, розрахунок об'єкта оподаткування за наслідками другого, другого і третього кварталів, другого-четвертого кварталів 2011 року здійснюється з урахуванням від'ємного значення, отриманого платником податку за перший квартал 2011 року, у складі витрат таких податкових періодів наростаючим підсумком до повного погашення такого від'ємного значення.

При цьому, тлумачення абзацу 2 пункту 3 підрозділу 4 розділу ХХ «Перехідні положення» ПК України в системному взаємозв'язку з абзацом 2 цього ж пункту дозволяє дійти висновку про те, що наведене в цій нормі поняття «від'ємне значення, отримане в першому кварталі 2011 року» - це від'ємне значення, отримане як розрахунок значення об'єкта оподаткування за перший квартал 2011 року на підставі норм чинного на час проведення розрахунку законодавства. Відповідний розрахунок передбачав урахування у складі валових витрат першого кварталу 2011 року також і сум від'ємного значення об'єкта оподаткування за попередні податкові періоди.

Ані Закон України №334/94-ВР, ані ПК України не передбачають можливості обмежити формування витрат другого кварталу 2011 року лише тими сумами від'ємного значення, які виникли як результат діяльності саме першого кварталу 2011 року, без урахування непогашених наростаючим підсумком сум від'ємного значення попередніх податкових періодів. В іншому випадку, таке обмеження суперечило б принципам послідовності й безперервності податкового та бухгалтерського обліку.

Наведене свідчить про законність задоволення позовних вимог про скасування податкових повідомлень - рішень.

Відповідно до статті 224 Кодексу адміністративного судочинства України, суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суд апеляційної інстанції не допустили порушень норм матеріального і процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

Тим часом, колегія суддів не може погодитись з висновками суду першої та апеляційної інстанції в частині задоволення позову ТОВ «Агрокультура Захід» про визнання протиправним та скасування рішення Державної податкової адміністрації у Львівській області про результати розгляду первинної скарги від 15 березня 2012 року №4037/10/10-2005/353.

У відповідності до положень пункту 55.1 статті 55 Податкового кодексу України, податкове повідомлення-рішення про визначення суми грошового зобов'язання платника податків або будь-яке інше рішення контролюючого органу може бути скасоване контролюючим органом вищого рівня під час проведення процедури його адміністративного оскарження та в інших випадках у разі встановлення невідповідності таких рішень актам законодавства.

Стаття 56 ПК України регулює питання оскарження рішень контролюючих органів.

Так, вказаною статтею встановлено, що рішення, прийняті контролюючим органом, можуть бути оскаржені в адміністративному або судовому порядку. У разі коли платник податків вважає, що контролюючий орган неправильно визначив суму грошового зобов'язання або прийняв будь-яке інше рішення, що суперечить законодавству або виходить за межі повноважень контролюючого органу, встановлених цим Кодексом або іншими законами України, він має право звернутися до контролюючого органу вищого рівня із скаргою про перегляд цього рішення.

Скарга подається до контролюючого органу вищого рівня у письмовій формі (за потреби - з належним чином засвідченими копіями документів, розрахунками та доказами, які платник податків вважає за потрібне надати з урахуванням вимог пункту 44.6 статті 44 цього Кодексу) протягом 10 календарних днів, що настають за днем отримання платником податків податкового повідомлення-рішення або іншого рішення контролюючого органу, що оскаржується.

Скарги на рішення державних податкових інспекцій подаються до контролюючих органів в Автономній Республіці Крим, містах Києві та Севастополі, областях, міжрегіональних територіальних органів.

Скарги на рішення контролюючих органів в Автономній Республіці Крим, містах Києві та Севастополі, областях, міжрегіональних територіальних органів та митниць подаються до центрального органу виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову і митну політику.

Пунктом 56.6 статті 56 ПК України закріплено, що у разі коли контролюючий орган приймає рішення про повне або часткове незадоволення скарги платника податків, такий платник податків має право звернутися протягом 10 календарних днів, наступних за днем отримання рішення про результати розгляду скарги, зі скаргою до контролюючого органу вищого рівня.

Відповідно до пункту 56.10 названої статті рішення центрального органу виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову і митну політику, прийняте за розглядом скарги платника податків, є остаточним і не підлягає подальшому адміністративному оскарженню, але може бути оскаржене в судовому порядку.

Згідно зі змістом пункту 56.18 статті 56 ПК України, з урахуванням строків давності, визначених статтею 102 цього Кодексу, платник податків має право оскаржити в суді податкове повідомлення-рішення або інше рішення контролюючого органу про нарахування грошового зобов'язання у будь-який момент після отримання такого рішення. Рішення контролюючого органу, оскаржене в судовому порядку, не підлягає адміністративному оскарженню. Процедура адміністративного оскарження вважається досудовим порядком вирішення спору. При зверненні платника податків до суду з позовом щодо визнання недійсним рішення контролюючого органу грошове зобов'язання вважається неузгодженим до дня набрання судовим рішенням законної сили.

Тим часом пункт 56.19 статті 56 ПК України визначає, що, у разі коли до подання позовної заяви проводилася процедура адміністративного оскарження, платник податків має право оскаржити в суді податкове повідомлення-рішення або інше рішення контролюючого органу про нарахування грошового зобов'язання протягом місяця, що настає за днем закінчення процедури адміністративного оскарження відповідно до пункту 56.17 цієї статті.

Відповідно до пункту 1 частини 1 статті 17 Кодексу адміністративного судочинства України компетенція адміністративних судів поширюється на спори фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи правових актів індивідуальної дії), дій чи бездіяльності.

За змістом цієї норми предмет оскарження за правилами адміністративного судочинства повинен мати юридичне значення, тобто впливати на коло прав, свобод, законних інтересів чи обов'язків, а також встановлені законом умови їх реалізації.

Відповідно до частин 1 та 2 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, шляхом справедливого, неупередженого та своєчасного розгляду адміністративних справ. До адміністративних судів можуть бути оскаржені будь-які рішення, дії чи бездіяльність суб'єктів владних повноважень, крім випадків, коли щодо таких рішень, дій чи бездіяльності Конституцією чи законами України встановлено інший порядок судового провадження.

Пунктом 8 частини 1 статті 3 Кодексу адміністративного судочинства України, встановлено, що позивач - особа, на захист прав, свобод та інтересів якої подано адміністративний позов до адміністративного суду, а також суб'єкт владних повноважень, на виконання повноважень якого подана позовна заява до адміністративного суду.

Частиною 1 статті 6 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або інтереси.

Таким чином до адміністративного суду вправі звернутися кожна особа, яка вважає, що її право чи охоронюваний законом інтерес порушено чи оспорюється. Водночас, відповідно до зазначених норм право особи на звернення до адміністративного суду обумовлено суб'єктивним уявленням особи про те, що її право чи законний інтерес потребує захисту, однак обов'язковою умовою здійснення такого захисту судом є наявність відповідного порушення права або законного інтересу на момент звернення до суду.

При цьому неодмінною ознакою порушення права особи є зміна стану її суб'єктивних прав та обов'язків, тобто припинення чи неможливість реалізації її права та/або виникнення додаткового обов'язку.

Отже, рішення суб'єкта владних повноважень є таким, що порушує права і свободи особи в тому разі, якщо, по-перше, таке рішення прийнято владним суб'єктом поза межами визначеної законом компетенції, а по-друге, оспорюване рішення є юридично значимими, тобто таким, що має безпосередній вплив на суб'єктивні права та обов'язки особи шляхом позбавлення можливості реалізувати належне цій особі право або шляхом покладення на цю особу будь-якого обов'язку.

Позивач не зазначає, яким чином рішення відповідача 2, прийняте за результатами розгляду скарги порушує його права, а тому в задоволенні позову в цій частині необхідно відмовити.

Отже, рішення про результати розгляду первинної скарги віл 15 березня 2012 року №4037/10/10-2005/353 не є юридично значеним для позивача, оскільки не має безпосереднього впливу на суб'єктивні права та обов'язки позивача шляхом позбавлення його можливості реалізувати належне йому право або шляхом покладення на нього будь-якого обов'язку, отже саме по собі не породжує для позивача настання будь-яких юридичних наслідків та не впливають на його права та обов'язки, що виключає передумови для здійснення захисту права або законного інтересу позивача шляхом скасування такого рішення, а тому відповідна позовна вимога є необґрунтованими та не підлягають задоволенню.

Частиною 1 статті 229 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що суд касаційної інстанції має право скасувати судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій та ухвалити нове рішення, якщо обставини справи встановлені повно і правильно, але суди першої та апеляційної інстанцій порушили норми матеріального чи процесуального права, що призвело до ухвалення незаконного судового рішення.

Враховуючи викладене, колегія суддів Вищого адміністративного суду України дійшла висновку, що судами попередніх інстанцій повно і правильно встановлено обставини справи, проте судові рішення в частині визнання протиправним та скасування рішення Державної податкової адміністрації у Львівській області про результати розгляду первинної скарги віл 15 березня 2012 року №4037/10/10-2005/353 ухвалені з порушеннями матеріального та процесуального права, що призвело до ухвалення незаконного судового рішення та є підставою для їх скасування у відповідній частині.

Керуючись частиною 3 статті 160, статтями 210, 214, 215, 220, 223, 224, 229, 230, 232, 236, частиною 5 статті 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

П О С Т А Н О В И В:

1. Касаційні скарги Державної податкової інспекції у Франківському районі міста Львова Головного управління Міндоходів у Львівській області та Головного управління Міндоходів у Львівській області задовольнити частково.

2. Постанову Львівського окружного адміністративного суду від 22 квітня 2014 року та ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 18 листопада 2014 року у справі №2а-6970/12/1370 скасувати в частині задоволення адміністративного позову Товариства з обмеженою відповідальністю «Агрокультура Захід» до Державної податкової інспекції у Франківському районі міста Львова Головного управління Міндоходів у Львівській області, Головного управління Міндоходів у Львівській області про визнання протиправним та скасування рішення Державної податкової адміністрації у Львівській області про результати розгляду первинної скарги від 15 березня 2012 року №4037/10/10-2005/353.

3. Прийняти у справі в цій частині нову постанову, якою в задоволенні позовних вимог Товариства з обмеженою відповідальністю «Агрокультура Захід» про визнання протиправним та скасування рішення Державної податкової адміністрації у Львівській області про результати розгляду первинної скарги віл 15 березня 2012 року №4037/10/10-2005/353 відмовити.

4. У решті постанову Львівського окружного адміністративного суду від 22 квітня 2014 року та ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 18 листопада 2014 року у справі №2а-6970/12/1370 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту проголошення та може бути переглянута Верховним Судом України з підстав, у порядку та в строки, встановлені статтями 236 - 238, 239¹ Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя: А.М. Лосєв

Судді: Л.І. Бившева

Т.М. Шипуліна